Андрей Шептицький – меценат культури і освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Андрей Шептицький - меценат культури і освіти

Галина Січевська

Величава постать митрополита Андрея Шептицького і нині, на порозі третього тисячоліття, викликає подив і захоплення кожного, хто знайомий з жертовним життям цього великого мужа Української Церкви і культури, гуманіста і щедрого мецената мистецтва.

Меценатська діяльність Митрополита, як, зрештою, і сама його духовно-творча присутність у житті Галицької України відіграли колосальну роль у процесі формування національного обличчя української культури та стратегії її розвитку в XX столітті.

Митрополит Андрей був дуже далекоглядною людиною і усвідомлював, що для того, щоб творити новий світогляд, нове поняття українця і греко-католицьку церкву в ХХ столітті потрібні нові сили, нові творчі сили, які будуть по-іншому, по-новому більш прогресивно і більш тверезо дивитися на те суспільство, яке було на початку ХХ століття і що воно повинно зробити для майбутнього.

Усвідомлюючи це чітко, Андрей Шептицький зробив у кількох напрямках такі дуже суттєві рухи.

У першу чергу, за невеликий час він закупив площу під будову духовної семінарії і заснував велику єпархіальну бібліотеку, якій подарував 10 тисяч книжок. Духовна семінарія і Богословський інститут почали працювати в 1906 - 1907 навчальному році. За свої кошти посилав молодих священиків на навчання до Риму, Відня та інших міст Європи [1].

Ставши митрополитом, Шептицький дбайливо збирав народні духовні цінності в музеях, бібліотеках, видавництвах. Вершиною культурно-освітньої діяльності митрополита було заснування у 1913 р. та матеріальне забезпечення «Національного музею» у Львові. Це був перший український музей в Галичині. На створення музею митрополит витратив 2 млн. довоєнних австрійських крон і забезпечував його утримання впродовж всього життя. Тільки у 1931 р. А. Шептицький передав музею 8770 різноманітних експонатів. На його офіційному відкритті в 1913 році зазначав: “Покажім нашій спільноті..., що в нас живуть прегарні й великі традиції, що ми є носіями великої рідної культури... Не хочемо бути сторожами гробів, хочемо бути радше свідками відродження. Збірки Музею передаємо українському народові... як живу основу майбутньої, - дасть Бог, - спільної праці нашого духовенства й інтелігенції, майбутніх поколінь нашого народу... Пам'яток минулого не відділюймо навіть думкою від сучасності і від завдань майбутнього [2].

Митрополит з його європейською освіченістю розумів гостру потребу виходу українського мистецтва з глухого кута провінційної відсталості. Це і визначило його політику як мецената художників. Він організував виїзд цілої плеяди молодих митців за кордон, даючи їм можливість навчатися у вищих навчальних мистецьких закладах. Це стосувалося Краківської, Віденської, Мюнхенської академій мистецтв. Йому завдячують своєю західноєвропейською художньою освітою декілька поколінь українських митців, - досить згадати серед них лише найбільш знаних, таких як Модест Сосенко, Михайло Бойчук, Юліан Буцманюк, Іван Северин, Яків Струхманчук, Микола Федюк, Михайло Паращук, Іван Косинин, Михайло Мороз, Степан Луцик, Марія Карп'юк, Софія Зарицька, та багато інших, хто так чи інакше користувався опікою і фінансовою допомогою Митрополита, працюючи в Україні. Всі ці художники згодом своєю працею спричинилися до розквіту української художньої культури у малярстві, графіці, скульптурі, а також у сфері художньої критики, педагогіки та мистецтвознавства [3].

Окрему неоціненну сторінку меценатської діяльності Митрополита становить його довголітня співпраця і фінансова підтримка одного із найвизначніших українських митців першої третини минулого століття - Олекси Новаківського. Запізнавшись із Новаківським ще у Кракові 1911 р. на виставці Товариства Приятелів Красних мистецтв, в 1913 р. Митрополит запрошує його до Львова, дає йому можливість на дуже вигідних умовах працювати і мешкати у купленій за його кошти т. зв. “Віллі Стики” (нині - приміщення Музею О. Новаківського) біля підніжжя Святоюрської гори. Від того часу Митрополит постійно дбає, щоб забезпечити матеріально творчу працю художника.

Митрополит був також натхненником та ініціатором заснування в 1923 р. під проводом О. Новаківського першої в Галичині Української Мистецької школи (1923-1935), роками підтримував її матеріально, сам впродовж деякого часу (2 роки) викладав у цій школі історію світового мистецтва. У стінах цієї школи отримала основи професійних знань ціла плеяда молодих талантів, які згодом зайняли визначні позиції у мистецькому процесі 1920-1930-их рр. в Україні, а по війні на вимушеній еміграції (щоб уникнути репресій тоталітарного комуністичного режиму) стали активними речниками української культури та національної гідності свого народу у різних країнах світу - у США (М. Мороз, Св. Гординський, О. Козакевич, В. Ласовський, С. Луцик), у Польщі (Лев Гец), у Канаді (М. Левицький), у Франції (І. Нижник-Винників, С. Зарицька) та навіть у далекій Австралії (М. Кміт).

Не випадково, влаштована у Львові 1936 р. VIII виставка АНУМу, що репрезентувала кращі творчі сили тогочасної Галичини, мала назву “Мистці - другові мистців” і була присвячена Митрополитові Андрею Шептицькому “як довг вдячності великодушному Меценатові від усього українського мистецького світа” [4].

Митрополит постійно піклувався про монастирі, їх архіви, дбав про поповнення літературою монастирських бібліотек. В Унівській лаврі на Львівщині було засновано школу іконопису і друкарню [5].

Особливу увагу звертав владика на дітвору найубогіших міських верств: сторожів, рубачів та інших, що жили у брудних та вологих міських кімнатках та передміських закоулках. Для цих дітей Шептицький заснував у Милованю коло Тавмача так звану “Вакаційну оселю” для сотні дітей. Митрополит Андрей був щирим опікуном Пласту. Він віддав пластунам велику частину своєї посілості у Підлютім, де кожного літа відбувалися таборування молоді. Кир Андрей щоліта приїздив до пластунів, правив для них Святу Літургію, благословив їх на корисне для рідного народу життя. Водночас там можна було розмістити більше тисячі дітей у віці від 4 до 14 років [6].

Митрополит був також великим опікуном молоді. Завдяки Шептицькому було відкрито Дівочу гімназію сестер Василіанок, якій владика подарував один з найбільших будинків у Львові. Опікою Шептицького було збудовано велику «Бурсу рідної школи» на 120 учнів у Львові. Пізніше аналогічні бурси будувались по всій території Галичини і Волині. У 20-х роках ХХ ст. у митрополичих будинках св. Юра працювала Українська народна школа ім. Грінченка, а у передмісті Львова Шептицький закупив три будинки під приміщення Української народної школи імені князя Лева та читальню “Просвіти”. У Львові діяли “Бурса Товариства Педагогічного” та жіноча гімназія, за кордоном на його кошти навчались молоді богослови і художники

Він заснував і утримував у Львові ремісничу школу на Городоцькій вулиці, дівочу кравецьку школу “Труд”, хлоп'ячу ремісничу бурсу на Пасіках, дяківську школу з бурсою, в якій учили диригентської майстерності і книгознавства, засад кооперації та господарювання громадським добром і ремесла. Поза Львовом він був фундатором першої української сільськогосподарської школи товариства “Просвіта” в Миловані коло Галича з відділами молочарським, садівничо-городничим і господарським, а також першої сільськогосподарської школи для сільських господинь [7].

Завдяки підтримці Шептицького українське духовне життя Галичини перед Першою світовою війною набуло бурхливого розвитку. Край вкрився мережею читалень, “Просвіт”, шкіл і гімназій “Рідна школа”. Було створено численні гуртки спортивних товариств “Сокіл”, “Січ”, члени яких з вибухом Першої світової війни увійшли до складу Українських січових стрільців, а пізніше брали участь у визвольній боротьбі українського народу 1918 - 1920-х років [8].У 1928 р. митрополит заснував у Львові Богословську академію - перший вищий український богословський навчальний заклад, що мав продовжувати традиції Києво-Могилянської академії. Вже через кілька років Богословська академія стала осередком не лише богословських наук, а й науково-дослідним центром вивчення української історії та культури.

Андрей Шептицький розумів вагу друкованого українського слова для молоді, тому сприяв видавництву журналу-місячника “Наш приятель” для дітей, серії книжечок “Бібліотека “Нашого приятеля”, “Цікаві оповідання”, журналів “Поступ” (для молоді середнього шкільного віку) і “Українське юнацтво”.

Величава постать митрополита Андрея Шептицького і нині, в третьому тисячолітті, викликає подив і захоплення кожного, хто знайомий із жертовним життям цього великого мужа Української Церкви і культури, гуманіста і щедрого мецената мистецтва. Сьогодні можемо без перебільшення стверджувати, що меценатська діяльність Митрополита у житті Галицької України відіграли колосальну роль у процесі формування національного обличчя української культури в XX столітті.

митрополит шептицький меценат культура

Література

1. О. Лаба В. Митрополит Андрей Шептицький. Його життя і заслуги. - Люблін: Свічадо, 1990. - 62 с.

2. Горняткевич Д. Митрополит Андрей як опікун мистецтва. - С. 122.

3. http://news.ugcc.ua/articles/pro_andreya_sheptitskogometsenata_71955.htm

4. http://www.ugcc.lviv.ua

5. http://www.novazorya.if.ua/last/

6. Цегельський Л. Митрополит Андрей Шептицький. - Львів: Місіонер, 1995. - 77 с.

7. Кравченюк О. Хроніка життя і діяльності митрополита Шептицького // Патріярхат. За єдність церкви інароду. - 1991. - С. 234-237.

8. Цегельський Л. Митрополит Андрей Шептицький. - Львів: Місіонер, 1995. - 77 с.

Размещено на Allbest.ru