Промислово-економічне та соціальне значення вуглевидобувної промисловості у Волинської області в 50-70-х рр. ХХ ст.

The article describes the industrial-economic and social importance of coal mines in the Volyn region of the Ukrainian SSR during the 50's 70's. Twentieth century The main prerequisites and reasons for the creation and development of the coal industry in the Volyn region are reflected. The role of the mining industry of Volyn region in the formation of the energy-fuel system of Western Ukraine regions, as well as in the development of the construction industry, woodworking, metalworking and chemical industries is indicated. The role of the coal industry in the history of the city of Novovolynsk and the village of Zhovtneve is defined, and the development process of their infrastructure is also considered. The social significance of the mining profession, its social specificity and the role of coal industry enterprises in the life of the population of the Volyn region are analyzed. The importance of mining enterprises and urban infrastructure for the development of the surrounding villages and the improvement of the life benefits of the peasants is determined.

Keywords: Lviv-Volyn coal basin, mine, coal, industrial value, infrastructure, miners.

1. Постановка проблеми

Після закінчення Другої світової війни у 1945 р. на території західноукраїнських областей розпочалась розбудова промисловості та відновлення радянської колгоспної системи сільського господарства. Будівництво великих промислових підприємств, зокрема електростанцій, зростання вантажообігу залізничного транспорту, забезпечення місцевого населення, соціальних закладів і колгоспів паливом, вимагало потужної паливно-енергетичної бази, якою в Української РСР був лише Донбас.

Радянська влада вкладала значні матеріальні, фінансові та людські ресурси для швидкого виявлення вугільних покладів на території Львівської й Волинської області. Вже в 50-х рр. ХХ ст. розпочався видобуток вугілля на Волині й Львівщині, яке стало основним видом палива у паливно-енергетичній системі західноукраїнських областей, Білоруської РСР і прибалтійських республік й таким залишалось до 80-х рр. ХХ ст., коли вугільні поклади Львівсько-Волинського басейну розпочали вичерпувались. Не зважаючи на невелику кількість шахт і виробничу потужність, у порівняні з Донбасом, Львівсько-Волинський басейн в 50-х-70-х рр. ХХ ст. відіграв велику роль в розвитку промисловості і покращенню життєвих благ населення західноукраїнських областей.

Аналіз досліджень. Висвітлення промислово-економічного та соціального значення волинських шахт у 50-70-х рр. ХХ ст. українськими істориками практично не було здійснено. Лише певні аспекти цієї теми стали предметом досліджень радянських істориків: Ковальчака Г. [30], Задорожного В. [23], Струєва М. І. [32], а соціальне значення шахтарських колективів досліджував Ковальський М. [28]. Тому, метою цієї статті є визначення і аналіз промислово-економічного та соціального значення вуглевидобувної промисловості Волинської області у 50-70-х рр. минулого століття.

Виклад основного матеріалу дослідження. До середини 50-х рр. ХХ ст. для промислових і промислово-виробничих об'єктів та підприємств Правобережжя Української РСР, Білоруської РСР і Прибалтики завозилося вугілля з Донбасу, брикети бурого вугілля із Олександрії (центр Дніпровського буровугільного басейну) і частково вугілля із вугільних басейнів Польської Народної Республіки (Верхньосілезького і Люблінського кам'яновугільних басейнів) [6, с. 2]. Завезення вугілля у західноукраїнські області, зокрема із Донбасу, розташованого на відстані бл. 1500 км, було нераціональним та затратним, через завантаження залізничного транспорту і збільшення вартості вугілля внаслідок далеких перевезень, а вугілля з Польщі та брикети з Олександрії не могли повністю забезпечити західноукраїнські області потрібною кількістю палива [8, с. 6]. Тому, відкриття в західних областях Української РСР кам'яновугільного басейну мало велике промислове значення і вже станом на 1965 р. у паливно-енергетичному балансі західноукраїнських областей питома вага Львівсько-Волинського вугілля займала 85,1%, а вугілля Донбасу 14,7%, Сілезьке і Кузнецьке вугілля 0,2% [13, арк. 2; 3, с. 186].

Провівши детальні геологорозвідувальні роботи в другій половині 40-х рр. ХХ ст., Рада Міністрів приймає постанову №80 від 31 січня 1948 р., якою було розпочато освоєння Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну, виділивши значні капіталовкладення. У складних гірничо-геологічних умовах нового родовища необхідно було виконати 4 млн 630 тис. м3 гірничих виробок, прокласти нові залізничні і шосейні шляхи, збудувати заводи будівельних матеріалів, електростанції, побудувати 800 тис. м2 житлової площі для шахтарів, соціально-побутові заклади. Для закладання основ майбутнього вугільного басейну уряд асигнував 6 млрд. крб, з яких 3,3 млрд на шахтне будівництво, 2 млрд на будівництво допоміжних підприємств, 1,4 млрд на житлове і культурне будівництво [33, с. 106]. Тому, завдяки значним асигнуванням фінансів на будівництво шахт на Волині, уже впродовж 50-60-х рр. ХХ ст. відбулось зростання видобутку вугілля, що дозволило вирішити проблему недостачі палива у західних областях УРСР. Якщо в 1955 р. було видобуто лише 205 тис. т вугілля, то в 1965 4 млн. 180 тис. т [12, арк 190; 34, с. 24-25].

У 1958 р. собівартість тони вугілля досягла 13 крб 66 коп, а витрати на видобування тони Львівсько-Волинського вугілля були менші, ніж на видобування і транспортування в західні області донецького вугілля [30, с. 95]. Тобто, із зростанням темпів видобутку вугілля, станом на кінець 50-х рр. ХХ ст. було розв'язано проблему забезпечення паливом промислових об'єктів західних областей України, який в цілому відповідав потребам краю в паливних ресурсах, а це приблизно 9-10 млн т палива на рік [30, с. 97]. Вже станом на 1965 р. у паливно-енергетичному балансі Волинської області частка волинського вугілля становила 60,2%, а решту інші види палива (дрова, газ, дизельне паливо, торф). Для промислових потреб Волинської області частка волинського вугілля становила 69,4%, а дров 9,6%, газу 7%, торфу 6,3%, дизельного палива 2,5%, інших видів палива 5,2%. Також, волинське вугілля було основним паливом у роботі залізничного транспорту області частка якого становила 96,2%. На комунальні потреби частка вугілля шахт Нововолинська в балансі області становила 38,2%, дров 44,8%, торфу 8%, газу 7,1%, інших видів палива 1,9% [13, арк. 2]. Тобто, волинське вугілля використовувалось переважно у промислових цілях. У комунальному забезпечені населення вугілля і дрова (через наявність значних лісових масивів Полісся) були основним ресурсом для опалення помешкань населення і соціальних закладів.

Після адміністративно-територіальної реформи 1957 року в СРСР, Львівсько-Волинський вугільний басейн повністю забезпечував Львівський економічний район. На початку 60-х рр. ХХ ст. вугілля розпочали постачати і у сусідні Київський і Подільський економічні райони. До прикладу, в 1962 р. з Львівсько-Волинського басейну доставлено в області Подільського економічного району 758,4 тис. т кам'яного вугілля, Київського 653,5 тис. т. Тобто Львівсько-Волинським вугіллям забезпечувалось 8 західноукраїнських областей і на якому працював залізничний транспорт, працювали електростанції і яке використовувалось на кільцевих печах цегельних заводів [2, с. 2].

На початку 60-х рр. ХХ ст. Львівсько-Волинський басейн уже не тільки покривав потреби народного господарства західних областей України, а й перетворився на важливу вугільну базу усього західного регіону СРСР. Вугіллям Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну забезпечувались дві електростанції в Калінінградській області (зараз область РФ) Гусівська ТЕЦ і Калінінградська ТЕЦ, а також волинське вугілля експортували для побутових і промислових потреб Білоруської РСР і частково прибалтійських республік [22, с. 3]. В 1962 р. з Львівсько-Волинського басейну доставлено в Білоруську РСР 879 тис. т вугілля, в Литовську РСР 824,4 тис. т, в Калінінградську область 596,6 тис. т, в Латвійську РСР 406 тис. т, в Естонську РСР 16,9 тис. т [7, с. 114]. З середини 60-х рр. ХХ ст. обсяги постачання вугілля за межі УРСР знизились у зв'язку з переорієнтацією в паливній системі СРСР на нафту і газ. Із 9,8 млн т видобутого у 1965 р. вугілля, 0,7 млн т вивезено до Білоруської РСР, 1,23 млн т до Литовської РСР і Латвійської РСР, 0,47 млн т до РРФСР, а 0,59 млн т експортовано поза межі Радянського Союзу [29, с. 50].

Розвиток Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну став основою для створення міцної електроенергетичної бази західноукраїнських областей УРСР. До створення басейну тут не діяла жодна потужна електростанція. Це викликало певні труднощі в роки розбудови промисловості Західної України і зокрема, будівництва волинських шахт. В перші роки електроенергію промисловим об'єктам західноукраїнських областей постачала Львівська ДРЕС, яка з 1914 р. працювала на сілезькому вугіллі із Польщі, а з 1930 р., після будівництва газопроводу Дашава-Львів, на природному газі. В регіонах, які не були пов'язані із Львовом лініями електропередачі, а це була переважно Волинська область, використовувались спеціальні енергопоїзди [12, арк. 188]. Тому, згідно наказу Міністерства електростанцій СРСР №247 від 23 травня 1950 р. було створено комісію для відбору площі для будівництва теплової електростанції, для забезпечення електроенергією Львівсько-Волинського басейну і побутових потреб населення західноукраїнських областей. 24 червня 1950 р. комісія визначила 4 площадки, з яких відібрано площадку біля смт. Добротвір [41, арк. 33].

Впродовж 1955-1956 рр. відбувалося будівництво першої черги Добротвірської ДРЕС. Оскільки, Добротвірська ДРЕС працювала виключно на вугіллі, тому в 1958 р. розпочалося будівництво спроектованого науково-дослідним інститутом «Укрдіпрошахт» першого в Радянському Союзі вуглепроводу гідротранспортування палива із шахт Нововолинська на Добротвірську ДРЕС із пропускною спроможністю проводу в 200 т. за год. Головна станція вуглепроводу повинна була розташуватися на шахті №2 «Нововолинська». Розрахунки показували, що гідротранспортування вугілля з Нововолинська на електростанцію обійшлось в 2,5 рази дешевше, аніж перевозити залізницею. Однак, внаслідок скорочення асигнувань, на початку 1960 р. будівництво дослідно-промислового вуглепроводу було зупинено [4, с. 6].

Впродовж 1959-1964 рр. на Добротвірській ДРЕС було введено в дію 5 турбогенераторів, загальною потужністю 700 тис. кВт, що дозволило розпочати процес електрифікації західноукраїнських областей. У 1962 р. розпочалося будівництво Бурштинської ДРЕС проектною потужністю 2,4 млн кВт. Обидві ці електростанції, працюючи на вугіллі Львівсько-Волинського басейну, вже в 1965 р. давали 71% електроенергії для західних областей України. Промислові підприємства і міста Волині вже в 1959-1960 рр. отримали електроенергію від Добротвірської ДРЕС. У 1966-1967 рр. її отримали також колгоспи більшості районів Волині, а з подачею у 1970 р. електроенергії в КаміньКаширський, Любешівський і Ратнівський р-ни завершилась електрифікація Волинської області [25, с. 150; 35, с. 1].

Освоєння шахт Львівсько-Волинського басейну мало виняткове значення й для підприємств інших галузей промисловості західних областей УРСР. Завдяки наявності вугільно-енергетичної бази, було споруджено на теренах західноукраїнських областей понад 40 великих підприємств, серед них Роздольський та Яворівський гірничохімічні комбінати, Червоноградський завод залізобетонних виробів, Сокальський завод штучного волокна та інші [28, с. 60]. В 50-х рр. ХХ ст. для безперебійного постачання будівельних матеріалів для шахт, що будувалися, в селищі Нововолинську зводилися допоміжні будівельні підприємства. У 1950 р. були створені деревообробні майстерні, які згодом були реорганізовані в деревообробний комбінат. У 1953 р. здано в експлуатацію першу чергу Нововолинського цегельного заводу, який вже в 1955 р. щодоби випускав 60-70 тис. штук цегли [27, с. 2]. В 1955 р. збудовано Нововолинський завод залізобетонних виробів, з виробничою потужністю 14 тис. м3 збірного залізобетону в рік [23, с. 46]. Для функціонування шахт потрібна наявність металообробних заводів, тому в 1956 р. у Нововолинську збудовано завод по ремонту гірничих машин. На заводі діяли ремонтно-складальний, механічний, ливарний, інструментальний та кисневий цехи і цех металоконструкцію Всі цехи разом випускали з ремонту до 200 назв різних видів устаткування [31, с. 3].

У зв'язку із постановою Ради Міністрів СРСР №839 від 13 липня1957 р. «Про заходи із заміни жіночої праці на підземних роботах, у гірничодобувній промисловості і на будівництві підземних споруд» заборонено використання жіночої праці на підземних роботах. Таким чином значна кількість жінок м. Нововолинська залишалася без роботи. Для вирішення цієї проблеми в 1965 1967 рр. збудовано бавовняно-прядильну фабрику, на якій працювало бл. 3 тис. жінок [5, с. 69]. В 70-х рр. ХХ ст. радянський уряд планував скорочення кількості волинських шахт і звільнення значної кількості шахтарів. Тому для забезпечення їх роботою Рада Міністрів СРСР постановою від 7 березня 1974 р. і міжурядової згоди між СРСР, НДР, ПНР впродовж 1975 1979 рр. збудовано Нововолинський завод спеціального технічного обладнання [9, арк.39-44]. Тобто завдяки розвитку вугільної галузі на Волині в місті Нововолинську збудовано ряд потужних підприємств, які здійснювали випуск текстильної і електромеханічної продукції.

В процесі геолого-розвідувальних робіт у пошуках покладів вугілля, розвідано велику кількість мінералів будівельної індустрії та хімічної промисловості. Зокрема, впродовж 1957-1965 рр. Західне управління «Шахтоспецбуду» («Західшахтоспецбуд») здійснювали роботи з проходки вертикальних робіт для 2-х калійних комбінатів, розташованих в Стебниках (Львівська обл.) і в м. Калуші (Івано-Франківська обл.). Силами шахтобудівників проводилося будівництво Солотвинського соляного родовища, яке знаходилося в Закарпатській області. Окрім того, Волинська комплексна ГрП проводила геологорозвідку на самородну сірку для Роздольського гірничо-хімічного комбінату, а також розвідку дільниці самородної сірки Подорожнянського родовища [10, арк. 56, 63]. На розвіданих запасах будівельної сировини західноукраїнських областей закладено і введено в експлуатацію Стрийський піщано-гравійний кар'єр і поновлено видобуток у Клесівському гранітному кар'єрі, а також зведені Нововолинський і Сокальський цегельні заводи [32, с. 225].

Створення Львівсько-Волинського басейну мало велике значення у розвитку залізничної і дорожньої сітки Волині та Львівщини. У складних гірничо-геологічних умовах нового родовища необхідно було, прокласти 50 км. залізничних і 254 км. шосейних шляхів [33, с. 106]. Виникла потреба доповнити залізничну сітку спеціальними коліями, по яких можна б доставляти новобудовам Нововолинська необхідні матеріали і устаткування, а також відвантажувати вугілля з шахт на підприємства і з'єднати нові великі населенні пункти залізничною сіткою. Для цього прокладено залізницю Іваничі-Нововолинськ, Червоноград-Сілець, а також збудовано під'їзні колії до кожної шахти. Розвернулось будівництво шосейних шляхів, яких було недостатньо в південних районах Волині. Асфальтованими шляхами з'єднаний Нововолинськ з Іваничами, Володимир-Волинським і Червоноградом, прокладені шосе між Сокалем і Іваничами та Сокалем і Великими Мостами. Прокладення залізниць та шосе змінило транспортно-географічне положення колгоспів, які змогли користуватись асфальтованими шляхами для вивезення сільськогосподарської продукції і завезення необхідних промислових виробів у села [23, с. 52].

До 50-х рр. ХХ ст. Волинь представляла собою переважно аграрною областю, у якій не було великих промислових підприємств, які, в свою чергу, надавали робочі місця для місцевого населення. Також були відсутні життєві блага, такі як: електроенергія, водопостачання і звісно паливо для побутових потреб [17, арк. 220-222]. Тому, з початком створення Львівсько-Волинського басейну певна кількість місцевого волинського населення отримало змогу отримувати високу зарплату і житло.

З появою вугільних шахт, відбулось зростання шахтарського робітничого класу у Волинській області, а тому розпочались формуватися нові населені пункти. Згідно з указом Верховної Ради УРСР від 5 квітня 1951 р. утворене робітниче селище Нововолинський. Рішенням Волинського облвиконкому №322 від 13 квітня 1957 р. «Про зміну категорії деяких населених пунктів Волинської області» Нововолинськ отримав статус міста районного підпорядкування, а згодом указом Верховної Ради УРСР від 25 вересня 1958 р. місто отримало обласне підпорядкування [39, арк 58; 11, арк. 131; 40 арк. 166]. Окрім того, в 1953 р. для шахтарів шахт №6 і №7 було запроектовано робітниче селище, якому рішенням Нововолинського виконкому селищної ради №7 від 12 травня 1955 р. надано назву Жовтневе (з 2016 р. Благодатне) [19, арк. 11]. З появою нових поселень, сільське населення Волинської області, яке було основою кадрового забезпечення волинських шахт Львівсько-Волинського басейну, змогло тепер оселитись у квартирах.

В 1960 р. Нововолинськ уже займав площу 360 га., і у якому налічувалось бл. 35 тис. жителів [36, с. 4]. Станом на 1 січня 1960 р. у Нововолинську було 147 749 м2 житлової площі, а станом на 1 січня 1969 р. житлова площа становила уже 289 008 м2 [20, арк. 2-3; 14, арк. 51-52]. Тобто, за короткий час на території Волинської області з'явилось нове місто Нововолинськ, а з розбудовою міста, зросла кількість житлової площі на Волині куди переселялись волиняни із сіл.

Радянська влада намагаючись надати життєві блага шахтарям вкладаючи великі фінансові і матеріальні ресурси, для розвитку інфраструктури Нововолинська і Жовтневого. Станом на 1965 р. в селищі Жовтневе і місті Нововолинську функціонувало 11 дитячих садків, 14 шкіл, з них 5 середніх і школа-інтернат, працювало професійно-технічне училище, гірничо-будівельний технікум, музична школа, загальнотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту, а також 31 магазин, 21 їдальня, 3 домових і одна молочна кухні, 29 майстерень і 3 павільйони побутового обслуговування [26, с. 3]. Впродовж 60-х рр. ХХ ст. в Нововолинську було споруджено молокозавод, хлібозавод, м'ясокомбінат [38, с. 2]. Наявність розвиненої міської інфраструктури Нововолинська сприяло швидкому розвитку навколишніх сіл, адже населення села, що мали доступ до ринку міста, могли збувати сільськогосподарську продукцію, а також придбати речі, які були відсутні у селян, наприклад, автомобілі, електротехнічні пристрої та ін.

Розбудова волинської групи шахт Львівсько-Волинського басейну мала важливу роль і в забезпечені місцевого, сільського населення роботою, яка покращила їх матеріальне становище, адже шахтарська професія бувши однією з найпрестижніших в СРСР, надавала високу зарплату і пільги робітникам. Наприклад, лише на нововолинських шахтах, станом на 1959 р. 68% від загальної кількості працівників шахт це населення Волинської, Львівської та Рівненської областей [24, с. 2-4]. На волинських шахтах станом на 1964 р. працювало 12 058 чол. гірників, середньомісячна заробітна плата яких становила 166,8 крб, а у 1972 р. 231,7 крб [16, арк. 7; 15, арк. 11]. Завдяки наявності високої заробітної плати купівельна спроможність гірників була значно вищою, аніж у працівників сфери послуг, сільського господарства [24, с. 3]. У 1965 р. кожна друга сім'я у Нововолинську уже мала телевізор. У особистому користуванні гірників міста були 331 легковий автомобіль, 804 мотоцикли [26, с. 3].

Впродовж 70-х рр. ХХ ст. соціальний престиж шахтарської професії значно зріс завдяки зростанню заробітної плати та отриманих соціальних пільг. Робочий тиждень у шахтарів становив 30 годин і був найкоротшим у світі. Особам, які укладали, після звільнення з армії в запас, договір терміном на 3 роки про роботу на підприємствах вугільної промисловості, виплачувалося одноразова допомога на господарське обзаведення в розмірі 1 тис. крб. [1, с. 93]. Згідно з указом Мінвуглепрому СРСР від 12 травня 1976 р. «Про порядок забезпечення працівників виробничих одиниць, підприємств і організацій Міністерства вугільної промисловості СРСР паливом на побутові потреби» гірники отримували безкоштовно вугілля для побутових потреб від 3 до 6 т. вугілля в рік [21, арк. 30]. Гірники мали право на додаткову відпустку за шкідливість умов праці, зберігалось право на додаткову відпустку за неперервний стаж роботи [1, арк. 47]. Тобто, соціально-матеріальне забезпечення шахтарів було одним з найкращих, у порівняні з іншими працівниками різних галузей промисловості, за що їх називали «аристократією робітничого класу» [1, с. 93].

Волинські шахтарі отримували безкоштовно, або з незначною доплатою путівки для відпочинку. За перше півріччя 1967 р. на санаторне лікування і путівки до будинків відпочинку профспілками гірників було виділено 234 тис. крб, на які видано 322 путівки в санаторії, 731 путівку до будинків відпочинку. Шахти для відпочинку гірників будували профілакторії (у с. Павлівка в Іваничівському районі), пансіонати («Озерний» в Моршині), бази відпочинку на озерах Волині (на оз. Світязь, на

оз. Згоранське Любомльського р-ну, на оз. Добре Камінь-Каширського р-ну) [18, арк. 24-25].

Окрім того, шахтарі були змушені здійснювати так зване «шефство» над колгоспами, школами тощо. «Шефство» шахт, у певній мірі, сприяло розвитку соціальної інфраструктури сіл. Гірники працювали над механізацією робіт на колгоспних тваринницьких фермах, допомагали у ремонті сільськогосподарської техніки та інвентарю, в обладнанні майстерень, брали участь в обробітку колгоспних полів. До прикладу, внаслідок «шефської» допомоги нововолинських гірників впродовж 50-х рр. ХХ ст., більшість колгоспів Іваничівського району стали провідними. Тому, партійні організації вимагали від колективів шахт та інших підприємств вугільного басейну в 60-х рр. ХХ ст. встановити «шефство» над відсталими колгоспами Любешівського, Камінь-Каширського, Ратнівського, Старовижівського, Любомльського, Локачинського та Горохівського районів [37, с. 3].

Розвиток вугледобувної промисловості, сприяв змінам структури народного господарства західних областей. Новий промислово-виробничий осередок з десятками тисяч населення, поступово збільшував попит на різні продукти харчування: овочі, молочні продукти, птицю, фрукти, ягоди й іншу сільськогосподарську продукцію. В зв'язку з тим перед колгоспами південної Волині і північно-західної Львівщини постало завдання змінити, в значній мірі, свою виробничу спеціалізацію. До 60-х рр. ХХ ст. основний виробничий напрям колгоспного виробництва визначали зернове господарство і виробництво технічних культур, переважно цукрових буряків і льону. Тому, з появою Нововолинська, в шахтарському регіоні Волині було створено овочево-тваринницьку зону, здатну забезпечити населення промислового району овочами та м'ясомолочною продукцією тощо [5, с. 46].

Висновок

Отже, не зважаючи на значно менший промисловий потенціал вуглевидобутку шахт, у порівняні із Донбасом та Кузбасом, Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн мав важливе промислове та соціально-економічне значення для західноукраїнських областей. Завдяки вигідному розташуванню, Львівсько-Волинський басейн і волинські шахти зокрема, забезпечували необхідним паливом електростанції та інші побутові й промислові потреби не лише західноукраїнські області, але і Білоруської РСР та прибалтійських республік. Завдяки появі на території Західної України промислового регіону з видобутку вугілля, матеріальне становище частини населення Волинської області значно покращилось, а інфраструктура навколишніх міст і сіл значно вдосконалювалась та поступово розширювалась.

вугільний шахта міський інфраструктура

Список використаних джерел

1. Баканов С. А., Попов А. А. Как шахтеры стали «аристократами»: социальные эффекты развития угледобычи в СССР и Польше (1945-1970-е гг.). Вестник Томского государственного университета. История. 2017. №47. С.87-96.

2. Бекасов В. Патріотичний обов'язок гірників і шахтобудівників Волині. Радянська Волинь. 1955. 28 серпня. С.2.

3. Велінець Ю. І. Геологорозвідувальні роботи вугільних родовищ у Волинській області в другій половині 40-х на початку 50-х років ХХ. Матеріали ХХХІ-Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації»: Зб. наук. праць. Переяслав-Хмельницький, 2017. Вип.31. С.186-189.

4. Велінець Ю. І. Науково-дослідна діяльність гірничих інститутів УРСР на шахтах Волинської області в 5060-х рр. ХХ ст. Суспільні науки сьогодні: постулати минулого і сучасні теорії: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Дніпро, 2-3 листопада 2018 року). Дніпро: НО «Відкрите суспільство», 2018. С.5-10.

5. Велінець Ю. І. Особливості праці жінок на вугільних шахтах Волинської області в 50-х початку 90-х рр. ХХ ст. Сучасні світові тенденції розвитку науки, технологій та інновацій. (м. Ужгород, 28-29 червня 2019 р.). Ужгород, 2019. С.69-71.

6. Грищенко М. Львівський економічний район. Шахтар Волині. 1957. 2 липня. С.2.

7. Гуменюк П. Д. Розвиток Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. Розквіт економіки західних областей УРСР (1939-1964 рр.). Львів, 1964. С.106-115.

8. Демченко О. І. Освоєння Львівсько-Волинського вугільного басейну. Київ: Держтехвидав УРСР, 1959. 109 с.

9. Державний архів Волинської області, ф.П-2299, оп.1, спр.178, арк. 39-44.

10. Державний архів Волинської області, ф.П-4551, оп.1, спр.3500, арк. 56, 63.

11. Державний архів Волинської області, ф.Р-6, оп.16, спр.40, арк. 131.

12. Державний архів Волинської області, ф.Р-295, оп.7, спр.2160, арк. 188, 190.

13. Державний архів Волинської області, ф.Р-295, оп.10, спр.63, арк. 2.

14. Державний архів Волинської області, ф.Р-295, оп.10, спр.1404, арк. 51-52.

15. Державний архів Волинської області, ф.Р-295, оп.10, спр.3892. арк. 11.

16. Державний архів Волинської області, ф.Р-1817, оп.1, спр.607, арк. 7.

17. Державний архів Волинської області, ф.Р-1911, оп.1, спр.815, арк. 220-222.

18. Державний архів Волинської області, ф.Р-2012, оп.1, спр.304. арк. 24-25.

19. Державний архів Волинської області, ф.Р-2298, оп.2, спр.7, арк. 11.

20. Державний архів Волинської області, ф.Р-2784, оп.1, спр.19, арк. 2-4.

21. Державний архів Волинської області, ф.Р-3407, оп.1, спр.104, арк. 30, 47.

22. Жибров В. До нових звершень, гірники! Колос. 1973. 25 серпня. С.3.

23. Задорожний В., Паламарчук М. Успіхи економічного розвитку західних областей Української РСР Київ: Держвидав політ, літератури УРСР, 1960. 175 с.

24. Іванченко Л. Радянська Волинь край шахтарський. Шахтар Волині. 1959. 20 вересня. С.2-4.

25. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів: монографія / відп. ред. О. Г Михайлюк. Львів: Вища школа, 1988. 238 с.

26. Карпов С. Для тебе, товаришу шахтар. Радянська Волинь. 1965. 26 вересня. С.3.

27. Кідалов П. Дамо більше цегли будовам. Радянська Волинь. 12 червня. 1955 р. С.2.

28. Ковальський М. П., Уваротов С. І. Формування та склад робітничих колективів Львівсько-Волинського вугільного басейну. Український історичний журнал. Київ: Наукова думка, 1970. №2 (107). С.60-65.

29. Ковальчак Г. І. Індустріальний розвиток західних областей України в період комуністичного будівництва. Київ: Наукова думка, 1973. 128 с.

30. Ковальчак Г. І. Розвиток промисловості в західних областях України за 20 років радянської влади (1939-1958 рр.). Київ: Наукова думка, 1965. 187 с.

31. Козачук М. За дальший технічний прогрес. Радянська Волинь. 1956. 24 липня. С.3.

32. Львовско-Вольїнский каменноугольньш бассейн. Геолого-промьшленньш очерк / М. И. Струев, В. И. Исаков, В. Б. Шпакова и др. Киев: Наук. думка, 1989. 272 с.

33. Нариси історії Волиннської обласної партійної організації / ред. Є. А. Поліванова. Львів: Каменяр, 1981. 250 с.

34. Народне господарство Волинської області. Статистичний збірник. Львів: Статистика. 1978. 182 с.

35. Некрасов Г. Відлуння шахтарських страйків. Радянська Волинь. 1991. 16 березня. С.1.

36. Ничипорук Ф. З шахт повідомляють. Шахтар Волині. 1960. 28 серпня. С.4.

37. Таран А. Далекі, довгождані шефи. Радянська Волинь. 1961. 10 червня. С.3.

38. Терехов І. Руками робітничими. Шахтар Волині. 1970. 17 березня. С.2.

39. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Ф.1, оп.16, спр.241, арк. 58.

40. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Ф.1, оп.16, спр.305, арк. 166.

41. Центральний державний архів громадських об'єднань України, Ф.1, оп.24, спр.483, арк. 4.

References

1. Bakanov S. A. Popov A. A. How the miners became «aristocrats»: the social effects of the development of coal mining in the USSR and Poland (1945-1970s) [Kak shakhtery stali «aristokratami»: sotsial'nye effekty razvitiia ugledobychi v SSSR i Pol she (1945-1970-e gg.)]. Tomsk State University Bulletin. Story. 2017. №47. p.87--96.

2. Bekasov V. Patriotic duty of miners and miners in Volhynia [Patriotychnyj obov'jazok girnykiv i shahtobudivnykiv Volyni], Soviet Volyn. August 1955. P.2.

3. Velinets Yu. I. Geological exploration of coal deposits in the Volyn region in the second half of the 40's in the early 50's of the 20th century [Geologorozviduval'ni roboty vugil'nyh rodovyshh u Volyns'kij oblasti v drugij polovyni 40-h napochatku 50-h rokivXXstolittja]. Materials of the XXIII International Scientific and Practical Internet Conference «Trends and Prospects for the Development of Science and education in the conditions of globalization»: Collection of scientific works. Pereyaslav-Khmelnitsky, 2017. Issue 31. P. 186--189.

4. Velinets Yu. I. Research activity of the mining institutes of the Ukrainian SSR at the mines of the Volyn region in the 50's and 60's of the twentieth century [Naukovo-doslidna dijal'nist'girnychyh instytutiv URSR na shahtah Volyns'koi' oblasti v 50-60-h rr. XX st.]. Social sciences today: postulates of the past and modern theories: Materials of the international scientific-practical conference (Dnipro, November 2-3, 2018). Dnipro: «Open Society», 2018. S.5--10.

5. Velinets Y. I. Features of women's work in the coal mines of the Volyn region in the 50's early 90's of the XX century [Osoblyvostipratsi zhinok na vuhil'nykh shakhtakh Volyns'koyi oblasti v 50-kh pochatku 90-kh rr. XX st. ]. Current world trends in science, technology and innovation. (Uzhgorod, June 28-29, 2019). Uzhgorod, 2019. P.69-71.

6. Grishchenko M. Lviv Economic District [L'vivs'kyj ekonomichnyj rajon]. Shakhtar Volyn. 1957. July 2. P.2.

7. Gumenyuk P. D. Development of the Lviv-Volyn Carboniferous Basin. The heyday of the economy of the western regions of the Ukrainian SSR (1939--1964 years) [Rozvytok L 'vivs'ko-Volyns'kogo kam'janovugil'nogo basejnu. Rozkvit ekonomiky zahidnyh oblastej URSR (1939-1964 rr.)]. Lviv, 1964. P.106--115.

8. Demchenko O. I. Development of the Lviv-Volyn coal basin [Osvojennja L'vivs'ko-Volyns'kogo vugil'nogo basejnu]. Kyiv: State Technical Publishing House of the USSR, 1959. 109 p.

9. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-2299, op.1, d.178, l.39-44.

10. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-4551, op.1, d.3500, l.56, 63.

11. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-6, op.16, d.40, l.131.

12. State Archive of the Volyn region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-295, op.7, d.2160, l.188, 190.

13. State Archive of the Volyn region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-295, op.10, d.63, l.2.

14. State Archive of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-295, op.10, d.1404, l.51--52.

15. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-295, op.10, d.3892. l.11.

16. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-1817, op.1, d.607. l.7.

17. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-1911, op.1, d.815. l.220--222.

18. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-2012, op.1, d.304. l.24--25.

19. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-2298, op.2, d.7, l.11.

20. State Archive of the Volyn Region[Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-2784, op.1, d.19, l.2--4.

21. The State Archives of the Volyn Region [Derzhavnyj arhiv Volyns'koi'oblasti], f.P-3407, op.1, d.104. l.30, 47--25.

22. Zhibrov V. To new achievements, miners! [Do novyh zvershen', girnyky!]. Kolos. August 25th, 1973. P.3.

23. Zadorozhny V., Palamarchuk M. The Economic Development Progresses of the Western Regions of the Ukrainian SSR [Uspihy ekonomichnogo rozvytku zahidnyh oblastej Ukrai'ns'koi ' RSR]. Kyiv: State Publishing House of Political Literature of the USSR, 1960. 175 p.

24. Ivanchenko L. Soviet Volyn -- edge of the miner [Radjans'ka Volyn' kraj shahtars'kyj], Shakhtar Volyn. 1959. 20 September. P.2-4.

25. The history of Volyn. From ancient times to the present [Istorija Volyni. Z najdavnishyh chasiv do nashyh dniv] / editor-in-chief O. Mikhailuk. Lviv: Higher school, 1988. 238 p.

26. Karpov S. For you, comrade miner [Dlja tebe, tovaryshu shahtar] Soviet Volyn. September 26, 1965. P.3.

27. Kidalov P. Let's give more bricks to buildings [Damo bil'she tsehly budovam]. Soviet Volyn. June 12. 1955 S.2.

28. Kovalsky M. P. Uvarotov S. I. Formation and composition of workers' groups of the Lviv-Volyn coal basin [Formuvannja ta sklad robitnychyh kolektyviv L'vivs'koVolyns'kogo vugil'nogo basejnu]. Ukrainian Historical Magazine. Kyiv: Scientific Opinion, 1970. No.2 (107). P.60--65.

29. Kovalchak G. I. Industrial Development of the Western Regions of Ukraine during the Period of Communist Construction [Industrial'nyj rozvytok zahidnyh oblastej Ukrai'ny v period komunistychnogo budivnyctva]. Kyiv: Scientific Opinion, 1973. 128 p.

30. Kovalchak G. I. Development of industry in the western regions of Ukraine for 20 years of Soviet power (1939--1958 years) [Rozvytok promyslovosti v zahidnyh oblastjah Ukrai'ny za 20 rokiv radjans'koi' vlady (19391958 rr.). Kyiv: Scientific Opinion, 1965. 187 p.

31. Kozachuk M. For Further Technical Progress [Za dal'shyj tehnichnyjprogres]. Soviet Volyn. July, 1956. P.3.

32. Lviv-Volyn coal-flowing basin. Geological and Industrial Essay [L'vovsko-Volynskij kamennougol'nyj bassejn. Geologo-promyshlennyj ocherk] / M. I. Struev, V. I. Isakov, V. B. Shpakova and others. Kyiv: Naukova dumka, 1989. 272 p.

33. Essays on the history of Volyn Oblast Party Organization [Narysy istorii ' Volynns'koi ' oblasnoi ' partijnoi ' organizacii'] / editor E. A. Polivanova. Lviv: Kamenyar, 1981. 250 p.

34. People's economy of the Volyn region. Statistical Collection. [Narodne gospodarstvo Volyns'koi' oblasti. Statystychnyj zbirnyk] Lviv: Statistics. 1978. 82 p.

35. Nekrasov G. Echoes of Miners Strikes [Vidlunnja shahtars'kyh strajkiv]. Soviet Volyn. March 16th, 1991. P.1.

36. Nichiporuk F. From the mines reported [Z shaht povidomljajut']. Shakhtar Volyn. August 1960. P.4.

37. Taran A. Far, long-awaited chiefs [Daleki, dovgozhdani shefy], Soviet Volyn. 1961. June 10. P.3.

38. Terekhov I. Working hands [Rukamy robitnychymy]. Shakhtar Volyn. 1970. March 17th. P.2.

39. The Central State Archives of Higher Authorities and Administration of Ukraine [Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnya Ukrayiny], f.1, op.16, d.241, l.58.

40. The Central State Archives of Higher Authorities and Administration of Ukraine [Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnya Ukrayiny], f.1, op.16, d.305, l.166.

41. The Central State Archive of Public Associations of Ukraine [Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv hromads'kykh ob'yednan'Ukrayiny], f.1, op.24, d.483, l.4.

Размещено на Allbest.ru