Причини та принципи мілітарного реформування Румунії в кiнцI XX – на початку XXI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

ПРИЧИНИ ТА ПРИНЦИПИ МІЛІТАРНОГО РЕФОРМУВАННЯ РУМУНІЇ В КІНЦІ ХХ - НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

А.С. Поспелов

кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

В статье рассматриваются основные военно-политические, военно-экономические и стратегические причины реформирования вооружённых сил и военной промышленности Румынии в начале 2000-х годов. Указывается, что основным стимулом для военного реформирования Румынии стало как своеобразное наследие «эпохи Чаушеску» так и мгновенная военная реакция Украины весной 1997 года на ухудшение двусторонних отношений, которая привела к подписанию масштабного выгодного для Киева украино-румынского договора в мае того же года. Утверждается, что программа военного реформирования Румынии, исходя из приведённых в статье причин, разработана в три этапа, рассчитанных до 2021 года и полностью адекватна как экономическому потенциалу страны, так и тем военно-политическим задачам, которые стоят перед румынскими вооружёнными силами.

Ключевые слова: военная реформа, Социалистическая Румыния, украино-румынский договор, военно-промышленный комплекс, НАТО.

У статті розглядаються основні військово-політичні, військово- економічні та стратегічні причини реформування збройних сил і військової промисловості Румунії на початку 2000-х років. Вказується, що основним стимулом для військового реформування Румунії стали як своєрідна спадщина «епохи Чаушеску» так і миттєва військова реакція України навесні 1997 року на погіршення двосторонніх відносин, яка привела до підписання масштабного вигідного для Києва україно- румунського договору в травні того ж року. Стверджується, що програма військового реформування Румунії, виходячи з наведених у статті причин, розроблена в три етапи, розрахованих до 2021 року і повністю адекватна як економічному потенціалу країни, так і тим військово-політичним завданням, які стоять перед румунськими збройними силами.

Ключові слова: військова реформа, Соціалістична Румунія, україно- румунський договір, військово-промисловий комплекс, НАТО.

реформа збройні сили промисловість Румунія

У квітні 2004 Румунія стала повноправним членом Північноатлантичного альянсу (НАТО). Новий статус держави, передбачав активну участь країни в спільних з іншими державами-членами військово- політичних заходах, а також якісну структурну й технічну модернізацію національних збройних сил, перехід їх на стандарти НАТО. Однак, ідеолого-політичний, соціально-економічний та військово-технічний потенціал Румунії з самого початку членства в НАТО був тим, що не дозволяв це зробити самостійно та без зайвих проблем. Як наслідок, комплексна структурна мілітарна модернізація Румунії виявилась справою не одного року (чи навіть десятиріччя). Однак її причини суттєво відрізняються від аналогічних в Болгарії та Україні.

Втім, для реалізації планів «Великої Румунії» її керівництво повинно спиратися виключно на військовий потенціал країни. Проте, всі періоди існування незалежної Румунії він практично завжди поступався військовому потенціалу своїх сусідів. Через це, в роки Першої світової війни, міжвоєнні роки та в період Другої світової війни, збройні сили Румунії зазнавали поразок і лише допомога союзників (Росії у 1915-1917 рр., Німеччини у 1940-1943 рр. та СРСР у 1944-45 рр. відповідно) врятовувала країну від поразок. Тут слід зазначити, що керівники Румунії цю, на перший погляд доволі несприятливу для себе ситуацію використовували завжди на свою користь - в усіх випадках Румунія отримувала територіальні прирощення. Більше того, на думку деяких українських дослідників, інколи Румунія ставала фактором втягування сусідніх держав у віну з третьою країною. Яскравим прикладом тут може буди «румунська провокація» 21-22 червня 1941 р. по втягуванню Угорщини у війну проти СРСР - факт який чітко не доведений і досі [6: 40]. Єдиний раз в своїй історії, керівництво Румунії намагалося створити «Велику Румунію» самостійно, не залежно ані політично, ані технічно від жодного свого союзника - доба Соціалістичної Республіки Румунія (1965-1989 рр.). Саме в цей період, коли при владі знаходився Ніколає Чаушеску, Румунія не взяла участь у вторгненні армій країн Організації Варшавського Договору (ОВД) у Чехословаччину в серпні 1968 р., а з 1974 р. почала реалізовувати комплексну програму створення потужної економіки та її апологету - військово-промислового комплексу. Найбільш яскравий тому приклад - спроба створити «Великий (воєнний) флот регіонального масштабу», що викликало в 1980-х рр. не однозначну реакцію як в ОВД так і в НАТО. І хоча були закладені лише основи цього, стратегічний напрям виявився вірним абсолютно.

Втім, після повалення комуністичної диктатури чєти Чаушеску, влада демократичної Румунії взяла курс на активне співробітництво насамперед з країнами НАТО. Вже з 1990 р. згідно договору Румунія-НАТО, офіцери країни почали навчатися та стажуватися в країнах альянсу [15: 19]. Саме з цього моменту і слід говорити про початок структурних змін міліарного характеру в Румунії. Що ж до їх технічної складової, то на відміну від інших колишніх членів ОВД - Польщі, Чехії, Угорщини та Болгарії, які з 1999 та 2004 р. стали країнами НАТО, ситуація в Румунії виглядала не гірше, а по деяким позиціям, навіть і краще. Так, ще за часів соціалізму, щонайменше авіаційний комплекс Румунії вже був переведений на стандарти і концепції НАТО. Про це свідчить не лише виробництво по французьким ліцензіям гелікоптерів, а й створення самостійно та разом з колишньою Югославією сучасних за тенденцією розвитку й тактико-технічним характеристикам літаків [7:11-12; 19:86-87]. Навіть будівництво по власним технологіям ескадреного міноносця «Марасесті» та фрегата - плавучої бази «Констанца» концептуально виявилися далекоглядними, хоча і не обійшлося без проблем (есмінець тричі повертали на верф для зниження верхньої ваги) [11:160-161; 20: 501]. Дрібні кроки щодо реформування збройних сил Румунії, та пов'язаних з ними військово-промислового комплексу у період 1990-1997 рр. не призводили до відчутних позитивних результатів. Особливо наочно це проявилося на весні 1997 р., коли румунський уряд на чолі з президентом Іоном Ілієску вимушений був піти на ухвалення масштабного договору з Україною. Не останню роль в такому, вигідному насамперед для Києва розвитку подій, відіграв фактор абсолютної військової переваги України над Румунією.

Висновки в Бухаресті зробили швидко. Саме тому, з літа 1997 р. в Румунії розпочалася комплексна реформа усього міліарного комплексу країни (збройні сили та військова промисловість) яка офіційно розрахована до 2021 р. Вбачається, що розпочинаючи його реформування на початку 1990-х рр. керівництво Румунії виходило з кількох головних принципів:

1. Армія Соціалістичної республіки Румунія, потребувала скорочення по причинах політичного (занадто велика и не потрібна в нових геополітичних умовах), технічного (вкрай слабо мобільна й не зовсім сучасна) [4; 15, С.17- 19] та кадрового (чисельний консервативний корпус генералів й вкрай слабо підготовлений загальний особовий склад) характеру;

2. Військова промисловість Румунії, теоретично сучасна й здатна випускати майже всі основні види озброєння, в тому високотехнологічного, практично виявилася неспроможною виробляти сучасну зброю великою серією по суто кадровим та технологічним причинам. Через це, виробництво найсучасніших зразків виявилося занадто коштовним. Яскравими прикладами цього є історія навчально-бойового літака IAR-99 SOIM(«Яструб») - одного з найкращих в світі у своєму класі, випущеного усього в 6 екземплярах [7:16], та основного бойового танку TR-125, створеного на базі придбаної у 1984 р. в СРСР ліцензії на Т-72Б. З 1987 по 1999 р. було вироблено усього 30 таких одиниць (по іншим даним - лише 3 прототипи. Для порівняння - Чехословаччина лише за період з 1981 по 1990 рр. по радянській ліцензії на Т-72 створила їх майже 1700) [2].

3. В той же час, модернізація військової техніки румунського та радянського виробництва теоретично, і як довела практика реально могли дати суттєві результати. Так, модернізація за допомогою ізраїльських фірм винищувача МіГ-21 в варіант LANCER, значно розширила його тактичні можливості й призвела до експортного виграшу. Модернізація же власними силами танків Т-55 та їх румунських варіантів TR-85 в варіант BIZONUL на порядок підсилило бойові можливості румунської армії і викликало в військових структурах України певне занепокоєння.

4. Після революції грудня 1989 р. всі політичні сили почали орієнтуватися на Захід. В результаті виникла необхідність переходу на стандарти НАТО не тільки в системі озброєння, ай у професійній та бойовій підготовки особового складу й конкретних підрозділів, організації збройних сил як таких. Як наслідок змінюються пріоритети - замість переваги сухопутних військ, модернізації в першу чергу підлягали військово-морські й військово-повітряні сили.

5. Проте, фінансові можливості пост революційної Румунії були вкрай обмежені. В нових економічних і геополітичних умовах вигідніше стало витрачати кошти на особовий склад в першу чергу, а техніку й зброю закупати за кордоном, нехай і колишню у користуванні. Проте зразу розроблялася лінія в 3 етапи: модернізація за допомогою країн Заходу і НАТО старої радянської та румунської техніки - придбання колишньої у використанні техніки країн НАТО - закупівля новітніх зразків техніки в країнах НАТО. В галузі винищувачів вище ми писали про перший варіант, а з 2012 р. командування авіації Румунії вже перейшло до третього - переговори про придбання 24 винищувачів F-35 в США. В галузі ж військово-морських сил. Виявилося, що придбання в Великобританії колишніх фрегатів проекту 22 другої підгрупи повністю вирішує всі покладені задачі на флот і тому кошти призначені для третього етапу можна періорієнтувати на інші цілі.

6. Румунії слід було в міліарному плані виходити й на міжнародний рівень. Це вимагало від керівництва держави по-перше, участі у миротворчих операціях, а вони потребували невеличких, вкрай мобільних і гарно підготовлених і оснащених підрозділів. А по-друге, індустріальна Румунія не могла не скористатися таким вигідним шляхом накопичення валюти як торгівля зброєю. Однак на цьому шляху слід було позбавитися негативного іміджу Румунії як її виробника [14:28], що можливо було лише при допомозі західних фірм.

7. Нові геополітичні умови потребували й зміні потенційних супротивників. І слід визнати, що тут вибір румунського політикуму був одностайний - Україна. Пояснювалося це кількома причинами (в зворотньому хронологічному плані). По-перше з 2004 р. практично по всій довжині державного кордону Румунія була обмежена країнами союзниками по НАТО, за виключенням України та Сербії. Однак остання, після буремних подій 1998-2004 р. фактично інтересу та загрози для Бухаресту не являла. По-друге, румунські урядовці й особисто військові яскраво запам'ятали події травня 1997 р. Тоді лише маневр Дивізії бомбардувальників середньої дальності Ту-22М2/3 з аеродромів Полтавського на аеродроми Миколаївського та Одеського авіаційних вузлів, спонукало президента Румунії І.Ілієску прибути в Київ та ухвалити «Великий договір» з Україною. Додамо, що цей літак, якій в НАТО отримав назву «Бекфайр» сучасними західними засобами ППО не може бути збитий (звідки й реакція румунського керівництва Румунії у 1997 р.) (єдиний випадок знищення розвідника Ту-22М3Р ВПС Росії під час російсько- грузинського конфлікту серпня 2008 р. цілком на рахунку поганої організації та керівництва бойовими діями з боку російської сторони [3: 37]). І по-третє, радикально й навіть помірковано налаштовані румунські політики постійно висувають аргументи з метою перегляду радянсько- німецького пакту від 23 серпня 1939 р. з метою реанімації концепції «Великої Румунії», яка різними політичними силами як Румунії так і України трактується зовсім по різному [18; 21]. Однак здійснити це можливо лише шляхом інтеграції з Румунії Молдови (що намагаються зробити й праві молдовські політики) [22], та розширення співробітництва, з румунським пріоритетом, з Одеською та Чернівецькою областями України.

Всі вищеназвані аспекти змушували різні румунські уряди комплексно і послідовно модернізувати й змінювати власні міліарні структури. На відміну від України, принципи військового реформування Румунії виявилися адекватними як сучасній геополітичній обстановці так і економічним можливостям країни. Більше того вона йде послідовно і оперативно. Через це, військова реформа в Румунії вже з початку 2010 р. вийшла на рівень випередження не стільки виробленого плану, скільки викликам, які з'являються. На відміну від Болгарії, військове реформування країни дозволяє при суттєвому скороченні чисельності армії зберегти і навіть розширити її бойові можливості. А головне - підтримувати і розвивати ударну компоненту. Більше того, використання концепції розвитку окремих компонентів збройних сил Румунії, які були створенні ще за соціалістичних часів (наприклад будівництво дунайської флотилії чи оснащення ВПС літаками і вертольотами нових класів (дозвукові винищувачі й легкі навчально-тренувальні літаки-штурмовики, легкі вертольоти вогневої підтримки тощо), додасть військовому реформуванню Румунії не тільки галузевої та історичної специфіки, скільки призведе до суттєвого збільшення потенціалу й оперативності Збройним силам країни в цілому. Тому, на наш погляд, розрахована до 2021 р. військова реформа в Румунії, на відміну від аналогічної української буде виконана раніше зазначеного терміну з результатами значно серйознішими, ніж тими, які планувалися в період 1997-2010 рр. Крім того, реформовані румунські збройні сили отримають можливості вирішувати задачі, які потенційно можуть виникнути після 2021 р. на перспективу щонайменше 10 років.

ЛІТЕРАТУРА