Реструктурування земельної власності південно-українського дворянства пореформеної доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕСТРУКТУРУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКОГО ДВОРЯНСТВА ПОРЕФОРМЕНОЇ ДОБИ

Чернікова Н.С.,

кандидат історичних наук, докторант, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (Дніпро, Україна),

Розглянуто процеси трансформації дворянської земельної власності на Півдні України у постреформений період. Показано темпи та динаміку скорочення земельних площ і зменшення середніх розмірів володінь. З'ясовано роль місцевого дворянства у формуванні поземельного ринку регіону та розширенні соціальної бази поземельних відносин. Проаналізовано причини соціальних та економічних змін у дворянському господарюванні. Окреслено шляхи подальшого розвитку дворянських господарств підприємницького типу в умовах становлення капіталістичних відносин. Увагу акцентовано на збереженні провідної ролі дворянства у господарському житті краю.

Ключові слова: земельна власність, підприємництво, дворянство, південноукраїнські губернії, ринкові відносини.

The article deals with the transformation processes of Nobility land ownership in the south of Ukraine during the post-reform period. The rates and dynamics of the land areas reduction, the decrease of the average size of the properties are shown. Regional features of these processes are taken into account. The role of local Nobility in the land market formation, the expansion of the social base of land relations have been clarified. The causes of social and economic changes in aristocratic economy are analyzed. The author outlined the ways of further development of business-type aristocratic farms under conditions of incipience to capitalist relations. The focus is on maintaining the leading role of the Nobility in the economic life of the region.

Keywords: Land ownership, Entrepreneurship, Nobility, Southern Ukrainian provinces, Market relations.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Реформи 1860-х рр., у першу чергу скасування кріпосного права, слугували каталізатором модер- нізаційних процесів по всій території Росії. Особливої інтенсивності вони набули у південноукраїнських губерніях. Як відомо, ще з 1-ї пол. ХІХ ст. державна влада усіляко сприяла заселенню цього регіону, надаючи великі земельні угіддя у користування дворянству, іноземним власникам тощо. Багаті чорноземні ґрунти активно розорювалися і використовувалися для вирощування сільськогосподарських культур. Тож протекціоністська урядова політика у поєднанні з господарським потенціалом слугували вельми сприятливим підґрунтям для залучення південноукраїнських землевласників до запровадження інтенсивних форм господарювання із залученням передових технологій, нового с/г обладнання, пошуків нових видів переробки с/г продукції, спрямованих на отримання прибутку.

Процеси становлення ринкових відносин та формування підприємницьких засад на селі означили формування якісно нового ставлення власників до земельної власності. Вона сама поступово ставала об'єктом товарообігу, елементарною умовою ринкових відносин в аграрному виробництві, становлення господарств капіталістичного зразка та, відповідно, формування нового соціального типу власника в середовищі родового дворянства - дворянина-підприємця. Еволюція дворянської земельної власності пореформеного періоду полягала в переорієнтації монополії на володіння землею до монополії господарювання на ній, із розширенням соціальної бази підприємницької взаємодії шляхом залучення вихідців із селян, міщан, власників-колоністів тощо та формуванням нового соціального типу господаря в південноукраїнському селі.

Питання, пов'язані зі змінами у земельній власності дворянства постреформеного періоду, набули актуальності ще на початку ХХ ст. Як правило, автори розглядали процеси мобілізації дворянського землеволодіння крізь призму «втрат» та економічної кризи, що дійсно мала місце у середовищі вищого стану. А. Васильчиков, В. Святловський та ін. прагнули віднайти певні закономірності та означити шляхи виходу із кризи, шукаючи відповідь у досвіді інших країн з урахуванням регіональних відмінностей Європейської Росії [2; 11; 18]. Після нетривалої перерви, з 2-ї пол. Хх ст. спостерігається зростання дослідницького інтересу до проблеми дворянського землеволодіння та землекористування у рамках вивчення аграрної історії України. У працях П. П. Теличука, В. П. Теплицького, О. Погребинського міститься інформація щодо розмірів дворянського землеволодіння в українських губерніях, проблем господарювання тощо [10; 23; 26]. Дослідження сучасних авторів - О. П. Реєнта, О. В. Сердюка, Н. Р. Темірової - висвітлюють широке коло питань щодо підприємницької діяльності дворянства в Україні, переходу до господарювання капіталістичного типу, формування нового соціального типу дворянина- власника тощо [12; 24; 25]. У сукупності наявна історіографічна база дозволяє скласти загальне уявлення про динаміку та напрямки зрушень у дворянському землеволодінні Європейської Росії та України.

Тож мета даного дослідження полягає у з'ясуванні кількісних та якісних змін, що відбулися у структурі дворянського землеволодіння південноукраїнських губерній - Катеринославської, Таврійської та Херсонської у постреформений період у контексті становлення поземельних ринкових відносин та капіталізації сільськогосподарського виробництва.

У статті використано широке коло статистичних джерел центральних та місцевих державних установ [13;14; 16; 17; 19; 20-22], матеріали тогочасних періодичних видань [4; 5; 6], що значно доповнюють і дозволяють детально прослідкувати та проаналізувати особливості перебігу цих процесів як у південноукраїнському регіоні в цілому, так по окремих повітах зокрема.

Виклад основного матеріалу. На початку ХХ ст. земельний фонд південноукраїнських губерній становив майже 17 млн. десятин, з яких у приватному володінні перебувало не менше ¹А земель, придатних для сільськогосподарського використання [11, с. 147-148]. Характерно, що протягом пореформеного періоду загальна площа угідь південноукраїнського регіону, що знаходилася у приватній власності, не зазнала значних кількісних змін, проте по губерніях показники дещо різнилися. Так, у Катеринославській, а надто у Таврійській губерніях їхня площа збільшилась, натомість на Херсонщині скоротилася - головним чином, на користь надільних земель. Тим більше різнилась ситуація по повітах, що було пов'язано з географічними факторами, особливостями заселення, специфікою господарювання тощо. Зокрема, у Бердянському та Маріупольському повітах Катеринославської губернії левова частка припадала на надільні землі, тож приватним власникам належало лише відповідно 6,1% та 11,1% земельного фонду. Натомість Феодосійський, Євпаторійський, Перекопський повіти Таврійської губернії відрізнялися високою концентрацією приватної власності - майже 80%. Щодо Херсонської губернії, то тут спостерігалася відносна однорідність: частка приватновласницьких володінь коливалася у межах 43% (в Олександрійському повіті) та 70% (в Ананьївському повіті) [20, с. 30; 21,с. 31;22, с. 29].

Отже, приватновласницький фонд південноукраїнських губерній, що загалом сформувався на 60-70 рр. ХІХ ст., слугував (як у прямому, так і переносному сенсі) підґрунтям для значних зрушень у поземельних відносинах на селі, що сприяли формуванню принципово нових, підприємницьких засад у відносинах власності, формах та способах господарювання та використання земельного ресурсу.

У першу чергу у вирі трансформаційних процесів опинилося дворянство, яке традиційно виступало основним земельним власником. На 70-ті рр. ХІХ ст. на Україні частка осіб вищого стану у загальній кількості приватних власників становила 66%, яким належало понад 8 853 тис. дес. землі, або 71,7% всієї площі приватного землеволодіння. При цьому південноукраїнське дворянство концентрувало у своїх руках 86,7% приватного фонду губерній [2, с. 450; 23, с. 40]. Тож скорочення дворянської поземельної власності, фактично, стало найпоказовішим атрибутивним проявом кризи, що охопила привілейований стан протягом пореформених десятиліть.

Слід зауважити, що питання відносно темпів та розмірів скорочення дворянського землеволодіння як Російської імперії, так і в українських губерніях зокрема, на сьогодні є досить дискусійним; як джерела, так і література місять певні розбіжності. Це пов'язано, насамперед, з відмінностями у критеріях проведення, збору та викладу статистичних даних представниками загальнодержавних та місцевих (земських) установ. Так, за даними департаменту окладних зборів Міністерства фінансів, площа дворянського землеволодіння в 1862 р. в 45 губерніях європейської частини Російської імперії становила 87 088 тис. дес., а в 1906 р. зменшилася до 49 906 тис. дес., тобто на 42,3%. За іншими джерелами, маєтності дворян зменшилися в імперії з 87 200 тис. дес. у 1862 р. до 41 100 тис. у 1914 р., тобто приблизно на 53%. [12, с. 24]. У будь-якому разі, порівняння фактичних даних все ж підтверджує свідчення про поступальний процес скорочення площ дворянського землеволодіння в імперії протягом пореформених десятиліть.

У степових губерніях України, де досить інтенсивно розвивалося товарне зернове господарство та відбувався процес становлення ринкових відносин, спостерігалися найбільш високі темпи скорочення дворянського землеволодіння, що у свою чергу слугувало каталізатором процесу реструктурування дворянського землеволодіння у капіталістичному форматі.

При беззаперечному визнанні найбільших втрат за південноукраїнськими губерніями, цифрові показники різняться. Окрім цілком об'єктивних відмінностей, пов'язаних із землемірними питаннями та означенням різних хронологічних періодів для досліджень, ситуація ускладнюється диференціацією у регіональному розподілі. Так, у деяких статистичних джерелах показники наведено за економічним районуванням території Російської імперії, де досліджувані південноукраїнські губернії становили Південний Степовий (у складі Степового) регіон, до якого, окрім них, відносили, зокрема, Донську область та Бессарабську губернію [13; 19]. У статистичних даних Міністерства фінансів навіть при погубернському викладі матеріалів щодо дворянського землеволодіння до складу Новоросійських губерній перманентно відносили показники по Бессарабській губернії [14]. Члени Харківського губернського товариства сільського господарства, акцентуючи увагу на найбільшому зменшенні дворянського землеволодіння на 1906 р. у чорноземній смузі, об'єднали показники по Херсонській та Катеринославській губерніях з Харківською і Полтавською в одну цифру - 189 тис. дес. [1, с. 97]. Тож за умови урахування вище означених розбіжностей спробуємо опиратися на погубернські показники.

За даними земських статистичних матеріалів, дворянське землеволодіння в південноукраїнських губерніях на в 1905 р. становило 3 295, 524 тис. дес. (за підрахунками Н. Р. Темірової - 3 468 тис. дес.) [25, с. 110]. Фонд дворянських земель регіону за 1877-1905 рр. скоротився майже наполовину, у той час як середній покажчик по Україні становив 32,5%, тобто 1/3. В одній лише Катеринославській губернії дворяни зазнали земельних втрат на 25% більше, ніж у цей же період представники стану у трьох губерніях Правобережної України [26, с. 159-160]. Більше того, з 1862 по 1914 р. володіння дворян Катеринославської, Херсонської, Таврійської губерній зменшилося на 4 592 тис. дес. землі, що майже дорівнює абсолютному зменшенню землі дворянства шести інших українських губерній, у той час як середній показник дворянських земельних втрат по Україні становив 48,5% [10, с.12]. Тогочасна періодична преса також відзначала Катеринославщину як «показову» щодо зменшення площ дворянського землеволодіння. За наведеними даними, у руках місцевого дворянства з 1 711 000 дес. землі у 1889 р. залишилося 1 012 000 дес. у 1908 р., причому, понад 10% вони втратили протягом революційного 1905 р. Протягом 1909-1913 рр. щорічні земельні втрати місцевих дворян у середньому складали близько 6 тис. дес., залишивши у їх власності таким чином 982,5 тис. дес. [4, с. 10245-10246].

Проте аналогічна тенденція спостерігалася і по іншим південноукраїнським губерніям (див табл. 1). Дані земських статистів доповнюють звіти Міністерства фінансів, за якими дворянське землеволодіння з 1860 по 1900 р. скоротилось по Таврійській губернії на 51,1%, Херсонській--на 50,5, Катеринославській--на 50,0 [5, с. 127-128]. Загалом на 1917 рік земельна власність місцевих дворян зменшилася у 2,5 рази, складаючи на 1917 р. 34%.

Табл.1. Частка дворянського землеволодіння у південноукраїнських губерніях у 1877 та 1905 рр.[20;21;22].

Безумовно, процес скорочення земельної власності був характерним не тільки для південного регіону України, але й для всієї Європейської Росії в цілому та найвідчутніше позначився на латифундарних володіннях родового дворянства. Скасування кріпосного права, що позначилося втратою гарантованої робочої сили у вигляді залежного селянства, екстенсивне ведення господарства, брак основного і оборотного капіталу (як готівки, так і сільськогосподарських машин, реманенту, матеріалів тощо), необхідного для обслуговування величезних земельних угідь - це чинники, що спонукали до подальших економічних та соціальних трансформацій у середовищі дворян-землевласників. Крім тощо, негативно позначилася на становищі південноукраїнських дворян світова аграрна криза кінця 70-х років XIX ст., що спричинила падіння хлібних цін і призвела погіршення економічного становища приватних господарств.

По суті, дворянство опинилося перед необхідністю пошуку виходу із кризи і формування нових джерел фінансових надходжень. У цьому контексті земельні володіння дворян набували якісно нового економічного значення. Із засобу задоволення внутрішньогосподарських потреб вони потенційно могли перетворилися на вагоме джерело прибутку за умови інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, застосування нових с/г механізмів та технологій, раціонального планування та використання земельних площ, способів переробки отриманої сільськогосподарської продукції тощо.

З іншого боку, частина дворян-власників, виявилася неготовою до нових, капіталістичних реалій та неспроможною до сформування господарств підприємницького типу з раціональною обробкою та використанням угідь, що у даному випадку виступали баластом. У такому разі дворяни вбачали у належній їм землі готовий товар вдаючись до отримання разового або перманентного прибутку невиробничого характеру шляхом продажу, застави або оренди землі.

Найбільш підприємливі дворяни вдало поєднували кілька способів поземельної підприємницької діяльності. Зокрема, у величезному маєтку «Грушевський» розміром майже 75 тис. десятин (Катеринославська та частково Таврійська губ.), що був у власності князя Миколи Михайловича, майже половина угідь (46,5%) здавалася в оренду [7, с. 72-73]. Разом із цим на іншій частині було організовано інтенсивне зернове господарство, знаходився розплідник лісових та плодових дерев. Значна увага приділялася тваринництву - зокрема, розведенню племінних порід коней, корів, свиней, овець тощо, які неодноразово здобували нагороди на сільськогосподарських виставках [15, с. 9-14].

У будь-якому випадку, ці фактори спричинили зміни у структурі дворянського землеволодіння та означили тенденцію скорочення дворянського землеволодіння, що була характерною для Європейської Росії в цілому, проте мала свою регіональну специфіку на теренах південноукраїнських губерній.

Незважаючи на значні земельні втрати, південноукраїнське дворянство залишалося міцним і впливовим земельним власником. Зосередження в руках дворян великих земельних просторів (1/5 усієї площі земельного фонду та понад 1/3 приватновласницьких земель регіону) давало їм можливість активно впливати на аграрні відносини, незважаючи на те, їхня частка у загальній чисельності населення становила усього півтора відсотка. Деякі повіти регіону продовжували утримувати славу традиційно «дворянських». Зокрема, у Верхньодніпровському, Катеринославському та Новомосковському повітах Катеринославській губернії місцевим дворянам належала половина приватновласницьких земель та домінуюча позиція у загальній площі земельного фонду губернії. Бердянський та Маріупольський повіти традиційно відрізнялися найменшою в губернії концентрацією дворянських володінь та становили відповідно 1/5 та % Володіння дворян Херсонщини протягом усього пореформеного періоду відрізнялося пев- ною стабільністю, становлячи по повітах від 15 до 25% загальної площі, при цьому частка у приватному землеволодінні по Олександрійському та Єлисаветградському повітах була найвищою (понад 50%).

Варто відзначити, що характерною рисою скорочення дворянського земельного фонду відбувалося, як правило, за рахунок динамічного зменшення розмірів дворянських володінь. Дійсно, угіддя дворян поступово (і поступально) зменшувалися, проте продовжували тяжіти до значних розмірів. За земельним переписом 1877 р. середній розмір досліджених 8 970 дворянських маєтків степової економічної зони Європейської Росії складав 1616,2 дес., а на 1905 р. - 914,9 дес., зменшившись таким чином у 2,4 рази [13, с. 10].

По Катеринославській та Херсонській губерніях середній розмір дворянських угідь перевищував 700 дес. (748,1 і 719,4 дес. відповідно). При цьому великі земельні володіння дворян зосереджувалися переважно у Катеринославському, Слов'яносербському повітах Катеринославської губернії, у Херсонському й Ананіївському повітах на Херсонщині, де середній розмір сягав понад 1 тис. дес. Повіти-«лідери» за середніми розмірами дворянського землеволодіння: Мелітопольський - 3 137 дес., Дніпровський - 2 864 дес., Херсонський - 1 546,4 дес., Катеринославський -1330,1 дес. Ананіївський - 1 041,3 дес., Слов'яносербський - 1018,2 дес. У дворян Таврійської губернії, що становили лише 1/10 приватних власників регіону, середній розмір володінь усього за 15 років скоротився у 2,2 рази і на 1905 р. взагалі становив 584 десятин [3, ІІІ, с. 6]. Проте і цей показник був досить відносним при повітовому аналізі. Адже через низку природно-кліматичних, географічних, історичних факторів величезні приватні дворянські володіння концентрувалися переважно у північних (материкових) повітах. Зокрема, по Мелітопольському та Дніпровському повітах дворяни--латифундисти явно випереджали своїх сусідів: середній розмір їхніх володінь взагалі становив близько 3 тис. дес. зі скороченням порівняно з 1890 р. у 3 та 2,5 рази! [3, ІІІ, с. 6]. Тож із цього логічно випливає, що в інших повітах Таврії удільна вага дворянства була значно меншою - як за кількістю, так і розмірами маєтків.

Варто зазначити, у т.зв. «дворянських» повітах Півдня України знаходилися, як правило, кілька величезних латифундій, площі яких при сумарному повітовому статистичному аналізі якраз означили занадто високі показники середніх розмірів володінь. Так, окрім згадуваного вже маєтку «Грушев-ського», можна назвати численні володіння родини Фальц-Фейнів у кілька десятків тисяч десятин, розташовані у кількох повітах південноукраїнських губерній Маєтки «Асканія-Нова», «Даровка», «Єлимаветфельд» Ф. Е. Фальц-Фейна у Дніпровському та Мелітопольському повітах - 18 917 дес., «Дорнбург» В. Е. Фальц-Фейна у Дніпровському повіті - 9 783 дес., «Успєнка» С. Б. Фальц-Фейн у Дніпровському повіті - 28 131 дес., «Гаврилівська економія» О. Е. Фальц-Фейна у Херсонському повіті - 16 тис. дес. [7, с.75,83,88]., «Чорна долина» графа О. О. Мордвінова у Дніпровскому повіті - 43 065 дес., «Више-Тарасівська» А. П. Струкова Катеринославського повіту - 16 тис. дес. тощо [7, с. 89,138]. А, відповідно, середні та дрібні дворянські господарства із середнім розміром до 200 дес. були зосереджені у Маріупольському, Бахмутському та Ялтинському повітах (107,6 дес., 185,1 дес. та 182 відповідно). Показово, що у Херсонській губернії найнижчий середній показник дворянських володінь по повітах був досить високим і становив 487,3 дес. (Александрійський повіт), що свідчило про високу концентрацію в губернії середніх землевласників серед дворян.

Попри значні втрати земельних площ, що належали південноукраїнському дворянству, та зменшення середнього розміру володінь, загальна кількість власників у дворянському середовищі Південної України залишалася відносно незмінною: збільшення у 1,1 рази було надто незначним. Позаяк саме завдяки формування ринку земельної власності, головним постачальником якої виступало, звісно, дворянство, загальна кількість приватних володінь у постреформений період невпинно зростала. За 18 років (1887-1905 рр.) їхня кількість на Катеринославщині збільшилася майже удвічі - головним чином, за рахунок придбання дворянських земель купцями та селянами. Дійсно, основним торгівельним партнером місцевих дворян на ринку земельної власності у перші десятиліття по- реформеного періоду виступало купецтво. Не чисельні, проте заможні й ініціативні представники стану, зорієнтовані на збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, потенційно володіли капіталом для придбання родючих великих угідь за відносно прийнятими цінами. Так, середній розмір ділянок, придбаних купцями Катеринославського повіту, становив 865,7 дес., у той час як розмір продаваних ними був уп'ятеро нижчим [8, с.158].

Разом із тим середні розміри угідь, продаваних дворянами, зменшились у середньому у 2,6 разів. Це пояснюється зростанням попиту на землю у представників катеринославського селянства, які були спроможними купувати землі невеликими ділянками.

Не можна нехтувати тим фактом, що саме у перші пореформені десятиліття у південноукраїнських губерніях спостерігалася тенденція до активних торгівельних поземельних відносин усередині дворянського стану. У Катеринославському повіті за 1861-1898 рр. було укладено 111 угод між дворянами, що склали 28,5% від загальної кількості із залученням 66,5% торгівельного обігу землі [8, с.161]. У такий спосіб представники стану прагнули придбати за вигідними цінами привабливі для сільськогосподарського використання (на їхню думку) земельні ділянки або такі, що межували з їхніми угіддями, а натомість позбутися тих, що не представляли економічного інтересу тощо. Тобто ці поземельні торгівельні операції мали характер певного земельного перерозподілу серед дворян-власників, що як зазначалося, не позначилося на кількісних показниках дворянських володінь регіону.

Проте, з іншого боку, логічним наслідком процесу стрімкого зростання загальної кількості приватних власників при практично незмінних показниках серед дворян стало зменшення удільної ваги земельної власності останніх. Якщо на 1887 р. дворянські володіння складали 1/3 загальної кількості, то на 1905 р. їхня частка складала лише 1/5. У Бахмутському, Новомосковському, Маріупольському повітах розміри маєтків катеринославського дворянства зазнали найбільшого по губернії скорочення, користуючись попитом у місцевих селян, які купували їх переважно дрібними ділянками [20, с. 40]. Як приклад, у першому вже на 1884 р кількість власників збільшилася більш ніж у 2,5 рази (з 289 до 785 осіб), а розмір середнього володіння натомість скоротився знизився з 1618,4 дес. до 588,6 дес., тобто майже у 2,7 разів. При цьому удільна вага дворян-землевласників зменшилась із 2/3 до 1/3, а їхні володіння у приватновласницькому фонді повіту скоротилися на % [16, 4, с. 8-9].

У Таврійській та Херсонській губерніях також спостерігалися, аналогічні, проте менш масштабні трансформаційні процеси приватної земельної власності: при збільшенні кількості володінь у 1,41,5 разів, їх середній розмір скоротився у 1,75 рази. Незважаючи на ідентичні усереднені показники, важелі перерозподілу по губерніях різнилися. Так, кількість володінь таврійських дворян зросла у 1,32 рази при зменшенні розміру володінь майже удвічі. Купівельну активність місцеві дворяни проявили лише у Бердянському, Феодосійському та Євпаторійському повітах. Цікаво, що при цьому лише у Бердянському повіті, загальна кількість приватних володінь навіть зменшилася (у 1,3 рази), а середні розміри угідь навіть трохи зросли (у 1,1 рази). Тож можемо припустити, що саме тут ситуацію «врятували» дворяни, які шляхом купівлі трохи збільшили свої угіддя. Дійсно, не настільки привабливі у господарському відношенні землі Таврії значно менше користувалися попитом у селянства, кількість володінь яких, на відміну від ситуації в сусідніх Катеринославській та Херсонській губернії, тут взагалі зменшилася у 1,13 разів. Здебільшого дворянські землі скуповувалися дрібними власниками для власного використання, що пояснює разюче зростання власності категорії «інших станів» - у 19 разів при зменшенні розміру наділів у 33 рази На 1905 р. у значної частини власників не були вказані стани, особливо серед дрібних власників (до 1 дес.) Ялтинського повіту, тож цілком ймовірним є включення статистами до цієї категорії і частини селян. [22, 4, с. 41-42].

Приватних власників серед дворян Херсонщини, на відміну від сусідів, поменшало (на 1/3), поза- як середній розмір їхніх маєтків скоротився лише на 1/10. Традиційно найбільш інтенсивно ці процеси виявилися у «дворянських» повітах, Херсонському та Ананіївському, та досить рівномірно по інших. Показово, що найбільшу активність у купівлі дворянської землі тут виявляли вихідці з міщан, які примножили категорію місцевих приватних власників майже удвічі. Разом із селянами їм належало 2/3 приватних володінь губернії, у той час як частка дворян становила лише 1/5 [21, 4, с. 38].

Тож з одного боку, спостерігалося ослаблення традиційної земельної міці дворян-латифундистів, проте з іншого боку, при майже незмінній чисельності маєтків їхня впливовість у земельних відносинах та сільськогосподарському виробництві, як мінімум, зберігалась. І на початку ХХ ст. велике землеволодіння цього стану мало вражаючі масштаби, складаючи на Півдні України 60%, хоча на

Правобережжі та Лівобережжі воно становило відповідно 90% 80% [24, с. 72]. дворянство земельний економічний капіталістичний

Утримуючи монополію на латифундії, південноукраїнське дворянство зберігало провідні позиції і у середньому землеволодінні, позаяк дрібні складали лише 1,5% від власності стану. Так, на Катеринославщині під великими маєтками знаходилося 71,5% (майже %) дворянського приватного фонду та 25% середнього. Разом з купцями дворяни зосередили у своїх руках половину володінь середнього ґатунку. Найбільша концентрація дворянських латифундій припадала на Катеринославський та Слов'яносербський повіти, а середніх були зосереджені в Олександрівському та Верхньодніпровському [20, 4, с. 39].

Так, у Слов'яносербському повіті, що вирізнявся високим рівнем (4/5) концентрації великого землеволодіння, 86,3% належало місцевому дворянству, яке становило 30% приватних власників повіту й активно використовувало угіддя для товарного землеробства та агровиробництва, а також розробки кам'яного вугілля [17, 4, с. 5,8].

У Таврійській губернії удільна вага великого землеволодіння була вищою, ніж на Катеринославщині в цілому. Здебільшого латифундії були зосереджені у Дніпровському (71,6%), Перекопському (69,1%) та Мелітопольському (67,6%) повітах та охоплювали майже 70% площі. У нематерикових повітах, особливо у Ялтинському, як правило, домінували дрібні володіння [22, 4, с. 40].

На Херсонщині традиційно латифундистськими дворянськими повітами залишалися лише Херсонський та Ананьївський й основна частина земельних площ (понад 2/3) зосереджувалася у руках великих власників. Проте в цілому приватна власність дворян більше, аніж в інших губерніях, тяжіла до середніх розмірів [21,4,с.37-38]. Показовими, на нашу думку, у цьому контексті, є дані по Єлисаветградського повіту, де 403 дворянам-власникам (60% вищого стану повіту), належали угіддя, які за середнім розміром незначно перевищували квоту для обрання гласним (250 дес.), позаяк у власності 126 дворян-латифундистів (19%) знаходилося утричі більше земельної площі [9, с. 142-150].

Отже, модернізаційні процеси 2 пол. ХІХ ст. призвели до значних зрушень у землеволодінні дворян Південної України, спричинивши, насамперед, значні зміни у його структурі. Серед основних проявів можна назвати насамперед, скорочення земельних площ, що належали дворянству, зменшення їх середніх розмірів та удільної ваги у структурі приватних власників. Ці процеси мали амбівалентний характер: з одного боку, вони стали наслідком нездатності частини дворян адаптуватися до нових, підприємницьких засад господарювання, з іншого - створили додатковий фінансовий ресурс для перебудови дворянського господарства у капіталістичному форматі. Таким чином, шляхом формування поземельного ринку відбувся раціональний перерозподіл приватновласницького земельного фонду південноукраїнських губерній між власниками із залученням представників інших соціальних станів та формуванням нового соціального типу власника на селі - власника-підприємця. При цьому місцеві дворяни продовжували зберігати провідні позиції у землеволодінні та сільськогосподарському виробництві регіону. Тож наступне дослідницьке завдання, що вимагає вирішення, полягає у дослідженні способів використання південноукраїнським дворянством земельного ресурсу - як виробничого, так і невиробничого характеру, з метою отримання прибутку.

Список використаних джерел

1. Агрономический журнал, 1913, кн. 4. Харьков: Издание Харьковского общества сельского хозяйства, с.96-97.

2. Васильчиков А. И. 1876. Землевладение и земледелие в России и других европейских государствах. Т1. СПб.: тип. М. Стасюлевича.

3. Вернер К. А. ред., 1889. Сборник статистических сведений по Таврической губернии. Т.9: Памятная книжка таврической губернии. Симферополь: изд. Таврич. Губ. земства; Тип. Газ. «Крым».

4. Горно-заводское дело, 1915, 1, с.10245-10246.

5. Журнал Вольно-Экономического общества, 1903, 6, с. 127-128.

6. Земщина, 1910, 30 авг. (12 сент.), с.1.

7. Краткие справочные сведения о некоторых русских хозяйствах, 1901. Вып.2. СПб.: тип. В. Киршбаума.

8. Материалы для оценки земель Екатеринославской губернии, 1899. Т.1. Екатеринославский уезд. Екатери- нослав: Печатня С. П. Яковлева.

9. Материалы для оценки земель Херсонской губернии, 1886. Том ІІ. Елисаветградский уезд (статистикоэкономическое описание уезда). Херсон: Типография М. К. Аспера (бывш. Ващенко, Потемкинская ул. д. №9).

10. Погребинський О. 1931. Столипінська реформа на Україні. Харків: Видавництво «Пролетар».

11. Порш М.,1907. Статистика землеволодіння в 1905 р. і мобілізація земельної власності на Україні від 1877 р. по 1905 р. Україна, 4, с.146-180.

12. Реєнт О. П., Сердюк О. В. 2011. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861- 1914рр.). Київ: Ін-т історії України НАН України.

13. Рейнбот А. Е. ред., 1896. Материалы по статистике движения землевладения в России. Вып. 1. Купля- продажа земель в Европейской России в 1893 г. СПб.: Тип. В. Киршбаума.

14. Рихтер А. А. ред., 1897. Цифровые данные о поземельной собственности в Европейской России. СПБ.: Типография П. П. Сойкина, Стремянная, №12.

15. Родзевич-Белевич А. Ф. ред.., 1912. Южнорусская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 г. в Екатеринославе. Екатери- нослав: Типо-Цинкография Густава Берс.

16. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии, 1886. Вып.2: Бахмутский уезд. Ека- теринослав: Тип. Я. М. Чаусского.

17. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии, 1886. Вып.3: Славяносербский уезд. Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1886.

18. Святловский В. В. 1911. Мобилизация земельной собственности в России (1861-1908 г.). 2-е изд. СПб.: тип. Акц. о-ва тип. дела (Герольд).

19. Статистика землевладения 1905 г. Свод данных по 50-ти губерниям Европейской России, 1907. СПб.: Изд. ЦСК МВД.

20. Статистика землевладения 1905 г., 1906. Вып.14: Екатеринославская губерния. Спб: «Центральная Типо-Литография М. Я. Мижова, 3-я Рождественская, №26.

21. Статистика землевладения 1905 г., 1906. Вып.16: Херсонская губерния. - Санкт-Петербург: «Центральная Типо-Литография М. Я. Минкова, 3-я Рождественская, № 26.

22. Статистика землевладения 1905 г., 1907. Вьт.42: Таврическая губерния. Спб: Паровая Типо-Ли- тогр. Н. Л. Ньіркина.

23. Теличук П. П. 1973. Економічні основи аграрної революції на Україні. К.: Вид-во Київського ун-ту.

24. Темірова Н. Р 2018. Аграрна еліта українських губерній у вирі модернізації на зламі ХІХ-ХХ ст. В: К. В. Балабанов, ред. Україна у світовому історичному просторі: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. Маріуполь, Україна, 20 квітня 2018 р. Маріуполь: МДУ, с.72-75.

25. Темірова Н. Р 2003. Поміщики України в 18611917 рр.: соціально-економічна еволюція. Донецьк: ДонНУ.

26. Теплицький В. П. 1959. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні (60-90-ті рр. XIX ст.). Київ: Видавництво АН УРСР.

References

1. Agronomicheskij zhurnal, 1913, kn. 4. Kharkov: Iz- danie Khar'kovskogo obshhestva sel'skogo khozyajstva, s.96-97.(In Russian).

2. Vasil'chikov A. I. 1876. Zemlevladenie i zemledelie v Rossii i drugikh evropejskikh gosudarstvakh. (Land tenure and agriculture in Russia and other European states).T. 1. SPb.: tip. M. Stasyulevicha. (In Russian).

3. Verner K. A. red., 1889. Sbornik statisticheskikh sve- denij po Tavricheskoj gubernii (Collection of statistical information on the Tauride province).T.9: Pamyatnaya knizhka tavricheskoj gubernii. Simferopol': izd. Tavrich. Gub. zem- stva; Tip. Gaz. «Kry'm». (In Russian).

4. Gorno-zavodskoe delo, 1915, 1, s.10245-10246. (In Russian).

5. Zhurnal Vol'no-E'konomicheskogo obshhestva, 1903, 6, s.127-128. (In Russian).

6. Zemshhina, 1910, 30 avg. (12 sent.), s.1. (In Russian).

7. Kratkie spravochny'e svedeniya o nekotory'kh russkikh khozyajstvakh, 1901.(Brief reference information about some Russian farms). Vy'p.2. SPb.: tip. V Kirshbau- ma. (In Russian).

8. Materialy' dlya oczenki zemel'Ekaterinoslavskojgu- bernii,1899. (Materials for assessing the lands of the Yekat- erinoslav province). T.1. Ekaterinoslavskij uezd. Ekaterino- slav: Pechatnya S. P. Yakovleva. (In Russian).

9. Materialy' dlya oczenki zemel' Khersonskoj guber- nii, 1886. (Materials for assessing the lands of the Kherson province).Tom 2. Elisavetgradskij uezd (statistiko- e'konomicheskoe opisanie uezda). Kherson: Tipografiya M. K. Aspera (by'vsh. Vashhenko, Potemkinskaya ul. d. # 9). (In Russian).

10. Pohrebynskyi O. 1931. Stolypinska reforma na Ukraini. (Stolypin reform in Ukraine). Kharkiv: Vydavnyt- stvo «Proletar». (In Ukrainian).

11. Porsh M.,1907. Statystyka zemlevolodinnia v 1905 r. i mobilizatsiia zemelnoi vlasnosti na Ukraini vid 1877 r. po 1905 r. (Land ownership statistics in 1905 and the mobilization of land ownership in Ukraine from 1877 to 1905). Ukraina, 4, s.146-180. (In Ukrainian).

12. Reient O. P., Serdiuk O. V 2011. Silske hospodarst- vo Ukrainy i svitovyi prodovolchyi rynok (1861-1914 rr.). (Ukraine's agriculture and the world food market (18611914)). Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. (In Ukrainian).

13. Rejnbot A. E. red., 1896. Materialy' po statistike dvizheniya zemlevladeniya v Rossii. (Materials on statistics of land tenure in Russia). Vy'p. 1. Kuplya-prodazha zemel' v Evropejskoj Rossii v 1893 g. SPb.: Tip. V Kirshbauma. (In Russian).

14. Rikhter A. A. red., 1897. Czifrovy'e danny'e o pozemel'noj sobstvennosti v Evropejskoj Rossii. (Digital data on land ownership in European Russia.). SPB.: Tipografiya P. P Sojkina, Stremyannaya, #12. (In Russian).

15. Rodzevich-Belevich A. F. red.., 1912. Yuzhnoruss- kaya oblastnaya sel'skokhozyajstvennaya, promy'shlennaya i kustarnaya vy'stavka 1910 g. v Ekaterinoslave. (South Russian Regional Agricultural, Industrial and Handicraft Exhibition of 1910 in Yekaterinoslav). Ekaterinoslav: Tipo- Czinkografiya Gustava Bers. (In Russian).

16. Sbornik statisticheskikh svedenij po Ekaterinoslavs- koj gubernii, 1886. (Collection of statistical information on the Ekaterinoslav province). Vy'p.2: Bakhmutskij uezd. Ekaterinoslav: Tip. Ya.M. Chausskogo. (In Russian).

17. Sbornik statisticheskikh svedenij po Ekaterinoslavs- koj gubernii, 1886. (Collection of statistical information on the Ekaterinoslav province). Vy'p.3: Slavyanoserbskij uezd.

Ekaterinoslav: Tipografiya Ya.M. Chausskogo, 1886. (In Russian).

18. Svyatlovskij V. V. 1911. Mobilizacziya zemel'noj sobstvennosti v Rossii (1861-1908 g.). (Mobilization of land ownership in Russia (1861-1908)). 2-e izd. SPb.: tip. Akcz. o-va tip. dela (Gerol'd). (In Russian).

19. Statistika zemlevladeniya 1905 g. Svod danny'kh po 50-ti guberniyam Evropejskoj Rossii, 1907. (Statistics of land ownership in 1905. Data set on 50 provinces of European Russia). SPb.: Izd. CzSK MVD. (In Russian).

20. Statistika zemlevladeniya 1905 g, 1906.(Land ownership statistics of 1905). Vi'p.14: Ekaterinoslavs- kaya guberniya (Issue 14: Ekaterinoslav province). Spb:

«Czentral'naya Tipo-Litografiya M. Ya. Minkova, 3-ya Rozhdestvenskaya, #26. (In Russian).

21. Statistika zemlevladeniya 1905 g, 1906. (Land ownership statistics of 1905). Vy'p.16: Khersonskaya gu- berniya (Issue 16: Kherson province). Sankt-Peterburg:

«Czentral'naya Tipo-Litografiya M. Ya. Minkova, 3-ya Rozhdestvenskaya, # 26. (In Russian).

22. Statistika zemlevladeniya 1905 g., 1907. (Land ownership statistics of 1905). Vy'p.42:Tavricheskaya guberniya (Issue 42: Tauride province). Spb: Parovaya Tipo-Litogr. N.L. Ny'rkina. (In Russian).

23. Telychuk P. P. 1973. Ekonomichni osnovy ahrarnoi revoliutsii na Ukraini. (Economic basis of agrarian revolution in Ukraine.). K.: Vyd-vo Kyivskoho un-tu. (In Ukrainian).

24. Temirova N. R. 2018. Ahrarna elita ukrainsky huber- nii u vyri modernizatsii na zlami KhIKh-KhKh st. (Agrarian elite of Ukrainian provinces in the stream of modernization at the turn of XIX-XX centuries).V: K. V. Balabanov, red.

Ukraina u svitovomu istorychnomu prostori: Zb. materialiv Vseukr. nauk.-prakt. konf. Mariupol, Ukraina, 20 kvitnia 2018 r. Mariupol: MDU, s.72-75. (In Ukrainian).

25. Temirova N. R. 2003. Pomishchyky Ukrainy v 18611917 rr.: sotsialno-ekonomichna evoliutsiia. (Landowners of Ukraine in 1861-1917: Socio-Economic Evolution). Donetsk: DonNU. (In Ukrainian).

26. Teplytskyi V. P. 1959. Reforma 1861 roku i ahrarni vidnosyny. na Ukraini (60-90-ti rr. XIX st.). (Reform of 1861 and agrarian relations in Ukraine (60-90's of the XIX century). Kyiv: Vydavnytstvo AN URSR. (In Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru