Висвітлення політики М.Г. Рєпніна (Волконського) щодо українських козаків в історіографічному наративі XIX – початку XXI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Висвітлення політики М.Г. Рєпніна (Волконського) щодо українських козаків в історіографічному наративі XIX - початку XXI ст.

Вуйко Б.І.,

здобувач кафедри історії та культури України, "ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" (Пере'яслав-Хмельницький, Україна)

Анотації

У статті проаналізований історіографічний наратив, у якому висвітлюється проблема вивчення політики генерал-губернатора Лівобережної України М.Г. Рєпніна (Волконського) щодо українських козаків. Огляд історіографії ХІХ - початку ХХІ ст. засвідчує, що М.Г. Рєпнін постійно доводячи до відома імператорів Олександра І й Миколи І та уряду проблеми українського козацтва та свої пропозиції щодо їх вирішення, не лише загострив стосунки з високоповажними урядовими чинами, але й нажив серед них чимало ворогів. Проте, його активні дії дали і позитивні результати, сприяли покращенню становища козацтва, що знайшло своє відображення у наказі від 17 січня 1834 р. про правила управління Малоросійськими козаками, складеними за проектом М.Г. Рєпніна.

Ключові слова: князь М.Г. Рєпнін (Волконський), генерал- губернатор, Лівобережна Україна, Малоросія, історіографія.

The article analyzes the historiographic narrative that highlights the problem of the policy of Governor-General of Left Bank Ukraine M. G. Repnin (Volkonsky) regarding Ukrainian Cossacks. Review of the historiography of the 19th - early 21st centuries. testifies that M. G. Repnin constantly brought to the attention of emperors Alexander I, further Nicholas I and the government of the problem of Ukrainian Cossacks and his proposals for their solution, not only sharpened relations with high-ranking government officials, but also made a lot of enemies among them. However, his active actions gave positive results and contributed to the improvement of the situation of the Cossacks, which was reflected in the order of January 17, 1834 on the rules of management of the Little Russian Cossacks, drafted by M. G. Repnin.

Keywords: Prince M. G. Repnin (Volkonsky), Governor-General, Left Bank Ukraine, Little Russia, historiography.

Проблема висвітлення в історіографічному наративі ХІХ - поч. ХХІ ст. політики генерал-губернатора Лівобережної України М. Г Рєпніна (Волконського) щодо українських козаків є актуальною та суспільно значущою. Адже козацтво відігравало в українській історії провідну роль у відновленні державності та формуванні національної ідентичності. Враховуючи сучасні реалії, зокрема інформаційні війни Російської Федерації за історичну спадщину, збереження історичної пам'яті минулого є важливим напрямком новітньої історичної науки.

Однією з непересічних персоналій першої половини ХІХ ст. був князь М. Г Рєпнін, який незважаючи на своє походження та етнічне коріння, будучи на посаді генерал-губернатора Лівобережної України активно сприяв поширенню українофільських ідей, що в подальшому дало поштовх до студіювання української історії та культури та створенню першої синтетичної праці з історії України. Цей фактор значно посилює актуальність заявленої проблематики. історіографічний козак рєпнін

Новизна теми полягає в тому, що незважаючи на значну кількість публікацій оприлюднених, як на сторінках фахових видань, так і в пресі, тема потребує додаткового вивчення.

Це дослідження виконується у межах науково- дослідної теми кафедри історії та культури України ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" - "Соціальні зміни та політичні процеси в Україні ХІХ - поч. ХХІ ст.".

Методологічною основою дослідження насамперед виступили принципи історизму, об'єктивності, всебічності та наступності. У статті був використаний комплекс історичних та загально наукових методів, зокрема аналізу і синтезу, порівняння та ретроспективи, метод періодизації. Особливе місце в дослідженні надається біографічному методу. Біографічний метод також дав змогу поєднати вивчення життєпису істориків з дослідженням біографії головного героя теми - князя М.Г. Рєпніна (Волконського). Важливим дослідницьким методом, який дав змогу здійснити пошук, виявити, вивчити і залучити історіографічні пам'ятки та джерела є наукова класифікація. У дослідженні застосований також метод історичного оптимізму та перспективи.

Мета дослідження - проаналізувати історіографічний наратив ХІХ - поч. ХХІ ст. присвячений політиці генерал-губернатора Лівобережної України М.Г. Рєпніна (Волконського) щодо українських козаків.

Епістолярна спадщина М. Г Рєпніна дає змогу розкрити світоглядне бачення князя щодо існування в Російській імперії українського козацтва як цивільного та військового стану. Справа розпочалася з того, що тогочасні російські чиновники, зокрема міністр фінансів граф Д.О. Гур'єв (18101823) поставив козаків у дуже складне становище, сумніваючись у їхньому праві володіти землею та пільгах на несплату податків. Щоб опротестувати заборони міністерства фінансів та обґрунтувати права козаків Лівобережної України, М.Г. Рєпнін знову звернувся до історії виникнення козацтва [8, с. 83-84]. У його праці для уряду "Краткая записка о малороссийских козаках" [9], міститься розділ про права малоросійських козаків розпоряджатися їх власністю, де аргументовано опротестовується позиція графа Д.О. Гур'єва у цьому питанні. На думку автора, права козаків ґрунтуються: "1-е на первоначальному заселені, 2-е, на узаконеннях і привілеях Польських, 3-є, на образі приєднання їх до колишньої Вітчизни, і на грамотах і узаконеннях Російських самодержців" [9, с. 7].

Опубліковані листи М.Г. Рєпніна інформують про те, що у справі захисту прав і привілеїв козацького стану М.Г. Рєпнін вступає в гостру полеміку не лише з міністром фінансів Д.О. Гур'євим, а й з його наступником графом Є. Ф. Канкріним (18231844). Це чітко можна простежити в його приватній переписці з М.Г. Рєпніним. Даючи характеристику діям міністра фінансів, який погодився зменшити податковий тиск на малоросійських козаків, тільки тому, що він впевнений, що козаки нічого не будуть платити, він вказував, що потрібно йому вибити з голови таку думку, що ґрунтується невідомо на чому. Знаючи добре про тяжке матеріальне становище козаків, і голова Державної ради та Комітету В.П. Кочубей переконував М.Г. Рєпніна, що з малоросійських козаків, навіть із тих, хто знаходиться за межею бідності потрібно постаратися взяти податків стільки, скільки це ще можливо [3].

Даючи відповідь на пропозиції В.П. Кочубея стосовно оподаткування козаків М.Г. Рєпнін доводить, що непомірний податок приносить лише шкоду, оскільки може привести до заворушень серед спокійних за характером козаків. Натомність він запропонував задля добробуту і спокою козаків провести адміністративну реформу, яка надасть їм захисників, більш доступних, і позбавить їх контролю з боку казенної палати. На його думку, лише створення для них особливої контори, подібної департаменту повітів, дасть змогу викорінити зловживання і утиски нижніх земських судів і діючих з ними разом "панів" [3, с. 151].

"Заспокойте, будь ласка, міністра фінансів, - зазначає В.П. Кочубею в листі князь, - козаки Полтавської губернії заплатили протягом 1832 р. велику суму в 2, 313, 347 рублів, 30 к., тобто вдвічі більше проти того, що вони заплатили в 1831 р." [3, с. 151]. "Захищаючи інтереси малоросійських козаків, можливо, дуже гаряче, на думку столичного начальства, я не їх єдиних маю на увазі, але загальний добробут імперії" [3, с. 152] - підсумовує відповідно генерал-губернатор.

Проте, незважаючи на вперті дії князя у справі захисту прав малоросійських козаків, та його висловлювання та пропозиції, в центральних органах влади на них не погоджувалися, і подальші розпорядження уряду, за словами В.П. Кочубея, розходилися з поглядами М.Г. Рєпніна [3, с. 153]. Так, в 1832 р. Сенат прийняв рішення звільнити у 1833 р. від рекрутського набору на 1834 р. козаків, з яких укомплектовували армійські кавалерійські полки, у зв'язку із тяжким матеріальним становищем їхніх родин. Насправді, як відомо з листа князя М.Г. Рєпніна, цей указ лише на папері задовольняв потреби козаків, оскільки заміст набору нових людей на службу, зачислялися і раніше сформовані вісім полків, які розраховували повернутися після закінчення польської кампанії 1831 р. додому. Поряд з цим, приймалися різні заходи, щоб взяти з малоросійських козаків якнайбільше доходів у казну, зокрема, уже 18 січня 1833 р. Сенат видав наказ про обкладення козаків, які звільнилися із військової служби у відставку, "податком на право продажу вина" [3, с. 154].

Крім того, оприлюднена переписка князя з вищим чиновництвом розкриває поточну політику щодо козаків. Зокрема, як засвідчують листи, для виявлення платоспроможності всіх станів Малоросії, і в тому числі козаків, влітку 1833 р. планувалося провести генеральну ревізію. Задля цього 16 червня 1833 р. був виданий маніфест про новий народний перепис населення. А 21 червня 1833 р., князь отримав рескрипт про проведення нового перепису малоросійських козаків на нових умовах, за якими чітко вказувався майновий та земельний статок козака з тим, щоб негайно зібрати нові податки та провести набір козаків на військову службу. З метою уникнення протистояння з боку малоросійського козацтва, указом від 12 жовтня 1833 р. дозволялося відставним солдатам із козаків переселятися сімействами у Кавказьку область, причому для заохочення була обіцяна наступна пільга: "Із числа синів відставних солдатів, вважати козаками всіх тих, хто народжений на ділянках землі, хто за межами їх ділянок залишатися у званні військових кантоністів" [3, с. 155-156].

Один з перших хто дав оцінку стосункам генерал-губернатора з українськими козаками був М.О. Стороженко [10]. Високо оцінюючи адміністративні якості М.Г. Рєпніна дослідник підкреслював, призначені ним голови волосних правлінь зобов'язані були не лише своєчасно забезпечувати сплату податків та здійснювати контроль за козацьким землеволодінням, але й підтримувати благоустрій, опікуватися сім'ями, що втратили годувальників. Про свою діяльність контора надсилала звіти малоросійському губернатору та в Міністерство фінансів. Як зазначав М.О. Стороженко, всі інструкції про посадові обов'язки складав і редагував генерал-губернатор [10, с. 337].

І.Ф. Павловський також залишив чимало джерельного матеріалу щодо взаємин генерал-губернатора і українських козаків. Зокрема, дослідник засвідчує, що тяжке становище малоросійського козацтва та відмова уряду змінити політику у цьому питанні спонукає М.Г. Рєпніна 31 липня 1831 р. черговий раз звернутися з листом до імператора Миколи І., в якому він просить пом'якшити податковий тиск на малоросійських козаків, мотивуючи тим, що неврожайні роки не дають змогу їм повною мірою виконувати свої зобов'язання перед державою. Зі змісту листа очевидно, що М.Г. Рєпнін був переконаний у тому, що непомірні податки приносять лише негативні результати: призводять до розорення козаків, що спонукає їх до неправомірних дій та створює ситуацію загального незадоволення населення діями уряду [7, с. 248-249].

Досліджував взаємини князя з козаками й полтавський історик І. Ф. Неутрієевський. Свої розвідки він публікував в працях полтавської губернської комісії. Так, в 1916 р. ним було оприлюднено архівну справу про переселенців під назвою "Одна из мер борьбы с голодом в 1833 году в Полтавской губернии (Архивное дело о переселенцах)" [6] за редакцією дійсних членів комісії І. Ф. Павловсько- го, А.Ф. Мальцева і Л.В. Падалки.

Дослідник детально описав дії М.Г. Рєпніна під час неврожайних років. Як свідчить вчений причина, яка спонукала уряд на прийняття рішення про переселення козаків у Кавказьку область, це неврожайний рік в Полтавській та Чернігівській губерніях, який міг призвести до значних демографічних втрат серед населення. Тому на початку червня 1833 р. міністр дає розпорядження про переселення козаків у Кавказьку область з метою створення там козацьких військ. Проте, безграмотні дії уряду привели до непередбачуваних наслідків, адже переселення не було узгоджено з Кавказькою областю, яка не могла прийняти у себе такої кількості людей (6. тис. 190 осіб різної статі), оскільки сама потерпала від неврожаю [6, с. 46-47]. У наслідок таких подій, переселенці залишилися без засобів до існування, адже усе нажите за роки, попередньо було розпродано за безцінь. Відповідальність за вирішення долі такої кількості людей центральні органи влади переклали на місцеві органи влади.

І.Ф. Неутрієвський переконаний, що М.Г. Рєпнін у цій ситуації почав діяти злагоджено і швидко, зокрема через Полтавського цивільного губернатора дає розпорядження про розквартирування переселенців у заможних козаків та рідні, яким вони мають допомагати по господарству. Уже на 14 серпня 1833 р. усі козаки були таким чином розквартировані. Далі князь наказав полтавському та чернігівському губернатору закупити продукти та роздати їх переселенцям. Так, полтавський губернатор в доповідній записці від 8 серпня звітував про виконання наказу генерал-губернатора, і видачу переселенцям місячної норми продуктів. Чернігівський губернатор теж виконав наказ генерал-губернатора, видавши кожному предводителю повіту 5 тисяч руб. для закупівлі жита та пшениці [6, с. 50]. Проте, внутрішніх засобів було недостатньо для підтримки переселенців, тим більше, що невідомо було, коли буде виданий наказ про дозвіл переселятися на Кавказ.

У зв'язку з такими обставинами, наголошує І.Ф. Неутрієвський, М.Г. Рєпнін звертається до імператора з проханням використати кошти для допомоги переселенцям із продовольчого капіталу. Паралельно він видав наказ зібрати інформацію про те, яка кількість переселенців дійсно потребує дотацій, на який час потрібна допомога, і яка сума із капіталу продовольчого може бути використана ними. Отримавши дозвіл від міністра фінансів про використання продовольчого капіталу, генерал-губернатор наказав скласти списки потерпілих від переселення для міністерства. На 24 жовтня 1833 р. відомості про переселенців, які потребують продовольчих дотацій були повністю складені і направлені на розгляд в міністерство [6, с. 51].

З метою підтримання порядку серед переселенців, генерал-губернатор дає розпорядження земським виконавцям наглядати, щоб серед переселенців не було п'янства та безробіття, і кожного місяця рапортувати про їхнє становище. У цілому, констатує дослідник, упереджувальні дії М.Г. Рєпніна по відношенню переселенців-козаків центральні органи влади визнали задовільними, про що повідомив 5 грудня 1833 р. міністр внутрішніх справ граф Д.Н. Блудов (1832-1839) М.Г. Рєпніну [6, с. 53].

Значно доповнює характеристики взаємин М.Г. Рєпніна з козаками імперський історик, професор російської історії в Імператорському історико-філологічному інституті С.М. Середонін, який детально описав дії князя щодо козаків під час їх переселення 1820 р. на південь. Зокрема, дослідник вказує, що центральні органи влади не брали на себе ніяких матеріальних зобов'язань щодо переселення козаків. Цим питанням повинен був займатися генерал-губернатор. У зв'язку з цим, переселення 1820 р. було надзвичайно важким для козаків, які залишивши насиджені місця восени, до зими не встигли дістатися до нового місця проживання. Тому на ім'я Комітету міністрів надійшли скарги від 3 тис. осіб, що змусило М.Г. Рєпніна визнати помилки, адже козакам було заборонено продавати свої землі і, до того ж, з них було взято недоїмки [2, с. 221].

Увагу даному аспекту приділяє і Д. І. Дорошенко. Ним було зібрано чимало джерельного матеріалу, у якому засвідчується прихильність М.Г. Рєпніна до козацького питання. Як зазначає дослідник, 4 жовтня 1831 р. у листі "Объ обращеніи малороссійскихь козаковъ къ первобытному ихъ воинственному состоянію" М.Г. Рєпнін знову звертається до Миколи І, але уже з пропозицією повернути "малоросійських" козаків до військового стану. Вказуючи на повну їхню готовність повернутися до військового статусу, і про своєчасність такої реформи, князь намагається переконати царя перспективою, що тоді "на стражі у Дніпра стояв би проти легковірного польського народу військовий народ", і нагадує з яким бажанням у 1812 р. українські козаки сформували на заклик уряду добровільно кілька полків, оскільки їм було обіцяно постійний статут малоросійських полків". На переконання вченого, з подачі М.Г. Рєпніна урядова політика дещо полегшила становище козаків, це відбиває наказ імператора опублікований 25 червня 1832 р. із підтвердженням заборони відчужувати козацькі ґрунти, з установленням норми річного податку 2 руб. з кожної ревізької душі, включаючи 55 коп. на право продажу горілки "в домах своїх", крім цього, установлено щорічний набір по п'ять душ із тисячі для укомплектування армійських кінних полків на 15 років служби [1, с. 102]. Крім того, Д. Дорошенко дослідив участь відомого українського громадського діяча І. В. Капніста у допомозі написання М.Г. Рєпніним "Проекту реформування козаків малоросійських" [1, с. 102].

Свої рефлексії щодо дискусії М.Г. Рєпніна з В.П. Кочубеєм залишив З. Є. Когут. На його переконання, В.П. Кочубей був яскравим представником зрусифікованої шляхти, яка асимілювалася в імперському середовищі. Тому пришвидшення процесу знищення всіх особливостей, які відрізняли Малоросію від решти імперії В.П. Кочубей вважав за свій обов'язок [4, с. 261]. Висловлюючись щодо ставлення до малоросійського козацтва, він вказував, що потрібно чим швидше асимілювати їх з іншими податними станами в державі, знищити навіть натяки на їхні давні традиції [4, с. 1]. Проте, далі наголошує вчений, клопотання та подані до центрального уряду проекти М. Г Рєпніна про збереження козаків як окремого стану Малоросії знайшли часткове вирішення лише у 1833 р. Щоб унеможливити переведення козаків на державних селян створюється Головна господарська контора для малоросійських козаків, яка відала їхніми справами [4, с. 246].

Ретельно вивчила взаємини козаків з генерал- губернатором і В.С. Шандра. Дослідниця відзначає, що свідченням поваги генерал-губернатора як до національних почуттів, так і до інтересів всіх станів Малоросії стала справа, що стосувалася прав малоросійських козаків. На початку ХІХ ст. вона вже дозріла, і постійно дошкуляла як генерал-губернатору, так і центральним органам влади. Її зміст полягав у тому, що з одного боку, малоросійські козаки були потрібні під час військових дій, про що свідчить урядовий іменний указ від 25 серпня 1818 р. та 10 грудня 1819 р. про сформування 15 полків під час війни 1812 р. для оборони вітчизни. За таку готовність імператор звільняв їх від рекрутської повинності і сплати податків, крім подушного (4 руб.), котрий вводився починаючи з 1816 р. [11, с. 125].

З іншого боку, у мирний час козацтво як стан не вписувався в соціальну структуру Російської імперії. Після закінчення бойових дій, уряд поновлював звичний рекрутський набір і залишав сплату подушного податку в попередньому обсязі. У другому законі йшлося про зрівняння козаків з державними селянами у сплаті оброчного окладу [11, с. 125]. Таким чином, уряд намагався розв'язати проблему козацького малоземелля, а також забезпечити Росію вирощеним козаками хлібом, бо вона переживала неврожайні роки [11, с. 125].

Отже, на думку В.С. Шандри політика уряду стосовно козаків знаходилася у дуже запущеному стані та потребувала негайного вирішення. У зв'язку з цим, на початку 1820-х років, відбулася зміна у ставленні М.Г. Рєпніна до козацтва. Вперше це проявилося, коли він намагався захистити козацькі родини "от излишнего притязания" казенних палат, коли йшлося про земельні їхні справи" [11, с. 126].

На переконання В.С. Шандри, саме за сприяння М.Г. Рєпніна 17 січня 1834 р. був вироблений та схвалений імператором статут за яким губернатор мав опікуватися малоросійськими козаками через губернські і повітові "присутствія". У цивільних справах козаки зберігали станові привілеї у правовому відношенні, а військові справи розглядав карний суд, за рішенням якого винного могли позбавити стану і зарахувати в солдати. Головна господарська контора знаходилася у Полтаві і підпорядковувалася Міністерству фінансів та малоросійському генерал-губернатору. Управління складалося з голови і трьох радників. На посаду керівника контори або попечителя - був призначений чиновник з особливих доручень - князь Г.О. Баратов, який служив при генерал-губернаторі. Генерал-губернатор мав право призначати і звільнити радників: секретаря, бухгалтера і землеміра. Управлінські функції контора здійснювала через попечительства та волосні правління, створені в місцях, де компактно проживали козаки. Головною метою діяльності контори було "привесть в известность козаков и их промыслы, чтоб они платили все повинности и платежи и ограждать козаков от обид" [11, с. 78], та сприяти збереженню козацької земельної власності, контролювати перехід козаків до інших станів та вести статистику їхньої кількості, майна, рекрутської повинності.

Крім того, зазначає дослідниця, він був і автором рекомендацій про щорічні перевірки посімейних козацьких списків, які здійснювали особливі чиновники. Вони регламентували майновий стан козацьких родин. Подібні інструкції регулювали порядок набирання козаків для військової служби та чітко визначали розмір податків та натуральних повинностей для кожної родини, причому господарю видавалася відповідна довідка. Свою діяльність Головна господарська контора розпочала у серпні 1834 р, а завершила передачею справ Управлінню державних маєтностей 1839 р. [11, с. 78].

Дослідниця Н.О. Конопка вважає, що саме клопотання про лівобережне козацтво стало однією з головних причин звинувачення М.Г. Рєпніна у своєрідному сепаратизмі, а згодом і його відставки з посади малоросійського генерал-губернатора в 1843 р., оскільки створення боєздатної військової одиниці - козацького війська, ламало централіст- ські плани Російської імперії. Вчена, наголошує, що у своїх клопотаннях до центрального уряду та імператора Миколи І, князь М.Г. Рєпнін неодноразово доводив легітимність юридичного статусу українських лівобережних козаків, яка була підтверджена давніми грамотами, а також турбувався по покращення економічного становища козацького прошарку, добре усвідомлюючи, що козацтво, як досить потужна суспільна верства зможе принести для держави економічні та військові вигоди [5, с. 98].

Отже, огляд історіографії ХІХ - початку ХХІ ст. засвідчує, що М.Г. Рєпнін постійно доводячи до відома імператорів Олександра І й Миколи І та уряду проблеми малоросійського козацтва і свої пропозиції щодо їх вирішення, не лише загострив стосунки з високоповажними урядовими чинами, але й нажив серед них чимало ворогів. Проте, його активні дії дали і позитивні результати, сприяли покращенню становища козацтва, що знайшло своє відображення у наказі від 17 січня 1834 р. про правила управління Малоросійськими козаками, складеними за проектом М.Г. Рєпніна.

Список використаних джерел

1. Дорошенко Д. 1929. `Князь М. Рєпнін і Д. Бантиш- Каменський: (Сторінка українського громадського життя першої четвертини XIX ст.)'. Пр. Укр. високого пед. Ін- ту ім. М. Драгоманова. Прага, Т.1. с.90-108.

2. `Исторический обзор деятельности Комитета министров', 1902. СПб.: Издание Комитета. министров, Т.2. Ч.1. Комитет Министров в царствование імператора Николая Первого (1802 г. ноября 20-1855 г. Февраля 18). `К историии малороссийских Козаков в конце XVIII и в начале XIX века'. Кіевская старина. Т.59. №10-12. с. 143-156.

3. Когут 3. 1996. `Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760-1830.' К.: Основи, 317 с.

4. Конопка Н. 2016. `Микола Григорович Рєпнін: дипломат, політик, урядовець'. Острог - Нью-Йорк, 216 с.

5. Неутриевский И. 1916. `Одна из мер борьбы с голодом в 1833 году в Полтавской губернии (Архивное дело о переселенцах)'. Труды Полтавской губернской архивной комиссии. Здано под редакцией действительных членов комисии И.Ф. Павловського, А.Ф. Мальцева и Л.В. Падалки. Вып.14.

6. Павловський И.Ф. 1907. `К истории полтавського дворянства 1802-1902 г.: Очерки по архивным данным с рисунками'. Полтава: Элект. типограф. Торгового дома И. Фришберга, Т.2. 303 XVII. С.248-249.

7. `Письмо малороссийского воєнного губернатора, князя Н.Г. Репнина, к графу В.П. Кочубею', 1864. Чтения в Императорском обществе истории древностей российских при Московском университете. Кн.2. С.83-84.

8. Репнін Н. `Краткая записка о малороссийских козаках'. Чтения в Императорском обществе истории древностей российских при Московском университете. Кн.2. с.1-46.

9. Стороженко Н.В. 1897. `К истории малороссийских козаков в конце XVШ-и в начале XIX века'. Кіевская старина. Кн.4. с. 124-156; Кн.6. с.460-483.

10. Шандра В.С. 2001. `Малоросійське генерал-губернаторство, 1802-1856: функції, структура, архів'. К., 356 с.

References

1. Doroshenko D. 1929. `Kniaz M. Riepnin i D. Bantysh- Kamenskyi: (Storinka ukrainskoho hromadskoho zhyttia pershoi chetvertyny XIX st.)'. Pr. Ukr. vysokoho ped. In-tu im. M. Drahomanova. Praha, T.1. S.90-108.

2. `Istoricheskiy obzor deyatel'nosti Komiteta ministrov', 1902. SPb.: Izdanie Komiteta. ministrov, T.2. Ch.1. Komitet Ministrov v tsarstvovanie imperatora Nikolaya Pervogo (1802 g. noyabrya 20-1855 g. fevralya 18).

3. `K istoriii malorossiyskikh kozakov v kontse XVIII i v nachale XIX veka'. Kievskaya starina. T.59. №10-12. S.143-156.

4. Kohut 3. 1996. `Rosiiskyi tsentralizm i ukrainska avtonomiia: Likvidatsiia Hetmanshchyny, 1760-1830.' K.: Osnovy, 317 s.

5. Konopka N. 2016. `Mykola Hryhorovych Riepnin: dyplomat, polityk, uriadovets'. Ostroh - Niu-Iork, 216 s.

6. Neutrievskiy, I. 1916. `Odna iz mer bor'by s golodom v 1833 godu v Poltavskoy gubernii (Arkhivnoe delo o pereselentsakh)'. Trudy Poltavskoy gubernskoy arkhivnoy komissii. Zdano pod redaktsiey deystvitel'nykh chlenov komisii I. F. Pavlovs'kogo, A. F. Mal'tseva i L. V Padalki. Vyp.14.

7. Pavlovs'kiy I. F. 1907. `K istorii poltavs'kogo dvoryanstva 1802-1902 g.: Ocherki po arkhivnym dannym s risunkami'. Poltava: Elekt. tipograf. Torgovogo doma I. Frishberga, T.2. 303 XVII. S.248-249.

8. `Pis'mo malorossiyskogo voennogo gubernatora, knyazya N. G. Repnina, k grafu V P. Kochubeyu', 1864. Chteniya v Imperatorskom obshchestve istorii drevnostey rossiyskikh pri Moskovskom universitete. Kn.2. S.83-84.

9. Repnin N. `Kratkaia zapyska o malorossyiskykh kozakakh'. Chtenyia v Ymperatorskom obshchestve ystoryy drevnostei rossyiskykh pry Moskovskom unyversytete. Kn.2. S.1-46.

10. Storozhenko N. V 1897. `K istorii malorossiyskikh kozakov v kontse XVIII-i v nachale XIX veka'. Kievskaya starina. Kn.4. S.124-156; Kn.6. S.460-483.

11. Shandra V S. 2001. `Malorosiiske heneral- hubernatorstvo, 1802-1856: funktsii, struktura, arkhiv'. K., 356 s.

Размещено на Allbest.ru