"Маніфест про вольність дворянства" 1762 року Петра ІІІ: історіографія питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Маніфест про вольність дворянства» 1762 року Петра ІІІ: історіографія питання

Анастасія Безрукава (студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету історії та права)

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Марченко О.М.

Після смерті Єлизавети Петрівни престол на абсолютно законних підставах зайняв Петро III. Одним з найзначніших законодавчих актів його короткого правління став «Маніфест про дарування вольності і свободи російському дворянству», опублікований 18 лютого 1762 р., який складався з преамбули і дев'яти статей.

«Звільнення» дворянства, проголошене маніфестом Петра III, стало центральною подією в історії привілейованого стану Російської імперії XVIII ст. Перетворивши службу дворян з обов'язку у право («ніхто ... з дворян російських неволею службу продовжувати не буде») [9, с. 913], новий закон докорінно змінив положення стану в державі, став подальшим кроком у зміцненні політичного та економічного становища дворянства, закріпив його соціальні переваги перед іншими станами. Так, звільнившись від обов'язкової 25-літньої цивільної та воєнної служби, дворяни могли вільно виходити у відставку. Хоча на вимогу уряду повинні були служити у збройних силах під час війн чи будь-яких інших конфліктів і періоду в три місяці до початку військової кампанії, а дворянам, які не мали офіцерських чинів (солдатам і обер- офіцерам), за умови 12-річної вислуги [9, с. 913-914].

Указ надавав дворянам можливість безперешкодно виїжджати за кордон, найматися на службу до інших європейських государів і зберігати вислужені за кордоном чини після повернення на батьківщину, проте в разі потреби дворяни були зобов'язані на заклик уряду повернутися до Росії під загрозою конфіскації землеволодінь [9, с. 913].

Зберігав за імператором право призначати іменним указом відставних дворян до «земських справ», а також наказував щорічно вибирати з них 30 осіб для служби при Сенаті й 20 осіб - при його Конторі [9, с. 914]. Єдиним обов'язком дворянства Маніфест залишав отримання освіти - домашньої «через майстерних і знаючих вчителів», а також в російських та іноземних навчальних закладах [9, с. 914]. дворянство маніфест гвардія палацовий

Сучасники по-різному поставилися до появи Маніфесту. Значна частина рядового дворянства зустріла його із захопленням. «Не можу зобразити, яке неописане задоволення справив цей папірець в серцях всіх дворян нашої люб'язної вітчизни, - зазначив в мемуарах тульський дворянин Андрій Болотов, - Всі стрибали майже від радості і, завдяки государю, благословляли ту хвилину, в яку завгодно було йому підписати цей указ ...» [1, с. 131-132]. Генерал-прокурор А.І. Глєбов запропонував Сенату навіть спорудити золоту статую Петру III від вдячного дворянства. Сенат з натхненням прийняв відповідне рішення [16, с. 195].

Частина аристократії не розділяла загального екстазу з приводу Маніфесту, що не скасував, всупереч очікуванням, тілесних покарань для дворян і права держави конфісковувати дворянські маєтки [16, с. 1 5].

Князь М.М. Щербатов не заперечував доцільність надання вольностей дворянству, але журився, що «добрий серцем» і «обдарований» імператор, який мав намір «вільним поводженням підняти військовий чин», не зміг достатньою мірою розібратися у способах досягнення цієї мети [21, с. 76].

Пізніше, на початку XIX ст., М.М. Карамзін стверджував, що «Росія могла обійтися й без цього примусу»! Дворяни скористалися привілеєм і роз'їхалися по своїх маєтках для дозвільного проведення часу. Шкідливі наслідки закону вдалося подолати лише Катерині II в результаті більш широкого залучення дворянства до місцевого управління [4, с. 39].

М.Г. Спиридов оцінив дворянську свободу як основну привілею стану й наголосив на значній ролі державної служби у подальшій кар'єрі дворянства [18, с. 29-32].

Вчений А.В. Романович-Славатинський історію дворянства розділив на три періоди. У першому - удільно-вічевому - існує тільки дружина - не осіла, не землеробська, а яка вільно переходить від одного князя до іншого. У другому - московському періоді - дружина стає осілим служивим класом поміщиків і вотчинників, опорою самодержавної влади московського царя, яка несе обов'язкову військову службу за наказом царя. У третьому - імператорському - періоді Петро І пов'язує в однорідні суспільні групи поміщиків і вотчинників - царських чиновних людей в одну групу - шляхетство, видозмінюючи його обов'язкову службу. Петро III скасовує обов'язкову службу дворянства, залишаючи за ним благородство й привілеї, які остаточно розвиваються законодавством Катерини II. «Жалувана грамота» 1785 р. організовує з дворянства місцеві громади, які беруть участь у місцевому суді та управлінні [16, с. 16].

Що стало причиною надання свобод та привілеїв дворянству? А.В. Романович-Славатинський вказує на двоїсту природу дворянства, з одного боку, був служивим станом, а з іншого - землевласницьким. Поєднання в одній особі поміщика та воїна породжувало й дві суперечливі тенденції: рух, в основному багатого вищого дворянства, з села до центру, до столиці, де на них чекали чини, нагороди та розваги, й протилежний рух менш багатих представників стану з центру до села. Оскільки друга тенденція, - на думку Романовича-Славатинського, - носила більш широкі масштаби, то можна говорити про те, що дворянство в цілому прагнуло ухилитися від служби. Задоволення цих прагнень верховною владою знайшло відображення ще в законодавстві Анни Іоанівни, яка обмежила Маніфестом 31 грудня 1736 р. термін обов'язкової служби 25 роками [16, с. 196]. Ця перша спроба звільнення дворян викликала їхню масову втечу зі служби. Ще більш масовий характер цей процес набув після маніфесту 18 лютого 1762 р., який розпустив «дворянство з полків і канцелярій по селах. Дворянство масами користується новою пільгою ... й масами переміщається в рідні маєтки. Спорожнілі до того часу повіти наповнюються поміщиками» [16, с. 198]. Отже, втеча дворянства у відставку з військової та цивільної служби стало головним наслідком маніфесту 1762 року.

Дослідник М.В. Яблочков зробив висновок, що взагалі не можна говорити про зміну в службі дворян після 1762 р. Тільки «Жалувана грамота» 1785 року знову надала дворянам право служити на свій розсуд [22, с. 532].

Ще один вчений ХІХ ст. С.А. Корф факт появи маніфесту 1762 р. розглядав як результат «розумної» діяльності держави. «Якщо не єдиною, то найголовнішою причиною його видання було бажання імператора перейняти на свою сторону весь дворянський корпус» [7, с. 4]. І далі він стверджував, що видання Маніфесту відобразило існуючі в колах дворянства невдоволення обов'язковою службою. « Через все царювання Єлизавети Петрівни червоною ниткою проходить ця боротьба уряду з невиправними дворянськими відлучками» [7, с. 3]. Ось чому «...з радістю ухопилося дворянство за своє нове право. Сотнями дворяни стали виїжджати в свої маєтки, куди тягнуло їх зовсім не прагнення зайнятися землеробством або вдаватися до будь-яких місцевих господарсько-адміністративних інтересів, а просто бажання відпочити від ненависної та важкої столичної військової дисципліни й головоломної канцелярії» [7, с. 4].

С.М. Соловйов більш критично оцінював прийняття маніфесту 1762 р.: «Маніфест 18 лютого мав порадувати багатьох, але цю радість в такій мірі не могли розділити дворяни, що займали вищі посади, які мали всі бажання продовжувати службу, яка давала їм значення й вигоди. У цих людей набагато більше на серці були інші пільги - звільнення від тілесного покарання, ліквідація конфіскації дворянського майна» [17, с. 15].

Указ Петра Ш, на думку М.П. Павлова-Сильванського, був центральним моментом «розкріпачення» дворянства, початок якому поклав маніфест 1736 року Анни Іоанівни, а останньою ланкою в цьому процесі стала «Жалувана грамота» Катерини ІІ. Указ поклав початок утворенню привілейованого дворянського стану [14, с. 254].

В.О. Ключевський пояснив зміну службового становища дворянства посиленням ролі гвардії в епоху палацових переворотів, а указу Петра ІІІ дав в цілому негативну оцінку, оскільки «він надавав дворянину право бути безчесною людиною... Знімаючи з стану вікову повинність, маніфест не давав ніяких обміркованих практичних вказівок про порядок його виконання та про наслідки, які з нього випливають» [5, с. 324]. Інший порок Маніфесту, за оцінкою В.О. Ключевського, полягав у відокремленні дворянства від інших станів, втрати ним конструктивно-лідируючої ролі в суспільстві [5, с. 324].

Перше спеціальне дослідження передісторії дворянської вольності належить Г.В. Вернадському, який, спираючись на матеріали законодавчої комісії 1754-1766 рр., висловив припущення, що ініціаторами складання указу про «звільнення дворян» були генерал-прокурор Сенату А.І. Глєбов, секретар імператора Д.В. Волкова і Р.І. Воронцов, які виступали провідниками ідей Маніфесту в комісії [2, с. 55]. Однак документ не був вироблений попередньо в комісії і не з'явився в царювання Єлизавети Петрівни через протидію братів Шувалових, які боялися давати свободу дворянству через можливі серйозні труднощі для держави [2, с. 57-58].

Отже, в історичній літературі XIX ст. Маніфест 1762 р. оцінювався не як випадкова примха слабкого правителя, а як закономірний результат зміни власницьких прав привілейованого стану і зростання його політичної ваги.

Радянські історики не приділялося належної уваги історії російського дворянства, вивчення його служби. Одним з перших радянських дослідників, який торкнувся питання обов'язків дворянства, був С.М. Ольминський, який зробив акцент на тому, що держава всіляко намагалася полегшити службу поміщиків. Вінцем дворянського торжества і став маніфест Петра III. Автор зазначав, що більшість дворян продовжували служити, спокусившись новими окладами, пенсіями, легкістю хабарництва [12, с. 100-101].

Ще один радянський історик Ю.Я. Коган зазначав, що Маніфест «виник в результаті тривалої підготовки і з'явився вираженням давніх домагань дворян про розширення своїх станових привілеїв » [6, с. 76-77]. Він дав наступну оцінку наслідків реалізації указу Петра ІІІ: «Після видання маніфесту 1762 р. дворяни скористалися настільки довгоочікуваним правом і в більшості своєму кинулися на проживання у власні села. Переселяючись у провінцію, дворянин ніс туди ... ненаситну жагу збагачення, безтурботний спосіб життя за рахунок кріпосної праці, в множенні якої він тепер був особливо зацікавлений» [6, с. 78].

У 1970-і рр. проблеми «звільнення» дворян порушувалися в роботах С.М. Троїцького. Він розглядав деякі аспекти служби дворян, тісно пов'язані з процесом формування бюрократичного апарату абсолютної монархії. Причини видання Маніфесту 1762 р. він бачив у розвитку товарно-грошового господарства й поступове визрівання буржуазних відносин, що зумовили посилення консолідації панівного класу й зростання його господарських устремлінь в нових економічних умовах [19, с. 143]. « Формування бюрократії, - зазначав С.М. Троїцький, - було найважливішим фактором, який підготував «звільнення» правлячого класу від обов 'язкового характеру державної служби» [19, с. 365]. Результатом втечі чиновників зі служби стало «масове одворянювання» різночинців, що знаходилися на службі [19, с. 140]. Ідею інтенсивного заміщення дворян різночинцями в державному апараті після указу 1762 р. підтримує також Л.Ф. Писарькова [15].

Б.М. Миронов так оцінював причини видання маніфесту: «18 лютого 1762 р. Петро ІІІ почасти через страх перед дворянством, почасти через загрозу палацового перевороту, а також керуючись державними й династичними міркуваннями, видав Маніфест про вольності дворянські» [11, с. 378]. А.Б. Каменський вказував, що підсумком боротьби дворянства за оформлення свого привілейованого статусу став Маніфест про вольності дворянства 1762 р. [3, с. 25].

Вивчення політико-правових взаємин абсолютизму й дворянства займався також O.A. Омельченко, який зазначав, що «реальним соціальним механізмом, який породив ідеологію та практику «освіченого абсолютизму», була взаємодія власних інститутів абсолютистської державної організації, що володіла за своєю політичною природою величезною мірою самостійності й досягла в своєму історичному розвитку до ст. вельми високої ступені відчуженості, з інтересами й вимогами найбільш активної маси правлячого стану дворянства» [13, 379]. І далі автор вказує, що «прагнення й надії «освіченого абсолютизму» жодним чином не порушували...позицій дворянства, монархічної державності й феодальної бюрократії» [13, с. 379].

Цікавою розвідкою щодо самосвідомості й політичних прав російського дворянства на рубежі XVIII-ст. є праця І.Ф. Худушіної [20]. Російська держава другої половини XVIII ст., - на її думку, - незважаючи на проблеми, мала необмежений кредит довіри з боку народу й знаходилася в стані стабільності, що, в свою чергу, було запорукою розквіту в духовному розвитку російського суспільства [20, с. 7]. І далі: «Дворянство ж, відсторонене Маніфестом про вольності від обов'язкової участі в державній службі, не відчувало потреби в політичних правах, так само й інше населення Росії » [20, с. 48].

Вольності, які отримали дворяни, призвели до радикальних змін в їхньому способі життя й мисленні. Особливості дворянської культури й психології другої половини XVIII ст. найбільш ґрунтовно досліджував Ю.М. Лотман. У розділі «Люди й чини» він зазначав, що Маніфест 1762 р. не призвів до масової втечі дворян з військової служби [8, с. 41].

О.Н. Марасінова у низці праць робить акцент на дослідженні соціальної психології російської аристократії. Використовуючи широке коло епістолярних джерел, вона зробила наступні висновки: про існування опозиційних до монархії настроїв серед вельмож періоду Катерини ІІ, - настроїв, що виражалися або в формі малозначної фронди «інтелектуальної» аристократії, або в формі критичного самовідчуження інтелектуалів від влади; про глибоке розмежування дворянства з іншими станами, згубність тотального домінування привілейованого класу в російському суспільстві для перспектив власної консолідації дворянства [10, с. 364].

Отже, Маніфест Петра ІІІ від 1762 р. став важливою віхою в процесі консолідації російського дворянства й розвитку його взаємин з абсолютною монархією. З цього часу дворянин став незалежним від держави у виборі своєї долі. Він міг віддаватися наукам і мистецтвам, займатися сільським господарством або творчою діяльністю, вступати на військову або цивільну службу й перебувати в ній «як довго побажає», і ніхто не міг примушувати його «ні до яких земських справ», крім як за підписанням імператорської руки. Звільнившись від обов'язкової державної служби й поставивши його тим самим у відносини рівності з державою, маніфест тим не менш, не давав відповіді на питання про те, хто ж є дворяни.

Маніфест мав різноманітні соціальні та соціокультурні наслідки. Він знищив зв'язок між правом володіння кріпаками й державною службою, остаточно перетворивши поміщицьких селян у власність дворянства. Значне число дворян вийшли у відставку й переселилися в сільську місцевість, що сприяло появі російської садибної культури й формуванню особливого соціального типу сільського поміщика.

Бібліографія

1. Болотов А.Т. Жизнь и приключения Андрея Болотова описанные самим им для своих потомков, 1738-1793 / А.Т. Болотов. - СПб.: печатня В. Головина, 1871-1873. В 4 т. - Т. 1, ч. 1-7. - 1871. - 1017 с.

2. Вернадский Г.В. Манифест Петра III о вольности дворянской и законодательная комиссия 1754-1766 гг. // Историческое обозрение. - ПГ.,1915. - Т. 20. - С. 45-67.

3. Каменский А.Б. Сословная политика Екатерины II /А.Б. Каменский // Вопроссы истории. - 1995. - № 3. - С. 23-36.

4. Карамзин Н.М. Записка о древней и новой России в ее политическом и гражданском отношениях / Н.М. Карамзин. - М., 1991. - 209 с.

5. Ключевский В.О. Сочинения в девяти томах. Курс русской истории / В.О. Ключевский. - М.:Мысль, 1989. - Т. 4. - 400 с.

6. Коган Ю.Я. Дворянство // Очерки истории СССР: Период феодализма: Россия во второй половине XVIII в. / Под ред. Б.Д. Грекова. - Т.8. - М.: изд. АН СССР, 1956. - С. 66-83.

7. Корф С.А. Дворянство и его сословное управлении за столетие 1762 - 1855 гг. / С.А. Корф. - СПб., 1906. - 720 с.

8. Лотман Ю.М. Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства (XVIII - начало XIX века) / Ю.М. Лотман. - СПб., 2001. - 467 с.

9. Манифест о даровании вольности и свободы всему российскому дворянству, 18 февраля 1762 г. //Полное собрание законов Российской империи. - СПб.: тип. II отд-ния собств. Е. И. В. канцелярии, 1830. - Собр. 1. - HXV. - № 11444. - С. 912-915.

10. Марасинова Е.Н. Психология элиты российского дворянства последней трети XVIII века / Е.Н. Марасинова. - М., 1999. - 389 с.

11. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII-начало XX в.) / Б.Н. Миронов. - В 2 т. - 3-е изд., испр., доп. - Т.1. - СПб.: «Дмитрий Буланин», 2003. - 548 с.

12. Ольминский С.М. Государство, бюрократия и абсолютизм в истории России / С.М. Ольминский. - М.-Л., 1925. - 289 с.

13. Омельченко О.А. «Законная монархия» Екатерины II / О.А. Омельченко. - М., 1993. - 423 с.

14. Павлов-Сильванский Н.П. Государевы служилые люди: Люди кабальные и докладные: В 3 т. / Н.П. Павлов-Сильванский. - Т.1. - 2е изд. - СПб. тип. М.М. Стасюлевича, 1909. - 336 с.

15. Писарькова Л.Ф. От Петра I до Николая I: политика правительства в области формирования бюрократии // Сословия и государственная власть в России: XV - середина XIX вв.: Международная конференция: Чт. Памяти акад. Л.В. Черепнина: Тез. докл. - М., 1994. - Ч. II. - С. 19-30.

16. Романович-Словатинский А. Дворянство в России от начала XVIII века до отмены крепостного права / А. Романович-Славятинский. - СПб.: изд. МВД, 1870. - 594 с.

17. Соловьев С.М. Сочинения. В 18 томах. Книга XVI. Работы разных лет / С.М. Соловьев. - М., 1995. - 736 с.

18. Спиридов М.Г. Краткий опыт исторического известия о российском дворянстве / М.Г. Спиридов. - М., 1804. - 165 с.

19. Троицкий С.М. Русский абсолютизм и дворянство в XVIII в. Формирование бюрократии / С.М. Троицкий. - М.: Наука, 1974. - 395 с.

20. Худушина И.Ф. Царь, Бог, Россия: Самосознание русского дворянства (конец XVIII - первая треть XIX вв.) / И.Ф. Худушина - М.:ИФ РАН, 1995. - 232 с.

21. Щербатов М.М. О повреждении нравов в России / М.М. Щербатов. - СПб.: Врублевский, 1906. - 84 с.

22. Яблочков М.Т. История дворянского сословия в России / М.Т. Яблочков. - СПб.: Тип. А.М.Котомина, 1876. - 679 с.

Размещено на Allbest.ru