Українська держава від стану до держави. Національно визвольна війна під пріводом Б. Хмельницького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 1 Українська держава від стану до держави. Національно визвольна війна під пріводом Б.Хмельницького

Медведєв Микита

Група М11-19

1. Охаректеризуйте Зборівську та Білоцерківську угоди

Згідно Зборівської угоди гетьман визнавався начальником козацького війська, реєстр збільшувався до 40 тис. чол. На значній частині території України не повинні були розміщуватись польські війська. Всі державні посади в Україні могли обіймати лише православні. Київський православний митрополит одержував місце в польському сенаті. Під владу гетьмана переходило три воєводства Київське, Чернігівське, Брацлавське.

Білоцерківська угода для України була значним кроком назад порівняно зі Зборівським миром. Україні дозволялось мати самоуправління на території Київського воєводства. Козацький реєстр скорочувався наполовину до 20 тис. чол. Шляхта одержала право повертатись у свої володіння. Народ України був незадоволений умовами Білоцерківського миру. Багато дехто сприйняв це як відступ Хмельницького від інтересів трудящих мас і свідчення того, що він тепер турбується лише про вигоди козацької старшини.

2. Переяславська рада та входження України до складу Росії

1 жовтня 1653 р. Земський собор в Москві прийняв рішення взяти Україну “під государеву руку”. Для підписання відповідного договору виїхало посольство В.Бутурліна. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася всенародна рада. Хмельницький у своїй промові сказав: “Спокійнішого пристановища не знайдемо”. Рада постановила “Щоб вовік всі єдині були”. І в Переяславі, і по Україні присяга на вірність цареві давалась не одноголосно, були виступи проти рішення Переяславської ради. 17 лютого до Москви українська делегація повезла на затвердження царя “Просительні статті”, в яких були висловлені положення державного статусу України. В 23 пунктах містилися прохання: збереження прав, привілеїв і маєтностей Війська Запорізького та української шляхти, козацький реєстр в 60 тис. чол., збереження місцевої адміністрації, збирання нею податків до царської казни, обрання гетьмана, право зносин з урядом зарубіжних країн, невтручання царських урядовців у внутрішні справи України, залишення селян у феодальній залежності, збереження прав київського митрополита, військова допомога Україні у війні з Польщею і татарами. В основному статті були затверджені, але цар заборонив зносини з урядами Туреччини і Польщі, не погодився з відстороненням урядовців Москви від збору податків і забороною втручатись у внутрішні справи України. Можна зробити висновок, що головне в цьому державному акті - невизначеність державного статусу в нових умовах. Для самозбереження Україна була змушена у безвихідному становищі ввійти до складу держави, яка була незмірно нижче по суспільному устрою та значно відсталіше в економічному розвитку, господарському становищі та військовій організації. Ніяких перспектив розвитку прогресивних тенденцій, що проявились в Україні, не було. Хмельницький, звичайно, це розумів.

Лекція 2 Спроба збереження національної державності та імперська централізація (кінець ХУІІ-початок ХУІІІ ст.)

1. Гетьман І.С.Мазепа та його діяльність

Іван Мазепа - досить колоритна фігура української історії. Історики називають кілька років його народження, частіше 1639 р. Батьки були багатими і впливовими. Винятково обдарований в багатьох сферах діяльності, працьовитий, енергійний, ціліспрямований, Мазепа швидко домагався бажаючих йому результатів у всьому, за що брався. Проявляв фантастичні здібності у приверненні на свій бік будь-кого, хто йому був потрібний. Блискуче закінчив Київську і Варшавську колегії, тобто знав все, що могла дати вища освіта того часу. Глибокий знавець військової справи, талановитий полководець, вправний воїн, майстер ораторського слова, поет, пісняр, архітектор - далеко не повний перелік його талантів. Досконало знав дипломатичну справу, вільно володів кількома мовами. Не раз уникав вірної смерті в безнадійних обставинах. Типовий герой для найцікавіших пригодницьких літературних творів, Мазепа дійсно став героєм безлічі художніх творів в кількох країнах, чому сприяли ще й романтичні любовні пригоди, в тому числі з неймовірною різницею у віці. Все життя вміло накопичуючи майно, статки і маєтності, він став чи не найбагатшим магнатом феодальної Європи. Йому належало 19654 маєтки з десятками тисяч кріпаків. Видатні історики називають його хто великим патріотом, хто великим зрадником. Тому при вивченні його постаті слід бути обережними і головним чином спиратись на достовірно відомі факти.

Мазепа був замолоду на службі у найближчому оточенні польського короля як один з довірених прибічників. В 1669 р. при загадкових обставинах став наближеним гетьмана П.Дорошенка - ворога короля. У Дорошенка займав найвищі посади. Встановив стосунки з султаном, але на шляху до Стамбула був спійманий запорожцями Сірка. Чудом уникнувши смерті, був відданий супротивнику Дорошенка Самойловичу. У Самойловича став генеральним осавулом, домашнім вчителем синів, які незабаром стали полковниками, кумом генерального судді Кочубея, наближеним цариці Софії та близьким другом її улюбленця Голіцина. Якщо взяти до уваги, що Самойлович був проти Кримського походу, то виходить, що задум цієї операції, безславної і дуже марнотратної, залишається на совісті Мазепи і Голіцина. Але якщо Голіцин був дуже далеким від військового мистецтва, то цього ніяк не можна сказати про Мазепу, який до того ж прекрасно знав як треба воювати саме з татарами.

2. П. Орлик та його діяльність

В 1709 р. Емігранти обрали гетьманом Пилипа Орлика та прийняли запропоновану ним “Конституцію”, в якій намічались шляхи побудови нового, дійсно демократичного устрою України на основі традицій запорізького козацтва і держави часів Богдана Хмельницького. “Конституція” була обіцянкою Орлика українському народу демократичного устрою за підтримку. Але похід Орлика на Україну на чолі 16-тисячного війська закінчився поразкою. В 1711 р. Росія уклала з Туреччиною Прутську угоду, за якою повернула туркам Азов, а в 1713 р. Адріанопольський мир. Туреччина не надала після цього допомоги Орлику. Він кинувся за допомогою до Швеції, але вона в 1721 р., потерпівши ряд поразок від Петра І, уклала з Росією Ніштадтський мир і псувати стосунки з царем заради України не бажала. До своєї смерті в 1742 р. Орлик даремно намагався створити антиросійський союз.

Лекція 3. Україна у ХVІІІ столітті

1. Остаточна ліквідація автономії України за часів Катерини ІІ

В 1772 р. між Прусією, Австрією та Росією була поділена Польща. Росія віддала Австрії споконвічні українські землі Буковину та Галичину. В 1792 р. Росія зайняла Правобережну Україну і частину Волині. Придушуючи польське повстання Тадеуша Костюшка проти іноземних загарбників, російські війська взяли Вільно і Варшаву. Польща надовго перестала існувати як самостійна держава. До Росії ввійшли землі Західної Волині. Так в кінці ХVІІІ ст. Україна була розірвана двома імперіями - Російською та Австрійською (пізніше Австро-Угорська). Правобережна Україна була поділена на Київську, Подільську і Волинську губернії. Землі перерозподілялися на користь російським воєначальникам та чиновникам, українській знаті. Але частина родовитої польської шляхти, яка кинулася вислужуватися перед російськими властями, зберегла свої маєтності і панівне становище щодо селян.

В цілому ХVІІІ ст. для України принесло втрату автономії аж до повного знищення останніх атрибутів державності, не дивлячись на супротив цим процесам збоку патріотично налаштованих політично активних верств українського суспільства. Деякі тимчасові їхні успіхи обумовлювались тимчасовим збігом сприятливих обставин і не мали характеру закономірної сталості.

2. К. Розумовський та його діяльність

Імператриця Єлизавета (1741-1761) чимало зробила доброго для України. Чи не головною причиною такої любові до нашого краю стала любов до Олекси Розума, сільського парубка з села Лемеші на Чернігівщині, за якого вийшла заміж государиня імператриця в 1742 р. За такі виключні заслуги перед імперією сенат дав йому титул графа. Граф Олексій Розумовський мав необмежений вплив на державні справи. Після вінчання він привіз жінку в гості на Україну, де вона радо була зустрінута киянами. О.Розумовський при згоді дружини відновив гетьманство, під його наглядом гетьманом було обрано його молодшого брата Кирила (1750-1764 рр.), який теж став графом і теж Розумовським. Лемешани влучно дали свого часу цьому роду прізвисько Розуми: брати були дуже розумними від природи, крім інших привабливостей. Винятково обдарований Кирило, хоч і не був рідкісно талановитим співаком, як його старший брат, але після Лемешівської української школи блискуче оволодівав знаннями в Кенігсберзькому, Берлінському, Геттінгенському та інших європейських університетах, у 18 років став президентом Російської Академії наук. К.Розумовський, справжній патріот України, вищу владу як гетьман передав раді старшини, відродив Генеральну військову канцелярію та Генеральний суд, полкову і сотенну адміністрації. Талановитий управлінець, людина прогресивних на свій час переконань, К.Розумовський як гетьман відновив і вдосконалив головні атрибути автономної Української держави, зробивши в цьому напрямку максимум можливого в умовах самодержавної Російської імперії з її централістськими устремліннями. К.Розумовський спирався при цьому на підтримку старшого брата і цариці, спритно використовував численні особисті зв'язки з вищими вельможами імперії і свій авторитет вченого.

В 1762 р. в результаті двірцевого перевороту корону захопила Катерина ІІ. Її ставлення до державного статусу України було різко відмінним від ставлення Єлизавети Петрівни. Відповідно різко змінилось і становище гетьмана України Кирила Розумовського, людини, яка не міняла власну гідність на підлабузництво, чим була викликана ненависть придворних лакуз у нікчем на кшалт фаворита цариці Г.Орлова. К.Розумовський домагався збереження гетьманства та державності України, згуртував навколо цієї ідеї немало авторитетних і впливових людей на Україні. Але в жовтні 1764 р. Катерина ІІ позбавила його гетьманства. З ліквідацією гетьманства Україна остаточно втрачала державність і перетворювалась в одну з окраїн Російської імперії. Було скасовано полково-сотенний устрій Слобідської України.

Лекція 4. Розпад феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин у першій половині ХІХ століття

1. Україна під час наполеонівських війн

угода рада державність імперський

Після революції 1789 р. буржуазія Франції стала проводити агресивну політику. В 1799 р. у Франції прийшов до влади генерал Наполеон Бонапарт. За короткий час ним була створена армія, яка підкорила багато народів Європи. Наполеонівським стратегічним планом передбачалося завоювання і розчленування Росії. Чільне місце в його планах займала Україна. Наполеон вважав, що в українських землях, які потрапили в залежність від Москви, неминуче мали існувати антиросійські сили. Ця думка знаходила підтвердження і в донесеннях дипломатів.

Чіткого плану повоєнного устрою України французький уряд не мав. Існували загальні прожекти відношення української державності в межах центральних земель під безпосереднім управлінням Наполеона. Іншими землями він мав намір розплатитися із своїми союзниками за їх участь у загарбницьких походах: Польщі - західноукраїнські землі, австрійському імператору - Волинь і Східну Галичину, турецькому султану - Крим і Північне Причорномор'я.

2. Реформи в Австро-Угорщіні. Революція 1848 р. та її вплив на Галичину. Взвольний рух на західноукраїнських землях

Спробу примирити Головну руську раду, Центральну раду народову і Руський собор зробив скликаний в червні 1848 року в Празі з'їзд громадських і культурних діячів слов'янського народу. З'їзд ухвалив рішення про рівноправність української мови у школах, рівність національностей і віросповідань, вказав на необхідність організації спільної українсько-польської національної гвардії.

Активні дії українського населення дали йому право на своє представництво в першому австрійському парламенті. Він почав свою роботу в липні 1848 р. Інтереси українців представляли 39 депутатів, 27 з них були селянами.

Однак на практиці здійснити угоду, підписану в Празі не вдалося. Почалися масові виступи проти Австрійської монархії: так, у Львові в листопаді 1848 р. робітники, ремісники, студенти різних національностей спорудили кілька барикад. Захисники барикад використали вогнепальну зброю - рушниці, пістолі, а також списи, коси, сокири. Австрійський головнокомандуючий наказав обстріляти місто, що викликало у багатьох місцях пожежі. Повстанці зазнали значних витрат вбитими і пораненими і припинили опір. Почалися репресії.

Піднімалося на боротьбу і селянство. Воно рішуче виступало проти поміщиків, вимагало скасування феодальних повинностей. У самий розпал польових робіт селяни багатьох місцевостей відмовились працювати на поміщиків. Боячись спалаху масового селянського руху, австрійські власті Галичини навесні 1848 року оголосили про скасування панщинних робіт.

Революційні події охопили Північну Буковину, де селяни силою повертали захоплене у них поміщиками. Важливу роль у селянському русі відіграли депутати рейхстагу, обрані від сільських округів. Так, депутат Л.Кобилиця на селянських зборах села Вижниці заявив, що коритися панам не треба, а ліси і пасовиська є громадською власністю селян. Л. Кобилиця зробив спробу підняти народне повстання на всіх західноукраїнських землях. На чолі загону озброєного кінного селянства він переїздив з села в село і закликав селян на боротьбу з гнобителями. Рейхстаг позбавив його прав депутата. В квітні 1850 р. Л.Кобилиця був заарештований і після жорстоких катувань висланий в м. Гура-Гунара (Румунія), де він через рік помер.

На Закарпатті в цей час відродився опришківський рух - традиційна форма збройної антикріпосницької боротьби українських селян. Загони опришків нападали на панські маєтки, знищували документи про феодальні повинності селян.

Після придушення революції австрійський уряд жорстоко розправився з учасниками народних виступів. Весною 1853 р. було проголошено закон австрійського імператора про скасування кріпацтва, за що селяни мали сплатити поміщикам викуп. Австрійський уряд змушений був дати згоду на створення окремого Ужгородського округу, де чисельно переважало українське населення, але не допустив адміністративного об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною, як цього вимагала передова громадськість цих земель.

Австрійський абсолютизм придушив революцію 1848 р., але вона мала важливі наслідки для населення. Найважливішим з них було скасування кріпацтва. Це дало поштовх розвитку капіталізму на західноукраїнських землях. В процесі революції серйозного розмаху набув національно-визвольний рух, зросла національна самосвідомість західноукраїнського населення, його прагнення до об'єднання.

Лекція 5. Культурні процеси в литовсько-польський і польсько-козацький період

1. Що таке «Відродження»? Чому так називається епоха в розвитку європейської культури

Перехідний період від Середньовіччя до епохи Нового часу отримав назву “Відродження” завдяки італійському живописцю, архітектору та історику мистецтв Джорджо Вазарі [1,4].

Італійське Відродження умовно поділяється на такі етапи:

проторенесанс - XIII-XIV ст.;

раннє Відродження - XIV-XV ст.;

високе Відродження - XV-XVI ст.;

пізнє Відродження кінець - XVI ст. - поч. ХVII ст.

У країнах Західної та Центральної Європи Відродження почалося приблизно в XV ст., отримавши назву Північного Ренесансу.

Це був час великих змін в економіці, політичному і культурному житті європейських країн.

2. Який був релігійний чинник в культурі Українського Ренесансу

Дуже складним, в Україні літовсько-польської доби, було церковне життя. Це пов'язано з тим, що православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя священиків, продаж індульгенцій, негідна поведінка окремих Римських Пап -- все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі, часткою якої була Україна.

Лекція 6. Українська культура доби козацько-гетьманської держави. Українське барокко

1. Які культурно-історичні обставини зумовили специфіку картини світу в культурі 17ст.

XVII століття - це особлива епоха в культурному житті європейського суспільства. Ідеали, що відстоювали гуманісти в епоху Відродження, не витримали перевірки реальною дійсністю, у якій не виявилося місця ні для гармонійного розвитку особистості, ні для релігійної терпимості. У цей час чітко позначився рубіж між феодалізмом, що зживає себе, і капіталізмом, який набирає силу.

Завершення централізації держав і встановлення абсолютизму створило умови для інтенсивного розвитку матеріального виробництва. Розквіт мануфактур супроводжувався технічними винаходами повітряних насосів, плавильних печей, водяних двигунів. Інтенсивно розвивається наука, здатна на економічний та політичний підйом у суспільстві. Досить швидко відбувається впровадження у практику матеріального виробниц-тва наукових відкриттів.

Великий внесок у розвиток точних наук внесли видатні вчені цього часу: Б. Паскаль, Р. Декарт, І. Ньютон, Г. Лейбніц, Є. Торичеллі, Л. Бойль та інші. Нові математичні методи дали можливість проводити більш докладний аналіз процесів руху в природі і стали необхідними умовами для подальшого пізнання явищ матеріального світу.

Значних успіхів було досягнуто у вивченні людського організму. Винайдення мікроскопу голландським вченим А. Левенгуком дало можливість досліджувати структуру рослин і живих організмів. Мігель Сервент - іспанський лікар і філософ - визначив мале коло кровообігу.

Відкриття в хімії сприяли розвитку медицини й промислового виробництва.

Підйом у природознавстві проходив у тісному зв'язку з розвитком філософської думки. Одержують розвиток дві протилежні тенденції: ідеалізм та матеріалізм. У рамках цих напрямків виділяються течії: ідеалістичне навчання Б. Паскаля; раціоналізм Р. Декарта, що базував-ся і на ідеалістичних, і на матеріалістичних позиціях, а також матеріалістичний сенсуалізм англійських філософів Ф. Бекона, Дж. Локка, Д. Гоббса та ін. [1,с.67].

У Трактаті «Новий органон» Ф. Бекон проголошував метою науки збільшення влади над природою, одночасно засуджуючи світоглядовий підхід до пізнання світу. Надійним провідником справжнього знання він вважав досвід. Мріяв про суспільство, коли воно, спираючись на науко-во-технічний прогрес, зможе подібно Богу управляти природою.

Раціоналістичне навчання, створене Р. Декартом, відкидало середньовічну схоластику і стверджувало єдиним провідником справ-жнього знання-розуму. Ця концепція стала основою розвитку філософського напрямку - раціоналізму. Віра в здатність розуму виявити всі таємниці світогляду стала безмежною. Формувався новий образ ідеальної особистості, яка повинна була мати розсудливість, ощадливість, прагнення до матеріального благополуччя.

Не можна не відзначити і той внесок, який зробили у формування нового світогляду такі вчені, як Г. Лейбніц, Д. Гоббс і Дж. Локк.

М. Лейбніц вважав, що чим більше людина розширює свій кругозір, тим більш вона пізнає навколишній світ, тим менше у світі зла і досконаліша гармонія.

Д. Гоббс, вивчаючи людську природу, особливу увагу відводив інстинкту самозбереження як направляючому всіх людських дій. Тому, за його думкою, щоб приборкати природній стан людини, треба заключити суспільний договір, при якому природній стан змінюється громадським. Таким чином, люди віддають державі частину своїх прав і воль і домовляються про дотримання законів, які виражають розумову і моральну природу людини.

Державу Д. Гоббс розглядав як необхідну умову культури, тому що - «поза державою володіння пристрастей, війна, страх, бідність, мерзотність, самотність, варварство, дикість, неосвіченість; у державі - володіння розуму, світ, безпека, багатство, благопристойність, суспіль-ство, вишуканість, знання і доброзичливість» [1,с.68].

Дж. Локком вперше була проголошена ідея про принципу розділу влади, так як при такому підході краще за все забезпечується захист прав особистості. Головними природними правами людини він вважав право на власність і право на працю, які можуть дати людям волю, рівність і незалежність.

На відміну від Р. Декарта, який розглядав матеріалістичний світ як механізм і ототожнював досягнення законів механіки з досягненнями законів природи, Дж. Локк віддавав переваги чуттєвому досвіду.

Таким чином, XVII ст. заклало основи для формування нового менталітету. Відбувся розпад споглядального світовідчуття. Збільшилась влада людини над навколишнім світом, сформувалась свідомість, пов'язана з вірою в можливість перебудови суспільства на основах розуму.

2. Охарактеризуйте культурно-регіональну специфіку українського бароко

Культура Бароко в Україні охоплює другу половину XVII-XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням.

Українське Барокко за своїми формами також можна поділити на так зване «високе», «середнє» та «низьке». Високе Барокко створю-валося та розповсюджувалося представниками аристократії й духовенства, середнє і низьке - міщанством, козацтвом, селянством.

Елітарні мотиви в українському Бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва - досить демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості.

В кожному з них панувала чуттєва й інтелектуальна напруга, сполучення аскетичності і гедонізму, символіки та натуралістичності [4].

В цілому, українське бароко виявилося співзвучним історичному часові, що переживав народ, і тому так повно виразило і його філософію, і психологію, й естетику.

Більш того, національний варіант Бароко в Україні прямо називають «козацьким». Причиною тому було те, що: по-перше, саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку. По-друге, воно виступало в ролі основного і багатого замовника. По-третє, козацтво мало власне творче середовище. По-четверте, воно виступало твор-цем художніх цінностей. Серед них маємо: козацькі думи, пісні, поеми, козацький танок, портрет, ікони, козацькі собори. Не дивно, що й істориками цієї доби стали її безпосередні творці.

Слід зазначити, що українське Бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому.

До естетичних особливостей українського Бароко можна віднести:

багатобарвність,

контрастність,

мальовничість,

посилену декоративність,

динамізм

і головне - небачену вигадливість форм.

Таким чином, зі стилем Бароко пов'язане широке коло явищ української культури XVII-XVIII ст. - як і літературне бароко (поетичні добутки різних жанрів українською, польською й латинською мовами), шкільна драма, що виникла з віршованих діалогів, і шкільний театр, що прийшов на Україну з Польщі і набув тут широкого поширення.

Виникнення національного театру на Україні також відноситься до цієї епохи: 1619 р. у Кам'янці Струмиловій під Львовом представлені були дві інтермедії Якова Гавватовича, написані народною мовою на фольклорні сюжети «Продав кота в мішку» і «Кращий сон»; у них уперше з'являється образ українця - селянина.

В архітектурі видатним явищем національної культури стало «козацьке бароко», пов'язане з культурною діяльністю гетьманів, козаць-кої старшини, а також заможного міщанства й вищого духо-венства. Спокійні, врівноважені форми не відповідають світовідчуванню людини бурхливої епохи, якою було для України XVII ст. Архітектурні пристрасті сучасників окреслюють для нас емоційно-психологічний образ людини того часу як особистості активної, динамічної, що тягнеться до всього яскравого, святкового, перейнятої пафосом надприродного.

Керуючись національними й релігійними почуттями, а також бажанням увічнити своє ім'я, замовники споруджують розкішні дерев'яні й кам'яні церкви, прикрашаючи їх багатоярусними різьбленими іконо-стасами, цими шедеврами національного мистецтва, настінними роз-писами й іконами, дарують церквам дорогоцінне начиння й літера-туру. Такі Вознесенський собор у Переяславі - Хмельницькому, Покровський собор у Харкові.

Тільки на кошти гетьмана Івана Мазепи на Україні було зведено й відреставровано наприкінці XVII - на початку XVIII ст. 20 церков, у тому числі церква Всіх Пречистих у Києво-Печерській лаврі і Софійський собор у Києві.

В українському образотворчому мистецтві поряд із традиційним релігійним живописом поширюється портретне мистецтво. До наших днів збереглася безліч портретів видатних персонажів української історії й пересічних людей (міщан, купців, заможних ремісників і членів їхніх родин) роботи українських художників, що свідчать про розвиток портретного жанру, джерела якого ведуть до культури європейського Відродження [1,с.138].

Характерною пам'яткою народного образотворчого мистецтва є сюжет «Козак Мамай» - зображення козака-запорожця, що сидить під деревом з бандурою в руках. Такі картини у величезній кількості виконувалися безіменними сільськими художниками, що органічно поєднали національне світобачення й барокову стилістику.

У музиці стає популярним багатоголосний, так званий партесний спів, що прийшов з Європи.

У великих типографіях Києво-Печерської лаври, Львова, Чернігова й інших міст розвивається графічне мистецтво: оздоблення книги, книж-кова мініатюра, гравюра на дереві й на міді, техніка якої знову ж таки прийшла з Заходу і була засвоєна українськими майстрами.

Отже, в ХVII-ХVIII ст. в Україне формується національна школа українського Бароко, що виділяється в самостійний напрям великого барокового стилю. Українське Бароко гармонійно поєднало естетику європейського бароко з притаманним йому антиномічним почуттям (боріння між аскетичною відчуженістю від життя і смаком до земних носолод) з давними традиціями давньоруського кам'яного зодчества та народної дерев'яної архітектури.

Антиномічна ідея вивищення через умалення й смирення пронизувала життя і творчість українського філософа Г.Сковороди.

Лекція 7. Культура в час пробудження української національної свідомості

1. Порівняйте та надайте оцінку поглядам на державу Т.Гоббса та Дж. Локка. Чи має підстави амбітність розуму людини? Що його обмежує

Д. Гоббс, вивчаючи людську природу, особливу увагу відводив інстинкту самозбереження як направляючому всіх людських дій. Тому, за його думкою, щоб приборкати природній стан людини, треба заключити суспільний договір, при якому природній стан змінюється громадським. Таким чином, люди віддають державі частину своїх прав і воль і домовляються про дотримання законів, які виражають розумову і моральну природу людини.

Державу Д. Гоббс розглядав як необхідну умову культури, тому що - «поза державою володіння пристрастей, війна, страх, бідність, мерзотність, самотність, варварство, дикість, неосвіченість; у державі - володіння розуму, світ, безпека, багатство, благопристойність, суспіль-ство, вишуканість, знання і доброзичливість» [1,с.68].

Дж. Локком вперше була проголошена ідея про принципу розділу влади, так як при такому підході краще за все забезпечується захист прав особистості. Головними природними правами людини він вважав право на власність і право на працю, які можуть дати людям волю, рівність і незалежність.

На відміну від Р. Декарта, який розглядав матеріалістичний світ як механізм і ототожнював досягнення законів механіки з досягненнями законів природи, Дж. Локк віддавав переваги чуттєвому досвіду.

Таким чином, XVII ст. заклало основи для формування нового менталітету. Відбувся розпад споглядального світовідчуття. Збільшилась влада людини над навколишнім світом, сформувалась свідомість, пов'язана з вірою в можливість перебудови суспільства на основах розуму.

2. Чому романтизму притаманне історичне бачення світу

Романтики виявили глибокий інтерес до проблеми національного духу та національної культури, а також до своєрідності різних історичних епох. Принципи історизму та народності мистецтва - одне з найважливіших досягнень естетики романтизму. Так, принцип історизму романтики цілісно реалізували у створеному ними жанрі історичного роману.

Размещено на Allbest.ru