Сталінсько-кріпосницькі методи відбудови сільськогосподарського виробництва в Україні (1943-1945 рр.)

Размещено на http://allbest.ru

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Сталінсько-кріпосницькі методи відбудови сільськогосподарського виробництва в Україні (1943-1945 рр.)

Терентьєв М. О., здобувач

кафедри етнології та краєзнавства

Київ, Україна



Анотація

Сталінсько-кріпосницькі методи відбудови сільськогосподарського виробництва в Україні (1943-1945 рр.). Терентьєв М. О.,здобувач кафедри етнології та краєзнавства, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, депутат Київської міської ради (Київ, Україна), Аналізуються сталінсько-кріпосницькі методи комуністичного режиму у процесі відбудови сільського господарства України після вигнання німецьких окупантів.

Ключові слова: Україна, селяни, комуністичний режим, німецька окупація.



Abstract

Stalins-feeding methods of agricultural production in Ukraine (1943-1945). Terentyev M. O., Candidate of Science degree Department of Ethnology and Local History, National Pedagogical Dragomanov University, member of the Kyiv City Council (Kyiv, Ukraine) The Stalinist-feudal methods of the communist regime in the process of reconstruction of Ukrainian agriculture after the expulsion of the German invaders are analyzed.

Keywords: Ukraine, peasants, communist regime, German occupation.



Сільське господарство України, його земля, людські й матеріально-технічні ресурси, займало провідне місце в економіці СРСР. Сталінський режим, втративши їх за німецької окупації впродовж другої половини 1941-жовтня 1944 рр., потерпав від великої нестачі продуктів харчування, сировини і працездатного населення в тилових районах. Вживання продуктів харчування на душу населення в СРСР у роки війни зменшилось на 35-40%. Зокрема цукор і кондитерські вироби у бюджеті харчування становили лише 22%, м'ясо і м'ясні продукти 59% порівняно з 1940 роком. Гостру нестачу м'ясних продуктів і хліба відчували селяни. Їх вживання у 1943 р. порівняно з 1939 р. зменшилось відповідно на 66 і 35% [8, с. 174].

Ці дані далекі від об'єктивної оцінки споживання населенням тилових і окупованих територій СРСР, де панували карткова система розподілу продуктів харчування і голод. Комуністичний режим для забезпечення ефективної роботи воєнно-промислового комплексу указами президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. «Про воєнний стан» і 26 червня 1941 р. «Про режим робочого часу робітників і службовців у воєнний час» запровадив трудову і автогужову повинність, понаднормовий мінімально 11 годинний робочий день, зокрема й для осіб яким не виповнилося 16 років, відмінив відпустки для всіх зайнятих у господарстві країни [20, с. 37-39; 36, с. 37-38].

РНК СРСР і ЦК ВКП(б) низкою постанов, зокрема від 13 квітня та 10 серпня 1942 р. значно збільшили чисельність цивільного населення, яке мало бути мобілізоване для сільськогосподарських робіт, зокрема чоловіки від 14 до 55, жінки - від 14 до 50 років. Громадян залучали до трудової повинності як за місцем проживання так і поза ним. Серпневою 1942 р. постановою уводився такий вид трудової повинності для селян і міських мешканців, як робота зі спорудження оборонних об'єктів. евакуації обладнання промислових підприємств, сільськогосподарської продукції і техніки, заготівлі палива, що мала тривати щонайменше два місяці. Дана форма примусової праці запроваджувалася військовим командуванням на територіях, де було введено воєнний стан [36, с. 64, 68, 104]. Запровадження загальної трудової повинності супроводжувалось застосуванням кримінальної відповідальності для громадян, відповідно до законів воєнного часу. Указом президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. селян і мешканців міст, які ухилялися від трудової повинності, карали штрафом до 3000 руб. або адміністративним арештом до 6 місяців.

Масова втеча мобілізованих селян з воєнних підприємств, їх дітей з ремісничих та залізничних училищ і шкіл ФЗН спричинила появу указу президії Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1941 р. про ув'язнення в таборах строком від 5 до 8 років працівників оборонної промисловості, які самовільно залишили робочі місця. Лише вище названими та іншими нормативно-правовими актами трудового законодавства воєнної доби у 1941-1942 рр. було засуджено 2654375 громадян СРСР, а впродовж усієї війни 7758 тис. людей, що становило понад 65% від усіх покараних воєнними трибуналами і судами [12, с. 31; 25, с. 61].

Мільйони селян України воювали в Червоній армії з ворогом, а їх сім'ям, які перебували на окупованій території комуністичний режим готував нові випробування. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) постановою від 13 квітня 1942 р. встановили для повнолітніх членів колгоспу, зокрема в Україні 150 трудоднів щорічно, а для підлітків віком 12-16 років не менше 50. Селяни віком від 14 років, незалежно від посезонного виконання трудового мінімуму, були зобов'язані брати участь у збиранні врожаю. Осіб, які не виконували встановлених норм притягали до примусової праці в колгоспах терміном до 6 місяців, а 25% відпрацьованих трудоднів перераховували на користь господарства, тобто держави [8, с. 174].

Раднарком СРСР , окрім вище наведених нормативно-правових актів, постановами і розпорядженнями надавала право головам правління колгоспів, директорам радгоспів і МТС застосовувати для виконання планів сільськогосподарського виробництва збільшення тривалості понаднормової праці, а її грошову й значну частину натуральної плати перераховувати до фонду оборони. Український народ, зокрема селяни, з перших днів вигнання німецьких окупантів зазнали жорстких переслідувань сталінським режимом, який вбачав їх зрадниками «радянської Батьківщини». Влада, виконуючи наказ Ставки Верховного Головнокомандування №270 від 16 серпня 1941 р. [5, с.16], розпочала репресії щодо родин дезертирів і тих хто добровільно здався в полон. Органи НКВС, спеціальні підрозділи військових частин, відповідно до наказу Народного комісара юстиції СРСР виданого в січні 1942 р. забирали в селян продовольство, фураж, обмундирування, взуття, зброю «присвоєні в роки німецької окупації» [35, с. 41-42].

Жорстоких покарань зазнали сотні тисяч родин українських селян і мешканців міст від виконання репресивними органами постанови ДКО «Про членів сімей зрадників батьківщини» від 24 червня 1942 року [35] у якій, за аналогією з відповідною постановою 1937 р., до цієї категорії злочинців були віднесені їх батьки, матері, чоловіки, дружини, сини, дочки, брати і сестри. Родини військовослужбовців і громадян, засуджених до страти і заслання на каторжні роботи строком від 10 до 25 років, депортували на не визначений термін до північно-східних регіонів СРСР. Вони були позбавлені пенсій та інших видів соціального забезпечення, їм заборонялося навчатися у вищих навчальних закладах, брати участь у суспільно-політичному житті.

У період жорстоких боїв за вигнання окупантів з України, масової мобілізації селян до Червоної армії, відбудови промисловості й сільського господарства президія Верховної Ради СРСР 19 квітня 1942 р. ухвалила указ «Про міри покарання для німецько-фашистських лиходіїв, винних у вбивствах і катуваннях радянського цивільного населення і полонених червоноармійців, шпигунів, зрадників Батьківщини з числа радянських громадян і їх підсобників» [35, с. 146-147]. Осіб, які були причетні до цієї категорії карали смертним вироком через повішання, а їх сімей «виселенням із прифронтової смуги» [6, с. 108].

Наказами і директивами НКВС СРСР від 3 січня і 23 квітня була визначена міра покарання членів родин селян, робітників, службовців, які сприяли окупантам у відновленні промислового і сільськогосподарського виробництва, транспорту, заготівлі продовольства й постачанню сировини для вермахту й господарства Німеччини. Членів родин зрадників засуджених до смерті, відправляли у заслання до Сибіру і Казахстану, а до багаторічного ув'язнення й каторжних робіт, виселяли із прифронтової смуги не змінюючи суттєво географічне місце проживання [6, с. 108-109]. Сталінський режим заборонив селянам України та їх дітям самовільно змінювати місце проживання, залишаючи їх у стані кріпаків колгоспів під пресом підозри та обмеженості в суспільно-політичному житті, позбавивши соціального забезпечення.

Адміністративно-репресивні методи управління були покладені владою в основу відбудови сільськогосподарського виробництва. Притаманні їм сталінсько-кріпосницький зміст і характер зумовили катастрофічні й довготривалі наслідки для колгоспного селянства, яке зазнало важких і непоправних втрат від бойових дій і ворожої окупації. Значна частина селян із 27,3 млн. мешканців понад 52 тис. сіл (до Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. їх було понад 55 тис.), що становили 66% населення України напередодні війни, були мобілізовані до

Червоної армії на відбудову промисловості й транспорту, а ще понад 2.4 млн. «остарбайтерів» ворог депортував до Німеччини [28, с. 9; 37, с. 59]. У селах залишалися жінки з дітьми та хворі й немічні чоловіки, більшість з яких перебували на утриманні своїх родин до яких після вигнання окупантів приєдналися сотні тисяч інвалідів війни.

Панічний відступ Червоної армії зірвав евакуацію зернових, худоби і сільськогосподарської техніки із 27659 колгоспів, 1225 МТС і 872 радгоспів , які на 1 січня 1941 р. мали 90 тис. тракторів, 66 тис. автомобілів і 30 тис. комбайнів. Військовим частинами і на будівництво оборонних об'єктів було передано 9,3 тис. тракторів у перші місяці війни, а із 50 тис. тракторів підготовлених до евакуації відправили за межі України лише 20,3 тис. Натомість, значна більшість їх були захоплені ворогом на підступах до переправ на Дніпрі у північно-східних областях України. Окупантам також дісталась значна частина несправної іншої сільського господарської техніки [19; 49, арк. 10-12]. В усіх формах сільського господарства України на 1 січня 1941 р. налічувалося майже 11 млн. голів великої рогатої худоби, 9,2 млн. свиней, 7.3 млн. овець і кіз та 4,7 млн. коней [28, с. 207].

Із наявних в колгоспах УРСР 2851,6 тис. коней, 3312,3 тис. голів великої рогатої худоби, 3096 тис. овець і 2834,1 тис. свиней було перегнано на територію суміжних областей РРФСР лише 3468 тис. голів. Понад 66,5 тис. т худоби було забито на м'ясо до жовтня 1941 року [49, арк. 15-17; 50, арк. 1].

Селяни не встигли зібрати й завадили знищенню, за наказом московської влади, 60% урожаю зернових і технічних культур [21, с. 181]. Сталінський режим вивіз з України із 6162 тис. т державних запасів продуктів харчування та фуражу з врожаю літа й осені 1941 р. лише біля 1837,4 тис. т зерна й зерно-продуктів та евакуював, переважно в господарства. Поволжя, понад 40 тис. кваліфікованих працівників, агрономів колгоспів, радгоспів та МТС з сім'ями і без них [42, с. 273-274].

Радянські історики посилаючись на фальсифіковані звіти партійних та радянських органів УРСР московській владі, подали далекий від реальності процес евакуації продуктивних сил республіки, зокрема й сільського господарства до тилових регіонів СРСР.

Сільське господарство України впродовж червня 1941 - жовтня 1944 р. зазнало трагічних втрат від німецької окупації, оборонних і наступальних боїв Червоної армії з вермахтом. Ворог пограбував сільськогосподарську продукцію, техніку, спалив і зруйнував тисячі господарств селян і сіл обезлюдивши їх. Українські села і поля, де Червона армія вела бої з основними силами вермахту від 56 до 76% загальної кількості дивізій, 706 із яких зазнали поразки, були розриті снарядами і бомбами, наповнені безліччю нерозірваних мін [18, с. 9]. Відновлення сільськогосподарського виробництва потребувало значних людських, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Прямі збитки нанесені німецькими окупантами і війною сільському господарству республіки становили біля 92,6 млрд. руб. Із них втрати селян і колгоспників оцінювали щонайменше у 88,1 млрд. руб. [30, с. 93; 38, с. 287]. Впродовж 1943-1945 рр. на відбудову сільських господарств влада виділила із республіканського бюджету лише 1 млрд. руб. Натомість, союзний уряд надав на відновлення роботи МТС, МТМ і ремзаводів України біля 1,6 млрд. руб. [14, с. 312].

Головною проблемою у відновленні комуністичних форм і методів сільськогосподарського виробництва була катастрофічна нестача працездатного населення. Втрата його, зокрема в Чернігівській і Сумській областях, як і майже в усіх інших, становила більше ніж третину [7, с. 119-120]. Населення України на початку 1945 року зменшилось на 13.6 млн. людей і становило лише 27,4 млн. [16, с. 512]. Радикально змінився склад сільського населення працездатного віку. Жінки впродовж 1941-1944 рр. складали понад 80% загальної чисельності працюючих на відбудові сільського господарства.

У 1944 і 1945 роках вони виробили відповідно 77,2% і 72,2% трудоднів від загальної кількості. Влада мобілізувала до сільськогосподарських робіт усіх підлітків віком від 12 до 16 років, людей похилого віку, інвалідів, відробіток яких становив 103 трудоднів на рік [17, с. 65; 13, с. 483484]. Саме вони власною худобою, реманентом без тракторів і комбайнів обробляли поля, засівали й збирали врожай.

Проблему відбудови сільського господарства ускладнювала масова мобілізація селян до Червоної армії, на відбудову промисловості і транспорту, на навчання в професійно-технічних закладах для підготовки трудових резервів. Селяни становили в 1945 р. переважну більшість, зокрема й серед 126,5 тис. учнів ремісничих, залізничних училищ і шкіл ФЗН [34, с. 89; 16, с. 392]. Українські селяни відновлювали роботу колгоспів, радгоспів і МТС за рахунок власних господарств і місцевих ресурсів. Влада, виконуючи наведені вище нами постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 13 квітня 1942 р., указ президії Верховної Ради СРСР 19 квітня 1943 р., директиви і накази НКВС СРСР примусово відбирала в них коней і волів, як тяглову силу, корів, овець, посівний матеріал, реманент примушувала без оплати понаднормово працювати в полі, на тваринницьких фермах, відбудові господарських приміщень, ремонті пошкодженої окупантами техніки.

Впродовж 1944-1945 рр. місцеві органи влади здійснили інвентаризацію землі відновили встановлені до війни норми розмірів її користування колгоспами, радгоспами і селянами [30, с. 98]. Зокрема колгоспам і радгоспам було повернуто землю 16536 громадських господарств і 3215 державних маєтків створених окупантами на їх базі в рейх-комісаріаті «Україна» й на західноукраїнських землях [10, с. 59; 23, с. 132-135].

У процесі відбудови сільськогосподарського виробництва гостро постала проблема керівних кадрів і спеціалістів їх непрофесійність і катастрофічна плинність. Сталінський режим керуючись комуністичною ідеологією відводив другорядне місце сільському господарству, зокрема його управлінським кадрам. Лише понад 5,4 тис. його керівних номенклатурних працівників і спеціалістів були евакуйовані в Поволжя та інші східні регіони СРСР, а майже всі представники середньої та нижчої управлінських ланок сільського господарства, яких не встигли відправити на фронт, залишилися на окупованій території [31, с. 64-65].

Керівництву УРСР, долаючи значний опір центральної і місцевої влади, зокрема РРФСР і Казахської РСР, вдалося лише на початку 1944 р. повернути на Батьківщину 3,4 тис. спеціалістів [31, с. 64]. Весною у сільському господарстві 9 областей Лівобережної України було зайнято понад 6,9 тис. агрономів, механіків, зоотехніків, ветеринарних фельдшерів і лікарів та інших спеціалістів, що становили лише 21,7% їх довоєнної чисельності [30, с. 96]. Комплектування середньої та нижчої ланки керівників сільськогосподарського виробництва здійснювали на базі працівників правлінь колгоспів, дирекцій радгоспів і МТС, які майже всі залишилися на окупованій території. Після арештів і розслідувань їх органами НКВС, окремих з них карали, інших за рішенням райкомів партії призначали на відповідні посади. Праця в умовах окупації, недостатній рівень кваліфікації, невиконання планів відновлення господарств були основною причиною щодо їх відсторонення від виконання обов'язків, переміщень й арештів за «політичними мотивами», що спричинило вражаючу плинність кадрів. Впродовж 1944-1945 рр. заміна голів колгоспів становила відповідно 64% і майже 53% [31, с. 67].

Партійні й радянські органи, поклавши в основу управління жорстокі командно-директивні методи більшовицького принципу добору кадрів, не приділяли уваги їх фаховій підготовці. У 1945 р. серед 1223 директорів МТС було 635 осіб з нижчою (початковою) освітою і стажем роботи від одного до трьох років. Подібна ситуація спостерігалась і серед кадрів районних земельних органів. Із 700 завідуючих райземвідділів вищу освіту мали 121, середню - 277 і нижчу - 302 [31, с. 69].

Формальний, нерідко безвідповідальний підхід радянських і господарських органів до організації короткотермінових курсів й семінарів з підготовки та перепідготовки керівників і спеціалістів сільського господарства, підвищення їх загальноосвітнього рівня, не мав належних бажаних наслідків. Впродовж 1943- 1944 рр. на курсах механізаторів в Україні було підготовлено понад 40 тис. трактористів та інших спеціалістів сільськогосподарського виробництва [48, арк. 3, 6]. Наведені дослідником О.Канєвським дані про підготовку на спеціальних курсах у 1943-1945 рр. 84447 трактористів і 6670 комбайнерів, на нашу думку є перебільшені [17, с. 69]. Переважна більшість із них оволоділи навиками управління технікою індивідуальним методом підготовки без відриву від виробництва як і робітники й спеціалісти промислових підприємств, що переважав у роки війни.

Сталінсько-кріпосницькі методи господарювання й воєнний стан з притаманними їм каральними та репресивними заходами спричинили досить широке зловживання партійною радянською і господарською номенклатурою владою, зокрема, приписки, розкрадання колгоспного і державного майна, жорстоке поводження з підлеглими. Керівництво Української контори заготівлі тварин у сільських господарствах впродовж 1944-1945 рр. незаконно привласнило біля 366 тис. крб. Подібні крадіжки здійснили й керівники підвідомчих їм обласних контор 10 областей. Наркомат радгоспів республіки витратив не за призначенням понад 97 тис. крб. виділених на реевакувацію кадрів в Україну [31, с. 94-95].

Комуністичний режим для відновлення партійних і радянських органів влади, промислового і сільськогосподарського виробництва, забезпечення їх кадрами і спеціалістами задля втілення імперської колоніальної та асиміляційної політики щодо населення Західної України, здійснив масове переселення на їх землі понад один мільйон росіян з РРФСР і східних областей УРСР [26, с. 164]. Лише на Львівщині до листопада 1944 р. їх налічувалося вдвічі більше ніж у 1940 році. У 1945 р. в західноукраїнських областях чисельність росіян збільшилася у 7 разів, порівняно з 1940 роком. Натомість, у сільських районах їх було незначне число і то лише на Волині, зокрема у селах Млинівського. Острозького та Рівненського районів Рівненської області проживало майже 10% усіх росіян Волинського краю [40, с. 85-86; 41, с. 25, 54, 86].

Сталінський режим для проведення суспільно-політичних і економічних перетворень направив до Західної України впродовж 1945 - середини 1946 рр. біля 87 тис. партійних, радянських і господарських працівників. Із них для організації комуністичних форм сільськогосподарського виробництва лише понад 4637 осіб [32, с. 94; 24, с. 30]. Великою проблемою в організації комуністичних форм сільського господарства в Західній Україні постала укомплектованість сільськогосподарськими керівниками різних рівнів та спеціалістів. Масовий терор і репресії, втеча від сталінського режиму, переселення місцевого населення до Польщі й південно-східних регіонів України, примат «революційної доцільності у призначені на посади» до крайнощів загострили ситуацію. Росіяни, які становили переважну більшість керівників обласних і районних партійних, радянських та господарських органів, мали низький рівень знань, компетентності, фахової підготовки, професійних управлінських навиків, не знаючи мови, традицій і звичаїв українців проявляли до них свавілля, високомірне й зневажливе ставлення. Організація сільськогосподарського виробництва проходила в умовах масових репресій селян, учасників ОУН-УПА, їм співчуваючих та членів їх сімей. Комуністичний режим впродовж 1944-1952 рр. знищив 153 тис. людей, а 203 тис. депортував до північно-східних регіонів СРСР навічно [2, с. 189-191]. Влада для відновлення колгоспів, які були примусово створені у 1940- травні 1941 рр. та організації нових господарств і спровокування соціального конфлікту між власниками великих земельних наділів, що вони отримали у період німецької окупації та малоземельними селянами, до середини 1945 р.конфіскувала у перших понад 483 тис. га землі й наділила нею біля 325 тис. незаможних хліборобів [47, арк. 19; 51, арк. 164]. Зокрема біля 52 тис. селянам Буковини й Хотинщини (Чернівецька область) було повернуто 54 тис. га землі, створено 722 земельні громади, які об'єднали 155,3 тис. селянських господарств [43, с. 225].

Сталінський режим завершив примусову колективізацію селян західноукраїнських земель, що супроводжувалася жорстоким насильством, терором і депортаціями, лише на початку 1950-х років. Селяни України впродовж 1943-1945 рр. організаційно-примусовими заходами влади були повернуті до кріпосної праці в 26487 колгоспах та 705 радгоспах і власним інвентарем, тягловою силою, посівним матеріалом відновлювали сільськогосподарське виробництво Московський уряд спромігся надати колгоспникам лише 12 тис. т зернових і 162 т овочевих культур [42, с. 482]. Селяни, переважно жінки, підлітки і діти 10 лівобережних областей України, з яких у 1943 р. були вигнані окупанти, у надзвичайно важких умовах, за відсутності техніки й агрегатів, чоловічого населення, яке масово було мобілізоване до Червоної армії і на відбудову промисловості Донбасу й Наддніпрянщини, відновлювали сільськогосподарське виробництво. Влада мобілізувала весною і літом на польові роботи лише у Ворошиловградській та Харківській областях 32,6 тис. учнів і вчителів, а впродовж 1944 р. в республіці відповідно 960 тис. і 26 тис. [18, с. 179]. Серед селян, які відновлювали сільськогосподарське виробництво впродовж 1943-1945 рр. діти і підлітки, за далеко неповними даними становили біля 18% [27, с. 101-102]. Господарства Російської РФСР не квапилися повертати в Україну евакуйовану сільськогосподарську техніку, а як досить рідко вона й надходила, то у непридатному для експлуатації стані. Сільські механізатори 1223 МТС за допомогою бригад робітників й інженерно-технічних працівників заводів сільськогосподарського машинобудування республіки впродовж 1943-1945 рр. самі відремонтували і зібрали 30 тис. тракторів, 10,5 тис. комбайнів, 2248 автомобілів. Натомість з інших союзних республік надійшло лише 11 тис. тракторів, 7 тис вантажних автомобілів і тисяча комбайнів значна кількість яких потребували ремонту [14, с. 314; 13, с.481-482]. Виконання республіканськими органами влади постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 січня 1943 р. «Про заходи щодо відбудови МТС і колгоспів у районах, що звільняються від німецько-фашистських окупантів» не задовольняло потреби відновлених господарств.

Впродовж поточного року МТС звільнених областей УРСР отримали лише 67 тракторів із 500 для інших республік СРСР, 500 двигунів для комбайнів, 450 кінних сінокосарок і 197 жаток-самоскидок [42, с. 74, 458; 3, с. 66]. Наприкінці війни до праці в МТС було залучено понад 51 тис. механізаторів. Біля 109 тис. селян, з них 74 тис. на постійній роботі, відновлювали радгоспи [44, арк. 62, 101; 45, арк.12; 46, арк. 6].

Влада компенсувала низький рівень механізації сільськогосподарських робіт, за нестачі техніки, спеціалістів, зокрема механізаторів, відсутності палива й мастил, мобілізаційними заходами щодо селян, які вручну й простим реманентом і механізмами, власною худобою орали, сіяли й збирали врожай. Колгоспники Ворошиловградської та Харківської областей щоденно 1943 р. використовували на польових роботах біля 40 тис. корів і свій інвентар. Вони зібрали без комбайнів урожай зернових відповідно на 90 і 89 відсотках полів [15, с. 323].

Селяни Полтавщини й Київщини використовували на оранці й посіві ярових культур у 1944 р. відповідно 90 й 36 тис. корів і волів. Від 17 до 40% польових робіт було виконано з використанням великої рогатої худоби і коней у Запорізькій та Сумській областях. Масове використання її в сільськогосподарському виробництві тривало й у наступному році. Зокрема, у Кам'янець-Подільській області було задіяно на весняних роботах біля 120 тис. корів із 203,3 тис наявних у господарствах селян і колгоспів. Навіть на полях індустріальної Харківщини обсяг робіт виконаних за участі тяглової сили сягав 37%. Більшість корів і волів, біля 977 тис. голів, яких влада використовувала на польових роботах, належали селянам. Колгоспи і радгоспи мали 613 тис. голів великої рогатої худоби і 833 тис. коней [30, с. 99, 102; 1, с. 257; 4, с. 93; 22, с. 60].

Воєнні дії та окупаційна політика ворога спричинили руйнацію матеріально-технічної бази тваринництва колгоспів, радгоспів й селянських господарств. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) постановами від 13 квітня та 21 серпня 1943 р. визначили засоби відновлення тваринницьких ферм шляхом примусової контрактації й закупівлі худоби у селянських господарств [9, с. 762, 771]. Селяни за умовами контракту вимушені були вирощувати власним коштом і зусиллями молодняк худоби до продуктивного віку, а потім здавати телят, лошат, поросят, овець колгоспам і радгоспам, отримуючи незначну мізерну компенсацію зерном, що не покривала їх вартості. Впродовж 1943-1945 рр. влада таким чином стягнула на тваринницькі ферми понад 2 млн. голів худоби селян [30, с. 101].

Запроваджені комуністичним режимом податки на поголів'я худоби селян і система її контрактації завдавали величезних збитків селянським господарствам. У 1945 році 43% з них не мали корів, 97% - коней, а в 20% зовсім не було ніякої продуктивної худоби. Велика втрата поголів'я була спричинена примусовою здачею селянами і колгоспами державі значної кількості невідгодованої худоби, зокрема молодняка на м'ясо для голодуючого населення Росії і воїнів Червоної армії. Колгоспи України лише поточного року відправили для забою на м'ясо 63% невідгодованого молодняка і 39% продуктивної великої рогатої худоби.

Українські селяни незважаючи на великі руйнування й пограбування тваринництва, як окупантами так і сталінським режимом, наприкінці року відновили роботу 76319 ферм усіх видів худоби, де налічувалося 2174,3 голів великої рогатої худоби, що становили 65,2% поголів'я на 1 січня 1941 р., з яких лише 164,7 тис. корів (21,5%), 255 тис. робочих волів (46,3%), 907,5 тис. коней (31,5%), 891 тис. ві- вців і кіз (28,5%) та 637,1 тис. свиней (22,4%) худоби [30, с. 103-106]. Українські селяни впродовж війни здали державі 67% довоєнної кількості поставок зерна. Діюча армія і тил отримали 16,5 млн. т зерна, що становили біля 19% із 90,7 млн. т заготовлених в СРСР, 4 млн. т картоплі й овочів, 400 тис. т м'яса, 259 тис. т молока й немало іншої продукції [39, с. 311, 313; 16, с. 418].

У 1945 р. колгоспники і працівники радгоспів освоїли пересічно 76% довоєнних посівних площ, а посіви зернових культур досягли 84% [13, с. 484]. Антиукраїнська політика сталінського режиму, що проявилась у масових репресіях, депортації українців, непомірних чисельних податках, надвисоких економічно й соціально необгрунтованих примусових поставках державі сільськогосподарської продукції селянами України, які з липня 1941 р. й до жовтня 1944 перебували у ворожій окупації, спричинила третій за 25 років комуністичної влади Голодомор у 1946-1947 рр., що забрав життя щонайменше 1,5 млн. людей.

Селяни України, за відсутності належної допомоги з боку держави, важкою понаднормовою безкоштовною працею зранку до ночі методом народної будови з використанням місцевих матеріалів відновлювали сільськогосподарське виробництво, яке зазнало збитків на понад 92,6 млрд. руб. Вони спорудили нових біля 45% усіх зруйнованих ворогом господарських приміщень колгоспів, радгоспів і МТС [3, с. 77]. Центральна влада спромоглася виділити на відбудову сільського господарства впродовж 19431945 рр. лише 2586 млн. руб. [14, с. 312], а на всю економіку лише 15% всесоюзних капіталовкладень, тоді як на Українську РСР випало 42% усіх матеріальних втрат СРСР у війні.

Підсумовуючи слід наголосити, що сталінський режим в організації відбудови сільського господарства України повернувся до вивірених у міжвоєнний період мобілізаційних й репресивних методів і засобів, ігноруючи трагічний стан матеріальних і людських ресурсів республіки спричинений війною й ворожою окупацією. Із біля 27 млн. сільського населення УРСР в 1939 р., що становив 66% загальної чисельності громадян, у 1943-1945 рр. залишилась щонайбільше третина його: жінки, діти, чоловіки похилого віку [29, с. 30-31].

Гостра нестача агрономів і механізаторів, техніки й агрегатів, робочої та продуктивної худоби для обробітку землі, мізерна допомога центральних державних органів влади потребували величезних зусиль і матеріальних пожертвувань селян, які зазнали великих страждань і горя в окупації. Комуністичний режим, натомість, звинуватив українців, які перебували на захопленій ворогом території, «політично неблашнадійними», що спричинило посилення проти них, зокрема селян, кримінального переслідування й депортації до Сибіру й Казахстану.

Репресії проти нижньої та середньої ланки керівників і спеціалістів сільськогосподарського виробництва, які майже всі, окрім мобілізованих до Червоної армії, залишилися в окупації, масові порушення прав селян негативно позначилися на відновленні колгоспів і радгоспів їх господарській діяльності. сільський трудовий західний сталінський

Мобілізаційні сталінсько-кріпосницькі методи і засоби відбудови сільськогосподарського виробництва, за низького професійного й не рідко морального рівня партійного та радянського керівництва, голів колгоспів і директорів радгоспів спричинили масові порушення статутів сільськогосподарської артілі й державних господарств, розкрадання та розбазарювання їх власності, зловживання службовим становищем , хабарництво, безпідставне порушення прав селян і їх помешкань, байдуже ставлення до сімей фронтовиків, пияцтво, побутовий розклад, насильство [33, с. 92-98].

Проблеми сільського господарства посилювали обезлюднення сіл внаслідок масової мобілізації чоловіків і незаміжніх жінок до діючої армії і для відбудови промисловості, а також матеріальне й фінансове забезпечення селян. Примусові масові кампанії хлібозаготівель, що забирали зерно та іншу продукцію колгоспів і селянських господарств, безоплатна понаднормова праця, оподаткування селян, різноманітні державні мита, примусове страхування, щорічні позики на відбудову господарства і зміцнення Червоної армії, які ніколи не будуть повернуті їм, прирекли селянство на злиденне голодне життя.

Українські селяни, зазнаючи нищівної експлуатації і пограбувань від репресивної та неефективної організації владою економіки, впродовж 1943-1945 рр. спромоглися вивести сільське господарство з руйнівного стану, налагодити виробництво продовольства й сировини для забезпечення фронту й населення не лише СРСР, а й країн Європи в яких радянська влада розпочала встановлення комуністичних режимів.



Список використаних джерел

1. Арутюнян Ю. В. Советское крестьянство в годы Великой Отечественной войны. - М., 1970.

2. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953 рр. У 2-х кн. Кн. 1. - К., 1994.

3. Буцько М., Лавринович М. Відродження колгоспного села. - К., 1968.

4. Визволена Київщина. - К., 1944.

5. Военно-исторический журнал. - 1992. - №1.

6. Вронська Т. В. Феміда воєнної доби і цивільне населення // Сторінки воєнної історії. Зб. наук. статей. Вип. 3 - К.: Інститут історії України НАНУ, 1999.

7. Гаврилов В. М. До питання про стан повоєнного села України // Сторінки воєнної історії України. Зб. наук. статей. Вип.4 - К.: Інститут історії України НАН України, 2000. - С. 119-127.

8. Данилов А. А., Пыжиков А. В. Рождение сверхдержавы. 1945-1953 гг - М., 2002.

9. Директиви КПСС и советского правительства по хозяйственным вопросам. Т.2. -М., 1957.

10. Загорулько М. М., Юденков А. Ф. Крах плана «Ольденбург». О срыве экономических планов фамистекой Германии на окупированой территории СРСР - М., 1974.

11. Зефиров М., Дегтев Д. Все для фронта? Как на самом деле ковалась победа - М., 2009.

12. История сталинского ГУЛАГа. Конец 1920-х - первая половина 1950-х годов: Собрание документов. В 7 т. - Т. 3. - М., 2004.

13. История Украинской ССР. В 10 т. - Т. 8 - К., 1984.

14. Історія селянства Української РСР. У 2 т. - Т.2. - К., 1967.

15. Історія українського селянства. Нариси в 2 т. - Т.2- К., 2006.

16. Історія Української РСР. У 8 т. 10 кн. - Т.7. - К., 1977.

17. Канєвський О. П. Відбудова і розвиток сільського господарства УРСР - К., 1947.

18. Коваль М. В. Визволення України від нацистських окупантів: погляд через півстоліття // Україна у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність. Матеріали Міжнар. наук. конф. (27-28 жовтня 1994 р.). - К.: Інститут історії України НАН України, 1995. - С. 7-17.

19. Комуніст. - 1942. - 4 листопада.

20. Коммунистическая партия в Великой Отечественной войне (июнь 1941 г. - 1945 г.). Док. и материалы. - М., 1970.

21. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993.

22. Лавринович М. І. Діяльність парторганізацій Української РСР по відбудові сільського господарства (1943-1945 рр.) // УІЖ - 1964. - №1. - С. 55-60.

23. Лаута С. П. Колгоспне селянство Радянської України у роки Великої Вітчизняної війни - К., 1965.

24. Ленартович О. Селянство Західної України у національно-визвольній боротьбі (1944-1950 рр.) - Луцьк, 1998.

25. Лунеев В. В. Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ. - М., 1997.

26. Марианський А. Современные миграции населения. - М., 1969.

27. Мельник П. І. Участь молоді у відбудові сільського господарства УРСР // УІЖ. - 1978. - №5. - С. 95-102.

28. Народне господарство Української РСР у 1971 році. Ювіл. стат. щорічник, - К. 1972.

29. Основні підсумки Всесоюзного перепису населення 1959 року по Українській РСР. Стат. зб. Додаток до стат. бюлетеня №7/58/ ЦСУ УРСР. - К.: Держстатви- дав, 1961.

30. Перехрест О. Г. Сільське господарства України в 1943-1945 рр.: проблеми та результати відбудови // УІЖ. 2010. - №3. - С. 92-109.

31. Першина Т. С. Господарська номенклатура в Україні 1943-1945 рр. - К.: Інститут історії України НАН України, 1997.

32. Першина Т. С. Утвердження тоталітарної адміністративної системи в Західноукраїнському регіоні (19441950 рр.) // Сторінки воєнної історії України. Зб. наук. статей. Вип. 1 - К.: Інститут історії України НАН України, 1997. - С. 91-110.

33. Першина Т. С. Функціонування адміністративних органів на селі (1943-1945 рр) // Сторінки воєнної історії України. Зб. наук. статей. Вип. 3. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - С. 88-100.

34. Пузанов М. Ф., Терещенко Г. И. Очерки профессионально-технического образования в Украинской ССР К., 1980.

35. Реабілітація репресованих. Законодавство та судова практика. - К., 1997.

36. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам: Сб. док. за 30 лет. В 5 т. - М., 1968. - Т.3.

37. Рибак І. В. Соціально-побутова інфраструктура українського села (1921-1991 рр.) - Кам'янець Подільський, 2000.

38. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945: Сб. док. и мат.: В 3 т. Т.3. - К., 1985.

39. Страна Советов за 50 лет. Ст. стат. Материалов. М., 1967.

40. Терлюк І. Я. Етнодемографічна ситуація в західних областях України в 1944 р. // Вісник Львів. універ. Сер. істор. - 1993. - Вип. 29. - С. 81-87.

41. Терлюк І. Я. Росіяни західних областей України (1944-1996). - Етносоціальне дослідження. - Львів: Центр Європи, 1997.

42. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза. В 3 т. - К., 1975.

43. Фостій І. П. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939 - 1945 рр. - Чернівці, 2005.

44. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України). - Ф. 4957 - Оп. 1 - Спр. 3.

45. ЦДАВО України. - Ф. 4957 - Оп. 1 - Спр. 5.

46. ЦДАВО України. - Ф. 4957 - Оп. 1 - Спр. 6.

47. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 46. - Спр. 409.

48. ЦДАГО України. - Ф.1 -Оп.46. - Спр. 411.

49. ЦДАГО України. - Ф.166 -Оп.3. - Спр. 275.

50. ЦДАГО України. - Ф.166 -Оп.3. - Спр. 276.

51. ЦДАГО України. - Ф.166 -Оп.3. - Спр. 320.



References

1. Arutyunyan YU. V. Sovet-skoe krest'yanstvo v hody Velykoy Otechestvennoy voyny. - M., 1970.

2. Bilas I. Represyvno-karal'na systema v Ukrayini 1917-1953 rr. U 2-kh kn. Kn. 1. - K., 1994.

3. Buts'ko M., Lavrynovych M. Vidrodzhennya kolhospnoho sela. - K., 1968.

4. Vyzvolena Kyyivshchyna. - K., 1944.

5. Voenno-ystorycheskyy zhurnal. - 1992. - №1.

6. Vrons'ka T. V Femida voyennoyi doby i tsyvil'ne naselennya // Storinky voyennoyi istoriyi. Zb. nauk. statey. Vyp. 3 - K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NANU, 1999.

7. Havrylov V M. Do pytannya pro stan povoyennoho sela Ukrayiny // Storinky voyennoyi istoriyi Ukrayiny. Zb. nauk. statey. Vyp.4 - K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 2000. - S. 119-127.

8. Danylov A. A., Pyzhykov A. V Rozhdenye sverkhderzhavy. 1945-1953 hh. - M., 2002.

9. Dyrektyvy KPSS y sovet-skoho pravytel'stva po khozyaystvennym voprosam. T.2. -M., 1957.

10. Zahorul'ko M. M., Yudenkov A. F. Krakh plana «Ol'denburh». O sryve йkonomycheskykh planov famystekoy Hermanyy na okupyrovanoy terrytoryy SRSR M., 1974.

11. Zefyrov M., Dehtev D. Vse dlya fronta? Kak na samom dele kovalas' pobeda - M., 2009.

12. Ystoryya stalynskoho HULAHa. Konets 1920-kh - pervaya polovyna 1950-kh hodov: Sobranye dokumentov. V 7 t. - T. 3. - M., 2004.

13. Ystoryya Ukraynskoy SSR. V 10 t. - T. 8 - K., 1984.

14. Istoriya selyanstva Ukrayins'koyi RSR. U 2 t. - T.2. K., 1967.

15. Istoriya ukrayins'koho selyanstva. Narysy v 2 t. - T. 2. - K., 2006.

16. Istoriya Ukrayins'koyi RSR. U 8 t. 10 kn. - T.7. - K., 1977.

17. Kanyevs'kyy O. P. Vidbudova i rozvytok sil's'koho hospodarstva URSR - K., 1947.

18. Koval' M. V Vyzvolennya Ukrayiny vid natsyst-s'kykh okupantiv: pohlyad cherez pivstolittya // Ukrayina u Druhiy svitoviy viyni: uroky istoriyi ta suchasnist'. Materialy Mizhnar. nauk. konf. (27-28 zhovtnya 1994 r.). - K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 1995. - S. 7-17.

19. Komunist. - 1942. - 4 lystopada.

20. Komunystycheskaya partyya v Velykoy Otechestvennoy voyne (yyun' 1941 h. - 1945 h.). Dok. y materyaly. - M., 1970.

21. Kosyk V. Ukrayina i Nimechchyna u Druhiy svitoviy viyni. - Paryzh - N'yu-York - L'viv, 1993.

22. Lavrynovych M. I. Diyal'nist' partorhanizatsiy Ukrayins'koyi RSR po vidbudovi sil's'koho hospodarstva (1943-1945 rr.) // UIZH - 1964. - №1. - S. 55-60.

23. Lauta S. P. Kolhospne selyanstvo Radyans'koyi Ukrayiny u roky Velykoyi Vitchyznyanoyi viyny - K., 1965.

24. Lenartovych O. Selyanstvo Zakhidnoyi Ukrayiny u natsional'no-vyzvol'niy borot'bi (1944-1950 rr.) - Luts'k, 1998.

25. Luneev V. V. Prestupnost' KHKH veka. Myrovoy krymynolohycheskyy analyz. - M., 1997.

26. Maryans'kyy A. Sovremennye myhratsyy naselenyya. - M., 1969.

27. Mel'nyk P. I. Uchast' molodi u vidbudovi sil's'koho hospodarstva URSR // UIZH. - 1978. - №5. - S. 95-102.

28. Narodne hospodarstvo Ukrayins'koyi RSR u 1971 rotsi. Yuvil. stat. shchorichnyk, - K. 1972.

29. Osnovni pidsumky Vsesoyuznoho perepysu naselen- nya 1959 roku po Ukrayins'kiy RSR. Stat. zb. Dodatok do stat. byuletenya №7/58/ TSSU URSR. - K.: Derzhstatvydav, 1961.

30. Perekhrest O. H. Sil's'ke hospodarstva Ukrayiny v 1943-1945 rr.: problemy ta rezul'taty vidbudovy // UIZH. - 2010. - №3. - S. 92-109.

31. Pershyna T. S. Hospodars'ka nomenklatura v Ukray- ini 1943-1945 rr. - K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 1997.

32. Pershyna T. S. Utverdzhennya totalitarnoyi admin- istratyvnoyi systemy v Zakhidnoukrayins'komu rehioni (1944-1950 rr.) // Storinky voyennoyi istoriyi Ukrayiny. Zb. nauk. statey. Vyp. 1 - K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 1997. - S. 91-110.

33. Pershyna T. S. Funktsionuvannya administratyvnykh orhaniv na seli (1943-1945 rr) // Storinky voyennoyi istoriyi Ukrayiny. Zb. nauk. statey. Vyp. 3. - K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 1999. - S. 88-100.

34. Puzanov M. F., Tereshchenko H. Y. Ocherky professyonal'no-tekhnycheskoho obrazovanyya v Ukraynskoy SSR - K., 1980.

35. Reabilitatsiya represovanykh. Zakonodavstvo ta su- dova praktyka. - K., 1997.

36. Reshenyya partyy y pravytel'stva po khozyaystven- nym voprosam: Sb. dok. za 30 let. V 5 t. - M., 1968. - T.3.

37. Rybak I. V. Sotsial'no-pobutova infrastruk- tura ukrayins'koho sela (1921-1991 rr.) - Kam"yanets' Podil's'kyy, 2000.

38. Sovet-skaya Ukrayna v hody Velykoy Otechestvennoy voyny 1941-1945: Sb. dok. y mat.: V 3 t. T.3. - K., 1985.

39. Strana Sovetov za 50 let. St. stat. Materyalov. - M., 1967.

40. Terlyuk I. YA. Etnodemohrafichna sytuatsiya v zakh- idnykh oblastyakh Ukrayiny v 1944 r. // Visnyk L'viv. univ- er. Ser. istor. - 1993. - Vyp. 29. - S. 81-87.

41. Terlyuk I. YA. Rosiyany zakhidnykh oblastey Ukrayiny (1944-1996). - Etnosotsial'ne doslidzhennya. - L'viv: Tsentr Yevropy, 1997.

42. Ukraynskaya SSR v Velykoy Otechestvennoy voyne Sovet-skoho Soyuza. V 3 t. - K., 1975.

43. Fostiy I. P. Pivnichna Bukovyna i Khotynshchyna u Druhiy svitoviy viyni 1939 - 1945 rr. - Chernivtsi, 2005.

44. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnya Ukrayiny (dali TSDAVO Ukrayiny). - F. 4957 - Op. 1 - Spr. 3.

45. TSDAVO Ukrayiny. - F. 4957 - Op. 1 - Spr. 5.

46. TSDAVO Ukrayiny. - F. 4957 - Op. 1 - Spr. 6.

47. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv hromads'kykh ob"yednan' Ukrayiny (dali TSDAHO Ukrayiny). - F. 1. - Op. 46. - Spr. 409.

48. TSDAHO Ukrayiny. - F.1 -Op.46. - Spr. 411.

49. TSDAHO Ukrayiny. - F. 166 -Op.3. - Spr. 275.

50. TSDAHO Ukrayiny. - F. 166 -Op.3. - Spr. 276.

51. TSDAHO Ukrayiny. - F. 166 -Op.3. - Spr. 320.

Размещено на Allbest.ru

...