Принципи діяльності кримінальних департаментів головних судів Правобережної України (1791-1831 рр.)

Знаковим, на нашу думку, було провадження з Житомирського повітового суду до кримінального департаменту 9 липня 1825 р. Повітовий суд звинувачував титулярного радника Ускова за підмову селян (нерозбірлива назва населеного пункту, ймовірно, Пулини. -- Авт.), які відшукували свободу з-під володіння поміщика Ганського, у непокорі, більше того, у звільненні тих же селян, які були під караулом доставлені до нижнього земського суду, з-під варти та в завданні засідателю нижнього земського суду Петрацькому великої образи Там само. Арк. 1234 зв.. Із запису в Реєстрі кримінальних справ неможливо встановити всі обставини справи: мотиви титулярного радника, вирішення провадження тощо. Можна припустити, що фігурантом справи був Вацлав Ганський Ганський Вацлав (1782-1841) -- перший чоловік відомої Евеліни Ганської, яка потім стала дружиною О. де Бальзака. Був власником Горностайполя, Пулин і Верхівні. У 1801 р. був депутатом Київської дворянської комісії, в 1808 р. обраний радомишль-ським повітовим маршалком, після посади волинського губернського маршалка був інспектором шкіл Житомирського повіту. Залишися у пам'яті своїх селян-кріпаків суворою людиною. Був головою масонської ложі в Житомирі (Biernacki A. Hanski Waclaw (1782-1841) // Intemetowy Polski Slownik Biograficzny [Електронний ресурс]. URL: https://www.ipsb.nina.gov.p1/a/biografia/waclaw-hanski)., чоловік відомої Евеліни

Ганської, який з 31 липня 1811 р. по 1814 р. займав посаду маршалка Волинської губернії Губернии Российской империи. История и руководители. 1708-1917 / Под общ. ред. Б. В. Грызлова, Гл. ред. Н. Ф. Самохвалов. Москва: Издательство: Объединённая редакция МВД России, 2003. С. 84. і був не останньою людиною в губернії.

1806 р. зі Старокостянтинівського повітового суду надійшло провадження на економа М. Рілетовського за те, що не дав селянам хліба на харчування (було завершено 1810 р.) Держархів Житомирської обл. Ф. 16. Оп. 3. Спр. 2. Арк. 346 зв..

Що ж до розмірів панщини, то 1807 р. перший департамент Київського головного суду слухав справу по апеляції зі Сквирсько-Мах- нівського повітового суду. За розпорядженням Київського губернського правління був проведений суд над поміщиком частини м. Махнівки київським підстолієм П. Собанським за пригнічення селян надмірною панщиною та платежами. Кріпаки під присягою показали, що за попереднього власника графа Протопотоцького працювали влітку від св. Івана (24 червня) до св. Михайла (29 вересня) по три дні, а від Михайла до кінця року -- по два дні. Новий же власник збільшив норми виробітку. Повітовий суд прийняв рішення, щоб поміщик не пригнічував селян надмірною панщиною, заборонив роботу в неділю та святкові дні. Перший департамент затвердив це рішення ЦДІАК України. Ф. 484. Оп. 5. Спр. 51 “ж”. Арк. 72-72 зв, 74 зв., 75 зв..

Отже, селяни-кріпаки підпадали під юрисдикцію повітових судів, які вирішували кримінальні справи різних видів: вбивства, грабунки, крадіжки, незаконні порубки лісу, незаконне прижиття дітей і з наступним вбивством тощо. Покарання відрізнялися жорстокістю і зводилися до биття канчуками, віддання до війська, заслання до Сибіру тощо. Спроби кріпаків знайти підтримку в судової влади у випадку їх пригнічення поміщиками, як правило, були невдалими.

Приєднання Правобережної України змінило становище міщанства, яке для верховної влади було категорією хоча й непривілейованого, але вільного населення. Саме для них спочатку було створено окрему станову судову систему, яка включала міські магістрати, губернський магістрат. Далі справи, за необхідності, надходили до судових палат (у кримінальних і цивільних справах) і, нарешті, до Сенату Детальніше про теоретичні засади процесу формування міського станового суду див.: Шевчук А. Створення міського станового суду в українських губерніях Російської імперії за реформою 1775 року // Волинські історичні записки. Т. 3. 2009. С. 27-38.. Павло І спростив структуру й залишив лише окремі суди першої інстанції -- магістрати та ратуші. Ревізійною й апеляційною ланкою стали відповідні департаменти головних судів, у яких не було представників від міщанства, але були представники польської шляхти. Якщо проаналізувати чисельність населення губерній регіону (табл. 2), то можна зауважити низький рівень урбанізації. Що ж до етнічного складу, то у Волинській губернії міське населення поділили за релігійною приналежністю (17 844 євреї та 5358 християн), купців (140 євреїв і 44 християнина), ремісників (3547 євреїв і 1903 християнина). Отже, майже 75% міського населення становили євреї.

Таблиця 2

Чисельність населення губерній Правобережної України на поч. ХІХ ст. Складено автором на підставі даних: Бовуа Д. Зазнач. твір. С. 28-29. ЦДІАК України. Ф. 1582. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 121.

Павло І зайняв доброзичливу позицію стосовно міщан-євреїв, і 25 січня 1798 р. з Сенату на ім'я О. Беклєшова надійшло роз'яснення, що хоча євреї не користувалися раніше правом виборів на міські посади, але так як зараз вони записані до міщанства чи купецтва, то й повинні їх судити по кримінальним й іншим справам не суди власників, а магістрати.

Питання з євреями були не до кінця зрозумілими, а загалом дратівливим як для влади, так і для судів. 1806 р. київський губернський прокурор Гудима повідомляв міністру юстиції, що до губернського правління звернулися два департаменти головного суду з запитанням: “Чи можуть євреї надавати покази під присягою у справах між християнами?” Відповідно до артикулу 14 розділу Статутового права було заборонено брати євреїв у свідки Згідно з артикулом 14 розділу 9 Третього Литовського суду заборонялося залу-чати свідками у земельних провадженнях євреїв, а тільки християн (цікаво, що до-пускалися до присяги татари. -- Авт.) (Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. Т. 3: Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. Кн. 2/ За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2004. С. 248).. Проте за указом 1795 р. вони могли записуватися в купці й міщани, бути членами магістратів, а згідно зі ст. 42 “Положенням про євреїв” 9 грудня 1804 р. визначено, що вони рівні з іншими й вільні. Тому два департаменти, не заперечуючи, запитували в цивільного губернатора, що робити? Гудима ж наголошував, що за указом 12 грудня 1796 р. наказано в приєднаних губерніях вирішувати справи по Статутам і лише у випадку нестачі здійснювати запозичення з російських законів. Тому Гудима просив відмінити дію 14 артикулу. Думки в Сенаті розділилися, і ще через два роки дане питання було не вирішено ЦДІАК України. Ф. 1254. Оп. 1. Спр. 1134. Арк. 1, 2, 8, 10..

Від самого початку євреї стали активними учасниками судових процесів і часто опинялися у вирі скандалів. 1799 р. повірений єврейської громади м. Білої Церкви Абельдович подав скарги на ім'я імператора та генерал-прокурора П. Лопухіна з проханням відмінити штраф -- 9 тис. руб. Причиною цього звернення стало провадження про вбивство двох грецьких купців у корчмі єврея Мошковича. Після арешту корчмаря його відвідували євреї, що дало підставу кримінальному департаменту Київського головного суду накласти штраф на усіх мешканців кагалу (по 8 руб. 80 коп. з душі) для відшкодування збитків на користь спадкоємців. Проте процес стягнення вже розпочався і лише генерал-прокурор відповів про необхідність подавати апеляцію до Сенату Там само. Спр. 139. Арк. 1-3 зв., 49..

Загалом для євреїв, які раніше підлягали суду власників містечка, надзвичайно важливим фактором стала можливість знайти справедливість і захист у судах, навіть якщо противниками були колись всемогутні польські магнати або навіть посадові особи. Не повинно складатися враження, що євреї визнавалися винуватими, а шляхтичі -- правими. 1801 р. Волинський головний суд слухав рапорт Житомирського магістрату про проведене спільно з членом повітового суду слідство в справі єврея І. Смелянського з шляхтичем В. Булгаком. Повідомлялося, що шляхтич відмовлявся платити присуджені кошти Держархів Житомирської обл. Ф. 16. Оп. 3. Спр. 12. Арк. 85 зв.. 1821 р. Волинський головний суд розглядав провадження по скарзі єврея на капітана польських військ, який ще 1805 р. забрав 184 корця ячменю й недоплатив 257 руб. сріблом. Позивач дійшов до Сенату, який наказав заплатити з відсотками. Тоді позивач оцінив збитки в 20 тис. руб., відповідач відмовився сплачувати Там само. Спр. 110. Арк. 7 зв .-10. Петровський-Штерн Й. Зазнач. твір. С. 184-188.. На сторінках дослідження Й. Петровського-Штерна наводяться окремі докази перемог міщан у судових провадженнях, проте, очевидно, що переможці повинні були мати достатньо коштів на оплату послуг адвокатів, а їхні позови повинні були мати законні підстави. Гучним було провадження 1806 р., коли у Володимирі-Волин- ському пограбували дев'ятьох євреїв. До суду були притягнуті колишній повітовий маршал Холоневський і суддя Радзилинський за неприйняття при слідстві показів постраждалої сторони. Одночасно з Волинського губернського правління надійшло провадження про надвірного радника Чегринця й губернського стряпчого Маньківського за неприйняття свідчень єврейських купців Держархів Житомирської обл. Ф. 16. Оп. 3. Спр. 2. Арк. 343, 347 зв.. Доходило до того, що євреї організовано пробували відстояти свої права. 1821 р. тимчасовий департамент За умови зростання кількості кримінальних справ створювалися тимчасові депар-таменти. У 1821 р. провадження надходило на ревізію до кримінального департаменту, а звідти передавалася до тимчасового. За поточний рік було розглянуто 141 справу (Держархів Житомирської обл. Ф. 16. Оп. 3. Спр. 111. Арк. 1-1114). Тимчасові депар-таменти були створені в 1809, 1820 і 1826 рр. (Держархів Житомирської обл. Ф. 16. Оп. 3. Спр. 2. Арк. 1-1316). Волинського головного суду слухав справу, передану з губернського правління, про колишнього ратмана Кременчуцького магістрату єврея Я. Гельперіна, який з 6 по 12 грудня 1815 р. був відсутній на службі, перебуваючи у Радзивилові. Головна причина справи -- роз'яснення місцевим жителям їхніх прав і писання чужими почерками ябедничеських прохань, за що його було оштрафовано на 25 руб. Держархів Житомирської обл. Ф. 16. Оп. 3. Спр. 111. Арк. 23, 27 зв. З іншого боку, верховна влада постійно боролася з наклепами. 1801 р. Волинський головний суд слухав повідомлення губернського правління, що за подання міщанином Пей- саловичем від імені євреїв Білоруської губернії на ім'я імператора даремного звернення, Сенат засудив його до річного ув'язнення у Вітебську Там само. Спр. 12. Арк. 41 зв..

Як і селяни, міщани підлягали тілесним покаранням. 1799 р. О. Бек- лєшов затвердив вирок міщанину за бродяжництво з підробленим паспортом -- 60 ударів канчуками і віддання до війська, а у випадку нездатності -- заслання до Сибіру на поселення. За крадіжку грошей єврею (в архівних справах у такому випадку вказувалася національність. -- Авт.), сину й зятю присудили по 60 ударів канчуками, дружині -- 40 ударів ЦДІАК України. Ф. 484. Оп. 1. Спр. 12. Арк. 13, 15.. 1819 р. київський губернатор схвалив вирок за підозрою в крадіжці євреєм в іншого єврея двох коней; за крадіжку грошей і речей покарали 30 ударами канчуками і віддали в роботу для відшкодування збитків Там само. Оп. 5. Спр. 667. Арк. 2, 8.. 1821 р. кримінальний департамент Волинського головного суду ревізував провадження про втечу через недбальство в євреїв Б. Умеровича й М. Бовра арештанта Гранчука. Було встановлено вирок -- по 15 ударів канчуками й залишити на попередньому місці, а Новоград-Волинський магістрат оштрафували на 25 руб. за неправильне судження Держархів Житомирської обл. Ф. 16. Оп. 3. Спр. 110. Арк. 1 зв.. Коли богуславський міщанин-єврей обізвав дружину паламаря злодійкою, його покарали нав'язкою у 6 кіп грошей ЦДІАК України. Ф. 484. Оп. 1. Спр. 161. Арк. 77. (пригадаймо Мультяна, який за вбивство заплатив нав'язки 2 копи. -- Авт.).

Нерідко при магістратах утримувалися колодники. Станом на грудень 1805 р. в Богуславському магістраті в ув'язненні перебувало чотири особи: дві (57 і 42 роки) підозрювалися в крадіжці шкір та інших речей на суму 97 руб. 40 коп. Хоча магістрат не зміг довести їх провини й провадження надійшло на ревізію до головного суду, але підозрюваних продовжували утримувати через неблагонадійність; 20-річний таращанський міщанин купив шубу за 4 руб. 50 коп., не знаючи, що вона крадена, і був звільнений; останній -- 35-річний богуславський міщанин С. Гавриленко за навмисне відрубування великого пальця на лівій руці, щоб не бути забраним у рекрути, перебував у тюрмі (провадження було вирішено за дев' ять днів: піддати тілесному покаранню і віддати на військову службу, провадження надіслано на ревізію) Там само. Ф. 533. Оп. 1. Спр. 1028. Арк. 16 зв. 18..

Таким чином, міщанство, будучи категорією вільного, хоча й непри- вілейованого населення, отримало окрему судову структуру першої інстанції. Міщани, 75% яких становили євреї, стали повноправними учасниками судових процесів, отримавши можливість подавати позови, захищатися за допомогою адвокатів, сподіватися на справедливі вироки, навіть якщо їх противниками будуть не лише міщани, а й польські шляхтичі й російські чиновники. Разом з тим, як представників неприві- лейованого стану їх піддавали жорстоким тілесним покаранням.

Отже, підведемо підсумки. Верховна влада наприкінці ХУШ -- в першій третині ХІХ ст. продовжувала проведення політики здобуття лояльності еліти. Однією з її складових була судова влада. Дворянство продовжувало відігравати головну роль, і навіть за тяжкі злочини дворяни несли порівняно несуворі покарання, які зводилися до штрафів, втрати дворянства з наступним відданням до рекрутів або заслання до Сибіру. Враховуючи, що на Правобережній Україні здійснювався пошук компромісу Петербурга з польською шляхтою заради отримання підтримки, саме судові органи повинні були мінімізувати соціальну напругу в регіоні. Вирішальна роль належала головним судам, які повинні були, за потреби, контролювати процес дотримання законності й коригувати вироки, якщо суди першої інстанції допускали помилки. Варто зауважити, що відрізнялося ставлення судів до простих шляхтичів і знатних землевласників. Нам видається ганебним повний контроль поміщиків й офіціалів над кріпосними селянами, але потрібно враховувати, що саме збереження влади стало одним із факторів лояльності місцевої еліти. Разом з тим, у випадку відвертого порушення законності у стосунках “поміщик -- кріпак”, російська адміністрація готова була втручатися ще до запровадження Д. Бібіковим Інвентарних правил.

Політика непрямого керівництва російської адміністрації стосовно польської шляхти поставило українських селян у надзвичайно складне становище -- вони змушені були підкорятися своїм поміщикам. На нашу думку, домініальні суди в їх європейському вигляді не були поширені в регіоні. За всі види злочинів кріпаки підлягали юрисдикції повітових судів, провадження яких ревізувалися кримінальними департаментами головних судів. Вражає жорстокість тілесних покарань селян. Підлягали тілесним покаранням нерідко й міщани. Проте для верховної влади важливою була підтримка міщанства, тому для цього стану було збережено окрему судову структуру -- магістрат. Зрівняння міщан, представників єврейської національності з іншими національностями, призвело до зростання довіри з їх боку до російського судочинства. Прихід до влади Миколи І означав припинення політики непрямого керівництва в регіоні, що мало наслідком ліквідацію елементів річпосполитівської судової системи.

References

1. Beauvois, D. (2007). Rosijs'ka vlada i pol's'ka shliakhta v Ukraini. 1793-1830 rr. Lviv: Kalvariia. [in Ukrainian].

2. Biernacki, A. (1960-1961). Hanski Waclaw (1782-1841). In Internetowy Polski Siownik Biograficzny. Retrieved from: https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/waclaw- hanski. [in Polish].

3. Bihun, V. S., Boiko, I. Y., Bondaruk, T. I., Vislobokov, K. A., Havrylenko, O. A., Zaitsev, L. O. et al. (2014). Sudova vlada v Ukraini: istorychni vytoky, zakonomirnosti, osoblyvosti rozvytku. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

4. Cherkaskyi, I. (1926). Slidy dominiial'noho (pans'koho) sudu na Livoberezhnij Ukraini naprykintsi XVII j pochatku XVIII v. Pratsi Komisii dlia vyuchuvannia istorii zakhidno-rus'koho ta vkrains'koho prava, (2), 176-197. [in Ukrainian].

5. Dolbilov, M (2010). Russkij kraj, chuzhaya vera: E'tnokonfessional'naya politika imperii v Litve i Belorussii pri Aleksandre II. Moscow: Novoe literaturnoe obozrenie. [in Russian].

6. Gorizontov, L. (1999). Paradoksy imperskoj politiki: Polyaki v Rossii i russkie v Pol'she (XIX -- nachaloXXv.). Moscow: Izdatel'stvo "Indrik". [in Russian].

7. Gryzlov, B. V. (Ed.). (2003). Gubernii Rossijskoj imperii. Istoriya i rukovoditeli. 1708-1917. Moscow: Ob"edinennaya redakciya MVD Rossii. [in Russian].

8. Gut, P. (2013). Ustrфj, organizacja i dzialalnosc sqdownictwa patrymonialnego we wschodnichprowincjach Prus w latach 1740-1849. Warszawa-Szczecin. [in Polish].

9. Hurbyk, A. O. (2004). Dominial'nyj sud. In Entsyklopediia istorii Ukrainy (Vol. 2, p. 443). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

10. Ilin, O. (2016). Zminy v sudoustroi na ukrains'kykh zemliakh u skladi Rosijs'koi imperii u 1796-1801 rr. Visnyk Kharkivs'koho natsional'noho universytetu vnutrishnikh sprav, 2, 23-28. [in Ukrainian].

11. Kappeler, A. (2005). Rosiia iak polietnichna imperiia: vynyknennia, istoriia, rozpad. Lviv. [in Ukrainian].

12. Klochkov, M. (1916). Ocherki pravitel'stvennoj deyatel'nosti vremeni Pavla I. Petrograd: Senatskaya tipografiya. [in Russian].

13. Muzyka, A. A., & Puiko, V. M. (1998). Tilesni pokarannia. In Yurydychna entsyklopediia. Retrieved from: http://leksika.com.ua/13710425/legal/tilesni_pokarannya. [in Ukrainian].

14. Petrovsky-Shtern, Y. (2019). Shtetl. Zolota doba ievrejs'koho mistechka. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].

15. Pisarkova, L. (2007). Gosudarstvennoe upravlenie Rossii s koncaXVII do konca XVIII veka. E'volyuciya byurokraticheskoj sistemy. Moscow: ROSSPEN. [in Russian].

16. Popeliushko, V. O. (2016). Domenial'nyj (votchynnyj, pans'kyj, pomischyts'kyj) sud na terenakh Ukrainy. Chasopys Natsional'noho universytetu "Ostroz'ka akademiia". Seriia "Pravo", (2 (14)). Retrieved from: http://lj.oa.edu.ua/articles/2016/n2/16pvontu.pdf. [in Ukrainian].

17. Shandra, V. S. (1996). Do istorii Kyivs'koho heneral-hubernatorstva. Nastanovy D. H. Bibikova. Studii z arkhivnoi spravy ta dokumentoznavstva, (1), 85-91. [in Ukrainian].

18. Shevchuk, A. (2009). Stvorennia mis'koho stanovoho sudu v ukrains'kykh huberniiakh Rosijs'koi imperii za reformoiu 1775 roku. Volyns'ki istorychni zapysky, (3), 2738. [in Ukrainian].

19. Wortman, R. (2004). Vlastiteli i sudii: razvitie pravovogo soznaniya v imperatorskoj Rossii. Moscow: Novoe literaturnoe obozrenie. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru