Судова система в часи національно-визвольних змагань в Україні (1917-1921 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судова система в часи національно-визвольних змагань в Україні (1917-1921 рр.)

Анотація

Судова система в часи національно-визвольних змагань в Україні (1917-1921 рр.)

Стецюк Богдан Романович,

доктор юридичних наук, професор,

завідувач кафедри права та правового регулювання

авіаційної діяльності,

Льотна академія

Національного авіаційного університету

Abstract

THE COURT SYSTEM IN THE TIMES OF NATIONAL LIBERATION COMPETITIONS IN UKRAINE (1917 - 1921).

STETSIUK Bohdan, Doctor of Juridical Science, Professor, Head of the Department of Law and Legal Regulation of Aviation Activity, Flight Academy National Aviation University.

The article presents the description of attempts to create the judicial system in difficult times of the Ukrainian people struggle for independence in 1917-1921. In particular, the author analyses the lawmaking referring to the establishment of new judicial bodies as a single whole in the times of the Ukrainian People's Republic, the Ukrainian State of Pavlo Skoropadsky and the Directorate.

The first stage of the work of the Ukrainian People's Republic's highest body - the Central Council - is marked by the creation of the Ukrainian judicial system, the main regulations of which were adopted in the General Secretariat's Declarartion.

During the second stage of the Ukrainian war of independence, which encompassed the Hetmanate period, the judicial system was regulated by the «Laws of temporary state system of Ukraine». It is revealed that, having acknowledged the progress in criminal procedural legislature made in the previous stage, the government of Hetman Pavlo Skoropadsky created its own legal frame in general and judicial bodies in particular.

It is stated that under the rule of the Directorate the government also tried to change those judicial institutions which contradicted its political platform. However, the analysis of the legislation of that time lets us conclude that even then there continued to function most judicial institutions established as far back as before the revolution.

Key words: General Court, emergency justice, State Senate, Chief Court Martial, Superhigher court, Magistrates' court.

Постановка проблеми

Вітчизняним правникам, на сучасному етапі здійснення судової реформи, разом із зверненням до досвіду державно-правового будівництва західними країнами, потрібно більше приділяти уваги дослідженням української правової спадщини. Такий підхід дає змогу уникнути тотального запозичення зарубіжних ідей і творити своє самобутнє право, яке походить з власного історичного коріння. Особливо актуальними на сьогодні є вивчення питання формування та функціонування судової системи в часи визвольних змагань 1917-1921 рр. Адже дослідження зазначеної проблеми дозволяє об'єктивно оцінити історико-правові події того періоду та, в міру можливого, використати корисні надбання минулого в сучасному законодавчому процесі України.

Огляд останніх джерел та публікацій. Після проголошення незалежності України на сучасному етапі науковці розпочали дослідження закритих раніше фондів. Одним із перших, на основі архівних матеріалів, почав досліджувати судову систему Центральної Ради, гетьманату Павла Скоропадського та порядок судочинства Директорії П.П. Михайленко. Поряд з цим окремі аспекти щодо судового устрою в цілому залишилися поза увагою вченого.

Великий внесок у дослідження судової системи Центральної Ради та гетьманату Павла Скоропадського зробили О. Мироненко та О. Румянцев, проте інші етапи зазначеного періоду не входять в коло досліджень вчених.

Заслуговують на увагу праці таких науковців, як О.Л. Копиленко, М.Л. Копиленко, Б.Й. Тищик та О.А. Вівчаренко, Ю.Є. Вовк, Н. Єфремов, присвячених розвитку і становленню держави і права в Україні в 1917-1920 роках.

Цінними є праці А. Рогожина та О. Шевченка, в яких досліджуються часи Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії. Проте, в них висвітлено процес становлення держави і права в зазначений період, а не формування судової системи.

Значним внеском у вивчення системи законодавства в Україні у 1917-1920 рр. є дисертаційні дослідження Подковенко Т., та Землянської В. де автори частково торкаються проблеми формування тогочасної судової системи.

Проте, нажаль, в більшості перелічених наукових працях немає комплексного дослідження щодо судової системи зазначеного періоду.

Метою статті є комплексний аналіз функціонування судової системи Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії. Розкриття й аналіз особливостей тих умов, в яких приймалося законодавство щодо її формування.

Виклад основного матеріалу

На початку двадцятого століття Україна опинилася у вирі революційних подій, пов'язаних з національним самовизначенням та державно- правовим будівництвом. Цей час діяльності українських урядів можна поділити на наступні періоди:

Перший період - функціонування Центральної Ради як вищого органу влади Української Народної Республіки.

Другий період - Гетьманат (Гетьманська держава) на чолі П. Скоропадського.

Третій період - існування Директорії Української Народної Республіки.

В період УНР уряд залишив у дії постанову Тимчасового уряду від 02 серпня 1917 року «Про вжиття заходів проти осіб, що загрожують обороноздатності держави, її внутрішній безпеці та завоюванням революції 1917 року», відповідно до якої військовий міністр, отримавши згоду міністра внутрішніх, мав право без проведення судових процедур, накладати арешт на осіб, діяльність яких, за його переконанням, відповідала змісту постанови від 2 серпня, а також, у разі необхідності, змусити залишити їх межі України [ 1, с. 17].

Проте, процес розбудови власної державності вимагав від діячів Центральної Ради ідей щодо кардинальних реформ у системі судочинства. На з'їзді українських юристів, який відбувся 13-14 червня 1917 року у Києві УЦР було запропоновано негайно приступити до створення національної системи судів, яка б функціонувала окремо від російської. В якості найвищої судової інстанції виступав би Вищий крайовий суд, а для реалізації даної реформи на місцях пропонувалося створити інститут судових комісарів [2, с. 229].

Ідею створення судової системи за власним зразком містила Декларація Генерального Секретаріату від 10 липня 1917 року, яка окреслювала поле діяльності Секретаріату судових справ. «Завданням секретаріату у судових справах, - наголошувалося в Декларації, - мас стати пристосування судових органів України до тих форм і того положення, в яких вони повинні існувати за умов автономної України. Така діяльність повинна розчленовуватися на підготовку українізації і демократизації суду і розроблення відповідних законопроектів, які намітили б форми суду, що відповідали б автономному устрою України» [3, с. 51, 64].

В першу чергу, ситуація вимагала створення найвищого судового органу. Реформи в системі судочинства розпочалися з листопада 1917 року. Секретарство судових справ 02 грудня надало на розгляд УЦР проект закону про утворення тимчасового Генерального Суду. 16 грудня 1917 року Центральна Рада ухвалила Закон про створення Генерального суду [4, с. 95].

Закон передбачав, що Генеральний суд повинен був у своїй роботі дотримуватися визначених ним засад, доки не буде прийнято Конституції УНР. Стаття перша зазначала: «Генеральний суд має три департаменти - цивільний, карний і адміністративний та виконує на всій території України функції, що раніше належали Правительствуючому Сенатові, як в справах судових, так і у справах нагляду над судовими установами та особами причетними до судового відомства, крім того, тимчасово, до вирішення питання про скасування всіх судів особливого порядку розгляду справ, реалізує всі функції Головного Військово- морського суду щодо справ, вирішення яких відбулося у територіальних межах України» [5, арк. 5].

Члени Генерального Суду отримали статус генеральних суддів. Їх повноваження визначалися старим імперським законодавством, а саме «Учреждением судебных установлений». На кожен з трьох департаментів припадало по 5 генеральних суддів. Старе законодавство повинно було залишатися у силі до прийняття конституції і затвердження на її основі нових положень про Генеральний Суд [6, с. 161].

Цей же законопроект передбачав скасування судових палат та заміну їх на апеляційні суди, які б діяли у найбільших містах країни - Києві, Одесі та Харкові. Комплектування апеляційного суду здійснювалося головою, його заступником та суддями, кількість яких могла змінюватися від трьох до п'яти. При апеляційних судах, згідно законопроекту, запроваджувалися посади старших прокурорів та прокурорів. Їх призначення знаходилося у компетенції Генерального секретаря судових справ. Крім того, він мав призначати Старшого прокурора, який також перебував у підпорядкуванні Генерального суду. Логічним продовженням цієї політики стало ухвалення Центральною Радою на початку січня 1918 р. спеціального закону «Про упорядження прокураторського нагляду в Україні» [7, с. 64].

У березні 1918 року УЦР здійснила ліквідацію інституту сільських волосних і верхніх сільських судів. Згодом з'явилася постанова, що передбачала потрапляння до одноособового провадження мирових суддів всіх справ цивільного та кримінального характеру, у місцевостях, де члени мирових судів не були обрані чи затверджені [8, арк.64].

Зазначимо, що в роки революції існувало і так зване надзвичайне правосуддя. Воно було представлено революційними військовими судами. Право їх створення належало головним губернським військовим комендантам та військовим судам [9, с. 98]. Тяжкі обставини, в яких опинилася УНР, змушували її все наполегливіше звертатися до «надзвичайного правосуддя».

У березні 1918 року зусиллями міністерств юстиції і внутрішніх справ, а також військових справ, відбулося ухвалення «Інструкції військовим революційним судам», які створювалися «у випадках убивства, підпалів, насильства, грабежів і розбою владою губернського коменданта» [10, с. 2]. Суд складався з шести осіб: двох представників від місцевих громадських організацій, козака і військового діловода-юриста.

Революційний суд не діяв постійно, а збирався лише після вчинення злочину. Розпочати розгляд справи він мав доки не сплине десятиденний термін після означеної події. Його дислокацією було найближче до місця злочину управління повітового коменданта. Відзначимо, що судові дії здійснювали особи, без відповідної професійної підготовки та досвіду подібної роботи. Це мало суттєвий негативний вплив на якість їх проведення [11, с. 138].

До компетенції революційного суду відносились перелічені вище злочинні дії, що вчинили як військові так і цивільні особи.

Розгляд справ у революційному суді не передбачав участі присяжних, що означало суттєве спрощення порядку вирішення справи.

В період Гетьманату основи судової системи регулювали «Закони про тимчасовий державний устрій України» видані одразу після встановлення нової влади - 29 квітня 1918 року. Згідно з ними, статус «найвищого охоронця та захисника закону і найвищого судового органу України для справ судівництва й адміністративних» отримав Генеральний суд Української Держави.

Закон визначав, що до складу Генерального Суду мало входити три департаменти - цивільний, карний і адміністративний. Цьому суду належали по-перше, функції, що раніше виконувалися Урядуючим Сенатом, по-друге, функції касаційної інстанції аналогічні тим, що повинен виконувати Головний Військовий Суд, за умови, якщо вони не були змінені іншими законами Гетьманату. Рішення Генерального суду були чинними на всій території України. Передбачалося, що вказаний закон буде мати правову силу до того моменту, як з'явиться новий закон стосовно Державного Сенату [12, с. 21].

Проте, це не змінило компетенцію Судових Палат. Як і раніше вони займалися розглядом апеляційних скарг, що надходили на вироки та рішення судів окружного рівня. Його здійснювали три постійні судді. Касаційні скарги на рішення судових палат потрапляли на розгляд Державному Сенату [13, арк. 3 зв.].

Щодо окружних судів, то, як і на попередніх історичних етапах, до їх складу входили адміністративний, карний та цивільний відділ. Сферою компетенції окружного суду були справи вирішення апеляцій на вироки та рішення, що приймалися мировими суддями. Справи, які перевищували їх сферу діяльності, окружні суди розглядали у складі трьох постійних представників відповідного відділу, а найбільш важливі - у складі трьох суддів та 12 присяжних засідателів, котрих відбирали спеціальні комісії з представників місцевого самоврядування, прокуратури, Державної варти тощо [14, с. 53].

З метою контролю за неупередженістю вироків окружного суду, на правах його постійних членів в розпорядчих засіданнях брали участь спеціально запрошені на них особи, які, через своє службове становище або завдяки тривалому перебуванню у повіті, знайомству з населенням, могли дати необхідні для суду відомості. Також уперше в практиці судових установ з червня 1918 року було запроваджене попереднє слідство з адміністративних справ [15, с. 96].

Поряд з окружними судами в Україні діяли мирові судові інституції. Мирові суди, як і раніше, були органами всестанового місцевого суду та розглядали незначні адміністративні, кримінальні (до півтора року ув'язнення) та цивільні справи (сума позову в них не повинна була перевищувати 3000 крб., або коли в час закладання позову розмір шкоди та збитків неможливо було остаточно з'ясувати, але сам позивач зазначав їх не вище вказаної суми) [16, с. 59].

Для остаточного розв'язання справи, що вирішувалася у рамках мирового провадження, а також для здійснення розгляду справ у апеляційному порядку, створювалися з'їзди мирових суддів на рівні повітів, їх очолювали голови з'їздів. Справи на таких з'їздах вирішувались за участю не менш як трьох суддів, у тому числі з головою. Станом на 16 серпня 1918 року в Україні функціонувало 112 міських та повітових з'їздів мирових суддів [17, с. 432].

«Закони про тимчасовий державний устрій України» повністю відновлювали повноваження російських судових інституцій і функції нагляду за окружними судами, що їм належали. Реформи часів Гетьманату не зачіпали низових рівнів судоустрою та судочинства.

У вищезгаданих «Законах» йшлося також і про правові норми судочинства у кримінальних справах. Вони передбачали, що коли в судових палатах відбувався розгляд актів обвинувачення обвинувачені, зокрема і ті, що знаходилися під вартою та їх захисники, мали бути допущені до участі у процесі з правом давати пояснення в усній формі [ 18, арк. 3 зв.].

Фактично визнавши досягнення попереднього етапу у розвитку кримінально- процесуального законодавства, адміністрація гетьмана П. Скоропадського почала скасовувати деякі правові акти, що не відповідали політичній лінії Гетьманату. Законом «Про організацію військово-судових установ та їх компетенцію» від 21 червня 1918 року затверджувався поділ військових судів на дві категорії - вищі та штабові. Цей закон надавав військовим судам у галузі правових стосунків пов'язаних з деліктами, як загальну, так і спеціальну юрисдикцію. До розгляду військовими судами було віднесено, як справи що стосувалися військових, так і цивільних осіб, якщо останні не з'являлися за призовом для несення військової повинності, до навчальних зборів та у випадку скоєння злочинів спільно з військовими під час служби в армії [19, с. 60].

В судовому засіданні брали участь члени судової колегії, яка складалася з голови та восьми виборних суддів у вищих судах і чотирьох суддів - у штабових. При цьому у ст. 8 закону зазначалося: «Участь обвинувателя та оборонця в штабових судах необов'язкова», а на вироки і рішення всіх військових судів можна було подавати лише касаційну скаргу до Генерального суду [20, арк. 36].

Спираючись на аналіз законодавчих актів Гетьманату, зробимо висновок, що військові вже на той період отримали статус спеціального суб'єкта правовідносин, а той факт, що водночас поняття такого суб'єкта поширювалося на цивільних (урядовців, мешканців захоплених територій, релігійних діячів) та на іноземних військових свідчить на користь того, що дані суди здійснювали правосуддя, ґрунтуючись на принципі спеціалізації, яка визначалася законодавчим органом за допомогою інституту підвідомчості справ військовим судам [21, с. 108].

08 липня 1918 року Павло Скоропадський затвердив Закон «Про утворення Державного Сенату». Цей правовий акт скасовував Закон УЦР «Про утворення Генерального Суду». Натомість, у Києві починав діяти Державний Сенат у якості «вищої в справах адміністративних та судових Державної Інституції» [22, арк. 1 зв.].

Державний Сенат складався з Адміністративного, Цивільного і Карного Генеральних судів. Перший з них розглядав справи, які належали до першого, другого, а також надалі, до видання спеціального закону, до третього і четвертого Департаментів Російського Урядуючого Сенату і «Особого присутствия по отчуждению недвижимих имуществ для государственной или общественной пользы» [23, арк. 15 зв.].

Карний та Цивільний Генеральні суди повинні були вирішувати питання, що в минулому розглядалися касаційними департаментами, а Карний Генеральний суд - ще й справи з компетенції Головного військового суду і Головного військово-морського суду, які діяли за часів імперії [24, арк. 15 зв.].

Визначаючи характерні риси розвитку правової системи Української Держави, не можна не помітити, що, в цивільному законодавстві найбільше уваги приділялося справі захисту права приватної власності, що позначилося і на цивільно-процесуальних нормах [25, арк. 9 зв.].

В наступному періоді Директорія, як свого часу і П. Скоропадський, намагалася змінити ті елементи судочинства, які суперечили її політичній платформі. Вже у перших днях січня 1919 року був оприлюднений Закон з дуже довгою назвою «Про скасування закону колишнього гетьманського уряду від 8 липня 1918 р. стосовно «утворення Державного Сенату», про відновлення діяльності Генерального Суду, під назвою «Надвищий Суд Української Народної Республіки» на підставі закону Центральної Ради від 16 грудня 1917 р., про скасування призначень на посади в Державному Сенаті та про призначення первісного складу Надвищого Суду УНР» [26, с. 3]. Як зрозуміло з назви Закону, припиняв своє існування Державний Сенат, утворений в період Гетьманату, а його колишні члени, у разі, якщо нове призначення було відсутнім, звільнялися. Знову набував чинності Закон УЦР «Про утворення Генерального суду». Тепер цей орган називався Надвищим судом УНР. Його складовими частинами були цивільний, карний та адміністративний департаменти. Надвищий суд отримував повноваження, які, відповідно змісту ст. 3 Закону належали російському Урядуючому Сенатові, та касаційні функції Головного Військового Суду, якщо вони не змінені іншими законами України» [27, арк. 64-67].

Аналіз процесуального законодавства доби Директорії дозволяє зробити висновок, що і за її часів продовжувало існування більшість судових інституцій, заснованих ще до революції, чи проголошених Тимчасовим урядом Росії. Наприклад, у законі від 19 лютого 1919 р. «Про вибори та призначення мирових суддів», передбачалося, що відповідно до ст. 4 «місцевому самоврядуванню чи надзвичайному зібранню необхідно обрати потрібну кількість мирових суддів, спираючись на закон колишнього російського уряду від 4 травня 1917 року» [28, арк. 88].

Важливу роль у розвитку процесуального права доби Директорії відіграв Закон «Про надзвичайні військові суди» від 26 січня 1919 року [29, арк. 64]. Свої судові засідання вони повинні були розпочинати не пізніше місяця з дня скоєння злочину. На початку своєї роботи суд постановляв, чи засідання буде відкритим або закритим. Розгляд справи, участь прокурора, адвоката, свідків та інших осіб у судовому процесі здійснювались на підставі правил, встановлених у військово-судовому процесі, згідно з кн. 24 Зводу військових постанов Російської імперії 1869 року.

А Закон, виданий Директорією 04 серпня 1920 р. «Про поступування в штабових судах», закріплював низку положень, що не мали аналогів у імперському російському законодавстві. Даний Закон повинен був стати основою для майбутнього кримінально - процесуального кодексу. Він визначав порядок провадження в кримінальних справах у штабових судах.

Слід звернути увагу і на Закон «Про поширення компетенції мирових судів по карним та цивільним справам та про підвищення грошової кари за провини» від 31 жовтня 1920 року [30, арк.1-2]. Він визначав, що мирові судді могли розглядати цивільні позови до 10 тис. грн., якщо позов подали після 01 січня 1920 року. Збільшувався розмір штрафних санкцій. На підставі ст. 5, до компетенції мирових судів належали справи з кримінальних злочинів, де міра покарання визначалась у вигляді штрафів до 60 тис. грн.

Директорія не змогла створити таку судову систему, яка б у повному обсязі виконувала свої завдання. На це є декілька причин, а саме: перманентні бойові дії, які позбавляли можливості практичної реалізації практичних положень тогочасного законодавства. Воєнний час безсумнівно вплинув і на те, що чимало законів мало каральну спрямованість та відзначалося суворістю покарань. Судовій системі катастрофічно не вистачало добре професійно підготовлених кадрів, що завдавало шкоди якості законодавства та судочинства. Значний відсоток кримінальних справ щодо військових та цивільних осіб перебував у компетенції військових судів.

Загалом законодавство Директорії УНР мало всі ознаки законодавства перехідного типу, зокрема більшість законів приймалося лише за умови негайної реакції влади на певні обставини. Саме це пояснює відсутність власних кодифікованих актів у сфері цивільного, адміністративного та кримінального судочинства. Проте детальний аналіз нормативно - правових актів доби Директорії дає підстави стверджувати, про проведення її лідерами копіткої роботи з більшості питань, пов'язаних з судочинством та судоустроєм, що мало позитивний вплив на розвиток процесуального законодавства України, як цілісної системи.

Висновки

Приходимо до висновку, що в період відновлення української незалежності 1917-1921 рр. почали закладатись основи нової судової системи, відмінної від дореволюційної Росії та інших держав.

Нажаль, процес творення української судової системи в зазначений період був знівельований з причин нестабільності і недовготривалості діяльності урядів Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії, проте в історії залишився досвід творення національної судової системи, який варто використовувати на сучасному етапі реформування та упорядкування українських судів.

Список використаних джерел

судовий інстанція гетьманат законодавчий

1. Єфремова Н. Суд і судочинство в УНР, Українській державі, ЗУНР (1917-1920 рр.): монографія / Н. Єфремова, Б. Тищик, В. Марчук. Одеса-Львів: Фенікс, 2007. 280 с.

2. Музиченко П. Історія держави і права: навчальний посібник. К.: Знання, 2007.471 с.

3. Винниченко В. Відродження нації.Київ-Відень, 1920. Репринтне відтворення видання 1920 року. Київ: Вид-во політичної літератури України, 1990. Ч. 1. 348 с.

4. Подковенко Т. О. Становлення системи законодавства України в 1917-1920 роках (Українська Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР): дис... канд. юрид. наук: спец.12.00.01 теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. К.: 2004. 228 с.

5. ЦДАВОУ. - Ф.2592. Народне міністерство закордонних справ УНР. м. Київ: Оп 1. Спр. 66. Арк. 5.

6. Загурський О. Кримінально-процесуальна політика в період Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.). Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренко. Спеціальний випуск. 2011. № 6. С. 158-163.

7. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. / ред.кол.: В. А. Смолій, О. Д. Бойко, Ю. М. Гамрецький та ін.; Ін-т історії України НАН України. К.: Вид- во «Наукова думка», 1997. Пам'ятки історії. Джерела новітньої історії; V. Т. 2. 424 с.

8. ЦДАВОУ. - Ф.1115. Українська Центральна Рада. Оп.1. Спр.29. Арк. 64.

9. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. / ред.кол.: В. А. Смолій, О. Д. Бойко, Ю. М. Гамрецький та ін.; Ін-т історії України НАН України. К.: Вид-во «Наукова думка», 1997. Пам'ятки історії. Джерела новітньої історії; V. Т. 2. 424 с.

10. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. 5 Спб. Киев: Изд. книгопродавца Н. Я . Оглоблина, 1907. 696с.

11. Амплеева Т. Ю. История уголовного судопроизводства в России (ІХ- ХІХ вв.): дис.. докт. юрид. наук: спец. 12.00.01 - теория и история права и государства; история учений о праве и государстве / Т. Ю. Амплеева. М.: МГИМО (у) МИД России, 2009. 457 с.

12. Законодательные акты 1918 года. Законы Украинской державы. (Законы, постановления, инструкции, циркуляры). Выпуск V. Одесса, 1918. С. 21.

13. ЦДАВОУ (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України). Ф. 1064. Рада міністрів Української Держави. Оп. 1. Спр. 249. Арк. 3зв.

14. Гуцалюк О. Суд і судочинство в Західній Волині за Гетьманату П. Скоропадського. Науковий вісник Волинського університету. 2010. № 1. С. 50-57.

15. Землянська В. Про судове законодавство гетьмана Скоропадського. Вісник Львівського університету. Сер. юрид. наук. 2000. Вип. 35. С. 95-100.

16. Єфремова Н. Суд і судочинство в УНР, Українській державі, ЗУНР (1917-1920 рр.): монографія / Н. Єфремова, Б. Тищик, В. Марчук. Одеса-Львів: Фенікс, 2007. 280 с.

17. Українське державотворення. Невитребуваний потенціал: словник-довідник / за ред. О. М. Мироненка. К.: Либідь, 1997. 559 с.

18. ЦДАВОУ. - Ф. 1064. Рада міністрів Української Держави. Оп.1. Спр. 249. Арк.Ззв.

19. Єфремова Н. Суд і судочинство в УНР, Українській державі, ЗУНР (1917-1920 рр.): монографія / Н. Єфремова, Б. Тищик, В. Марчук. Одеса-Львів: Фенікс, 2007. 280 с.

20. ЦДАВОУ. - Ф. 1064. Рада міністрів Української Держави. Оп.2. Спр.1. Арк. 36. Ст. 7-9.

21. Землянська В. Кримінально-процесуальне законодавство Центральної Ради, Гетьманату Скоропадського та Директорії: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / В. Землянська. Харків, 2002. 190 с.

22. ЦДАВОУ. - Ф. 1064. Рада міністрів Української Держави. Оп.1. Спр.240. Арк.1зв

23. ЦДАВОУ. - Ф. 1064. Рада міністрів Української Держави. Оп.1. Спр.331. Арк. 15зв. Розділ ІІ, пункт 40.

24. ЦДАВОУ. - Ф. 1064. Рада міністрів Української Держави Оп.1. Спр.331. Арк. 15зв. Розділ ІІ, пункт 41.

25. ЦДАВОУ. - Ф. 1075. Військове міністерство Української Народної Республіки. Оп.2. Спр.53. Арк. 9 зв.

26. Вісник Державних Законів для всіх земель УНР. 1919 . Вип.13. 6 березня. С. 3.

27. Вісник Державних Законів для всіх земель УНР. 1919 . Вип.13. 6 березня. С. 3.

28. ЦДАВОУ. - Ф. 1429. Канцелярія Директорії Української Народної Республіки. Оп.2. Спр.7. Арк. 88.

29. ЦДАВОУ. - Ф. 1064. Рада міністрів Української Держави. Оп.2. Спр.1. Арк. 64-67.

30. ЦДАВОУ. - Ф. 1065. Оп.2. Спр.242. Арк. 1-2 зв.

References

1. Yefremova, N. (2007). Sud i sudochynstvo v UNR, Ukrainskii derzhavi, ZUNR (19171920 rr.): monohrafiia [Court and Legal Proceedings in the Ukrainian People's Republic, Ukrainian State and Western Ukrainian People's Republic (1917-1920): monograph]. / N. Yefremova, B. Tyshchyk, V. Marchuk. Odesa-Lviv: Feniks, 280 s. [in Ukrainian].

2. Muzychenko, P. (2007). Istoriia derzhavy i prava: Navchalnyi posibnyk [History of State and Law: Study Guide]. K.: Znannia, 471 s. [in Ukrainian].

3. Vynnychenko, V. (1990). Vidrodzhennia natsii [Revival of the Nation]. Kyiv-Viden, 1920. Repryntne vidtvorennia vydannia 1920 roku. Kyiv: Vyd-vo politychnoi literatury Ukrainy, Ch. 1. 348 s. [in Ukrainian].

4. Podkovenko, T.O. (2004). Stanovlennia systemy zakonodavstva Ukrainy v 1917-1920 rokakh (Ukrainska Tsentralna Rada, Hetmanat P. Skoropadskoho, Dyrektoriia UNR) [The Formation of Legislative System in Ukraine in 1917-1920s (Ukrainian Central Council, Hetman P. Skoropadsky State, Dyrektoria Ukrainian People's Republic]: dys... kand. yuryd. nauk: spets.12.00.01 teoriia ta istoriia derzhavy i prava; istoriia politychnykh i pravovykh uchen. K. 228 s. [in Ukrainian].

5. TsDAVOU. - F.2592.Narodne ministerstvo zakordonnykh sprav UNR. [People's Ministry of International Affairs of the Ukrainian People's Republic]. m. Kyiv. Op.1. Spr.66. Ark.5. [in Ukrainian].

6. Zahurskyi, O. (2011). Kryminalno-protsesualna polityka v period Tsentralnoi Rady (berezen 1917 - kviten 1918 rr.). [Criminal and Criminal-Procedural Policy during the Rule of the Central Council (March 1917 - April 1919)]. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav imeni E.O. Didorenko. Sp etsialnyi vypusk. № 6. S. 158-163. [in Ukrainian].

7. Ukrainska Tsentralna Rada. Dokumenty i materialy. U 2-kh t. [Ukrainian Central Council. Documents and Materials. In 2 Volumes] / Red.kol.: Smolii, V.A., Boiko, O.D., Hamretskyi, Yu.M. ta in.; In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. K.: Vyd-vo "Naukova dumka", 1997. (Pamiatky istorii. Dzherela novitnoi istorii; V). T. 2. 424 s. [in Ukrainian].

8. TsDAVOU. - F.1115. Ukrainska Tsentralna Rada [Ukrainian Central Council]. Op.1. Spr.29. Ark.64. [in Ukrainian].

9. Ukrainska Tsentralna Rada. Dokumenty i materialy. U 2-kh t. [Ukrainian Central Council. Documents and Materials. In 2 Volumes] / Red.kol.: Smolii, V.A., Boiko, O.D., Hamretskyi, Yu.M. ta in.; In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. K.: Vyd-vo "Naukova dumka", 1997. (Pamiatky istorii. Dzherela novitnoi istorii; V). T. 2. 424 s. [in Ukrainian].

10. Vladymyrskyi-Budanov, M.F. (1907). Obzor ystoryy russkoho prava [Historical Review of the Russian Law]. Yzd.5 Spb Kyev: Yzd. knyhoprodavtsa N.Ia. Ohloblyna, 696 s. [in Ukrainian].

11. Ampleeva, T.Yu. (2009). Ystoryia uholovnoho sudoproyzvodstva v Rossyy [History of Criminal Legal Proceedings in Russia] (IKh - KhIKh vv.): dys.. dokt. yuryd. nauk: spets. 12.00.01 - teoryia y ystoryia prava y hosudarstva; ystoryia uchenyi o prave y hosudarstve. M.: MHYMO (U) MYD Rossyy. 457 s. [in Russian].

12. Zakonodatelnye akty 1918 hoda. Zakony Ukraynskoi derzhavy. (Zakony, postanovlenyia, ynstruktsyy, tsyrkuliary). [Acts of Law of the 1918. Laws of the Ukrainian State (Laws, Decrees, Instructions, Directives] Vypusk V. Odessa, 1918. S. 21. [in Ukrainian].

13. TsDAVOU (Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy). F. 1064. Rada ministriv Ukrainskoi Derzhavy. [Council of Ministers of the Ukrainian State]. Op.1. Spr.249. Ark. 3zv. [in Ukrainian].

14. Hutsaliuk, O. (2010). Sud i sudochynstvo v Zakhidnii Volyni za Hetmanatu P. Skoropadskoho. [Court and Judicial Proceedings in Western Volyn' during the Rule of the Hetman P. Skoropadsky]. Naukovyi visnyk Volynskoho universytetu. № 1. S. 50-57. [in Ukrainian].

15. Zemlianska, V. (2000). Pro sudove zakonodavstvo hetmana Skoropadskoho [On the Judicial Legislation of P. Skoropadsky]. Lvivskoho universytetu. Ser. yuryd. nauk. Vyp. 35. S. 95100. [in Ukrainian].

16. Yefremova, N. (2007). Sud i sudochynstvo v UNR, Ukrainskii derzhavi, ZUNR (19171920 rr.): monohrafiia [Court and Judicial Proceedings in the Ukrainian People's Republic, Ukrainian State, Western Ukrainian People's Republic (1917-1920): monograph] / Yefremova, N., Tyshchyk, B., Marchuk, V. Odesa-Lviv: Feniks. 280 s. [in Ukrainian].

17. Ukrainske derzhavotvorennia. Nevytrebuvanyi potentsial:slovnyk-dovidnyk

[Ukrainian State Building. An Unclaimed Potential: Reference Book - Dictionary] / za red. Myronenka, O.M. K.: Lybid, 1997. 559 s. [in Ukrainian].

18. TsDAVOU. - F. 1064. Rada ministriv Ukrainskoi Derzhavy. [Council of Ministers of the Ukrainian State] Op. 1. Spr.249. Ark. 3 zv. [in Ukrainian].

19. Yefremova, N. (2007). Sud i sudochynstvo v UNR, Ukrainskii derzhavi, ZUNR (19171920 rr.): monohrafiia [Court and Judicial Proceedings in the Ukrainian People's Republic, Ukrainian State, Western Ukrainian People's Republic (1917-1920): monograph]. / Yefremova, N., Tyshchyk, B., Marchuk, V. Odesa-Lviv: Feniks. 280 s. [in Ukrainian]. [in Ukrainian].

20. TsDAVOU. - F. 1064. Rada ministriv Ukrainskoi Derzhavy [Council of Ministers of the Ukrainian State]. Op. 2. Spr.1. Ark. 36. St. 7-9. [in Ukrainian].

21. Zemlianska, V. (2002). Kryminalno-protsesualne zakonodavstvo Tsentralnoi Rady, Hetmanatu Skoropadskoho ta Dyrektorii [Criminal and Procedural Legislation of the Central Council, the Hetman State and Dyrektoriya]: dys... kand. yuryd. nauk: spets. 12.00.01 - teoriia ta istoriia derzhavy i prava; istoriia politychnykh i pravovykh uchen. Kharkiv. 190 s. [in Ukrainian].

22. TsDAVOU. - F. 1064. Rada ministriv Ukrainskoi Derzhavy [Council of Ministers of the Ukrainian State] Op. 1. Spr. 240. Ark.1zv. [in Ukrainian].

23. TsDAVOU. - F. 1064. Rada ministriv Ukrainskoi Derzhavy [Council of Ministers of the Ukrainian State]. Op. 1. Spr. 331. Ark. 15 zv. Rozdil II, punkt 40. [in Ukrainian].

24. TsDAVOU. - F. 1064. Rada ministriv Ukrainskoi Derzhavy [Council of Ministers of the Ukrainian State]. Op. 1. Spr. 331. Ark. 15 zv. Rozdil II, punkt 41. [in Ukrainian].

25. TsDAVOU. - F. 1075. Viiskove ministerstvo Ukrainskoi Narodnoi Respubliky [Military Ministry of the Ukrainian People's Republic]. Op. 2. Spr. 53. Ark. 9 zv. [in Ukrainian].

26. Visnyk Derzhavnykh Zakoniv dlia vsikh zemel UNR [Harald of State Laws for All the Lands of the Ukrainian People's Republic]. 1919. Vyp.13. 6 bereznia. S. 3. [in Ukrainian].

27. Visnyk Derzhavnykh Zakoniv dlia vsikh zemel UNR [Harald of State Laws for All the Lands of the Ukrainian People's Republic]. 1919. Vyp.13. 6 bereznia. S. 3. [in Ukrainian].

28. TsDAVOU. - F. 1429. Kantseliariia Dyrektorii Ukrainskoi Narodnoi Respubliky [Office of the Dyrektoriyi of the Ukrainian People's State]. Op. 2. Spr.7. Ark. 88. [in Ukrainian].

29. TsDAVOU. - F. 1064. Rada ministriv Ukrainskoi Derzhavy [Council of Ministers of the Ukrainian State]. Op.2. Spr.1. Ark. 64-67. [in Ukrainian].

30. TsDAVOU. - F. 1065. Op. 2. Spr. 242. Ark. 1-2 zv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru