Образ польсько-литовської Унії як сюзерена в уявленнях кримських татар другої половини XV - першої половини XVII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

образ ПОЛЬСЬКОЇ-ЛИТОВСЬКОЇ унії як сюзерена в уявленнях кримських татар другої половини xv - першої половини xvii століть

Федчук О.Б.,

аспірант, історичний факультет

Київ

Анотація

Характер взаємовідносин між Кримським ханством та польсько-литовською Унією включав в себе як і елементи військового протистояння, так і союзні зв'язки. Трансфоромацію взаємовідносин розглянуто в контексті литовсько-польського протекторату над раннім Кримським ханством, системи кримсько-литовсько-польських військових союзів направлених проти Москви та намірів кримських ханів на початку XVII століття перейти з-під турецького сюзеренітету - під сюзеренітет Речі Посполитої.

Ключові слова: Кримське ханство, польсько-литовська Унія, Ґераї, сюзеренітет, союз, протистояння, Литва, Польща.

Annotation

кримський ханство унія протекторат

The nature of the relationship between the Crimean Khanate and the Polish-Lithuanian Union included both elements of military confrontation and allied. Transformation of relations was considered in the context of Lithuanian-Polish protectorate over early Crimean Khanate, the system of Crimean-Lithuanian-Polish military alliances directed against Muscowy and the intentions of the Crimean khans in the beginning of the 17th century to pass from Turkish suzerainty - under suzerainty of Commonwealth.

Keywords: Crimean Khanate, Polish-Lithuanian Union, Gerai, suzerainty, union, confrontation, Lithuania, Poland.

Виклад основного матеріалу

Північно-західним сусідом Кримського ханства протягом другої половини XV - першої половини XVII століть виступало Велике князівство Литовське, а згодом Польське королівство - держави у яких були широко представлені предки українців. Невіддільну роль у кримськотатарській політиці відігравали процеси побудови взаємовідносин з цими державами до яких були втягнуті інші регіональні гравці: Османська імперія та Московська держава. Незважаючи на тогочасне загострення протистояння цивілізацій, політичні альянси у Центрально-Східній Європі набували вельми вигадливих форм коли на одній стороні перебували країни різних цивілізаційних орієнтирів. Роботи, присвячені взаємовідносинам між Кримським ханством та польсько-литовською Унією детально описують аспекти взаємовідносин їхньої політичної історії особливо наголошуючи при цьому на конфронтацію між цими державами. Менше уваги приділено добі литовсько-польського протекторату над Кримським ханством, союзницьким взаєминам та спробам встановлення нового протекторату польсько-литовської Унії над Кримським ханством після 1478 року. Значну цікавість становить останній аспект, бо в першій половині XVII століття існував шанс входження Кримського ханства до складу Речі Посполитої. У зв'язку з цим, метою даної праці є становлення, крах та спроби відновлення протекторату польсько-литовської Унії над Кримським ханством в другій половині XV - першій половині XVII століть. Для досягнення мети було поставлено такі завдання: схарактеризувати повноту джерельної бази; проаналізувати стан дослідження проблеми у науковій літературі; окреслити динаміку кримсько-литовських та кримськопольських взаємовідносин; прослідкувати еволюцію кримсько-литовських та кримсько-польських взаємин; визначити трансформацію статусу польсько-литовської Унії в політичній візії ханату.

Інформацію для дослідження поставленої мети можна отримати з широкого спектру джерел, що різняться за походженням, інформативністю і різним ступенем достовірності. Умовно дані джерела за походженням можна поділити на тюрко-мусульманські та християнські, а за інформативністю та достовірністю - на наративні та документальні.

Серед тюрко-мусульманських джерел наративних джерел варто виокремити літопис Галіма Ґерая.Робота кримськотатарського літописця кінця XVIII століття Галім Ґерай-султана інформацію про характер взаємовідносин між Гаджи Ґераєм, Мегмедом Ґераєм та Мегмедом III Ґераєм з однієї сторони і правителями Литви та Польщі з іншої. До документальних тюрко-мусульманських джерел можна зарахувати кримськотатарські «§агїште» та «аЪМпате», документи османської канцелярії та ханські ярлики. Торговельні договори між Кримським ханством, Великим князівством Литовським та королівством Польським під назвою «§агїпате» (осм. «умовна книга») окрім фінансово-економічних аспектів та узгодження розміру «иШе» також містять опис політичної ситуації, яка зумовлювала їхнє укладання. Дипломатичні акти політичного ґатунку під назвою «аЫДиате» (осм. «клятвена книга») слугують надійним джерелом для визначення теоретичних аспектів польсько-кримського союзу наприкінці правління Джанібека Ґерая та переговорів щодо встановлення польсько-литовського протекторату над Кримським ханством за часів правління Гази II Ґерая, Мехмеда III Ґерая та Інаєта Ґерая. В архівах стамбульського Топкапи містяться матеріали листування між Саадатом Ґераєм та Сулейманом I в часи кримсько-литовської конфронтації у яких присутні дані про литовські плани ліквідації Кримського ханства. Ярлик золотоординського хана Тохтамиша даний ним великому князю литовському Вітовту датується часами, які передували створенню Кримського ханства, але дає уявлення про сутність міфологеми довкола якої будувались кримсько-литовські та кримськопольські взаємовідносини, оскільки кримські хани визнавали легітимність «Тохтамишевого дару» Ярлики кримських ханів Мегмеда Ґерая та Сахіба Гірея містять інформацію про характер взаємовідносин цих правителів з польсько-литовською Унією. При аналізі мусульманських джерел необхідно зазначити про те, що й після втручання Стамбулу у внутрішнє життя Криму та розходження інтересів ханів і султанів - внаслідок ісламської солідарності кримськотатарська еліта не могла розірвати усіх зв'язків з Османською імперією, тому період османського сюзеренітету над Кримом викладається з позитивної сторони.

Іншу групу повідомлень складають джерела християнського походження. Серед наративних християнських джерел можна виділити роботи Яна Длугоша, Мацея Стриковського та Еміліо Д'Асколі. З праць польського хронікера Яна Длугоша можна почерпнути дані про торгові угоди між поляками та Нур-Девлетом, а також про наявність ярлика Менґлі Ґерая (не зберігся на нинішній день) виданого Казимирові IV Ягеллончику на княжіння в Новгороді та Твері до встановлення кримськомосковського союзу. Польський хронікер Мацей Стрийковський, в своїй роботі згадує про литовську допомогу в реставрації Гаджи Ґерая і про характер подальших взаємовідносин із Литвою. Домініканський місіонер, італієць Еміліо Д'Асколі наводить дані про характер взаємовідносин між кримським ханом Мегмедом III Ґераєм та Польщею і запорізькими козаками. До документальних християнських джерел слід зарахувати звіт Деметріо де Вівальді до банку святого Георгія, Литовську Метрику та дипломатичні акти Станіслава Конєцпольського. Генуезький консул Кафи - Деметріо де Вівальді у своєму повідомленні метрополії згадує про надану генуезцям та готам татарську допомогу у відбитті загрози османського завоювання. У збірнику документів канцелярії Великого князівства Литовського під назвою «Литовська метрика» міститься інформація з ряду угод між Кримом та Литвою. Із кореспонденції коронного гетьмана королівства Польського - Станіслава Конєцпольського з Мегмедом III Ґераєм та Інаєтом Ґераєм можна почерпнути інформацію про хід перемовин між кримськими ханами і урядом Корони про входження Кримського ханства до складу Речі Посполитої. При аналізі християнських джерел потрібно враховувати те, що вони вкрай негативно сприймали статус Кримського ханства як васала Османської імперії, а будь-які антитурецькі потуги кримських ханів всіляко абсолютизувалися ними.

З наукової літератури, яку ми використали при написанні роботи, насамперед, варто відзначити праці Д. Колодзейчика, Д. Скорупи, А. Проханки, Б. Черкаса, С. Пжилеського, С. Голембіовського, В. Гулевича, К. Доперали та Л. Подгородецького. Робота польського тюрколога Даріуша Колодзейчика присвячена еволюції розвитку взаємовідносин Кримського ханства із Литвою та Польщею проілюстрована рисунками рядом архівних документів у додаткових розділах. Праця польського історика Даріуша Скорупи аналізує характер польсько-татарських взаємин наприкінці XVI - на початку XVII століть. Польський історик Антоній Проханка є автором праці присвяченій аналізу ярлика виданого ханом Тохтамишем - князю Вітовту. Український тюрколог Борис Черкас в своїх роботах прослідковує динаміку розвитку кримсько-литовських взаємовідносин протягом першої половини XVI століття. Польський філософ, юрист і краєзнавець - Станіслав Пжилеський не лише укомплектував документацію канцелярії Станіслава Конєцпольського, але й доповнив її аналітичними коментарями, створивши на її основі комплексну роботу. Польський етнограф Северин Голембіовський досліджував взаємовідносини Мегмеда III Ґерая і калги Шагіна Ґерая з урядом Речі Посполитої та запорізькими козаками. Український тюрколог Владислав Гулєвич висвітлює основні аспекти взаємовідносин Менґлі Ґерая з Казимиром IV Ягеллончиком. Праця польського тюрколога Казимира Доперала присвячена еволюції польсько-кримських взаємин за часів правління Стефана Баторія в Речі Посполитій. Робота польського історика Лєшека Подгородецького показує динаміку розвитку відносин між Кримським ханством і королівством Польським у ХУ-ХУШ століттях. В роботах дослідників основна увага зосереджена довкола питань політичної історії взаємовідносин Кримського ханства з польсько-литовською Унією, законодавчого регулювання зовнішньої політики Кримського ханства та визначенню основних політико-ідеологічних конструктів у зовнішній політиці держави. Попри ґрунтовність доробку дослідників - основна їхня увага прикута до міждержавної конфронтації, а кримсько-литовські та кримсько-польські відносини здебільшого розглядаються крізь призму Османської імперії, як сюзерена Кримського ханства.

Динаміка розвитку кон'юнктури взаємовідносин Кримського ханства та польсько-литовської Унії визначалась політико-ідеологічними конструктами міфологеми «Тохтамишевого дару» У 1349 році польський король Казимир III, завоювавши Галичину легітимізував свій статус володаря діставши з рук хана Улусу Джучі (якому Галицько-Волинське королівство платило данину) Джанібека ярлик із підтвердженням прав володіння «землями Русі». Більш успішним виявився литовський князь Вітовт, який у 1397 році, в обмін на литовську допомогу у боротьбі з Єдигеєм - домігся у Тохтамиша видачі ярлика на право володіння Поділлям, Волинню, Причорномор'ям, Диким Полем, Чернігівщиною, Київщиною та Смоленщиною й обіцянкою допомагати Вітовту в боротьбі з ворогами. За право користування цими землями польські та литовські володарі мали сплачувати ханові «иШе» - своєрідний аналог оренди (не слід плутати з даниною, котра в кримськотатарській мові позначається як «й§») на договірну суму (на початку вона дорівнювала 10 тисячам флоринів) Своєю чергою, Литва та Польща (які з 1506 року і до кінця існування польсько-литовської Унії управлялись одним монархом) визнавали за ординцями права на володіння Кримом, межиріччям Волги, Яїку, Емби і Дону та їх інтереси в Північно-Західній Русі [24, с.259264]. Після створення Кримського ханства, яке оголосило себе спадкоємцем Улусу Джучі та збирачем земель «ТаЫ: Метіекеїі» ця міфологема слугувала базою у взаємовідносинах між Кримським ханством та польсько-литовською Унією (Гаджи Ґерай та його наступники не скасували положень «Тохтамишевого дару») Цікаво, що у листуванні та документації кримські та польсько-литовські правителі величали один одного словом «брат», підкреслюючи тим самим їхній рівнозначний статус (щоправда, `'братом хана'' називав себе московський князь Іван III чиї землі були безпосередніми данниками Криму) [15, с.163-166]. Склалась унікальна ситуація за якою Кримський Юрт визнавав суверенітет Литви координуючи з нею зовнішню політику, але діставав феодальну ренту з Вільно та Кракова.

Перші контакти майбутніх правителів Кримського ханства з Великим князівством Литовським мали місце ще під час проживання Гаджи Ґерая на його території. В ході громадянської війни 14321438 років між претендентами на трон: Свидригайлом та Жигмонтом I Кейстутовичем - він підтримав останнього, завдяки чому Жигмонт I і його наступник Казимир IV Ягеллончик (одночасно князь Литви та король Польщі) з метою послаблення ворожої до литовців Великої Орди вирішили підтримати Гаджи Ґерая (спадкоємця кримських улус-беїв Тукатимуридів) в його протистоянні з ординцями (які не мали прямих прав на Кримський улус) у Криму. За допомогою литовського війська

- кримському вигнанцеві в 1441 році вдається закріпитись на престолі в якості першого кримського хана [22, с. 83,92; 27, с. 488]. Тим самим було встановлено протекторат Литви над ханатом. І вже у 1455, виконуючи союзницькі умови перед Литвою

- кримський хан напав на хана Великої Орди (головного ворога Криму) Сеїд-Ахмата I (що повертався після набігу на Поділля) біля Дніпра і розбив його, виконуючи союзні домовленості перед Казимиром [27, с. 517; 12, с. 14]. Вершиною співпраці між державами стала система договорів 1462-1465 років між Кримським ханством, Великим князівством Литовським, Королівством Польським, князівством Теодоро, Генуезькою республікою, Молдовським князівством, Угорським королівством та Святим Престолом направлена проти Османської імперії. При чому, генуезька адміністрація Кафи (маючи суперечки з Кирк-Ором) звернулась напряму до Казимира IV з метою встановлення протекторату над містом. Не маючи змоги допомогти генуезцям самостійно - Казимир доручив зробити це Гаджи Ґераю. Тим самим, кримський хан став ініціатором створення системи колективної безпеки на Кримському півострові, яка закріплювала кордони в статусі-кво, проголошувала свободу торгівлі між державами та передбачала собою визнання сюзеренітету Кримського ханства зі сторони Генуї і Теодоро з встановленням протекторату над ними перед обличчям турецької інвазії [1, с. 217; 29, с. 221, 225-226]. Хоча, внаслідок суперечок між його учасниками, антиосманська коаліція розпалась - сам факт наявності в складі християнського союзу мусульманського ханату дозволяє нам піддати критиці популярне кліше про Кримське ханство, як про «авангард ісламської експансії в Європі».

Встановлення взаємовідносин між Кримом і Польщею відбулось у 1442 році (рік після інтронізації Гаджи Ґерая). Це пояснюється тим, що тодішня Польща (на відміну від Литви) не мала кордонів з Кримським Юртом і кримський хан першочергово опирався саме на Литву у своїй боротьбі з Великою Ордою. В зв'язку з тим, що Західне Поділля з 1434 року перебувало в складі Польщі - Гаджи Ґерай видав Владиславу III Варненчику ярлик за яким до поляків від литовців перейшов контроль над регіоном. В обмін на це, польський король припинив будь-які взаємовідносини з Великою Ордою, а Гаджи Ґерай гарантував Польщі підтримку в боротьбі з її ворогами [15, с. 163-166; 21, с. 259]. І собі, хан Нур-Девлет у 1467 році прийняв посольство Альберта Боровського, підписавши з ними угоду про вільну торгівлю польських купців у Криму. Інший посол, Ян Кердей у 1472 зумів добитися від Менґлі Ґерая згоди на видачу Казимирові IV ярлика, що легітимізуватиме права Ягеллонів на володіння Тверю і Новгородом (в умовах конфронтації з Великим князівством Московським) [18, с. 183, 229-230, 241-243]. Отже, в перші десятиліття існування ханату - кримсько-польські відносини теж можна схарактеризувати, як протекторат з елементами воєнного та економічного союзу попри відсутність спільного кордону.

Крах першого кримсько-литовсько-польського союзу стався внаслідок початку московсько-литовської війни. У 1471 році Казимир IV в пошуках союзників спробував налагодити діалог з Ахматом (ханом Великої Орди), лютим ворогом Ґераїв. Своєю чергою Менґлі Ґерай сприйняв це як акт зради, оскільки з точки зору Кирк-Ору - кримський, а не волзький хан був легітимним правителем «ТаЫ: Метіекей» і будь-які контакти з володарями інших татарських ханств були потенційно ворожими для Кримського ханства [21, с. 324-328; 4, с. 46]. Відносини між Кримським ханством та польсько-литовською Унією ще більше погіршились після підписання кримсько-московського (проти Орди і Литви) та кримсько-османського (позбувшись польськолитовського протекторату - Крим був змушений визнати сюзеренітет Османської імперії) союзів. Ці події спричинили розгортання масштабних кримських та ногайських набігів на землі Литви і Польщі, які аж ніяк не сприяли добросусідським відносинам між державами. Щоправда, після початку конфронтації між Саланчиком і Москвою в боротьбі за об'єднання земель Улусу Джучі - Мегмед Ґерай у 1520 році уклав «§айтте» з польськолитовською Унією про закупівлю у них пороху та постачанню туди коней. Тоді ж був підписаний військовий договір з Литвою, Польщею та Казанським ханством направлений проти Московської держави. Мегмед Ґерай також видав ярлик, згідно з яким прикордонні землі між Литвою та Московією визнавались литовськими, а Литва і Польща узгодили розмір виплати «иШе» (яка припинилась за Менґлі Ґерая) [12, с. 23; 10, с. 54]. Проте, внаслідок встановлення османського сюзеренітету над Кримом і розгортанням протистояння між турками і польсько-литовською Унією - цей союз не носив характеру відновлення колишніх взаємовідносин, а був лише звичайним кон'юнктурним воєнним альянсом, який припинив своє існування після закінчення бойових дій та приходом до влади Саадат Ґерая за правління якого татарсько-ногайські набіги розгорнулися заново. До речі, османофіл Саадат Ґерай став єдиним кримським ханом, котрий називав польського короля «своїм холопом» (так само звертались османські султани до ряду християнських монархів) трактуючи «иШе», як інститут данини. Зрозуміло, що король такої образи не стерпів, перестав платити «иШе» і послав козаків грабувати Кримське ханство [12, с. 174].

На момент приходу до влади Сахіба Ґерая, кримсько-литовські та кримсько-польські стосунки були вельми напруженими через часті набіги ногайців на землі їх північних сусідів. Тому, ханові, який проводив політику, направлену на об'єднання «ТаЫ: Метіекей» - було необхідно замиритись з ними, щоб не воювати на два фронти. А ось польсько-литовська Унія (користаючись зі смути в Криму) визнавала легітимним ханом Ісляма Ґерая (супротивника Сахіба) на умовах розриву союзу з Османами [14, с. 121-123]. Але, звернення Ісляма Ґерая до московського князя Василя III настроїли Литву і Польщу проти нього, змусивши їх шукати контактів з Сахібом Ґераєм. При чому, схожа ситуація знову повторилась в 1537 році, коли Жигмонт I в помсту за татарський похід - створив проти Кримського ханства коаліцію в складі Литви, Польщі, Ісляма Ґерая, Шейх-Ахмата (хана Великої Орди в екзилі) та ворожих до хана беїв. Цікаво, що деякі учасники цієї коаліції (Шейх-Ахмат) прагнули ліквідації Кримського ханства, як політичного суб'єкту [16, с. 108, 126; 13, с. 112; 9, с. 21-22; 5, с. 111-112]! Існування в польсько-литовській Унії таких ідей свідчить про те, що її правителі досі не змирилися з тим, що Крим відійшов з їх сфери впливу до османської і намагались повернути собі його назад.

Тільки взимку 1539-1540 років кримський посол Аракчи-мірза приїздить до Кракова домовлятись про підписання нового «§агіпате» між державами. У відповідь на це хан приймає посольство Михайла Тишкевича, якому було домовлено про нову угоду між Кримом, Литвою, Польщею та Казанню. За пунктами «§агїпате» розмір «иШе» (яке литовці та поляки припинили виплачувати за правління Саадата Ґерая) зменшувався на їх користь; кримський хан обіцяв надати Жигмонту I коней; Бахчисарай мав розібратись з набігами ногайців, а Вільно мало припинити набіги козаків. У виданому Жигимонтові ярлику хан визнавав права Литви на Смоленськ, Путивіль, Чернігів, Козельск, Яголдаївщину (татарське володіння на межі Руси і Степу) та її сюзеренітет над територіями колишніх Новгородської республіки та Великого Князівства Тверського. Двома сторонами було визначено дату походу на Москву на літо-зиму 1541 [6, с. 11-14; 21, с. 171-172; 28, с. 712-721]. Однак того ж року (внаслідок раптової появи в Криму російського князяемігранта Семена Бєльського, котрий теж вирішив приєднатись до походу) польсько-литовська сторона вирішує редагувати умови договору. Кримський посол Алі-Ходжа вирушив до Кракова, запропонувавши Жигмонту нові умови у своєму ярлику: які зобов'язували Сахіба Ґерая (через уповноваженого-тудуна) надати польським та литовським купцям торговельні пільги у Кафі; князь Бєльський мав визнати подвійний сюзеренітет Литви і Криму; Жигмонт I мав гарантувати недопущення козацьких набігів на Крим; а кримський хан (котрий почав розуміти розходження своїх інтересів зі Стамбулом) не заперечував щодо можливого приєднання до Литви земель між Бугом і Дніпром включно з османською фортецею Озю (колишній литовський Дашків, що був приєднаний до Криму за Менґлі Ґерая і переданий Сахібом Ґераєм туркам), котрі оскаржувались литовцями, татарами і турками. Зрештою, похід на Москву провалився внаслідок розбрату всередині кримської еліти, а хан у 1542 був змушений в листуванні з Жигмонтом визнати, що «фортецею Озю володіє падишах, а Жигмонту належать Луцьк і Київ» [10, с. 7-8; 28, с. 86-89]. Наявність вищезгаданого документу у двосторонніх кримсько-литовських відносинах - свідчать про те, що помірковано антиосманські настрої Сахіб Ґерая дозволили йому розпочати дрейф в сторону співпраці з польсько-литовською Унією, що заклала фундамент більш рішучим потугам його наступників. Доцільно стверджувати, що станом на першу половину XVI століття літуанофільська та полонофільська візії успішно конкурували з османофільською і на відміну від москофільської - не вважалась проявом національної зради.

Відновлення набігів на Литву та Польщу при Девлет Ґераї обернулось для Кримського ханства катастрофою. Різанина, яку між собою влаштовували ногайські орди та запорізькі козаки збіглася із завоюванням росіянами Казанського та ГаджиТарханського ханств. В розпал Лівонської війни, у 1561 році Девлет Ґерай приймає пропозицію Жигмонта II Августа про намір здійснити спільний литовсько-кримський наступ на Чернігівщині в обмін на припинення козацьких походів на Крим. Своєю чергою, хан пообіцяв припинити ногайські набіги на Литву, спрямувавши їх на Московію [28, с. 96]. Протягом 1562 року литовці почали наступ на Чернігівщині, а татари прорвали оборонну лінію прикордоння та спалили Мценськ, але того ж року московська армія вдерлась на територію Білорусі і взяла в облогу Полоцьк (у зв'язку з чим литовці не мали змоги допомогти Кримському ханству) і Девлет Ґерай був змушений відступити до Криму. Тільки через 10 років Девлету Ґераю (після двох поразок) вдалось зібрати значні сили та знову виступити проти росіян (захопивши та спаливши саму Москву), але на шляху назад кримське військо було знищене під Молодями. Ця поразка остаточно поховала будь-які надії на створення «ТаЫ: Метіекеїі» (хоч зобов'язала росіян поновити виплату данини), а Девлет Ґерай був настільки вражений нею, що навіть плекав плани підписання кримсько-московського союзу проти Литви і Польщі в обмін на повернення Казані та Астрахані в кримську сферу впливу [3, с. 103-104, 110-111; 28, с. 103].

Значну роль у налагодженні відносин між Кримським ханством та його північними сусідами відіграв посол єдиної польсько-литовської держави - Речі Посполитої Мартин Бронєвський. Він став першим представником Корони (яка, інкорпорувавши в свій склад українські землі Литви - перетворилась на єдиного північного сусіда Криму), що перебував у Бахчисараї на постійній основі [19, с. 44-48; 28, s. 814-820]. Його стараннями Мегмед II Ґерай визнав за Польщею право на приєднані в Любліні землі і встановив за ними «иініе» в розмірі 8 тисяч флоринів. Також, підданим Литви та Польщі гарантувалось право безмитної торгівлі в Гезлеві та право вільної торгівлі на території Кримського ханства [28, с. 102]. Щоправда, успішний наступ польсько-литовської армії в Балтії (через що допомога Криму була тепер не потрібною) та чергова політична криза в Кримському ханстві (яка коштувала Мегмеду II Ґераю життя, Саадету II Ґераю трону, а Ісляму II Ґераю бажання сперечатись зі Стамбулом) не сприяли подальшій кооперації між державами. Проєкт «Тай Метіекеїі» (що ставив кримських володарів вище за інших), релігійна відмінність, інтриги Москви і постійне втручання Османської імперії у внутрішні справи Кримського ханства робили будь-які помірковані кроки у кримсько-польському зближенні - за наявності цих факторів надзвичайно важкою у реалізації справою.

Зважаючи на конфронтацію між кримським ханом Гази II Ґераєм та османським султаном Мегмедом III - кримський хан розпочинає перемовини з Жигмонтом III, які завершились укладанням першого в історії кримсько-польського «айМпате» (відтоді кримські хани не видаватимуть польськолитовським правителям ярликів аж до 1742 року) За умовами «айМпате» 1599 року Бахчисарай визнав владу пропольського господаря Молдови Єремії Могили, обіцяючи Речі Посполитій підтримку проти його супротивників. Нове «ай^ате» 1601 року містило радикальніші пункти. Гази II Ґерай визнавав Жигмонта III своїм сюзереном на умові визнання поляками права хана та його нащадків на Крим; «иініе» скасовувалось на користь щорічної грошової премії, яку Варшава зобов'язувалась платити кримському ханові, як своєму наміснику в Криму (подібно до того, як це було з герцогами Курляндії); король і хан зобов'язувались припинити набіги козаків та ногайців; Польща і Крим мали підписати ряд торгових угод щодо експорту пороху та коней; Жигмонт III визнавав право братів і синів Гази II Ґерая на Казань і Астрахань за умови недопущення їх політичного об'єднання з Кримом; Кримське ханство, Велике князівство Литовське та Польське королівство зобов'язувались розпочати спільну кампанію проти Російського царства вже наступного року. Підписантом угоди з кримської сторони мав виступити калга Селямет Ґерай, який, проте, незабаром ввійшов у конфлікт з ханом і покинув державу так і нічого не підписавши [28, с. 104, 794-805]. Такі пункти кримсько-польської угоди з явними поступками з польської сторони Криму означали те, що попри ряд воєнних та політичних невдач Кримське ханство все ще являло собою вагому силу в регіоні з якою варто було рахуватись, інкорпорація якої в склад Речі Посполитої була б вельми складним завданням. До того ж, подальше примирення Гази II Ґерая з Османами зробило ряд положень цих угод беззмістовними (через що Гази II Ґерай і не ратифікував «айМпате») Прихід до влади проосманськи налаштованого Джанібека Ґерая (що регулярно нападав на Річ Посполиту та не чинив опору набігам Кантеміра-мірзи) зумовив те, що у 1611-1617 роках король Жигмонт III всіляко заохочував запорожців до походів на Кримське ханство поки на нього не почали тиснути Османи [26, с. 229].

Для інкорпорації до складу Речі Посполитої Кримському ханству був першочергово потрібен остаточний розрив кримсько-османського договору 1478 року. Незважаючи на особистісні конфлікти з османськими правителями - на це не зважувався жоден кримський хан. Навіть після початку збройного конфлікту між Мегмедом III Ґераєм та Стамбулом у 1624 році - умови нового «айМпате» за авторством калги Шагіна Ґерая обмежились початком переговорів про прийняття польського сюзеренітету та наймом 6 тисяч козаків (з правом воювати під власною християнською символікою, а не під ординськими тамгами) на кримську службу, оскільки Жигмонт III (в умовах тяжкої війни зі шведами) не мав сил для відкритого протистояння туркам, а кримський хан до останнього сподівався замиритись зі своїми єдиновірцями (не бажаючи проливати крові одновірців) [12, с. 56; 23, с. 136138; 20, с. 17-21; 8, с. 108, 111]. Лише після поразки та втечі з Криму - брати Ґераї у 1628 році вирішують остаточно порвати з Османами прийнявши сюзеренітет польський. При чому, умови нового «ай^ате» були менш поблажливими до Криму. Кримський хан визнавав не лише польський сюзеренітет, але й претензії королевича Владислава Вази на трон Москви (кримський данник) та обіцяв передати полякам все Північне Причорномор'я окрім Кримського півострова. В обмін на це Жигмонт III гарантував участь козаків в наступних походах для повернення втікачів до Криму [25, с. 38-39, 43-44]. Проте і цього разу розбрат між силами союзників, смерть Мехмеда III Ґерая та втеча Шагіна Ґерая на Кавказ зумовили крах законодавчого регламентування інкорпорації Кримського ханства до складу Речі Посполитої (володар якої у 1632 році визнав Джанібека Ґерая законним ханом, підписавши з ним «айМпате», в умовах загострення відносин Речі Посполитої з Росією) [2, с. 100104]. Остання спроба передати Кримське ханство під польський протекторат у 1637 (внаслідок прикордонного конфлікту між ханом і адміністрацією Кафи) призвела до підписання «айМпате» калгою Хусам Ґераєм на умовах ідентичних 1601 року. Але, і на цей раз бажання кримських ханів вирішити справу переговорами з одновірцями (а не повним розривом договору з Високою Портою 1478 року) призвели до вбивства калги та хана Багадир Ґерая за турецьким наказом, після чого їх наступники більше не звертались до Варшави з пропозицією прийняти Крим під протекторат [17, с. 298, 300]. Вплив Стамбулу на кримську політику став достатньо сильним для того щоби витіснити звідти конкурентів. Поява самостійного козацького фактору у кримсько-польських відносинах сприяла тому, що Бахчисарай став підтримувати козацькі повстання для ослаблення Речі Посполитої, а після розриву козаків з Річчю Посполитою - підтримав проти них поляків. Щоправда, багаторічні бойові дії в регіоні ослабили могутність Кримського ханства перетворивши його в інструмент здійснення османської експансії у Європі. Велика Турецька війна ще більше поглибила прірву між Кримом та Річчю Посполитою. Початок протистояння росіян і турків за володіння Причорномор'ям змусили кримських татар всіляко підкреслювати ісламську ідентичність та лояльність Стамбулу (на фоні російської загрози) нівелювавши значущість польського фактору (що став другорядним фактором у Криму після занепаду Речі Посполитої) Ліквідація Росією всіх держав Міжмор'я взагалі нівелювала питання взаємовідносин Кримського ханства з польсько-литовською Унією, бо обидві держави зникли з мапи.

Таким чином, можна зробити висновок, що встановлення литовсько-польського протекторату над Кримом у XV столітті стало можливим завдяки наявності спільних геополітичних орієнтирів, які полягали у фінансово-економічній стабільності на Кримському півострові та недопущені відродження влади Улусу Джучі над Північним Причорномор'ям. Проте, посилення могутності Криму та його перші кроки над створенням «ТаШ Метіекей» (претензії на всі землі Улусу Джучі окрім «Тохтамишевого дару»; союз з Московією проти Великої Орди) увійшли в конфронтацію з антиєвразійською і антимосковською політикою польсько-литовської Унії. Зрештою, це сприяло розірванню взаємин у вигляді союзу і протекторату між Кримським ханством та польсько-литовською Унією і встановленню протекторату Османської імперії (яка була ворожою щодо Литви і Польщі) над Кримом. Згодом, із мірою наростання ворожнечі між Кримським ханством та Московською державою, а також після початку грубого втручання Османів у справи Кримського ханства - кримські хани поновили діалог з польсько-литовською Унією підписавши з нею ряд торговельних і воєнно-політичних угод. Зрештою, внаслідок ще більшого втручання Османів у справи Кримського ханства та поступового відходу від ідей «ТаШ Метіекей» - у Кримському ханстві з'являється думка про необхідність замінити османський сюзеренітет входженням до складу Речі Посполитої. Однак, недостатня рішучість ініціаторів цієї ідеї та небажання остаточно розірвати політико-культурні зв'язки з єдиновірцями спричинило її крах, що дозволило Османам остаточно прив'язати Крим до кримсько-османського політичного кондомініуму. В той самий час, польсько-литовська Унія (на південних кордонах якої виокремився фактично самостійний від центру козацький фактор) втратила роль потенційного гаранта кримськотатарської незалежності перетворившись на звичайного сусіда відносини з яким вибудовувались в залежності від політичної кон'юнктури, яка дедалі частіше вирішувалась у Стамбулі, а не в Бахчисараї.

Список використаних джерел

1. Байер Ханс-Файт. История крымских готов как интерпретация Сказания Матфея о городе Феодоро - 477 с.;

2. Вельяминов-Зернов В. В. Материалы для истории Крымского ханства, извлеченные, по распоряжению Императорской Академии наук из Моск. глав. архива М-ва иностр. дел - СПБ 1864. - TXI - 941 с.;

3. Виноградов А. B. Русско-крымские отношения: 50-ые - 60-ые годов XVI века. М.2О06 - 134 с;

4. Гулевич В. П. Казимир Ягайлович і Менґлі Гірей: від друзів - до ворогів// Український історичний журнал. К.2013. - №1 - c.40-66;

5. Зайцев И. В. Между Москвой и Стамбулом (Джучидские государства, Москва и Османская империя в начале XV-первой половине XVI веков). Москва 2004 211 с;

6. Книга посольская Метрики Великого княжества Литовского содержащая в себе дипломатические отношения Литвы в государствование Сигизмунда-Августа Т. I - М. 1843 -42 с;

7. Литовская метрика. Отдел I и II. Часть III. Книги публичных дел. Том I Издано И. Лаппо - Юрьев 1914 - 46 с.;

8. Описание Чёрного моря и Татарии, составил доминиканец Эмиддио Дортелли Д'Асколи, префект Каффы, Татарии и проч. 1634 // Записки Одесского общества истории и древностей, Том XXIV 1902 - с.136-164;

9. Соловьев С. М. История России с древнейших времен. TV-VI. і М. 1993. і 758 с;

10. Сыроечковский В. Е. Мухаммед Гирей и его вассалы `'Ученые записки Московского государственного университета'' - вып 61, 1940 - 71 с;

11. Трепавлов В. В. История Ногайской Орды - М. 2002 - 752 с;

12. Халим Гирей Султан (перевод А. Ильми). Розовый куст крымских ханов или история Крыма - Симферополь 2004 - 159 с;

13. Черкас Б. В. Політична криза в Кримському ханстві і боротьба Іслама Гірея за владу в 20-30 рр. XVI ст. `'Україна в Центрально-Східній Європі'' вип 1, Київ 2000 - 97-118 с;

14. Черкасс Б. В. Політичні відносини Великого князівства Литовського з Кримським ханством -`'Україна в Центрально-Східній Європі'' вип 8, Київ 2008 - с.116-134;

15. Шабульдо Ф. М. Кондоминальный статус украинских земель в XIV в.: от первых территориальных приобретений Польши и Литвы во владениях Золотой Орды до ярлыка Мамая // Balcanica Poznaniensia. Acta et studia. Ludy koczownicze Eurazji. XIV UAM / Pod redakcj Ilony Czamanskiej i Witolda Szulca. Poznan 2007 - s. 157-182;

16. Bennigsen Alexandre. Les khanate de Crimee dans les Archives du musee du palais de Topkapi - Paris 1978 - 126 p;

17. Biedrzycka Agnieszka. Korespondencja Stanislawa Koniecpolskiego, hetmana wielkiego koronnego 1632-1646 Krakow 2005 - 776 s;

18. Dlugosz Jan. Roczniki czyli Kroniki Slawnego Krфlestwa Polskiego T V - Krakow 1869 -507 s;

19. Dopierala Kazimierz. Stosunki dyplomatyczne Polski z Turj za Stefana Batorego - Warszawa 1986 - 177 s. ;

20. Golзbiowski Sewerin, Szahin Girej i Kozacy// Biblioteka Warszawska - T II - Warszawa 1854 - 33 s.;

21. Kolanowski Ludwig. Dzieje Wielkego Ksiзstwa Litewslego za Jagiellonфw V. I (1377-1499) - Warszawa 1930 - 474 s.;

22. Narbutt Teodor. Dzieje narodu litewskiego. T VIII - Wilno 1840 - 904 s.

23. Podhorodecki Leszek. Chanat Krymski i jego stosunki z Polskq w XV-XVIII w - Warszawa 1987 - s. 358;

24. Prochanka Antoni `'Z Witoldowych dziejow I. Uklad Witolda z Tochtamyszem 1397 roku'' Przeglqd historyczny №15 - Krakow 1912 - 255-270 s;

25. Przylзcki Stanislaw. Ukrainne sprawy. Przyczynek do dziejфw polskich, tatarskich i tureckich XVII wieku - Lwфw 1842 - s. 123;

26. Skorupa Dariusz. Stosunki polsko-tatarskie 15951623 - Warszawa 2004 - 294 s.;

27. Styjkowski Macej. Kronika Polska, Litewska, Zmodska i wszystkiej Rusi. Krolewec 1582 -588 s;

28. The Crimean Khanate and Poland-Lithuania//by D. Kolodziejczuk - Boston 2011 - 1135 p.;

29. Vasiliev Alexander. The Goths in Crimea - Cambrige 1936 - 296 p.

Размещено на Allbest.ru