Повсякденне життя жінок у містах України в роки Першої світової війни: сучасна історіографія

Keywords: everyday life, refugees, women, First World War, historiography, urban studies.

Основна частина

У сучасній історичній науці популярним напрямком досліджень залишається тема повсякденності в різні епохи. Історики все частіше звертають увагу на "звичайних" людей. Якщо історія Першої світової війни досить детально вивчена на макрорівні, то інтерес до того, як проходило життя населення, а особливо жіночої половини в роки війни, тільки набирає обертів. Для жінок у містах роки війни принесли кардинальну трансформацію їхнього життя, побуту, сімейних відносин, професійної зайнятості.

Досить ґрунтовні зміни відбулися у гендерній структурі міст. Наприклад, у Києві кількість жіночого населення стала переважати, що на основі історіографічних джерел визначив Т. Ю. Герасимов [8]. Якщо в 1987 р. чоловіків було 50,1%, а жінок 49,9%, то на 1917 р. показники становили 44,7% і 55,3% відповідно. А жінки у віці від 15 до 40 років переважали чоловіче населення у 1,5 рази [с. 172]. А у Львові за переписом населення у 1920 р. мешкало 219388 осіб: із них 99266 чоловіки і 120122 жінки [2, с.331]. Подібна тенденція спостерігалася по всіх містах України, з яких чоловіки призивалися на фронт.

Вплив мобілізації чоловіків на життя, а особливо працевлаштування жінок, умови праці й заробітну платню в Одесі дослідив Є. Ю. Джумига у своїй статті "Трудова мобілізація та умови праці жінок у передреволюційній період Першої світової війни 1914-1916 рр." [11]. Використовуючи підрахунки попередніх досліджень, він прийшов до висновків, що кількість працюючих жінок на промислових підприємствах зросла до 77% [11, с. 117]. Такі зміни були зумовлені відсутністю чоловічих рук на виробництвах, а також тим, що жіноча робоча сила була дешевшою (робітниці отримували меншу заробітну плату). Відбулося опанування жінками "чоловічих професій" на фабриках, заводах і в міському транспорті. Оскільки робота дослідника акцентована саме на жіночій половині Одеси, він зазначив, що одеситки лише в 1916 р. отримали дозвіл працювати візниками, кондукторами і водіями трамваїв, станційними сторожами, але до офіційного указу працювали нелегально: розчищали колії й виконували "чорну" роботу. Дослідник відмітив, що жінок, зайнятих у "чоловічих" професіях, сприймали досить неоднозначно: "Одеські газети писали, що жінки у візницькому каптані та картузі виглядають доволі дивно, хоча справляються зі своїми обов'язками успішно, принаймні вони більш ввічливі зі своїми клієнтами" [11, с. 118]. Не менш цікаві дані в статті Є. Джумиги про умови і заробітну плату, яку отримували робітниці. Дослідник зазначив, що, незважаючи на декрет від 15 жовтня 1915 р., який мав захищати працюючих жінок і підлітків, умови праці були досить важкими, а зарплата маленькою. На більшості підприємств, заводів робочий день починався о 6:00 ранку і тривав до 18:00, а середня заробітна плата становила 40-50 коп. за день.

Про жінок-кондукторів Київських трамваїв писав Т. Ю. Герасимов [8]. Він зазначив, що вони "стали невід'ємною частиною повсякденного життя міського населення, будучи яскравим проявом емансипації жінок у тогочасному суспільстві, які все частіше займали місця мобілізованих чоловіків" [8, с. 350]. Але, як зазначив дослідник, у Києві, на відміну від Одеси, жінкам дорікали за принциповість і безкомпромісність у роботі, надто суворому дотриманні своїх обов'язків. Преса висміювала їх у фейлетонах, називаючи "злючими церберами", "трамвайними мегерушками".

Охопила жіночу професійну зайнятість у воєнному Львові у своєму дослідженні "Львів у роки Першої світової війни: простори жіночих можливостей, конфліктів та компромісів" львівська дослідниця М. С. Байдак [3]. На основі використаних тогочасних газетних оголошень про вакантні посади і пропозиції авторка зазначила, що поділ сфер зайнятості за статевою ознакою все таки зберігався. Жінкам пропонувалися робота служницями, кухарками, прибиральницями, економками, няньками, прачками, продавщицями, учительками [3, c. 340]. Найбільш потрібними жінки були у медицині та швейній справі. "Новинками" стали жінки-підприємці, які здавали житло в оренду, управляли кав'ярнями. З'явилися жінки-кондуктори і у львівських трамваях. Громадськість вітала представниць прекрасної статі у транспортній сфері, відмітила дослідниця. Для бажаючих (від 25 років) було організовано курси з подальшим працевлаштуванням. Практика організації курсів для жінок поширилася і в господарстві. Для всіх бажаючих було організовано курси з городництва.

Про необхідність жінкам з незаможних родин працювати згадує київська дослідниця повсякдення О. Л. Вільшанська у своїй статті "Зміни у громадському житті Києва в роки Першої світової війни" [6]. Дослідниця зазначила, що останні працювали за плату в лазаретах, в майстернях пошиття білизни та виготовлення теплих речей для солдатів; майстерні відкривалися дамами з вищого світу. Найтяжчою була робота саме в лазаретах, де щоденно жінки бачили "кров, рани і смерть" [6, с. 246]. Найменш захищеними були дружини запасних. Для них міські управи видавали матеріальну допомогу, а також забезпечували роботою вдома замовляли пошиття одягу. Автор визначила, що "за два роки Трудовою комісією було здано 1 576 616 шт. речей на суму 2 114 589 руб. У липні 1917 р. в Києві роботою було забезпечено 1011 дружин запасних" [6, с. 59]. Необхідність жінкам працювати та нестача робочих рук призвели до того, що спеціальний наказ міністра сполучених шляхів дозволив жінкам займати посади дорожніх робітників, двірників, посильних, лампівників та сигнальників.

Дослідник історії цензури та інформаційної політики О.Ю. Кирієнко у своїй статті "Маргіналізація суспільства. Становище жінок, дітей, військовополонених" [12] також порушує питання працевлаштування жінок у роки війни. За його словами, жінки замінювали мобілізованих чоловіків навіть на металургійних заводах і копальнях. Заслуговує на увагу його дослідження діяльності військової цензури в Першу світову війну. На основі архівних даних він встановив, що військові цензори досить часто залучали своїх освічених дружин або інших родичів жіночої статі як перекладачів. А з 1917 р. жінки могли самі обіймати посаду цензора [12, с. 476].

Досліджуючи становище польських біженців-інтелігентів, О. М. Білобровець [4] зазначила, що полячки зверталися до Польських комітетів допомоги біженцям, а ті, у свою чергу, влаштовували їх як на тимчасову роботу (виготовлення ялинкових прикрас, іграшок, пошиття білизни, одягу), так і підшукували постійну. Найбільшим попитом користувалися вчителі. У 1915 р. було працевлаштовано 375 кандидаток, а у 1917 р. 693 із 1050 записаних у Бюро працевлаштування при Колі жінок м. Київ [4, с. 26].

У Першу світову війну в містах зростала динаміка девіантної поведінки як чоловіків, так і жінок. На конкретних прикладах на матеріалах Правобережної України ситуацію описав вінницький історик Т. Ю. Герасимов у своєму дисертаційному дослідженні на здобуття ступеня доктора наук. У його фундаментальній роботі знаходимо, що аферистки використовували різні форми обману населення: "у Житомирі потрапила під арешт

17-річна дівчина, котра у формі сестри милосердя ходила по помешканнях з проханням жертвувати на користь родин моряків, що нібито загинули під час затоплення пароплаву біля Риги", а в Києві панянка в 1915 р. намагалася вкрасти кружку з пожертвуваннями під час зборів коштів "Сербії та Чорногорії" [8, с. 166]. Відмічає зростання жіночої злочинності у Львові М. С. Байдак: "Найчастіше жінки у Львові потрапляли за грати через спекуляцію продуктами, незаконну торгівлю спиртними напоями, крадіжки, шахрайство, тілесні ушкодженні, іноді вбивство" [3, с. 348-349].

У роки війни в більшості міст процвітала проституція. Т. Ю. Герасимов виділив такі причини розповсюдження цього негативного явища: економічні, психологічні, міграційні, релігійні, мобілізаційні. Жінки часто не могли забезпечити родину через втрату годувальника, біженки і переселенки шукали будь-яку роботу або просто потрапляли до рук шахраїв, які заманювали обіцянками працевлаштування. А також розташування армії у містах збільшило попит на подібні послуги [8, с. 173] Дослідник відмітив зниження вікового цензу в даній "професії". Діти біженців, які губилися або залишалися без батьків, за коробку цукерок потрапляли до рук шахраїв, які відправляли їх на "роботу" [8, с. 176].

Є. Ю. Кирієнко поділяє проституцію на стихійну й організовану. До першої він відносить жінок і дівчат, які були змушені займатися цією справою через безвихідь, а до другої представниць древнішої професії, які працювали ще до війни в будинках побачень. Автор відмітив, якщо з першою категорією місцева вдала намагалася боротися, то "представниці борделів перебували на особливому рахунку в контррозвідувальних і жандармських управліннях часто під прикриттям "публічних жінок" працювали професійні розвідниці" [12, с. 474-475].

Є.Ю. Джумига у своїй статті "Вплив Першої світової війни на криміногенну ситуацію в Одесі (липень 1914 лютий 1917)" [9], використовуючи повідомлення одеських газет, також відмічає збільшення кількості повій у місті. Зростання було зумовлене потоком жінок-біженок, які втрачали зв'язки зі своєю ріднею, а дорожнеча та нестача коштів примушували їх займатися проституцією. "Знайомі" на вулиці пропонували дівчатам гарну роботу, а насправді продавали їх у "будинки побачень" або "чайні будиночки". На основі спогадів служителів закону, автор відмітив, що зростала кількість малолітніх дівчаток-повій [9, с. 101]. Боротися з проблемою намагалися адміністрація та громадські організації. Поліція влаштовувала облави, хворих жінок відправляли на лікування, а інших висилали з міста [9, с. 102]. Але їхнє місце одразу займали інші. Іншими способами намагалося допомагати Російське товариство захисту жінок. В Одесі члени товариства влаштовували чергування на вокзалах і пристанях з метою уберегти біженок від аферистів [9, с. 101]. А Київське товариство відкрило притулок для біженок та безкоштовну їдальню для дітей-сиріт зазначила Л.О. Смоляр, яка присвятила цілу статтю діяльності цієї організації з моменту заснування до 1917 р. [13, с. 98].

Збільшення кількості повій відмітила у своїй розвідці про щоденні практики у Львові О. Винник [5]. Велика кількість жінок втратила годувальника і, у зв'язку з окупацією, у місті перебувала велика кількість військових. Російська влада намагалася контролювати ситуацію, забороняла повіям з'являтися на площах, вулицях, кав'ярнях. Влаштовували постійні облави. Дослідниця відмітила, що венеричні хвороби стали поширеним явищем і підрахувала, що кількість хворих жінок з 1914 р. зросла більш ніж у 2 рази: у 1914 р. їх нараховувалось 714 осіб, а в 1915 р. 1615 осіб. Авторка охарактеризувала досить незвичну практику львівські лікарі виступали за легальні заклади розпусти, оскільки їх було легше контролювати [5, с. 17].

В історії повсякденного життя, навіть у роки війни, не обходять увагою дослідники одяг і модні тенденції. За словами дослідниці життя киян у 1914-1917 рр. О. Л. Вільшанської, "модним стало відмовитися від моди" [7, с. 67]. Слідом за коронованими особами, жіноча половина відмовлялася від бальних суконь, хутра і дорогоцінних прикрас. По-перше, це вважалося недоречним у такий час, а по-друге для більшості населення купувати нові речі стало дорого [7, с. 67]. Т. Ю. Герасимов відмітив, що чимало жінок все ж продовжували наряджатися, що приносило досить чималі кошти для місцевих виробників одягу, оскільки закордонні поставки бойкотувалися [8, с. 260]. О. Л. Вільшанська відмітила, що київські дами вирішили не носити жалоби вслід за Петербурзькими, але в газетах частіше стала зустрічатись реклама жалобних суконь [7, с. 254].

Цікаві факти змін жіночого життя, які принесла війна, подала у своїй статті "Простори жіночого повсякдення в роки Першої світової війни (на прикладі Галичини і в світлі особових джерел)" М. С. Байдак [3]. Вона зазначила, що на прифронтові території активно поширювався побут фронту. Плаття і спідниці стали коротшими. Усе частіше можна було зустріти жінку із сигаретою. Поява на вулиці дівчини без супроводу чоловіка не викликала обурення, а стала звичною нормою [3. с. 128]. Перша світова війна, за висновком авторки, звільнила жінку від усталених патріархальних норм і правил, і жінки отримали можливість жити "повним життям".

У роки війни досить часто жінки ставали учасницями різних демонстрацій, антивоєнних мітингів, як згадують у своїх розвідках історики. Одну із таких акцій висвітлила М. С. Байдак у своїй статті "Жінка в Галичині в умовах Першої світової війни у світлі порівняльних студій" [1]. Голод у Львові, підвищення цін на продукти в 1916 р. призвели до кількатисячної демонстрації під гаслами "Геть війну", "Віддайте нам наших батьків і синів". Натовп жінок і дітей був розігнаний, а декого навіть арештували [1, с. 507]. А от маніфестанткам в Одесі вдалося взяти гору над поліцією. Дружини запасних (більше тисячі), які чекали видачу пайків більше місяця, вийшли в центр міста і закидали камінням управу і поліцейських, а також пройшлися по Миколаївському бульвару до ресторанів Петербурзького готелю, де вимагали надати їм грошову допомогу. Інформацію про цей випадок віднайшов серед архівних документів Є. Ю. Джумига [10, с. 86]. Заслуговує на увагу й опис демонстрації в Києві у 55-ті роковини від смерті Т. Г. Шевченка, поданий у роботі Т. Ю. Герасимова, оскільки серед 200 учасників більшість були жінки 114 осіб. Мітингуючі закликали припинити братовбивчу війну й боротьбу за інтереси Росії. "Демонстранти мали на меті влаштувати панахиду у Володимирському соборі. Коли їх туди не пустили, вони на паперті опустилися на коліна і проспівали "вічну пам'ять" [8, с. 155].

Висновки

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що війна досить кардинально змінила життя містянок. Жінки опинилися в нових умовах, за яких мали пристосовуватися і виживати, а для цього порушувати старі усталені правила, опановувати нові для себе професії, щоб забезпечити сім'ю, добробут якої лягав на жіночі плечі. Жительки міст по-різному пристосовувалися до нових умов. Більшість шукала й і можливість заробляти, часто в тяжких нежіночих сферах, опановуючи "чоловічі професії". А деякі, з різних причин, займалися девіантною діяльністю. Сучасний стан розробки цього питання задовільний, наявні декілька потужних розвідок. Дослідники досить ґрунтовно розкривають особливості повсякденності жіночої половини в роки війни й відкривають перспективи для нових розробок.

Список використаних джерел

1. Байдак М. С. Жінка в Галичині в умовах Першої світової війни у світлі порівняльних студій / М. С. Байдак // Galicja i jej dziedzictwo. T. 24: Kobieta w Galicji. Nowoczesnosc i tradycja / Red. J. Kaminska-Kwak. Rzeszow : Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2016. S. 496-509.

2. Байдак М. С. Львів у роки Першої світової війни: простори жіночих можливостей, конфліктів та компромісів / М. С. Байдак // Вісн. Львів. унту. Сер. історична. Спецвипуск.'2017. Львів: місто суспільство культура. 2017. С. 329-356.

3. Байдак М. С. Простори жіночого повсякдення в роки Першої світової війни (на прикладі Галичини й у світлі особових джерел) / М. С. Байдак // Історичні та культурологічні студії. 2014-2015. Вип. 67. С. 118-133.

4. Білобровець О. М. Становище польських біженців-інтелігентів в Україні в роки першої світової війни / О. М. Білобровець // Інтелігенція і влада. 2017. Вип. 37. С. 21-30.

5. Винник О. Регламентація щоденних практик у публічному просторі Львова (1914-1918) / О. Винник // Магістеріум. Історичні студії. 2010. Вип. 41. С. 16-21.

6. Вільшанська О. Л. Зміни в громадському побуті населення Києва на початку Першої світової війни / О. Л. Вільшанська // Проблеми історії України XIX початку XX ст. 2003. Вип. 6. С. 245-254.

7. Вільшанська О. Л. Повсякденне життя населення України під час Першої світової війни / О. Л. Вільшанська // Український історичний журнал. 2004. № 4. С. 56-70.

8. Герасимов Т. Ю. Повсякденне життя міського населення Правобережної України в роки Першої світової війни (1914 лютий 1917): дис. ... д-ра. іст. наук: 07.00.01 / Вінницький держ. пед. ун-т імені Михайла Коцюбинського. Кам'янець-Поділ. нац. ун-т імені Івана Огієнка. Кам'янець-Подільський, 2018. 504 с.

9. Джумига Є. Ю. Вплив Першої світової війни на криміногенну ситуацію в Одесі (липень 1914 лютий 1917) / Є. Ю. Джумига // Записки історичного факультету. 2011. Вип. 22. С. 96-106.

10. Джумига Є. Ю. Вплив Першої світової війни на повсякденне життя населення Одеси (1914 лютий 1917): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Одес. нац. ун-т імені 1.1. Мечникова. О., 2015. 160 с.

11. Джумига Є. Ю. Трудова мобілізація та умови праці жінок Одеси у передреволюційний період Першої світової війни (1914-1916) / Є. Ю. Джумига // Гуржіївські історичні читання. 2012. Вип. 5. С. 117-119.

12. Кирієнко О. Ю. Маргіналізація суспільства. Становище жінок, дітей, військовополонених / О. Ю. Кирієнко // Велика війна 1914-1918 рр. і Україна / Упоряд. О. Реєнт. К. : КЛІО, 2013. С. 467-481.

13. Смоляр Л. О. Київське товариство оборони жінок: історія створення та діяльності (1905-1916) / Л. О. Смоляр // Український історичний журнал. 1998. № 3. С. 92-100.

References:

1. BAIDAK, M. S. (2016). Zhinka v Halychyni v umovakh Pershoi svitovoi viiny u svitli porivnialnykh studii. [Woman in Galicia in the Conditions of the World War I: Comparative Studies]. In: J. Kaminska-Kwak et al. (Eds.), Galicja i jej dziedzictwo. T. 24: Kobieta w Galicji. Nowoczesnosc i tradycja. Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego. Pp. 496-509. [In Ukrainian]

2. bAiDAK, M. S. (2017). Lviv u roky Pershoi svitovoi viiny: prostory zhinochykh mozhlyvostei, konfliktiv ta kompromisiv. [Lviv during the First World War: Spaces of Women' Possibilities, Conflicts and Compromises]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna. Spetsialnyi vypusk 2017. Lviv: misto suspilstvo kultura, 329-356. [In Ukrainian]

3. BAIDAK, M. S. (2014-2015). Prostory zhinochoho povsiakdennia v roky Pershoi svitovoi viiny (na prykladi Halychyny i u svitli osobovykh dzherel). [Women Daily Spaces during the First World War (by Galician Example in the Light of Personal Sources)]. Istorychni ta kulturolohichni studii, 6-7, 118-133.

4. BILOBROVETS, O. M. (2017). Stanovyshche polskykh bizhentsivintelihentiv v Ukraini v roky pershoi svitovoi viiny. [The State of Polish Refugees of Intelligents of Ukraine in the Years of the First World War]. inteiihentsiia i vlada, 37, 21-30. [In Ukrainian]

5. VYNNYK, O. (2010). Rehlamentatsiia shchodennyh praktyk u publichnomu prostori Lvova (1914-1918 rr.). [Regulation of Everyday Practices within Lviv Public Space (1914-1918)]. Magisterium. Istorychni studii, 41, 1621. [In Ukrainian]

6. VILSHANSKA, O. L. (2003). Zminy v hromadskomu pobuti naselennia Kyieva na pochatku Pershoi svitivoi viiny. [Changes of Kyiv Citizens' Civil Way of Life in the Start of the First World War]. Problemy istorii Ukrainy XIXpochatku XXst., 6, 245-254. [In Ukrainian]

7. VILSHANSKA, O. L. (2004). Povsiakdenne zhyttia naselennia Ukrainy pid chas Pershoi svitivoi viiny. [Everyday Life of Ukraine Citizens during the First World War]. Ukrainskyiistorychnyi zhurnal, 4, 56-70. [In Ukrainian]

8. HERASYMOV, T. Yu. (2018). Povsiakdenne zhyttia miskoho naselennia Pravoberezhnoi Ukrainy v roky Pershoi svitivoi viiny (1914 liutyi 1917). [Everyday Life of the Urban Residents of Right-bank Ukraine during the First World War (1914 February 1917)]. Unpublished Thesis (Doctoral), Kamianets-Podilskyi Ivan Ohiienko National University, Kamianets-Podilskyi. [In Ukrainian]

9. DZHUMYHA, Ye. Yu. (2011). Vplyv Pershoi svitivoi viiny na kryminohennu sytuatsiiu v Odesi (lypen 1914 liutyi 1917). [The Impact of the First World War on the Criminal Situation in Odessa (July 1914 February 1917)]. Zapysky istorychnoho fakultetu, 22, 96-106. [In Ukrainian]

10. DZHUMYHA, Ye. Yu. (2015). Vplyv Pershoi svitivoi viiny na povsiakdenne zhyttia naselennia Odesy (1914 liutyi 1917). [Impact of the First World War on Everyday Life of Odesa Citizens (1914 February 1917)]. Unpublished Thesis (PhD), Odessa I.I. Mechnikov National University, Odessa. [In Ukrainian]

11. DZHUMYHA, Ye. Yu. (2012). Trudova mobilizatsiia ta umovy pratsi zhinok Odesy u peredrevoliutsiinyi period Pershoi svitivoi viiny (1914-1916). [Labor Mobilization and Women Work Conditions in Odessa during the preRevolution Period of the First World War (1914-1916)]. Hurzhiivski istorychni chytannia, 5, 117-119. [In Ukrainian]

12. KYRIIENKO, O. Yu. (2013). Marhinalizatsiia suspilstva. Stanovyshche zhinok, ditei, viiskovopolonenykh. [Marginalization of Society. Status of Women, Children and War Prisoners]. In: O. Reient (Ed.). Velyka viina 191^1918 i Ukraina. Kyiv: KLIO. Pp. 467-481. [In Ukrainian]

13. SMOLIAR, L. O. (1998). Kyivske tovarystvo oborony zhinok: istoriia stvorennia ta diialnosti (1905-1916). [Kyiv Society of Women Defense: History of Foundation and Activity]. Ukraiinskyi istorychnyi zhurnal, 3, 92-100. [In Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru