Традиції та перспективи розвитку богемістики в київському університеті імені Тараса Шевченка

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Традиції та перспективи розвитку богемістики в київському університеті імені Тараса Шевченка

Світлана Мотрук,

кандидат історичних наук, доцент



На сучасному етапі важливої наукової і суспільно-політичної актуальності набуває з'ясування закономірностей зародження, становлення та збагачення історичної думки у дослідженні історії Центрально-Східної Європи. Зростає інтерес суспільства як до проблеми сприйняття України інтелектуальною елітою сусідніх країн упродовж попередніх століть, так і до проблеми осмислення українцями дійсності та минулого народів регіону, зокрема, чехів. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговує богемістика як міждисциплінарна гуманітарна дисципліна, що вивчає чеську мову, літературу, історію та культуру. Богемістичні студії повсякчас займали провідні позиції в науково-освітньому житті Київського університету. Проте до сьогодні вони не знайшли належного висвітлення в українській та зарубіжній історіографії [3; 6; 7; 13; 18]. Тому вельми нагальним наразі є заповнення наукової прогалини, переосмислення традицій та ролі цього навчального закладу серед інших славістичних центрів, встановлення основних етапів, чинників, напрямів та перспектив дослідницької діяльності вітчизняних вчених-богемістів.

Становлення вітчизняного слов'янознавства та богемістики як його галузі значною мірою пов'язується з діяльністю університетів. Одним з таких осередків став Імператорький Університет Св. Володимира, указ про заснування якого було підписано 8 (20) листопада 1833 р. Урочисте відкриття університету відбулося 15 (27) липня 1834 р., а 28 серпня (9 вересня) розпочалися заняття студентів філософського факультету. Наступного року розгорнув роботу юридичний факультет, 1847 р. - медичний. Тогочас в структурі навчального закладу була лише єдина історична кафедра -всесвітньої і російської історії та статистики, де закладалися підвалини наукової розробки проблем історії слов'янських народів [9, с. 40; 11, с. 14-15, 169; 12, с. 9-14; ].

Протягом 30-40-х рр. ХІХ ст. у відповідності із статутом 1835 р. (§ 11) в університетах Російської імперії (Московському, Санкт -Петербурзькому, Харківському, Казанському) утворилися кафедри історії та літератури слов'янських наріч. Із прийняттям нового статуту 1842 р. значно активізувалися зусилля по організації славістичної кафедри на історико-філологічному відділенні філософського факультету Університету Св. Володимира. Фактично навчальний процес розпочався у другому півріччі 1846-1847 рр., коли курс чеської мови прочитав ад'юнкт К. Ф. Страшкевич. З часом тут розгорнулося викладання фахових дисциплін у повному обсязі, передбаченому Міністерством народної освіти, відбулася ціла низка наукових заходів, переважно філологічного характеру. Викладачам слов'янознавства ставилося за обов'язок читати свій предмет, виходячи з "підвалин російської народності", не торкаючись будь-яких політичних питань, в дусі затвердженої програми вивчення слов'яно-російської філології, розробленої І. І. Срезневським (1849). Після припинення існування філософського факультету 1850 р. його колишні відділення перетворилися на самостійні факультети - історико-філологічний та фізико-математичний [1, с. 627; 4, с. 9-17].

У 1863 р. було схвалено проект реорганізаціїї історико-філологічного факультету, закріплений невдовзі в університетському статуті. Він передбачав утворення поряд з відділеннями історичних наук та класичної філології спеціального відділення слов'яно-російської філології. Водночас замість колишньої кафедри історії та літератури слов'янських наріч встановлювалася кафедра слов'янської філології, де передбачалося викладання наступних дисциплін: слов'янські наріччя, історія слов'янських літератур, слов'янські старожитності. Додатково при юридичному факультеті утворилася кафедра історії слов'янських законодавств. За наступним статутом 1884 р. в університеті вперше запроваджувався самостійний курс з історії південних та західних слов'ян, що являв собою до цього часу лише складову частину загального філологічного огляду слов'янських народів. Передісторія таких нововведень та їхні наслідки здатні пояснити причини якісно нового етапу в становленні вітчизняного слов'янознавства [4, с. 19-21; 20, с. 3-4].

В другій половині ХІХ ст. Університет Св.Володимира перетворився на один з провідних центрів європейського слов'янознавства, де працювала ціла плеяда видатних учених-істориків. Завдяки зусиллям представників кафедри слов'янської філології (О. О. Котляревського, Т. Д. Флоринського, В. Я. Яроцького), інших його кафедр та факультетів (М. М. Любовича, М. Ф. Владимирського-Буданова, Ф. Я. Фортинського) викладання профільних дисциплін піднялося до найвищого рівня досягнень тогочасної науки, розширились рамки та змістовність наукових розвідок, активізувалися зв'язки із зарубіжними осередками. Славістичне життя стало більш насиченим та різноманітним: була створена Слов'янська бібліотека Св. Кирила і Мефодія, діяло Київське слов'янське благодійне товариство, видавався "Слов'янський щорічник", а "Університетські вісті" регулярно публікували огляди найновіших праць зі славістики. Враховуючи те, що слов'янознавство в Російській імперії було пов'язане спершу з політичним слов'янофільством (панславізмом), біля філологічно-археографічного сегменту суттєво розросталися історичний та етнографічний. Цим значною мірою визначалися пріоритети в наукових уподобаннях викладачів університету [1, с. 111-117, 303-325, 672-673, 677679, 790-791; 2, с. 10-15; 5].

У зазначений період по висхідній лінії розвивається дослідження різних аспектів історії та культури слов'янських народів. Відбувалося це в рамках декількох основних історіографічних шкіл, представники яких, різні за своїми переконаннями, пропонували власне бачення слов'янської історії, концепції історичного процесу, систему тлумачення фактів і явищ, свою оригінальну методологію дослідження, специфічне ставлення до джерел. Аж до початку ХХ ст. у вітчизняній історичній славістиці існувало три основних напрями: слов'янофільський, народницький та позитивістський. На зміну нечисленним розробкам із славістичної тематики, що базувалися переважно не на ретельному аналізі джерел, а були більшою чи меншою мірою запозиченнням із зарубіжної літератури, врешті-решт приходять грунтовні, багатопланові, фактологічно виважені наукові праці, які базувалися переважно на порівняльно-історичному методі й досьогодні не втратили свого пізнавального значення. Накопичення значного обсягу джерел та вихід у світ наукових досліджень, що стали не тільки відправним пунктом для подальшої розробки різноманітних проблем, але й значним досягненням світової славістики, безумовно, позитивно вплинуло на рівень університетського слов'янознавства [7, с. 179-180].

Проте на початку ХХ ст. в Університеті Св. Володимира все ще була відсутньою яскраво виражена історико-славістична школа. Це пояснювалося, насамперед, тим, що на той час не існувало профільної кафедри та відповідної спеціалізації - історичного слов'янознавства. Дана проблема мала шанс бути вирішеною наприкінці 1919 р., коли передбачалося відкриття кафедри історії слов'ян, яка, однак, так і не розпочала свою роботу через реорганізацію університету в 1920 р. [6, с. 15].

Незважаючи на перешкоди об'єктивного і суб'єктивного характерів, що гальмували розвиток університетського слов'янознавства, загальні тенденції цього процесу мали прогресивний характер. Вихованці та представники педагогічного колективу університету посідали чільне місце серед інших вітчизняних і зарубіжних славістів. Це повною мірою стосується й історії Чехії, одним з родоначальників вивчення якої став відомий історик-медієвіст Антон Микитович Ясинський (1864-1933) - доктор загальної історії, професор, член-кореспондент Чеського товариства наук, член Чеської академії наук та мистецтв (1907), академік АН БРСР (1928). Після закінчення Першої київської гімназії (1884) та історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира (1888), він був залишений для продовження науково-викладацької діяльності. Упродовж 1890-1893 рр. працював учителем історії в Київському кадетському корпусі та в жіночій гімназії В. М. Ващенко-Захарченко. Захистивши дисертацію 1895 р., А. М. Ясинський отримав ступінь магістра й почав читати в університеті лекції з середньовічної історії в якості приват-доцента. Того ж року був призначений вчителем історії в Першій гімназії, одночасно викладаючи в Інституті шляхетних дівчат. Восени 1896 р. він прийняв запрошення Юр'ївського (Дерптського, нині - Тартуського) університету на посаду екстраординарного (з 1901 р. - ординарного) професора по кафедрі всесвітньої історії. З 1911 р. працював у вищих навчальних та науково-дослідних установах Москви, Воронежу, Вітебська, Смоленська [14, с. 546-606].

Формуваня А. М. Ясинського як провідного вченого-славіста, фахівця із соціально-правової історії Чехії розпочалося саме в "український період" життя, у стінах Університету Св. Володимира, де пройшли студентські роки, початок наукової та педагогічної діяльності. Про цей період можна знайти деякі відомості в особистому архіві його двоюрідної сестри, бібліографа Київського університету З. З. Піскорської (Андрієнко) та в щоденнику історика В. К. Піскорського [16, с. 43].

Магістерська дисертація "Занепад земського устрою в Чеській державі (Х-ХІІІ ст.)" (1895) та докторська "Основи соціального устрою чеського народу в епоху панування звичаєвого права" (1901) захищалися Ясинським у Києві. Докторську дисертацію, видану у двох томах під загальною назвою "Нариси і дослідження з соціальної та економічної історії Чехії в середні віки", було відзначено преміями імені професора О. О. Котляревського (за перший том) та імені М. В. Ломоносова (за другий). Працюючи в університетах та інших установах Росії, Білорусії, він часто навідувався до Києва (1911 р., приміром, приїздив на ХІ Археологічний з'їзд) та підтримував плідні зв'язки з місцевою науковою громадськістю [8, с. 323; 16, с. 44-45]. слов'янський шевченко богемістика історія

У своїх дослідженнях А. М. Ясинський розробив численні проблеми соціально-економічної, аграрної та правової історії середньовічної Чехії. Ним було запроваджено своєрідну й доволі оригінальну схему соціального розвитку чеського суспільства, що дозволила досліднику не лише простежити закономірності історичної еволюції на теренах однієї держави, але й доповнити

панораму поступу інших держав Центрально-Східної Європи. В контексті цієї схеми найдавніша стадія отримала назву "колективних форм побуту". Її заступив "земський устрій", для якого характерним була майнова нерівність, наявність суспільних прошарків та державного апарату управління, однак, при збереженні заснованих на "самобутніх, колективних формах побуту" правових норм. Учений тлумачив феодалізм, усіляко уникаючи використання цього терміну, як "станово-привілійований устрій", що прийшов у другій половині ХІУ ст. на зміну "земському" та знищив юридичну самобутність народу [19, с. 383-384].

Праці А. М. Ясинського з історії Чехії присвячено насамперед аналізу розвитку чеського суспільства в добу переходу від "земського ладу" до "станово-привілійованого". Головну увагу він приділив питанню щодо ступеня та характеру іноземного, точніше німецького впливу на долю Чехії ХІІІ-ХІУ ст., який мав місце, зокрема, внаслідок колонізації. Цей вплив уявлявся Ясинському, по суті, другорядним чинником, котрий, проте, отримав важливе значення тому, що держава вже дозріла для відповідних соціальних змін. Докладно розглянувши процес виникнення станів, апарату управління центральних та земських установ, розділення держави на адміністративні області, соціальну організацію села, розвиток найважливіших господарських документів, Ясинський констатував, що німецькі організаційні форми були прийняті в Чехії ХІІІ-ХІУ ст. лише відносно деяких суспільних явищ, а тому в жодному разі не можна говорити про повну асиміляцію чеських інституцій німецькими [7, с. 183-184].

Подібна концепція дослідника суперечила висновкам тогочасної західноєвропейської історіографії, а тому її положення викликали неоднозначну реакцію колег і критичні відгуки наукових опонентів. Лише багато років по тому було визнано заслуги А. М. Ясинського, зокрема, його роль у боротьбі проти однобічних уявлень про механічне запозичення Чехією суспільних і правових порядків Німеччини. Проте й наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. критики ставили праці цього богеміста вище наукового доробку деяких чеських і німецьких учених, відмічаючи в них грунтовні огляди джерел та літератури, використання всього доступного історичного матеріалу, ясність викладення, оригінальність висновків [16, с. 45].

У своїх студіях із соціально-економічної історії Чехії Ясинський виступав також проти теорії індивідуального або приватного землеволодіння західних науковців Н. Д. Фюстеля де Куланжа, К. Т. Інама-Штернегга, Х. Віттиха, Ф. Сібома та Б. Гільдебранда, які зазначали, що на перших стадіях розвитку в народній масі переважали раби й залежні люди, а самі форми спільного володіння полями та угіддями виникли згодом під впливом фінансових та економічних інтересів землевласників. Створивши нарис аграрних відносин у Чехії і першим дослідивши чеські поземельні описи-урбарії ХІІІ - XIV ст., вчений дійшов висновку, що головну масу залежного селянства становили вихідці з колись вільного сільського населення [13, с. 312-314; 16, с. 46-56].

А. М. Ясинський, без перебільшення, вважається одним з найвидатніших вітчизняних істориків Чехії, а його праці - верхівкою історичної богемістики зазначеної доби ("Чеське свідчення XIV століття про російське металеве виробництво" (1898); "Сприяння чехів успіхам германізації на берегах Балтійського моря" (1898); "Основні риси розвитку права в Чехії XIII-XV ст." (1902); "Запровадження німецького права в селах Чехії XIV століття" (1903); "Присяга селян по чеському середньовічному праву" (1904), "Лекції з історії середніх віків. Раннє середньовіччя" (1910), "Емфітевзис та перемір полів в середньовічній Чехії" (1929) та ін.) [5; 13, с. 243-245, 317, 415, 433]. За своєю науковою значущістю вони з повним правом можуть стояти поряд з працями провідних європейських істориків-медієвістів. Найбільшого схвалення Ясинський дістав у самій Чехії, як учений, що зрозумів і дав правильну оцінку історичному значенню чеського народу й своїми розвідками суттєво збагатив знання в галузі давньої суспільної та соціальної історії чехів.

Значний внесок у розробку окремих питань історії та культури Чехії, крім А. М. Ясинського, зробили й інші науковці, котрі працювали в Університеті Св. Володимира в середині XIX - на початку XX ст. Серед них: В. О. Більбасов (досліджував діяльність Кирила та Мефодія, Яна Гуса, яким присвятив свої праці "Кирило і Мефодій за документальними джерелами" (1868-1871), "Чех Ян Гус з Гусинця" (1869)), М. Д. Іванишев (займався історією слов'янських законодавств, в тому числі богемського, переклав російською мовою кілька пам'яток давньочеського права, зокрема, збірку законів "Ряд земського права" (1841), автор студії "Про ідею особистості у стародавньому праві богемському і скандинавському" (1841)), Є. А. Рихлік (Рихлик) (мовознавець, написав праці "Поетична діяльність Франца Ладіслава Челаковського (З історії чеського літературного відродження)" (1915), "Життя слов'ян: популярні нариси" (1915), "Досліди над чеськими колоніями в Україні" (1925)), А. І. Степович (Дудка- Степович) (вивчав історію слов'янських літератур, захистив дисертацію "Праці В. Б. Небеського з історії середньовічної чеської літератури" (1892), є автором розвідок "Етюди з галузі нової чеської літератури" (1881), "Нарис історії чеської літератури" (1886), "Нариси з історії слов'янських літератур" (1893)), А. В. Стороженко (в своїй дисертації дослідив Зеленогорський та Краледворський рукописи), К. Ф. Страшкевич (займався аналізом та викладанням чеської мови, розробив "Чеську граматику" з хрестоматією та словником (1852)), Т. Д. Флоринський (підтотував та видав "Посібник до лекцій з історії Чехії" (1915), де виклав історію чехів від її початку до 1526 р., є автором статей "Гус і Віклеф" (1884), "Ян Амос Коменський, друг людства" (1892)) [1, с. 49, 207-224, 627; 13, с. 150, 206-207, 247, 312-317, 350-442; 14, с. 629-665, 671-680; 19].

Реорганізація університету, який фактично припинив своє існування в 1920 р. (натомість були засновані Вищий інститут народної освіти, Київський інститут народної освіти) та репресії 20-30-х рр. ХХ ст. проти інтелігенції, перш за все гуманітарної, спричинили розгром української славістики. Тому після відновлення його роботи в 1933 р. викладати славістичні дисципліни було майже нікому. Відродження славістики розпочалося лише за часів Другої світової війни (в евакуації) в умовах відомої політичної кон'юнктури та завершилося в організаційному сенсі у 1946 р., коли була відновлена кафедра слов'янської філології на філологічному факультеті, на чолі якої став академік Л. А. Булаховський. Від початку своєї роботи кафедра забезпечувала викладання західнослов'янських мов та літератур - чеської та польської. З 1987 р. кафедра працює під керівництвом відомої богемістки, професора

О. Л. Паламарчук, співавтора першої української "Граматики чеської мови" (1992) і чеськомовного навчального посібника "Культура чеського народу - традиції та сучасність" (2010), перекладних словників і розмовників, а також численних праць з лексикології слов'янських мов, історії славістики, проблем міжслов'янського перекладу. Наразі важливою складовою науково- педагогічного процесу на кафедрі є навчальні курси з чеської мови, історії чеської культури та літератури, історичної граматики чеської мови, чеської лексикографії та лексикології, словотвору чеської мови та ін. [3; 15, с. 242- 243; 17, с. 143-146; 18, с. 113-119]

З цього часу розпочинається й новий етап у розвитку університетської історичної богемістики. Вагомий внесок у вивчення чеської історії зробили викладачі й вихованці кафедр історичного (1955-1964 рр. - історико- філософського) факультету Київського університету, які представляють різні покоління вітчизняної славістики ХХ - ХХІ ст.: І. С. Дзюбко, М. В. Кірсенко, В. П. Шумило, С. М. Мотрук, І. В. Малацай, О. O. Песчаний, Т. С. Бровченко, В. О. Бака, Б. О. Скопненко та ін.

Гідне поповненя отримала українська богемістика в особі відомого вченого-славіста Анатолія Федоровича Кізченка (1924-1991) - доктора історичних наук, професора. В 1948 - 1953 рр. він - студент міжнародного факультету, а потім відділу міжнародних відносин історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (отримав кваліфікацію - історик-міжнародник, референт-перекладач), в 1953 - 1956 рр. - аспірант кафедри нової історії та історії міжнародних відносин історичного, з 1955 р. -історико-філософського факультету. В червні 1956 р. А. Ф. Кізченко достроково захистив кандидатську дисертацію "Радянсько-чехословацькі відносини в період загрози фашизму і гітлерівської агресії (1933-1937 рр.)". А в листопаді 1972 р. ним була захищена докторська дисертація "Зовнішня політика Чехословаччини напередодні Другої світової війни (травень 1935 р. - березень 1939 р.)". Дисертаційні роботи вченого стали помітним явищем у вітчизняній славістиці та отримали високу оцінку спеціалістів. З листопада 1956 р. А. Ф. Кізченко - старший викладач кафедри історії середніх віків та стародавнього світу, з липня 1961 р. - доцент. У 1967-1984 рр. він працював на новоствореній кафедрі історії зарубіжних соціалістичних країн, спочатку на посаді доцента, а з квітня 1974 р. - професора. В листопаді 1975 р. отримав звання професора. Впродовж 1960-1972 рр. перебував на посадах заступника декана, 1978-1988 рр. - декана історичного факультету, 1984-1989 рр. - завідувача кафедри історії середніх віків та стародавнього світу. Останні роки свого життя (з травня 1989 р.) працював професором цієї кафедри [5].

За час роботи в університеті А. Ф. Кізченко не тільки розробив і читав значну кількість різноманітних нормативних та спеціальних лекційних курсів ("Історія первісного суспільства", "Історія стародавнього Сходу", "Історія країн Азії, Африки та Латинської Америки (середні віки)", "Історія Китаю (середні віки)", "Історія південних та західних слов'ян (ХУШ - ХХ ст.)", "Історія Чехословаччини", "Історія та культура Чехословаччини", "Гуситський рух у Чехії XV ст.", "Основи науково-дослідної роботи з історії зарубіжних соціалістичних країн" та ін.), а й був умілим популяризатором та інтерпретатором наукових знань, організатором історичної науки, займався активною дослідницькою роботою. Стилю науково-педагогічної діяльності вченого були властиві постійна увага до теоретично-методологічних питань, глибоке проникнення в суть досліджуваних явищ, оригінальний підхід до розв'язання складних проблем, блискуче знання фактичного матеріалу. Він успішно представляв вітчизняну науку на міжнародних та національних симпозіумах, конгресах, конференціях, брав участь в роботі кількох вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій, плідно працював як член редколегій низки фахових історичних видань, виступав з лекціями в українських та зарубіжних вишах (Чехословаччини, Німеччини, Угорщини, Югославії). Під його керівництвом успішно здійснювалася розробка комплексної наукової теми "Історіографія та джерела з проблем соціально- економічного розвитку, антифеодальної боротьби та суспільно -політичної думки європейських країн ХІІ-ХУШ ст." [8, с. 97-103].

Відвідуючи неодноразово Чехословаччину, А. Ф. Кізченко здобув там чисельних друзів та брав разом з ними участь в реалізації спільних наукових проектів. Тривалий час він працював членом Правління Українського відділення Товариства радянсько-чехословацької дружби. Його ім'я стало своєрідною візитною карткою для багатьох колег по університетській спільноті при їхніх контактах з вченими інших осередків науки та освіти, в тому числі зарубіжних. Як багатогранний дослідник з широким науковим світоглядом, блискучий продовжувач славних традицій університетської богемістики, А. Ф. Кізченко створив на історичному факультеті широко знану далеко поза межами вишу школу славістів, представники якої нині успішно працюють в науково - дослідних, навчальних й державних установах України та інших країн світу. Плідна діяльність вченого одержала високу оцінку. Він був нагороджений Почесним знаком Союзу чехословацько-радянської дружби І ст., бронзовою медаллю Я. А. Коменського Братиславського університету, срібною медаллю Я. Е. Пуркинє Брненського університету, медаллю З. Неєдли, урядовими нагородами (медалями) СРСР [5].

Свої наукові праці (понад 100), серед яких є монографії, підручники, навчальні посібники, брошури, статті, А. Ф. Кізченко присвятив різноманітним проблемам давньої, середньовічної, нової та новітньої історії слов'янських народів, в першу чергу внутрішній та зовнішній політиці Чехословаччини ("До питання про боротьбу народних мас Чехословаччини за дружбу і союз з СРСР в період зростання загрози гітлерівської агресії" (1963); "Відносини між Чехословаччиною і Польщею напередодні Другої світової війни (1934-1938 рр.)" (1968); "Зовнішньополітичні відносини так званої "другої Чехословацької республіки" (1970); "Напередодні трагедії. З історії зовнішньої політики Чехословаччини, травень 1935 р. - березень 1938 р." (1971); "Народи - друзі, народи - соратники" (1981); "Чехословаччина в соціалістичній співдружності" (у співавторстві) (1986); "Історія південних і західних слов'ян: підручник" (у співавторстві) (1966, 1987) та ін.) [8, с. 214].

Безумовно, концептуальні положення історичних робіт А. Ф. Кізченка, які створювалися в певних історичних умовах в рамках ідеологічно заангажованих методологічних постулатів, наразі потребують об'єктивної оцінки та критичного переосмислення. Висвітлюючи події чехословацької історії з позицій догматики "розвиненого соціалізму", вчені радянського періоду почасти замінювали аналіз імперативом партійної доцільності та алгоритмом "класовості". Такий однобічний підхід серйозно звужував можливість для дійсно наукового висвітлення суспільно-політичної історії Чехії (Чехословаччини).

Проте й досьогодні праці цього українського вченого-богеміста не втратили фактологічної цінності та актуальності. Особливо це стосується його монографії, яка побачила світ у 1971 р. В ній вперше у вітчизняній історіографії на основі архівних дипломатичних документів відтворювалася динамічна, повна суперечливих моментів картина чехословацької зовнішньої політики 30 -х рр. ХХ ст., визначалися її мета, зміст, характер і напрями, аналізувалися відносини Чехословацької республіки з іншими державами, ставлення керівництва країни до міжнародних подій напередодні Другої світової війни, що спричинили мюнхенську трагедію. Не менш цінним за фактологічним наповненням та системою подачі матеріалу залишається для сучасної вищої школи підручник з історії південних і західних слов'ян (1966, 1987), членом авторського колективу й редактором якого був А. Ф. Кізченко. В підручнику знайшли відображення загальні закономірності й специфічні особливості соціально-економічного, політичного та культурного розвитку низки країн Центрально-Східної Європи, в тому числі Чехії, з давніх часів до середини 80 -х рр. ХХ ст.

Традиції університетського слов'янознавства та богемістики як його важливої складової набули свого найбільш повного й вираженого продовження на історичному факультеті в роботі кафедри історії слов'ян, що була утворена в лютому 1967 р. за наказом Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР від 30 грудня 1966 р. На час виникнення кафедра мала назву "історії зарубіжних соціалістичних країн", з 1985 р. - "історії соціалістичних країн Європи", з 1990 р. - "історії західних та південних слов'ян", з 1996 р. - "історії слов'ян". В різні часи кафедру очолювали професори І. С. Дзюбко (1967-1971), К. О. Джеджула (1972-1988), В. І. Яровий (з 1988-2016) [20, с. 5-6]. 29 червня 2016 р. Вчена рада Київського національного університету імені Тараса Шевченка прийняла рішення про створення кафедри історії Центральної та Східної Європи шляхом об'єднання кафедр історії слов'ян та історії Росії в рамках нової освітньої програми "Східноєвропейські історичні студії" (завідувач кафедри - професор В. М. Мордвінцев). Наказ ректора № 573-32 від 30 червня 2016 р. затвердив рішення Вченої ради університету [10].

Створення кафедри було обумовлене необхідністю підготовки фахівців з історії народів Центральної та Східної Європи, зважаючи на їхню роль у розвитку людської цивілізації та забезпеченні зовнішньополітичних інтересів України. Нині кафедра, колектив якої складається з 10 викладачів (доктори історичних наук, професори В. М. Мордвінцев, В. І. Яровий, І. В. Верба, кандидати історичних наук, доценти О. С. Антонюк, О. В. Ляпіна, О. П. Мельничук, І. В. Малацай, С. М. Мотрук, А. О. Руккас, кандидат історичних наук, асистент А.Г. Папакін), забезпечує викладання історії цього регіону Європи від найдавніших часів і середньовіччя до нової доби і сьогодення в нормативних курсах "Історія народів Південно-Східної і Центральної Європи", "Історія народів Східної Європи" та дисциплінах вільного вибору (спеціалізації "Держава і суспільство в країнах Центральної та Східної Європи", "Націотворення та міжетнічні процеси в країнах Центральної та Східної Європи"), у тому числі з історіїї Чехії ("Особливості історичного розвитку Чехії", "Гусизм в історії Центрально-Східної Європи"). Здійснюється підготовка фахівців, які отримують ОКР "бакалавр" та "магістр". Окрім базової англійської, вони мають можливість оволодіти чеською, польською та хорватською мовами. В контексті трансформації навчальних планів та програм наукових досліджень плануються певні зміни щодо тематичної спрямованості та змісту лекційних курсів. Широкою і різноманітною є тематика наукових досліджень богемістів кафедри. Ними активно розробляються проблеми національно-визвольного руху чехів, становлення та розвитку незалежної Чехословацької Республіки, функціонування та краху тоталітарного режиму в Чехословаччині в другій половині ХХ ст., посттоталітарної трансформації, демократичної опозиції, "Празької весни" 1968 р., "ніжної революції" 1989 р., кризи та розпаду ЧСФР, сучасного становища Чеської Республіки, її внутрішньої та зовнішньої політики, євроінтеграційного досвіду, чесько - українських взаємин, історії української громади в Чехії тощо. Викладачі кафедри брали участь у розробці кількох наукових тем, які безпосередньо торкалися різних аспектів чеської історії. Серед них, зокрема, "Історія соціально-політичного розвитку слов'янських країн та українсько-слов'янські зв'язки. ХІХ - ХХ ст.", "Суспільно-політичні кризи та їх наслідки в країнах Центральної та Південно-Східної Європи (кінець 40-х - початок 90-х рр. ХХ ст.)", "Історія слов'янських народів у контексті становлення та розвитку україно-європейських стосунків з давніх часів до початку ХХ ст."). В результаті підготовлено до друку та опубліковано цілу низку наукових та навчально- методичних праць [8, с. 89-95, 100; 10]. Отже, починаючи із середини ХІХ ст. вивчення історії та культури чехів стало важливою складовою науково-педагогічного процесу в Київському університеті. Університетська богемістика, яка пройшла складний шлях становлення та розвитку, представлена доволі широким спектром досліджень, присвячених різним етнополітичним, економічним та культурним проблемам, та навчальних курсів, які посіли чільне місце серед інших історичних й філологічних дисциплін. Втім за роки, що минули, тут, на відміну від багатьох інших вишів України (наприклад, Ужгородського національного університету, де з 2010 р. діє Центр історичних студій з богемістики і словакістики), так й не було створено потужного науково-дослідного богемістичного центру, спроможного теоретично й практично стимулювати системні розвідки в цій галузі, готувати нові покоління профільних фахівців. Тому наразі вкрай необхідним є не тільки гідне продовження і збагачення традицій богемістики, вивчення, критичне осмислення та узагальнення попереднього наукового досвіду, а й розробка якісно нової концепції її подальшого розвитку в контексті сучасних викликів і нових можливостей. Це всіляко сприятиме повноцінному розвитку українсько-чеського співробітництва, поширенню знань про Чехію в Україні, гідній репрезентації вітчизняної науки на міжнародній арені.



Список використаних джерел та літератури:

1. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Университета Св. Владимира (1834-1884) / сост. и изд. под ред. В. С. Иконникова. - Киев: Типография Императорского Университета Св. Владимира, 1884. - 860 с.

2. Гирич І. Б. Під захистом святого Володимира: Університет та його околиці / І. Гирич. - Київ: Либідь, 2014. - 80 с.

3. Даниленко Л. І. Богемістика / Л. Даниленко // Енциклопедія сучасної України. - [Ел. ресурс] Режим доступу: http://esu.com.ua/ search_articles.php?id=35834 (Дата зверн: 29 серпня 2018 р.) - Назва з екрану.

4. Досталь М. Ю. К истории создания кафедры славистики в Киевском университете Св. Владимира / М. Досталь // Славистика в университетах России: сб. науч. трудов / отв. ред. И. Г. Воробьева. - Тверь: УОП Тверского государственного университета, 1993. - С. 9-25.

5. Енциклопедія Київського національного університету імені Тараса Шевченка [Електронний ресурс] - Режим доступу: eu.univ.kiev.ua - Назва з екрану. (Дата звернення: 30 серпня 2018 р.) - Назва з екрану.

6. Журжа І. В. Становлення та розвиток слов'янознавства в Університеті св. Володимира (1834 - 1919 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.06 / І. В. Журжа. - Київ, 2006. - 20 с.

7. Историография истории южных и западных славян / отв. ред. И. В.Созин. - Москва: Издательство Московского университета, 1987. - 262 с.

8. Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле і сьогодення / під ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. - Київ: ПРАЙМ-М, 2004. - 356 с.

9. Історія Київського університету: монографія / кер. авт. кол. В. Ф. Колесник. - Київ: ВПЦ "Київський університет", 2014. - 895 с.

10. Кафедра історії Центральної та Східної Європи [Ел. ресурс] - Режим доступу: ce-europe.knu.ua (Дата зверн: 31 серпня 2018 р. - Назва з екрану).

11. Киевский университет: документы и материалы. 1834-1984 / сост. В. А. Замлинский [и др.]. - Киев: Вища школа, 1984. - 190 с.

12. Київський університет імені Тараса Шевченка. Сторінки історії і сьогодення / за заг. ред. В. В. Скопенка. - Київ: ВПЦ "Київський університет", 1994. - 286 с.

13. Копилов С. А. Проблеми історії слов'янських народів в історичній думці України (остання третина XVII - початок ХХ ст.) / С. А. Копилов. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2005. - 464 с.

14. Лаптева Л. П. История славяноведения в России в конце ХІХ - первой трети XX в. / Л. Лаптева. - Москва: Индрик, 2012. - 840 с.

15. Нариси історії Київського національного університету імені Т. Шевченка: 1834-2004 / В. Різун [та ін.]. - Київ: Наша культура і наука, 2004. - 440 с.

16. Новикова О. Антон Ясинський - український дослідник чеського Середньовіччя / О. Новикова // Хроніка-2000. - Ч. І. "Україна-Чехія". - 1999. - Вип. 25-26. - С. 43-57.

17. Паламарчук О.Л. Особливості підготовки студентів-славістів Київського університету імені Тараса Шевченка в сучасних умовах /

О. Л. Паламарчук, О. Р. Чмир // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. - 2010. - Вип. 12. - С. 141-146.

18. Палій О. П. Літературознавча богемістика на кафедрі слов'янської філології КНУ: традиції і сучасність / О. Палій // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. - 2011. - Вип. 14. - С. 112-119.

19. Славяноведение в дореволюционной России: библиографический словарь / отв. ред. В. А. Дьяков. - Москва: Наука, 1979. - 430 с.

20. Яровий В. І. Становлення та розвиток історичного слов'янознавства в Київському університеті імені Тараса Шевченка / В. Яровий // Вісник Київського університету. Історія. - 1998. - Вип. 37. - С. 3-6.



References

1. IKONNIKOV, V. S. (ed.) (1884) Biograficheskij slovar' professorov i prepodavatelej Imperatorskogo Universiteta Sv. Vladimira (1834 - 1884). Kiev: Tipografija Imperatorskogo Universiteta Sv. Vladimira.

2. HYRYCH, I. B. (2014) Pidzaxystom svyatoho Volodymyra: Universytet ta joho okolyci. Kyiv: Lybid'.

3. DANYLENKO, L. I. (2004) Bohemistyka. Encyklopedia suchasnoyi Ukrayiny [Online] Available from: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=35834 (Accessed: August 29, 2018).

4. DOSTAL', M. Ju. (1993) K istorii sozdanija kafedry slavistiki v Kievskom universitete Sv. Vladimira. Slavistika v universitetah Rossii: sb. nauch. trudov. Tver': UOP Tverskoj gosudarstvennyj universitet, p. 9-25.

5. Encyklopediya Kyyivs"koho nacional"noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka [Online] Available from: eu.univ.kiev.ua (Accessed: August 30, 2018).

6. ZHURZHA, I. V. (2006) Stanovlennya ta rozvytok slov'yanoznavstva v Universyteti sv. Volodymyra (1834-1919 rr.). Unpublished Thesis Abstract (PhD). Kyiv, Kyyivs"kyj naukovo-doslidnyj instytut arxivnoyi spravy ta dokumentoznavstva.

7. SOZIN, I. V. (1987) Istoriografija istorii juzhnych i zapadnych slavjan. Moskva: Izdatel'stvo Moskovskogo universiteta.

8. KAZ"MYRCHUK, H. D. (ed.) (2004) Istorychnyj fakul”tet Kyyivs”koho nacional"noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka: mynule i s”ohodennya. Kyiv: PRAJM-M.

9. KOLESNYK, V. F. (ed.) (2014) Istoriya Kyyivs"kohouniversytetu: monohrafiya. Kyiv: VPC "Kyyivs"kyj universytet".

10. Kafedra istoriyi Central"noyi ta Shidnoyi Yevropy [Online] Available from: ce-europe.knu.ua (Accessed: August 31, 2018).

11. ZAMLINSKIJ, V. A. et al. (1984) Kievskij universitet: dokumenty i materialy. 1834 - 1984. Kyiv: Vishha shkola.

12. SKOPENKO, V. V. (ed.) (1994) Kyyivs"kyj universytet imeni Tarasa Shevchenka. Storinky istoriyi i s”ohodennya. Kyiv: VPC "Kyyivs"kyj universytet".

13. KOPYLOV, S. A. (2005) Problemy istoriyi slov'yans"kyx narodiv v istorychnij dumci Ukrayiny (ostannya tretyna XVII - pochatok XX st.). Kam'yanec - Podil"s"kyj: OIYuM.

14. LAPTEVA, L. P. (2012) Istorija slavjanovedenija v Rossii v konce ХІХ - pervoj treti ХХ v. Moskva: Indrik.

15. RIZUN, V. V. et al. (2004) Narysy istoriyi Kyyivs”koho nacional”noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka: 1834-2004. Kyiv: Nasha kul"tura i nauka.

16. NOVYKOVA, O. (1999) Anton Yasyns"kyj - ukrayins"kyj doslidnyk ches"koho Seredn"ovichchya. Xronika - 2000. "Ukrayina - Chexiya”. I. 25-26, p. 43-57.

17. PALAMARCHUK, O. L., CHMYR, O. R. (2010) Osoblyvosti pidhotovky studentiv-slavistiv Kyyivs"koho universytetu v suchasnyx umovach. Komparatyvni doslidzhenya slov'yans"kych mov i literatur. 12, p. 141-146.

18. PALIJ, O. P. (2011) Literaturoznavcha bohemistika na kafedri slov'yans"koyi filolohiyi KNU: tradycii i suchsnist". Komparatyvni doslidzhenya slov'yans"kych mov i literatur. 14, p. 141-146.

19. D'JAKOV, V. A. (1979) Slavjanovedenie v dorevoljucionnoj Rossii: bibliograficheskij slovar'. Moskva: Nauka.

20. YAROVYJ, V. I. (1998) Stanovlennya ta rozvytok istorychnoho slov'yanoznavstva v Kyyivs"komu universyteti. Visnyk Kyyivs”koho universytetu. Istoriya. 37, p. 3-6.



Анотація

Традиції та перспективи розвитку богемістики в київському університеті імені Тараса Шевченка. Світлана Мотрук, кандидат історичних наук, доцент Київський національний університет імені Тараса Шевченка

В статті висвітлюються основні напрями та зміст наукової діяльності істориків-богемістів Київського університету в контексті становлення та розвитку історичного слов'янознавства.

Особлива увага приділена її загальним закономірностям та специфічним рисам на різних етапах, а також внеску окремих університетських кафедр у вивчення історії та культури Чехії.

Серед родоначальників української богемістики був відомий історик-медієвіст, професор А. М. Ясинський, який займався соціально-економічними проблемами середньовічної Чехії. Початок його науково-викладацької діяльності тісно пов'язаний з Університетом Св. Володимира.

Традиції університетської богемістики набули свого найбільш повного й системного продовження на історичному факультеті в роботі кафедри, заснованої у 1967 р. (з 1996 р. - кафедра історії слов'ян). Найяскравішим її представником був професор А. Ф. Кізченко - фахівець з історії зовнішньої політики Чехословаччини напередодні Другої світової війни. Широкою і різноманітною наразі є тематика наукових досліджень богемістів кафедри історії Центральної та Східної Європи, створеної у 2016 р. в рамках нової освітньої програми ”Східноєвропейські історичні студії”.

Проте за роки, що минули, в університеті так й не сформувався потужний науково-дослідний центр богемістики, спроможний теоретично й практично стимулювати системні розвідки в цій сфері, готувати нові покоління фахівців, сприяти повноцінному розвитку українсько-чеського співробітництва, поширенню знань про Чехію в Україні, а також гідно репрезентувати вітчизняну науку на міжнародній арені.

Ключові слова: богемістика, Університет Св. Володимира, Київський університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії та літератури слов'янських наріч, кафедра слов'янської філології, кафедра історії слов'ян, кафедра історії Центральної та Східної Європи.



Abstract

Traditions and development prospects of the czech studies in Taras Shevchenko national university of Kyiv. Svitlana Motruk, PhD (History), Associate Prof., Taras Shevchenko National University of Kyiv

The article focuses on the basic directions and subjects of the scientific activity in the Bohemian studies at Kyiv University within the context of formation and development of historical Slavic studies.

In particular, general laws and specific features during different development stages have been emphasized, so was the contribution of each individual university departments to the Czech history and culture studies.

The establishment of the domestic Slavic studies as a whole and Czech studies in particular is related to a great extent to the scientific activity of the universities of the Russian Empire. In the 1830s - 1840s, the Department of History and Literature of the Slavonic Dialects, and later - Slavonic Philology were founded.

The famous Professor of Medieval history A. M.Yasynsky was among the pioneers of Ukrainian Czech studies.

The traditions of the university's Czech studies have been shaped by the work of the Department, wich was established on the Faculty of History in 1967 (Department of History of Slavs since 1996). The brightest representative of this institution and specialist in the foreign policy of Czechoslovakia in the eve of the Second World War was Professor A. F. Kithchenko.

Nowadays the Department of History of Central and East Europe, established in 2016 within the framework of the new educational program «Eastern European historical studies», has a wide range of research subjects and interests. Newertheless, in spite of the years of research and the established historical tradition, no center able to stimulate systematic theoretical and practical explorations in this field hasn't been created so far.

Key words: Czech studies, University of St. Volodymyr, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Department of History and Literature of the Slavonic Dialects, Department of History of Slavs, Department of History of Central and Eastern Europe.

Размещено на Allbest.ru

...