Провінційне життя росіян XVIII ст.: умови побуту, розпорядок дня

Размещено на http://allbest.ru

Провінційне життя росіян XVIII ст.: умови побуту, розпорядок дня

Оксана Христич, студентка ІІ курсу другого

(магістерського) рівня вищої освіти

факультету історії та права

Науковий керівник: кандидат історичних наук,

доцент Марченко О.М.

Життя дворянина-поміщика у провінції в маєтку протікала монотонно та неквапливо. Багато жінок-дворян проводили в садибах буквально все життя. Проживання у власному будинку в Москві, Петербурзі було доступно лише заможним людям. Нерідко лише глава сімейства жив у місті, а діти й дружина залишались у садибі. Поїздка до столиці ставала подією. Найчастіше молода сім'я спочатку мешкала у маєтку разом зі старшими родичами, в ній народжувалися й виростали діти, і лише тоді «старики» відокремлювали молодих і дозволяли їм (якщо були кошти) у подальшому проживанні у місті.

Будинки поміщиків відрізнялися від селянських хат тільки розмірами, але не зручностями. Будувалися вони всі з дерева. Кімнати були низькі й незатишні, з голими дерев'яними стінами, дощатими стелями, з величезними щілинами, що потемніли від старості та кіптяви. Світло пробивалося крізь маленькі слюдяні або скляні вікна. Поміщики оббивали стелі парусиною або обмазували крейдою, на стінах прибивали шпалери з розписних тканин (переважав рослинний орнамент), які робилися самотужки. Гобелени та килими були тільки у заможних людей.

Спали на перині і такою ж накривалися. Вранці слуга приносив господарю на підносі перший сніданок, який складався з чаю, кави або гарячого молока, варення, каші з вершків, яєць, хліба з маслом, медом чи чарчини горілки (залежало від смаку пана). Інший лакей ніс розкурену трубку - звичка до тютюну ставала тоді модною. Паління взагалі вважалося корисним, особливо в сиру, холодну погоду - дим нібито зігрівав горло. Одягнувши широкий халат, і не знімаючи з голови нічний м'який ковпак, панич приймав туалет. Багато поміщиків починали день з молитви - у спальні або в окремій кімнаті, в її червоному кутку були ікони, перед якими горіла лампада, заправлена конопляною чи лляною олією. Поміщик молився, дякував Богові за ще один дарований йому день. День поміщиці починався з ранкового туалету [3, с. 234-235].

Поміщик снідав зазвичай із родиною та гостями, які часто подовгу мешкали у нього в особливих кімнатах або в окремих прибудовах - флігелях. Діти їли до обіду старших за одну-дві години. Надалі діти сідали за уроки, а для господині всі ранкові й денні години проходили в нескінченних господарських клопотах, розподіляючи серед слуг і селян щоденні обов'язки. У багатій садибі було від 400-800 слуг, майстрових, челяді. Іноді справами в будинку і в маєтку заправляли незаміжні дочки. Батько міг передати їм, єдиним спадкоємицям, усю вотчину ще до заміжжя. Староста доповідав пану про те, як в маєтку минула ніч, що треба зробити по господарству, вислуховував розпорядження господаря. Селянам великих маєтків жилося краще, ніж малих (контроль був слабшим і панщина легша).

Післяобідній час за російською традицією - час відпочинку. Усюди наступало сонне затишшя. Всі спали: пан - у спальні, дворові - в тіні на землі або біля порогу будинку.

Влітку у спекотні дні, о 17.00 (після сну) ходили купатися. Вечори проходили досить нудно. У напівтемній вітальні - воскові свічки були дорогі - господар сидів з гостями, грали в карти, пили чай, слухали розповіді. Жінки говорили про господарські справи, пліткували, вникаючи в деталі приватного життя один одного. Новини зі столиць отримували через листи родичів, приятелів, зі старих номерів журналів. Часто вечора проводили у танцях [3, с. 237]. провінційний поміщик маєток сільський городянка

Характерні для XIX ст. музичні вечори ще не увійшли в моду. Увечері спати лягали рано - як тільки темніло. Слуги обходили хороми, перевіряли запори, лягали на повсті біля дверей спальні пана або в людській на підлозі і полицях. З вулиці чути було лише гавкіт собак, стукіт у дерев'яну дошку або тріск тріскачки - це сторожа, обходячи садибу, відлякували лихих людей. У будинку тільки тьмяно світила лампада, починали шарудіти миші та виповзати зі своїх щілин таргани і клопи [1, с. 423].

Головне, що урізноманітнило подібну монотонність, це «торжества й розваги», які траплялися під час частих наїздів гостей. Приводом для гостювання були й церковні свята, іменини одного з членів сім'ї. Час між рясними обідами проводили в розмовах. Жінки говорили про те, що їх хвилювало, у тому числі про господарські справи. Це особливо вразило одну заїжджу іноземку, яка написала в листі додому, що дами в російському провінційному товаристві «мало кокетують», і, «якщо група дам про що-небудь розмовляє, можна бути впевненим, що це справи, справи, справи!..» [7, с. 543]. Зіставляючи жіночі манери росіян і європейців, англійка зазначила, що «росіяни часто збираються групами, шепочуться», проте ж при цьому живуть настільки відкрито, що жінки «входять без стуку один до одного», «часто цілують один одного в обидві щоки згідно моді, а не з любові» [7, с. 544].

Крім розмов, формою спільного проведення дозвілля провінційних поміщиць були ігри, насамперед в карти. Те, що в місті було неприпустимо й ганебно, в селі здавалося можливим і пристойним: сільські поміщиці могли «не переодягатися цілими днями з халата», не робили модних хитромудрих зачісок, «вечеряли біля 8.00 вечора», коли у багатьох городян «був час полуднувати» та інше [7, с. 544].

З давніх-давен при багатих поміщиках жили збіднілі родичі, сусіди - нахлібники, які часто виконували роль блазнів, ставали предметом досить грубих жартів. Інколи гостем панича був і місцевий батюшка - священик парафіяльної церкви, він багато в чому залежав від господаря землі, на якій стояв храм, що вимагав ремонту, пожертвувань на начиння, ікони.

Здалеку поміщицька садиба здавалась купою будівель, замикаючих широкий і брудний двір. До будинку пристроювалися людські хати, де в тісноті та бруду жили слуги - дворові люди. Навколо двору громадилися різні господарські споруди: сараї, погреби, стайня, псарня та інше.

Домашнім господарством керувала сама поміщиця, даючи розпорядження ключниці, яка відала припасами. Роботи завжди було багато. Дворові не тільки готували їжу на день, а й займалися заготовками - селянки приносили з лісу ягоди і гриби, в саду дозрівали яблука й груші, на городі встигали овочі. В дівочій цілими днями працювали над пряжею і шиттям кріпосні дівчата. Восени, коли прибрали хліб, улюбленим заняттям поміщика ставало мисливське полювання.

Світські дами, які жили в столиці або у великому місті, вели спосіб життя лише частково схожий на мешканок садиб. Навіть ті, хто приїжджав до міста на осінь і зиму прагнули жити там по -іншому, не так, як у своєму маєтку. Вони намагалися якомога менше замислюватися про справи управління маєтками, стан фінансів. Куди більше вони хвилювалися з приводу облаштування свого будинку, готовністю його до прийому гостей, станом своїх нарядів, які повинні були відповідати новітнім віянням моди. Іноземців вражала в російській дворянці та легкість, з якою вона витрачала гроші на одяг та облаштування житла [7, с. 550].

День городянки починався з макіяжу й набагато пізніше селянського. Після ранкового туалету і досить легкого сніданку (з фруктів, кислого молока і кави-мокко) наступала черга роздумів про вбрання: навіть у звичайний день дворянка в місті не могла дозволити собі недбалість в одязі, взутті, відсутності зачіски. Ранок і день проходили «на людях», в обміні новинами про знайомих і приятельок. Спілкуватися доводилося щодня і багато. Були «ранкові роз'їзди», «звані обіди» - біля 13.00, їжу подавали не відразу, нерідко прийнято було більше години спілкуватися. Після обіду передбачалися нові «бесіди», перед сном, окремо від чоловіків. Власне життя міста починалось о 21 годині вечора. Бали, маскаради, гуляння, катання, відвідування театрів - все це було звичайним явищем у житті дворянки у столиці [5, с. 123-124].

Від'їзд з балу або прийому «о першій половині ночі» міг бути пов'язаний лише з поганим самопочуттям, в іншому випадку він розглядався як демонстративний крок. Матері молоденьких дівчат, котрі розуміли, яку роль може зіграти в долі дочок вдало вибрані коханці з числа наближених до двору аристократів, не гребували й самі вступати в необтяжливі інтимні зв'язки, і «кидати» дочок «в обійми» тих, хто був у фаворі.

Городянки купецького та міщанського станів намагалися наслідувати аристократкам, але загальний рівень освіченості та духовних запитів був нижче. Вся купецька сім'я, на відміну від дворянської, вставала на світанку - дуже рано, годині о 4.00, зимою в 6.00. Після чаю й досить щільного сніданку господар сім'ї й дорослі сини йшли крамарювати; у дрібних торговців разом з главою сім'ї в крамниці або на базарі клопотала дружина. У багатих сім'ях обов'язком жінок була організація роботи найнятих. Міщанки і купчихи були й самі обтяжені масою повсякденних турбот (кожну п'яту сім'ю у місті очолювала мати-вдова). Тим часом їх дочки вели бездіяльний, монотонний і нудний спосіб життя. Лише деякі з купецьких дочок були навчені грамоті й цікавилася літературою. Найпоширенішим видом жіночого дозвілля було рукоділля: вишивали, плели мережива, в'язали гачком і на спицях, готували собі посаг, або розваги. З роботою поєднували бесіду, для якої сходилися спеціально: влітку біля будинку, в саду, взимку - у вітальні, на кухні. Темами бесід були не новинки літератури і мистецтва (як у дворянок), а життєві ситуації - переваги женихів, придане, моди, події у місті. Старше покоління розважалася грою в карти і в лото. Спів і музикування були менш популярні у міщанських і купецьких сім'ях: ними займалися напоказ, щоб підкреслити своє «благородство». Поширеною формою розради було гостювання: спільне застілля чоловіків і жінок перетворилося до кінця XVIII ст. з виключення у норму. І якщо дворянки, дотримуючись правил етикету, вважали незручним заходити одне до одного без попередньої домовленості, то міщанки йшли в гості «запросто». І їли на званих вечорах довго й багато. Роз'їжджалися ж гості після півночі [4, с. 98].

Будні сільських мешканок залишалися нелегкими. Їх заповнювала робота, рівна за тяжкістю з чоловічою, оскільки розмежування чоловічих і жіночих робіт у селі не було. Навесні, крім участі у посівній і турбот на городі, жінки ткали й білили полотна. Влітку - працювали у полі (косили, ворушили, стогували, скиртували сіно, в'язали снопи й молотили їх ціпами), віджимали масло, рвали й шарпали льон, коноплі, обробляли рибу, виходжували приплід (телят, поросят), доглядали за худобою (вивезення гною, лікування, годування, доїння). Осінь - пора продовольчих заготовок (м'яли й чесали шерсть, утеплювали приміщення для худоби). В осінньо-зимовий період усі жінки в селянській хаті пряли й ткали на потреби сім'ї: в'язали панчохи, шкарпетки, сіті, пояси, вишивали й виготовляли мережива та інші прикраси для святкових нарядів і самі наряди. Часом матері не випускали дочок з дому на посиденьки без «роботи», змушуючи брати з собою в'язання, пряжу або нитки для розмотування. До цього додавалися щоденні й особливо суботні прибирання, коли в хатах мили підлогу й лавки, а стіни, стелі й полаті шкребли ножами. У сибірських будинках чистота суворо дотримувалася. Селянки спали влітку по три-чотири години на добу, знемагаючи від перевантажень і хвороб (гарячка, обумовлена проживанням у курних хатах, де ввечері і вночі було жарко, а вранці холодно).

Важкість праці хлібороба змушувала російських селян жити нерозділеними, багатопоколінними сім'ями, які постійно регенерувалися й були виключно стійкими. У таких сім'ях «на підхваті» було не менше десяти жінок: мати, сестри, дружини старших братів, іноді - тітки й племінниці. Від жінок в них очікувалося уміння знаходити спільну мову один з одним і спільно вести господарство. Відносини кількох «господинь» під одним дахом не завжди були безхмарними: (чвари через заздрощі, зневагу, ворожнечу). Були й сімейні поділи, які стали поширеним явищем уже в XIX ст. Причини - соціальні (прагнення уникнути рекрутчини: дружину з дітьми без годувальника не залишали, а з нерозділеної сім'ї могли «забрати» в солдати декількох чоловіків), а також можливість підвищити майновий статус при окремому проживанні [6, с. 202-203].

Більш значне, ніж у повсякденному побуті привілейованих станів, мали у селянських сім'ях бабусі (їй було ледь за 30). Вони «на рівних» брали участь у домашніх справах: куховарили, мили підлоги, мочили в лузі, кип'ятили або парили в чавунах із золою одяг. Менш трудомісткі обов'язки строго розподілялися між старшою жінкою-господинею, її дочками, невістками. Жили дружно, якщо глава сім'ї (большак) і большуха ставилися до всіх однаково. Сімейна рада складала з дорослих чоловіків родини, але большуха брала в ньому участь. Крім того, вона заправляла усім у будинку, ходила на базар, виділяла продукти для повсякденного й святкового столу. Їй допомагала старша невістка або всі невістки по черзі. Самою незавидною була доля молодших невісток: повинні були стежити за тим, щоб у будинку весь час були вода й дрова; по суботах - носили воду й дрова для лазні, топили піч; перебуваючи у їдкому диму, готували віники. Молодша невістка допомагала паритися старшим жінкам - стьобала їх віником, обливала розпарених холодною водою, готувала і після подавала гарячі трав'яні відвари [6, с. 204].

Розведення вогню, прогрівання печі, щоденне куховарство на всю сім'ю, вимагали від господинь спритності, вміння та фізичної сили. Їли з однієї великої посудини - чавунця, миски, які рогачем ставилися у піч і виймались з неї; юній невістці з такою справою було непросто впоратися. Старші жінки прискіпливо перевіряли дотримання невістками традиційних способів випічки й варіння. Всякі нововведення зустрічалися вороже або відкидалися. Але й «молодиці» не завжди відповідали покірністю на домагання з боку родичів чоловіка: подавали скарги, тікали з дому, вдавалися до «чаклунства», щоб «заморити» кривдниць.

Незважаючи на всі труднощі життя селянок, в ній знаходилось місце і для свят - календарних, трудових, храмових, сімейних. Весело відзначалися святки (з 25 грудня до 6 січня) - з ворожіннями, іграми у сніжки, колядуванням, рядженими в костюмах і масках. Жінки зображали баринь і циганок. Масниця (пригощання млинцями, катання з гір на санках і по селах на конях, стрибки через багаття). На Трійцю дівчата водили хороводи, грали в русалки, ворожили. Розваги були до початку або закінчення сівби, жнив, першого вигону худоби. Дівчата, молоді заміжні жінки нерідко брали участь у вечірніх гуляннях, посиденьках, хороводах і рухливих іграх. Пізно ввечері або в негоду подружки-селянки (окремо - заміжні, окремо - «на видані») збиралися у кого-небудь у будинку, чергуючи роботу з розвагами.

Французький дипломата Луї Сегюр так описує селянський побут: «Їх сільські оселі нагадують простоту первісних звичаїв; вони побудовані із збитих разом колод; маленький отвір слугував вікном; у вузькій кімнаті з лавами по боках стоїть широка піч. У кутку висять образи, і їм кланяються, хто входить, вітає господарів. Каша і смажене м'ясо було їм за звичайну їжу, вони п'ють квас і мед; на жаль, вживають горілку, яку не ковтне горло європейця. Російський простолюдин, занурений у рабство, користується певним достатком, маючи завжди забезпечене житло, їжу та паливо і не відчуває страждань злиднів» [7, с. 478].

Адольф де Кюстін, французький письменник, автор твору «Россия первой половины XIX в. глазами иностранцев», так описує селянське житло та одяг: «Більшу частину будинку займали сіни. Не дивлячись на протяг, мене охопив характерний запах цибулі, кислої капусти і дубленої шкіри. До сіней примикала низька і досить тісна кімната. Все - стіни, стеля, підлога, стіл, лави - представляють собою набір дощок різної довжини і форми, досить грубо оброблених. У Росії неохайність кидається в очі, але вона помітніше в оселях і одязі, ніж у людей. Росіяни стежать за собою, часто миються. Зустрічаєш селян з чистими волоссям і бородою, чого не можна сказати про їхній одяг» [2, с. 323].

Де Кюстін стверджував, що на всіх селянських святах панує тиша. « Вони багато п'ють, мало говорять, не кричать і або мовчать, або співають сумні пісні. У своїй улюбленій розвазі - гойдалках (4-8 людей, 6метрів висотою стовпи) - вони показують чудеса спритності йуміння балансувати» [2, с. 324].

Інакше жили кріпаки. Дерев'яний будинок із маленькими віконцями, затягнутими бичачим міхуром, здавався темною печерою, куди потрапляли через низеньку, оббиту шкірами двері. Єдина, без перегородок світлиця із земляною долівкою, іконами на покуті й меблями - столом і лавками вздовж стін - опалювалася по-чорному, тобто піч не мала труби. Дим йшов наверх у темну імлу. Стель не будували, і внутрішня частина даху служила стелею. «Чорне» опалення дозволяло краще зігріти будинок. Дров йшло у два рази менше, ніж на піч з трубою. Заготівля дров із одною сокирою було справою клопіткою. Біля печі - місце роботи господині, яка працювала з раннього ранку до вечора. На полаті (поміст, що упирався однією стороною на піч, а іншою - у стіну будинку) спали діти, на зиму під них селили телят, овець. Люди похилого віку спали на лежанці печі - найтепліше місце. На цьому вузькому просторі, освітленому ввечері лучиною, і протікало життя селянина XVIII ст. Всім їм хліб діставався у тяжкій праці на полі, у безперервній боротьбі з природою. Всі вони боялися недороду, ранніх заморозків, довгих дощів. Життя людей було коротким: недоїдання, хвороби, нещасні випадки обривали її задовго до 35-40 років.

Отже, у повсякденному житті населення Росії XVIII ст., особливо в містах, чітко відбилися зміни, зумовлені новими матеріально-технічними можливостями, громадською поляризацією. Повільні зміни відбувалися у житті провінційних дворян і сільських поміщиків (займалися господарством, дозвілля обмежувалось прогулянками, іграми, гостюванням, музикуванням, читанням). Життя столичних дворян навпаки відрізнялося мобільністю (частими переїздами, в тому числі з села в місто і назад). Вони вставали пізно, вели комфортне життя (бали), мали вишуканий одяг, стіл. Розпорядок дня купців, міщан орієнтувався на спосіб життя дворян, але зберігав і риси життя простолюдинів (ранній підйом, активне ведення домашніх справ).

Бібліографія

1. Анишкин В.Г. Шманева Л.В. Быт и нравы царской России / В.Г. Анишкин, Л.В. Шманева. - М.: Простор,2010. - 456 с.

2. Анишкин В.Г. Шманева Л.В. Богатство и бедность царской России / В.Г. Анишкин, Л.В. Шманева. - М.: Простор,2013. - 412 с.

3. Лаврентьева Е.В. Повседневная жизнь дворянства пушкинской поры. Этикет / Е.В.Лаврентьева. - М.: Молодая гвардия, 2005. - 460 с.

4. Пыляев М.И. Старое житьё. Очерки и рассказы о бывших в отошедшее время обрядах, обычаях и порядках в устройстве домашней и общественной жизни / М.И. Пыляев. - СПб.: б/и, 1892. - 318 с.

5. Первушина Е.В. Петербургские женщины XVIII века / Е.В. Первушина. - М.: Центрполиграф,2012. - 523 с.

6. Пушкарева Н.Л. Частная жизнь женщины X - XIX вв. / Н.Л. Пушкарева - М.:Ладомир, 1997. - 330 с.

7. Русский быт в воспоминаниях современников. XVIII век / Отв. ред. А.В. Буторов. - М.:АСТ, 2011. - 704 с.

Размещено на Allbest.ru