Вплив видавничої діяльності Чину святого Василія Великого на збереження фонетико-орфографічних особливостей української мови на теренах історичного Закарпаття в 1939-1944 роках (на матеріалі періодичного видання "Благовъстник")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив видавничої діяльності чину святого Василія Великого на збереження фонетико-орфографічних особливостей української мови на теренах історичного Закарпаття в 1939-1944 роках (на матеріалі періодичного видання «Благовъстник»)

Чаварга А.П., аспірант кафедри української мови філологічного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Анотація

фонетика орфографія видавничий чин василій великий

У статті з'ясовується, як видавнича діяльність отців Чину святого Василія Великого сприяла збереженню фонетико-орфографічних особливостей української мови на теренах історичного Закарпаття в 1939-1944 рр. Для цього автор аналізує фонетико-орфографічні особливості мови релігійної газети «Благовістник», яку редагували та видавали отці Чину святого Василія Великого, а також порівнює їх із мовними особливостями «Грамматики угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» (1940 р.) та праці І. Гарайди «Грамматика руського языка» (1941 р.).

Ключові слова: фонетико-орфографічні особливості, літературна мова, історія української літературної мови, історичне Закарпаття, релігійна періодика, «Благовістник», греко-католицьке духовенство, Чин святого Василія Великого.

Чаварга А. П. Влияние издательской деятельности Ордена святого Василия Великого на сохранение фонетико-орфографических особенностей украинского языка на территории исторического Закарпатья в 1939-1944 гг. (на материале периодического издания «Благовістник»)

Аннотация

В статье выясняется, как издательская деятельность отцов Ордена святого Василия Великого способствовала сохранению фонетико-орфографические особенностей украинского языка на территории исторического Закарпатья в 1939-1944 гг Для этого автор прослеживает основные фонетико-орфографические особенности языка религиозной газеты «Благовістник» (1939-1944 гг.), которую редактировали и издавали отцы Ордена святого Василия Великого, а также сравнивает их с языковыми особенностями «Грамматики угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» (1940 г) и труда И. Гарайды «Грамматика руського языка» (1941 г.).

Ключевые слова: фонетико-орфографические особенности, литературный язык, история украинского литературного языка, историческое Закарпатье, религиозная периодика, «Благовістник», грекокатолическое духовенство, Орден святого Василия Великого.

Chavarha A. The influence of the publishing activity of the Order of Saint Basil the Great on the preservation of the phonetic and orthografic peculiarities of the Ukrainian languageon the territory of historical Transcarpathia in 1939-1944 (on the material of the periodical “Blahovistnyk”)

Summary

The article ascertains how the publishing activity of the Fathers of the Order of St. Basil the Great contributed to the preservation of the phonetic and orthografic peculiarities of the Ukrainian language on the territory of historical Transcarpathia in 1939-1944. For this purpose, the author traces the main phonetic and orthographic features of the language of the religious newspaper “Blahovistnyk” (1939-1944). The newspaper was edited and published by the Fathers of the Order of St. Basil the Great. Thus, the author compares the linguistic features of this periodical with those of “Hrammatyka uhrorusskoho yazyka dlia serednikh uchebnykh zavedenii” (1940), and the work of I. Haraida “Hrammatyka rus'koho yazyka” (1941).

Key words: phonetic and orthographic features, literary language, history of Ukrainian literary language, historical Transcarpathia, religious periodicals, “Blahovistnyk”, Greek Catholic clergy, Order of Saint Basil the Great.

Постановка проблеми

До сьогодні панівним у мовознавчій науці є твердження, що збереження мовно-культурних особливостей українців Закарпаття в роки угорської окупації (1939-1944 рр.) відбувалося суто завдяки зусиллям «Подкарпатского Общества Наукъ» (1941-1944 рр.) та його видавничій діяльності. Однак зауважимо, що «Подкарпатское Общество Наукъ», попри небажання його окремих членів, змушене було цілком підкорятися вказівкам влади, зокрема і в питаннях мови та правопису. На жаль, зовсім ігнорується той факт, що значну роль у збереженні українських мовно-культурних особливостей на Закарпатті у вказаний період відіграло гре- ко-католицьке духовенство, а саме отці Чину святого Василія Великого (далі - ЧСВВ), які також видавали та поширювали серед місцевого населення релігійну газету «Благовістник». Так, у січні - березні 1939 р. це періодичне видання виходило під редакцією о. С. Сабола, ЧСВВ, у столиці Карпатської України, м. Хуст, під назвою «Благовістник Пресв. Серця Христового», а із грудня 1939 р. по червень - липень 1944 р. воно видавалося спочатку під редакцією о. Др. О. Немета та «Комитета унгварских гр.-кат. богословов», а згодом Отців Василіян та особисто о. В. Дудаша, ЧСВВ, вже у м. Ужгород під такими назвами: 1939-1940 рр. - «Благовістник. Религійно-духовньїй орган угрорусинов», 1941 р. - «Благовістник. Духовна новинка», 1942 р. -«Благовістник Пресвятого Сердця Христового», 1943-1944 рр. -«Благовістник Пресв. Сердця Христового». Зауважимо, що мовна політика цього друкованого органу суперечила політиці угорської окупаційної влади, а отже, і «Подкарпатского Общества Наукъ», що яскраво відображається в мові «Благовістника».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про мову «Бла- говістника» та його значення в культурно-релігійному житті Закарпаття детально пише В. Габор у праці «Українські часописи Ужгорода (1867-1944 рр.): Історико-бібліографічне дослідження» (2003 р.). Про це періодичне видання також згадують у своїх працях А. Волошин, А. Пекар, А. Животко, О. Почеку- това.

Метою статті є з'ясування, як видавнича діяльність отців Чину святого Василія Великого сприяла збереженню фонети- ко-орфографічних особливостей української мови на теренах історичного Закарпаття в 1939-1944 рр.

Виклад основного матеріалу. Як зазначає В. Габор, «Благовістник» - одне з релігійних видань закарпатських українців греко-католицького віросповідання, яке розпочав ще в грудні 1921 р. випускати о. А. Волошин, а згодом продовжили отці Чину святого Василія Великого [1, с. 211]. Завдяки їхній діяльності «Благовістник» виходив не лише за Першої Чехословацької Республіки (1918-1938 рр.), але й за часів Карпатської України (жовтень 1938 р. - березень 1939 р.) та пізнішого гор- тіївського режиму (1939-1944 рр.).

Попри багаторічне існування цього періодичного видання, саме в Хусті, за часів правління автономного уряду Карпатської України, «Благовістник» вперше вийшов фонетичним правописом, про що читаємо в ч. ч. 1-2 за січень - лютий 1939 р.: «Одинокою релігійною газетою в Карпатській Україні є «Бла- говістник», що саме виходить перший раз фонетикою. Сю ґа- зету треба тепер якнайбільше поширити між народом, щоб так параліжувати згубні впливи всяких реліґійних аґітаторів, що розбиваючи наш народ реліґійно, шкодять і національній його консолідації» [БПСХ, ч. ч. 1-2].

Також у цьому випуску вміщено важливу статтю «Прихильникам і противникам - від Редакції», де детально обґрунтовано введені правописні зміни: «Випускаємо перше число «Благовістника», писаного вже чистим фонетичним правописом. Знаємо, що многі зрадіють і втішаться, що нарешті вже раз маємо фонетикою друкований реліґійний часопис, але знаємо й те, що декому ще буде се не по смаку, та що з декотрих околиць будуть нам завертати часопис назад. Для того хочемо дати пару слів пояснення і прихильникам нашого часопису й противникам.

Вже від кілька літ многі наші читачі домагались від нас, щоб ми «Благовістник» видавали фонетикою. До того приступити ми не могли й не приступили з тої причини, що, на жаль, були случаї, де людям з проповідальниці заборонювано читати «Благовістник», бо він «український». Багато з тих, що їх святим обовязком було поширювати таку ґазету, як «Благовіст- ник», були проти нього. Коли б ми були ґазету видавали фонетикою, було б ще гірше, й тоді була б мусіла впасти одинока реліґійна ґазета для народу. А нашою ціллю було не що інше, як тільки дати народові до рук реліґійну, приступно писану аполо- ґетичну ґазетку. Тепер, коли змінились епархіяльні обставини, зміняються й погляди багатьох і тому сьогодні вже сміло можемо видавати нашу ґазету фонетикою.

Тим же, котрим фонетикою писаний «Благовістник» не буде подобатися, відповідаємо, що сьогодні, коли ціле наше національне життя перетоплюється й незвичайно скорим темпом кристалізується, коли з усіх сторін інтеліґенція й селянство, а головно наша ідейна молодь просить часописів і книжок, але часописів і книжок українських, писаних фонетикою, в таких обставинах ми не можемо писати давною етимологією й задля горстки людей інших поглядів відвертати від себе ввесь загал і виставлятись на сміх перед цілим 50 міліоновим українським народом. Не хочемо політизувати й не будемо політизувати, а шукаємо виключно лише добра душ наших греко-католицьких вірників на Підкарпаттю. А знаємо й бачимо, що сьогодні тільки тоді зможемо щось доброго для тих душ зробити, коли підемо до народу простою й ясною, українською лінією, з українським словом, з українською книжкою, чи часописом» [БПСХ, ч. ч. 1-2, с. 2-4].

Однак редакція зважала і на труднощі, які, на їхню думку, могли викликати малозрозумілі для місцевого населення слова: «Коли ж тут щораз ширші круги населення нашої молодої держави вже отверто, свідомо й без боязни проголошуються за українців, ми не можемо писати іншою мовою й іншим правописом, як тільки мовою й правописом українським. Се повинно бути ясне всім, навіть правдивим, родженим росіянам. Але зазначуємо, що в «Благовістнику», хоч будемо його писати українським фонетичним правописом, будемо уважати, щоб не вживати таких українських слів і виразів, яких наш нарід під Карпатами не вживає й не знає. Не нашою задачею є вчити язи- кознавства. Хочемо подавати якнайбільше зрозуміле й для всіх приступне побожне читання» [БПСХ, ч. ч. 1-2, с. 4]. Загалом вийшло тільки 3 числа «Благовістника Пресв. Серця Христового»: ч. ч. 1-2 за січень - лютий 1939 р. та ч. 3 за березень (март) 1939 р. Проте задекларовані в цьому виданні правописні зміни, які полягали у використанні фонетичного правопису замість етимологічного і до яких редактори, а саме отці Чину Святого Василія Великого, йшли вісімнадцять років, на нашу думку, могли мати певний вплив і на подальшу долю «Благовістника». Так, їхні наступники вже не могли цілком відступити від утверджених раніше правописних змін, попри нововстановлену мовну політику угорської влади в 1939-1944 рр.

Випуск «Благовістника» знову налагоджено в грудні 1939 р., але вже в Ужгороді (тоді Унгварі), - центрі окупованого гортистами Закарпаття. Про його відновлення читаємо в ч. 1 за 1939 р., а саме у вступній статті каноніка О. Ільницького «Привіт нашим приятелям и читателям!»: «Благовістник» под защитою тисячилітной св. Короны святого ровноапостольного угорского короля Стефана в новой формі и с новым свіжим духом продовжати наміряе в своем появленю, чтобы розносив нашому побожному народу духовный покорм и утіху аж до послідньїх закутин нашой чаровной Верховины и чтобы приголубив проявленя внутрішньой религійно-духовной жизни серед нашого руського народа.

Наш добрый народ без подобного религійно-духовного місячника обойтися не може, а якраз прото по ласкавом Бож- ливому архипастырю нашой старой епархіі мункачевской - Его Ексцелленціі и Преосвященному Епископу Александру, котрый благосклонно умножив нам положити основы нового Благовістника для духовного добра нашого народа» [Бл., 1939, ч. 1, с. 1-2]. Оскільки номінально головним редактором «Благовістника» із грудня 1939 р. по червень - липень 1944 р. був головний радник регентського комісара Підкарпатської території, канонік, протоієрей та апостольський пронотарій О. Ільницький, який ще за часів Чехословацької Республіки не приховував своєї проугорської позиції, то цілком очевидним є те, що у вступній статті він пише про «нову» форму «Благовістника». Однак зауважимо, що безпосередньо редагуванням цього періодичного видання займалися саме Отці Василіяни, зокрема о. В. Дудаш. Хоча більшість матеріалів тут надруковано під різними криптонімами, проте серед авторів також вказані отці Чину святого Василія Великого, а саме: Т. Сіртеш, Й. Торбич, Д. Региш, А. Костьо, А. Мондик, В. Завадяк. Крім того, тут були надруковані статті о. Ю. Пукана, о. С. Гойдича, о. Ю. Станинця, богословів В. Худи, І. Марущака й інших представників місцевого греко-католицького духовенства.

Опис основних фонетико-орфографічних рис мови «Благовістника» та порівняння їх з особливостями мови «Грамматики угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» та праці І. Гарайди «Грамматика руського языка», на нашу думку, допоможе з'ясувати, яким чином отці Чину Святого Василія Великого сприяли збереженню цих особливостей української мови на теренах історичного Закарпаття у рамках вказаного часового періоду.

Зокрема, у зазначених виданнях фіксуємо такі фонетико-орфографічні особливості:

1) перехід давнього [е] в [о] після шиплячих та Ц]: чоловік [Бл., 1940, ч. 7-8, с. 205], чорна [Бл., 1940, ч. 9, с. 249], жона [Бл., 1942, ч. 8-9, с. 196], пчолу [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 204], пчо- лці [Бл., 1941, ч. 2, с. 54], ничого [Бл., 1941, ч. 1, с. 10], мачоха [Бл., 1941, ч. 2, с. 38], чортика, чортеня [Бл., 1941, ч. 2, с. 56], чоло [Бл., 1942, ч. ч. 6-7, с. 28]. У «Грамматицй угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» (далі - ГУЯ) перехід давнього [е] в [о] після шиплячих та [Ц] не спостерігаємо: человікь, чего, чему [ГУЯ, с. 19], пчела [ГУЯ, с. 20], жена [ГУЯ, с. 22], четыре [ГУЯ, с. 23], вчера [ГУЯ, с. 50]. Натомість у граматиці І. Гарайди (далі - Гар.) паралельно вживається: чолові [Гар., с. 17], чого, чому [Гар., с. 30], жона [Гар., с. 37], чотыри [Гар., с. 55], але шестый [Гар., с. 19], вчера [Гар., с. 99], на вечерницю [Гар., с. 138];

2) збереження давніх [е] та [о] в етимологічних закритих складах: стол [Бл., 1941, ч. 1, с. 9], вход [Бл., 1941, ч. 1, с. 11], конець [Бл., 1941, ч. 2, с. 38], вечер [Бл., 1943, ч. 1, с. 8], ноч [Бл., 1943, ч. 1, с. 19], печц [Бл., 1941, ч. 2, с. 49]; конець [ГУЯ, с. 4], столь [ГУЯ, с. 10], попь, конь, воль [ГУЯ, с. 12], домь [ГУЯ, с. 14], печка [ГУЯ, с. 20], воскь [ГУЯ, с. 21]; конь [Гар., с. 18], печка [Гар.,с.25], ножь [Гар.,с.26], мость [Гар.,с.28], домь [Гар.,с.108], столь [Гар., с. 120], конець [Гар., с. 135], ночь [Гар., с. 136];

3) збереження початкового [Це]: Ему, Его, единокождого [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 205], една [Бл., 1943, ч. 2, с. 50], але одна [Бл., 1940, ч. ч. 7-8, с. 208], оден [Бл., 1942, ч. 12, с. 290], Олена [Бл., 1941, ч. 1, с. 9]; его, ему [ГУЯ, с. 11], едности [ГУЯ, с. 5], единство [ГУЯ, с. 5-6], единственного [ГУЯ, с. 52], але одни [ГУЯ, с. 12], одинь [ГУЯ, с. 14], однаковымь, одинаковым [ГУЯ, с. 19]; его і ёго [Гар., с. 61], ему [Гар., с. 137], але одинь, одна, одно [Гар., с. 53], однак і [Гар., с. 108], однако [Гар., с. 116];

4) вживання і: крузі [Бл., 1939, ч. 1, с. 1], по дорогі [Бл., 1940, ч. 9, с. 261], д д [Бл., 1940, ч. 10, с. 304], сніг [Бл., 1941, ч. 1, с. 7], по руц [Бл., 1941, ч. 1, с. 8], на улиці [Бл., 1941, ч. 1, с. 13], але тут же наулици [Бл., 1941, ч. 1, с. 10], цвіт [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 198], погріс [Бл., 1942, ч. 12, с. 298], на порозі [Бл., 1942, ч. 12, с. 315], примикрофоні, в Бозі [Бл., 1943, ч. 1, с. 31], в колысц * [Бл., 1940, ч. 9, с. 252]; т по, діло, літо, біда, вість, місто, пісня [ГУЯ, с. 13], пісокь, відро, лікь, лічити [ГУЯ, с. 13], язьїці [ГУЯ, с. 3], вь конці [ГУЯ, с. 15], лиці [ГУЯ, с. 52], о Боз , вь руц , ідус [ГУЯ, с. 27], тут же вказано, що неправильно писати о Бог і, вь рукі, о духі [ГУЯ, с. 27]; ньті, більш, гріхь, діло [Гар., с. 13], Ніредьгаза, Нітра [Гар., с. 14], Бозі, дусі [Гар., с. 17], вь языц , стіна, місто [Гар., с. 23], в зорц [Гар., с. 37];

5) вживання жд на місці давнього *dj: побіжденьш [Бл., 1940, ч. 4, с. 126], кождого [Бл., 1940, ч. ч. 7-8, с. 207], але кожного [Бл., 1942, ч. 11, с. 286], жажда [Бл., 1943, ч. 1, с. 2], Рождество,рождественну [Бл., 1943, ч. 1, с. 5], але також Роз- дво [Бл., 1943, ч. 1, с. 3], наді [Бл., 1940, ч. 4, с. 110], суджені [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 198], виджу [Бл., 1942, ч. 12, с. 298], до- годжуваня [Бл., 1944, ч. 4, с. 60]; каждого [ГУЯ, с. 10], возрож- дати [ГУЯ, с. 67], родити - раждати [ГУЯ, с. 71], ходити - хожу - хожденіе, бродити - брожу - брожденіе [ГУЯ, с. 72], але судья [ГУЯ, с. 22]; каждый [Гар., с. 7], кождого, кождой [Гар., с. 134], дождатися [Гар., с. 131], ждавь [Гар., с. 138], але вижу [виджу], горожу, вожу [Гар., с. 17], судія (однина) [Гар., с. 39], одежу [Гар., с. 112], ненавижу [Гар., с. 125];

6) відсутність приставних приголосних:оттяв [Бл., 1940, ч. 4, с. 124], отв чае [Бл., 1940, ч. ч. 7-8, с. 207], до огня [Бл., 1940, ч. ч. 7-8, с. 208], окно, осмеро, оч [Бл., 1941,

ч.1, с. 9], отпочивати [Бл., 1941, ч. 1, с. 14], он [Бл., 1942,

ч.ч. 8-9, с. 198], одки [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 204], оддати [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 205], овчар [Бл., 1942, ч. 11, с. 260], одчуваю [Бл., 1942, ч. 12, с. 298], отси [Бл., 1943, ч. 1, с. 31], откончив [Бл., 1944, ч. 4, с. 59]; отношеніи, относилися, отпо- відати, отступили, оть [ГУЯ, с. 3], отстранивши [ГУЯ, с. 4], очами [ГУЯ, с. 7], отдільно [ГУЯ, с. 13], они [ГУЯ, с. 5], оно [ГУЯ, с. 7], она [ГУЯ, с. 8], онь [ГУЯ, с. 12], огонь, огня, огню [ГУЯ, с. 20]; оть, отбити [Гар., с. 17],уличный [Гар., с. 17],ули- ця [Гар., с. 23], они [Гар., с. 21], вьор ху [Гар., с. 34], отпов дну [Гар., с. 37], овця, овець [Гар., с. 39], окно,оконь [Гар., с. 42], око, очи,ухо,уши [Гар., с. 43];

7) рефлекси давньоукраїнських сполук -ере-, -еле-: довжность [Бл., 1940, ч. ч. 7-8, с. 207], довжникам, довг [Бл., 1942, ч. 11, с. 286], товпою [Бл., 1943, ч. 1, с. 2], стовп [Бл, 1943, ч. 1, с. 11]; довгий, жовтый, шовкь, стовпь [Гар., с. 10]. У «Грамматицй угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» знаходимо: полного, должни [ГУЯ, с. 4], должень [ГУЯ, с. 3], толпа [ГУЯ, с. 19], желчь, шелкь [ГУЯ, с. 11-12], желтый [ГУЯ, с. 16];

8) відсутність спрощення: сердца [Бл., 1940, ч. 4, с. 105], праздник [Бл., 1940, ч. 9, с. 267], «Благовістник» [Бл., 1939, ч. 1, с. 1], щастливійшого [Бл., 1940, ч. 4, с. 121], але щасливый [Бл., 1942, ч. 11, с. 269], нещасного [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 206], постных,радостных [Бл., 1944, ч. 4, с. 57], властноі [Бл., 1942, ч. 10, с. 225], поздно [Бл., 1943, ч. 1, с. 18], але чесный [Бл., 1940, ч. 9, с. 246], сонце [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 198]; властного [ГУЯ, с. 3], містному [ГУЯ, с. 5], солнце [ГУЯ, с. 20], извіст- ное [ГУЯ, с. 35]; первістное [Гар., с. 18], сердце, солнце [Гар., с. 42], властні, крестні [Гар., с. 44], чувствуеся [Гар., с. 46], щастливый [Гар., с. 121];

9) наявність повноголосних форм: Короны, короля, молодыми [Бл., 1939, ч. 1, с. 1-2], голос [Бл., 1940, ч. 4, с. 110], порох, перед [Бл., 1941, ч. 1, с. 6], через [Бл., 1941, ч. 1, с. 9], корова, сторож [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 204], голову, хоронить (береже) [Бл., 1942, ч. 11, с. 293], ворога [Бл., 1943, ч. 1, с. 18], солодощ [Бл., 1944, ч. 4, с. 57], голод [Бл., 1944, ч. 5, с. 65], здорова [Бл., 1944, ч. 5, с. 67], але предплатникам [Бл., 1941, ч. 1, с. 9]; голось [ГУЯ, с. 13], вь середині [ГУЯ, с. 15], городь, коровище, коровка [ГУЯ, с. 19], корова [ГУЯ, с. 32], золото, ворота [ГУЯ, с. 21], молоко [ГУЯ, с. 35], голодень [ГУЯ, с. 33], передь, черезь [ГУЯ, с. 67], але среднего [ГУЯ, с. 23]; король, долонь [Гар., с. 13], борода, голось, солома, середа, полова, молоко, морокь [Гар., с. 20], дерево, голова [Гар., с. 23];

10) вживання дієслів минулого часу на л, в: жив, по- ддержовав, видів, роздумовав, подяковав, подав [Бл., 1941, ч. 1, с. 10], слухав, вычистив, быв [Бл., 1941, ч. 1, с. 11], говорив [Бл., 1941, ч. 1, с. 12]. У посланні єпископа О. Стойки до пастви фіксуємо вживання л: обдароваль [Бл., 1941, ч. 1, с. 1], быль [Бл., 1941, ч. 1, с. 2], зробиль, розвязаль, осушиль [Бл., 1941, ч. 1, с. 4]. Те саме стосується і «Грамматики угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній», тут усюди спостерігаємо вживання дієслів минулого часу на л: пошель бы [ГУЯ, с. 48], рисоваль, прочиталь [ГУЯ, с. 50], кричаль, хвалиль [ГУЯ, с. 53], быль [ГУЯ, с. 57], призываль [ГУЯ, с. 58], сотвориль [ГУЯ, с. 60]. А вже у граматиці І. Гарайди вживається лише в: бывь, стоявь [Гар., с. 5], читавь [Гар., с. 25], вівь [Гар., с. 68], крикнувь, перерізовавь [Гар., с. 72], писавь, крывь [Гар., с. 76], живь [Гар., с. 120];

11) позначення м'якості сонорного [р] наприкінці слів: Господарь [Бл., 1939, ч. 1, с. 2], в рь [Бл., 1940, ч. 4, с. 110], архипастырь [Бл., 1941, ч. 1, с. 1], теперь [Бл., 1941, ч. 1, с. 9], матерь [Бл., 1941, ч. 1, с. 10], задарь [Бл., 1943, ч. 2, с. 38], але дармо [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 198], вечеру (вечерю) [Бл., 1941, ч. 1, с. 9]. У «Грамматицй угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» м'якість сонорного [р] також позначається на письмі, наприклад, у словах теперь, ударь [ГУЯ, с. 13]. Те саме стосується і «Грамматики руського языка»: царь [Гар., с. 13], цісарь [Гар., с. 14], матірь [Гар., с. 19], столярь [Гар., с. 26], теперь [Гар., с. 136];

12) відсутність подовження: проявленя [Бл., 1939, ч. 1, с. 1], братя [Бл., 1941, ч. 1, с. 2], упованю [Бл., 1941, ч. 1, с. 10], наріканя [Бл., 1941, ч. 1, с. 14], гриманя, бринька- ня [Бл., 1941, ч. 2, с. 56], житя [Бл., 1944, ч. 4, с. 55], убраня [Бл., 1944, ч. 4, с. 56], терпіня [Бл., 1944, ч. 4, с. 64], нам реня [Бл., 1944, ч. 5, с. 65], змилованя [Бл., 1944, ч. 5, с. 67], статі [Бл., 1944, ч. 5, с. 69], уживаня [Бл., 1944, ч. 5, с. 71], у бого- служеню [Бл., 1944, ч. 5, с. 73]. Натомість у праці «Грамматика угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» фіксуємо такі форми, як: понятіе, желанія, изь соединенія [ГУЯ, с. 9], поясненія [ГУЯ, с. 11], знаніе [ГУЯ, с. 12], за исключеніемь, ід леніе[ ГУЯ, с. 13]. А в граматиці І. Гарайди паралельно вживаються іменники середнього роду із закінченням -я та нетиповим для сучасної української мови закінченням -іе: стрем- леня [Гар., с. 6],розважаня [Гар., с. 7], благословеніе, крещеніе [Гар., с. 12], при склоненіи, при спряженіи [Гар., с. 17], скло- неня [Гар., с. 37], предложеніе, реченя [Гар., с. 22], читаня [Гар., с. 26], по значенію, оконченя [Гар., с. 27], оконченіе [Гар., с. 32], братя (братя василіяне) [Гар., с. 36], статья [Гар., с. 39]. Автор пояснює це так: «Якъ видно изъ взорця, у сихъ словъ въ 2 пад. множ. знаходиме пень + й (изъ услові-ь).

Группы 4. (насіня) и 5. (условіе) оригинально принадлежали до одного склоненія, т. е. оконченя -я повстало изъ оригинального -іе, потомъ было -ье, а на конци -я (знаніе, знанье, знаня). Нын і даякі слова и въ письменномъ языцй уживаються только въ скороченой формі зъ оконченьемъ на -я. Пр.: спаня, насіня. Даякі, особенно церк. слав. и вел. русскі слова уживаються всегда въ повной оригинальной формі на -іе. Пр.: условіе, мнініе. Многі изъ сихъ словъ уживаються и въ письм і, и въ живомъ говорі въ обохъ (въ повной и скороченой) формахъ. Пр.: засіданіе - засіданя, знаніе - знаня, але наголосъ въ сихъ случаяхъ зміняеся: засіданіе, засіданя. Мы въ сей грамма- тиці уживаеме тоже об і формы для одного и того же слова для показаня того, что они можуть уживатися хотъ въ которой формі»[Гар., с. 42];

13) використання літери т на позначення латинського звука [Л] або грецького [0]: до Томы, Томо [Бл., 1940, ч. 4, с. 110], Теодосій, Доротей, Вартоломей [Бл., 1942, ч. ч. 6-7], Карта- гені [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 200], Теофан [Бл., 1942, ч. 10], Ага- тона [Бл., 1944, ч. ч. 6-7, с. 83]. У «Грамматиц і угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» останньою літерою в алфавіті є літера «9 - 0 (бита)» [ГУЯ, с. 10], яка, як відомо, раніше вживалася на позначення латинського звука №] або грецького [0]. Також тут подано такий коментар: «Букву 0 на- ходиме только въ старыхъ церковныхъ книгахъ» [ГУЯ, с. 13]. Однак це не завадило укладачам граматики ввести її до складу алфавіту;

14) вживання літери ґ на позначення звука ^]: Ґорґанов [Бл., 1942, ч. 11, с. 260], фирганґу [Бл., 1943, ч. 2, с. 39]. Зауважимо, що вживання літери ґ фіксуємо ще в «Благовістнику Пресв. Серця Христового», що виходив у Хусті в січні - березні 1939 р., зокрема зазначено: агітаторів [БПСХ, ч. ч. 1-2], релігійний, газета, апологетичну, інтелігенція [БПСХ, ч. ч. 1-2, с. 2], етимологією [БПСХ, ч. ч. 1-2, с. 3]. Натомість у «Грамматиці угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» звук ^] на письмі позначається літерою г: «Буква г читаеся, якъ латин- ска ^ и только въ словахъ иностранного происхожденія читаеся подобно латинской ^ Напр.: голось (кшосъ), нога (ноhа), грамматика Грамматика), гимназія Гимназія) и т. д.» [ГУЯ, с. 13]. Те саме стосується і праці І. Гарайди «Грамматика руського языка»: «Г означае два розні звуки: 1. гортанный лат. ^ 2. за- днеподнебйнный лат. g. Вообще г въ нашемъ языцй выгово- рюеся якъ лат. ^ якъ лат. g выговорюеся только въ немногихъ руськихъ або обрусйвшихъ словахъ, дале въ чужихъ словахъ, кромі того въ даякихъ руськихъ фамилшныхъ именахъ. Прим. бигарь, гелетка, мозогъ, газда, газета, ганок, ганчъ, гнотъ, гратя, грунь и еще дасколько другихъ. Чужі слова: географія, газъ, гимназія, магазинъ и т. д. Руські фамилійн і имена: Геле- банъ, Гангур и пр. Тоже въ чужихъ фамилшнихъ именахъ: Га- ламбъ, Гергель» [Гар., с. 11];

15) відсутність написання літери ъ вкінці слів: Бог бідних [Бл., 1941, ч. 1, с. 6], Евхаристійньт, так, лиш [Бл., 1941, ч. 1, с. 7], годен [Бл., 1941, ч. 1, с. 8], муж, мир, читачам [Бл., 1941, ч. 1, с. 9], пан [Бл., 1941, ч. 1, с. 10], нашим гаслом [Бл., 1941, ч. 1, с. 11], завсіххристіян [Бл., 1941, ч. 1, с. 15]. Зауважимо, що навіть після виходу 1940 р. колективної «Грамматики угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній», а 1941 р. - праці І. Гарайди «Грамматика руського языка», в яких, в обох випадках не без вказівок місцевої влади, було наново впроваджено написання ъ у кінці слів, цю мовну особливість у «Благовістнику» ми фіксуємо лише в опублікованих зверненнях єпископа О. Стойки, натомість в усіх інших матеріалах та навіть назві ця літера наприкінці слів не вживається. У зверненні єпископа О. Стойки, як і у вказаних граматиках, зазначено: семейномъ, по силамъ, оденъ-другого, всі, на сторонахъ, будетъ [Бл., 1941, ч. 1, с. 1], Вечеръ, мечъ, Ангелъ, Карпат- скихъ Верховинъ [Бл., 1941, ч. 1, с. 2]; народъ, языкъ, каноникъ, начальникъ [ГУЯ, с. 8], звукъ, словъ [ГУЯ, с. 9], Атлантическій Океанъ, Александеръ Духновичъ, Хустъ [ГУЯ, с. 10]; руськимъ, великорусскимъ, въ, подъ [Гар., с. 5], лі, мужъ, воздухъ,Богъ, ангелъ [Гар., с. 25], Иванъ, Ужгородъ [Гар., с. 26];

16) відсутність позначення на письмі роздільної вимови звуків: до вязнщі [Бл., 1940, ч. 10, с. 290], бюся [Бл., 1941, ч. 1, с. 6], але б'еся [Бл., 1943, ч. 2, с. 60], девятеро [Бл., 1941, ч. 1, с. 9], кровю [Бл., 1942, ч. ч. 6-7, с. 182],розпята [Бл., 1942, ч. 11, с. 260], обовязок [Бл., 1942, ч. 11, с. 286],у пяту [Бл., 1944, ч. 5, с. 78], але з'іла [Бл., 1941, ч. 2, с. 57], піянства [Бл., 1942, ч. ч. 8-9, с. 205], з'единеной [Бл., 1942, ч. 12, с. 290]. У «Грамматиці угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній» роздільна вимова звуків на письмі позначається за допомогою літери ъ у таких словах: въедно [ГУЯ, с. 65], обьявленіе, съ 'Ьдъ, объемъ [ГУЯ, с. 69], але мягко [ГУЯ, с. 11], девять [ГУЯ, с. 17], пятница [ГУЯ, с. 19], пяница, вымя, имя, племя, с імя [ГУЯ, с. 22]. У праці І. Гарайди позначення роздільної вимови звуків на письмі здебільшого не спостерігаємо: славяне [Гар., с. 5], роз- пяти [Гар., с. 16], мягкого [Гар., с. 17], пять [Гар., с. 53], девять, пятнадцять [Гар., с. 54], обовязковъ [Гар., с. 131], мяса [Гар., с. 134], безъ памяти [Гар., с. 137], але в'едно, б'ю,з'^дъ [Гар., с. 13].

Зауважимо, що в «Благовістнику» також трапляються загальноукраїнські слова, до яких у дужках подано розмовний відповідник, наприклад: застукав (дуркав) [Бл., 1941, ч. 1, с. 28], сірников (швабликов) [Бл., 1941, ч. 2, с. 48], неправду казати (циганити) [Бл., 1941, ч. 2, с. 56].

Висновки

Отже, саме за часів Карпатської України (жовтень 1938 р. - березень 1939 р.) редактори «Благовіст- ника Пресв. Серця Христового», отці Чину святого Василія Великого, чітко задекларували свою проукраїнську позицію та вперше з дати виходу «Благовістника» у грудні 1921 р. почали видавати його фонетикою. На нашу думку, це мало значний вплив на подальшу долю періодичного видання. Так, навіть у роки угорської окупації (1939-1944 рр.), попри утверджену політику «угрорусизму», редактори «Благовіст- ника», отці Чину святого Василія Великого, дотримувалися певних норм українського правопису, чого не спостерігаємо в інших місцевих виданнях. Зокрема, тут фіксуємо такі фо- нетико-орфографічні особливості, що були нехарактерними для всіх інших тогочасних видань, зокрема і видань «Подкарпатского Общества Наукъ», як відсутність написання літери ъ наприкінці слів, передача звука Г] літерою ґ, використання літери т на позначення латинського звука №] або грецького [0] та інші. Завдяки цьому Чин святого Василія Великого можна вважати чи не єдиною культурно-релігійною інституцією, яка послідовно відстоювала особливості української літературної мови на сторінках друкованого органу «Благовістник», що виходив на теренах історичного Закарпаття в 1939-1944 рр.

Перспективи подальших наукових досліджень вбачаємо в детальному описі морфологічних, лексичних та синтаксичних особливостей мови релігійної газети «Благовістник» (1939-1944 рр.).

Література

1. Габор В. Українські часописи Ужгорода (1867-1944 рр.): істори- ко-бібліографічне дослідження / наук. ред.-консультант М. Романюк. Львів, 2003. 564 с.

Скорочення назв використаних джерел

Бл. - 1) Благовістиш. Религійно-духовшій орган угрорусинов / Головный редактор: Александер Илницький. Отвічательньїй редактор: о. Др. Александр Немет. Редагуе: Комитет унгварских гр. кат. богословов. Унгваръ, І939. Рочникъ I. Ч. 1. Децембер. 1939. 33 с.;

2) Благовістник. Религійно-духовньш орган угрорусинов / Головный редактор: Александер Ильницкий. Отвічательньїй редактор: о. Др. Александр Немет. Редагуе: Комитет унгварских гр. кат. богословов. Унгваръ, 1940. Рочникъ II. Ч. 1-10. 308 с.;

3) Благовістник. Духовна новинка / за выдавництво отвічае: Александер Ильницкий. Редагують: Отці Василіяне. Унгвар - Ужгород, 1941. Рочникъ III (XXI). Числа 1-12. 320 с.;

4) Благовістник Пресвятого Сердця Христового / За выдавництво отвічае: Александер Ильницкій. Редагуе и за редакцію отвічае: о. Вартоломей Дудаш, ЧСВВ. Унгвар: Выдавництво и Книгопечатня оО. Василіян, 1942. Рок выданя IV (XXII). Числа 1-12. 320 с.;

5) Благовістник Пресв. Сердця Христового / за выдавництво отвічае: Александер Ильницкій. Редагуе и за редакцію отвічае: о. Вар- толомей Дудаш, ЧСВВ. Унгвар: Выдавництво и Книгопечатня ОО. Василіян, 1943. Рок выданя V (XXIII). Числа 1-12. 224 с.;

6) Благовістник Пресв. Сердця Христового / за выдавництво отвічае: Александер Ильницкій. Редагуе и за редакцію отвічае: о. Вар- толомей Дудаш, ЧСВВ. Унгвар: Выдавництво и Книгопечатня ОО. Василіян, 1944. Рок выданя VI (XXIV). Ч. 1-6-7. 97 с.

БПСХ - Благовістник Пресв. Серця Христового / редактор: о. С. Са- бол, ЧСВВ. Хуст: Державна друкарня в Хусті, 1939. Річник ХІХ. Число 1-2. Січень - лютий 1939. 24 с.

Гар. - Гарайда І. Грамматика руського языка. Унгваръ: Книгопечатня Юлія Фельдешія, 1941. 143 с.

ГУЯ - Грамматика угрорусского языка для середнихъ учебныхъ заведеній. Унгваръ: Типографія Ю. Фельдешія, 1940. 114 с.

Размещено на Allbest.ru