Питання стану освіти та релігійної толерантності у наказах Генеральним Штатам Франції 1789 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПИТАННЯ СТАНУ ОСВІТИ ТА РЕЛІГІЙНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ
У НАКАЗАХ ГЕНЕРАЛЬНИМ ШТАТАМ ФРАНЦІЇ 1789 р.

Процес докорінних змін у Франції на початку революції XVIII ст., в значній мірі в 1789 р. пов'язаний з діяльністю Генеральних Штатів, які дуже скоро трансформувалися у Конституанту - Національні Установчі Збори цієї країни. Всі прошарки населення та стани Франції дуже жваво реагували на рішення національного парламенту, спрямовані на розв'язання важливих національних проблем.

Одними з них були питання стану освіти та ролі церкви в ній, а також релігійної толерантності, що займали велике місце у виборчих наказах Генеральним Штатам 1789 р. різних прошарків населення.

Накази є дуже цінним джерелом по зазначеній проблемі, хоча в деяких авторів є певний відтінок недооцінки значимості їхньої інформації (А. Олар)1, однак багато хто із відомих істориків XIX ст. вважали їх такими, що заслуговують на увагу дослідників. Така, наприклад, точка зору Е. Шампьона, В.Я. Хорошуна . Інтерес до наказів зріс і в дослідників XX - початку XXI ст., про що говорять, зокрема, роботи Л.А. Піменової4, Є.О. Обичкіної5. В сьогоднішній українській історіографії ця проблема не знайшла ще свого висвітлення.

Вказані автори цілком вірно відзначають у зв'язку з цим, що вимоги реформ були майже повсюдними у наказах всіх станів. У зв'язку із зазначеним треба, щоправда, підкреслити два характерних моменти:

а) соціальну варіативність (від феодально-консервативної до конституційно-ліберальної) вимоги про підпорядкування церкви державі, зміну її статусу як стану й земельного власника в системі державних структур;

б) вигадливі переплетення в багатьох наказах елементів соціальної новизни й феодальної архаїки, що відбивало динаміку неспокійного стану розумів у Франції напередодні революції.

Треба, однак, сказати, що проблеми релігії й церкви в наказах 1789 р. не посідають уже того всеосяжного місця, що вони займали раніше в офіційних документах установ Франції - Генеральних Штатів, судових парламентів та ін.6 У наказах дворянства й третього стану дуже часте згадування про них зустрічається в самому кінці, після розбору інших конституційних питань7. Подібного роду тенденції простежуються навіть у деяких наказах духівництва. Ми бачимо це, наприклад, у наказі духівництва Діжона8.

Проте все-таки варто зазначити, що абсолютна більшість французів вважала себе в цей час «добрими» католиками, що зберігають прихильність до релігії. От невеликий фрагмент одного з наказів, що досить яскраво підтверджує існування подібного соціально- психологічного стереотипу в середовищі французького населення тієї епохи: «Це (релігія - П.Т.) безперечно такий предмет, що найбільше зачіпає суспільні інтереси. Всі політичні діячі визнавали значення релігії для щастя суспільства...Народ без релігії незабаром стає народом аморальним»9. Висловлюючись таким чином, третій стан Бове відбивав думку дуже багатьох виборців Франції. Можна відзначити те, що й у роки революції патріотичний ентузіазм і прагнення до реформ досить часто уживались у народному середовищі із проявами яскраво вираженого релігійного благочестя. Громада сенешальства Драгіньян, вимагаючи передачі церковного майна державі, випереджає його такими словами: «Беручи до уваги, що свята релігія, у якій ми хочемо жити й умерти».

У Франції в 1789 р. ще глибоким є і дух католицької нетерпимості. Едикт 1787 р., що давав протестантам обмежені цивільні права, оскаржується в багатьох наказах не тільки духівництва, але й третього стану11. Едикт заперечують парафіяльні клірики Керсі та Труа. Ворожість до едикту простежується й в одному із найбільш ліберальних наказів духівництва - від Пуату. Висловлюються проти некатоликів у своїх наказах і клірики з Ліона й Верхнього Лімузена, що бажають зберегти за «національною релігією» всі привілеї державної конфесії12.

Дуже багато наказів від духівництва містять випади проти атеїзму та філософії, яка підтримує «небезпечний гомін» у королівстві .

Релігійна нетерпимість тією або іншою мірою проявляється й у наказах третього стану. Визнаючи найчастіше громадянську правоздатність протестантів, багато наказів у той же час рішуче вимагають не допускати їх у судовий і поліцейський апарат країни, у сферу викладання, відмовляють їм у праві мати свої храми, висловлюватися в тій або іншій формі про проблеми релігії й церкви14.

В Осеррі третій стан закликає короля захистити віру від нападів з боку нової філософії15. Деякі з паризьких наказів третього стану, констатуючи, що «кожен громадянин повинен користуватися безумовною свободою совісті», водночас наполягають на необхідності визнання пануючої релігії16.

Проте у Парижі й в країні вже лунають і куди більш тверезі голоси. Так, збори округу церкви Театен говорять у своєму наказі про користування свободою віросповідання17.

Ідеї звільнення від церковної опіки у Франції досить повільно пробивали собі дорогу в суспільній думці країни навіть напередодні революції. Це стосується, наприклад, галузі сімейно-шлюбних відносин. У наказах ще дуже невиразно окреслена вимога відділення громадянського акту шлюбу від його церковно-обрядової сторони. «Право усувати перешкоди при винесенні шлюбу мають тільки архієпископи і єпископи», - читаємо ми в наказі третього стану Анжу. Відзначимо між іншим, що серед тих, хто підписав його, ми бачимо Дюран-Майяна, Вольнея й Ла-Ревельєр-Лепо18.

Велике місце в наказах 1789 р. приділяється проблемі розвитку народної освіти у Франції й монополії прав церкви в цій сфері. Справа торкалася участі духівництва в освіті та викладання Закону Божого.

У дореволюційний час школа перебувала в тісному зв'язку із церквою й була, за висловом Альбера Дюрії, продовженням парафії або монастиря19. Едикти 1606 та 1695 рр. та королівська декларація 1666 р. фактично ставили викладачів та учнів у повну залежність від церковної влади20.

Але під час революції шкільні вчителі під впливом просвітительських ідей почали гнітитися своїм залежним від духівництва станом21. Наказ вчителів з Бургундії Генеральним Штатам свідчить про бажання вчителів до поліпшення свого матеріального становища і незалежності від духовної влади22. Середні й вищі навчальні заклади також перебували під сильним впливом духівництва.

Нова французька державність опинилась перед гострою необхідністю докорінно реорганізувати колишню систему освіти, модернізуючи її у зв'язку з інформаційними потребами нового часу23. Щоправда, у повному обсязі цей процес розгорнувся тільки вже в період революційного підйому у Франції24, становлення в ході його нової суспільної свідомості, на що цілком справедливо звертають нашу увагу дослідження Ж. Лефевра, П. Гюйо, С. Саньяка25, Д. Рюде26 і М. Вовеля27.

Багато наказів станів 1789 р., як правило, ще формально не заперечуючи керівну роль церкви в сфері народної освіти, відзначають занепад освіти й триваюче зниження її рівня. Такі констатації, хоча іноді й обумовлюються нестачею коштів для навчальних закладів, зустрічаються в наказах духівництва Шалона-на-Марні, Манта, Мелена та в наказі третього стану з Пуату28.

Деякі з них дають більш детальну характеристику цього занепаду. Про схоластичність навчального процесу й численні випадки корупції й зловживань згадують накази духівництва Кутанса, дворянства Орлеана, третього стану Форкальк'є і Пуату29.

Багато коледжів резервувалися винятково для дворянства або католиків. 42 дитини Ла-Рошелі змушені були вчитися на стороні, тому що їхня релігія закривала їм доступ у міський коледж. Це відзначалося в наказі третього стану Ла-Рошелі30. Нерівномірність розподілу коледжів у країні в силу станових і конфесіональних обмежень, убогість їхніх матеріальних ресурсів відзначається в наказах духівництва Алансона й Манта31. Жалюгідним було й матеріальне становище вчителів. Духівництво Кастра писало, що королівські коледжі не в змозі забезпечити директорам і вчителям пристойного заробітку32. «Викладання, учителі, адміністрація коледжів - усе має потребу в реформі» - читаємо ми в наказі духівництва Перону33. Дворянство Сента вже усвідомило рутинність системи виховання й освіти, побудованих на церковних догмах, і закликає до нової організації навчального процесу з урахуванням досягнень сучасної цивілізації34. Такі ж вимоги висловлює й третій стан Форкальк'є та Анжу35.

Духівництво Ангумуа, Бара-на-Сені, Дакса, Кастельнодарі, Мелена, Шательро, Керсі, Перонна, Вильнева-де-Берга пояснюють занепад освіти вигнанням єзуїтів, вважаючи, що це визнається «навіть ворогами суспільного блага»36 (тобто супротивниками церкви - Т.П.). Зрозуміло, погодитися із цією оцінкою не можна. Регрес у зазначеній галузі пояснюється загальним курсом політики абсолютистської держави й церкви в сфері освіти, їхньою спільною боротьбою проти передової науки й досягнень століття Просвітництва. Звичайно, це й приводило до відповідних результатів, що змушені констатувати навіть прелати. Французький історик Е. Шампіон цілком правий, коли відзначає із цього приводу, що «не можна визнати упередженою критику, що лунає від всіх партій. Якби коледжі й систему освіти, що діяла в них, засуджували одні тільки філософи, то можна було б ще пояснити їхній суворий вирок руйнівними прагненнями, у яких їх обвинувачували. Але чи можна підтримувати таку думку після того, як вище духівництво приєдналося до іншої думки, висловленої самими ліберальними розумами?»37.

Не краще обстояла справа й із системою початкової освіти. Накази станів, і особливо духівництва, дають тут багатий матеріал для аналізу та узагальнень. Селам не надавалося ніякої допомоги для навчання дітей; початкові школи були відсутні навіть у багатьох невеликих містах - такі констатації кліриків Осерра, Манта, Ліона38. Рівень навчання в існуючих же дуже часто не витримував жодної критики.

Духівництво Манта дає інформацію тільки про навчання дітей читанню для того, «щоб, зробившись дорослими людьми, вони не так легко попадалися б у неприємне становище»39. У багатьох наказах духівництво вимагає лише викладання Закону Божого40. Школи лише для навчання дітей Закону Божому, співу псалмів, читанню й письму вимагають і багато дворянських наказів41.

Про те, що селяни у своїй основній масі не вміли ні читати, ні писати свідчать накази дворянства Альбре й духівництва Монтаржи42. Трохи пізніше констатацію факту неписьменності більшості селян країни, що була зроблена вустами депутата Огаре, сприймали і як свого роду аксіому його колеги в Установчих Зборах43. Такий стан речей, коли навіть деякі депутати були неписьменними (як на приклад можна послатися на наказ і протокол, складені відповідно в Греї й Кемпері44), був в їхніх очах потребуючою усунення аномалією. Необхідність підвищення письменності й освіченості населення, і в тому числі «низів», розуміли й пов'язані з буржуазією деякі прошарки ліберального дворянства й низового духівництва, як ми могли це бачити з ряду вищезгаданих документів.

Можна відзначити, що накази правлячих станів навіть тоді, коли вони констатують необхідність функціонування початкових шкіл, не вважають все-таки їх утворення безумовно необхідним. Пропозиція дворянства Сен-Мігеля про обов'язок Генеральних Штатів займатися національним вихованням як надзвичайно важливою проблемою було одним з небагатьох у цьому ряді наказів45. Третій стан приділив цій проблемі куди більше уваги. Особливо виділимо в цьому зв'язку наказ третього стану передмість Парижа й окружних зборів церкви з наголосом на більш широкий доступ публіки до королівської бібліотеки Парижу та приміщення її й природничо-історичного музею в Луврі46.

Як загальний висновок статті констатуємо, що вказані вище вимоги модернізації освіти та релігійної толерантності, які були висунуті в багатьох наказах третього стану, деяких прошарків ліберального дворянства та низового духівництва, звичайно, не були випадковістю. Пов'язані з розвитком промисловості й торгівлі буржуазія й інші прошарки третього стану, і навіть певні кола привілейованих станів, об' єктивно були зацікавлені в підвищенні рівня письменності й освіти все зростаючої виробничої армії найманих працівників в індустрії та сільському господарстві. Розвиток виробництва, що переходив від стадії мануфактури до фабрики, владно вимагав цього.

освіта штати генеральний франція

Література

1 Олар А. Политическая история Французской революции. - М., 1938.

2 Шампьон Э. Франция накануне революции по наказам 1789 г. - СПб., 1906.

3 Хорошун В.Я. Дворянские наказы во Франции в 1789 г. - Одесса, 1899.

4 Пименова Л. А. Социально-политическая программа дворянства Франции накануне Великой французской революции: (По материалам наказов Генер. штатам 1789 г.): Автореф. дис. ... к.и.н. - М., 1984.

5 Обичкина Е.О. Социальные устремления крестьянста накануне Французской буржуазной революции XVIII в.: (По приход. наказам 1789 г. сев.-вост. Франции): Автореф. дис. ... к.и.н. - М., 1982.

6 Шартье Р. Культурные истоки французской революции. - М., 2001. - С. 158-165.

7 Там же.

8 Шампьон Э. Указ. соч. - С. 159.

9 АР. - V. 3. - Р. 299.

10 Шампьон Э. Указ. соч. - С. 160.

11 Пименова Л.А. Социально-политическая программа французского дворянства накануне Великой французской революции: (По материалам наказов в Генер. штаты 1789 г. от дворянства сев. Франции) // Проблемы новой и новейшей истории. - М., 1982. - С. 64-82.

12 Шампьон Э. Указ. соч. - С. 160.

13 АР. - V. 3. - Р. 355.

14 Пименова Л.А. Социально-политическая позиция дворянства накануне Великой французской революции // Новая и новейшая история. - М., 1984. - №1. - С. 63-77.

15 АР. - V. 2. - Р. 124.

16 AP. - V. 5. - P. 286-287.

17 AP. - V. 5. - P. 316.

18 AP. - V. 2. - P. 41.

19 Duruy A. L'instruction publique et le rйvolution. - Paris,1882. - P. 17.

20 Pressensй E. L'йglise et la rйvolution franзaise. - Paris, 1891. - P. 8; Campion A., Manuel pratique de droit ecclesiastique. - Paris-Caen, 1876. - P. 529-530; Темниковский Е.В. Г осударственное положение религии во Франции с конца прошлого столетия в связи с общим учением об отношении нового государства. - Казань, 1898. - С. 332.

21 Димант Т. Сельский учитель Франции в годы революции XVIII в.: по материалам департамента Манш // Французский ежегодник. 1962. - М., 1963. - С.74-99.

22 Cahiers de s dolйances а presenter aux Etats Gйnйraux assembles а Paris par les instituteurs des petites villes de la Bourgogne // Duruy A. Op. cit. - P. 363-374.

23 Duruy A. Op. cit. - P. 7.

24 Готалов-Готлиб А.Г. Среднее образование во Франции перед буржуазной революцией 1789 г. и планы его реформы // Сов. Педагогика. - М., 1939. - №4. - С. 112-122.

25 Lefebvre G., Guyot P., Sagnac C. La Rйvolution franзaise. - Paris, 1930.

26 Рюде Ж. Народные низы в истории. 1730-1848 гг. - М., 1984. - С. 110.

27 Vovelle M. Y a-t-il eu un Revolution culturelle au XVIII-e siиcle? A propos de l'education populaire en Provence // Revue d'histoire moderne et contemporaine. - 1975. - № 1. - P. 25-41.

28 АР. - V. 2. - P. 585; AP. - V. 3. - P. 653; AP. - V. 3. - P. 737; AP. - V. 5. - P. 411.

29 AP. - V. 3. - P. 48; AP. - V. 4. - P. 278; AP. - V. 3. - P. 334; AP. - V. 5. - P. 411.

30 AP. - V. 4. - P. 163.

31 AP. - V. 1. - P. 708; AP. - V. 3. - P. 653.

32 AP. - V. 2. - P. 563.

33 AP. - V. 5. - P. 350.

34 AP. - V. 5. - P. 669.

35 AP. - V. 3. - P. 334; AP. - V. 2. - P. 44.

36 Шампьон Э. Указ. соч. - С. 185.

37 Там же.

38 AP. - V. 2. - P. 108; AP. - V. 3. - P. 653; AP. - V. 4. - P. 602.

39 AP. - V. 3. - P. 563.

40 Ibidem

41 AP. - V. 5. - P. 280.

42 AP. - V. 1. - P. 701; AP. - V. 4. - P. 19.

43 AP. - V. 11. - P. 416.

44 AP. - V. 1. - P. 781; AP. - V. 5. - P. 510.

45 Шампьон Э. Указ. соч. - С. 191.

46 AP. - V. 3. - P. 290, 316.

47 ср.: Bursche A., Myzgin K. Op.cit. - P. 193, map 1.

48 Мызгин К.В. Римские монеты III в. н.э. на территории Восточной Европы: некоторые наблюдения над новыми находками // Актуальні проблеми нумизматики у системі спеціальних галузей історичної науки. Тези доповідей ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Кіровоград, 5-6 листопада 2015 р. - Кіровоград, Київ, Переяслав-Хмельницький, 2015. - С. 21-23.

Размещено на Allbest.ru