План ведення війни "Дропшот": реальний документ американського стратегічного планування та його відображення в радянській і сучасній російській пропаганді

Метою статті є дослідження документів, що розкривають підготовку воєнних дій у Європі під час Холодної війни.

Сьогодні існує можливість доступу до цих документів, проте дослідники не виказують до цього зацікавленості. Це дає можливість агресивній російській пропаганді продовжувати нав'язувати думку, як це робилося в СРСР. Тому висвітлення цієї теми є актуальною науковою проблемою.

Метою даного дослідження є з'ясувати дійсні цілі та завдання плану "Дропшот" і порівняти їх з радянсько-російським викладенням. Це, в свою чергу, допоможе нам вийти з-під впливу російських оцінок щодо подій Холодної війни на шляху до об'єктивного їх висвітлення.

Аналіз досліджень та публікацій. Слід зазначити, що вказана проблема раніше не була предметом вивчення.

Основною підставою для радянських "аналізів" американського планування були окремі тези або витяги і навіть вимисли, що ніби містилися в "Дропшоті". Їх перелік невеликий, і він закладений в провідних публікаціях радянських часів щодо цієї тематики. Насамперед, це дослідження відомого радянського пропагандиста, секретаря ЦК КПРС Олександра Яковлева "Від Трумена до Рейгана: доктрини та реальність ядерного віку" та доктора історичних наук, провідного науковця Інституту США та Канади Академії Наук СРСР Миколи Яковлева "ЦРУ проти СРСР". [3, 4] До речі, останній в 1993 році визнав своє співробітництво з КДБ, котрий надавав йому документи, в тому числі явно сфальсифіковані, для написання його досліджень. [5, с. 288, 290-295, 298, 301, 312]

У сучасній Росії обох Яковлевих не згадують з політичних міркувань. Натомість широко застосовують їхні тези, перевикладені 1989 року в статті генерал-лейтенанта І.Первова "Пентагон: ставка на перемогу в ядерній війні (історія та сучасність)", що була опублікована в офіційній періодиці Міністерства оборони СРСР. [2, с. 10-11] Ось ці тези:

1) . Під час війни американська авіація повинна була скинути на СРСР 250 тис. тон звичайних авіабомб та 300 ядерних бомб, що призвело б до знищення приблизно 85% радянської промисловості. Кількість втрат населення СРСР у війні мала скласти 45 млн. чоловік.

2) . Переможений та зруйнований СРСР підлягав окупації силами американських військ та їх союзників загальною кількістю 6 млн. чоловік. Радянська територія поділялася на чотири "зони відповідальності": Західна частина СРСР, Кавказ - Україна, Урал - Західний Сибір - Туркестан, Східний Сибір - Забайкалля - Примор'я. Ці зони додатково поділялися на 22 "райони відповідальності". Зокрема, дві американських дивізії повинні були розташуватися у Москві, по одній дивізії - в Ленінграді, Мінську, Мурманську, Горькому, Куйбишеві, Києві та ще в п'ятнадцяти великих містах.

3) . План "Дропшот", прийнятий у 1949 році, був продовженням плану "Троян" ("Trojan") та передбачав початок війни проти СРСР на 1 січня 1957 року. Проте цей план не був реалізований ані в 1957 році, ані пізніше, оскільки СРСР створив власну ядерну зброю. Крім того, радянська територія була занадто велика, щоб США спроміглися завдати одного нищівного удару одразу по всій її протяжності.

Сьогодні ми вже можемо з'ясувати, що в цьому є правдою, а що видумкою. Взагалі документів стратегічного планування періоду після Другої світової війни розсекречено зовсім небагато, але в США відкритий доступ до планів ведення війни 1946-1957 років. Декотрі з них навіть були видані окремими книгами, і в тому числі в 1978 році план "Дропшот". [7] Крім того, американський професор Стів Росс видав кілька фундаментальних праць з історії стратегічного військового планування США, приділивши окрему працю в 1996 році саме періоду початку Холодної війни. При цьому Росс працював з оригіналом плану "Дропшот" в процесі підготовки своєї книги.

Нижче ми розберемо кожну з радянсько-російських тез, а зараз надамо загальну інформацію щодо самого плану "Дропшот".

Виклад основного матеріалу. Формально основним американським планом війни у 1949 році був план "Хелфмун" ("Halfmoon") та в стадії розробки перебувала його наступна модифікація "Оффтакл" ("Offtackle"). Комітет начальників штабів розглядав і затверджував "Оффтакл" в грудні 1949 та наприкінці січня 1950 років. Директива з його прийняття вийшла 18 лютого 1950 р., і аж до середини 1951 р. "Оффтакл" діяв як основной план війни. Не "Дропшот", а "Оффтакл"!

Однак з самого початку план "Оффтакл" розглядався як тимчасовий, оскільки його завдання та цілі не відповідали можливостям Збройних Сил США. Об'єднаний комітет логістичного планування ще 15 листопада 1949 р. проінформував Комітет начальників штабів про нестачу літаків палубної авіації, тактичних бомбардувальників та винищувачів, а також про труднощі матеріально- технічного забезпечення, що робили "Оффтакл" нереальним. Тому паралельно з "Оффтакл" відбувалася розробка цілком нової стратегічної концепції, котра повинна була врахувати зміни балансу сил у Європі (прихід до влади комуністичних режимів у країнах Східної Європи, придушення комуністів у Греції, створення НАТО та вихід Югославії з-під радянського впливу). Для її опрацювання 16 серпня 1948 року був призначений спеціальний комітет з вищого військового істеблішменту США. 31 січня 1949 року цей комітет представив доповідь під назвою "Дропшот".

Початково комітет під впливом старих стратегічних оцінок прогнозував, що у випадку великого радянського наступу західні союзники швидко втратять Європу і збережуть контроль лише над Британськими островами та Піренейським півостровом. [9, с. 122] Ці оцінки зазнали критики, і 19 грудня 1949 р. комітет представив змінену версію "Дропшоту". Зокрема, у ній було виключено югославську армію з бойового складу сил СРСР та його союзників. Початкова лінія оборони західних союзників проходила по лінії Рейн - Альпи - П'яве у Європі, а на Близькому Сході по лінії, розтягнутій від Криту до Південно-Східної Туреччини, далі до долини річки Тигр в Іраку і звідти до узбережжя Перської затоки. В Азії союзники могли обороняти Тайвань, Окінаву та Японію без острова Хоккайдо. [9, с. 124]

Через 12 місяців після початку війни Радянська Армія могла перемогти у континентальній Європі, Туреччині, на Близькому Сході, у Південній Кореї та на Хоккайдо. [9, с. 125] Через два роки після початку війни "Дропшот" оцінював радянську та союзні з нею армії біля 650 дивізій. Передбачалося, що СРСР буде мати 125 дивізій на Рейні, 30-40 на узбережжі Північного моря, 125 у резерві, 33 в Туреччині, 16 в регіоні Іран - Ірак - Перська затока, а також 20 на Далекому Сході. Їх мали підтримувати понад 5 тис. радянських бойових літаків. Радяньскі союзники повинні були займатися насамперед окупаційною службою у Німеччині, Австрії та на Балканах. Передбачалося, що внаслідок бомбардувань американської авіації радянські війська зазнають важких проблем з матеріально-технічним забезпечнням, проте збережуть високу боєздатність. [9, с. 129]

З врахуванням цих деталей, сценарій контрнаступу західної коаліції був повністю перероблений. Старий варіант, розроблений в плані "Пінчер" ("Pincer") та повторений в усіх інших планах аж до "Хелфмун" і "Оффтакл", передбачав ядерне бомбардування радянських міст, після чого перемога над радянськими військами у Єгипті та на Близькому Сході й поступове просування на північ по лінії Егейське море - Чорноморські протоки - Чорне море - Україна. Слабким місцем цього сценарію вважалося те, що наступ з півдня створював велике навантаження на лінії комунікацій союзників. Забезпечити постачання наступальному угрупованню військ та флоту в такому віддаленому регіоні було можливо тільки після вигнання Радянської Армії із Західної Європи. Тому в концепції "Дропшот", яка дійсно була в основі всього стратегічного планування США до 1957 року, контрнаступ західної коаліції передбачався за трьома різними варіантами: план "Північ" ("Nord"), план "Пінчер" ("Pincher") і план "Південь" ("South"). Усі вони були планами наступальної операції без застосування ядерної зброї з завданням знищення радянських військ у Східній Європі. Вторгнення західних союзників безпосередньо на радянську територію не передбачалося, за винятком Молдавії. [9, с. 129]

Операція "Північ" передбачала вторгнення до Західної та Північної Європи шляхом стратегічної десантної операції на кшталт висадки в Нормандії в 1944 році. Операция "Пінчер" визначала подальший напрям головного наступу військ з Рейну на схід у поєднанні з допоміжним напрямом наступу зведеного угрупування союзників з Близького Сходу через Егейське море і Чорноморські протоки на північ. "Пінчер" потребував 117 піхотних, 30 танкових та 9 повітряно-десантних дивізій, 110 груп бойової авіації.

Південна армія розпочинала наступ першою. Завдяки значній підтримці флоту, а особливо палубної авіації з 12 авіаносців, війська західних союзників послідовно висаджувалися в кількох місцях на Балканах і розгортали наступ силами 30 дивізій.

Через 2-3 місяці після них 78 дивізій розпочинали свій наступ на Рейні в напряму Берліна, 12 дивізій - уздовж узбережжя Північного моря на Данію, 25 дивізій - на Відень. Після здобуття Берліну розпочинався другий етап стратегічного наступу: 40 дивізій з району Берліну розгортали свій наступ в напрямі портів західної частини Балтійського моря, 20 дивізій - на Варшаву, а ще 20 на Краків на з'єднання з військами, що наступають із Австрії. З Кракова наступ повинен був розгортатися на південь на з'єднання з південною армією, що просувалася з Балканського півострова [9, c. 130].

Операція "Південь" відрізнялася тим, що головний удар завдавався не в Центральній Європі, а з півдня - через Егейське море, Чорноморські протоки та узбережжя Румунії на північ до Східної Європи назустріч військам, що просувалися з Рейну. В цьому разі був потрібний значно більший наряд сил та засобів: 182 дивізії та 124 групи бойової авіації. Крім того, нерозвинута інфраструктура вимагала більше часу для створення ударних угруповань на Балканах, що подовжували терміни операції. Тому цей сценарій розглядався як крайній випадок [9, c. 131].

Наведені положення плану "Дропшот" не зовсім співпадають з тезами російсько-радянської пропаганди. Щодо застосування ядерної зброї американською авіацією під час стратегічних повітряних бомбардувань СРСР, то тут оцінки вірні. США дійсно мали стратегічні бомбардувальники В-36, В-47, В-57 в достатній кількості, а також біля 100 ядерних бомб на 1950 рік. Їх здатність успішно прорватися до своїх цілей та завдати ядерного удару підтверджувалася успішними розвідувальними польотами над радянською територією. Річ у тім, що літаки для виконання завдань стратегічної повітряної розвідки, що використовувалися в США та Великобританії, були розроблені на базі стратегічних бомбардувальників. Тому їх вільні польоти над Кавказом (англійські літаки "Canberra"), західною частиною СРСР аж до Підмосков'я (американські RB-57 и RB-47) були передвісниками небезпечних наслідків, коли після початку виконання плану "Дропшот" замість розвідників так само вільно пролетять до цілей ударні модифікації цих самих літаків. Сили та засоби радянської ППО намагалися протистояти, але не мали помітних успіхів аж до появи на озброєнні зенітних ракет. Дійшло до того, шо у березні 1954 року прямо під час роботи комісії командування військами ППО, що намагалася розібратися в причинах безкарних порушень повітряного кордону, американський літак-розвідник проник до повітряного простору над Закавказзям на глибину 260 км, вдало ухилився від зустрічі з винищувачами та вільно пішов назад. [1, с. 327] Крім того, наприкінці 1951 року першу ядерну зброю отримав американський 6-й флот на Середземному морі. Тепер його палубні літаки P2V-3C та AJ-Імогли злетіти з авіаносців і завдати ядерних ударів на відстані до 600 миль - головним чином, по стратегічних об'єктах на Кавказі. [10, с. 58-59]

Проте в СРСР і Росії забували вказати головне: ці бомбардування розпочиналися як реакція на радянський наступ, коли СРСР захопив всю Європу, Близький Схід та частину Східної Азії. Тому в "Дропшоті" приділялася значна увага аеродромам для розгортання стратегічної авіації у недоступних для Радянської Армії районах, звідки літаки ще могли дістатися цілей в СРСР (Великобританія, Північна Африка, острови Середземного моря, Центральна Туреччина, Японія). Ці стратегічні повітряні операції розглядалися в "Дропшоті" як передумова наступу західних союзників по звільненню Європи за досвідом Другої світової війни, коли бомбардування Німеччини передували висадці західних союзників в Італії та Франції.

Радянсько-російська пропаганда говорить про прийняття плану "Дропшот" в 1949 році, хоча насправді це сталося після скасування дії плану "Офтакл" в середині 1951 р., з двох причин.

По-перше, тоді легше пояснити, чому війна не розпочалася 1 січня 1957 року тим фактом, що СРСР створив власну ядерну зброю в 1949-ому. Насправді, кількість ядерної зброї в СРСР вимірювалася кількома екземплярами в 1950 році, а стратегічних засобів доставки фактично не було (над ними працювали протягом всіх 1950-х років). Крім того, план "Дропшот" не призначав дату початку війни на 1957-ий, а вимагав досягти операційної готовності збройний сил виконати закладені планом завдання до 1957 року. І, як бачимо, навіть за цих умов в США не сподівалися утримати радянський наступ і захистити Західну Європу.

А по-друге, віднесення дати початку дії плану "Дропшот" на 1949 рік дозволяло уникнути незручного для СРСР питання про оцінку обстановки в плані "Дропшот". Адже в середині 1951-го, коли припинив свою дію план "Офтакл" і вступив в дію "Дропшот", відбулися події, про які й досі немає згадок у жодному російському виданні. Йдеться про засідання робочої групи під керівництвом Маршала Радянського Союзу О.Василевського Координаційного комітету з будівництва збройних сил країн народної демократії. Воно відбулося 9-12 січня 1951 року в Москві за участю самого Сталіна. Що ж там відбулося?

Про цю подію нам відомо сьогодні з доповідної записки міністра оборони Румунії Е. Боднара до ЦК Румунської робітничої партії, зі спогадів заступника міністра оборони Польщі Е. Охаба, чехословацького міністра оборони О. Чепічки та окремих документів з військових архівів колишніх країн-учасниць Варшавського Договору [6]. Конференція розпочалася увечері 9 січня з вітальної промови Сталіна, котрий увів всіх до курсу справи. Він заявив, що, хоч США й готуються до початку світової війни, проте доведено, що навіть США не здатні виграти невелику війну, як війна у Кореї, вже не говорячи про світову війну. Оскільки США будуть зв'язані подіями в Азії ще тривалий час, обставини є "дуже сприятливими" для світового революційного руху. Він підкреслив, що "країни народної демократії повинні протягом двох-трьох років створити сучасні та потужні армії, що мають бути боєздатними до кінця цього періоду" [6]. Конференцію продолжили 20-30-хвилинні доповіді міністрів оборони про стан їх національних армій. В результаті, було визначено наступну кількість збройних сил радянських союзників [8]:

Створення таких армій вимагало від східноєвропейських країн тотальної мобілізації сил, хоча на той момент вони вже перебували в значному напруженні. Наприклад, в Угорщині чисельність нової комуністичної армії вже зросла з 15 тис. чоловік на початку 1948 року до 120 тис. на початку 1951 р.. Але Сталін вимагав подальшого збільшення, обіцяючи надати необхідні ліцензії для виробництва озброєння та прямі поставки, в тому числі танків, реактивних літаків та радіолокаційних станцій. Нагадаємо, що в той момент ще не існувало Варшавського Договору, а відносини СРСР з союзними комуністичними країнами базувалися на двосторонніх договорах про військове співробітництво.

На кінцевому засіданні конференції Сталін знов наголосив, що є тільки три роки для виконання цих планів та розширення соціалізму в Європі. Після цього США матимуть у своєму розпорядженні засоби для використання своєї переваги в ядерній зброї та можливість швидкого перевезення своїх резервів до Європи. Звичайно, лише оригінальний протокол цієї конференції допоможе отримати відповідь на питання щодо планування Сталіним "штурму Європи". Але поява після цього в плані "Дропшот" оцінки, що СРСР з союзниками швидко захоплять Європу, і західній коаліції буде потрібно не менше року, щоб зібрати достатньо потужні угруповання військ для переходу в контрнаступ, вочевидь є пов'язаними речами.

Що стосується російської тези про ядерне знищення та наступну окупацію СРСР, то тут наявна підміна фактів. План "Дропшот" дійсно визначав місця дислокації американських військ у Східній Європі та СРСР у випадку їх окупації (частина ІІІ, розділ 15). Але це мало відбутися не після ядерної руйнації СРСР, як стверджують в Росії, а у випадку добровільного припинення війни до початку застосування ядерної зброї. Якщо завдавати ядерні удари по Москві та іншим адміністративним центрам, то втрачався сенс у наступному розміщенні там американських окупаційних гарнізонів. Навпаки, додатки до "Дропшоту" (оперативні плани "Північ", "Південь" та "Пінчер") не передбачали введення військ на радянську територію, оскільки в цьому разі ядерні удари вважалися як покарання СРСР за агресію та засіб примусу до капітуляції або відступу з окупованої Європи радянських військ.

Висновки