Європейський вибір України в контексті духовної спадщини митрополита Шептицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський вибір україни в контексті духовної спадщини митрополита шептицького

Василь Кремень

Кожна важлива подія, яка відбувається в історії тієї чи іншої країни і визначає її подальшу політичну долю, не може бути результатом примхи того чи іншого державного діяча, непередбачуваного випадку або ірраціональної «світової волі», про яку говорив А. Шопенгауер. Історія - складне мережево соціальних, економічних, політичних, культурних подій, які постійно змінюють одна одну, використовуючи різні засоби, включаючи війну і мир. Для всіх сьогодні зрозуміло, що зміни відбуваються не випадково, вони не з'являються внаслідок вдалого збігу обставин, а відповідають намірам, знанням і прагненням людей. Мотиви цих прагнень можуть бути як матеріальні, так і ціннісні, але безумовним є те, що рушійною силою виступають інтелект, думка і духовна енергія. В своїй єдності вони вирішують проблему, яку один з видатних мислителів ХХ століття Дж.М.Кейнс назвав найважливішою для людства: потрібно «об'єднати три речі - економічну ефективність, соціальну справедливість та індивідуальну свободу»1.

Отже, головною, визначальною в історії є її духовна, інтелектуальна складова. Вона безпосередньо пов'язана з творчістю окремих особистостей, поза якими не мислиться історія та соціокультурне життя кожної країни. Як можна уявити Італію без Данте, Францію без Бальзака, Іспанію без Сервантеса, Великобританію без Шекспіра, Україну без Шевченка?

Гідність і достоїнство кожної нації утворюють її мислителі, діяльність яких спрямована на звільнення народу від багатовікового гніту, його залучення до надбань і цінностей цивілізації. Масштаб їх значення того чи іншого мислителя в історії залежить від того, наскільки він не лише піклується про долю свого народу, але й показує шляхи і можливості зміни цієї долі на краще. До таких мислителів, безперечно, належить митрополит Андрей Шептицький, духовна діяльність якого багато в чому визначила як реалізацію прагнення українського народу до створення своєї незалежної держави, так і окреслення її шляху повернення в сім'ю європейських народів.

Безперечно, митрополит Андрей Шептицький належить до тих знаменитих постатей в духовній історії України, які не просто творять волю, дух і культуру народу, але й визначають вектор його поступу. Причому він демонструєне персональну позицію, а уособлює певний цивілізаційний напрямок, цивілізаційну стратегію. Як правило, така стратегія має глибинні ноосферні основи, серед яких одне з чільних місць належить християнській релігії. Саме з її позицій митрополит визначає свою місію і покликання в цьому житті. «Від тієї пори, - писав він в заповіті на руки Римського Архиєрея, - коли прийняв я важкий єпископський уряд, зрозумів я, що моїм обов'язком є проводити своїх вірних до вічного спасіння через віру котолицьку, в любові до Бога та до його Церкви, - то значить, християнізувати життя, думки, і теж навіть патріотизм моїх вірних…»2.

У передмові до першого тому «Пастирських послань» митрополита Шептицького Апостольський екзарх українців Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу М. Гринчишин зазначає, що як продуктивний духовний письменник митрополит Андрей писав дуже багато, але не для заспокоєння якоїсь внутрішньої потреби самого писання, а в силу зовнішніх об'єктивних потреб: «навчати народ, перестерігати перед небезпекою, заохочуати до повернення, до оздоровлення серця… У його посланнях знаходимо не лише здорову богословську думку, але також і глибокі філософські рефлексії. Митрополит чудово бачив психологічні потреби народу. Він на них вказував і їх висловлював. У посланнях бачимо його дари доброго вчителя та катехита»3.

Таким чином, митрополит Андрей не просто екзарх християнської церкви в Україні, а особистість, котра поєднує в собі мислителя, вчителя і наставника. Зазначимо, що він репрезентує віруособливу - греко-католицьку, яка тривалий час слугувала приводом до конфліктів в слов'янському світі, зокрема в православному. Враховуючи цей трагічний досвід, митрополит Андрей прагнув максимально подолати розрив між українським православ'ям і греко-католицизмом, який втілював в собі насамперед європейський дух і цінності. Для того, щоб зрозуміти роль духовної спадщини митрополита Андрея Шептицькогов контексті європейського вибору України.

Насамперед потрібно визначити, яку роль відіграла християнська релігія у становленні і творенні Європи, до якої ми власне прагнемо долучитися. Тоді стане зрозумілою «європейська» сутність самого релігійного сану митрополита.Мова йде про наступне: коли ми говоримо «Європа», то маємо на увазі «християнська Європа». Саме християнство, а точніше - католицька церква була тим одним із найважливіших центрів впливу, навколо якого об'єдналися етнічно, економічно і культурно різнорідні регіони континенту. Об'єдналися для того, щоб стати Європою. Іншими словами, відбулася «європеїзація Європи». Хай не дивує таке словосполучення, оскільки потрібно розрізняти «Європу» як поняття географічне і «Європу» як поняття культурно-історичне, і, в результаті, політичне. Як поняття географічне «Європа» виникла в епоху античності, у всіх інших смислах - лише в середні віки, в епоху теоцентризму, тобто домінування християнської релігії, насамперед католицизму.

Якщо подивитися на політичну карту Європи на початку другого тисячиліття, то вона постає справжньою політичною вавілонською вежею: королівства, графства, герцогства, братства, вільні міста, князівства тощо. Однак є істотна відмінність. Будівники Вавілонської вежі були покарані Богом лінгвістичним плюралізмом, що привело до загибелі архітектурного проекту біблійних будівельників. Європі пощастило більше: вона була побудована в середні віки тому, що у всіх її куточках звучала одна і на ж мова - латинська. Мова католицької месси. Саме завдяки їй була об'єднана Європа: католицька церква через християнську проповідь, проголошену на одній мові, втілила в життя універсалістський принцип. В його основі знаходився єдиний Бог, єдиний символ Віри, єдина літургія на одній мові, єдина і строга церковна організація. Саме це об'єднало Європу краще за будь-якого імператора, завойовника чи короля. Отже, в середні віки європеїзацію Європи здійснювала спочатку християнізація всіх її регіонів, а потім - підлеглість їх духовному центру, яким був Рим. Процес цей був жорстоким і важким: зіштовхувалися два принципа - принцип етнічної, культурної і конфесіональної різноманітності, та «залізний» принцип універсалізму. Перемога була за духовною силою християнства, втілену в католицькій церкві4.

Католицька церква постала не лише духовною, але й політичною силою. Її вплив був надзвичайно могутній, як ніякий інший. На чолі церкви стояв духовний правитель,- папа, - і хоча його керування було скоріше духовним, проте реальні, матеріальні сліди впливу католицизму можна зустріти в кожній європейській країні. Католицьку Європу оточували вороги, причому такі, які могли її знищити - мусульмани-араби, вандали, вікінгі. Пройшло 300 років. До 1200 року територія «європейської Європи» значно розширилась у всіх напрямках, загроза самому існуванню католицького світу відпала, і сотні папських єпіскопів відчували себе впевнено на чолі своїх прихожан. Більша частина «європеїзації Європи» відбулася в ці три століття. Один із головних героїв цього процесу - католицький священник. Необхідно враховувати, що разом з ним робили Європу тим, чим вона сьогодні є, також лицар (воїн), селянин, ремісник і торговець. Але їх діяльність заслуговує окремого розгляду.

Саме цей дух творення «європейської Європи» і втілив в собі митрополит Шептицький. Адже він належить до когорти головних героїв процесу духовного об'єднання Європи - католицьких священників. Специфіка місії митрополита Андрея полягала в тому, що він повинен був європеїзувати Україну, котра, як середньовічна Європа, була далеко не єдиною. Хоча б в сфері християнської релігії, яка на той час в Україні була представлена в основному православною і греко-католицькою церквою. Але не тільки це роз'єднання складало проблему. Більш важливими і радикальними були проблеми, обумовлені політичнимі культурним роз'єднанням українського народу, які не так легко було вирішити. В даних обставинах важко було сподіватися на вирішення даних проблем навіть у віддаленій перспективі. Однак було дві важливі обставини, які вселяли оптимізм. По-перше, одвічне сподівання на здійснення своєї заповітної мрії українського народу, яке геніальна Леся Українка висловила в екзистенційному откровенні: «ContraSpemSpero» («Без надії сподіваюся»). По-друге, та духовна спадщина, яка відкристалізувала силу волі і дала наснагу Шептицькому в його боротьбі за Україну.

Цю духовну спадщину надала Римо-католицька церква, в метафізику віри якої входили розум, мудрість, логіка, мораль. Адепти і носії цієї віри - католицькі священники і ченці багатьох чернечих орденів оволоділи на той час всією суспільною думкою. На проповідь до католицького священника приходили маси людей. Орден ієзуїтів, наприклад, започатковув створення сотень університетів, академій, інститутів, шкіл, навчання в яких давало найкращу освіту. В ієзуїтів у Львові, як відомо, вчився і Богдан Хмельницький. Університети виникли з «єпіскопальних» міських шкіл, де викладали логіку, право і теологію. Вони відразу стали центрами освіти. Як і будь-яке породження середньовіччя, університет поєднував в собі строгу корпоративність і найширший космополітизм: в ньому вчилися і місцеві, і ті, хто приїздив. Зокрема, також з України, які і залишалися в Європі, і поверталися додому, сіючи зерна європейського знання в себе на Батьківщині. Отже, університет є результатом «європеїзації», яка створила нові, свої власні інститути, установи, котрі займалися формуванням і відтворенням як спільної для всіх високої універсальної культури (правової, адміністративної, релігійної), так і кадрів для її розповсюдження. В тому числі кадрів священників. Поряд з ними в університетах та інших навчальних закладах одержували знання оратори і філософи, політичні діячі і представники підприємницького класу. Католицький священник вчив, сперечався, втішав, впливаючи на серця молодих, підіймаючи дух несміливих і підносячи розп'яття до вмираючих. Віддані одній тільки Церкві, вони з однаковою готовністю закликали заради неї до почуття вірності і до одвічного бажання духовної свободи.

Історична роль і вплив митрополита Шептицького на політичні процеси в Україні стає більш зрозумілою, якщо виходити з досвіду католицької церкви: вона спиралася не лише на свій моральний вплив, але й на силу світської влади, на яку також мала вплив. Тріумф католицизму в Європі пояснюється насамперед не прагненням перемагати в битвах, а народною довірою. Перевага католиків полягала не тільки в єдності і бажанні, вони володіли також неперевершеною організацією. Ще одна характерна риса європейського католицизму - це авторитет. «На землі в справах людських, - вказував англійський історик Томас Маколей, - немає і ніколи не бувало нічого більш гідного, ніж Римо-Католицька Церква. Історія цієї Церкви поєднує дві великі епохи світової цивілізації (античну і християнську - В.К.). Вона була великою і авторитетною ще до того, як англо-сакси ступили на землю Британії, раніше переходу франків через Рейн, ще в ті часи, коли грецька красномовність розквітала в Антіохії, а в Мецці молилися язичницьким ідолам»5. І далі Т.Маколей продовжує: «З тих пір як в західному християнському світі ствердився авторитет Римської Церкви, людський розум чотири рази поставав проти її іга. Двічі Церква одержувала повну перемогу. Двічі вона виходила з боротьби із важкими ранами, але все-таки зберігла свої життєві сили. І якщо прийняти до уваги ті жорстокі атаки, які вона сприймала, вже важко уявити, яка причина зможе викликати її загибель». митрополит політичний індиферентизм інтелігенція

Аргументом, який засвідчує авторитет католицизму, є результат його протистоянням з протестантизмом. Неможливо заперечувати, що політика Римської Церкви постала найвеличнішим втіленням мудрості всього людства. Досвід попередніх століть, мистецтво і терпіння багатьох поколінь державних діячів довели цю політику до досконалості. «Чим більш твердим є наше переконання, що розум і Святе Письмо безперечно на боці Протестантизму, тим більшого захоплення викликає ця система, проти якої безсилими виявилися і розум, і Святе Письмо»7. В результаті жодна християнська нація, яка не сприйняла принципи Реформації до кінця XVIII ст., потім так ніколи і не прийшли до них. Католицькі ж суспільства переживали зміни - то відпадали від церкви (як під час революції у Франції), то знову поверталися до неї, але жодне з них не стало протестантським.

Отже, якщо говорити про інтелект, культуру мислення і знання митрополита Андрея, то вони формувалися на колосальному духовному досвіді - теоретичному і практичному, який містить в собі Римо-Католицька Церква як соціальний інститут і культурно-ціннісний організм.

На основі цієї багатої спадщини і ствердився Андрей Шептицький як творча, активна особистість. Очевидно, саме ця спадщина надихнула його на виконання долею визначене покликання: повернути народ України в своє історією визначене цивілізаційне середовище.

Суть цього покликання - в подоланні соціального індиферентизму, в якому завжди перебуває народ, котрий не має (на даний час) національно-державного існування. В смисловій пустоті соціального індиферентизму деградують всі культурні, економічні, політичні проекти. Пустоту існування потрібно було заповнити смислами майбутнього. Адже саме майбутнє, особливо якщо воно конкретизоване, а для Андрея Шептицького воно було конкретизовано в проекті незалежної України, являло собою той духовний і психологічний позитив, який повинен гармонізувати як український соціум, так і українську людину. Будучи ідеалізованою в морально-духовних проповідях митрополита, незалежна Україна була надією, точкою смислової конвергенції, «Богом», про якого говорив Тейяр де Шарден. Причому не так важливо, реальним Богом або метафізичним. Саме таке майбутнє - незалежна національна держава, проектуючи себе в теперішнє (в якому жив тоді український народ), створює первісний суспільний ідеал і тим самим впорядковує як соціальний, так і особистісний (духовно-культурний) хаос. Без узгодження з майбутнім будь-які дії набувають випадкового характеру. Духовні настанови митрополита Шептицького наділяли теперішнє (бездержавність і змістовну пустоту) смисловими принципами європейського гуманізму, який виріс на християнській релігії: права людини, сводоба слова і забезпечуюча їх ліберальна демократія. Християнство, принципи якого втілює в собі Римо-Католицька церква, забезпечує європейський гуманізм смисловою цілісністю.

Розум, духовна енергія, і сила переконання найбільш повно виявляють себе в Пастирських посланнях митрополита Андрея. В своєму посланні, або меморандумі до Австрійського уряду на початку першої світової війни митрополит Шептицький окреслює устрій для майбутньої української держави, модель якої він постійно обмірковував і розробляв. Для цього устрою «потрібно буде використати всі традиції України…, і впоїти їх так сильно у свідомість нації, щоб жодна політична комбінація не могла знищити перемоги»8. Так, військова організація, тобто армія, повинна базуватися на традиціях запорізьких козаків, оскільки їх традиції живуть в Україні. Правна організаціяповинна підтримувати свободу особистості, свободу совісті, слова та інші «фундаментальні речі», засновані на європейських цінностях. Церковна організація повинна працювати в напрямі тієї ж цілі і виокремити як найповніше Українську церкву в самостійне існування. «Якщо накреслений мною плян буде одобрений, - зазначав митрополит Андрей, - а він, напевне, буде, тоді в Україні створиться центральний осідок духовної влади і Церкви як організму, що представляє невидиме ціле»9.

Сьогодні, в умовах «суспільства знань», в умовах безперервної освіти, на шляху реформування якої йшла і продовжує йти незалежна Україна, зростає роль креативного класу, або інтелігенції. На це звертав увагу і митрополит Андрей. Він зазначав, що інтелігенція повинна відігравати роль просвітителя та провідника народу. В силу чого більша відповідальність і більші вимоги стають перед нею: насамперед морального характеру, щоб уникнути долі, як метафорично висловлюється митрополит Андрей, «сліпих провідників сліпих». Розуміючи це, він звертається до інтелігенції із закликом до постійного оновлення і внутрішньої переміни, з врахуванням учення Церкви: «Шукайте правди життя! Любіть правду, очистіть серце і совість з пристрастей гріха, а верне Вам віра, котру, як Вам здається, Ви затратили! А як довго Ви собі не розв'язали проблем життя, не розв'язуйте їх для інших! Просвічуючи нарід, не відбирайте єму того, що для убогих на сім світі є не лише найбільшою потіхою, але й найвисшим добром: не відбирайте єму віри і моральности християнської, не підкопуйте поваги церкви і її слуг, бо тим способом розбурите се, що є, а нічого нового не поставите! Ви з роду християнами, до нашої християнської культури і віри належите! Не думайте, щоби ми Вас відкидали! Пізнайте ближче Церков і її науку, а тогди зрозумієте, кілько у Ваших поняттях було нерозваги і упередження»10. Тільки на цій основі буде діяльність інтелігенції моральною і духовно ціннісною, що в результаті приведе Україну до європейського рівня культури.

Враховуючи роль і значення митрополита Андрея в розвитку української просвіти, зокрема у веденні ним постійного діалогу з переконаннями представників культурних і просвітницьких сфер, зазначимо, що він вбачав в цьому діалозі можливість знайти спільний шлях задля добра українського народу, при умові долучення його до системи європейського знання.

В контексті духовних настанов митрополита Шептицького підкреслимо, що сучасна українська освітня спільнота докладає багато зусиль для реалізації всіх програмних завдань по інтеграції в європейський освітній простір. Головна інтенція - радикальна гуманізація освіти, посилення особистісного виміру в педагогічній науці та практиці: орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти. Це ті підвалини, на яких повинна будуватися освіта третього тисячоліття. Але що робить освіту власне «освіченою»? З погляду митрополита Андрея, це «дар розуму» і «дар знання».

Першим постає «дар розуму», котрий є тим інтелектуальним «світлом благодаті», через яке «ум людини» розбирає і вникає в глибше розуміння правди віри. Демонструючи глибоке знання філософії, митрополит Андрей зазначає, що розум, тобто інтелект, з латинської виводиться як «читати зсередини» («внутрі»). Отже, він (розум) доходить до суті речей,його предметом є «есенція», тобто те, чим що є, або буття. Через пізнання розум веде людину до глибинної сутності і змісту речей. «Чим розум глибший, тим далі він осягає»11.Безперечно, ця філософська проникливість митрополита і сьогодні залишається актуальною для вітчизняного навчально-освітнього процесу, який на чільне місце повинен поставити формування і виховання розумної людини. Саме така - розумна, а якщо говорити словами М. Вебера - цілераціональна - людина є «альфою» і «омегою» європейської цивілізації.

Розум, або «дар розуму», є атрибутом віри, але також він виступає основою практики. Проте «дар розуму» не може бути в людях, які не мають «Божої благодаті». Для освітньої діяльності це означає поєднувати всі сучасні навчальні технології з їх моральним і духовним наповненням.

Поряд з «даром розуму» могутньою силою виступає «дар», або «дух знання». Знання набувається досвідом, воно є природним («Божим») даром; знання відноситься до теорії, допомагає людині йти до істини, до правди.Знання для митрополитаАндрея є «харизмою», так само як харизмою є і «слово», яке людина здобуває в процесі одержання знання. Процес навчання і одержання знання відкриває сутність і зміст цінностей, про які ми сьогодні багато говоримо і так прагнемо до них долучатися. Адже що таке Європа сьогодні? Це цінності - гуманізм, свобода, взаємоповага, консенсус, довіра.

На їх основі формуються шість груп унікальних інститутів й пов'язаних з ними ідей, які є, вважає британський історик Н. Фергюсон, головними джерелами могутності, що відрізняють Захід від іншого світу. Захід - це насамперед Європа з її цивілізаційними досягненнями. До цих унікальних інститутів належать конкуренція, наука, право власності, медицина, суспільство споживання, трудова етика. Конкуренціяпередбачає децентралізацію політичного та економічного життя, що стало трампліном для національних держав і для капіталізму. Наука і разом з нею освітає способом пізнання, пояснення і перетворення природи, що дало Європі (Заходу), окрім всього іншого, переважаючу військову перевагу перед іншим світом. Право власності є способом захисту власників і мирного вирішення майнових суперечок, що лягло в основу найбільш стійкої форми представницького (демократичного) управління. Медицина є областю наукової і практичної діяльності, яка позитивно вплинула на якість і тривалість життя спочатку в європейських країнах, а потім в їх колоніальних володіннях. Суспільство споживання - це образ життя, при якому виробництво, продаж і купівля споживчих товарів відіграють в економічних процесах центральну роль. Без суспільства споживання промислова революція і технологічний прогрес були б неможливі. Трудова етика - це морально-етична концепція і образ діяльності, обгрунтовані в християнстві; вона пов'язує динамічне, потенційно нестабільне суспільство в цілеспрямований процес12.

Власне, вказані інституції складають ті цивілізаційні основи, на яких побудована Європа. Для того, щоб їх розуміти і сприймати, потрібно володіти, вважає митрополит Андрей, життєвою мудрістю, яка, залежно від мети, поділяється на три частини. Перша - це життєва мудрість індивіда, або мудрість монастична (від грец. монос - сам). Друга мудрість «обнімає» життя родини, товариства, громади тощо. Це мудрість економічна, оскільки вона управляє господарством. Третя мудрість - політична, вона «обнімає» життя чи добро держави цілого народу або «цілого людського суспільства»13.

До цього потрібно додати мудрість діалектичну, риторичну і фізичну. Такий поділ «має на оці більше» теоретичну і спекулятивну сторінку мудрості і спирається на трьох відмінних способах роздумування. Бо думання може спиратися та вперед поступати по цілком строгих, неначе математичних, наукових принципах. Той спосіб думання «називають фізичним, бо фізика спирається на строгім досліді. Діалектична відмінність полягає на тому способі думання, що спирається на … гіпотезах і веде … до опінії, гадки, думки… Риторична відміна полягає на тому поході ума, що спирається на здогадках і веде до гіпотез»14. В цілому ж це веде до теоретичного пізнання і практичного освоєння життя, в якому розум, любов і віра прокладають шлях до Добра та Істини.

Митрополит Андрей Шептицький - не просто церковний, громадський і, в певному плані, політичний діяч. Він в своїй унікальності постає в якості ноосферного Космосу, глибини якого дають нам духовну енергію для подальшого руху по шляху незалежності. Про неї мріяв і її архітектоніку розробляв митрополит Андрей. Він уособлює в собі тисячилітню європейську мудрість і знання, під впливом якої українська незалежність може остаточно ствердитися в своєму європейському виборі.

Література

1. Назар С. Путь к великой цели: история одной экономической идеи / С.Назар. - М.: АСТ: CORPUS, 2013. - С. 18.

2. Шептицький Андрей. Пастирські послання 1899-1914 рр., Т. 1 / Андрей Шептицький. - Львів: Видавництво «АРТОС», 2007. - С. VII. В цитуванні зберігається мова оригіналу.

3. Там само. - С. ІХ.

4. Кобрин К. Восход Европы (findemillenium: подводя итоги) / К.Кобрин. - Электронный ресурс: http:// magazines.russ.ru/2000/9/kobrin.html.

5. Маколей Т.Б. Папство и Реформация / Т.Б. Маколей // Звезда. - 2000. - № 8. - С. 96.

6. Шептицький Андрей. Пастирські Послання 1899-1914 рр., Т. 1. - С. 824.

7. Фергюсон Н. Цивилизация: чем Запад отличается от остального мира / Н. Фергюсон. - М.: АСТ; CORPUS, 2014. - С. 44-45.

8. Шептицький Андрей. Пастирські послання 1918-1939 рр., Т. 2 / Андрей Шептицький. - Львів: Видавництво «АРТОС», 2009. - С. 1046.

Размещено на Allbest.ru