Напрями наукових досліджень в галузі фізики та астрономії дійсних та почесних членів київського фізико-математичного товариства (1889-1917)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАПРЯМИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ ФІЗИКИ ТА АСТРОНОМІЇ ДІЙСНИХ ТА ПОЧЕСНИХ ЧЛЕНІВ КИЇВСЬКОГО ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНОГО ТОВАРИСТВА (1889-1917)

Бурлак Д.М.,

кандидат історичних наук, старший викладач кафедри загальної історії, правознавства і методик навчання, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (Україна, Переяслав)

Стаття присвячена творчим доробкам учених другої половини ХІХ -- початку ХХ ст., дослідження яких сприяли формуванню нової наукової думки. В тогочасному інтелектуальному просторі наукові товариства були однією із ефективних форм організації вітчизняної дослідницької справи. Зокрема, у 1889 році було засноване Київське фізико-математичне товариство. За статутом товариство мало проводити не лише науково-дослідну роботу з математики та фізики, а й викладацьку та популяризувати наукові знання. На засіданнях товариства з доповіддями виступали такі великі вчені як: у галузі механіки -- Г. К. Суслов, П. В. Воронець, М. Є. Жуковський, І. І. Рах- манінов, у галузі математики -- Є. П. Єрмаков, Б. Я. Букреєв, Г. В. Пфейффер, Д. О. Граве, М. Є. Ващенко-Захарченко, у галузі фізики -- М. П. Авенаріус, М. М. Шиллер, К. М. Жук, Й. Й. Косоногов, Г. Г. Де-Метц, у галузі астрономії -- М. Ф. Хандріков та інші.

Теми доповідей були досить різноманітними і охоплювали всі основні галузі науки, зазвичай містили оригінальний матеріал. Потім він опрацьовувався у формі статті, а іноді монографії і друкувався у відомих російських і зарубіжних математичних журналах, у вістях Київського університету чи в протоколах товариства. Таким чином, багато нових теорем та оригінальних думок і рішень вперше проголошувались на засіданнях товариства, а звідти поширювалися в науковому соціумі.

Тематика науково-дослідної роботи визначалася переважно інтересами вчених та інколи регіональними потребами. Лише з 1914 року в зв'язку з потребами війни дослідники почали займатися рентгенографією, вакуумною технікою, оптикою тощо. Однак повного розвитку ці напрями набрали після 1917року.

Ключові слова: наукові дослідження, напрями, фізика, Київське фізико-математичне товариство, дійсні та почесні члени.

The article is devoted to the creative achievements of scientists of the second half of the nineteenth -- beginning of the twentieth centuries, whose research contributed to the formation of new scientific thought. In the intellectual space of the time, scientific societies were one of the effective forms of organization of domestic research. In particular, in 1889 the Kyiv Physical and Mathematical Society was founded. According to the charter, the society was required not only to carry out research work in mathematics and physics, but also to teach and promote scientific knowledge. At the meetings of the Society, such prominent scientists as: in the field of mechanics -- H. K. Suslov, P. V. Voronets, M. Ye. Zhukovskyi, 1.1. Rakhmaninov, in the field of mathematics - Ye. P. Yermakov, B. Ya. Bukreiev, H. V. Pfeiffer, D. O. Hrave, M. Ye. Vashchenko-Zakharchenko, in the field of physics - M. P. Avenarius, M. M. Shyller, K. M. Zhuk, Y. Y. Kosonohov, H. H. De-Metts, in the field of astronomy -- M. F. Khandrikov and others.

The topics of the reports were quite diverse and covered all major fields of science, usually containing original material. Then it was processed in the form of articles, and sometimes monographs and published in well-known Russian and foreign mathematical journals, in the news of the Kyiv University or in the protocols of the society. Thus, many new theorems and original thoughts and solutions were first announced at the meetings of the society, and subsequently spread in the scientific society.

Research topics were determined mainly by the interests of scientists and sometimes by regional needs. Only since 1914, in connection with the needs of the war, researchers began to engage in radiography, vacuum machinery, optics etc. However, these trends started actively develop after 1917.

Keywords: scientific researches, directions, physics, Kyiv Physical and Mathematical Society, active and honorary members.

київський науковий товариство вчені фізики

В періодизації історії фундаментальних наук Ю. О. Храмова [23], виникнення і становлення фізики як фундаментальної науки припадає тільки на XIX - початок XX ст. - від часу організації університетів (Харківського, Київського та Новоросійського в Одесі). З другої половини XIX ст. викладачі отримали можливість поряд із викладацькою роботою проводити наукову роботу, почали з'являтися молоді фізичні кадри. Наука, в тому числі фізика, в Україні, як і в Росії, була університетською і розвивалася в основному неузгоджено, лише деякими вченими, які зробили певний внесок у світову науку [23, с. 92].

У цей час стало відомо, що маса тіл залежить від швидкості, що вона пов'язана з енергією, що атом ділиться, що він складається з ядра і електронів, що при взаємодії світла з речовиною виявляються його квантові властивості. Виникли нові фізичні теорії: теорія відносності, квантова теорія світла, квантова теорія будови атома, які докорінно відрізнялися від класичних.

Огляд наукової діяльності відомих учених Київського університету та коротку характеристику їх участі у роботі Київського фізико-математичного товариства містить ювілейний нарис «Історія Київського Університету» [5] та довідкові видання [1; 7; 24; 25].

Водночас в Україні активізувались дослідження інтелектуальної історії, зокрема, діяльності природничо-наукових товариств та історії науки загалом, про що свідчать монографії О. Я. Пилипчука, С. П. Рудої, В. С. Савчука та інших видатних дослідників.

Головними джерелами вивчення діяльності товариства є звітна документація, періодичні видання та праці самих членів товариства.

Метою статті є висвітлення інтелектуальної біографії вчених-фізиків Київського фізико-математичного товариства та аналіз їх наукових доробок.

З перших років існування Київського університету фізика викладалася на двох факультетах - фізико-математичному і медичному. Обсяг навчальної програми змінювався відповідно до кількості студентів, які слухали курс фізики.

Довгий час викладання фізики в Київському університеті було на низькому рівні через брак кваліфікованих викладачів.

Викладання фізики значно поліпшилося, коли кафедру фізики очолив Михайло Петрович Авена- ріус (1835-1895). Він вніс значний вклад в історію фізики термоелектричних явищ і критичних температур.

Діяльність М. П. Авенаріуса в університеті Св. Володимира була багатогранною: наукова, педагогічна, громадська. Він читав лекції з експериментальної фізики, друкуючи в російських та закордонних фізичних журналах результати власних досліджень. Значущою складовою діяльності М. П. Авенаріуса була робота перших лабораторій, створених понад 140 років тому в Україні. Це лабораторії науково-експериментальної фізики і навчального практикуму з фізики для студентів. Саме за ініціативи М. П. Авенаріуса було засноване Київське фізико-математичне товариство [5, с. 7].

За статутом товариство мало проводити не лише науково-дослідну роботу з математики та фізики, а й викладацьку та популяризувати наукові знання [4, с. 131].

Наступником професора М. П. Авенаріуса на посаді завідувача кафедри фізики Імператорського університету Св. Володимира упродовж 13 років (1890-1903 рр.) був професор Микола Миколайович Шиллер (1848-1910).

Він закінчив Московський університет, три роки працював у берлінській лабораторії Г. Гельмгольца. У 1875 р. за дисертацію «Дослідне визначення електричних коливань» він отримав ступінь магістра фізики і був призначений приват-доцентом з теоретичної фізики в університет Св. Володимира.

Науково-педагогічна діяльність М.М. Шиллера представлена у дослідженнях В. П. Русакова [22], Ю. А. Храмова [24].

Наукові роботи М. М. Шиллера стосуються багатьох розділів фізики: механіки, термодинаміки, оптики, молекулярної фізики та ін. Він був фундатором фізико-математичного товариства при Київському університеті, у якому за 14 років прочитав 92 доповіді. Зокрема, на першому засіданні 22 лютого 1890 р. М. М. Шиллер виступив з повідомленням «Поняття про відцентрову силу в загальноприйнятих підручниках», вказавши на помилковий погляд як в російських, так і в іноземних підручниках на поняття відцентрової сили, яка розглядається не як фіктивна сила, необхідна для перетворення відносного руху тіл, що обертаються, на абсолютний, а як дійсна, що тягне тіло, що обертається, від центру [8, с. 7-8]. У звітах наступних років висвітлені такі теми: 1891 р. - «Демонстрація дослідів Герца» [9, с. 1-3], 1892 р. - «Про напрямок коливань в поляризованому промені», «Магнітна сприйнятливість і магнітна проникність», «Демонстрація діамагнітних явищ», «Демонстрація струменя в мерехтливому світлі», «Рівняння руху Лагранжа другого роду (без множників)», «Оптичне скло» [15, с. 3], 1893 р. - «Основи електромагнітної теорії світла», «Про еталон часу за Ліпманом», «Про елементарне тлумачення властивості променя», «Елементи теорії відбивання і заломлення» [10, с 3], 1896 р. - М. М. Шиллер «Про деякі дивні заперечення проти відомої книги О. Г. Столєтова «Введення в акустику і оптику» [12, с. 1-2], 1899 р. - «Генезис поняття температури і тепла», «Про векторіальність величин», «Критика першого закону термодинаміки» [13, с. 1-2], 1900 р. - «Про коефіцієнти пружності розчинів», «Про вимірювання мас», «Про дослідні дані, покладені в основу другого закону термодинаміки», «Про подвійне заломлення», «Про побудову термодинаміки без поняття про тепло», «Про вплив зовнішнього тиску на концентрацію розчинів» [14, с. 6], 1902 р. - «Про щільність розчинників», «Пошук циклічної координати теплового руху» [17, с. 6].

На Х з'їзді російських природознавців і лікарів у Києві 1898 р. М. М. Шиллер виступив з доповідями «До виведення зміни пружності насиченої пари зовнішнім поверхневим тиском», «Теплота розчинення газів у рідині» (22 серпня), «Теплота розрідження розчинів» (26 серпня); на ХІ з'їзді російських природодослідників і лікарів, що відбувався в Санкт-Петербурзі 20-30 грудня 1901 р. - «До термодинаміки насичених розчинів» (22 грудня) [2].

У 1890 р. кафедра фізики отримала додаткове приміщення і значно розширила лабораторні роботи. У ці і наступні роки багато уваги приділялося лекційним демонстраціям. У цьому зв'язку слід сказати про діяльність Г. Г. Де-Метца, завдяки зусиллям якого на початку ХХ ст. при Київському університеті було створено чудовий музей фізичних приладів.

Народився Георгій Георгійович Де-Метц (18611947) у Одесі. Середню освіту здобув в Одеській Рішельєвській і Миколаївській Олександрівській гімназіях. Гімназичний курс він закінчив у 1881 р. із золотою медаллю. Восени того ж року вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, де поглиблено займався фізикою під керівництвом професорів Ф. Н. Шведова і М. О. Умова.

Після магістерського іспиту Г. Г. Де-Метц у1888 р. отримав звання приват-доцента й приступив до читання лекцій з вимірювальної фізики. У 1889 р. захистив магістерську дисертацію «Механічні властивості олій і колоїдів», а в 1891 р. - докторську дисертацію. Після цього він був запрошений на посаду екстраординарного професора у Київський університет Св. Володимира. Восени 1891 р. Г. Г. Де-Метца обрано екстраординарним, а з 1896 р. - ординарним професором кафедри фізики Київського університету.

Професор Г. Г. Де-Метц редагував і видавав журнал «Физическое обозрение» з 1906 по 1917 р. До 1937 р. у Г. Г. Де-Метца було 118 наукових праць, з них - 22 дослідницьких робіт, 11 підручників і посібників. У 1929 р. Г.Г. Де-Метц надрукував українською мовою «Загальну методику викладання фізики». Професор Г. Г. Де-Метц неодноразово робив наукові доповіді на міжнародних конференціях. Так, він доповідав на Міжнародному конгресі повітроплавання у Нанті (Франція) в 1909 р., на Міжнародному конгресі з радіології й електрики у 1910 р. в Брюсселі [6, с. 86-89].

На засіданнях товариства виступив з доповідями: «Демонстрація термометра Рисса і приладу Бунзена для визначення щільності газів», «Досліди Тесли», «Демонстрація дослідів Керра», «Визначення швидкості звуку у твердих тілах за способом Кундта» (1892) [15, с. 2], «Про визначення прискорення важкості машиною Автуда», «Про прискорення точного зважування» (1893) [10, с. 1], «Про електричні коливання», «Демонстрація спектрів», «Про цикли намагнічування» (1895) [11, с. 1-3].

На Х з'їзді російських природознавців і лікарів у Києві 1898 р. виступив з доповідями «Поляризація Х-променів», «Роль ємності людського тіла в електричному ланцюзі високої напруги» (22 серпня), «Вимірювання електроємності людського тіла» (26 серпня) [2]; на ХІ з'їзді російських природодослідників і лікарів, що відбувався в Санкт- Петербурзі 20-30 грудня 1901 р. - «Про випадкове подвійне заломлення» (22 грудня) [3].

Для поліпшення проведення лабораторних робіт багато зробив вихованець Київського університету Йосип Йосипович Косоногов (1866-1922). Відразу після закінчення навчання в Київському університеті (1889 р.) він був залишений на посаді асистента кафедри фізики, яку очолював видатний вітчизняний фізик М. П. Авенаріус.

Основними напрямами наукової діяльності були фізика діелектриків, оптика, метеорологія, методика викладання фізики. Вчений розробив новий метод вимірювання електричної проникності рідин на ділянці сантиметрових хвиль, дав глибокий аналіз теорії електричних коливань. У 1902 р. він пояснив яскраве забарвлення неоднорідних за структурою тіл на основі відкритого ним (одночасно з Р. Вудом) явища оптичного резонансу. Велику увагу приділяв питанням агрометеорології, більш як 20 років завідував кафедрою фізичної географії університету, з 1895 р. - керівник Київської метеорологічної обсерваторії. У 1898 р. видав посібник «Конспект лекцій з атмосферної електрики і земного магнетизму», який довгий час був єдиним підручником з цих напрямів. Підручник «Основи фізики», який тричі перевидавався, своєю структурою наближався до сучасних, хоч викладення матеріалу було елементарного характеру [7, с. 105-106].

З 1878 р. в Київському університеті почав працювати К. М. Жук, який, крім роботи на кафедрі фізики, виконував важливі спостереження на метеорологічній обсерваторії і керував їх обробкою [5, с. 99].

Касіан Миколайович Жук (1844-1917), син військового лікаря, закінчив 2-у Київську гімназію і потому, у 1870 р., фізико-математичний факультет Київського університету. Викладав у середніх навчальних закладах Києва. Важливу роль у зростанні К. М. Жука як ученого і дослідника відіграло Київське товариство дослідників природи, членом якого він був обраний ще в 1871 р.

У 1878 р. отримав посаду завідувача фізичного кабінету і залишався на ній до кінця 1890 р. У лабораторії Авенаріуса виконував важливі дослідження з розширення рідин при високих температурах, пізніше займався метеорологією і кліматологією.

Великий вклад зробив К. М. Жук у вивчення теплового режиму ґрунту, снігового покриву і води в Дніпрі, в численних ставках і озерах. Для цього він розробив методику спостережень і безпосередньо брав участь у дослідженнях.

Важливе місце в науковій діяльності К. М. Жука займають дослідження шкідливих метеорологічних явищ - гроз, злив, граду і градобою, ожеледі, паморозі, льодового дощу, досліджуючи які він звертав велику увагу на їх походження, вказував на економічну шкоду, якої вони завдають окремим галузям господарства [5, с. 139].

Протоколи засідань та наукових з'їздів свідчать про багатогранність тематики наукового пошуку вчених. На сьомому з'їзді російських природознавців і лікарів [21], який відбувався в Одесі з 18 до 28 серпня 1883 р. К. М. Жук зробив повідомлення «Об'єм рідини як функція температури при високому тиску» (протокол 3-го засідання секції фізики від 22 серпня 1883 р.). Дослідник отримав емпіричну криву зміни об'єму рідини як функцію температури при постійному тиску (62 атм), що значно перевищує тиск при утворенні каламуті (при критичній температурі) досліджуваної рідини (дослідження було проведено зі звичайним ефіром). На засіданнях товариства за 1890 р. прочитав доповіді: «Результати останніх полярних експедицій», «Результати спостережень за північним сяйвом», «Температура Дніпра».

Окрім київських професорів, з повідомленнями на засіданнях товариства виступали представники інших наукових центрів, одним з них був О. Г. Столєтов.

Столєтов Олександр Григорович (1839-1896), російський фізик, професор, народився у м. Вла- димирі. Закінчивши в 1857 р. гімназію із золотою медаллю, вступив до Московського університету. Під час навчання в університеті виявив великі здібності до фізики і був залишений у ньому після закінчення для підготовки до професорського звання. У 1862-1866 рр. удосконалював знання з фізики у Г. Кірхгофа в Гейдельберзі та у В. Вебера в Геттінгені. Після повернення з цього відрядження працював у Московському університеті, з 1873 р. завідував кафедрою фізики [7, с. 30].

О.Г. Столєтов очолював відділення фізичних наук у Російському товаристві любителів природознавства, антропології і етнографії. Був почесним членом багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових товариств, зокрема почесним членом Київського фізико-математичного товариства і Київського товариства природодослідників [7, с. 32].

О.Г. Столєтову належать фундаментальні дослідження в галузі магнетизму і фотоелектричних явищ. Він також проводив дослідження в галузі електростатики, критичного стану речовини, філософських питань науки. У 1869 р. захистив магістерську дисертацію. У докторській дисертації «Дослідження про функцію намагнічування м'якого заліза» (1872 р.) уперше довів, що зі збільшенням намагнічувального поля магнітна сприйнятливість заліза спочатку зростає, досягає максимуму, а потім, незважаючи на збільшення намагнічувального поля, починає спадати [7, с. 31].

Встановлений О. Г Столєтовим максимум магнітної сприйнятливості виявився основною властивістю сильно магнітних матеріалів - феромагнетиків, а запропонований ним метод вимірювання намагніченості з того часу став основним при дослідженні магнітних властивостей феромагнетиків, зокрема заліза, чавуну, сталі. Результати цієї праці О.Г. Столєтова мали велике практичне значення для електротехніки, зокрема для наукового розрахунку електродвигунів, динамомашин [7, с. 31].

У 70-х роках О. Г Столєтов виконав серію досліджень з визначення сталої с в рівняннях Максвелла за допомогою розробленого ним методу визначення відношення електромагнітних і електростатичних одиниць. Визначення цієї величини було одним з перших експериментальних доведень правильності теорії Максвелла. У 1888-1890 рр. учений здійснив усебічні і ґрунтовні дослідження фотоелектричного ефекту. Результати цих досліджень були опубліковані в 1889 і 1890 рр. у працях «Актино-електричні дослідження» і «Актино-електричні явища в розріджених газах». О. Г Столєтов уперше довів, що сила фотоелектричного струму пропорційна інтенсивності світла, яке вбирається катодом, установив уніполярність ефекту, неоднакову чутливість установки до різних довжин хвиль, уперше відкрив наявність струму насичення у фотоелементі, відкрив закон залежності сили фотоструму від інтенсивності світла (закон Столєтова), побудував перший у світі фотоелемент на зовнішньому фотоефекті [7, с. 31-32].

У кінці 80-х - на початку 90-х років О. Г. Сто- лєтов приділяв значну увагу дослідженню критичного стану речовини. В цей час він опублікував серію статей під назвою «Про критичний стан тіл», в яких продовжив дослідження природи критичного стану, сформулював новий метод дослідження цього явища - так званий оптичний метод смуг, на основі якого здійснив детальний аналіз оптичних досліджень критичного стану речовини.

У 1939-1947 рр. було видано «Зібрання творів» О.Г. Столєтова в трьох томах [7, с. 32].

У Київському університеті значна увага приділялась роботам з теоретичної астрономії - визначенню орбіт. Цей напрям розвивався М. Ф. Хандрі- ковим та його учнями і колегами.

М. Ф. Хандріков (1837-1915) народився у Москві. Після закінчення курсу в Московському університеті в 1858 р. залишений при тому ж університеті і при- командирований до університетської обсерваторії. У 1862 р. М. Ф. Хандріков захистив магістерську дисертацію на тему «Порівняння способів, запропонованих Гауссом, Бесселем і Ганзером для визначення сонячних затемнень», а в 1865 р. докторську - «Начерк теорії визначення планетних і кометних орбіт за трьома спостереженнями». З 1862 р. М. Ф. Хандріков був астрономом-спостерігачем Московської обсерваторії, де проводив спостереження на меридіанному крузі, а також брав участь у визначенні довготи Москви за її зв'язком з Пулковом. Для розвитку астрономічних робіт вчений замовив новий меридіанний круг Репсольда в Гамбурзі, який був привезений до Києва у 1872 р [1, с. 680-681].

Основні праці М. Ф. Хандрікова відносяться до галузі теоретичної астрономії та небесної механіки. Ним написано роботи з теорії визначення планетних та кометних орбіт. У 1871 р. вийшла велика праця М. Ф. Хандрікова «Загальна теорія збурень», а в 1877 р. був виданий третій том його посібника «Система астрономії», присвячений питанням теоретичної астрономії. У 1883 р. опубліковано «Начерк теоретичної астрономії», а в 1890 р. - велику працю «Теорія руху планет і комет навколо Сонця за конічними перерізами». Остання праця науковця з теоретичної астрономії сприяла підвищенню інтересу київських астрономів до проблеми визначення планетних і кометних орбіт [5, с. 103-104].

М. Ф. Хандріков своїми працями накреслив основний напрям розвитку теоретичних досліджень з визначення орбіт.

М.Ф. Хандріков був засновником київської школи теоретичної астрономії, запропонував нові методи визначення елементів орбіт планет та комет; водночас як глибоко ерудований та прогресивний астроном, він розумів велику перспективу астрофізичних досліджень, які тільки почали розвиватися в Європі.

У 1898 р. у Києві на Х з'їзді дослідників природи і лікарів астрономи вже були виділені в окрему секцію, якою керував професор Київського університету М. Ф. Хандріков разом з учнем Р. П. Фогелем [2].

19 квітня 1890 р. на шостому засіданні товариства М. Ф. Хандріков виголосив своє повідомлення «Про відстань нерухомих зірок» [8, с. 19]. Учений зауважив, що для вирішення питання про паралакс нерухомих зірок у різний час застосовувалися різні способи і використовувалися якнайточніші астрономічні прилади, але результати були неоднакові. При визначенні паралаксу нерухомих зірок здебільшого застосовується спосіб Гершеля, за яким для виведення паралаксу досліджуваної зірки вивчаються її переміщення протягом року відносно іншої зірки, при цьому вважається, що порівнювана зірка не має паралаксу і тому видимого місця на небі не змінює. За зірку для порівняння брали зазвичай дрібну зірку, близьку до тієї, паралакс якої досліджується. І те, що дрібна зірка чим далі від нас, тим яскравіша, лише припущення. Яскравість зірки зумовлюється не лише відстанню від землі, а й фізичними властивостями [8, с. 58-62].

У 1900 р. на одному із засідань товариств прочитав доповідь «Про фігуру Землі» [14, с. 6], а на сьомому з'їзді російських природознавців і лікарів [21], який відбувався в Одесі з 18 до 28 серпня 1883 р., - «Про розв'язання задачі Кепплера» (протокол засідання математичної секції від 22 серпня 1883 р.).

Суперечливим та складним був розвиток науки в Україні, який починаючи з другої половини XIX ст., зосередився переважно в університетах. Попри недостатнє бюджетне фінансування та уваги уряду щодо досягнень науки, учені зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки. Низка напрямів, започаткованих ще в ХІХ ст. знаходять подальший розвиток у наші дні.

Список використаних джерел

1. Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета Св. Владимира (1834-1884) / сост. под. ред. В. С. Иконникова. К.: Тип. Ун-та Св. Владимира, 1884. 653 с.

2. Дневник Х-го съезда русских естествоиспытателей и врачей в Киеве / под ред. Л. Л. Лунда. К., 1898. 502 с.

3. Дневник ХІ съезда русских естествоиспытателей и врачей в Санкт-Петербурге 20-30 декабря 1901 г. / под. ред. Б. К. Полянова. Санкт-Петербург, 1902. 512 с.

4. Добровольський В. О. Діяльність Київської математичної школи в дожовтневий період, 1908-1917 рр. Нариси з історії техніки і природознавства. 1962. Вип.1 С. 131-144.

5. Історія Київського університету, 1834-1959: до 125-річчя з дня заснування / відп. ред. О. З. Жмудський. К.: Київський ун-т, 1959. 629 с.

6. Історія фізико-математичного факультету Імператорського університету Святого Володимира 1834-1934 [Текст] / Є. Ф. Венгер, Ю. А. Пасічник. К.: [б. в.], 2011. 128 с.

7. Кордун Г. Г Біографічний довідник видатних фізиків. К.: Рад. шк., 1985. 280 с.

8. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1890 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1891 92 с.

9. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1891 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1892 46 с.

10. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1893 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1894. 57 с.

11. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1895 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1896. 96 с.

12. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1896 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1897. 60 с.

13. Отчёт, 1900 - Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1899 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1900. 141 с.

14. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1900 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1901. 110 с.

15. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1892 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1893. 73 с.

16. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1901 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1902. 56 с.

17. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1902 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1903. 86 с.

18. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1913 г. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1914. 110 с.

19. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1914-1915 гг. К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1916. 120 с.

20. Отчёт и протоколы физико-математического общества при университете Св. Владимира за 1915-1916 г.

К.: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1917. 96 с.

21. Протоколы VII съезда русских естествоиспытателей и врачей в Одессе, с 18 по 28 августа 1883 г. Одесса, 1883. 31 с. [10 приложений].

22. Русаков В. П. Принцип Н. Н. Шиллера. Успехи физических наук. 1953. Т. 49, вып. 6. с. 181-182.

23. Храмов Ю. О. Періодизація в історії фундаментальних наук. Наука та наукознавство. 2018. № 3. с. 92104.

24. Храмов Ю. А. Физики: биогр. Справочник. Изд. 2-е, испр. и доп. М.: Наука, 1983. 400 с.

25. Храмов Ю. А. Физики: биогр. Справочник. - К.: Наукова думка, 1977. 512 с.

Размещено на Allbest.ru