Митрополит Андрей Шептицький як меценат української культури та шкільництва

Размещено на http://allbest.ru

Митрополит Андрей Шептицький як меценат української культури та шкільництва

Ірина Мищишин

Націотворчий процес українського народу пов'язаний з багатьма визначними постатями, серед яких провідне місце належить митрополиту Української греко-католицької церкви Андрею Шептицькому. Він був видатним державним і церковним діячем, ініціатором багатьох соціальних проектів, меценатом національної культури і шкільництва. Богословські, філософські, педагогічні та політичні погляди відображені в численних документах, пастирських листах-посланнях, морально-пасторальних творах, зверненнях і проповідях до народу. Його турбота про кращу долю українського народу проявлялася майже у всіх сферах духовного, культурного, політичного й соціально-економічного життя. Він займався реформами виборчих прав, ініціював суспільні християнські рухи, організовував громадські молодіжні товариства, заохочував до створення читалень і кооперативів, працював над збереженням і примноженням національних культурних цінностей, підтримував мистецтво і літературу, розбудовував рідну школу, надавав стипендії учням і студентам, опікувався сиротами, каліками та убогими. Отож, завдяки його турботі і підтримці розвивалася українська культура, шкільництво, наука, господарство, сфера соціального захисту.

Вивченням теоретичної спадщини та практичної діяльності галицького митрополита займалися зарубіжні та вітчизняні науковці: історики, богослови, педагоги. Багатогранну і надзвичайно багату спадщину досліджували К. Королевський, А. Великий, О. Гайова, Л. Волошин, Г. Гладка, О. Сайко, П. Шкраб'юк, А. Васьків, Ю. Щербяк та багато ін.

Однак, з огляду на широкомасштабність практичної діяльності та значний теоретичний доробок Митрополита, дослідження його спадщини й надалі мають значні перспективи.

Метою цієї статті є висвітлення узагальнених й систематизованих даних про внесок митрополита Андрея у розвиток української культури, освіти та виховання, аналіз його меценатської й благочинної діяльності.

Посівши у 1901р. митрополичий престіл, молодий ієрарх української греко-католицької церкви розпочинає своє самовіддане й жертовне служіння Богові та Україні. Одним із перших політично-патріотичних актів Митрополита Шептицького було закриття Духовної семінарії на знак солідарності з українськими студентами Львівського університету, які виступали за свій, український, а не польський навчальний заклад, виборюючи право навчатися рідною мовою.

У 1906. митрополит Андрей, очолив делегацію, яка вимагала у цісаря Франца Йосифа, щоб українців у Галичині трактували однаково з іншими народами монархії, не принижуючи їхньої національної та людської гідності [12, с.1].

Свідома громадянська позиція спонукала Митрополита віддано працювати не лиші у політичній площині. Він розгорнув активну діяльність й у сфері безпосередньої практичної підтримки українського народу. У центрі уваги митрополита перебували усі ланки національної освітньо-виховної системи, починаючи від дошкілля і завершуючи закладами вищої освіти. Турбота про долю українських дітей, що виховувались у матеріально зубожілих родинах, без рідномовного дошкільного суспільного виховання, спонукала приділити цій ланці особливу увагу. Розбудувати мережу українських дитячих садків у цей час можна було лише у формі недержавних установ. Тому найбільш активно в цій сфері працювали, як правило, чернечі згромадження. Єдиним монастирським орденом, який працював з українським дітьми в Галичині наприкінці ХІХ ст., були сестри Василіянки. Зрозуміло, що їх сил було вкрай недостатньо для забезпечення належної опіки над дітьми. Отож митрополит Шептицький ініціює створення окремого чернечого згромадження сестер Служебниць, одним із основних завдань, якого стала опіка та виховання українських дітей. Завдяки роботі сестер цього згромадження в Галичині була створена перша українська дошкільна установа - захоронка. Активний розвиток виховної дяльності сестер знайшов відображення у створенні цілої мережі дошкільних установ, яка охоплювала опікою значну кількість дітей. Окрім сестер Служебниць, знову ж таки з ініціативи митрополита, було створене ще одне активне згромадження - сестер Йосифіток, що також долучились до виховної роботи. Вагомими були й результати діяльності відродженого Шептицьким студитського чернецтва. Особливих зусиль у руслі дошкільного виховання доклала саме жіноча гілка - сестри Студитки. педагогічний митрополит шептицький освіта

Покликані до соціально-педагогічної роботи чернечі об'єднання, постійно звертались до Митрополита за фінансовою та матеріальною підтримкою. Свідченням цього, зокрема, виступають численні листи чернецтва з проханням надати допомогу для утримання та заснування опікунсько-виховних закладів [15, арк.3].

Особливою турботою Митрополита були охоплені спеціальні заклади для дітей-сиріт - сиротинці, притулки та захисти. Він особисто відвідував ці установи та здійснював на них великі пожертви. З його меценатської діяльності користали захист для дітей-сиріт у Збоїсках (Львів), сиротинець для немовлят у Брюховичах (Львів) і ряд інших притулків. Для жіночого згромадження сестер Василіянок митрополит закупив великий будинок з господарським устаткування, де сестри розмістили сиротинець.

Потрібно також зазначити, що за допомогою зверталися не тільки українські громадськість і духовенство, а також і польські. Так, завдяки щедрості і толерантності А. Шептицького, допомогу отримали заклад для незрячих у Бидгощу, притулок для вбогих, старців, калік і дітей позбавлених опіки в Станіславові та інші польські опікунсько-виховні інституції [17, арк.63].

Після війни, щоб зібрати гроші потрібні для функціонування сиротинців митрополит Андрей Шептицький самостійно організував збірку добровільних пожертв на американському континенті.

У 1925 році отці Студити побудували за його підтримки новий центр на Кайзервальді у Львові, де також відкрили сиротинець. Митрополит заснував перший монастир у Яхторові сестер Студиток, де були притулок і сиротинець для дітей віком до семи років. В інституті св. Йосафата у Львові теж жили сироти, котрим щедро допомагав кир Андрей. На утримання сиротинців митрополит подарував майно Посіч-Майдану. Загальна сума його власних пожертв для сиріт перевищувала пів мільйона тодішніх доларів.

Наступна ланка національної системи освіти - початкова школа також завдячує своєму розвитку митрополиту Андрею. З цією метою у митрополичих будинках безкоштовно було надано приміщення для української народної школи ім. Б. Грінченка. Більше того, три будинки у передмісті Львова Митрополит подарував для розміщення народної школи імені князя Лева та читальні Просвіти. Підтримкою митрополита щедро користала єдина міська українська школа ім. М. Шашкевича.

У 1920р. А.Шептицький висунув ідею заснування хліборобсько-ремісничої школи для сиріт, які через брак відповідних здібностей не зможуть навчатися у вищих навчальних закладах. Тому в цьому ж році, за кошти Митрополита з метою створення виробничо-практичної бази для рільничої школи у Зарваниці було закуплено понад 232 морги землі [7, с.28]. Також Митрополит віддав свої землі для садівничої школи в Липованні, а для хліборобської - в Коршові.

Єдиним тогочасним навчальним закладом, закінчення якого давало право вступу до університету була гімназія. Першою у Галичині українською жіночою гімназією була гімназія сс. Василіянок, яка також завдячує своїм створенням Владиці Андрею. Саме ним у 1906 р. було подаровано великий будинок для приміщення цієї школи. Для поглиблення професійних знань духовними і світськими особами, які працювали у монастирських школах, захоронках і сиротинцях, з ініціативи митрополита в 1927 р. було проведено чотириденний педагогічний семінар.

Окрім навчальних установ митрополитом Андреєм були створені і виховні установи. 1 жовтня 1937 р. з ініціативи і при підтримці митрополита у Львові було відкрито “Християнський інтернат для української студіюючої молоді”. У приміщенні інтернату до послуг вихованців були бібліотека й читальня. У середньому в цьому закладі проживало 40-60 хлопців, віком 14-22 років. Це були представники різних професій, а саме: кравці, шевці, перукарі, радіотехніки, монтери та ін. [8, с.4]. Виступаючи на відкритті інтернату, Андрей Шептицький переконливо пояснив молоді християнські й національні принципи, котрі повинні бути пріоритетними засадами діяльності такої установи. Зокрема, ним було відзначено такі основи інтернатського порядку, як лад, “карність” (дисципліна), самокритицизм і молитва [13, с.1]. Заснування інтернату дало можливість принаймні частині української молоді здобувати освіту в умовах матеріальної забезпеченості і, що не менш важливо, в здоровій, пронизаній християнськими ідеалами, глибоко духовній атмосфері.

На кошти глави церкви також були створені й успішно функціонували у Львові реміснича бурса і бурса “Рідної Школи” [9, c.4]. Організованою і утримуваною А. Шептицьким була й дяківська бурса у Львові, де здібні юнаки здобували відповідну освіту і виховання.

З метою забезпечення українській молоді можливості здобувати вищу освіту та плекати свою інтелектуальну еліту у 1910 р. в австрійській Палаті Панів Митрополит виступив з промовою, в якій обгрунтував необхідність відкриття рідномовного університету [11, с.118-119]. Більше того, він закупив 3/4 моргу землі для побудови цього закладу. Як відомо, цісарем був виданий декрет щодо відкриття у 1916 р. українського університету, однак в силу історичних обставин, цього не сталося.

Велику допомогу надавав Андрей Шептицький Українському таємному університету у Львові. Він сам викладав у ньому історію мистецтв на факультеті мистецтв.

Завдяки філантропічній діяльності Митрополита чимала кількість української молоді мала змогу навчатись у кращих європейських вищих школах Відня, Праги, Інсбрука, Торонто, Фрайбурга та ін. З метою підтримки українського студентства було створено “Фонд допомоги студентству імені Митрополита Андрея Шептицького”, якому Кир Андрей виділяв значні кошти.

З усієї когорти надзвичайно важливих напрямів діяльності Митрополита епохальне значення мають піднесення релігійного й просвітницького рівня українського народу та вдосконалення підготовки духовенства. Покращуючи усі ланки системи підготовки українського духовенства, митрополит Андрей відкрив у Львові, в 1919р. Малу семінарію [1, c.6]. Найбільш визначною подією у цьому ж напрямі, стало відкриття в 1928 р. у Львові Української Богословської Академії, що мала два факультети філософський і теологічний та повинна була перерости в український університет.

Задля просвіти та виховання української молоді митрополит підтримує видання друкованих органів, зокрема журналів для молоді “Наш Приятель”, “Поступ”, “Українське Юнацтво”. Для підвищення освітнього й культурного рівня дорослих й особливо сільського населення організовує роботу читалень.

Турбота Митрополита про розвиток української культури, популяризацію наукової думки, розбудову освітньої системи та організацію національного виховання молоді знайшла вияв і в підтримці діяльності таких товариств, як Наукове Товариство ім. Шевченка (А. Шептицький був обраним дійсним членом філологічної секції), “Рідна Школа”, “Просвіта”, “Пласт”, “Луг”, “Сокіл-Батько”, “Українська Молодь Христові” та інших просвітницьких й культурно-громадських організацій.

Для допомоги діяльності «Рідної школи» в руслі підтримки та розбудови українського шкільництва з ініціативи Владики Андрея у 1933 р. було створено «Митрополичу шкільну раду», яка активно працювала над вирішенням нагальних проблем рідномовного шкільництва.

Національне відродження та політичне самовизначення українського народу стали одними із головних завдань діяльності організовано Шептицьким Українського Католицького Союзу. Водночас митрополитом були створені й відповідного спрямування товариства для молоді. У 1930 р. було організоване товариство українських студентів-католиків «Обнова» й в 1933 р. - Католицьку асоціацію української молоді (КАУМ) «Орли».

Розмір жертовності цієї видатної людини та його любов до українських дітей ілюструється ще одним яскравим доказом. Для розвитку дитячої патріотичної організації “Пласт”, Митрополит подарував свій маєток у Підлютому, де учасники змогли проводити літні табори.

Соціальна підтримка вбогих, калік, дітей-сиріт, незаможної учнівської і студентської молоді була одним із найбільш важливих і потрібних напрямів діяльності галицького митрополита. Для проведення у цьому руслі плідної роботи ним було створено та налагоджено підтримку ряду громадських організацій, установ і благочинних фондів. Серед них слід відзначити “Захист для сиріт ім. Митрополита Андрея графа Шептицького”, “Українська Захоронка”, “Руска Оселя Вакаційна”, “Українська Порадня Матерей”, “Українська Руска бурса ім. Митрополита Андрея Шептицького”, “Українське Крайове Товариство охорони дітей і опіки над молоддю”, “Українська Народна Лічниця”, “Будучність” та ін.

Заснування у Львові в 1917 р. Українського крайового товариства охорони дітей та опіки над молоддю стало одним із яскравих свідчень співпраці культурної інтелігенції й духовенства. Товариство було засноване завдяки зусиллям В. Децикевича та о. Т. Войнаровського під патронатом митрополита. Шептицький не лише виконував почесні функції покровителя товариства, він активно сприяв його діяльності й виступав меценатом багатьох проектів, забезпечуючи фінансову підтримку власними коштами чи збором добровільних пожертв на батьківщині та за кордоном. Згідно статуту ціллю товариства була охорона дітей і молоді української національності, опіка українських воєнних сиріт.

Для забезпечення санітарно-педагогічної просвіти убогих матерів і медичного нагляду за дітьми у Львові, в 1918 р. згаданим вище товариством було засновано “Українську Порадню Матерів” [15, с.6]. Зазначимо, що будинок, в якому працювала порадня та все лікарське обладнання було куплено митрополитом. Найбідніші матері отримували тут фахові поради щодо догляду і виховання дітей, а також, в міру спроможності закладу, матеріальну допомогу у формі ліків, відповідного дитячого харчування, вбрання тощо. На кошти порадні працювала навіть стоматологічна амбулаторія для дітей і молоді.

День заснування порадні сучасні дослідники пропонують вважати датою заснування галицької педіатрії. Досвід діяльності Порадні матерів є одним із найбільш яскравих зразків соціального служіння. Висококваліфіковані лікарі й прогресивна громадськість, здійснючи благочинну діяльність в ім'я майбутнього свого народу, продемонстрували високий рівень національної свідомості, соціальної відповідальності й особистої самопожертви.

Товариство “Захист для сиріт ім. Митрополита Андрея графа Шептицького”, було засноване у Львові в 1918р. з ініціативи митрополита. Його ж було обрано президентом цієї організації. Товариство повинно було дбати про підтримку та опіку безпритульних дітей, створювати їм можливості здобувати освіту в навчальних закладах різних рівнів, забезпечувати сприятливі умови для їх розвитку і подальшої самореалізації. Одним із напрямів роботи цього товариства було надання стипендій. Таким чином, стипендіатами товариства стали учні вселюдних шкіл, гімназій, мистецької школи у Відні, школи візантійського мистецтва, студенти консерваторії, Львівського університету, Академії малярства, факультету стоматології у Варшаві, інституту педагогіки в Кракові, слухачі курсів суспільних наук у Львові [16, арк.15].

Щедрою допомогою галицького митрополита користало й товариство “Українська Захоронка”, на яке він щорічно жертував кількасот корон.

З метою створення відповідних умов бідній міській дітворі та сиротам для літнього відпочинку, з ініціативи митрополита Андрея Шептицького 16 квітня 1905 р. було засноване товариство “Руска Оселя Вакаційна”. На користь товариства митрополит пожертвував свій маєток у Милованню і перерахував 5000 корон для відкриття основного фонду [4, с.368]. Так було засновану дві відпочинокові бази - “Вакаційну Оселю”, а згодом і велике Літнище - табір у митрополичих лісах в Карпатах [14, с.41]. Вже у 1905 році Вакаційні оселі прийняли на відпочинок разом з персоналом 28 осіб, 1906 - 41, 1907 - 47, 1908 - 50, у 1909 через побутові проблеми - 44 [6, с.13].

Соціально-педагогічну, просвітню та благочинну діяльність здійснювало й засноване з ініціативи А. Шептицького товариство українських греко-католицьких робітниць «Будучність». Організація була створена у Львові у 1929 р. В результаті її діяльності понад 1000 українських робітниць змогли сформувати християнські переконання й цінності, подолати неграмотність, здобути фахову освіту й практичний вишкіл, отримати необхідну фінансову й духовну підтримку, отримати юридичні й медичні консультації, розвинути національну свідомість, протистояти моральному занепаду, матеріальному зубожінню, культурній асиміляції й іншим деструктивним впливам.

Ще одним яскравим прикладом харитативної діяльності львівського владики стала створенаі утримувана ним Народна Лічниця. З 1903 р. у цій філантропічній установі усі потребуючі, незважаючи на релігійну та національну приналежність, могли отримати безкоштовну лікарську допомогу, опіку та ліки, а також матеріальну підтримку й харчування. Для цієї установи А. Шептицький пожертував будинок і 20 тисяч доларів для закупівлі медичного обладнання.

Очолювана А. Шептицьким греко-католицька Церква з її рідномовним обрядом виступала оберегом української духовності й культури. Загальнонародне значення мав заснований митрополитом у Львові перший Український національний музей.

Початки музею заклала колекція старовинних ікон Добромильського монастиря, врятованих Митрополитом від знищення та привезених ним з Італії. Ця колекція зберігалася в п'яти кімнатах при соборі св. Юра.

Окрім ікон Митрополитом була зібрана й колекція художніх творів, яка до часу його арешту в 1914 р. царсько-російською владою, зберігалася в бібліотеці Святоюрської палати, а потім була передана у фонди музею. У збірці без урахування богословської літератури було 266 творів. Тут були не лише твори галицьких авторів - О. Новаківського, М. Сосенка, І. Труша, О. Куриласа, М. Івасюка, А. Манастирського, а й наддніпрянців - Ф. Красицького, І. Макушенка, В. Маслянникова, а поруч з ними - полотна польських художників - Я. Мальчевського, Я. Станіславського, О. Геримського, Я. Норбліна, А. Хмельовського. У цій ж колекції були олійні образи старої німецької та голландської роботи; гравюри Рембрандта і Сальвадоре Роза, японська акварель; кириличні стародруки, грецькі книжки і західноєвропейські друковані видання. [2, с.2].

У 1905 р. неподалік собору А. Шептицький купив окремий будинок, де й була розміщена музейна колекція. Першим директором музею став відомий мистецтвознавець Іларіон Свєнціцький.

У 1912 р. для музею, знову ж таки Митрополитом, був куплений більш просторий будинок на сучасній вулиці М. Драгоманова. Керівництво музею запропонувало присвоїти йому ім'я митрополита Андрея Шептицького. Однак він відмовився та запропонував назвати його Національним.

На офіційному відкритті музею в 1913 р. Шептицький визначив історичну місію цієї установи: “Покажім нашій спільноті... що в нас живуть прегарні й великі традиції, що ми є носіями великої рідкісної культури... Не хочемо бути сторожами гробів, хочемо бути радше свідками відродження. Збірки Музею передаємо українському народові... як живу основу майбутньої, - дасть Бог, - спільної праці нашого духовенства й інтелігенції, майбутніх поколінь нашого народу... Пам'яток минулого не відділюймо навіть думкою від сучасності і від завдань майбутнього” [3, с. 121].

Експонатами музею стали численні скарби укрїнської національної культури, серед, яких як вже згадувалось вище, були власноручно зібрані Митрополитом, тисячі старовинних ікон, образів, іконостасів, книг, грамот, національних костюмів, вишивок, зброї та ін. В музеї також були представлені стародруки й рукописи, туди були передані аріхви Івана Пулюя та Володимира Шухевича. Загалом було представлено 15 тис. предметів. Задля розвитку музейної справи було засновано спеціальне Товариство охорони української старовини.

При музеї також розпочали роботу архів і бібліотека. В бібліотеці були зібрані давні слов'янські видання, надруковані у Венеції, в українських провінціях колишнього Польського королівствва і Росії, серед яких - видання старовірів, а також давні грецькі, польські, латинські видання з богослів'я, літургіки, історїї, полемічної дітератури [10, с.107].

Національний музей став відомим не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Тут творилися традиції, велися реставраційні та науково-дослідницькі роботи. Були видані цінні наукові праці: “Про музей і музейництво”, “Прикраси рукописів”, “Початки книгопечатання на Україні” І. Свєнціцького; “Дерев'яні церкви Галицької України”, “Іконопис Галичини” Лушпинського; “Каталог старопечатних книг церковного музею”. З Національним музеєм пов'язані славні імена Ярослава Пастернака, автора книги “Археологія України”, згодом директора Музею наукового товариства ім. Т. Шевченка, Михайла Драгана, автора двотомника про церкви, поета Богдана Кравціва, художниці та реставратора Ярослави Музики. Створення Національного музею було великим поступом у нашій культурі. Його фонди сьогодні є одними з найбільших у світі. Збережені старовинні сакральні пам'ятки виявилися найкращими взірцями не тільки українського, а й світового мистецтва [12, с.2].

Намагаючись сприяти розвитку рідної культури, митрополит Андрей особисто займався підтримкою молодих й талановитих українських митців. Він надавав їм стипендії, закуповував твори, авторські права, надавав безкоштовне приміщення для майстерень, оплачував навчання за кордоном. Таку допомогу було надано, зокрема, О.Новаківському, М.Сосенку, М.Стасюку, О.Куриласу та ін.

Завдяки довголітній співпраці, фінансовій підтримці та ініціативи Митрополита видатний художник Олекса Новаківський заснував першу в Галичині Українську мистецьку школу. Шептицький не лише підтримував цю установу матеріальними ресурсами, а сам викладав у ній історію мистецтв. У стінах цієї школи протягом 1923-1935 рр., здобула основи професійних знань ціла плеяда молодих талантів, які згодом зайняли визначні позиції у мистецькому процесі [2, с.2].

Багатогранність меценатської праці Андрея Шептицького знайшла своє відображення і в започаткованому ним своєрідному Музичному музеї. Він викупив авторські права майже на 350 найвідоміших творів М.Лисенка, К.Стеценка, П.Сениці, Я.Степового та ін. [5, с.1].

Надзвичайно плідна, різнобічна і самовіддана праця митрополита Андрея над розвитком української культури, примноженням її духовних надбань, вдосконаленням освіти, виховання та опіки дітей і молоді була неоціненним внеском для збереження національної ідентичності нашого народу. Велич духу та жертовність Митрополита Андрея вражають своєю неповторністю та глибиною. Праця таких людей запобігає втраті духовності й асиміляції нації, зберігає й примножує культуру, утверджує національну гідність й свідомість народу, стає зразком для наслідування прийдешніми поколіннями.

Бібліографія

1. Виховання молоді у християнському дусі // Мета. - 1933. - ч. 20. - С. 6.

2. Волошин Л. Митрополит Андрей Шептицький - опікун і меценат українського мистецтва [Електронний ресурс] / Любов Волошин. - Milites Christi Imperatoris. - Режим доступу: http://christusimperat.org/uk/node/22593.

3. Горняткевич Д. Митрополит Андрей як опікун мистецтва / Львів. Літературно-мистецький збірник. В 700-ті роковини заснування Княжого города: зб. - Філадельфія, 1954. - С. 121.

4. Герусінський С. Основанє і розвій рускої оселі вакаційної // Нива. - 1910. - № 12. - С. 368.

5. Зав'язок Українського Музичного Музею у Львові // Мета. - 1937. - ч. 50. - С. 1.

6. Звіт з діяльності Виділу «Товариства вакаційних осель» у Львові від 1905 до 1909. - Жовква, 1910. - 26 с.

7. Звіт з діяльності Ради Товариства “Захист ім. Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт” у Львові за перше 20-ліття (1918-1938). - Львів, 1938. - 48с.

8. З життя гімназистів в Городку // Мета. - 1934. - № 38. - С. 7.

9. З життя ремісничої молоді // Шлях молоді. - Львів. - 1936. - ч. 4. - С. 4.

10. Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) / Кирило Королевський. - Львів: Свічадо, 2014. - 512 с.

11. Кравченюк О. Велетень зо святоюрської гори. Потреба українського університету у Львові / Осип Кравченюк. - Йорктон, Саск, 1963. - 148 с.

12. Сайко О. Митрополит Андрей Шептицький [Електронний ресурс] / Оксана Сайко. Українська Греко-Католицька Церква офіційний інтернет-сайт. - Режим доступу: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/xx_st/a_sheptytskyj/.

13. Християнський інтернат для української студіюючої молоді // Мета. - 1937. - № 37. - С. 1.

14. Цегельський Л. Митрополит Андрей Шептицький / Лонгин Цегельський. - Львів: Логос, 1995. - 78 с.

15. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУ). Ф. 408, оп. 1, спр. 258.

16. ЦДІАУ. Ф. 408, оп. 1, спр. 321.

17. ЦДІАУ. Ф. 408, оп. 1, спр. 323.

Размещено на Allbest.ru