Лист головного отамана Симона Петлюри до військового міністра Миколи Юнаківа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Лист головного отамана Симона Петлюри до військового міністра Миколи Юнаківа

В. Шевченко, асп. , мол. наук. співроб. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна, Національний музей історії України, Київ, Україна

Публікація має на меті відкрити для широкого загалу документальне та епістолярне джерело до історії діяльності українського уряду в екзилі на ниві дипломатії та міжнародного співробітництва. Симон Петлюра, як голова Директорії УНР у своєму листі до Миколи Юнаківа, датованому 28 серпня 1922 р., розкриває загальну геополітичну ситуацію в Європі, Передній Азії та на Кавказі. Усі важливі, описані в листі події з цих регіонів він зводить до україноцентричного знаменника, намагаючись знайти позитивний вихід для "українського питання" серед міжнародної спільноти та з допомогою ряду факторів, які склалися на той час у навколишніх з Україною землях. Голова Директорії інформує військового міністра про закулісну гру під час Генуезької та Гаазької конференцій, висловлює свої припущення стосовно можливостей відкриття антибільшовицького фронту в Кавказькому регіоні та в Середній Азії.

Ключові слова: дипломатія, УНР, міжнародні конференції, Симон Петлюра, більшовики, Мустафа Кемаль, Енвер-паша.

Період української революції та визвольних змагань 1917-І921 рр. є достатньо коротким у хронологічному розрізі для загальноісторичного процесу, але з іншого боку - дуже складним, зважаючи на багатогранність, заплутаність і неоднозначність великої кількості подій і процесів. Джерельну базу означеного періоду становить колосальний масив уже опублікованих матеріалів. Додатковим "живленням" для продовження наукових пошуків є віднайдення та введення до академічного дискурсу нових документів, спогадів, епістолярної спадщини. Ця публікація цінного джерела також покликана доповнити певні лакуни у відомих широкому загалу подіях. Епістолярна спадщина Симона Петлюри вражає своєю об'ємністю. Насамперед - це багатотомне видання "Петлюра Симон. Статті, листи, документи" [7-10], окремі збірки 6, 12], а також ряд публікацій окремих листів.

Оприлюднений ще 2009 р. на офіційному веб-сайті Служби зовнішньої розвідки України, уперше публікується лист Головного отамана Дієвої армії УНР Симона Петлюри до військового міністра Уряду УНР в екзилі генерала-поручника Миколи Юнаківа. Написаний власноручно Петлюрою й датований 28 серпня 1922 р. Основну частину змісту листа становить бачення отаманом геополітичної ситуації у Європі та у Передній Азії, що могла би вплинути на хід відновлення активної боротьби проти більшовиків за українські землі. Петлюра написав цього листа у Варшаві. У цей час Головний отаман фактично переховувався в польській столиці. Адже за умовами пункту 5 Ризького мирного договору Петлюра позбавлявся права притулку у Польщі [2, с. 623-624]. За спогадами Генрика Юзевського, колишнього віце-міністра внутрішніх справ в уряді УНР і довіреної особи Пілсудського, невдовзі після підписання мирного договору, разом зі Станіславом Стемповським його викликав міністр закордонних справ Константи Скірмунт і повідомив, що наступного дня до Тарнова виїздить змішана польсько-більшовицька комісія для встановлення місця перебування Петлюри [16, с. 20]. Юзевський зіграв на випередження і разом з двома довіреними охоронцями таємно вивіз Отамана до Варшави. Він розмістив Петлюру у своєму помешканні - палаці Рачинських. Через місяць очільника УНР перевезли до Станіслава Чекановського в містечко Космін. Там він перебував ще два місяці і потім повернувся до свого останнього, перед від'їздом до Парижу 31 грудня 1923 р., осідку у Варшаві - квартири Володимира Редліха, близького друга Юзевського, на вул. Мокотовській, 5 [16, с. 22]. Лист адресований до Тарнова - основного місця дислокації міністерств УНР в екзилі, де зокрема розмістилась ставка військового міністра Юнаківа. Основні ж частини Дієвої армії від 1921 р. знаходились у таборах для інтернованих, насамперед у Каліші, Ланцуті та Вадовицях [14, с. 193].

Дипломатичні кола польської столиці й українські політики в означений період стежили за умовним протистоянням Великої Британії та Франції за можливі економічні дивіденди від офіційного визнання Радянської влади та відкриття останньою власних ринків для вільної торгівлі. Зокрема, Петлюра вбачає таке приховане протиборство в ході двох останніх конференцій із урегулювання економічних і фінансових питань у післявоєнній Східній Європі у Генуї та Гаазі. За власним твердженням, він послуговувався здогадками присутніх на конференціях журналістів, які вбачали закулісну боротьбу Британії-Франції за шкуру невбитого ведмедя - нафтові поля Закавказзя, Баку і туркестанську бавовну. Дані міркування цілком могли б мати логічне обґрунтування, зважаючи на те, що на останній, Гаазькій, конференції представники західних держав пропонували делегації РСФРР міжнародне визнання, списання боргів імперського й тимчасового урядів починаючи з 19І4 р. і збитків від націоналізації підприємств в обмін на допуск західних власників до роботи їхніх націоналізованих підприємств на території, контрольовані радянською владою на правах концесії. Однак жодних конкретних економічних домовленостей за результатами Генуезької та Гаазької конференцій досягнуто не було. Утім, сам автор листа зазначає, що вищеозначені плани з переділу економічних інтересів не здійснились завдяки втручанню США, але конкуренція між Францією та Великою Британією на цьому економічному підґрунті продовжує розвиватися. Відомо, що Головний отаман достатньо пильно спостерігав за обома конференціями. Зокрема, на першу з них, Генуезьку, уряд УНР відправив свою делегацію на чолі з Олександром Шульгіним зі спеціальною інструкцією, затвердженою Радою Міністрів. Основне завдання українських дипломатів полягало у піднесенні національно-державного українського питання у межах "Великої України" та відстоюванні повної самостійності [11, с. 379-380]. Спроби зацікавити Генуезьку конференцію "українським питанням" виявилися марними [5, с. 430]. Реалізація цих завдань була абсолютно неможливою в тих реаліях, що підтверджується, зокрема, тим фактом, що делегація УНР навіть не отримала статусу офіційного учасника конференції.

У окремий значний геополітичний чинник у Закавказькому регіоні Симон Васильович виділяє "Ангорський уряд" (уряд у Анкарі на чолі із Мустафою Кемалем). Основою політики Кемаля в той час було міжнародне юридичне визнання його влади та відміна абсолютно неприйнятного для Туреччини Севрського мирного договору, підписаного ще у 1920 р. за результатами Першої світової війни. Відвойовуючи території в Малій Азії у греків, які окупували їх саме за положеннями Севрського договору, очільник невизнаного уряду Туреччини неодноразово послуговувався "щедрістю" урядів РСФРР [2, с. 597-604] та УсРР [3, с. 9-і4] у вигляді зброї, військової амуніції й навіть золота у зливках. Основою для такого співробітництва двох невизнаних сил був ряд договорів і конвенцій, про які згадує Петлюра у своєму листі. Він також проінформований про справи у Середній Азії, "Туркестані" мовою оригіналу, що і відображено в тексті. Юнаків отримав інформацію про одіозного Енвер-пашу, котрий став на чолі руху басмачів і підняв повстання проти більшовицької влади. Однак Петлюра помилково пов'язав заключення договору між кемалістами та більшовиками і візитом Енвер-паші до Москви, як жесту закріплення цієї домовленості. Насправді ж тодішній керівник басмачів не мав жодних стосунків із Кемалем, окрім спроби підняти проти нього повстання. Таким чином, більшовики відігравали одразу дві карти в турецькій грі, тобто одночасно підтримували політичних опонентів - Кемаля та Енвер-пашу. Із метою вирішення проблеми басмачів, Енвер-паша був направлений до Середньої Азії більшовиками як авторитетну в мусульманському світі постать, але пізніше зухвало вийшов із підпорядкування, очолив антибільшовицький рух і невдовзі загинув [1, с. 65]. Подальший виклад можливих варіантів розвитку подій на Закавказзі в частині відкриття Кемалем протибільшовицького фронту здається достатньо ефемерним і позбавленим передумов.

Колишній грузинський прем'єр-міністр Ной Рамішвілі згадується в контексті підготовки до повстання на території Грузії з допомогою Франції, як гаранта невтручання або допомоги з боку кемалістів. Грузин на еміграції справді виношував подібні плани антибільшовицького руху, але вони зазнали повного фіаско в наступному, 1923 р. У ході цих розмірковувань, Головний отаман підводить думку до того, що кемалісти не в змозі будуть самостійно здолати більшовицькі сили "без одночасного утворення інших фронтів". Очевидно, що в такій, завуальованій, формі він вбачав вдалий момент відновлення активної боротьби за Україну на території УСРР.

В останньому абзаці Симон Петлюра наказує зміст листа довести до відома прем'єрові та міністру закордонних справ, Андрію Лівицькому та Яну Токаржевському-Карашевичу, відповідно. Офіційна посада Токаржевського-Карашевича - віце-міністр закордонних справ, керівник міністерства [4, с. 116], Лівицького - Голова ради народних міністрів. Із метою уникнення переобтяжувальних форм, Петлюра вживає скорочені версії їхніх регалій.

Загальну, достатньо однобічну й ідеалізовану думку про Петлюру-дипломата подасть перший міністр закордонних справ УНР Олександр Шульгін у посмертному збірнику пам'яті очільника Директорії. Він відзначить, що "закордонна політика, ..., його [Петлюри - В. Ш.] заповіт ... є синтез політики 1919 і 1920 рр.: ведучи боротьбу за самостійну Україну, шукати зближення з нашими західними сусідами, і через них, ідучи далі, знайти для України надійну базу в світовій міжнародній опінії". У заслугу Симону Петлюрі він також ставить "одностайність й твердість нашої [української - В. Ш.] ліній за кордоном, завдяки одноцільності, логічності нашої акції, завдяки систематичній праці українських політичних чинників узагалі за кордоном, починають у світі українську проблему розуміти і ми сподіваємося, що в час рішучий, коли, як в 1919 р., знову будемо потребувати допомогу, Європа не буде вже дивитися на нас такими сонними, байдужими, а то й ворожими очима" [15, с. 176]. Цей, актуальний і донині текст, було написано 1930 р.

Оригінал документа був переданий із архіву Служби зовнішньої розвідки України до відділу "Музей Української революції 1917-1921 рр." НміУ у 2013 р. Розміщений у постійній експозиції. Яким чином він потрапив до архіву радянських спецслужб - встановити не вдалось. Вебсайт Служби зовнішньої розвідки подає інформацію, що корпус листів Петлюри, датованих травнем, серпнем і вереснем 1922 р. потрапив до рук ДПУ у тому ж 1922 р. [13]. Документ має вигляд трьох аркушів паперу розміром 27*20 см. У правій верхній частині кожен аркуш пронумерований стандартним друкованим шрифтом номерами 76, 77 і 78, відповідно. Окремі речення підкреслено олівцем синього кольору й таким самим позначено номери аркушів архівної справи. Ліві краї всіх аркушів мають численні наскрізні отвори, що свідчить про підшивання їх до окремої справи чи комплексу документів. Папір зберігся в задовільному стані, текст читабельний. Виправлені згини на аркушах свідчать, що раніше вони були складені вчетверо. Лист написаний олівцем, має гриф "таємно". У верхній частині першого аркуша надпис/резолюція адресата листа генерала-поручника Миколи Юнаківа про перенаправлення його Голові ради народних міністрів (Андрію Лівицькому), як і зазначено автором листа. Резолюція датована 1 вересня 1922 р. і підписана Юнаківим.

П. Голові ради народних міністрів УНР М. Л. Юнаків 1/IX 1922 п. Військовому Міністру Ген.-Пор. Юнакову таємно п. Генерале.

В тутешніх військових, високо-відповідальних, кругах з найбільшим напруженням стежуть за вислідом політичної боротьби між Англією та Францією, результати якої можуть кардінально змінити дотеперішню ситуацію. З хода переговорів і діскусій на Генуезській і Гаазській конференціях можно було вже бачити таємничість та неясність мотивів, що спонукували згадані конференції устрясти на мертвих точках нежиттьових ухвал. Лише під кінець обох конференцій вилізло шило з мішків і преса протилежних таборів вивела на чисту воду темні моменти тої боротьби, що мала місце на конференціях та й тепер ще не закінчилась. Оскільки Англія, разом з Італією, змагались допровадити до порозуміння з Совітською Уладою, оскільки Франція-Бельгія саботували це порозуміння. "Кісткою" незгоди була суперечка про Бакинську та Закавказську нафту і Туркестанську бавовну. Англія готова була взяти на себе відбудову залізниць Петроград-Москва-Петровськ-Баку, щоби таким чином мати у своїх руках дорогу для вивоза нафти і підсунутись ближче до дороги Красноводськ-Ташкент, в цілях посідання тамошньою бавовною. - Ці плани, завдяки таємній допомозі Америки для Франції-Бельгії, не здійснились. Боротьба між конкурентами провадиться далі. На підставі деяких, ще не перевірених данних, актуальним чинником цієї боротьби є Туреччина, зглядно уряд Кемаля-Паші, бажаючи за всяку ціну добитись одміни Севрського Т рактату, Ангорський уряд, як Нам відомо, провадив боротьбу з Греками і вступив в дружні договори з Совітськими Урядами Росії та України, підписавши навіть ніби військові конвенції з ними. Ще в початку цього року відомий Енвер-Паша маніфестував цю дружбу персональним перебуванням в Москві.

Нині Енвер-Паша опинився в ролі головнокомандуючого протибільшовицькими силами Середньої Азії і на чолі мусульманського руху тамошнього. Згідно з отриманими мною інформаціями - неперевіреними - справа дальшого ходу подій має виглядати так. Після опановання Енвер-Пашою цілого Туркестану мало б наступити опанування військами Кемаля-Паші Закавказзя і районів з нафтовими джерелами - Баку-Грозне. Що до останнього - то воно може здійснитись або - а) дорогою місцевого повстання б) або одвертого зірвання Ангорського уряду з Москвою і утворення фронта на Кавказі. В останньому разі Кемаль-Паша сподівається шляхом мобілізації магометан на Кавказі здобути для своєї армії не меньше 500,000 людей придатних для боєвих завдань. - Але треба мати на увазі, що вся ця комбінація матиме реальні шанси на здійснення тільки тоді, коли Кемаль-Паша отримає гарантії (од Франції) в постачанню зброї, якої йому бракує. У разі позитивному на Кавказі має бути оголошений "Хазават" - "свята війна". Так виглядають інформації, отримані мною. - Оскільки вони певні - сьогодні не можу сказати. Деякі - дотичні посередньо цієї можливости - данні находять підтвердження своє в підготовчій організаційній праці проти большевиків в Грузії. Під час моїх і п. прем'єра розмов з грузинським міністром Ремішвілі розмов вияснилось, що протибольшовицьке повстання грузини можуть підняти тільки тоді, коли матимуть належне запевнення од Франції, що Кемалісти їм не зашкодять - В конечному разі справа конфлікту Сов. Росії з Туреччиною на Кавказському ґрунті розглядається, як справа можлива. - Для мене ясно, що утворення Кавказського фронту не може дати гарантій за перемогу турками Совітської Росії без одночасного утворення інших фронтів в цілях одтягнення більшовицьких сил, які тоді будуть кинені виключно проти турків. - будуть прийняті засоби для перевірки отриманих інформацій.

Прошу довести про це до відома п. Прем'єра і Міністра Закордонних Справ, останньому запропонуйте вияснити у наших Царьгородських представників, як виглядає сучасний стан фронта між Кемалістами і Греками а також і які там маються інформації в поданій вище справі.

Список використаної літератури

український уряд антибільшовицький фронт

1. Агабеков Г. ЧК за работой. - М.: Ассоциация "Книга. Просвещение. Милосердие", 1992.

2. Документы внешней политики СССР: В 21 т. - М.: Политиздат, 1959. - Т. 3.

3. Документы внешней политики СССР: В 21 т. - М.: Политиздат, 1961. - Т. 5.

4. Енциклопедія історії України: У 10 т. - К.: Наук. думка, 2013. - Т. 10.

5. Нариси з історії дипломатії України / О.І. Галенко, Є.Є. Камінський, М.В. Кірсенко та ін.; за ред. В. А. Смолія. - К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2001.

6. Петлюра С. Невідомі листи з Парижа як політичний заповіт борця за самостійну Україну / Упоряд. В. І. Сергійчук. - К.: Українська Видавнича Спілка, 2001.

7. Петлюра Симон. Статті, листи, документи / Редкол. Т. Гунчак та ін. - Нью-Йорк, 1956.

8. Петлюра Симон. Статті, листи, документи.- Нью-Йорк, 1979. - Т. 2.

9. Петлюра Симон. Статті, листи, документи / Упоряд. В. Сергійчук. - К.: Видавництво ім. О. Теліги, 1999. - Т. 3.

10. Петлюра Симон. Статті, листи, документи.- К.: 2006. - Т. 4.

11. Сергійчук В. І. Симон Петлюра / В. І. Сергійчук. - К.: Україна, 2004.

12. Симон Петлюра про українську зовнішню та внутрішню політику: з епістолярної спадщини (1919-1922 роки) / Упоряд. Л. Рябошапко, А. Луцький. - Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2016.

13. Служба зовнішньої розвідки України оприлюднює розсекречені документи стосовно Симона Петлюри [Електронний ресурс].

14. Срібняк І. Польська доба Симона Петлюри. 1920-1923 роки / І. Срібняк // У 70-річчя паризької трагедії 1926-1996. Зб. матеріалів про відзначення 70-річчя загибелі Симона Петлюри / Упоряд.: Д. Михальчук, Д. Степовик. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1997. - С. 187-199.

15. Шульгин О. Симон Петлюра та українська закордонна політика / О. Шульгин // Збірник памяти Симона Петлюри (1879-1926). - Прага, 1930. - С. 172-176.

16. Юзевський Г. Слово про Петлюру / Г. Юзевський. - Kolo Podkowy; Podkowa Lesna: Aula, 1998.

17. Agabeko V G. (1992) ChK za rabotoj/ V G. Agabeko [Cheka at work].

18. M.: Associacija "Kniga. Prosveshhenie. Miloserdie".

19. Belov G. (1959) Dokumenty vneshnejpolitiki SSSR. Vol. 3 / G. Belov , E. Garmash, S. Mairov [Documents of the Foreign Policy of USSR]. - M.: Gosudarstvennoe izdatelstvo politicheskoi literatury.

20. Belov, G. (1961) Dokumenty vneshnej politiki SSSR. Vol. 5 / G. Belov , E. Garmash, S. Mairov [Documents of the Foreign Policy of USSR]. - M.: Gosudarstvennoe izdatelstvo politicheskoi literatury.

21. Smolii V. (ed.) (2013) Entsyklopediia istorii Ukrainy. Vol. 10 / V. Smolii [Encyclopedia of the History of Ukraine]. - K.: Naukova dumka.

22. Halenko O. (2001) Narysy z istorii dyplomatii Ukrainy / O. Halenko, Yе. Kaminskyi, M. Kirsenko [Essays on the History of Ukraine's Diplomacy]. K.: Alternatyvy.

23. Serhiichuk V. (2001) Symon Petliura. Nevidomi lysty z Paryzha yak politychnyi zapovit bortsia za samostiinu Ukrainu / V. Serhiichuk [Symon Petliura. Unnknown Letters from Paris as a Political Testament of Ukrainian Freedom Fighter]. - K.: Ukrainska Vydavnycha Spilka.

24. Hunchak T. (1956) Petliura Symon. Statti, lysty, dokumenty/ T. Hunchak [Petliura Symon. Articles, Letters, Documents]. - New York: [s.n.]

25. Hunchak T. (1979) Petliura Symon. Statti, lysty, dokumenty. Vol.2. / T. Hunchak [Petliura Symon. Articles, Letters, Documents]. - New York: [s.n.]

26. Serhijchuk V. (ed.) (1999) Petliura Symon. Statti, lysty, dokumenty. Vol.3. / V. Serhijchuk [Petliura Symon. Articles, Letters, Documents]. - K.: Vydavnytstvo im. O. Telihy.

27. (2006) Petliura Symon. Statti, lysty, dokumenty. Vol.4. [Petliura Symon. Articles, Letters, Documents]. - K.: [s.n.]

28. Serhiichuk V. (2004) Symon Petliura / V. Serhiichuk. - K.: Ukrayina.

29. Riaboshapko L. (2016) Symon Petliura pro ukrainsku zovnishniu ta vnutrishniu polityku: z epistolyarnoi spadshchyny (1919-1922).

30. L. Riaboshapko, A. Lutskyi [Symon Petliura about the Ukrainian Foreign and Domestic Politics: Epistolar Heritage (1919-1922)]. - Ivano-Frankivsk: Symfoniia forte.

31. (2016) Sluzhba zovnishnoi rozvidky Ukrainy opryliudniuie rozsekrecheni dokumenty stosovno Symona Petliury [Security Service of Ukraine Publishes Declassified Documents about Symon Petliura] [Online].

32. Sribnyak I. (1997) Polska doba Symona Petliury. 1920-1923 roky / I. Sribnyak [Polish Period of Symon Petliura]. In: Mykhalchuk, D., Stepovyk, D., edrs. U 70-richchya paryzkoi trahedii 1926-1996. Zbirka materialiv pro vidznachennia 70-richchia zahybeli Symona Petliury. - K.: Vydavnytstvo im. O. Telihy. [In Ukrainian]

33. Shulhyn O. (1930) Symon Petliura ta ukrainska zakordonna polityka. Zbirnyk pamiaty Symona Petliury (1879-1926) / O. Shulhyn [Symon Petliura and Ukrainian oreign Policy. Anthology in Memory of Symon Petliura 18791926]. - Praha: [s.n.] [In Ukrainian]

34. Yuzevs'kyi H. (1998) Slovo pro Petliuru / H. Yuzevs'kyi [A Word about Petliura]. - Kolo Podkowy; Podkowa Lesna: Aula. [In Ukrainian]

The publication aims to open to the public epistolary and documentary source for the history of the Ukrainian government in exile in the field of diplomacy and international cooperation. Symon Petliura as Chairman of the Directory of the UNR in his letter to Mykola Yunakiv dated August 28, 1922, reveals the general geopolitical situation in Europe, the Near East and the Caucasus. All important events are described in a letter from these regions he brings to the Ukrainian centered denominator, trying to find a positive exit to "Ukrainian question" among the international community and with the help of a number of factors that have developed at that time in the surrounding lands to Ukraine. Head of the Directory informs the Minister of War on December about the backstage game during the Genoa and Hague conferences expressed himself assumptions about the opportunities opening anti-Bolshevik front in the Caucasus and Central Asia.

Key words: diplomacy, Ukrainian National Republik, internationals conferences, Symon Petliura, Bolsheviks, Mustafa Kemal, Ismail Enver Pasha.

Размещено на Allbest.ru