Існувати — значить перемогти: повоєнна історія Києво-Печерської Лаври (1944-1953 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Існувати -- значить перемогти: повоєнна історія Києво-Печерської Лаври (1944-1953 рр.)

Протоієрей Василій Яковчук

Багатогранна історія найдавнішого монастиря Київської Русі -- Києво-Печерської Лаври -- завжди була в полі зору дослідників. Окремі питання лаврської історії і досі залишаються дискусійними. Трагічною сторінкою в історії Печерського монастиря був радянський період, коли свята обитель двічі зазнала закриття та призупинення чернечого молитовного подвигу на Київських горах.

Історіографія досліджуваного предмета досить широка, її можна поділити на кілька груп. До першої належать публікації дослідників Києво-Печерського історико-культурного заповідника (НКПІКЗ), які предметно вивчають повоєнну історію Києво-Печерської Лаври: А. Д. Гришина, І. І. Масалова, Д. А. Жданова, Л. І. Ковалева та Є. П. Кабанець1. У 2013 р. у 33-му томі «Православной энциклопедии» була опублікована змістовна стаття, присвячена історії Києво-Печерського монастиря, досліджуваний нами період (1786-1961 гг.) був описаний також співробітником заповідника К. К. Крайнім Гришин А. Д. Огляд матеріалів з історії Києво-Печерського монастиря (1917-1930, 1941-1961 рр.) // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії і культури. К., 2003. Вип. 9. С. 8-19; Масалова І. І., Жданова Д. А. Експозиційна діяльність Заповідника 1946-2005 рр. // Лаврський альманах. До 80-річчя Національного Києво-Пе-черського історико-культурного заповідника. Вип.15. К., 2006. С. 23-65; Документи з історії Києво-Печерського заповідника 1927-1929, 1961-1962 рр. (Ковалева Л. І., Масалова І. І. -- підг. тексту, передмова) // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії і культури. К., 2007. Вип. 17. С. 227-238; Кабанец Е. П. Восстановление деятельности Печерской обители: 1941 г. // Сайт Києво-Печерської Лаври [Електронний ресурс] / URL: https://lavra.ua/vosstanovlenie-deyatelnosti-pecherskoj-obiteli-dekabr-1941-g/ (дата звернення: 29.03.2017). Крайний К. К. Киево-Печерская Лавра: 1786-1961 гг. // Православная Энциклопедия. М., 2013. Т. 33. С. 34-40..

Як окрему групу потрібно виділити значний масив української світської історіографії, присвяченої повоєнним церковно-державним відно-

синам та огляду становища православних монастирів у повоєнній УРСР. До цієї групи можна віднести таких українських науковців: В. Є. Єлен- ського Єленський В. Є. Державно-церковні взаємини на Україні (1917-1990 рр.) / В. Є. Єленсь- кий. К.: Республ. центр духовної культури, 1991.72 c.; Єленський В. Є. Морозна відлига. Про ан- тицерковну кампанію кінця 1950 -- поч. 1960-х років / В. Є. Єленський / Маршрутами історії. К.: Політвидав України, 1990. С. 271-285., І. П. Меркатуна Меркатун І. П. Антирелігійна кампанія 50-60-х рр. на Україні // Український історичний журнал. 1991. № 10. С. 70-76., П. І. Киричевського Киричевський П. Правове становище православних монастирів України в 40-60-х рр. ХХ ст. // Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. Інститут історії України НАН України. К., 2010. Вип. 19. Ч. 2. С. 214-222., В. О. Пащенка Пащенко В. Православна Церква в тоталітарній державі Україна 1940 -- поч. 1990-х років. Полтава, 2005. 632 с., Д. В. Вєд- єнєєва Веденеев Д. В. Атеисты в мундирах: Советские спецслужбы и религиозная сфера Украины / Д. В. Веденеев. М.: ООО «ТД Алгоритм», 2016.496 с.; Його ж. Органы государственной власти как инструмент оперативной разработки и преследований монастырей (монашества) Украины в период «хрущевских гонений» на Православную Церковь (1954 -- начало 1960-х гг.) // Труди Київської Духовної Академії. К., 2017. № 26. та інших Релігійна політика в Україні у 1960-х -- 1980-х роках і сучасна практика міжконфесійних відносин (П. М. Бондарчук, В. М. Даниленко, В. О. Крупина, О. Н. Купальський. Відп. ред. В. М. Даниленко). К., 2010. 210 с.. Вагомий внесок у вивчення повоєнної історії чернецтва та монастирів із залученням значного масиву архівних матеріалів зробив сучасний дослідник Віктор Войналович Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960-х років: політичний дискурс. К., 2005. 741 с.; Його ж. Чорні дні «чорного» духо-венства. Ліквідація православних монастирів в Україні в ході антирелігійної кампанії другої по-ловини 1950-х -- першої половини 1960-х рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. К., 1995. № 1/2. С. 209-217..

Основним джерелом вивчення повоєнної історії Києво-Печерської Лаври залишаються матеріали київських архівів, особливо -- Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі -- ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань (далі -- ЦДАГО України) та Державного архіву м. Києва (далі -- ДАК). В ЦДАВО України нами були віднайдені документи, доповідні записки, розпорядження, звіти уповноважених Ради у справах Руської Православної Церкви по УРСР, листування по Києво-Печерській Лаврі за період 1947-1959 рр., деякі документи виходять за межі даного хронологічного періоду ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. 260 л. Документы /докладные записки, справ-ки, заключения / по вопросам, касающимся Киево-Печерской Лавры. Имеются документы за 1947-1959 годы.. В ЦДАГО України виявлені документи та довідки відділів ЦК, обкомів КП України, уповноваженого Ради у справах релігійних культів Ради Міністрів УРСР про ліквідацію порушень духовенством радянського законодавства про культи тощо.

У 2007 р. співробітниками НКПІКЗ у науковий обіг були введенні архівні документи Державного архіву м. Києва, які висвітлюють історію заповідника та монастиря у 1927-1929 та 1961-1962 рр.11

Перша ліквідація Києво-Печерської Лаври припала на 1920-ті рр. Планомірне знищення обителі та витіснення чернецтва з її стін здійснювалося за ініціативою держави. Так, у 1919 р. на території Лаври було створене інвалідне містечко, «насельниками» якого стали переважно декласовані елементи, які завдавали непоправних збитків лаврському майну. Протягом 1921-1922 рр. з ризниці Успенського собору та інших лаврських храмів були вилучені церковні цінності (оклади ікон, підвіски до лампад, лампади, хрести, панагії, митри, столові прибори з коштовних металів та інші предмети) Документи з історії Києво-Печерського заповідника 1927-1929, 1961-1962 рр. (Ковале-ва Л. І., Масалова І. І. -- підг. тексту, передмова) // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії і культури. Вип.17. К., 2007. С. 227-238. Гришин А. Д. Цит. праця. С. 11.. Ченців, які перешкоджали проводити дану акцію і переховували цінні речі, заарештовували. Скорочення кількості лаврських ченців здійснювалось різними репресивними методами. Якщо в 1917 р. у Лаврі ще налічувалось 1272 насельника ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 3., то в 1923 р. їх лишилося 400 Крайний К. К. Зазнач. праця. С. 38..

29 вересня 1926 р. постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Раднаркому УСРР (з 30.01.1937 -- УРСР) на базі Києво-Печерського монастиря був створений державний історико-куль- турний заповідник, у користування якого для культурно-просвітницьких цілей була надана частина лаврських приміщень. Остаточне виселення ченців фактично відбулося 18 листопада 1929 р., коли Київський окрвиконком ухвалив рішення № 40 «Про закриття Києво-Печерської лаври і виселення її ченців». В архівних документах зустрічаємо таку інформацію про першу ліквідацію Києво-Печерської Лаври: «Хозяйство монастыря ликвидировано в 1923 году, но монахи проживали здесь и служили до 1929 года. В 1929 году монахи из Лавры были выведены, а Лавра передана заповеднику» ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 78..

Чернече життя у стінах Києво-Печерської Лаври відродилося тільки за часів німецької окупації. Історико-культурний заповідник у воєнний період не діяв. Наприкінці 1941 -- початку 1942 р. до Лаври повернулося 15-20 монахів, які влаштували чернече життя на території Ближніх печер. Раніше за інших до Лаври прийшли ієромонах Анемподист і монах Дисидерій, яких братія пізніше називала «наші первозванні» Кабанець Е. П. Восстановление деятельности Печерской обители: 1941 г. // Сайт Києво- Печерської Лаври [Електронний ресурс] / URL: https://lavra.ua/vosstanovlenie-deyatelnosti- pecherskoj-obiteli-dekabr-1941-g/ (дата звернення: 29.03.2017)..

Схиархієпископ Антоній (Абашидзе), який також переселився до Лаври, восени 1942 р. ініціював отримання офіційного дозволу від німецької влади на функціонування монастиря Биографические сведения о братии Киево-Печерской Лавры, пострадавшей за Православ-ную веру в 20 столетии (сост. Л. П. Рылкова). К., 2008. С. 57-58.. Ченці отримали в користування кілька корпусів: будинок настоятеля на Ближніх печерах (корп. 42), братські келії (корп. 43) і так званий відлюдницький корпус праворуч від в'їзних воріт (корп. 46) Кабанець Е. П. Зазнач. праця.. 1 листопада 1942 р. схиархієпископ Антоній помер, і намісником монастиря став один із старіших лаврських насельників -- архімандрит Валерій (Устименко), який був на цій посаді з 1942 до 1947 р. і помер у 1953 р. Крайний К. К. Зазнач. праця. С. 39..

Після звільнення окупованого Києва радянською армією Раднарком УРСР ухвалив постанову № 577 «Про відновлення діяльності істори- ко-культурного заповідника Києво-Печерська Лавра» (від 30 травня 1944 р.) Гуржій О. І. Сторінки з літопису родини Гуржіїв -- Корнієнків : лаврський період // Гуржівські історичні читання: Зб. наук. пр. Черкаси: Ін.-т історії України НАНУ. 2009. С. 9.. У липні того ж року між заповідником і монастирем був підписаний орендно-охоронний договір, згідно з яким обитель отримала в користування зайняті нею раніше житлові, господарські та церковні будівлі. Рішенням Духовного собору від 14 липня 1944 р. на оборону країни було виділено частину доходу монастиря, що становила вартість тримісячного утримання лаврської братії Гришин А. Д. Зазнач. праця. С.15., а саме понад 70 тисяч рублів Религиозные организации СССР в годы Великой Отечественной войны. (1943-1945). М., 1995. С. 67-68. // Цит. по: Шкаровский М. В. Русская Православная Церковь в XX веке. М., 2010. С. 155.. Таким чином лаврські ченці намагались вберегти свою святиню від тиску з боку державних органів.

Києво-Печерська Лавра повною мірою залежала від нового радянського законодавства, що регламентувало життя монастирів. Так, Раднарком СРСР 29 серпня 1945 р. ухвалив постанову № 2215 «Про порядок обкладання податками монастирів та підприємств при єпархіальних управліннях», за якою монастирі були звільненні від сплати земельної ренти й податку з будівель, ченці та черниці -- від сплати воєнного податку, чорне православне духовенство та духовні особи інших віросповідань -- від сплати податку на неодружених, одиноких та малосімейних громадян Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій... С. 297..

На 1 серпня 1944 р. в Лаврі налічувалось 37 ченців Гришин А. Д. Зазнач. праця С. 15., при цьому за спогадами одного з насельників Лаври ігумена Кукши (Величка) Преподобний Кукша, схиігумен (у миру -- Косма Кирилович Величко, 1875-1965 рр.) -- в повоєнний час (1946-1947 рр.) ніс послух чергового перед входом у Ближні печери, продавав

свічки, служив молебні та проводив екскурсії у печерах. Про нього див.: Великие русские старцы: Жития, чудеса, духовне наставления. М.: Новая книга, 2001. С. 783-796., станом

на 1946 р. кількість лаврських ченців була незначною -- лише 15 осіб. Ось як преподобний Кукша описує повоєнне внутрішнє життя монахів: «Это был 46-й год, после войны. Приехал в Лавру, вышли все монахи, одеты кто в чем. Кто в фуфайках, кто в шинели, кто что имел, то и надел. Еще не успели подрясники пошить. Потом уже люди приносили материи черной. Монахов было еще мало, человек 15 всего, то всем пошили клобуки, мантии, подрясники, и стали похожи на монахов...» Воспоминания о жизни преподобного Кукши и беседы с ним духовной дочери Маргари-ты // Приношение современного монашества [Електронний ресурс] / URL: http://prepodobnii. org/akafist/vospominanij-kukha.pdf. С. 23-24. (Дата звернення: 22.03.2017 р.)..

Можна говорити про ймовірні неточності даних спогадів, оскільки уповноважений Ради у справам Руської Православної Церкви по УРСР П. С. Ходченко на 20 червня 1946 р. вказував кількісний склад лаврської братії -- 70 осіб ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 6.: серед них -- 48 монахів, 22 послушники Там же. Арк. 62 зв..

У січні 1946 р. з ініціативи монахів Києво-Печерської Лаври митрополит Київський і Галицький Екзарх України Іоанн (Соколов) написав клопотання до голови Ради у справах Руської Православної Церкви при РНК СРСР Г. Г. Карпова про передачу у відання Києво-Печерського монастиря напівзруйнованого Трапезного храму та самої трапезної палати для звершення богослужінь Там же. Арк. 1-9.. Карпов передав це клопотання на розгляд заступникові голови РНК УРСР товаришу Л. Р. Корнійцю з такою припискою: «Если СНК Украинской ССР находит целесообразным и возможным передать эти здания, то прошу оформить это православной церкви при СНК СССР» Там же. Арк. 1.. Але проти цієї ініціативи виступив директор Києво-Печерського заповідника П. Дєдов. У листах від 14 та 20 лютого 1946 р. на ім'я уповноваженого у справах Руської Православної Церкви по УРСР П. С. Ходченка, мотивуючи свій протест, П. Дєдов зазначав, що музей у 1945 р. виконав реставраційні роботи в Трапезному храмі на суму -- 60 179 руб. 68 коп. і планує облаш- тувати в трапезній палаті один з відділів музею історії Лаври, тому що інших приміщень, пристосованих для експозиції на території Верхньої Лаври, немає Там же. Арк. 2-3. Там же. Арк. 3.. І взагалі, існування двох закладів з різними завданнями та цілями поруч, на його думку, може призвести до небажаних інцидентів: «Посещение церкви богомольцами затруднит контроль над территорией музея-заповедника и охрану музейных ценностей заповедника и т. д.».

Комітет у справах культурно-освітніх установ при РНК УРСР (заступник голови Р. Швайко, лист № 145 від 9.02.1946 р.) ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 4. та Управління у справах архітектури при РНК УРСР (в особі заступника начальника Іванченка, лист № 132-«Б» -- З від 4.03.1946 р.) Там же. Арк. 5. підтримали позицію дирекції музею і вважали передачу Трапезної церкви з палатою у користування монастиря недоцільною.

При цьому в уповноваженого по УРСР П. С. Ходченка було своє бачення даної ситуації, відмінне від позиції дирекції музею Заключение Уполномоченного Совета по делам Русской Православной Церкви при Со-вете Министров СССР по УССР «О Киево-Печерской Лавре». 20 июня 1946 г. // ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 6-9.. Він підтримував ініціативу Українського Екзархату та керівництва монастиря, аргументуючи її тим, що Києво-Печерський монастир не мав достатньо храмів для задоволення своїх богослужбових потреб. На 1946 р. Лавра встигла облаштувати для богослужінь тільки Благовіщенський храм, а в інших храмах, які дістались монастирю -- Аннозачатіївськрму та Різдва Пресвятої Богородиці -- на той час проводився ремонт «В церковном здании «Зачатьевской» церкви на сегодняшний день еще происходит ре-монт, а именно побелка, покраска и разрисовка по всем стенам начиная с верхней купольной части и до низу. Ремонт, по словам наместника Валерия и архимандрита Кронида, будет закончен на протяжении не более одного месяца. Рядом находящаяся «Рождественская» церковь, по сло-вам этих же лиц, требует такого большого ремонта, который монастырь выполнить не в состоя-нии» / Докладная записка старшего инспектора Яковенко -- Уполномоченному Совета по де-лам Православной Церкви при Совете Министров УССР от 17 июня 1946 года // ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 62-62 зв..

П. С. Ходченко зазначав, що в найближчому майбутньому було б доцільно передати у віддання Патріархії (в особі Екзарха на Україні) всю територію Києво-Печерської Лаври з храмами, печерами, необхідними приміщеннями для проживання ченців. Це дало б змогу: «Во-первых, -- сосредоточить в Киево-Печерской Лавре будущую духовную академию, а также и пастырско-богословские курсы, освободив таким образом помещения Михайловского монастыря на ул. Жертв Революции, № 4 от монахов. Во-вторых, -- со временем, по мере восстановления в Лавре помещений, можно будет перенести туда и резиденцию экзарха, освободив занимаемое им помещение на ул. Пушкинской, № 36. В-третьих, -- передача всей Киево-Печерской Лавры в ведение духовенства и сосредоточение там монахов и экзархата политически выгодно, так как Лавра является не просто культурно-историческим памятником, а памятником распространения православия и борьбы за чистоту православной веры, что имеет громадное значение как среди верующих внутри страны, так и за пределами СССР. Что же касается музея-заповедника Киево-Печерской Лавры, то в свете современного положения он, по своему целевому содержанию, теряет значение. Во всяком случае, как музей культа, может быть перенесен в здание “Малой Софии”, которое следует освободить от архивов Академии наук» ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 8-9..

Усе ж ініціативи уповноваженого П. С. Ходченка не були втіленні в життя, і Трапезний храм з палатою не були передані у відання Києво-Печерського монастиря.

У 1946 р. історико-культурний заповідник проводив розкопки зруйнованого Успенського собору, й ось що читаємо з цього приводу в газеті «Радянська Україна»: «Зараз ідуть розкопки завалу. Складено план завалу. Вся його територія розбита на 63 квадрата, і кожний квадрат очищається по черзі. Іде неймовірно кропітка робота, яка вимагає колосального терпіння: кожний уламок каменя треба оглянути, кожну лопату грузу -- розсіяти...» Костін І. У Лаврі // Радянська Україна. № 101 (7535) від 22.05.1946 р.. Намісник обителі архімандрит Валерій вважав несправедливою ситуацію, коли розкопки Успенського собору проводяться без представників монастиря, адже при ймовірному виявленні мощей Київського митрополита Михаїла чи святителя митрополита Тобольського Павла слід забезпечити благоговійне ставлення до святинь ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 62 зв..

20 лютого 1947 р. митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов) призначив намісником Києво-Печерської Лаври архімандрита Кроніда (Сакуна) Архімандрит Кронід (в миру -- Кондрат Сергійович Сакун, 1883-1954 рр.) -- намісник Києво-Печерської Лаври з 1947 до 1953 р. Про нього див.: Биографические сведения о братии Киево-Печерской Лавры, пострадавшей за Православную веру в 20 столетии (сост. Л. П. Рылко- ва). К., 2008. С. 135-138., він був одним із перших монахів, які повернулися до нововідкритої Лаври в 1941 р. При наміснику діяв Духовний собор у такому складі: намісник -- головуючий, благочинний, казначей, економ, старший ризничий та його замісник, блюстителі Ближніх та Дальніх печер і секретар ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 124..

Усіма поточними питаннями займався сам намісник, за його ініціативи в 1947 р. в Лаврі було організовано свічне виробництво, де монахи вручну займались виготовленням свічок. Вже наступного року фінансові органи міста Києва встановили податок за свічне виробництво. З проханням скасувати дане рішення отець Кронід звертався до уповноваженого у справах Руської Православної Церкви по УРСР та до Міністерства фінансів УРСР, але всі його прохання були марними, і Лавра була змушена виплатити суму в розмірі 25 тисяч рублів. Упереджене ставлення до намісника теж могло стати причиною відмови. Ось як характеризував архімандрита Кроніда уповноважений Ради у справах Руської

Православної Церкви по Київський області П. Федотов: «По своей натуре Кронид человек ехидный, лукавый, низкопоклонный, любит прислужиться» ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 111-112.. Незважаючи на таку характеристику намісника обласним уповноваженим, все ж Рада у справах Руської Православної Церкви по УРСР посприяла у придбанні легкового автомобіля для потреб Лаври. 29 грудня 1948 р. отець Кронід звернувся з відповідним проханням: «Управление Киево-Печерской Лавры просит Вашего содействия по приобретению для Киево-Печерской Лавры легковой машины «Победа», в виду того что сообщение Лавры с городом на монастырской лошади сделалось весьма затруднительным» Там же. Арк.77.. На 1950 р. у списку транспортних засобів Лаври вже значився автомобіль «Победа».

Ще 29 травня 1946 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про православні монастирі», згідно з якою місцеві органи влади зобов'язувалися передати в користування монастирям певні земельні наділи і звільнити монастирські приміщення від установ і організацій, що там перебували Войналович В. Чорні дні «чорного» духовенства. Ліквідація православних монастирів в Україні в ході антирелігійної кампанії другої половини 1950-х -- першої половини 1960-х рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. № 1/2. К., 1995. [Електронний ресурс] / URL: http:// shron.chtyvo.org.ua/Voinalovych_Viktor/Chorni_dni_chornoho_dukhovenstva.pdf (дата звернен-ня: 22.03.2017 р.).. Цю постанову місцеві органи влади саботували, тому 3 лютого 1949 р. Рада у справах Руської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР рекомендувала уповноваженим на місцях в найкоротші терміни (до 1 березня) подати інформацію про виконання цієї постанови.

19 лютого 1949 р. уповноважений Ради у справах Руської Православної Церкви по Київській області П. Федотов доповідав про виконання постанови «Про православні монастирі» стосовно Києво-Печерського монастиря: «Помещения -- 6 жилых корпусов, с общей жилой площадью в 720 кв. м., переданы монастырю на арендных началах по договору. Содержится он удовлетворительно, текущий ремонт производится. Других подсобных построек, кроме двух дощатых сараев не имеет. За монастырем закреплен приусадебный участок размером в 12 400 м2. От полевого участка, который предоставляется монастырю в районе на расстоянии 25 километров от города, монастырь отказался... Никаких других учреждений на территории Лавры, ни государственных, ни кооперативных нет, частных жильцов также нет» ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 78 зв..

На 1 січня 1949 р. в Києво-Печерській Лаврі нараховувалось 63 насельника, з послушниками включно, в такій віковій категорії: з 18 до 40 років -- 2 чол., з 41 до 55 років -- 13 чол., старших за 55 років -- 48 чол. Там же. Арк. 78 зв.

16 липня 1949 р. був закритий Михайлівський чоловічий монастир міста Києва, ченці якого були переселені до Києво-Печерської Лаври. У списку насельників монастиря на 1 вересня 1949 р. в Києво-Печерський Лаврі налічувалось 94 насельника ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 89-91.. Отже, 31 чернець Михайлівського монастиря поповнив лаврську братію в 1949 р.

На базі Михайлівського монастиря два роки (1947-1949 рр.) діяла Київська духовна семінарія. 15 червня 1949 р. цокольне приміщення Андріївської церкви м. Києва було передано під семінарію. Підставою для цього послужив підписаний охороно-орендний договір між Українським Екзархатом та архітектурним управлінням м. Києва. 10 грудня 1949 р. після проведеного капітального ремонту розпорядженням митрополита Іоанна (Соколова) були розпочаті навчальні заняття в новому приміщенні Там же. Оп. 1. Спр. 61. Арк. 2..

Потрібно зауважити, що в 1946 р. уповноважений Ради у справах Руської Православної Церкви по УРСР П. С. Ходченко виступав за переведення пастирсько-богословських курсів (з 1947 р. -- Київська духовна семінарія) та відкриття Академії на території Києво-Печерської Лаври. Відповідно до постанови керівництва СРСР від 29 травня 1946 р. за № 1132-4б5сс Московська Патріархія отримала дозвіл на відкриття духовних академій в Москві, Ленінграді та Києві. 15 листопада 1947 р. Ходченко повідомляв, що в Москві та Ленінграді академії відкритті та функціонують, а в Києві духовна академія ще не відкрита «из-за отсутствия подготовленных кадров к слушанию академических курсов. Патриарший экзарх на Украине, митрополит Иоанн, предполагает, что он этими кадрами будет располагать к началу 1949 года» Справка по вопросу об открытии в Киеве духовной академии // ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 58. (Повний текст «Справки» див. у додатку № 1.).

За дорученням заступника голови Ради Міністрів УРСР товариша М. П. Бажана голова Комітету в справах культурно-освітніх установ УРСР Овчаренко 20.06.1947 р. інформував уповноваженого Ходченка стосовно розміщення на території Лаврського заповідника духовної академії та духовної семінарії: «Комітет може передати на орендних умовах екзархату України три корпуси: № 56, № 57, № 63-а при умові, якщо екзархат погодиться відбудувати на території Заповідника “Києво-Печерська Лавра” корпус № 31 для переселення частини мешканців з вищезгаданих корпусів, які передаються духовній академії і духовній семінарії» Там же. Арк. 56..

Дирекція історико-культурного заповідника «Києво-Печерська Лавра» склала кошторис відновлення корпусу № 31 під житлове приміщення на загальну суму 427 069 рублів (проектування 13 000, загальні будівельні роботи 313 577, водопровід та каналізація 15 570, електроосвітлення 6 300, аварійні роботи 35 000, зимові роботи 20 000, 5% -- не- передбачувані роботи, 1% технагляд) ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 60-66..

У ЦДАВО України збереглися два примірники проектів договору між дирекцією музею та митрополитом Київським і Галицьким Іоанном (Соколовим). У першому проекті документа є підпис і печатка директора музею Д. Ф. Красицького, підпис Екзарха України відсутній. Згідно з першим проектом договору, проведення ремонту корпусу № 31 покладалося на Екзархат, при цьому договором передбачалась сума, яка не мала перевищити 450 тисяч рублів. Також встановлювався двадцятирічний термін безкоштовного використання корпусів № 56, 57 та 63-а. Технічний нагляд і складання проміжних актів виконаних робіт покладалися на заповідник. Передбачалось, що Києво-Печерська Лавра мала знайти підрядника, Екзарх України повинен був укласти з ним договір і проводити всі розрахунки за виконані роботи. Термін відновлення корпусу № 31 був встановлений до 1 жовтня 1948 р. Там же. Арк. 68-69.

Втім, проектна документація так і не набула юридичної сили, можливо, через неприйнятні умови, запропоновані митрополиту Іоанну (Соколову): вартісний кошторис у сумі 450 тисяч рублів за реставрацію корпусу № 31 був непосильним фінансовим навантаженням для екзархату, тому договір так і не був закріплений підписами обох сторін Проект договору між Екзархом України та директором заповідника див. у додатку № 2.. Можливо, саме тому не була реалізована ідея відновлення у Києві Академії та перенесення семінарії на територію Києво-Печерської Лаври.

А проте керівництво Києво-Печерського монастиря не полишало спроб підвищити освітній рівень молодих монахів. На початку 19511952 рр. на навчання до Київської духовної семінарії були направленні 7 осіб. З доповідної записки уповноваженого по Київській області П. Федотова дізнаємось, що в першому кварталі 1952 р. п'ятеро із семи студентів залишили семінарію, одні мотивували це складністю навчання, інші говорили, що навчання -- це не чернеча справа ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 126..

Чергова спроба обмежити діяльність Києво-Печерського монастиря, ініційована дирекцією заповідника, була зроблена в 1949 р. 2 серпня того року директор заповідника Іван Олександрович Корнієнко Про діяльність І. О. Корнієнка на посаді директора історико-культурного заповідни-ка «Києво-Печерська Лавра» (1948-1951 рр.) див.: Гуржій О. І. Сторінки з літопису родини Гуржіїв -- Корнієнків: лаврський період . С. 8-24. через уповноваженого Ради у справах Руської Православної Церкви по УРСР П. С. Ходченка поставив перед Комітетом у справах культурно-освітніх установ при Раді міністрів УРСР питання про переведення печер монастиря у відання заповідника й проведення там екскурсій працівниками музею ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 82.. У своїй доповідній Корнієнко звинувачував лаврських екскурсоводів в антинауковій та антирадянській пропаганді: «Посетители пещер, которые хотят получить справедливую историческую справку о возникновении пещер и мумификации трупов, находящихся в пещерах, выражают свое законное возмущение тем, что монахи извращают исторические данные о пещерах» Там же. Арк. 87..

Продовжуючи схиляти Комітет до передачі печер у відання музею, Корнієнко підкреслював обурення суспільства, яке, за його словами, просто вимагало усунення ченців із печер монастиря. На підтвердження своїх слів він цитував запис студентів, зроблений 8 лютого 1949 р. в книзі побажань заповідника: «Считаем необходимым отметить, что в пещерах обслуживаются хорошо только верующие. Монах проповедует религию, но история пещер, изложенная в религиозном духе, нисколько не отражает истории Киева и Руси. Плохо и то, что свечи продаются по 3 рубля. Случай падучей болезни проповедуется монахами, как бесовское явление, и этому приходится верить, т. к. другого объяснения нет. Пещеры, отданные в ведение монахам, являются местом религиозной пропаганды. Не мешало бы всё-таки из Лавры делать исторический памятник, но не место проповеди христианства для населения» Там же..

Подібну позицію щодо Лаври обстоював і уповноважений Ради у справах Руської Православної Церкви по Київській області П. Федотов. У дратівливому тоні він повідомляв, що Лавра користувалася широкою популярністю, на екскурсії та моління приходила значна кількість людей, особливо на великі свята. Так, на день Успіння Пресвятої Богородиці Лавру відвідало близько 5 тисяч людей (найбільша кількість паломників у день престольного лаврського свята була у 1951 р. -- 9 тисяч людей Там же. Арк. 193.). Уповноважений з прикрістю констатував, що кожний монах має своїх відвідувачів, не тільки з Київщини, але й з інших міст: «Люди здесь, во всяком случае, получают не нашу, не советскую зарядку, и далеко разносят ее по всем районам и селам» Там же. Арк. 78 зв..

Підтримуючи ініціативу дирекції музею, 17 серпня 1949 р. виконуючий обов'язки голови Комітету в справах культурно-освітніх установ УРСР М. Москаленко повідомив уповноваженого Ходченка про своє звернення до заступника голови Ради Міністрів УРСР М. П. Бажана з проханням вилучити з відання Києво-Печерського чоловічого монастиря Ближні печери і передати їх історико-культурному заповіднику. Звернення це було сформульоване таким чином: «1) Вирішити питання про надання дозволу заповіднику включати Ближні і Дальні печери в екскурсійний маршрут і проведення в печерах екскурсійної роботи; 2) Вилучити з відання монастиря Ближні печери, які органічно зв'язані з історією заповідника, припинити в них релігійну діяльність і передати їх у відання заповідника, залишивши за монастирем Дальні печери, які в культовому відношенні нічим не відрізняються від Ближніх печер» ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 94.. Ініціатива директора І. О. Корнієнка про передачу заповіднику Ближніх і Дальніх печер, попри підтримку її Комітетом у справах культурно-освітніх установ УРСР, не отримала схвалення союзного керівництва Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960-х років: політичний дискурс. С. 304..

1 січня 1950 р. закінчувався термін дії орендно-охоронного договору монастиря на житлову площу помешкань лаврських ченців. Керівництво заповідника, в особі директора І. О. Корнієнка, погоджувалось пролонгувати договір тільки на один рік з урахуванням нових умов, а саме: 1) провести ремонт кріпосної стіни нижньої Лаври, підпірних стін, коридорів, усіх будівель на території монастиря (кошторис понад 3 мільйони рублів); 2) здійснювати квартирну оплату житлових будівель за тарифом складських приміщень (не по 40 копійок за м2 на місяць, а за ціною 40 рублів за м2 на рік) та ін.

У вирішення цієї справи втрутився Екзарх України митрополит Іоанн (Соколов): 27 січня 1950 р. він звернувся до уповноваженого П. С. Ход- ченка з доповідною запискою. Пояснюючи ситуацію, Екзарх інформував, що у зв'язку з переходом до Лаври братії Церковщини, Іонинсько- го та Михайлівського монастирів кількість ченців збільшилась, і вони вимушені тіснитися в непристосованих для проживання приміщеннях. У разі, якщо заповідник залишить за собою корпуси № 42 та 43, лаврська братія залишиться без основної своєї житлової площі. Тому митрополит Іоанн просив уповноваженого «ходатайствовать пред Советом Министров УССР о продлении для Киево-Печерской Лавры договора, заключенного в 1944 году и об освобождении ее от предлагаемого ей нового договора, условия которого невыполнимы» ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 99..

15 березня 1950 р. орендно-охоронний договір був пролонгований, а 18 березня того ж року була отримана відповідь начальника управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР Остапенка про пролонгацію раніше існуючого договору з монастирем згідно з «Инструкцией о порядке учета, регистрации, содержания и реставрации памятников архитектуры» Там же. Арк. 108.

Документи зберігають важливі свідчення про ті випробування, з якими стикалися насельники монастиря у повсякденному житті. Наприклад, 6 листопада 1952 р. благочинний Лаври ієромонах Євменій (Хорольський) Ієромонах Євменій (у миру -- Євгеній Миколайович Хорольський, 1884-1967 рр.) -- у 1918 р. поступив до Києво-Михайловського монастиря, де наступного року прийняв черне-чий постриг і був висвячений на ієродиякона. У 1923 р. перейшов до Києво-Печерської Лаври, в 1924 р. отримав призначення на лаврське подвір'я в Ленінграді. У 1946 р. -- член Духовного со-бору КПЛ, призначений на посаду економа. 1950 р. -- висвячений на ієромонаха, призначений благочинним Лаври. У 1954 р. возведений у сан архімандрита. 28.02.1954 р. рукопокладений в єпископа Чернівецького та Буковинського (на кафедрі: 1954-1958). Архієпископ Житомирсь-кий і Овруцький (1958-1967). Помер у м. Житомирі 25.08.1967 р. повідомляв митрополиту Іоанну, що протягом майже місяця на територію монастиря приходили підлітки 14-15 років і незаконно вимагали гроші у віруючих, які бажали набрати води з лаврських джерел преподобних Антонія і Феодосія. Для забезпечення правопорядку дільничному міліціонеру була подана заява з проханням зупинити подібні ексцеси, але, за словами самого отця Євменія, «милиция бывает в Лавре очень редко, почему эти лица продолжают тайком заниматься этим делом» ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 141.. 26 жовтня 1952 р. благочинний особисто взяв участь у заходах з обмеження діяльності підлітків, які займались продажем лаврської води. Проте винахідливі «ділки», заручившись підтримкою безхатьків («бродячого елемента»), виступили проти ченців, звинувативши їх у забороні відвідувати Лавру, образах тощо. За свідченнями отця Євменія, міліція в таких суперечках поводилася пасивно, не втручалась, жодним чином не впливаючи на вирішення конфліктної ситуації Там же..

Ще в 1949 р., з огляду на велику кількість відвідувачів, для забезпечення порядку Лавра ініціювала питання про встановлення на території монастиря міліцейського посту. Тоді начальник міліції м. Києва повідомив, що подібна система охорони буде надто дорогою для Лаври і рекомендував призначити лаврського послушника, якому буде наданий дозвіл на носіння вогнепальної зброї. Єдиним охоронцем Лаври був призначений лаврський послушник Петро Якімчук, проте під час несення послуху йому розбили голову важким залізний обломком, після чого він близько місяця пролежав у лікарні. Вдруге послушник-охоронець постраждав 26 вересня 1952 р., отримавши ножове поранення обличчя, глибока рана розділила ніс на дві частини й досягла верхньої частини піднебіння, лікування тривало майже місяць Там же. Арк.141-141 зв.. Як і в першому, так і в другому випадку винуватці були передані міліції, але не понесли жодного покарання і через деякий час були звільнені з-під варти. Усілякими засобами міліція самоусувалася від проблем Києво-Печерського монастиря.

У серпні 1953 р. був змінений керівний склад Києво-Печерського монастиря, архімандрит Кронід був відсторонений від посади намісника. 17 квітня 1954 р. він відійшов до Господа і був похований на Звіри- нецькому кладовищі м. Києва. 1 серпня 1953 р. намісником Лаври був призначений архімандрит Нестор (Тугай), 6 грудня того ж року у Во- лодимирському кафедральному соборі м. Києва була звершена його архієрейська хіротонія на єпископа Уманського, вікарія Київської єпархії (рішення Священного Синоду Руської Православної Церкви від 16 листопада 1953 р.) Наречение и хиротония архимандрита Нестора (Тугая) // Журнал Московской Патриар-хии. 1954. № 2 (февраль). С. 21-23.. Хіротонію звершили Патріарший Екзарх митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов), архієпископ Херсонський і Одеський Никон (Петін) і єпископи: Волинський і Рівненський Паладій (Каминський) та Чернівецький і Буковинський Андрій (Сухенко).

Розглянувши дев'ять років існування Києво-Печерської Лаври у повоєнний період (1944-1953 рр.), спостерігаємо ряд негативних тенденцій і відвертих провокацій, які випали на долю керівництва обителі та ченців, які, поодинці повертаючись на Київські гори, відновлювали перервану традицію лаврського чернецтва. Зубожіння населення й повсюдні руйнування лаврських будівель відбились і на духовному стані суспільства, прикрими свідченнями чого були «дії» декласованих елементів і розбійні спроби дискредитувати святу обитель в очах віруючих.

І здавалось би, спільна мета -- відродження духовного осередку столиці, що мала б об'єднати всі верстви суспільства, стала великою перепоною, навіть спокусою для окремих осіб, які усіляко намагались ліквідувати будь-які релігійні прояви: від проповіді, до матеріального знищення святинь. Зрозуміло, що за такої протидії з боку влади намагання намісників Лаври належним чином влаштувати життєдіяльність монастиря не мали повнозначних результатів. Найгостріше питання -- поділ майна між історико-культурним заповідником «Києво-Печерська Лавра» та власне монастирем вдалось вирішити компромісно. Лавра діяла як православна обитель! -- і це без перебільшення можна назвати головною перемогою повоєнного часу.

печерська лавра обитель

Додаток № 1

Справка по вопросу об открытии

в Киеве духовной академии ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 58-59.

В соответствии с постановлением Правительства СССР от 29 мая 1946 г. за № 1132-465сс Московской патриархии разрешено открытие духовных академий в Москве, Ленинграде и Киеве.

В Москве и Ленинграде духовные академии открыты и функционируют.

В Киеве духовная академия еще не открыта из-за отсутствия подготовленных кадров к слушанию академических курсов.

Патриарший экзарх на Украине, митрополит Иоанн, предполагает, что он этими кадрами будет располагать к началу 1949 года.

В связи с этим, озабочиваясь о соответствующем помещении, митрополит Иоанн возбудил ходатайство о предоставлении ему на нижней территории Киево-Печерской Лавры помещения бывшей лаврской гостиницы.

Поскольку территория Киево-Печерской Лавры является государственным культурно-историческим заповедником -- о ходатайстве митрополита Иоанна я доложил Зам. Председателя Совета Министров УССР тов. Бажану Н. П., который со своей стороны не встретил возражений к передаче помещения бывшей лаврской гостиницы для духовной академии.

В связи с тем, что в этом помещении, предполагаемом к сдаче в аренду, проживает более тридцати семейств и их необходимо будет отселить, митрополит берет на себя обязательство оплатить, в счет арендной платы, весь расход, определяющийся в 450 тысяч рублей по отремонтиро- ванию другого дома-коробки на территории Лавры для отселения жителей.

К настоящему времени все проектно-сметные исчисления по ремонту дома для отселения жителей закончены; также подготовлен проект арендного договора между администрацией заповедника и митрополитом на помещение бывшей лаврской гостиницы.

Эти проекты для предварительного ознакомления будут представлены Зам. Председателю Совета Министров УССР т. Бажану Н. П.

После этого стороны подпишут соглашение на ремонт дома для отселения жителей и арендный договор на помещение для духовной академии.

Об изложенном докладываю для сведения.

Уполномоченный Совета по делам православной церкви

при Совете Министров СССР по УССР П. Ходченко № 204/с от 15 ноября 1947 г.

Додаток № 2. Договор ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 248. Арк. 70-71. Документ не підписаний вказа-ними особами, тому його можна вважати тільки проектом договору, який не був реалізований.

Город Киев. Ноября дня 1947 года

Мы нижеподписавшиеся Директор Государственного Историко-Культурного Заповедника «Киево-Печерская Лавра» Красиц- кий Дм. Филим., действующий на основании доверенности, выданной Комитетом по делам культпросветучредждений УССР от 19 декабря 1946 года № IX-920, с одной стороны, и Экзарх Украины Иоанн, с другой стороны, заключили настоящий договор в нижеследующем:

Государственный Историко-Культурный Заповедник «Киево-Печерская Лавра» передает в пользование Экзарха Украины три корпуса

за №№ 56, 57, 63а, расположенные на территории Заповедника, для размещения духовной академии и семинарии, а также и для других служб сроком на ДВАДЦАТЬ ЛЕТ. Площадь корпусов определяется актом обмера, подписанным обеими сторонами, который будет являться неотъемлемой частью данного договора.

Для изолирования вышеуказанных корпусов Экзарху Украины предоставляется право выгородить корпуса дощатым забором, для чего Заповедник выделяет соответствующую площадь, которая должна быть зафиксирована актом обмера и приложена к настоящему договору.

Капитальный ремонт, а также и текущий вышеуказанным корпусам Экзарх Украины производит за свой счет и свои материальные средства, в том числе вся проектно-сметная и другая техническая документация.

Противопожарные и санитарные мероприятия по указанным корпусам проводятся за счет Экзарха Украины на всем протяжении арендного срока настоящего договора.

По истечении срока аренды Экзарху Украины предоставляется право пролонгировать на дальнейший срок аренды.

После истечения срока аренды указанных корпусов Экзарх Украины обязывается уплачивать Заповеднику арендную плату по существующим на то время тарифам, утвержденным Правительственными органами.

Корпуса 56, 57, 63а Заповедник должен освободить от жильцов не позже первого мая 1948 года с тем, чтобы была возможность с этого времени приступить к ремонтам корпусов для открытия Академии.

Для переселения жильцов с корпусов 56, 57, 63а, предназначенных для размещения академии и семинарии, Экзарх Украины обязывается восстановить корпус № 31, восстановительная стоимость которого определяется согласно сметы в сумме ЧЕТЫРЕСТА ПЯТЬДЕСЯТ ТЫСЯЧ РУБЛЕЙ /450 000/, в каковую входит и стоимость проектносметная и другая техническая документация. Восстановление корпуса № 31 должно быть закончено полностью к 1 мая 1948 года и сдан в эксплуатацию Заповеднику по акту.

Все расчеты за восстанавливаемый корпус, а также и стоимость материалов Экзарх проводит за свой счет.

Арендной платы за сданные Экзарху Украины корпуса Заповедник не взыскивает на всем протяжении срока аренды, а зачитывает в стоимость восстановленного корпуса № 31.

Восстановление корпуса № 31 Экзарху Украины предоставляется право производить подрядным образом, т.е. через подрядчика.

В корпусе № 56 наружную архитектуру изменять воспрещается, что же касается внутренних изменений, как то приспособление под лек-

ционные залы и другие службы, Заповедник дает свое согласие на такое изменение.

Прилегающие к корпусам № 56, 57, 63а служебные помещения, а также канализация и водопровод восстанавливается за счет средств Экзарха Украины.

Все спорные вопросы по настоящему договору разрешаются в Госарбитраже.

Адреса сторон: Заповедника: Цитадель № 9

Экзарха Украины: Пушкинская № 36

Экзарх Украины /Иоанн/ Директор Заповедника /Красицкий/

Размещено на Allbest.ru