Причини відставки генерал-губернатора Лівобережної України М.Г. Рєпніна (Волконського): контроверсійність суджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра історії та культури України

«ДВНЗ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

ПРИЧИНИ ВІДСТАВКИ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ М.Г. РЄПНІНА (ВОЛКОНСЬКОГО): КОНТРОВЕРСІЙНІСТЬ СУДЖЕНЬ

REASONS FOR THE REFUSAL OF THE GENERAL GOVERNOR OF THE LEFT BANK OF UKRAINE M.G. REPNIN (VOLKONSKY): THE CONTROVERSION OF THE TRIAL

Вуйко Б.І., аспірант

У статті проаналізовано літературу, у якій автори розглядали питання щодо причин відставки генерал-губернатора Лівобережної України М. Г. Рєпніна (Волконського). У ході наукової дискусії, у якій брали участь дослідники ХІХ ст. -- поч. ХХІ ст. встановлено, що М. Г. Рєпнін своєю активною діяльністю формував суспільно-політичні настрої у ввіреному йому краї. Князь вважав, що суспільство має будуватися на засадах гуманізму, справедливості та добробуту, основою цього є приватна власність та дотримання закону. Доведено, що якщо активні спроби князя будувати суспільство на засадах європейського гуманізму, добробуту та справедливості при Олександру І були в більшості випадків підтримані, то при Миколі І зазнали невдач, оскільки останній повністю відійшов в управлінні імперією від засад лібералізму, його більше приваблювали реакційні методи в управлінні, що були неприйнятні М. Г. Рєпніним, і це стало однією з головних причин його відставки у 1834 р.

Ключові слова: князь М. Г. Рєпнін (Волконський), генерал- губернатор, Лівобережна Україна, Малоросія, історіографія.

The article analyzes the literature in which the authors considered the reasons for the resignation of Governor General of Left Bank Ukraine M. G. Repnin (Volkonsky). During the scientific discussion, in which researchers of the XIX century participated.

XXI century, it is established that M. G. Repnin by his active activity formed the socio-political mood in his entrusted country. The prince believed that society should be built on the principles of humanism, justice and prosperity, based on private property and compliance with the law. It is proved that if the prince's active efforts to build a society based on European humanism, welfare and justice under Alexander I were in most cases supported, then at Nicholas I failed because the latter completely departed from the management of the empire from the principles of liberalism, his reactionary methods were more liberal. management, which was unacceptable MG Repnin, and this was one of the main reasons for his resignation in 1834.

Keywords: Prince M. G. Repnin (Volkonsky), GovernorGeneral, Left Bank Ukraine, Little Russia, historiography.

Актуалізація питання щодо вивчення причин відставки генерал-губернатора Лівобережної України М. Г Рєпніна (Волконського) в українській історіографії є важлива й доцільна. Всебічне дослідження теми обумовлюється такими мотивами: відсутністю праць, в яких застосовувався комплексний підхід до вивчення історіографічного аспекту щодо причин увільнення М. Г. Рєпніна з посади управляючого Лівобережним генерал-губернаторством; важливістю здобуття неупереджених історіографічних знань про політичну кар'єру генерал- губернатора М. Г. Рєпніна, яка спрямовувалася на підняття іміджу краю, та принесла вагомі результати в соціальній, культурній та освітній сферах Лівобережної України.

Новизна теми полягає в тому, що незважаючи на значну кількість публікацій оприлюднених, як на сторінках фахових видань, так і в пресі, тема потребує додаткового вивчення.

Це дослідження виконується у межах науково- дослідної теми кафедри історії та культури України ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» - «Соціальні зміни та політичні процеси в Україні ХІХ - поч. ХХІ ст.».

Методологічною основою дослідження насамперед виступили принципи історизму, об'єктивності, всебічності та наступності. У статті був використаний комплекс історичних та загально наукових методів, зокрема аналізу і синтезу, порівняння та ретроспективи, метод періодизації. Особливе місце в дослідженні надається біографічному методу. Біографічний метод також дав змогу поєднати вивчення життєпису істориків з дослідженням біографії головного героя теми - князя М. Г Рєпніна (Волконського). Важливим дослідницьким методом, який дав змогу здійснити пошук, виявити, вивчити і залучити історіографічні пам'ятки та джерела є наукова класифікація. У дослідженні застосований також метод історичного оптимізму та перспективи.

Мета дослідження - простежити контроверсійні судження в історіографії ХІХ - поч. ХХІ ст. причин, які зумовили відставку генерал-губернатора Лівобережної України М. Г Рєпніна (Волконського).

В імперській історіографії дуже традиційно, передусім, з позитивної точки зору висвітлювалася діяльність малоросійського військового губернатора М. Г Рєпніна (Волконського), причини його відставки дослідники пов'язували з офіціозною версією, зокрема, із зловживанням службовим становищем [9; 10; 13; 14; 15].

У свою чергу, радянська історіографія з кон'юктурних та ідеологічних міркувань упереджено зображувала як сам інститут генерал-губернаторства, так і його очільників. Науковцями не вивчалися різні напрями та заходи в діяльності генерал-губернатора, його конструктивна політика, що проводилася у напрямку налагодження стосунків між регіоном і центральними органами влади, тим більше їх не цікавив і аспект причин увільнення з посади очільника Малоросії [1; 8; 11].

Українські дослідники новітнього періоду до постаті генерал-губернатора Малоросії М. Г. Рєпніна зверталися також не один раз, спочатку у працях з історії діяльності генерал-губернаторств в Україні першої половини ХІХ ст., а далі були створені оригінальні праці і про персону М. Г. Рєпніна, в контексті яких було досліджено його громадську, благодійну, освітньо-культурну та інші види діяльності, якими керувався князь як в житті, так і на службі. Зокрема, науковцями С. П. Дремлюгою [4], В. С. Шандрою [17], Н. О. Конопкою [6] розглядалися й причини відставки М. Г. Рєпніна з посади військового губернатора Малоросійських губерній.

У зарубіжній історіографії, передусім, діаспорній, також дослідники називали причини звільнення М. Г. Рєпніна з посади очільника Лівобережних губерній [3]. У російській історіографії, дана проблема не досліджувалася, це пояснюється тим, що така неординарна особистість як М. Г. Рєпнін не вписувався в загальноприйняті нею канони, оскільки його діяльність не завжди співпадала із загальноімперськими принципами і вимогами [11].

Постійні клопотання князя перед імператором Миколою І про покращення становища українського населення, врешті спровокували його відставку. У історичній літературі наведено декілька версій, що пояснюють причини його звільнення з посади головного сановника Лівобережної України.

З цього приводу сучасник князя М. Г. Рєпніна П. Д. Селецький згадує, що за царювання Миколи Павловича, в 30-х роках, внаслідок доносу Олександра Григоровича Строганова, Рєпнін був усунутий з посади малоросійського генерал-губернатора; на маєток його наклали заборону, призначили слідство, звинуватили князя в незаконному використанні казенних грошей. Борги росли, один із найбільших маєтків князя продано з публічного торгу (Почеп, куплений Клейнміхелем), зрештою виявилось, що князь неправильно позичив з полтавського наказу суспільного догляду дев'ятнадцять тисяч карбованців для того, щоб закінчити спорудження полтавського інституту. Ця справа, що тяглася близько десяти років, зовсім його розорила, і, якби не досить значні статки княгині, князь не мав би на що жити [13, с. 620-622].

С. М. Середонин також звільнення пов'язував із зловживанням М. Г. Рєпніна своїм службовим становищем, нецільовими витратами державних грошей, призначених для спорудження Полтавського інституту шляхетних панянок [14, с. 115]. Проте, вина М. Г. Рєпніна не була доведена, але цей випадок яскраво засвідчив немилість царя Миколи І до князя.

О.Г. Стороженко вважав, що головна причина звільнення полягала в тому, що центральний уряд запідозрив князя у сепаратизмі і українофільстві [15]. За однією з версій називалася відсутність князя на коронації Миколи І, що було сприйнято, як образу на царя за те, що той заслав на каторгу його молодшого брата С. Г. Волконського. Як свідчать подальші події, М. Г. Рєпнін дійсно не міг змиритися із засланням брата, публічно не відрікся від нього, мабуть, вважаючи рішення царя несправедливим. Підтвердженням цього став його лист надісланий до С. Волконського: «Ув'язнення твоє, самий дорогий мій Сергій, насправді, більше болюче для мене, ніж для тебе» [16, с. 25].

У розвідці І. Ф. Павловського присвяченій благодійницькій діяльності родини Рєпніних, засвідчується їх особистий внесок в становлення жіночої освіти в краї, та подано цікавий матеріал щодо справи розслідування владних органів у надмірних та нецільових розтратах генерал-губернатора на цей проект [10]. Але І. Ф. Павловський дотримуючись традиції не дає власних оцінок та коментарів щодо цієї справи.

На думку Д. І. Дорошенка, звільнення М. Г. Рєпніна зумовила його популярність серед усіх станів населення Гетьманщини. Ходили чутки, що князя Рєпніна проголосять гетьманом України, що викликало тривогу й підозру з боку царя Миколи, який взагалі недолюблював князя М. Г. Репніна. Тому уряд причепився до дрібної справи перебільшення видатків, ніж було вказано кошторисі на побудову скарбових будинків у Полтаві [3, с. 102].

На наш погляд, справедливою виглядає позиція щодо причин звільнення В. С. Шандри, яка наголосила, що «головна причина полягала в адміністративно-правовій проблемі регіонів Російської імперії. На початок 1830-х років у вищих ешелонах влади остаточно перемогла точка зору про централістський розвиток Російської держави. Спроби М. Г. Рєпніна акцентувати увагу до зміцненні ввіреного йому регіону не сприймалися. В атмосфері беззастережного послуху, поліцейського нагляду за порядком і дисципліною висловлювати власні думки, навіть на державному рівні, вважалося поганим тоном» [17, с. 85].

Не слід ігнорувати, зазначає дослідниця, і рішення імператора ліквідувати генерал-губернаторство в Малоросії, про це опосередковано було повідомлено, коли імператор ознайомився з доповідною запискою тоді вже члена Державної ради М. Г. Рєпніна від 29 липня 1935 р. про поліпшення управління малоросійськими козаками і резюмував: «Звання малоросійського військового губернатора не буде заміщене» [17, с. 85].

Підтримала попередніх дослідників у полеміці щодо причин звільнення М. Г. Рєпніна і Н. О. Конопка, яка зауважила, що «клопотання про козацтво стало однією з причин звинувачення М. Рєпніна в сепаратизмі, а згодом і його відставки з посади малоросійського військового губернатора у 1834 р.» [6, с. 12].

За свідченням П. Д. Селецького, який відвідував М. Г. Рєпніна в його родовому маєтку: «Князь любив згадувати і минувшину, але жодного слова про несправедливості, жертвою яких був сам; єдиним виявом його невдоволення щодо цього була роздача добрим знайомим портретів імператорів з його великої і прекрасної картинної галереї. Між іншим, портрет Олександра І на весь зріст, чудова копія Доу, дістався моєму батькові, особливо відданому пам'яті благословенного [13, с. 620-622].

Отже, історіографічний огляд проблеми дає підстави стверджувати, що названі причини в цілому пришвидшили відставку князя М. Г. Рєпніна, який займав посаду протягом 19 років. Лише завдяки професіоналізму, дипломатичному хисту, передбачливості М. Г. Рєпнін зумів тривалий термін проводити практично незалежну політику у ввіреному йому краї. Але якщо при Олександру І прояви лібералізму, постійні ініціативи князя викликали схвальні оцінки, оскільки імператору подобалися люди, які беруть на себе відповідальність. За правління Миколи І такі якості у вищого чиновництва лише подразнювали. М. Г Рєпнін не відчув зміни політичних акцентів, які йшли з метрополії. Тому продовжував закидати столичне чиновництво петиціями про покращення умов життя усіх станів ввіреного йому регіону. Дослідники довели, що такий популярний князь у віддаленому регіоні Російської імперії на часи правління імператора Миколи І не відповідав політичним трендам його реакційної епохи.

Таким чином, історіографічний дискурс щодо причин відставки М. Г Рєпніна, у якому брали участь дослідники ХІХ ст. - поч. ХХІ ст. дає підстави стверджувати, що генерал-губернатор Лівобережної України М. Г Рєпнін своєю активною діяльністю формував суспільно-політичні настрої у ввіреному йому краї. Князь вважав, що суспільство має будуватися на засадах гуманізму, справедливості та добробуту, основою цього є приватна власність та дотримання закону. Проте, якщо активні спроби князя будувати суспільство на засадах європейського гуманізму, добробуту та справедливості при Олександру І були в більшості випадків підтримані, то при Миколі І зазнали невдач, оскільки останній повністю відійшов в управлінні імперією від засад лібералізму, його більше приваблювали реакційні методи в управлінні, що були неприйнятні М. Г. Рєпніним, і це стало однією з головних причин його відставки у 1834 р.

відставка генерал губернатор рєпнін

Список використаних джерел

1. Бутич М. І. 1985. `До історії створення та діяльності генерал-губернаторств і військових губернаторств на Україні (кінець 18 - поч. 20 ст.)'. Історичні дослідження. К., Вип.11. С. 45-50.

2. Горленко В. 1893. `Из исторіи южно-русскаго общества начала ХІХ въка (письма В. И. Чарныша, А. И. Чепы, В. Г Полетики и замътки къ нимъ) Съ портретом В. Г. Полетики'. Кіевская старина. Т 40. С. 41-76.

3. Дорошенко Д. 1929. `Князь М. Рєпнін і Д. Бантиш- Каменський: (Сторінка українського громадського життя першої четвертини XIX ст.)'. Пр. Укр. високого пед. Ін- ту ім. М. Драгоманова. Прага, Т 1. 90-108.

4. Дремлюга С. П. 1997. `З історії суспільно-політичної думки України першої половини XIX ст. Гурток князя М. Г Рєпніна-Волконського'. Дніпропетровськ. іст.-археогр. зб. Дніпропетровськ.: Вип. І. На пошану професора М. П. Ковальського. С. 386-397.

5. `Історіографія історії України', 1999.: Курс лекцій / Коцур В. П., Коцур А. П. Чернівці: Золоті литаври, 520 с.

6. Конопка Н. О. 2007. `Малоросійський військовий губернатор Микола Григорович Рєпнін': Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01.; Національний ун-т «Острозька академія». Острог, 20 с.

7. Кралюк П. 2019. `Покровитель українських автономістів'. День. №161-162.

8. Мироненко С. В. 1989. `Самодержавие и реформы. Политическая борьба в России в начале XIX в.' М.: Наука. 240 с.

9. Павловский И. Ф. 1905. `К истории Малороссии генерал-губернаторства во время генерал-губернаторства кн. Н. Г Репнина: (Очерки, материалы, переписка по архивным данным)'. Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии. Полтава, Вып.1. С.49-154.

10. Павловський І. Ф. 1909. `Заснування Полтавського інституту і побудова для нього будинку наказом Громадського нагляду'. Тр. ПГУАК. Полтава, Вып.6.

11. Поляков О. `Микола Григорович Рєпнін-Волкон- ський' [Електронний ресурс]. иЯГ: Мїр8://ик^ікф^ш. ощ/мкі/

12. Предтеченский А. В. 1957. `Очерки общественно-политической истории России в первой четверти XIX века'. М., Л.: АН СССР. 456 с.

13. Селецький П. Д. 1884.`Записки'. Кіевская старина, Кн. 8, с. 620-622.

14. Середонин С. М. 1902. `Исторический обзор деятельности Комитета министров'. СПб.: Издание Комитета министров, Т 2. Ч. 2. Комитет министров в царствование імператора Николая Первого (1825 г., ноября 20 1855 г., февраля 18). С. 115.

15. Стороженко Н. В. 1897. `К портрету князя Николая Григорьевича Репнина'. Кіевская старина. Кн. 12. С. 473-480

16. Толкач Ю. Г. 2013. `Історія Яготина'. Яготин, 130 с.

17. Шандра В. С. 2001. `Малоросійське генерал-губернаторство, 1802-1856: функції, структура, архів.' К., 356 с.

18. Ясь О. В. 2009. `«Свій» серед «чужих», «чужий» серед «своїх». «История Малой России» Д. Бантиша-Ка- менського у світлі українсько-російського культурного перехрестя (до 220-річчя Дмитра Бантиша-Каменсько- го)'. Український історичний журнал. № 2. С.160-194.

References

1. Butych M. I. 1985. `Do istorii stvorennia ta diialnosti heneral-hubernatorstv i viiskovykh hubernatorstv na Ukraini (kinets 18 - poch. 20 st.)'. Istorychni doslidzhennia. K., Vyp.11. S. 45-50.

2. Horlenko V 1893. `Yz ystoriy yuzhno-russkaho ob- shchestva nachala KhIKh vъka (pysma V. Y Charnbisha, A. Y. Chepbi, V H. Poletyky y zambtky kb nymb) Sъ portretom VH. Poletyky'. Kievskaia staryna. T. 40. S. 41-76.

3. Doroshenko D. 1929. `Kniaz M. Riepnin i D. Ban- tysh-Kamenskyi: (Storinka ukrainskoho hromadskoho zhyt- tia pershoi chetvertyny XIX st.)'. Pr. Ukr. vysokoho ped. Intu im. M. Drahomanova. Praha, T.1. 90-108.

4. Dremliuha S. P. 1997. `Z istorii suspilno-politychnoi dumky Ukrainy pershoi polovyny XIX st. Hurtok kniazia M. H. Riepnina-Volkonskoho'. Dnipropetrovsk. ist.-arkheohr. zb. Dnipropetrovsk.: Vyp. I. Na poshanu profesora M. P. Ko- valskoho. S. 386-397.

5. `Istoriohrafiia istorii Ukrainy', 1999.: Kurs lektsii / Kotsur V. P., Kotsur A. P. Chernivtsi: Zoloti lytavry, 520 s.

6. Konopka N. O. 2007. `Malorosiiskyi viiskovyi huber- nator Mykola Hryhorovych Riepnin': Avtoref. dys... kand. ist. nauk: 07.00.01.; Natsionalnyi un-t «Ostrozka akade- miia». Ostroh, 20 s.

7. Kraliuk P. 2019. `Pokrovytel ukrainskykh avtonomis- tiv'. Den. №161-162.

8. Mironenko S. V. 1989. `Samoderzhavie i reformy. Politicheskaya borba v Rossii v nachale XIX v.' M.: Nauka. 240 s.

9. Pavlovskiy I. F. 1905. `K istorii Malorossii general- gubernatorstva vo vremya general-gubernatorstva kn. N. G. Repnina: (Ocherki, materialy, perepiska po arkhivnym dannym)'. Trudy Poltavskoy Uchenoy Arkhivnoy Komissii. Poltava, Vyp.1. S.49-154.

10. Polyakov O. `Mikola Grigorovich Rєpnіn-Volkonskiy' [Yelektronniy resurs]. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/

11. Predtechenskiy A. V. 1957. `Ocherki obshchestvenno- politicheskoy istorii Rossii v pervoy chetverti XIX veka'. M., L.: AN SSSR. 456 s.

12. Seletskiy P. D. 1884.`Zapiski'. Kievskaya starina, Kn. 8, s. 620-622.

13. Seredonin, S. M. 1902. `Istoricheskiy obzor deyatelnosti Komiteta ministrov'. SPb.: Izdanie Komiteta ministrov, T. 2. Ch. 2. Komitet ministrov v tsarstvovanie imperatora Nikolaya Pervogo (1825 g., noyabrya 20 1855 g., fevralya 18).

14. Storozhenko N. V 1897. `K portretu knyazya Nikolaya Grigorevicha Repnina'. Kievskaya starina. Kn. 12.

S. 473-480.

15. Tolkach Yu. H. 2013. `Istoriia Yahotyna'. Yahotyn, 130 c.

16. Shandra V. S. 2001. `Malorosiiske heneral-hubernatorstvo, 1802-1856: funktsii, struktura, arkhiv.' K., 356 s.

17. Yas O. V 2009. `«Svii» sered «chuzhykh», «chuzhyi» sered «svoikh». «Ystoryia Maloi Rossyy» D. Bantysha- Kamenskoho u svitli ukrainsko-rosiiskoho kulturnoho perekhrestia (do 220-richchia Dmytra Bantysha-Kamenskoho)'. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. №2. S.160-194.

Размещено на Allbest.ru