Чехословаччина в зовнішній торгівлі УСРР (початок 1920-х років)

Постановка проблеми. Покликана продавати за кордон товари вітчизняного виробництва й забезпечувати країну необхідними імпортними товарами, в УСРР на початку 1920-х років зовнішньоторговельна діяльність стала підтвердженням ще й її міжнародної право- суб'єктності. Очевидно, що зовнішні торговельні відносини український раднарком тоді намагався розвивати з головними торговельно-економічними гравцями Заходу. Водночас намагався він торгувати із сусідами, зокрема Чехословацькою Республікою.

Аналіз історіографії. Чехословацькі історики [6; 13] висвітлили головне прагнення більшовиків експортувати революцію до Чехословаччини. У свою чергу, радянські [12; 14; 15] і сучасні українські [3; 4; 7; 8] історики розкрили політичне співробітництво УСРР і Австрійської Республіки та діяльність українських емігрантів у Празі на початку 1920-х років. Виключенням стала докторська дисертація А. О. Джеджули [5], у якій автор спробував проаналізувати українсько-чехословацькі зовнішньоекономічні зв'язки у цей період.

Постановка завдання. Тому закономірно постали питання про не досліджену досі українсько-чехословацьку торговельну співпрацю, роль чехословацького ринку в зовнішній торгівлі УСРР, торговельну діяльність чехословаків на території України на початку 1920-х років.

Виклад основного матеріалу. Прикметно, що вже підготовлена, але так і не укладена у квітні 1920 року "Угода між урядами Чехословацької Республіки та УСРР про відправлення на батьківщину військовополонених та інтернованих цивільних осіб цієї та іншої сторони" містила положення про те, що "для поновлення перерваних війною господарських взаємовідносин обох країн згадані представники (уповноважені у справах репатріації - авт.) місій обох країн наділяються особливими повноваженнями від своїх урядів" (ст. 16) [1, спр. 627, арк. 14 зв.].

Підтвердженням того, що уповноважений УСРР у справах репатріації в Чехословаччині М. Левицький займався питаннями торгово-економічної співпраці, є його лист (3 грудня 1921 р.) до "Уповнаркомзовнішторгу". У ньому уповноважений писав про те, що було б доцільно надіслати зразки товарів, якими цікавились французькі покупці (марганцева руда, тютюн, лікарські трави, шкіри), а також хміль, пеньку, кишки, міхурі, роги, копита, вовну, хутра і овчини. Водночас М. Левицький повідомляв про значні коливання на чеському ринку цін на сировину. Він писав, що "хміль у жовтні зріс до 7000 ч. кр. за 50 кг, а зараз упав до 5000 ч. кр. за 50 кг". Ці коливання цін пояснював коливаннями валюти [2, спр. 17, арк. 11-14.].

Лише у травні 1921 року УСРР та Чехословацька Республіка уклали угоду "Про обмін торговельними місіями". Відповідно до неї головою торговельної місії УСРР у Чехословаччині призначено Юду Соломоновича Новаковського [8, с. 93]. Натомість головою Чехословацької торговельної місії в Україні став Йозеф Гірса¹ (рис. 1) [9; 10]. Його призначення було невипад- ковим, оскільки Йозеф і його молодший брат, у цей час міністр закордонних справ Чехословаччини, Вацлав Гірса², були уродженцями України, у якій тривалий час проживали та працювали [11].

Першочерговим завданням торговельних місій стали підготовка й укладення між країнами торговельного договору. Тому вже 1 липня 1921 р. Політбюро ЦК КП(б)У постановило "направити торговельну делегацію у Прагу на чолі з Новаковським... Вважати необхідним включити спеців до делегації, погоджуючи в кожному окремому випадку із секретарем ЦК" [1, спр. 543, арк. 1-1 зв.].

Українська торговельна місія вирушила до Чехословаччини вчасно. Уже 11 липня 1921 р. голова місії Ю. Новаковський телеграфував до українського раднаркому, що потрібно "замість 27 осіб (очевидно планувалась саме така кількість членів делегації - авт.) звести число делегації до 7 осіб. При складеній ситуації делегація може брати на себе завдання виключно щодо орієнтування, зондування, попередніх переговорів загального характеру. Про серйозні конкретні купівлі і продажі говорити не доводиться" [1, спр. 559, арк. 54].

Чехословацька торговельна місія вирушила до України 20 липня 1921 р. [1, с. 611, 641, 664-665.]. Уже 11 серпня ц. р. відбулось засідання спільної комісії "Уповнаркомзовнішторгу" та Чехословацької торговельної місії. Від української сторони її як співголова очолював С. Брон, від чехословацької - І. Гірса та В. Бенеш. Комісія складалась із експортної, імпортної, фінансової та концесійної підкомісій. Імпортну підкомісію від української сторони представляв С. Брон, заступником був М. Ломовський, від чехословацької - Я. Кубішта, заступником був В. Бенеш. Експортну комісію від української сторони представляв М. Ломовський, заступником був Тетельбаум, від чехословацької - В. Бенеш, заступником був Я. Кубішта. Фінансову підкомісію від української сторони представляв Кавін (працівник "Уповнаркомфіну"), від чехословацької - І. Гірса, заступником був В. Бенеш. Комісію із концесій від української сторони представляв В. Ксандров (голова концесійної комісії при "Держплані" УСРР), від чехословацької - І. Гірса, заступником був Я. Кубішта.

Відповідно УСРР ставила перед собою у підкомісіях завдання, зокрема з'ясувати, що "ЧСР спроможна нам запропонувати відповідно до нашого імпортного плану" (імпортна підкомісія), а також "з'ясувати, на які види нашої сировини, у яких обсягах є попит і потреба з боку ЧСР". Водночас стало очевидно, що питання про "концесії потрібно було б розглядати конкретно, а не узагальнено по всіх галузях" [1, спр. 20, арк. 31-33].

Тоді спробували торгувати через "Вукоопспілку", якій у березні 1922 року дозволили виставити для продажу на чеському ринку спочатку 5 тис., а потім ще 10 тис. пудів сирих невідсортованих шкір [2, спр. 17, арк. 17, 24]. Щоправда через "кризу збуту" в Чехосло- ваччині продавати сировину на її ринку було складно. Більше того, якісну й нижчу за ціною сировину ввозили сусідні Угорщина й Румунія. Ситуацію ще більше ускладнювало "сусідство з Німеччиною, з її незвично низькою вартістю (вірніше, собівартістю - авт.) виробництва, яка у Чехословаччині становить 1/2, а у Австрії - 3/5 від вартості" [2, спр. 17, арк. 33-34].

Водночас уповноважений Ю. Новаковський сумнівався в доцільності заснування в Чехословаччині "базисних складів сировини". Він аргументував слабкою ємністю чехословацького ринку на деякі види сировини й високу вартість фрахту, страхування і збереження на складах. З іншого боку, "вже те, що сировина буде знаходитись на складах у Празі", на його думку, "ставить чеського покупця у становище, коли той диктуватиме нам свої ціни, що для нас не вигідно". Ю. Новаковський пропонував, щоб сировина для Чехословаччини спрямовувалась до Гамбургу (в адрес торгпредства УСРР у Німеччині, але у розпорядження торговельної місії УСРР у Чехословаччині) [2, спр. 17, арк. 35].

Лише після тривалих переговорів 6 червня 1922 р. у Празі було укладено "Тимчасовий договір між УСРР і Чехословацькою Республікою" [8, с. 93]. Відповідно до його ст. 2 засновані "представництво УСРР для Чехословацької Республіки" і "представництво Чехословацької Республіки для УСРР" набували права безпосередніх зносин, у т. ч. "в торговельних... справах - з належними центральними установами", а "відділи представництв - з місцевими властями". Український раднарком же зобов'язався "гарантувати чехословацьким громадянам, які. почнуть на території УСРР економічну діяльність, повний юридичний захист особи і майна та надавати їм у цій економічній діяльності всебічну підтримку". У свою чергу, мали "бути укладені угоди щодо особливих гарантій для інвестування капіталів". Чехословацький уряд же визнав за українським раднаркомом "право юридичної особи в разі здійснення ними на території Чехословацької Республіки торговельної діяльності" (ст. 11) [1, спр. 559, арк. 20-29, 60-63, 106-111].

Відповідно до ст. 13 УСРР та ЧСР мали відновити торговельні відносини "на основі міжнародних договорів та угод". Водночас "всяка торговельна діяльність" мала "провадитись згідно із законами кожної договірної сторони". Чехословацький уряд погодився, що "монополія зовнішньої торгівлі належить урядові УСРр і здійснюється через уповноважені для цього органи". У свою чергу, він визнав, що "усі торговельні угоди. укладені з приватними групами чи особами, які виступають не від імені уряду УСРР і не як його уповноважені або з його дозволу, вважатимуться порушенням." (ст. 14) [16, с. 509].

Чехословацький уряд та український раднарком також домовились, що "громадяни і фірми та юридичні особи. при укладенні юридичних угод. матимуть право укладати ці угоди із зазначенням пункту про третейський розгляд або встановлювати підсудність спорів" (ст. 15). Відповідно до ст. 16 "майно уряду УСРР в Чехословацькій Республіці і навпаки (майно Чехословацької Республіки в УСРР - авт.) користується охороною, передбаченою міжнародним правом для майна дружньої держави" [16, с. 509].

Обидві держави також зобов'язались "не накладати арешту і не конфіскувати майна і товарів, які ввозяться на їх територію другою стороною або її громадянами, якщо під час ввезення будуть додержані закони і правила." (ст. 18) [16, с. 510]. Відповідно до ст. 19 "чехословацьким громадянам, які їдуть із торговельною метою. до УСРР із додержанням існуючих паспортних положень, гарантується недоторканність привезеного ними із собою майна, а також майна, законно придбаного ними на території УСРР". Водночас домовились, що "недоторканність. не означає права вивезення придбаного на Україні майна за кордон, вивіз якого допускається лише на підставі законів і розпоряджень про монополію зовнішньої торгівлі і митних законів УСРР" [16, с. 510]. Опісля "Тимчасовий договір" 14 липня 1922 р. ратифікував чехословацький парламент, а 19 липня ц. р. його затвердив ВУЦВК [1, спр. 700, арк. 3-4 зв].

На думку українського раднаркому, цим договором УСРР "визнавалась фактично і ним забезпечувала розвиток своїх економічних інтересів", оскільки "як невичерпний ринок сільськогосподарської сировини, руди та вугілля" викликала інтерес у Чехословаччини. На її ринку, натомість, могла збувати продукції кустарної промисловості [1, спр. 56, арк. 134-137].

Керівництво УСРР знало, що чехословаки "вибудовували свій курс політики на Сході відповідно до зближення безпосередньо з Україною". Оскільки "для них (чехословаків - авт.) зближення з Росією вважалось втраченим, оскільки там вони були неспроможні конкурувати з Німеччиною, а німецька промисловість вже була пристосована до роботи в Росії", то "для Чехії залишався єдиний шлях - на Україну". Тому український раднарком був переконаний, що "Чехословаччина. має намір завоювати ринок України". Будучи певною, що "більшовиків в Україні не можливо усунути від влади (щоб повернути до влади уряд УНР - авт.)", Чехословаччина, на думку радянського керівництва, "прагнула налагодити з ними взаємовигідні відносини" [1, спр. 560, арк. 66-67]. Підтвердженням став вислів І. Гірси про те, що "наші інтереси в Україні, з Росією у нас не такі зв'язки. Капітали ми знайдемо.". "Переконаний, - продовжив чехословацький торгпред, - що ми з Україною зав'яжемо великі справи" [2, спр. 17, арк. 134-135].

Тому для керівництва УСРР було очевидним, що чехословаки "всіма силами намагаються протистояти німецькій промисловості й захопити хоча б частину ринку збуту в Україні" [1, спр. 559, арк. 17-19]. Тут чехословаки розраховували на те, що їхня "промисловість працювала в Україні ще до війни" і була пов'язана з "постачанням устаткування для цукрових заводів, постачанням сільськогосподарських знарядь". Зважаючи, що чехословаки не володіли дістанім капіталом, щоб конкурувати з німецьким, американським чи англійським капіталом і промисловістю, вони планували за допомогою французького капіталу "пристосувати свою промисловість для України, маючи намір скористатись найкоротшим транспортним шляхом і судноплавством по Дунаю і до Чорного моря" [1, спр. 559, арк. 17-19]. Підтверджував це вислів В. Бенеша про те, що "Ми зацікавлені в Україні. Робіть з нами справи. Якщо потрібно, щоб чехословацький уряд гарантував чехословацьким промисловцям угоди в Україні, то я приведу 200 чи 300 млн ч. кр. для гарантії цих угод" [2, спр. 17, арк. 134-135].

Закономірно, що ще з 1921 року чехословацький уряд звертався до українського раднаркому з приводу того, що "Україна може закуповувати в Чехословаччи- ни, які існують в УСРР для цього фонди, а також яким експортним фондом володіє український Укрзовнішторг?". Особливо їх цікавило "питання надання концесій". Український раднарком у відповідь запевняв, що готовий до переговорів із приводу надання концесій [1, спр. 560, арк. 83 зв.-84].

Улітку 1921 року в торговельній місії УСРР у Чехословаччині працювали "голова Ю. Новаковський, секретар Поляков, зав. відділенням Міклін, зав. торговельним відділенням Шейнер, зав. економічним відділенням (прізвище нерозбірливо - авт.), юрисконсульт Беренштам, зав. видавничого відділення Петренко, кореспондент Шевченко, друкарки Петермейєр і Волинець, кур'єр Варілов, прибиральниця В. Анна і Трофименко як співробітник" [2, спр. 1, арк. 76]. Станом на 22 березня 1922 р. штат місії складався із 9 осіб [1, спр. 15, арк. 28-28 зв.].

Після ратифікації в липні 1922 року "Тимчасового договору", торговельна місія змінила назву на "Торговельне представництво УСРР в Чехословаччині". Зважаючи на призначення Ю. Новаковського торгпредом до Німеччини, торговельним представником УСРР у Чехословаччині було призначено Матвія Михайловича Ломовського. Торговельне представництво знаходилось у Празі за адресою вул. Наплавна, 7, потім по вул. Войтешська, 16 [2, спр. 68, арк. 27; спр. 75, арк. 4; спр. 94, арк. 45; спр. 218, арк. 4].

У 1921 році до складу "Чехословацької торговельної місії" увійшли І. Гірса (голова), В. Бенеш (заступник голови), Я. Кубішта (член місії). Після ратифікації "тимчасового договору" в липні 1922 року "Чехословацька торговельна місія" була перейменована на "Чехословацьку торговельно-промислову місію", яку очолив В. Бенеш. Заступником голови місії призначено В. Годску. У Харкові місія знаходилась за адресою вул. Пушкінська, 44 [1, спр. 22, арк. 107, 473-473зв; спр. 75, арк. 5-5зв].

Співробітники українського торгпредства відразу дослідили чехословацьку економіку, її ринок, структуру експорту й імпорту. Вони здійснювали моніторинг цін на празьких біржах, а також доправляли до України інформаційні й довідкові матеріали економічного характеру (газети "Богемія", "Трибуна", "Чешське слово", "Час", "Чехословацька республіка", "Народні листи", "Прагер Прессе", "Прагер Тагебкат", "Право Ліду", "Лідові новини"). Водночас ознайомлювали чехословацьких промисловців із видами та зразками української сировини. Поширювали в Чехословаччині інформаційні й довідкові матеріали про українську економіку й торгівлю (журнал "Торгівля і промисловість України", "Торговельно- промислова газета") [2, спр. 94, арк. 1-2, 30, 33, 53]. Самі чехи надали "Перший торговельно-промисловий довідник Чехословаччини" [1, спр. 22, арк. 108].

Торговельні дипломати УСРР доповідали, що чехословацька торгівля орієнтована здебільшого на експорт, а самі чехословаки мають добре розвинену обробну промисловість. Зазначали, що на чехословацькому ринку можливо для продажу розмістити "деякі види української сировини, головне, щоб ті відповідали вимогам європейського ринку" [2, спр. 17, арк. 40-42; спр. 93, арк. 37]. Пропонували експортувати необхідні для чехословацької промисловості льон, пеньку, сирі шкіри (сушені й солені), кишки, овчини, вовну, заячі шкірки, щетину, копита, роги. Зауважили, що чехословацькі фабрики з обробки волокон через те, що мають значну потребу в льоні, пеньці й шерсті, готові купувати цю сировину "сотнями вагонів". Цей сировинний "голод" вони пояснювали частково й відсутністю імпорту української сировини. У свою чергу, зауважували про потребу проведення щодо кожного виду сировини дослідження на предмет якості, відповідності упаковки до європейських вимог, складення переліку сортів, з'ясування можливих об'ємів споживання, а також цін світових і місцевих бірж [2, спр. 17, арк. 40-42; спр. 93, арк. 37].

Торговельний представник УСРр у Чехословаччині М. Ломовський 6 квітня 1922 р. інформував "Укрзовніш- торг", що на чехословацьких біржах можливо "вигідно й без посередників укладати угоди із найбільшими в країні споживачами" сировини. На прикладі шкіри торгпред пропонував створити за кордоном чи в Україні "центри", куди треба було б звозити приведені у ліквідний стан шкіри. При цих центрах мали функціонувати "ветеринарні і технічні нагляди тієї країни, у яку буде ввозитись сировина". Це дозволило б експортувати в Чехословач- чину тваринну сировину у встановлений у цій країні термін в один місяць. М. Ломовський запевняв, що чехословаки погодились купувати українську сировину й дали згоду направити своїх ветеринарів [2, спр. 17, арк. 40-42; спр. 93, арк. 37].

Ще в січні 1922 року до Чехословаччини у складі 6 осіб була направлена торговельна делегація УСРР, яка мала завдання закупити велику кількість насіння для весняної посівної компанії, а також продукти харчування для голодуючих регіонів республіки. З цією ж метою до Праги у середині березня ц. р. вирушила делегація українських кооперативів.

У результаті станом на 1 квітня 1922 р. торгпредство уклало угоди щодо купівлі в чехословацьких фірм: "Чехо-Словацької спулечності" - 320 тонн рафінаду за ціною 774 чехословацьких крон (23 листопада 1921 р.); в "Ustredno jednota hospodarskych druzstv" - 2 тис. тонн ярого ячменю за ціною 2,8 крон за 1 кг, у неї ж - 48 тонн селекційного насіння ярого ячменю (3,8 крони за 1 кг), вівса (3,6 крони за 1 кг), гороху (5,3 крони за 1 кг), озимого жита (3,6 крони за 1 кг); в "Ustredno jednota hospodarskych druzestv v Praze" - 600 тонн ярого ячменю за ціною 2,64 крони за 1 кг (31 січня 1922 р.), у неї ж 70 тонн ярого ячменю за ціною 2,64 крони за 1 кг (1 лютого 1922 р.); в "Hospodarske druzestvo a Najenuj" 1 тис. тонн ярого ячменю за ціною 2,65 крони за 1 кг (6 лютого 1922 р.); у "Petekaz Zuskerraffinenie" - 60 тис. ящиків цукру-рафінаду (по 50,8 кг у кожному ящику) за ціною перших 20 тис. ящиків - 20 фунтів стерлінгів 10 шилінгів за 1 тис. кг, решту 40 тис. ящиків - 20 фунтів 15 шилінгів за 1 тис. кг (17 лютого 1922 р.); в "Рудольф Бехер" - 1300 шт. крокашників № 12 за ціною 120 крон за 1 шт. і 2700 шт. крокашників № 18 за ціною 100 крон за 1 шт. (3 березня 1922 р.); у "Peceker Zukkerraffineroe" - 7 тис. мішків цукру-піску (по 100,25 кг у кожному мішку) за ціною 19 фунтів стерлінгів за 1 тис. кг; в "Ustredno jednota hospodarskych druzstv" - 38 тонн жовтого (6,9 крон за 1 кг) і 10 тонн зеленого посівного (5,75 крон за 1 кг) гороху (13 березня 1922 р.); у "Peceker Zukkerraffineroe" - 200 ящиків цукру по 50,8 кг у кожному ящику за ціною 25 фунтів стерлінгів 5 шилінгів за 1 тис. кг (17 березня 1922 р.), у цієї ж фірми - 150 мішків цукру-піску по 100,25 кг у кожному мішку за ціною 20 фунтів стерлінгів 10 шилінгів за 1 тис. кг. (20 березня 1922 р.), так само у цієї ж фірми - 200 мішків цукру-піску по 50,8 кг у кожному мішку за ціною 20 фунтів стерлінгів за 1 тис. кг (20 березня 1922 р.) [2, спр. 17, арк. 40-42; спр. 78, арк. 36]. Укладено також угоду щодо купівлі борошна (липень 1922 р.) [2, спр. 93, арк. 1-2].

Загалом із середини лютого до середини березня 1922 року із Чехословаччини до України було доставлено близько 163 тис. пудів насіння. Станом на 1 квітня 1922 р. українське торгпредство також уклало угоди щодо купівлі у чехословацьких фірм 225,5 тис. пудів насіння ячменю, гороху, вівса, інших сільськогосподарських культур, 2553 пудів цукру, 160 вагонів різноманітного сільськогосподарського обладнання. Всього насіння було закуплено на 15,5 млн чехословацьких крон. Крім насіння, закупили зерно й борошно на хліб. Так, через залізничні станції Здолбуново й Шепетівка з 10 травня по 19 липня 1922 р. було доставлено 1156 мішків житнього борошна, з 1 липня по 19 липня 1922 р. - 172422 пудів пшеничного, з 4 липня по 9 серпня 1922 р. - 37062 пуди жита [5, с. 643-645].

Серед найважливіших пропозицій, які надійшли до торгпредства від чехословацьких фірм із 25 березня по 16 травня 1922 р., були пропозиції продажу продуктів харчування (конденсоване молоко, какао, шоколад, яблучний мармелад, сахарин), сільськогосподарської техніки (сіялки, соломорізки, зерноочисні машини, плуги), інших знарядь праці (коси, сапи, напильники, ножі, молотки, ручні тачки), побутової техніки (центральне опалення, холодильники, парові кухні, лампочки), промислової техніки (преси для брикетування вугілля, машини для виробництва крохмалю, устаткування для пивоварень), канцелярських товарів (папір), а також залізних й чавунних труб, коней, джгутових мішків, взуття, шкіри для підошв, шовкових сит, в'язаної білизни для армії та ін. [2, спр. 17, арк. 164-166 зв].

У травні 1922 року від "Чехословацьких текстильних фабрик у Празі" надійшов запит щодо імпорту українського льону і коноплі [2, спр. 17, арк. 74]. У червні ц. р. від торгпредства УСРР у Німеччині надійшов запит щодо купівлі 3 тис. тонн продовольчого жита. Проте через прогноз поганого врожаю ціни на жито були високими, і за сприяння "Чехословацького робітничого кооперативу" вдалось купити 300 вагонів озимого жита врожаю 1919 року (за ціною 242 ч. кр. за 100 кг). Це жито могло використовуватись для посіву. З продавцем було обумовлено проведення за його рахунок подвійної очистки жита. Він мав відправити жито до 15 червня ц. р., в іншому випадку сплачував неустойку за кожний прострочений день. Жито було застраховане від крадіжок. Торгпредство у Німеччині згодом доручило купити ще 600 вагонів жита [2, спр. 17, арк. 85-85 зв., 93-95]. Окрім цього, куплено 80 вагонів (1 вагон - 10 тонн) жита для "Цека Помгола" [2, спр. 17, арк. 113].

У свою чергу зауважимо, що український експорт до Чехословаччини тоді був незначним. Весною 1922 року експортовано лише 74 вагони різноманітної сировини, у т. ч. 5 тис. пудів сирих невідсортованих шкір [5, с. 657].

У другій половині липня - серпні 1922 року торгпредство було задіяне в закупівлі для українських потреб 10 тис. тонн пшеничного борошна і 3 тис. тонн жита. Торгпред М. Ломовський 12 липня ц. р. уклав із чехословацьким міністерством продовольства угоду щодо їх купівлі. Ці борошно і жито були із врожаю 1921 року, які чехословаки купили в США і частково в Угорщини для забезпечення власного населення дешевим хлібом. Та через те, що борошно було тонко змелене, воно було не придатне для випікання хлібно-булочних виробів, а тому пекарні, магазини і саме населення відмовлялись його купувати. Чехословацький уряд вирішив борошно продати, щоб не зазнати збитків.

Попри заперечення наркома зовнішньої торгівлі Л. Красіна (незручне транспортування) і керівника "берлінського центру" Ю. Новаковського (борошно поганої якості, гірке на смак), М. Ломовський все-таки вирішив купити це борошно в кредит.

Але через відмову "держав, які входили до Антанти чи були близькими до неї," не надавати радянським республікам кредити (обумовлену укладенням 16 квітня 1919 р. російсько-німецької "Рапалльської угоди"), чехословацький уряд вирішив продати борошно чехословацьким кооперативам, яким надав дозвіл перепродати в кредит це борошно "Вукоопспілці". З чехословаками було домовлено про кредит на 12 місяців, право відібрати "здорове й чисте" борошно, а також про нижчу за "гамбурзьку" ціну (336,63 ч. кр. за 100 кг, 1 ч. кр. = 45,80 крб). До ціни слід було додати вартість зберігання, транспортування, страхування, 8,5 % річних за кредит.

22-26 липня 1922 р. співробітники торгпредства провели прийомку (розподіл по сортах, установлення якості, перевірка на фальсифікат) і завантаження пшеничного борошна. З 15 тис. тонн усього відібрали 10 тис. тонн борошна угорської марки "Панент" та американських марок "Албатрас", "Канзас", "Вайдс-лінг" [2, спр. 17, арк. 147-149 зв].

Повпред М. Левицький від імені українського радна- ркому підписав гарантії "Вукоопспілки". Розрахунок за борошно мали провести у чеських кронах, оскільки через зменшення вартості долара (1 долар = 75 ч. кр.) чехословаки, оплативши купівлю борошна в американців доларами, надалі відмовлялись від розрахунку американською валютою.

Попри те, що пізніше нарком Л. Красін висловив невдоволення "купівлею борошна в кредит", ця угода стала першою кредитною угодою торгпредства. Про намір купити 250 тис. пудів цього борошна відразу заявив ЦК "Помгол", а згодом готовність купити 100 вагонів борошна висловив "Держторг" [2, спр. 17, арк. 134-138, 145-146].

У свою чергу жито знаходилось у польових амбарах і потребувало доставки до залізничної станції. Воно було запилене, тому мало бути ще перевіяне і насипане у мішки. Попри вказівку керівництва виконати роботу за 10 днів, навіть після залучення до неї, окрім співробітників торгпредства, ще співробітників повпредства, а також щоденної 18-годинної праці, упродовж 12 днів удалось перевіяти й насипати в мішки 2 тис. 939 тонн 520 кг.

Опісля ще 5 вагонів жита чехословаки, враховуючи зниження цін на нього, погодились продати за нижчими цінами (по 190 ч. кр. за 100 кг), що дозволило зекономити 21 тис. ч. кр. [2, спр. 17, арк. 147-149 зв].

Водночас велись переговори щодо постачання промислового устаткування й обладнання. Так, ще наприкінці 1921 року йшли переговори із відомим заводом "Брейтдемад, Денек і Ко" концерну "Шкода" щодо купівлі у нього сушок і пресів для брикетування вугілля. Попри те, що ціни заводу були вищими, ніж, скажімо, німецьких виробників, він виготовляв преси із тиском до 2500 А, необхідним для твердих порід кам'яного вугілля [2, спр. 93, арк. 49-50].

У лютому 1922 року з пропозицією про співпрацю до торгпреда Ю. Новаковського звернувся чехословацький металургійний концерн "Керн і Ко". Він пропонував матеріали, необхідні для будівництва залізниць, і був готовий відкрити в Україні відділення концерну. Раднарком же був зацікавлений у створенні "змішаного товариства з імпорту матеріалів для будівництва залізниць" [2, спр. 68, арк. 13, 32]. У свою чергу, у червні ц. р. інша чехословацька фірма пропонувала послуги з ремонту паровозів [2, спр. 68, арк. 33]. Чеський підприємець Карл Ржачек звернувся до українського раднаркому за дозволом заснувати підприємство із "насічування і пересічування напильників". Він був готовий взяти в оренду "підприємство місцевого характеру" і "в межах особистих коштів організувати бажане підприємство й забезпечити його устаткуванням" [2, спр. 94, арк. 115-115 зв.].

У липні 1922 року з пропозицією про співпрацю звернулась "група чехословацьких фармацевтів". Вона пропонувала українському раднаркому створити "Товариство з торгівлі медикаментами і заготівлі лікарських рослин", яке мало налагодити в Україні виробництво "хімічних матеріалів і медикаментів". Для цього чехи прохали надати поля для вирощування лікарських рослин і допомогти організувати їх заготівлю, а також побудувати фармацевтичні склади. Чеські фармацевти наголошували, що "метою товариства є відродження української хімічної і лікарської промисловості, її дальніший самостійний розвій і незалежність від промисловости і торгу чужих..." [2, спр. 78, арк. 1-2]. Вони запевняли, що зможуть налагодити виробництво ліків, а для цього були готові привнести власні лабораторії, технології та заводи. Водночас зауважували, що в "товаристві" змогло б "працювати багато українських фармацевтів, які могли б таким чином далі практично освідчуватись і вишколюватись". Зазначили, що "збирання лікарських рослин і їх плантаційне культивування мало б велике значення для українського хліборобства" [2, спр. 78, арк. 6-7].

Прикметно, що цю "групу чехословацьких фармацевтів", яка звернулась до раднаркому щодо створення змішаного товариства, становили "чехословаки- аптекарі і лікарі, які свого часу проживали на Україні..., а до них приєдналось кілька видатних спеціалістів-професорів". Тому в листі до "Укрзовнішторгу" торгпред зазначив, що "більшість з них раніше проживали в Україні, а тому добре обізнані з місцевими умовами" [2, спр. 78, арк. 11-11 зв.]. Проте через істотну умову чехословаків щодо передачі їм монопольного права на заготівлю лікарських рослин утворити змішане товариство так і не вдалось.

У 1922 році від чехословацького "Акціонерного товариства хімічної промисловості" надійшла пропозиція продажу штучних добрив, зокрема суперфосфату і кістяної муки [2, спр. 93, арк. 8, 11]. Від чехословацького акціонерного торговельного товариства "Centrocomise" надійшов запит щодо купівлі коней, мануфактури, польових горн, ручних тачок та ін. Від фірми "Петцольт і Ко" надійшов запит щодо купівлі 250 тис. пудів стального лому. Від інших торговців тоді надійшов запит щодо купівлі вугілля-коксу, а також маку, чечевиці, меліси [2, спр. 17, арк. 155-156; спр. 93, арк. 13-26, 33].

Чехословаки проявляли значний інтерес у питанні утворення з "Укрзовнішторгом" змішаних товариств. Так, "Союз промисловців Чехословаччини" навіть провів конференцію на тему змішаних товариств з Україною. Окрім групи чехословацьких фармацевтів, з ініціативою про створення змішаних товариств виступали також концерн "Шкода", "Чехословацько-німецька група" (мала намір взяти в оренду українські склофарфорові заводи) [2, спр. 17, арк. 116-117зв.]. Чеський хімічний синдикат пропонував створити змішане товариство із видобутку й обробки українських фосфоритів [2, спр. 17, арк. 152-154]. Фірма "Мате Вакуло" пропонувала відкрити завод із виготовлення машин- насосів, трансмісій і дрібних складових частин до насосів [2, спр. 17, арк. 176]. Чехи також цікавились металургійними концесіями, концесіями сільськогосподарських угідь, цукрової промисловості [2, спр. 17, арк. 116- 117зв; спр. 93, арк. 40]. Серед них був Ян Земан, який пропонував тракторну обробку землі [2, спр. 94, арк. 123]. 24 січня 1922 р. раднарком затвердив одну з таких концесійних угод [1, спр. 45, арк. 34-35].

Попри те що більшість переговорів завершилась безрезультатно, радянський історик А. Джеджула повідомляв, що "низка великих організацій УСРР отримували устаткування від чехословацьких заводів і фабрик, зокрема для залізничного транспорту і цукротресту республіки". За інформацією історика, чехословацькі спеціалісти брали участь в облаштуванні чехословацькими машинами і станціями Харківської електростанції, Маріупольського трубопрокатного заводу "Південьсталь", Одеського і Севастопольського холодокомбінатів [5, с. 661-662].

3-10 вересня 1922 р. УСРР взяла участь в осінній Празькій міжнародній виставці. Ця виставка проходила двічі на рік, а саме у вересні й березні. Про доцільність участі у ній керівництво "Укрзовнішторгу" переконував торговельний представник М. Ломовський. У листі від 17 червня 1922 р. він писав, що "осінні виставки проходять у Празі надзвичайно жваво й особливі сподівання на виставку покладаються цього року, коли Чехословаччина сподівається отримати можливість конкурувати з Німеччиною, промисловість якої на довгі місяці закидана старими замовленнями й ціни якої невпинно наближаються до світового паритету" [2, спр. 94, арк. 48, 52].

Крім чехословацьких та європейських виробників, у виставці планувалась участь заокеанських торговців. Зрештою "Укрзовнішторг" подав заявку на участь у Празькій міжнародній виставці. 28 липня 1922 р. Українська економічна рада (УЕР) усю роботу з підготовки до участі у виставці поклала на "Укрзовнішторг". Для підготовки участі у Празькій міжнародній виставці "Укрзовнішторг" створив спеціальну комісію, яку очолив керівний працівник Солтанов. За його проханням для участі у виставці чехи надали окремий павільйон площею в 130 м² Торгпред прохав надіслати зразки експортної сировини (пенька, кишки, шкіри, спирт, тютюн, пух, перо, щетина, лікарські трави, овеча шерсть, коров'яча шерсть, марганцева руда, залізна руда, каолін, хутра, килими, роги, копита та ін.) з "детальним описом, технічними даними". Прохав підготувати діаграми, вітрини, щити, таблиці, карти (зокрема "Експортні ресурси України") [2, спр. 17, арк. 115; спр. 94, арк. 63 зв., 130 зв.].

Торгпред також звернувся із проханням надіслати "у великій кількості кустарні експонати". "Через можливість укладення на виставці великих угод", писав він до "Укрзовнішторгу", "нам потрібно мати під руками всі матеріали щодо кількості ліквідної сировини чи термінів для приведення її в ліквідний стан, міста зберігання і терміни поставок" [2, спр. 94, арк. 48 зв., 107].

Уже під час роботи виставки торгпред М. Ломовський писав до "Укрзовнішторгу" (лист від 7 вересня 1922 р.), що "Український павільйон Празької виставки за зовнішнім виглядом і внутрішнім змістом став, за висловом однієї місцевої газети, "золотим цвяхом" всієї виставки. Вона (виставка - авт.) виправдала усі наші сподівання" [2, спр. 17, арк. 181; спр. 94, арк. 63]. Павільйон містив експонати рослинних товарів, продуктів тваринництва, гірничої промисловості, хімії, кустарні вироби, художні цінності. На виставці були виставлені стенди із чесько- і німецькомовною інформацією про "Уповнаркомзовнішторг", його структуру і завдання, законодавство про зовнішню торгівлю УСРР, "Бюлетень "Уповнаркомзовнішторгу", листівки про участь у виставці, а також книги про хміль, лікувальні трави, руду, вугілля, брошури "Експортні можливості України", "Експортні ресурси України", "Альтермана". У павільйоні почепили плакат-анонс, розмістили кіоск із друкованими виданнями "Укрзовнішторгу", а також діаграми й картограми "Зовнішня торгівля УСРР", "Вивезення продуктів основних галузей промисловості УСРР". Було підготовлено фотоальбом із фотографіями виробничої діяльності "Укрзовнішторгу". Для зв'язку з місцевою і радянською пресою організовано роботу прес-бюро [2, спр. 17, арк. 119-121].

Торгпред інформував, що до українських експонатів інтерес виявили чеські, а також французькі, бельгійські, італійські торговці й промисловці. Він зауважив, що український павільйон відвідали чехословацький міністр торгівлі та землеробства й інші високі державні посадовці.

Персональний склад делегації УСРР на Паризьку міжнародну виставку обговорювався "Уповвнішторгом" і торгпредом М. Ломовським. До неї мали увійти "уповноважений Укрзовнішторгу, журналіст, товарознавець Держторгу, економіст, художник-стилізатор (він же консерватор павільйону)" [2, спр. 94, арк. 109 зв.]. Прикметно, що "Уповзовнішторг" зауважив про обов'язкову участь у виставці "журналіста, який пише (тобто спеціалізується - авт.) з питань зовнішньої торгівлі" [2, спр. 94, арк. 109]. Відомо, що виставку від "Укрзовнішторгу" відвідали також члени колегії Штрум і Тейтельбаум, а також співробітник торгпредства у Німеччині Гринько, торгпред у Австрії С. Деревенський і співробітник повпредства у цій країні Г. Беседовський [2, спр. 17, арк. 179-181; спр. 94, арк. 63 зв.].

Участь у Празькій міжнародній виставці торгпред М. Ломовський оцінив як таку, що "має велике політичне значення". Він писав, що "ми не тільки вдарили обухом по голові українську еміграцію, але й спростували сформовану у закордонних кіл уяву про радянські республіки". "Багато, побачивши наш павільйон, висловлюючись образно, прозріли й очевидно переоцінять свою уяву про господарські можливості радянської влади" [2, спр. 94, арк. 63], - продовжував торгпред.

Щодо комерційної складової участі у виставці, то торгпред М. Ломовський переконував про наявність "передумов для ділових операцій". Він повідомляв, що зацікавлених виявилось багато, серед них, крім чехів, були французи, бельгійці, італійці, німці, швейцарці. Зазначив, що чехи особливо зацікавились тваринними відходами (роги, копита, щетина, кишки, волосся), французи - деревиною, зокрема клепкою, бельгійці - макухою, італійці - ганчір'ям. Іноземці так само дуже зацікавились хутрами. Водночас неупереджено підсумував, що "сказати зараз, що будуть укладені реальні угоди - складно, але... передумови для них уже маємо" [2, спр. 17, арк. 179-181; спр. 94, арк. 63].

Окрім цього, під час виставки іноземні торговці зацікавились українськими кустарними виробами. Тому торгпред звернувся із запитом до "Укрзовнішторгу", щоб отримати від "Кустарспілки" кустарні вироби, які було можна реалізувати на чехословацькому ринку [2, спр. 94, арк. 6з зв.].

Торгпред М. Ломовський писав про доцільність створення безпосередньо у Чехословаччині (або в німецькому Одерберзі) невеликого "експортного фонду", щоб "невеликими партіями забезпечити потреби чеських промисловців". Він запевняв, що це, з одного боку, дозволило б "показати, що торгувати з радянської Україною - це зовсім не така складна справа". А з іншого - наші товари витіснили б із чехословацького ринку таких конкурентів, як Болгарія і Румунія [2, спр. 94, арк. 63].

Для зберігання експортних товарів уже використовувались склади чеської робітничої кооперації, які знаходились на чехословацько-польському кордоні, а саме в м. Одерберг. Ці склади використовувались як транзитні, щоб не сплачувати мито у випадку непродажу, а також для того, щоб у будь-який час спрямувати цей товар до Гамбурга чи Данцига [2, спр. 17, арк. 179-181].

Щоправда, торгпред М. Ломовський скаржився до "Укрзовнішторгу" (лист від 7 вересня 1922 р.), що "коли ми (торговельні дипломати - авт.) підходимо до практичної роботи, проявляється наша неорганізованість і невміння володіти предметом" [2, спр. 94, арк. 63]. Він скаржився, що "закордонний центр" (його роль виконувало торговельне представництво УСРР у Німеччині - авт.) не орієнтувався у світових цінах на експортну сировину, а також у цінах на українську сировину на закордонних ринках, водночас не володів інформацією про те, яким експортним фондом володів, які товари знаходяться на складах у Гамбургу й Данцигу.

Водночас торгпред М. Ломовський скаржився до "Укрзовнішторгу", що надіслані для представлення на Паризькій міжнародній виставці експонати не відповідали встановленим вимогам. Він писав, що експонати "підібрані недбало, але могли відібрати більш багатші й цікавіші". На його думку, "слабо була представлена вироблена шкіра, льон, пенька, а також недостатньо були представлені хутра, у цілком поганому стані доставлено лісові матеріали, у мізерному об'ємі надіслані лікарські трави, єдине, що добре підібрано, так це мінерали" [2, спр. 94, арк. 63зв.].

Проте уже під час виставки було укладено низку угод купівлі-продажу з іноземними фірмами, а саме: щодо кишок - з 15 чехословацькими і 30 німецькими фірмами, щодо щетини - з 5 чехословацькими, 10 німецькими, 5 французькими і 26 швейцарськими фірмами, щодо кінського волосся - із 25 французькими, 20 німецькими і 15 швейцарськими фірмами, щодо вовняних відходів - із 3 італійськими фірмами, щодо ріг - із 3 чехословацькими і 10 німецькими фірмами, щодо сирих і оброблених шкір - із 15 різними іноземними фірмами, щодо хутра - з 10 німецькими фірмами, щодо лікарських трав - з 15 різними іноземними фірмами, щодо лісоматеріалів (паркет та ін.) - з 10 французькими фірмами, а також щодо яєць - з 1 швейцарською фірмою. Окрім цього, було укладено багато угод, які стосувались дрібних замовлень на ручні вироби, вишивки й килими [2, спр. 17, арк. 245].

Головне, що Празька міжнародна виставка стала першою міжнародною виставкою, у якій взяла участь радянська Україна. Участь у виставці стала її першим досвідом. Тому радянським торговельним дипломатам ще належало вивчити цей маловідомий напрям роботи. Для цього вони запропонували створити "комісію щодо участі України в закордонних виставках". Важливість її функціонування обґрунтовувалась "виступами на міжнародній арені" [2, спр. 94, арк. 63 зв.].

Загалом протягом 1921-1922 операційного року в товарообороті Чехословаччини з радянськими республіками питома вага УСРР була найбільшою. За цей період їй було експортовано товарів на 1028,2 тис. крб (за цінами 1913 року), що становило 8,6 % від усього українського імпорту.

Упродовж 1922-1923 рр. із Чехословаччини до УСРР експортовано товарів на 61,4 тис. крб, тобто 1,1 % від усього українського імпорту. Не кращою була справа щодо українського експорту до Чехословаччини. Так, протягом 1921-1922 рр. було експортовано товарів (здебільшого сировини) на 61,1 тис. крб, що становило 1,2% від усього тодішнього українського ескорту. А продовж 1922-1923 рр. експорт українських товарів до Чехословаччині взагалі не відбувався.

Очевидно безрезультатно для торгпредства у вересні 1922 року завершились переговори щодо продажу чехословацькій фірмі "Петцольт і Ко" металобрухту (а саме снарядних стальних стаканів). Проте вартість продажу лому не "витримувала" фрахту. Більше того, чехи запропонували 460 ч. кр., що становило вартість металобрухту-стружки, а потім зовсім зменшили пропозицію до 260 ч. кр. [2, спр. 17, арк. 179].

Загалом товарооборот між УСРР та Чехословаччиною в 1921-1922 рр. становив 1089,3 тис. крб, тобто 6,4 % від загального зовнішньоторговельного обороту УСРР. У 1922-1923 рр. товарооборот між країнами визначився лише купівлею чехословацьких промислових товарів на 61,4 тис. крб, що становило 0,2 % від усього українського імпорту.

Отже, зовнішньоторговельний баланс УСРР із Чехословаччиною мав різко виражений пасивний характер, тобто в українсько-чехословацькому товарообороті ввезення в УСРР чехословацьких товарів переважало над вивезенням українських товарів до Чехословаччини. Так, у 1921-1922 рр. чехословацьких товарів в УСРР ввезено на 967,1 тис. крб більше, ніж вивезено українських товарів до Чехословаччини. У 1922-1923 рр. Чехословаччина зовсім не ввозила українських товарів.

Якщо експорт чехословацьких товарів у 19211922 рр. становив 8,6 % від загального ввезення товарів, а в 1922-1923 рр. - 1,1 %, то порівняно з іншими країнами, наприклад Великою Британією, - відповідно 6,1 %, Німеччиною - відповідно 7,7 і 14,8 %, США - відповідно 31,5 і 4,2 % [5, с. 658-659]. Із цих даних бачимо, що в 1921-1922 рр. Чехословаччина знаходилась серед таких найбільших експортерів до УСРР, як Велика Британія, Німеччина, США.

Зазначимо, що торгпредство УСРР у Чехословаччині функціонувало до грудня 1922 року, коли зрештою було об'єднане з російським торгпредством у "торговельне представництво СРСР у Чехословаччині" [8, с. 94].

Отже, підготовлена, але не укладена у квітні 1920 року "Угода між урядами Чехословацької Республіки та УСРР про відправлення на батьківщину військовополонених та інтернованих цивільних осіб цієї та іншої сторони" містила положення про те, що уповноважені у справах репатріації наділялись повноваженнями для відновлення перерваних Першою світовою війною господарських відносин. Лише у травні 1921 року УСРР та Чехословацька республіка уклали угоду "Про обмін торговельними місіями". Головою торговельної місії УСРР у Чехословаччині призначено Ю. Новаковського. чехословацький експортний історія торгівельний

Головою Чехословацької торговельної місії в Україні став Й. Гірса. Станом на березень 1922 року в українській торговельній місії працювало 9 осіб.

Після тривалих переговорів 6 червня 1922 р. у Празі укладено "Тимчасовий договір між УСРР і Чехословацькою Республікою". Відповідно до ст. 2 їх представництва набували права безпосередніх відносин, у т. ч. у торговельних справах. Торговельним представником УСРР у Чехословаччині призначено М. Ломовського. Торговельне представництво знаходилось у Празі за адресою вул. Наплавна, 7, потім по вул. Войтешська, 16. У свою чергу, Чехословацька торговельна місія була перейменована в Чехословацьку торговельно- промислову місію. Її очолив В. Бенеш. Місія знаходилась у Харкові за адресою вул. Пушкінська, 44.

Раднарком УСРР розраховував на інтерес чехословаків до української сировини, руди та вугілля. Він ураховував, що чехословаки були неспроможні конкурувати з німцями за російський ринок, тому прагнутимуть освоїти український ринок, на якому успішно працювали ще до Першої світової війни. Тут на користь чехословаків мало зіграти транспортне сполучення і судноплавство по Дунаю і Чорному морю.

Протягом 1921-1922 рр. УСРР імпортувала з Чехословаччини цукор (рафінад і пісок), пшеницю, ячмінь і жито, овес, горох, борошно, а також різноманітне сільськогосподарське обладнання. У свою чергу українська сільськогосподарська сировина (кишки, шкіри, щетину, роги, копита, волосся) на чехословацькому ринку значного попиту тоді так і не знайшла через те, що якіснішу й дешевшу сировину постачали сусідні Угорщина та Румунія.

Окрім цього, у вересні 1922 року УСРР взяла участь у Празькій міжнародній виставці. Ця міжнародна виставка стала першою для УСРР.