До музеєфікації Пліснеського археологічного комплексу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Україна має величезну археологічну спадщину. Це городища, поселення різного часу, поховання та кургани, майстерні та святилища, печери та скельні пам'ятки. Однією із складових культурної спадщини виступають слов'янські та давньоруські пам'ятки. Перш за все це культові споруди, численні храми, монастирі, замки та городища. Далеко не всі вони в рівному ступеню підлягають музеєфікації. На деяких городищах залишилися лише вали та рови, або тільки їх фрагменти. Деякі пам'ятки недостатньо дослідженні для повної музеєфікації. Давньоруські пам'ятки є важливою складовою історії України. Проте вони мало задіяні в музейній мережі. Більшість із них знаходяться на території сучасних українських міст і тому збереглися фрагментарно через сучасну забудову. В зв'язку з цим особливого значення набувають давньоруські пам'ятки які не пошкоджені пізнішими нашаруваннями та забудовами. Серед слов'янських та давньоруських пам'яток, які є сенс музеєфікувати, Пліснеський комплекс займає чільне місце. Як зазначав М. А. Филипчук, ця пам'ятка є важливою «для висвітлення планувальної структури укріплених поселень слов'янської та давньоруської доби з усіма її складовими (характером оборонних ліній, типом житлових і господарчих споруд, могильниками тощо) є Пліснеський археологічний комплекс» [15, с. 3].

Місто Пліснеськ двічі згадується в літописах під 1188 і 1232 роками [3] і в «Слові о поході Ігоревім» [8, с. 31]. Пліснеськ достатньо давно досліджується археологами і тому непогано вивчений. Як пише М. А. Филипчук, початок його дослідження сягає 1810 року [15].

До Другої світової війни археологічні роботи на городищі велися Я. Пастернаком та І. Д. Старчуком [6; 9]. В повоєнні часи І. Д. Старчук продовжив дослідження Пліснеська [10, с. 32-35]. В радянські часи досліджував стародавній Пліснеськ Р. С. Багрій [2], П. А. Раппопорт [7], Б. О. Тимощук [11; 12]. За часів Незалежності України комплекс досліджувала експедиція Львівського національного університету ім. Івана Франка під керівництвом М. А. Филипчука [16].

Унікальність Пліснеського комплексу було визнано державою. 15 вересня 2015 рішенням XXXV сесії VI скликання Львівської обласної ради було створено Історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ». Як відмічав керівник ініціативної групи зі створення заповідника Степан Павлюк, «Заповідник ... зможе в доволі короткі строки стати на ноги й вибити свою нішу у науковому та громадському середовищах, реалізувати якісний туристичний продукт» [5, с. 33]. Цьому твердженню сприяє географічне розташування городища: Олеський замок знаходиться на відстані 10 км, Підгорецький замок в 3 км; Золочівський замок - в 20 км. Ці пам'ятки входять до Золотої Підкови Львівщини. Більше того, на городищі знаходиться монастир Х'УШ століття.

Таким чином, Пліснеське городище є достатньо повно дослідженою археологічною пам'яткою, тому метою даної статті є створення загального плану музеєфікації для подальшого використання в екскурсійній діяльності.

За час дослідження виконано значний обсяг робіт із з'ясування планіграфії та конструкції окремих важливих вузлів оборонних споруд, житлових приміщень тощо.

Експедицією досліджено захисні оборонні споруди і прилегла до них забудова. Співставлено результати досліджень попередників М. А. Филипчука з його власними результатами. Застосована нова методика, яка дозволила виявити два архітектурні періоди в історії городища, а саме: ранньослов'янський та давньоруський. Будівлі цих двох періодів мають якісні відміни. Так, наприклад, напівземлянки та землянки ранньослов'янського періоду мають розміри на 1-1,5 м менші ніж аналогічні споруди давньоруського періоду. Також меншими є і печі-кам'янки. Зовнішня лінія оборони характеризується дерев'яною стіною із земляним відкосом та наземними прибудовами із внутрішньої сторони [15, с. 6]. Існувало дві лінії оборони: на дитинці та на подолі. Система забудови городища вказує на безперервне життя протягом ІХ-Х ст. Загалом Пліснеськ ХІ-ХІІ ст. побудовано за бургівським зразком - дитинець - посад - окольний град, як і решта давньоруських міст. Невід'ємною частиною цього комплексу був курганний некрополь, який знаходився на північ від Пліснеська в урочищі Поруби [15, с. 7]. Наприкінці ХІ ст. формується вулична система забудови городища. З'являються прямокутні наземні будівлі каркасно стовпової конструкції стін з купольними печами. Відбуваються зміни і у поховальному обряді (язичницький (тілоспалення) змінюється на християнський (тілопокладення)) [15, с. 11].

Проведено критичний аналіз результатів розкопок всіх експедицій, які працювали на Пліснеську [16]. Це дозволило розподілити джерельну базу на достовірну, малодостовірну та недостовірну. Виділено два великих періоди в існуванні комплексу: слов'янський та давньоруський. Останній підрозділяється на два підперіоди: 1 - початок XI - перша третина XII ст., 2 - друга третина XII - середина XIII ст. Проведений аналіз полегшує завдання музеєфікації. Під час музеєфікації цей розподіл має бути обов'язково врахований.

Найдавнішою частиною городища є урочище Оленін парк та Замчисько. Саме тут провадилися найбільші розкопки. Житлові споруди IX - X ст. відрізняються від таких жител XI-XП ст. перш за все розмірами та ступенем комфортності житла. Із квадратних вони стають прямокутними, їх розмір збільшуються до 5,5 м х 4,5 м при глибині 1,8 - 1,9 м. Наприкінці XI ст. землянки починають змінюватися на наземні будинки. З'являються прямокутні споруди, застосовуються глинобитні печі, формується вулична забудова. Яскравим прикладом давньоруської культури є курганний могильник в урочищі Поруби, де досліджено 143 насипи [16].

Унікальна збереженість городища та його складових надає можливість комплексної музеєфікації пам'ятки. Значна площа городища вимагає створення певної послідовності реконструкції та музеєфікації окремих ділянок городища. Треба зауважити, що доцільність музеєфікації має визначатися повнотою інформації щодо досліджених об'єктів. Загалом реконструкції та музеєфікації підлягає Пліснеськ ХІ - ХІІ століть. На цей час припадає його найбільший розквіт та пам'ятки цього часу найкраще збереглися. Найцікавішими, а тому й першими мають музеєфікуватися об'єкти південної частини городища та оборонні споруди. Всі оборонні споруди Пліснеського городища, як і всі оборонні споруди Київської Русі, мали однакову конструкцію. Оборонні споруди складалися з дерев'яних клітей, які заповнювалися землею, камінням тощо. До половини висоти цих клітей споруда засипалася землею, яка утворювала досить крутий схил. Цьому сприяли краї клітей, які не давали землі осипатися додолу. Верхня частина укріплень являла собою звичайну заборолу. Це подвійна дерев'яна стіна з'єднана колодами на верхівці якої було прокладено криту галерею з бійницями та отворами для виливання окропу, смоли тощо. Галерея як правило накривалася гонтою (рис.1). На окремому малюнку наводиться загальний вигляд оборонних споруд Пліснеська (рис.2). В цьому відношенні найяскравішими виступають добре досліджені вали високого городиська. За розкопками М. А. Филипчука при зовнішній загальнодавньоруській конструкції вали мали суттєві особливості. Верхня частина валу мала типову заборолу, виконану з дерева. Це була крита галерея із бійницями вздовж неї. З внутрішнього боку галерея мала скоріш за все напіввідкритий вигляд. Зовнішня стіна мала бійниці для ведення бойових дій та варниці чи машикулі для виливання смоли та окропу на нападників.

пліснеський історичний давньоруський

Рис. 1

Нижня частина оборонної стіни містила ніші, викладені деревом, які закінчувалися також вузькими бійницями. Ніші рівномірно були розташовані вздовж стіни. Висота їх забезпечувала можливість стояти дорослій людині.

Внутрішні стіни Замчиська складалися з валів, на яких стояли палісади. Можна передбачати наявність з внутрішнього боку палісадів відкритої, а можливо й закритої галереї, яка не фіксувалася розкопками.

Рис. 2

Родзинкою музеєфікованого городища має стати культове місце на півдні пам'ятки. Як пише Г. В. Филипчук [13, с. 11], сакральне місце починає функціонувати ще до виникнення поселення. Воно являло собою низку жертовних ям. Подібні ями відомі й на багатьох давньоруських та слов'янських пам'ятках. З точки зору відвідувачів, такі ями не приваблюють екскурсантів. Тому немає сенсу їх відтворювати та музеєфікувати. З усіх об'єктів, які існували на сакральному місці, доцільно відтворити тільки язичницький храм ІХ - Х століть. В основі храму має бути вівтар або жертовне місце на зразок того, яке було досліджено на Володимирські гірці в Києві [1, с. 448]. Київське святилище мало овальну форму з чотирьма прямокутними виступами. Як показав у своїй статті Р. С. Орлов [4] під час розкопок святилище мало вигляд вимостки з каміння, тому є можливість застосувати цю реконструкцію для відтворення на території сакральної частини Пліснеського городища (рис. 3). Можливо є сенс також відтворити громадські контини сакральної ділянки на кам'яних підмурках. Проте їхня конструкція викликає запитання.

Опубліковані плани розкопів не дають поки що підстав для повних реконструкцій [14, с. 60-73]. Може бути реконструйована лише нижня частина.

Рис. 3

Рис. 4

Приватна забудова городища була типовою для давньоруських поселень. На малюнку відтворена типова землянка східнослов'янських племен та давньоруського часу (рис.4). Типова землянка мала стовпову конструкцію і прокладені вздовж стін горизонтальні колоди які правили за стіни. Висота стіни досягала 1,2 - 1,3 м. Центральна балка або сволок трималася на двох потужних стовпах з розвилкою в верхній частині. Саме на них спирався сволок. На сволок з обох боків спиралися стропила з тонких колод. На них кріпилися лаги. Зверху конструкцію перекривав тин. Поверх тину покрівля робилася з дерну. В торцевій частині землянки були зроблені двері. Інтер'єр землянки складався з глиняної печі, лавок та лежанок (рис.4). Тому реконструкції окремих будівель мають недостатню атрактивність. Для підвищення привабливості подібних об'єктів, необхідна ансамблева реконструкція. Тобто треба реконструювати цілі садиби з кількома будинками різного призначення (житлового, виробничого, підсобного, господарського призначення ). Серед об'єктів житлового призначення треба передбачити будівлі заможного мешканця, рядового городянина та незаможного. Себто наземні будівлі, напівземляки та землянки. Як зазначають дослідники, землянки в цей час стають прямокутними [13]. Серед об'єктів виробничого призначення є доцільним реконструювати майстерню коваля, зброяра, ткача, гончара, лимаря чи кушніра. Розташуванню названих об'єктів треба приділити значну увагу. Так, оселя заможного мешканця має бути в межах Замчиська.

При створенні загальної реконструкції давньоруського Пліснеська виникають питання стосовно деяких вузлів городища. А саме: немає результатів археологічних досліджень в'їзних брам, в'їздів до Замчиська та оборонних споруд на сході та заході городища в тих місцях, де не простежено валів та ровів. Дослідники Пліснеська мають з'ясувати ці ділянки в першу чергу. Наведена загальна реконструкція (рис.2) враховує як результати розкопок городища, так і відомі конструкції давньоруських оборонних споруд.

Отже, системна реконструкція, запропонована в даній статті, має здійснюватися поступово: оборонні споруди, сакральні споруди, житлові та господарчі споруди. Можливо, реконструкцію житлових споруд краще розпочати з однієї вулиці. По закінченні цього етапу перейти до реконструкції іншої ділянки. Реконструкцію сакральних споруд є сенс провадити, починаючи, з вимостки вівтаря святилища і продовжити церквою ХІІ ст. Їхній зовнішній вигляд є типовим і тому може бути реконструйований. По закінченню відновлення Пліс- неське городище буде родзинкою у Золотій Підкові історико-архітектурних пам'яток Львівщини.

Література

1. Археологія України / [гл. редкол.: Л. Л. Залізняк] - К.: Либідь, 2005. - 503 с.

2. Багрий РС. Исследования древнего Плеснеска // АО 1970 г - М., 1971. - С. 111-114.

3. Літопис Руський. - Київ: Дніпро, 1990. - 590 с.

4. Орлов Р. С. Про функціональне призначення київського капища 1908 р. / Р. С. Орлов / Історія Русі-України (історико-археологічний збірник). Поліграфкнига. 1998. С. 193 - 208.

5. Павлюк С. Історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ» / С. Павлюк, М. Филипчук/ Пліснеські старожитності. Зб.наук.праць Адміністрації історико- культурного заповідника «Давній Пліснеськ» на пошану М. А. Филипчука. - Львів: Растр - 7, 2016. - С. 31-35.

6. Пастернак Я. Літописний город Пліснеськ і проблема варягів у Галичині // Науковий збірник УВУ - Мюнхен, 1948, № V-C. 140-151.

7. Раппопорт П. А. К вопросу о Плеснеске // СА. - 1965. - № 4. - С. 93-94.

8. Слово о поході Ігоревім. Переклад Павла Салеви- ча. - Львів, 1999.

9. Старчук І. Полеві шкіци городища Пліснесько, село Підгірці, р-н Олесько. Львів. Області. 1940 р. / І. Старчук, Я. Пастернак / Архів І. Д. Старчука.

10. Старчук І. Д. Розкопки на городищі Пліснесько в 1949 р. // АП УРСР. - 1955. - Т 5. - С. 32-35.

11. Тимощук Б. О. Слов'яни Північної Буковини / Б. О. Тимощук / - К., 1976.

12. Тимощук Б. О. Давньоруська Буковина. - К., 1982.

13. Филипчук Г В. Язичницький культовий центр у структурі слов'янського Пліснеська. Пліснеський археологічний комплекс: стан та перспективи дослідження. Тези доповідей наукового семінару. Львів, 15 квітня 2016 р. - Львів, 2016. - 28 с.

14. Филипчук Г До питання продавньослов'янське культове місце Пліснеського археологічного комплексу / Г Филипчук/ Пліснеські старожитності. Зб.наук.праць Адміністрації історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» на пошану Михайла Андрійовича Фи- липчука. - Львів: Растр - 7, 2016. - С. 60-73.

15. Филипчук М. А. Структура Пліснеського археологічного комплексу в слов'янський та давньоруський час / Михайло Андрійович Филипчук / Вісник ін-ту ар- хеол. Львів. Ун-т, 2009. Вип. 4. - С. 3-21.

16. Филипчук А. М. Попередні результати дослідження лінії захисту №2 (валу №7) Пліснеського археологічного комплексу у 2016 р./ А. М. Филипчук /Пліснеські старожитності. Вип. 2. - Львів: Растр - 7, 2017. 306 с.

Размещено на Allbest.ru