Роль шляхти північно-східної Угорщини в утвердженні протестантизму

O. Ferkov, PhD in History, Associate Professor Uzhgorod National University, Uzhgorod, Ukraine

THE ROLE OF THE NOBILITY OF NORTH-EASTERN HUNGARY IN THE ESTABLISHING OF PROTESTANTISM

The article focuses on the problems of the participation and role of the nobility of North-Eastern Hungary in the process of spiritual renewal, caused by the Reformation. New ideological and spiritual trends have embraced the entire Hungarian society, however, not every social group responded equally to the challenges of time. Among the first aristocrats and nobility who accepted the teachings of Luther and made significant efforts for the establishment of the Reformation in North-Eeastern Hungary were: Perenii, Dragphi, Bebeki, Druget, Batory, Magochi and others. Following large landowners, the medium and small gentry and large masses of ordinary people of various ethnic groups quickly joined the camp of Reformation.

Процес Реформації, рекатолизації та деякі інші аспекти церковної історії є однією з найменш досліджених сторінок історії Угорщини раннього нового часу. Дослідження часто-густо опираються на стереотипи та гіпотези, сформульовані в минулому та позаминулому столітті. Мабуть, визначальною причиною відсутності належних досліджень з проблеми є те, що історія церкви займає важливе місце в теологічній системі кожної з Церков. Конфесії, відповідно, тривалий час не спілкувалися, не було взаємного обміну поглядами, джерельним матеріалом, результатами досліджень. Отож, через обмеженість джерельної бази, заангажованість окремих авторів. деякі аспекти церковно-релігійної і духовно-культурної історії Угорщини раньомодерної доби залишаються недостатньо вивченими. Серед таких питань можна назвати участь та роль угорської шляхти в поширенні та утвердженні протестантизму. Звичайно, проблема неодноразово привертала увагу дослідників. В останні десятиліття угорська, словацька історіографія створила кілька цінних досліджень історії та діяльності аристократичних родів та шляхетських сімей Угорщини раннього нового часу [7; 11; 12; 13]. Географія цих праць локалізується на Задунав'я і частково Верхню Угорщину Верхня Угорщина - військова, економічна та адміністративна одиниця сформувалася у XVI ст., до неї увійшли 13 комітатів Північної та Північно-Східної Угорщини, а саме: комітати Спіш, Шариш, Земплін, Унґ, Береґ, Уґоча, Абауй, Торна, Гемер, Боршод, Гевеш, Саболч, Сат- мар; п'ять королівських міст - Кошице, Пряшів, Бардійов, Сабінов, Кежмарок. Центр округу - Кошице. Тут був осідок капітана Верхньої Угорщини та Спішської комори (казни).. Діяльність аристократів і шляхти Північно- Східної окраїни держави, зокрема так званих homo novus, які постали на політичні, господарській і культурній арені Угорщини в XVI ст. (Баторі, Перені, Бебек, Лошонці, Нярі, Телеґді, Меліт тощо) висвітлена скромно. Бракує комплексного дослідження участі шляхти Верхньої Угорщини в духовно-культурних процесах XVI- XVIII ст. Ґрунтовне просопографічне дослідження можливе тільки шляхом опрацювання широкої джерельної бази та історіографічних праць. Запропонованою статтею спробуємо долучитися до вирішення проблеми.

Реформація як найважливіший феномен ранньої модерної історії розпочала свій шлях Угорщиною у 20-х рр. XVI ст. і відразу зайняла виняткове місце в духовному, культурному житті, визначала суспільний та політичний розвиток країни, зокрема Північно-Східних комітатів. Впродовж другої половини XVI - початку XVII ст. сформувалися нові церковні організації протестантських конфесій: євангелістська (лютеранська) та кальвіністська (нині її називають - реформатська) церкви. Хоча для цього етапу характерна гостра міжконфесійна боротьба нових церков і ослаблених структур католицької церкви та держави, а також суперництво всередині протестантського табору, успіхи реформації були беззаперечними. На кінець XVI ст. реформаційні ідеї "заразили" практично всі прошарки суспільства і пустили коріння в угорський ґрунт остаточно.

Першим станом, який прийняв реформацію, було міщанство вільних королівських міст Верхньої Угорщини. В літературі ХІХ-ХХ ст. причиною такої уваги до вчення Лютера вважали німецьке етнічне походження міщанства. Втім, не етнічна належність, а скоріше вид заняття стали визначальними для "сприйняття" реформації. Міщани мали стабільні торговельні і культурні зв'язки з німецькими землями, звідки й прийшла реформація. Крім цього, міщанство угорських міст та містечок потребувало оновленої церкви. Не тільки німецькі, але й угорські та словацькі міщани швидко прийняли вчення Лютера. Жодних етнічних конфліктів у ті роки не спостерігалося [9, с. 13]. І звичайно не можна ігнорувати ту обставину, що перші студенти-угорці у Віттенберзі були з Банської Бистриці та Левочі (на території сучасної Словаччини).

Отже, до Мохачської битви (1526 р.) єдиною соціальною групою угорського суспільства, яка прийняла Реформацію, були міщани вільних королівських міст. Цілком інше ставлення до вчення Лютера було в аристократів та шляхти. Серед причин "ворожості" до реформації слід назвати ту обставину, що наприкінці Яґело- нської доби політична боротьба між магнатсько- шляхетськими угрупуваннями в Угорщині досягла свого апогею. Більшість шляхти вороже, з неприязню ставилося до "чужого" вчення, до того ж такого, яке походило з Німеччини і підтримувалося королевою.

Доказом негативного ставлення угорської шляхти до ранньої Реформації (до 1526 р.) є прийняті Державними становими зборами закони про переслідування послідовників нового вчення. Перший закон Державних станових зборів (вони були продубльовані комітатськими зборами) проти прихильників Лютера було прийнято у 1523 р. 54 стаття проголошувала послідовників Лютера єретиками і визначала їхнє покарання смертю та конфіскацією майна [3, с. 384]. Цікаво і те, що жоден із прийнятих законів стосовно "єретиків" не виконувався. Незважаючи на опір держави та жорстокі закони, темпи поширення Реформації не гальмувалися, і серед нових її прихильників з'являються магнати та шляхта.

Значний, але не визначальний вплив на темпи поширення Реформації мала ганебна поразка угорського війська від османів під містечком Могач: 29 серпня 1526 р. на полі битви загинули обоє архієпископів та більшість єпископів [17, с. 24-26]. Армія османів спустошила великі церковні маєтки, зруйнувала монастирі й церкви. У багатьох місцях після відступу турецької армії священики не повернулися до своїх приходів. Чимало єпархій залишилися без єпископів. Склалася практика, що новопризначені єпископи перебували не у своїх церковних округах, а у Відні. Звісно, з такої відстані управляти церковними справами було важко. Крім цього, було чимало випадків, коли церковні володіння ставали казенними (на підконтрольних туркам землях) або доходи з них ішли на утримання війська (одного з двох королів - Фердинанда або Заполяї).

Втім, на думку науковців, не можна вважати могачську поразку головною причиною швидкого поширення Реформації в Угорщині [9, с. 15]. Угорське пізньосередньовічне суспільство переживало кризу подібно до тієї, яку спостерігаємо в німецьких землях та князівствах. Частина станів вже задовго до Могача усвідомила необхідність реформи церкви [17, с. 17] (наприклад, під час повстання Дожи 1514 р., "куруци" - хрестоносці - спробували створити свою церкву).

У вільних королівських містах були випадки антице- рковних виступів [1, с. 20-21]. Отож, можна припустити, що могачська поразка стала своєрідним прискорювачем для прийняття ідеї Реформації церкви магнатами. Політичний хаос сприяв безперешкодному поширенню Реформації. В умовах тотального спустошення, громадянської війни і загальної невизначеності, стара церква скомпрометувала себе. Назріли обставини для пошуків нових духовних ідей та ціннісних орієнтирів.

Магнати, шляхта, міщани та й навіть залежні селяни більше, ніж будь-коли до того були готові до прийняття нових релігійно-духовних ідей. Громадянська війна перешкоджала консолідації сил католицької церкви та габсбурзького правителя для зупинення або перешкоджання протестантського "вірусу". Загони найманців Фердинанда І вербувалися з німецьких земель і не раз самі пропагували вчення Лютера.

Отже, для утвердження протестантизму в Угорщині (після блискавичного поширення) вкрай важливо було сприйняття його магнатами і шляхтою. У другій половині 20-х рр. XVI ст. поодинокі угорські аристократи з симпатією ставилися до вчення Лютера. Відомо, що серед перших світських патронів Реформації в Угорщині були: державний суддя Елек Турзо, охоронець корони Ференц Реваї, скарбник Томан Надошді, канцлер Петер Пе- рені, придворні аристократи: Міклош Костка, Гашпар Перені, Гашпар Драґфі, Ференц Дершфі, а також представники родів Чакі, Баторі, Бебек, Друґети тощо [16, с. 60; 20, с. 65-66].

Прихильність аристократів мала вирішальне значення для успіху Реформації, адже вони - володарі величезних маєтностей - вже у наступні роки після власного навернення передали нове вчення своїм підданим [6, с. 13-14]. В такий спосіб Реформація пустила коріння у землевласницьких містечках, селах на більшій території Угорщини. Аристократи не тільки підтримували реформатських проповідників, але й відкривали школи, фінансували навчання здібних селян в німецьких університетах, надавали кошти для видання книг тощо.

У період політичного хаосу та громадянської війни ані Фердинанд Габсбург, ані Ян Заполяї не мали реальної влади. Ніхто з них не наважувався виступити проти Реформації. Більше того, будучи католиками вони, не стали перешкоджати поширенню Реформації на власних приватних володіннях. Отож коли правителі не мали реальної влади, магнати вільно впливали на релігійно-ідейні симпатії шляхти. Шляхта, з незначним запізненням, слідом за аристократією також прийняла вчення Лютера. У такий спосіб Державні Станові збори у 30-40-х рр. XVI ст. вже не розглядали питання обмеження діяльності або переслідування послідовників Лютера.

Серед перших угорських аристократів та шляхтичів, які прийняли Реформацію, чимало таких, що мали свої володіння у Північно-Східних комітатах (Перені, Драґфі, Чакі, Друґети, Баторі та інші). Історична традиція першим угорським аристократом, який прийняв лютеранство на початку 1530-х рр., вважає Петера Перені [17, с. 44].

Петер Перені (1501-1548) був сином палатина Імре Перені та Доротеї Каніжаї. Він разом із братом Ферен- цом (Вародський єпископ) брав участь у Могачській битві. Юний єпископ помер на полі битви, а Петер врятувався втечею [6, с. 33]. Цікавим є його життєвий шлях і кар'єра. Він неодноразово змінював свою політичну орієнтацію (що є не винятком для угорської шляхти середини XVI ст.), здобув чималі статки і владу, але ж закінчив своє життя в ув'язненні.

Зацікавленість Перені протестантизмом поширювалася на сферу меценатства. Деякий час він приймав у своєму дворі проповідника Матяша Деваї Біро, працювали у місті відомі протестантські діячі Іштван Гал- сечі, Калманчехі Шанта Мартон. Чимало протестантських авторів присвячували свої твори покровителю і меценату Петеру Перені.

Магнат турбувався про стан освіти. За його ініціативи й фінансової підтримки школу в містечку Шаро- шпоток було перетворено на лютеранську гімназію (зародок реформатського колегіуму, який існує донині).

При поширенні Реформації Перені вдавалися до різних засобів, часто і до зброї. Петер Перені та його син Габор зруйнували католицькі монастирі у Шарошпатаку, Шаторалйауйгелі та Требишові. Втім, деякі автори висловлюються про суперечливий характер протестантизму Перені. Відомо, що у своєму місті - Шарошпоток - в 1537 р. він відвідував римо-католицьку службу. Можливо, він прагнув до очищеної католицької віри. Але в листах, написаних в останні роки свого життя, Петер Перені висловлює глибоку віру і відданість протестантизму.

Після смерті Петера Перені, справою утвердження Реформації у Земпілінському комітаті опікувалися його вдова Клара та син Габор. Вони запросили до міста Іштвана Копачі - одного з найвизначніших протестантських проповідників Верхньої Угорщини. Цікаво, що, хоча Перені були лютеранами і не допускали кальвіністів у свої володіння, цей Копачі відкрито симпатизував вченню Кальвіна і вільно міг працювати у Шарошпотоці (мабуть тут головним аргументом для запрошення Копачі була його навчально-виховна робота у дусі протестантизму).

Хоч серед Перені славу покровителя Реформації здобув згаданий вище Петер, інші представники роду зробили не менш вагомий внесок. Зокрема, Габор Пе- рені та його син підтримували гуманістів, а пізніше і протестантських діячів [6, с. 23].

Габор Перені був Угочанським і Марамороським наджупаном. Центром його володінь був славетний замок Нялаб (на правому березі річки Тиса, поблизу сучасного Королева). Відомо, що в 1508-1509 рр. він приймав знаменитого гуманіста руського походження Павла Русина із Кросно, який рятувався від чуми [6, с. 23]. Можливо, надав фінансову допомогу Павлу Русину, адже той присвятив видання віршів та панегірик Яну Паннонію (1512) саме своєму благодійнику Габору Перені.

Габор Перені загинув на полі Могачської битви. Його вдова Каталіна Надошді продовжувала справу меценатства. Відомо, що шляхтичка запросила вихователем свого сина Бенедика Ком'яті, знаного в історії літератури як автора перекладу на угорську мову листів св. Павла (Epistolae Pauli lingua donate. Az zent Pвl leueley Magyar nyeluen). Переклад побачив світ у краківській друкарні в 1533 р. [15] - це була перша друкована книга угорською. Очевидно, що Ком'яті присвятив книгу Каталіні Надошді, про що свідчить зображення в ній гербів Перені та Надошді. Через два роки в тому ж Кракові видрукувано протестантську за духом працю Імре Орозаї, присвячену також вдові Перені та її сину Яношу (De Christo et eius ecclesie, item de Antichristo eiusque Ecclesia) [6, с. 29; 15].

Неоднозначним було лютеранство Яноша Перені. Хоча за життя він демонстрував відкриту симпатію до нового віровчення та підтримував протестантських письменників і проповідників, все ж у своєму заповіті просив справити власний похорон за католицьким обрядом та щоб отці-францисканці помолилися за упокій його душі [6, с. 30]. Пояснення цього на перший погляд дивного заповіту слід шукати в особливостях ранньої Реформації, адже чіткого розмежування в обрядах, та й навіть у богослужінні католицькому і новому - протестантському - аж до оформлення протестантських церковних інституцій в Угорщині не було. В однаковій мірі підтримували Перені гуманіста, прихильника вчень Еразма Роттердамського - Ком'яті та протестанта Озораї.

Двір Перені, реформатори, які перебували при ньому, вплинули на поширення нової ідеології у сусідніх з Шарошпатаком територіях. Одночасно із приєднанням шляхтичів Перені до Реформації, до табору прихильників нового віровчення долучилися шляхтичі Друґети. Рід Друґетів - один з найвпливовіших і багатших давніх аристократичних сімей Угорщини. Їхні володіння розкинулися на північно-східні окраїни Угорщини в комітатах Земплін та Унґ аж до польського кордону. Вчені припускають, що прийняття представниками роду Друґетів протестантизму сталося під впливом Перені, адже Ференц ІІІ Друґет Ужанський наджупан був одружений з Ержебет Перені. А його брат Георгій (Дьордь) "душею і тілом був вірний Реформації". Отож, прикладом покровительства Реформації у Північно-Східній Угорщині можемо назвати також діяльність Друґетів.

Центром земплінських володінь Друґетів було містечко Гуменне. Немає достовірних джерел про точний час прийняття Друґетами реформаційних вчень. Втім, можна припускати, що це сталося у першій половині 30-х рр. XVI ст. (Угорський дослідник Ласло Рез на основі генеалогії та шлюбних контактів Друґетів з іншими сім'ями висловив думку, що Друґети були одними з перших магнатів хто прийняв протестантизм) [16, с. 60].

В Гуменному спершу з'являється лютеранське вчення і через декілька років - кальвінізм. Джерела згадують першого проповідника-кальвініста в Гуменному у середині 50-х рр. XVI ст. - в той час, коли власником міста був Іштван Друґет [9, с. 152-153]. Іштван переселився з Ужгорода до Гуменного в 1556 р. В Ужгороді він також підтримував реформатів, робив щедрі пожертви кальвіністській общині. Поряд з Гуменним, в іншому місті Друґетів, комітатському центрі - Ужгороді - Реформація пустила коріння в 1540-х рр. У 1546 р. вже існувала протестантська громада, яку Друґети беруть під свою опіку. Відомо, що у 1555 р. тут працював лютеранський проповідник-магістр Петер. Інше джерело повідомляє, що у 1556 р. Гашпар Друґет прийняв до міста протестантського проповідника, ім'я якого невідоме: він втікав від переслідувань отців-католиків. Невдовзі виникли общини протестантів в навколишніх селах: Бартфі, Часловцях, Чічері, Доборуській, Горянах, Коритня- нах, Латорицьких Реметах, Капушанах, Паладьї, Соб- ранцях, Тибаві, Сенні, Тарновцях, Доманницях, Неви- цькому, Радванці, Минаї, Яроку та ін. [19, с. 114-119].

Згодом поряд із лютеранством став поширюватися швейцарський напрямок Реформації. На кінець 70-х рр. із 30-ти католицьких вікарій Ужанського головного деканату не залишилося жодного. Монахів католицьких орденів вигнали із Капушан, Ужгорода та з інших містечок. Майно, церковний інвентар, будівлі переходили протестантам. Реформати мали свою школу, яка утримувалася коштом громади та пожертвами Друґетів та інших землевласників. Документ за 1589 р. наводить дані про доходи реформатського священика і вчителя в Ужгороді. Зокрема, вказувалося те, що церкву, священика і школи та вчителя підтримували з чотирьох джерел: замку (Друґети), міста, десятини з виноградників та з філій Ужгородської матірної церкви [10, с. 429-442].

Отже, Друґети не тільки самі прийняли протестантизм, але й доклали чимало зусиль для поширення й укріплення нового віровчення на підвладних їм землях [16, с. 61]. Кальвінізм здобув перемогу в містах і мав послідовників у селах зі словацьким і русинським населенням.

Нажаль, немає джерел, які допомогли б реконструювати кількість і становище русинських реформатських общин другої половини XVI ст. Однозначно те, що після конверсії Георгія (Дьордя) ІІІ Друґета у першому десятилітті XVN ст., реформатські общини повернулися до православ'я або були окатоличені. Згідно з даними візитації 1632 р. у більшості русинських сіл в церквах знову проводилася православна літургія, реформатських проповідників вигнали.

Друґети були не єдиними великими землевласниками, хто підтримував місійну діяльність реформатських проповідників серед русинів. В Мукачівських володіннях Ракоці також було декілька десятків русинських сіл, які були "охоплені" реформацією. Русини не змогли прийняти реформатське вчення (мабуть через ортодоксальний світогляд, спосіб життя), воно було для них чужим і ворожим. Після короткого "умовного" реформування вони повернулися до православ'я.

Окрім Друґетів та Ракоці, в Ужанському та Березь- кому комітатах значні володіння мали шляхтичі Едонфі, Понґраці, Добо, Чічері, Мокчаї, Палоці, Горват [5, с. 41].

Хоча на середину XVI ст. реформація охопила усю Верхню Угорщину, оформлення євангелістської церкви відбулося дещо пізніше. Ініціатива походила від спішського наджупана Криштофа Турзо, який у 1614 р. в місті Спиське Подград'є скликав собор протестантських проповідників та світських вельмож. У січні до містечка прибули магнати, шляхта, делегати п'ятьох вільних королівських міст та проповідники двох тодішніх деканатів (архі- дияконій). Собор проголосив про створення євангелістської церковної організації Верхньої Угорщини. Створено дві суперінтенденції (церковні округи) [2, с. 70].

З 50-х рр. XVI ст. в Угорщині популярності набирає і швейцарський напрямок реформації. У поширенні кальвінізму визначальну роль відігравав духовний осередок в містечку Шарошпоток і особливо діяльність проповідника Іштвана Копачі. Він став першим земплінсь- ким деканом (архідияконом). Іштван Копачі був францисканським монахом, а з початком Реформації вийшов із ордену і на території монастиря відкрив реформатську тривіальну школу. 1532 р. він побував у Віттенберзі. Як вчитель і проповідник, працював у Шарошпотоці, Ердоді, Нодьбані. Очолив перші реформатські собори в Ердоді у 1545 р. і в Клужі 1561 р. [4, с. 50; 18].

Із поширенням швейцарського напрямку протестантизму, місцеві шляхетські сім'ї - Бебеки, Магочі [8] та інші прийняли кальвінізм. Незважаючи на послаблення позицій лютеранства та конфлікти між течіями протестантизму, Перені не стали переходити до кальвінізму. Відомо, що Габор Перені (син згаданого вище Петера) під час церковних соборів у Тарцалі та Торді, запросив до себе проповідників і висловив своє незадоволення тим, що ті відвернулися від лютеранства. Один з них, Форкош Пал Турі, намагався переконати магната в тому що вони не зреклися лютеранських канонів, сформульованих Меланхтоном, а тільки доповнили їх декількома новими статтями.

Перені не збирався змінювати свою думку і за власний кошт відрядив двох проповідників до Віттенберга та Лейпцига, щоб там вони порадилися з іноземними теологами стосовно своїх вчень. Звичайно, лютеранські теологи засудили статті тарцало-торданського віровчення. Перені до останніх своїх днів (помер 1567 р.) залишався переконаним лютеранином і переслідував послідовників кальвінізму та інших радикальних вчень на своїх володіннях.

Отже, на утвердження протестантизму - спершу лютеранства, а згодом кальвінізму - на території комі- татів Північно-Східної Угорщини, крім інших чинників, впливала також різнобічна підтримка місцевих магнатів і шляхти. Основна діяльність шляхти була спрямована на покровительство і меценатство. Вони власним коштом відправляли на навчання здібну молодь за кордон, фінансували видання книг, відкривали школи і будували церкви. Звичайно, не слід і перебільшувати роль магнатів та шляхти в утвердженні Реформації в Угорщині. З кінця XVI - перших десятиліть XVII ст. все більше шляхтичів зрікаються протестантської віри й переходять до католицизму і, знову ж таки, стають покровителями і меценатами, але вже іншої конфесії.

Список використаних джерел

шляхта угорський реформація

1. Bodnarova, M. Reformacia vo vychodnoslovensych mestah v 16 storoci / M. Bodnarova // Reformacia na vychodnom Slovensku v 16. - 18. Storoci / Ulicni Ferdinand (ed.). - Persov: Biskupsky urad Vychodneho distriktu ECAU na Slovensku, 1998. - Pp. 19-38.

2. Brьckner, G. Szepesvaraljai zsinat / Gy. Brьckner. - Nyiregyhaza, 1914. - 70 p.

3. Corpus Juris Hungarici. Tyrnavia: Typis academici per Leopoldium Berger, 1734.

4. Dienes, D. Sarospatak reformacioja [Online] / D. Dienes // Egyha- ztфrtйneti szemle. - 2008. - 9. - Рр. 48-60. Retrieved from http://www.uni- miskolc.hu/~egyhtort/cikkek/dienes-sarospatak-reform.htm.

5. Haraszy, K. Az ungi reformatus egyhazmegye. Adalйkok az ungi reformatus egyhaz tфrtйnetйhez / К. Haraszy. - Nagykapos, 1931. - 479 p.

6. Horvath, J. A reformacio jegyйben. A Mohacs utani fйlszazad ma- gyarorszagi irodalomtфrtйnet / J. Horvath. - BudapestL Akadйmiai kiado, 1953. - 544 p.

7. Ьjvary, V. Az alispansagtol a birodalmi hercegsйgig, a nemes kьriatol az orszag legnagyobb birtokkomplexumig. Az Eszterhazi csalad tarsadalmi йs anyagi felemelkedйse / Zs. Ьjvary // Pйnztфrtйnet-gazdasagtфrtйnet. Tanulmanyok Buza Janos 70. йves szьletйsnapjara / Szerk.: Bessenyei Jozsef - Draskoczy Istvan. - Budapest, 2009. - Pp. 182-200.

8. Kiss, L. Magocsi Gaspar tutorsaganak ьtja йs a reformatus egyhaz tйrnyerйse Alaghy Janos lutheranus varnagy Abaьj varmegyei birtokain /

L. Kiss // Egyhaztфrtйneti Szemle. - 2017. - Pp. 3-12.

9. Konya, A., Konya, P. Szlovak reformatusok a XVI-XVIII. Szazadban / A. Konya. - Sarospatak: Hernad Kiado, 2013. - 195 p.

10. Makay, D. Az Ungvari helv. Hitv. Egyhaz tфrtйneti tфredйke /

D. Makay // Sarospataki fьzetek. - 1860. - Pp. 429-442.

11. Palffy, G. A grofi cim a 16-17. szazadi Magyarorszagon йs Erdйlyben "...йltьnk mi sokaig 'kйt hazaban'..." / G. Palffy // Tanulmanyok a 90 йves Kiss Andras tiszteletйre / Szerk.: Danй Veronka -Oborni Terйz - Sipos Gabor. - Debrcen, 2012. - Pp. 177-191.

12. Palffy, G. A magyar nemessйg bйcsi integraciojanak szinterei a 1617. Szazadban / G. Palffy // Tanulmanyok Szakaly Ferenc emlйkйre / Szerk.: Fodor Pal - Palffy Gйza - Toth Istvan Gyцrgy. - Budapest, 2002. - Pp. 307-331.

13. Palffy, G. A Thurzo csalad a Magyar Kiralysag arisztokraciajaban. Egy kьlцnleges arisztokrata familia Magyarorszagon / G. Palffy // Tфrtйnelmi szemle. - 2011. - 1. - Pp. 63-84.

14. Rйvйsz, I. Krisztus йs Antikrisztus. Ozorai Imre йs muve [Online] /

H. Rйvйsz. - Debrecen 1928. (Theologiai tanulmanyok. 3. sz.). - Retrieved from https://rmk.hungaricana.hu/en/RMK_I_5/.

15. Rйvйsz, I. Reformacio йs ellenreformacio [Online] / I. Rйvйsz // Magyar mьvelodйstфrtйnet / Szerk. Domanovszky Sandor. 3. kцt. - Retrieved from http://mek.oszk.hu/09100/09175/html/49.html.

16. Rйz, L. A Drugethek йs Homonna reformacioja / L. Rйz. - Satoraljaujhely, 1899. - 158 p.

17. Soos, K. A reformacio terjedйse йs megszilardulasa a mai Kar- patalja terьletйn (1517-1600) / K. Soos. - Beregszasz-Ungvar: "RIK-U" Kiado, 2017. - 144 p.

18. Szinnyei, J. Magyar irok йlete йs munkai [Online] / J. Szinnyei. - Budapest: Hornyanszky, 1891-1914. - Retrieved from http://mek.oszk.hu/ 03600/03630/html/k/k11950.htm.

19. Zovanyi, J. Protestans lelkйszek nyugtatvanyai rйgi tizedjegyzйkek mellett / J. Zovanyi // Magyar Protestans Egyhaztфrtйneti Adattar. - 1929. -- Pp. 5-141.

20. Zsilinszky, M. A Magyarhoni protestans egyhaz tфrtйnete /M.Zsilinszky. - Budapest, 1907. - 797 p.

References

1. BODNAROVA, M. (1998). Reformacia vo vychodnoslovensych mestah v 16 storoci. In: Ulicni Ferdinand (ed.), Reformacia na vychodnom Slov- ensku v 16. - 18. Storoci. Persov: Biskupsky urad Vychodneho distriktu ECAU na Slovensku. Pp. 19-38.

2. BRЬCKNER, G. (1914). Szepesvвraljai zsinat. Nyiregyhaza.

3. Corpus Juris Hungarici. (1734). Tyrnavia: Typis academici per Leo- poldium Berger.

4. DIENES, D. (2008). Sarospatak reformacioja [Online]. Egyhвztфr-

tйneti szemle, 9,48-60. Retrieved from http://www.uni-

miskolc.hu/~egyhtort/cikkek/dienes-sarospatak-reform.htm.

5. HARASZY, K. (1931). Az ungi reformвtus egyhвzmegye. Adalйkok az ungi reformвtus egyhвz tфrtйnetйhez. Nagykapos.

6. HORVДTH, J. (1953). A reformвciф jegyйben. A Mohвcs utвni fйl- szвzad magyarorszвgi irodalomtфrtйnet. Budapest: Akadйmiai kiadф.

7. ЬJVДRY, V. (2009). Az alispansagtol a birodalmi hercegsйgig, a nemes kuriatol az orszag legnagyobb birtokkomplexumig. Az Eszterhazi csalad tarsadalmi йs anyagi felemelkedйse. In: Bessenyei Jozsef,

Draskoczy Istvan, eds., Pйnztфrtйnet-gazdasвgtфrtйnet. Tanulmвnyok Buza Jвnos 70. йves szьletйsnapjвra. Budapest. Pp. 182-200.

8. KISS, L. (2017). Magocsi Gaspar tutorsaganak Utja йs a reformвtus egyhaz tйrnyerйse Alaghy Janos lutheranus varnagy Abauj varmegyei birtokain. Egyhвztфrtйneti Szemle. Pp. 3-12.

9. KONYA, A, KONYA, P. (2013). Szlovвk reformвtusok a XVI-XVIII.

Szвzadban. Sarospatak: Hernad Kiado.

10. MAKAY, D. (1860). Az Ungvari helv. Hitv. Egyhaz tфrtйneti tфredй- ke. Sвrospataki fьzetek. Pp. 429-442.

11. PДLFFY, G. (2012). A grofi cim a 16-17. szazadi Magyarorszagon йs Erdйlyben "...йltьnk mi sokaig 'kйt hazaban'...". In: Danй Veronka, Oborni

Terйz, Sipos Gabor, eds., Tanulmвnyok a 90 йves Kiss Andrвs tiszteletйre. Debrcen: [s.n.]. Pp. 177-191.

12. PДLFFY, G. (2002). A magyar nemessйg bйcsi integraciojanak szinterei a 16-17. Szazadban. In: Fodor Pal, Palffy Gйza, Toth Istvan Gyцrgy, eds., Tanulmвnyok Szakвly Ferenc emlйkйre. Budapest: [s.n.]. Pp. 307-331.

13. PДLFFY, G. (2011). A Thurzo csalad a Magyar Kiralysag ariszt- okraciajaban. Egy kьlцnleges arisztokrata familia Magyarorszagon. Tцr- tйnelmi szemle, 1, 63-84.

14. RЙVЙSZ, I. (1928). Krisztus йs Antikrisztus. Ozorai Imre йs mьve. [Online]. Retrieved from https://rmk.hungaricana.hu/en/RMK_I_5/.

15. RЙVЙSZ, I. (n.d.). Reformacio йs ellenreformacio. [Online]. Magyar

mьvelфdйstфrtйnet.Retrieved from http://mek.oszk.hu/09100/09175/

html/49.html.

16. RЙZ, L. (1899). A Drugethek йs Homonna refonmвciфja. Satoraljaujhely.

17. SOOS, K. (2017). A reformвciф terjedйse йs megszilвrdulвsa a mai Kвrpвtalja terьletйn (1517-1600). Beregszasz-Ungvar:"RIK-U" Kiado.

18. SZINNYEI, J. (n.d.). Magyar irфk йlete йs munkвi. [Online]. Retrieved from http://mek.oszk.hu/03600/03630/html/k/k11950.htm.

19. ZOVДNYI, J. (1929). Protestans lelkйszek nyugtatvanyai rйgi tize- djegyzйkek mellett. Magyar Protestвns Egyhвztфrtйneti Adattвr, 13, 5-141.

20. ZSILINSZKY, M. (1907). A Magyarhoni protestвns egyhвz tфrtйnete. Budapest: [s.n.].

Размещено на Allbest.ru