Просопографія: історіографія, методологія та перспективи дослідження в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ПРОСОПОГРАФІЯ: ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Розглядається проблематика та особливості вивчення і застосування просопографічного методу дослідження у світовій та українській історіографії починаючи із XVI ст. Показано етапи розвитку просопографії, зміну застосування даного методу у дослідженні елітарних, соціальних, професійних, родових груп. Розкрито методологію застосування просопографічного опису історичної особи, для відображення біографії людини у всій повноті її внутрішнього світу, взаємозв'язків тощо. Проаналізовано суміжність просопографії із іншими науками, спеціальними історичними дисциплінами та домінантними історичними напрямками. Виокремлено коло перспектив просопографічних студій в Україні.

Ключові слова: просопографічний метод дослідження, колективна біографія, історична «персоналія», взаємозв'язки.

Вчених ще зовсім недавно можна було б дорікнути у небажані займатись будь-чим крім політичної, військової чи соціально-економічної історії, адже переважна більшість наукових пріоритетів торкались саме вище перерахованих напрямків. В даний час ситуація кардинально змінюється. Усе частіше українські науковці звертаються до тем, які в радянський період були «неблагонадійними», «незручними», пронизувались великою долею суб'єктивізму та комуністичних ідеологем. Зокрема, безліч проблематики такого роду припадала на українську біографістику. Значна кількість видатних українських діячів взагалі не вивчались, оскільки носили клеймо «буржуазних націоналістів», інша частина поставала перед читачем в потрібному політичному та ідеологічному світлі, яку нав'язувала досліднику комуністична цензура. Тому, надзвичайно актуальним виглядає залучення просопографічного методу дослідження, завдяки якому першочергову роль на сторінках історії отримує людина певної історичної епохи із власним світоглядом, темпераментом, звичками, поведінкою.

Окреслюючи специфіку та методологію просопографічного дослідження, ми отримуємо цілу низку проблем та завдань пов'язаних із його науковим використанням. У першу чергу, сформулювати етапи еволюції колективних та індивідуальних досліджень у світовій та українській історіографії. По-друге, визначити суміжність просопографії з іншими напрямками історичних студій (мікроісторією, історичним краєзнавством, соціальною історією, генеалогією, побутовою історією тощо). По-третє, розглянути перспективи використання такого методу на сучасному етапі історичних досліджень в Україні та показати власне бачення на методи та прийоми якими оперує просопографія.

Продовжує та поглиблює просопорафічні студії і німецький дослідник античності Й. Кірхнер [24]. Він стверджував, що просопографія являє собою конкретний метод наукових досліджень в галузі історіографії та біографістики, яка складається із збору усього можливого масиву інформації, з історичних джерел і написів, усіх можливих даних про осіб, що належать до певного соціального класу в конкретний історичний період. Основною метою просопографічних досліджень є виявлення загальних характеристик і реконструкції кар'єри, соціального профілю або інших елементів біографії історичних персоналій. Й. Кірхнер [24] відносив просопографічний метод як головний інструмент соціальної історії, а не до простої біографії. Систематизація та аналіз даних, які вона дає, дозволяє вченим реконструювати і висвітлювати такі соціальні явища, як підйом і падіння певних історичних персонажів і сімей, аналізувати відносини влади між соціальними та сімейними групами, прослідкову- вати явище формування еліт.

У першій половині ХХ ст. просопографічний метод дослідження завойовує все більшу прихильність серед західноєвропейських дослідників. Це пов'язано із значною популяризацією такого підходу французькою школою «Анналів» і конкретно Л. Февром [15]. Завдяки французькому реформатору відбувається різка зміна основних орієнтирів історичного дослідження, від соціально-політичної історії, до персона- лізації та гуманізації історичного знання. Пріоритетним напрямком серед дослідників стає антропологія історії, яка повинна базуватись на людському вимірі історичної реальності, з одного боку, і враховувати зовнішні і внутрішні фактори епохи в якій жила особа, тогочасні реалії її взаємозв'язки із соціумом -- з іншого. У рамках такої історичної концепції, де перші місця відводяться людині та епосі в якій вона жила, формуються нові підходи до структуризації біографічних відомостей та джерел -- з домінантним аналізом свідомості персоналії, її сприйняття світу, поведінки, звичок, особистісних потрясінь. Підвалини закладені школою «Анналів» формують основні концептуальні і методологічні основи сучасної наукової просопографії. Важливим в контексті історико- просопографічних досліджень є і те, що Л. Февр [15] виділив як самостійну тематику історичних студій -- «історію приватного життя», що включала в себе все те, що належить до сфери «privacy». Завдяки школі «Анналів» історична наука пережила глибоку внутрішню трансформацію, що проявляється також на поверхні академічного життя -- у непростій зміні поколінь учених, домінантних інтелектуальних орієнтацій і дослідницьких парадигм.

Значний внесок у поєднання просопографії і методів соціології, статистики та генеалогії зробив британський історик Р. Сайм [28]. Вчений у своїй праці «Римська революція», використав просопографічний метод дослідження для відстеження зв'язків спорідненості між сім'ями римських нобілів, шлюбну політику серед римської знаті. Прослідковуючи завдання елітарних кіл у досягненні своїх владних завдань, Р. Сайм [28] відтворив структуру та склад римських родин, їх союзи, посади які займали представники тієї чи іншої фамілії. Наполягаючи на просо- пографічному методі сторичного дослідження не тільки колективів, а й конкретних історичних особистостей, Р. Сайм [28] написав двотомну біографію Тацита. Вчений намагався, застосовуючи наявну джерельну базу, максимально точно реконструювати політичний та соціальний фон на тлі якого жив Тацит. Вчений об' єднував біографічні дані, літературний аналіз творів, історичні оповідання Тацита і їх інтерпретацію, для реконструкції світогляду античного історика.

Британський вчений Л. Намієр [30] використовував просопографіч- ний метод дослідження для формування колективних біографій членів англійського парламенту XVIII ст. Фахівець відтворив внутрішні погляди та переконання парламентарів, використовуючи інформацію про їх виховання, регіон звідкіля вони, внутрішні настрої та взаємозв' язки між парламентськими групами. Історик дійшов висновку, що місцеві інтереси, а не національні, часто визначали як голосували парламентарі. Л. Намієр [30] підкреслював, що торі і віги -- далеко не тісно організовані колективи, -- це постійно змінні та хаотичні елітарні групи, основною характеристикою яких є комунікативні зв'язки та рефлексії. Історик вважав, що просопографічні методи є найкращими для аналізу невеликих груп, таких як «Палата громад», але виступає проти застосування про- сопографії у вивчені великих колективів чи цілих соціальних верств.

У середині ХХ ст. відбувся подальший розвиток просопографії, цей процес яскраво виражений у науковому доробку британського історика Л. Стоуна [29]. Він показує динаміку розвитку просопографії на прикладі трьох її наукових шкіл: елітарної, класової і масової. Перша, мала на меті розкрити біографії конкретного кола представників влади та знаті, через їх особистісний характер, показати спільні глибинні інтереси, риси, політичні погляди, індивідуальні ролі у політиці держави. Класова школа повинна була відобразити характер, комунікацію, персональний склад окремих суспільних груп (банкірів, власників офісів, членів асоціацій, юристів тощо). Масова школа, на думку Л. Стоуна [29], покликана була стати «новою просопографією», формою кількісного дослідження, що стосувалося набагато ширшого населення, зокрема, «звичайних людей».

Приклад такого роду роботи, опублікований трохи пізніше, є праця Е. Ле Рой Ладюрі [22], «Монтаю: оксистанська земля». Він вивчає життя та вірування жителів Монтаю, невеликого селища в Піренеях, яке налічувало на початку XIV ст. близько 250 жителів. У основному робота ґрунтується на реєстрі Фурн'є, наборі записів інквізиції, які досліджували і намагались придушити поширення катаризму в Ар'єжі з 1318 по 1325 рр. Дослідження складається з двох частин. Перша відображає фізичний світ мешканців Монтаю, розповідаючи про П'єра і Бернарда Клерге. Автор аналізує їх походження, манери, вдачу, антропологічні особливості (вони були фізично сильними чоловіками, що дозволило їм користуватись авторитетом серед мешканців селища). Друга, показує вірування жителів Монтаю, їх забобонність, ставлення до релігії та єресі. Такий поділ дав змогу досліднику об'єднати фізичні особливості (антропологічні дані, географію регіону, природу, яка оточувала людей ) і духовний світ (релігію, світогляд, традиції), відтворивши цілісну картину життя цілого регіону [22, с. 203].

Л. Стоун [29] передбачав, що ця нова форма просопографії стане домінуючою серед вчених, як частина зростаючої хвилі соціальної історії. Дослідник вважається методистом просопографії, оскільки систематизував напрямки та наукові прийоми, значно розширив термінологію. Л. Стоун [29] прослідковуючи еволюцію цього методу зазначав, що про- сопографія, яка стала винаходом та основним інструментом політичної історії тепер все частіше використовується соціальними істориками.

Ключовими, в контексті новітніх просопографічних методів, виглядають дослідження британської історикині К. Кітс-Рохан [23] та французького спеціаліста в галузі генеалогії К. Сеттіпані [20]. К. Кітс-Рохан [23] широко застосовує у своїх дослідженнях метод мережевого аналізу. Вчена структуризовує та систематизує біографічні відомості про елітарні, соціальні групи, знатні роди Англії та Франції в єдині просопографічні бази даних та збірники. Це дає можливість прослідкувати взаємозв'язки між ними, персоніфікувати історію певної епохи. Також таких підхід полегшує роботу біографам, які використовують систематизовані матеріали К. Кітс-Рохан [23] для власних досліджень. Як стверджує вчена: «просопографія -- це аналіз суми даних про багатьох людей, він може розповісти нам про різні типи зв'язків між ними, а значить про те, як вони діяли в середині певних суспільних інститутів та у різних сферах життя: соціальній, політичній, правовій, економічній, інтелектуальній [23, с. 73].

Не можна не згадати і роботи французького вченого М. Попоффа [25]. У дослідженні структури та складу французького Парламенту (12661753) історик поділив метод просопографічного дослідження на три основні етапи:

1) визначити соціальну групу, яка буде вивчатися;

2) компіляція біографій групи людей, що належать до цієї групи, перераховує найбільшу кількість даних та характеристик;

3) кількісний аналіз цих біографій, що дозволяє виявити розриви або безперервність способів життя та відтворення розглянутої соціальної групи.

М. Попофф [25] відзначає важливість цього методу дослідження стверджуючи, що просопографія більше ніж допоміжна наука, вона стала історичним методом, оскільки, в силу висновків своїх досліджень може висувати конкретні історичні проблеми та вагомі питання. Також історик надає важливого значення, для подальшого розвитку цієї методології, використанню інформаційних технологій, особливо баз даних, онлайн каталогів та збірників [25, с. 29-32].

Долучилась до проблем просопографічного дослідження і російська вчена М. Петрова [11]. Як зазначає І. Старовойтенко [14]: «просопогра- фічний аналіз за М. Петровою [11] зосереджується на особистості, її оточенні, становищі у сім'ї, соціальних групах. Дослідниця розширює предмет просопографічних студій до вивчення традицій та взаємостосунків в середині соціальних груп і станів, через приналежність до яких визначається й конкретний індивід. М. Петрова [11] виводить просопо- графію за межі особистої, етнічної або національної ідентифікації, вважає її дисципліною, що покликана досліджувати суспільство в цілому, його соціальну структуру через індивідів, щоб прослідкувати еволюцію їх соціальних і культурних уявлень. Дослідниця також вважає, що просо- пографічні дослідження спрямовані не лише на історичні персонажі (вивчення їхнього способу життя, занять, діяльності), а й на історію малих народів та племен, що жили в різний час і в різних місцях. Тобто, на її думку, тематика просопографічних праць може бути двоякою: стосуватися як конкретної особи так і певного соціального стану, племені, народу, або колективу, пов'язаного професійними інтересами. Виходячи з таких міркувань, М. Петрова [11] розрізняє наступні види досліджень:

1) опис історичного персонажу;

2) опис соціальних груп, малих народів і племен;

3) реконструкція способу життя і занять представників конкретних станів»[14, с. 20-21].

Прослідковуючи взаємозв' язки просопографії та генеалогії ми не можемо не згадати і дослідження російського історика І. Юркіна [19]. Вчений зміг реконструювати життєві шляхи російського роду Демидових, широковідомих завдяки їх науковому доробку та організації освіти в Росії (Демидов А. -- власник заводу, який багато займався питаннями вдосконалення техніки і технології чорної, кольорової металургії та гірничої справи; Демидов П. і Демидов Г. -- вчені, які займалися дослідженням біології, творці перших ботанічних садів в Росії; Демидов П. -- вчений- натураліст, засновник училища вищих наук; Демидов П. -- засновник

Демидівської наукової премії; Демидов А. -- організатор і учасник експедиції Південною Росією). Аналізуючи лінії життя кожного представника роду, у різні епохи, маючи різне коло наукових інтересів та галузей І. Юркін [19] виділив дві спільні риси: єдине генетичне походження та вроджена схильність до наукової діяльності. Застосовуючи метод просопографії вчений дійшов висновку, що до такого роду діяльності призвело декілька основних факторів: виховання, освіта, моральні цінності, генетична схильність до розумової праці, природні задатки, спорідненість. Власне уся ця сукупність якостей і спонукала Демидових до наукової та освітньої діяльності, не дивлячись на хронологію та місце проживання. Таке поєднання методів генеалогії та просопографії дало змогу історику крім особистісних характеристик того чи іншого представника роду, виділити і генетичні, природні спорідненості у сім'ї, які передавались з покоління в покоління. Отримані висновки виглядають доволі унікальними, адже відтворено було цілий комплекс спорідненостей, включаючи біологічно-генетичні. На нашу думку, поєднання просопографії та генеалогії є доволі перспективним для подальших досліджень історії певних родів, які були об'єднані певною професією чи сферою діяльності та потребує подальших наукових розвідок.

1) шляхи здійснення ними політичних акцій;

2) шляхи і варіанти соціальної мобільності стосовно різноманітних соціальних структур.

При вивчені біографії А. Курбського застосовувався також компаративістський метод -- зіставлення інформації, витягнутої з джерел різного типу і характеру.

Продовжуючи тему актуальності взаємозв'язків просопорафії з іншими історичними напрямками, не можемо не згадати працю італійського дослідника К. Гінзбурга [4] «Сир та черв'яки. Картина світу одного мельника який жив у XVI ст.». Сам вчений, виокремлюючи методологію яку він використовував для дослідження стверджує, що вона поєднує в собі соціальну історію, просопографію, мікроісторію, біографію та етнологію. Автор відтворює картину світу, філософські та релігійні погляди, характер фриульського мельника Доменіко Сканделла, якому дали прізвисько Меноккіо. Він виявляється носієм, а точніше -- творцем, оригінальної картини світу, несподіваної для простої людини. У Меноккіо були стійкі уявлення про первісну релігію і походження світу (своє бачення церковних канонів, таїнств, матеріалістичний креаціонізм, а не ідеалістичний -- християнський, розуміння первісної космології та міфології) за що його і судила інквізиція[4, с. 21-24].

Опираючись на матеріали допитів К. Гінзбург [4] зміг відновити його життя, думки і світ, в якому він жив. Вченим було відтворено коло спілкування, сімейні зв' язки, показана картина життя селища Монтереалє, яке знаходилось в 25 км до півночі Порденоне, ставлення місцевих жителів до єресі Меноккіо. За матеріалами інквізиції історик реконструює коло доступних Меноккіо книг, звертаючи увагу не тільки на те, що він читав, але і на те, як він це сприймав. Варто також відзначити вплив на К. Гінзбурга [4] праці М. Бахтіна [1] «Франсуа Рабле та народна культура середньовіччя і ренесансу». Це помітно, перш за все, в поставлені самої проблеми дослідження -- розкриття багатогранності людської особистості через вплив на неї «народної культури», суспільства і традицій. Обидва дослідника підкреслюють особливість індивідуального сприйняття світу особою через духовну та народну площину, її вкоріненість у давню форму фольклорно -- міфологічної традиції, різних сторін їх буття. Отже, універсальність у застосуванні просопографічного методу дослідження фактично стирає межі для його використання у більшості історичних напрямках, студіях, наукових та допоміжних дисциплінах. Просопографія не обмежена якимись хронологічними (при наявності достатньої кількості джерел ), географічними, культурними чи релігійними рамками. Це універсальний метод науково дослідження, який значно розширює можливість відображення особи чи групи людей у їх багато- мірності на всіх рівнях буття.

Серед українських істориків, які вивчають просопографічні студії, можемо виділити дослідження С. Світленка [12], який вбачав у меті просопографічних досліджень класифікацію та систематизацію інформації про персональні якості осіб, які відображені у історичних джерелах. Просопографію, як метод дослідження фамільної історії родів, сімей чи соціальних груп розглядає Т. Березовська [2]. Вивчення елітарних гурп (знатних козацьких родів, старшини) за допомогою просопографії розглядає Т. Чубіна [17] та В. Щербак [18]. Питання методології та проблематики просопографії аналізує І. Старовойтенко[14] та Я. Дашкевич [6].

Тому зараз перед українськими біографами, історіографами стоїть реальна можливість завдяки просопографічному методу дослідження персоніфікувати історію України, показати визначних українських діячів, митців, поетів, інтелектуалів у всій повноті їх внутрішнього світу, реконструювати їх погляди на ті чи інші речі та дати відповіді на такі питання як: «чому ця особа зробила саме такий вибір, у тій чи іншій ситуації?», «хто або що на неї вплинуло?», «яке було її особистісне бачення на ті чи інші проблеми, процеси чи явища?». Саме на такого роду питання і дає відповідь просопографія. Залучаючи різноманітну методологію історичних і суміжних з нею наук (психології, соціології, філософії, статистики, цілий методологічний комплекс спеціальних історичних дисциплін) та використовуючи весь наявний арсенал джерел -- історик може наче певну головоломку, по частинах, відтворити цілісній образ певної персоналії у історії.

У сучасних українських вчених все частіше виникає потреба у комплексному, всебічному дослідженні людської особистості в історії зі всіма її чеснотами та недоліками, з її психологією, вдачею, взаємозв'язками, приватним та побутовим життям. «Олюднення» неживого -- письмових пам'яток, фотографій, кінохронік, аудіо джерел -- має стати першочерговим завданням для українських біографів та просопографів. Як влучно зазначав український історик Я. Дашкевич [6]: «Можна сказати, що просопографія -- вищий ступінь біографістики. Дуже хотілося б, щоб еволюція української біографістики відбувалася в напрямі від сухої анкети до пізнання обличчя живої людини, що стоїть за цією анкетою» [6, с. 40].

Не можливо не погодитись із Я. Дашкевичем [6], адже такий підхід до персоніфікації української історії дасть змогу досліднику не просто писати «сухі» дані із біографій певних осіб, немов би в графі «дата -- подія» заповнювати анкету, а встановити причинно-наслідкові зв'язки самих фактів, проаналізувати, що керувало цією особою в момент найбільш важливих подій її життя і найголовніше, зрозуміти чому саме було зроблено той чи інший вибір. Такий тип історико-просопографічного дослідження, який буде базуватись на широкому залученні різноманітних типів джерел покликаний показати багатогранність людської особистості у сукупності усіх зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на неї і може називатись -- просопографічним.

Актуальним для сучасної української біографістики виглядає можливість створення цілої серії просопографічних досліджень українських діячів (політиків, чиновників, науковців, митців, військовослужбовців тощо). Таке індивідуальне «портфоліо» кожної особи дасть змогу показати усю сукупність якостей певної персоналії, зрозуміти що ним керувало у ті чи інші моменти життя, відтворити індивідуально-психологічні характеристики людини. Об'єднуючи їх за хронологічним, професійним чи соціальним фактором українські біографісти зможуть оживити певний період історії України, показати взаємозв'язки між досліджуваними людьми, способи їх комунікації. Тобто, багатообіцяючим завданням сучасних біографічних напрямків стає «жива» історія, яка має на меті відтворення серій біографій відомих діячів у всій повноті їх внутрішнього світу.

Так виникає питання: якщо історичне джерело несе у собі сто відсотків певної інформації, то чи може дослідник отримати її у повному обсязі? Напевне, ні. Адже тут присутні декілька факторів: історик, маючи якусь вужчу тему проблематики, відкидає певний масив не ключової для нього інформації; суб'єктивізм вченого, який часто обмежує його погляд через внутрішні пріоритети чи особистісні погляди він дивиться на нього лише в одному руслі; обмежене коло методів дослідження; людський чинник, як жива істота, людина може дещо упустити, або не помітити. Отже, в залежності від методів дослідження, погляду на коло проблеми, кількості вчених, які його опрацювали, суб'єктивність точок зору -- сто відсотків інформації з історичного джерела отримати неможливо. Тому, порівнюючи історичне джерело із біографією конкретної особи, можна сказати, що просопографічний метод дослідження дає змогу отримати максимальний відсоток цієї інформації, завдяки розширенню самого предмета дослідження і усіх прийомів суміжних наук та спеціальних історичних дисциплін. Отож, зараз, коли історичні студії представлені кількісними проектами, колективними монографіями до розробки яких залучені цілі колективи вчених, розглядати через мікроскоп долю якоїсь однієї персони здається справою не настільки далекоглядною, або просто абсурдною -- настільки ж абсурдним, як в епоху текстильних фабрик повертатися до прядки. І все ж, якщо історичні документи дають нам можливість кинути погляд не тільки на загальну масу, а й на окрему особистість, нерозумно було б нею не скористатися. Це не так уже й мало: розширити обсяг історичного поняття «Персоналії».

Для цього потрібно окреслити межі просопографічного опису особи, на нашу думку його можна поділити на дві основні групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать: 1) генетичні особливості (природні здібності, фізіологічні особливості, спорідненості, спадковості); 2) походження (місце народження, індивідуальні особливості сім'ї чи роду,); 3) темперамент (сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік); 4) вдача (сукупність індивідуальних особливостей людини, що проявляються в її діях); 5) психіка; 6) світогляд (науковий, релігійний, міфологічний); 7) ментальність (часто пов'язується з географічно-кліматичними умовами проживання, впливом соціуму або певними характерними рисами етнічної чи соціальної групи); 8) хвороби.

До зовнішніх ознак опису можна віднести: 1) антропологія (зовнішній вигляд, фізичні особливості); 2) виховання; 3) взаємозв'язки з іншими людьми і суспільством; 4) хронологія (історичний період життя); 5) манери та звички.

Підсумовуючи, можемо стверджувати, що витоки просопографічного методу дослідження розпочинаються у Західній Європі ще у XVI ст. та застосовуються для вивчення історії правлячих родин, аналізу їх біографій. Подальший науковий розвиток із застосуванням терміну «просопо- графія» відображений у роботах німецьких істориків середини та кінця ХІХ ст., який вони застосовували як соціально-статичний метод у дослідженні спільних рис соціальних груп античності. Все більшої популярності просопографія отримує у першій половині ХХ ст., завдяки французькій школі «Анналів», яка взяла курс на антропологізацію та гуманізацію напрямків історичного дослідження. У середині ХХ ст., завдяки британським дослідникам остаточно формується методологічна база та принципи просопографії. Вчені використовують просопографічний метод дослідження для аналізу індивідуальних біографій представників певних соціальних класів, професій і навіть населення певного регіону, називаючи це «новою просопографією», яка мала на меті дослідження соціальної історії. У другій половині ХХ ст. створюється ціла низка просопографічних досліджень індивідуального характеру, які мали значно розширити поняття «персоналії» у історії, показати особу у всій повноті її індивідуальних якостей. Для отримання таких результатів дослідження просопографічний метод знаходиться на стику спеціальних історичних дисциплін, методів соціології, філософії, економіки, психології, етнології, філології, статистики тощо. Таких широкий діапазон застосування робить просопографію універсальним науковим методом, застосування якого можливе у дослідженні різних наукових дисциплін. Найбільш актуальним для історичних студій, на нашу думку, є використання просопографічного методу у біографістиці, соціальній історії, мікроісторії, історичному краєзнавстві, генеалогії. Розглядаючи дослідження особи завдяки просопографічному методу, ми виділили два основні напрямки: зовнішній та внутрішній. Така класифікація, на нашу думку, зможе цілісно та всебічно реконструювати внутрішній світ персони, взаємовпливи, характер, фізичні особливості. Застосування та аналіз просопографічних студій в Україні розпочинається ще із середини 1990-х рр., завдяки роботам Я. Дашкевича [6], який, чи не перший, побачив реальні перспективи застосування цього методу у вітчизняній науці. Розвиваючи його думку, відзначаємо, що коло перспектив доволі широке: персоніфікація історії певного періоду завдяки індивідуальним просопо- графічним студіям, які можна об'єднати в певну серію біографій; вивчення життя осіб, родів чи соціальних груп, які не отримали достатньої кількості уваги від фахівців у минулому або були висвітлені доволі однобоко; застосування просопографії у мікроісторичних дослідженнях, історичному краєзнавстві, генеалогії; розширення самого історичного поняття про «персоналію» у історії. Тому, даний напрямок потребує подальшого історичного та методологічного вивчення для глибшого розуміння кола дослідження, предметних завдань, статусу серед наукових дисциплін, прийомів та методів у сучасній українській науці.

Джерела та література

1.Бахтин М.Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. Бахтир. -- М., 1965.

2.Березовська Т.В.Рід Аркасів: просопографічний портрет на історичному тлі доби / Дис. ... к.і.н. -- Одеса, 2003.

3.Верменич Я. Системологія історичної локалістики: пошук парадигмальних орієнтирів / Я.В. Верменич // Український історичний журнал. -- 2011. -- № 5. -- С. 110130.

4.Гинзбург К.Сыр и черви. Картина мира одного мельника, жившего в XVI в. / К. Гинзбург. -- М.: РОССПЭН, 2000. -- 272 с.

5.Голубчик Г.Д.Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: «нова сімейна історія» / Дис. ... к.і.н. -- Дніпропетровськ, 2003.

6.Дашкевич Я. Об'єктивне і суб'єктивне в просопографії / Я.Р. Дашкевич // Український біографічний словник: історія і проблематика створення. Матеріли науково- практичної конференції (Львів, 8-9 жовтня 1996 р.). -- Львів, 1997. -- С. 40-47.

7.Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини (Персональний склад і генеалогія козацької старшини. 1648-1782) / В.В. Кривошея. -- У 2-х тт. -- К., 1998.

8.Лотман Ю.М.Александр Сергеевич Пушкин: Биография списателя / Ю.М. Лотман. -- 2-е изд. -- Л., 1983.

9.Н. Макиавелли. Жизнь Каструччо Кастракани из Лукки / Перевод под редакцией А. Дживелегова. -- 3-е изд. -- М.: Наука, 1983. -- 238 с.

10.Н. Макьявелли.История Флоренции / Пер. Н.Я. Рыковой. Общ. ред., послесл. и комм. В.И. Рутенбурга. -- 2-е изд. -- М.: Наука, 1987. -- 446 с.

11.Петрова М. С. Просопография как специальная историческая дисциплина. На примере авторов Поздней Античности. -- СПб., 2004.

12.Світленко С.Просопографічні джерела про діячів соціально-революційного народництва в Україні 70-80-х рр. ХІХ ст. / С. Світленко // Спеціальних історичних. дисципліни: питання теорії та методики. -- К., 1998. -- Ч. 2. -- С. 60-79.

13.Специальные исторические дисциплины. Учеб. пособие / Замлинский В.А., Дмитриенко М.Ф., Балабушевич Т.А. та ін. -- К., 1992. -- С. 246-247.

14.Старовойтенко І.Просопографія: підходи та трактування змісту наукової дисципліни в історіографії / І.М. Старовойтенко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. -- № 13. -- Ч. 1. -- К., 2006. -- С. 6-27.

15.ФеврЛ. Бои за историю / Пер. с фр. -- М.: Наука, 1991. -- 629 с.

16.Филюшкин О.Андрей Михайлович Курбский: Просопографическое исследование и герменевтический комментарий к посланиям Андрея Курбского Ивану Грозному. -- СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. -- 624 с.

17.Чубіна Т.Просопографія як метод історичного дослідження (на прикладі роду Потоцьких) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. -- Тернопіль, 2009. -- № 2 // http://nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/NZTNPU_ist/2009_2/materialy/2009_2/Chubina.pdf

18.Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга пол. ХУ- Х^І ст. ! К., 2000. ! С. 136.

19.Юркин И.Н.Демидовы -- ученые, инженеры, организаторы науки ипроиз- водства. Опыт науковедческой просопографии. -- Москва, 2001. -- 601 c.

20.Christian Settipani Prosopographie sйnatoriale romaine : nouveautйs autour des Sextii', La prosopographie au service des sciences sociales. Colloque international du 29-30 novembre et 1er dйcembre 2010 а l'Universitй Jean Moulin, Lyon 3, йd. Bernadette Cabouret et Franзois Demotz, Lyon, 2014.

21.E. Ritterling Military forces in the senatorial provinces? JRS, Berlin 1927.

24.Kirchner, Johannes Prosopographia Attica. 2 Bдnde. Reimer, Berlin 1901-1903.

25.Michel Popoff, Prosopographie des gens du Parlement de Paris (1266-1753) : d'aprиs les ms Fr. 7553, 7554, 7555, 7555 bis conservйs au Cabinet des manuscrits de la Bibliothиque nationale de France, 1996.

26.Neithard Bulst Die franzцsischen Generalstдnde von 1468 und 1484. Prosopogra- phische Untersuchungen zu den Delegierten (= Francia. Bd. 26). Thorbecke, Sigmaringen 1992.

27.Neithard Bulst, Jean-Philippe Genet: Medieval Lives and the Historian: Studies in Medieval Prosopography. (Proceedings of the First International Interdisciplinary Conference on Medieval Prosopography, University of Bielefeld, 3-5 December 1982). Medieval Inst. Publ., Kalamazoo, Mich. 1986.

31.Thomas Franke Die Legionslegaten der rцmischen Armee in der Zeit von Augustus bis Traian. (Bochumer historische Studien. Alte Geschichte. Band 9). Brockmeyer, Bochum 1991.