Правове становище і організація діяльності служби безпеки ОУН(б)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Правове становище і організація діяльності служби безпеки ОУН

Спосіб Дмитро Павлович, аспірант кафедра теорії та історії Юридичного інституту

м. Івано-Франківськ

Анотація

Мета. Завданням дослідження є аналіз сутності і специфіки організації СБ ОУН, а також визначити перелік документів, що врегульовували його компетенцію та діяльність. Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до аналізу співвідношення загального, особливого і окремого, загальнонаукові та спеціально -наукові методи дослідження: історичний, логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний, функціональний методи. Результати. Організаційна структура СБ ОУН формувалася відповідно до завдань, які ставилися перед нею. Розбудова структури спецпідрозділу відбувалася переважно за територіально-функціональним принципом. Вертикальна побудова організації: відображає її ієрархічну систему, побудовану на принципі цілковитого підпорядкування нижчих організаційних клітин вищим. Референтури СБ входили до складу територіальних проводів, однак мали окремий організаційний апарат. Підрозділи СБ ОУН за покладеними на них функціями поділялися на управлінські, розвідувально-інформаційні, контррозвідувальні, поліційно-слідчі, бойові, диверсійно- слідчі, начально-виховні та технічні. Наукова новизна. Основи організації та діяльності СБ ОУН, за умов відсутності власної державності, регулювались не правовими актами, а широким колом інструкцій та наказів і навіть усних вказівок. Основними формами наказів були: інструкції, доручення, інструктаж. Від кінця 1945 р. листування між провідниками ОУН (б) набуло ролі наказової, інструкційної та звітної документації. Практична значимість. Результати, висновки та наукові положення, сформульовані автором можуть бути використані в подальшій науковій розробці порушених питань з метою вдосконалення чинного законодавства, діяльності органів Служби безпеки України. Ключові слова: Служба безпеки ОУН, референтура, контррозвідка, розвідка, бойовик.

Purpose. The purpose of the study is to analyze the nature and specifics of the organization of the Security Service of OUN as well as to determine the list of documents that governed its competence and activities. The methodological basis of the study is the dialectical approach to the analysis of the ratio of general, special and separate, general scientific and special scientific methods of research: historical, logical, comparative-legal, system-structural, formal-legal, functional methods. Results. The organizational structure of the Security Service OUN was formed in accordance with the tasks that were set before it. The construction of the structure of the special unit was mainly based on the territorial- functional principle. Vertical Construction of an Organization: It reflects its hierarchical system, built on the principle of wholly subordination of lower organizational cells to higher ones. The WB referents were part of the territorial wires, but had a separate organizational unit. According to the functions assigned to them, the Security Service OUN divisions were divided into administrative, intelligence, counterintelligence, police-investigative, combat, sabotage-investigative, elementary-education and technical units. Scientific novelty. The foundations of the organization and activities of the Security Service OUN, in the absence of its own statehood, were governed not by legal acts, but by a wide range of instructions and orders, and even verbal instructions. The main forms of orders were: instructions, instructions, coaching. From the end of1945 correspondence between the leaders of the OUN (b) took on the role of command, instruction and reporting documentation. Practical importance. The results, conclusions and scientific provisions formulated by the author can be used in the further scientific development of the issues raised in order to improve the current legislation and activities of the Security Service of Ukraine.

Key words: OUN Security Service, Refereeing, Counterintelligence, Intelligence, Fighter.

Постановка проблеми. Стабільне функціонування держави прямо залежить від ефективної діяльності Служби безпеки (СБ). Зовнішні та внутрішні загрози, які постали перед нашою країною викликали потребу максимального удосконалення діяльності СБ за всіма напрямами, допомогти чому може досвід організації та діяльності як спецструктур інших країн, так і вітчизняних. Розробка обґрунтованого механізму організації і діяльності системи органів служби безпеки в Україні можлива не тільки на нормативній основі, але з врахуванням історичного досвіду, про що неодноразово згадували керівники СБ України. Більш як 15 річна діяльність Служби безпеки Організації українських націоналістів (СБ ОУН) у край несприятливих умовах окупації, відсутності власної держави, засвідчила ефективність організації цієї структури, яка будувалася виключно на основі доцільності та може стати взірцем використання досвіду її організаційної побудови для сучасних спецслужб України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед сучасних досліджень даної проблеми переважають історичні, які дають дуже неоднозначну оцінку цій структурі. Зокрема слід відзначити монографічні праці та наукові дослідження Д. Вєдєєнєва, С. Биструхіна, І. Патриляка, В. Єфименка, які прослідковують зародження та еволюцію цієї структури в історичній ретроспективі, розкривають основні напрями діяльності спецслужби, її структуру. Незважаючи на наявні окремі роботи з дослідженню організації та діяльності органів Служби безпеки ОУН, окремого дослідження, присвяченого правовим засадам організації та функціонування цієї структури проводилося.

Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз організаційно-правових засад будівництва СБ ОУН.

Виклад основного матеріалу дослідження. У лютому 1939 р. мережу ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ) очолив М.Тураш, який поставив метою активізацію діяльності організації як легальним шляхом, так і в підпіллі. Він заснував нову Крайову Екзекутиву ОУН в регіоні (КЕ ОУН на західноукраїнських землях), де на базі бойової та розвідувальної референтури вперше було запроваджено референтуру Служби безпеки як окремий підрозділ [ 1]. Його основним завданням була контррозвідувальна діяльність та захист лідерів націоналістичного підпілля від радянських та польських спецслужб [2, с. 50-51].

Основи організації та діяльності СБ ОУН, за умов відсутності власної державності, регулювались не правовими актами, а широким колом інструкцій та наказів і навіть усних вказівок на певний хронологічний відтинок (звітний період, рік), які визначили компетенцію цієї структури та регламентували роботу спецпідрозділу певного організаційного рівня. Окремо розроблялися інструкції для окремих категорій працівників (інформаторів, технічних працівників) [3, с. 34]. Від кінця 1945 р. листування між провідниками ОУН (б) набуло ролі наказової, інструкційної та звітної документації [2, с. 75].

Основними формами наказів були:

Інструкція - широке, переважно письмове роз'яснення, яке визначало напрям роботи та її виконання. В межах інструкції для кращої її реалізації, дозволявся прояв ініціативи.

Доручення - вказівки щодо виконання об'ємнішої роботи, яку слід виконати у зазначений час і відповідному порядку. Доручення могло бути усним і письмовим, одноразовим або для тривалої роботи.

Наказ - одноразове, переважно усне, стисле доручення, яке належить виконувати без змін. Ця форма застосовувалося на нижчому рівні при дрібнішій роботі.

Інструктаж - повинен бути вичерпний і стислий, зрозумілий і можливий для виконання. При його побудові не повинно бути двозначностей.

Однією із вимог до наказів була посильність для виконавця, оскільки в іншому випадку нівелював роботу останнього, а також подальшу роботу [4, арк. 14].

Потреба розвідувальної і контррозвідувальної діяльності українського націоналістичного руху, особливо у сфері протидії спецслужбам держав-противників наблизили окремі характеристики спецпідрозділів ОУН до спецслужб державного характеру. Водночас особливості СБ ОУН відзначалася наступними чинниками:

Відсутністю власної державності та екстремальні умови діяльності націоналістичного руху.

Потребою оперативного забезпечення діяльності націоналістичного руху та його збройних формувань [3, с. 32-33].

Ці фактори визначали певні особливості структури СБ ОУН щодо її функціонального призначення та повноважень.

У 1941 р. після ІІ Великого збору ОУН (б) було видано інструкцію «Боротьба та діяльність ОУН під час війни», де окремим параграфом було окреслено діяльність СБ. Центральною фігурою СБ був референт куща, району, області, які звітували перед Крайовим референтом, а той у свою чергу перед Головою СБ. Останній підпорядковувався Проводу ОУН.

В основу побудови структури СБ ОУН було взято приклад спецслужб Німеччини, Польщі та СРСР. Розбудова структур СБ розпочалася з березня 1941 р. [5, с. 469-470] і тривала до жовтня цього ж року. Впродовж цього періоду відбувався підбір та навчання кадрів, і, вдалося створити два обласні СБ та укомплектувати регіональні СБ (надрайонні та районні) [2, с. 59].

Формами спеціальних підрозділів ОУН були:

Референтура СБ крайової екзекутиви ОУН на Західній Україні (1939-1941 рр.).

Розвідка Повстанського штабу ОУН (б) та націоналістичного підпілля на Західній Україні (1939-1941 рр.).

Служба безпеки Проводу та територіальних формувань підпілля ОУН (б) в Україні (1940- х-1950-х рр.).

Розвідувальні, оперативно-бойові підрозділи, Служба Безпеки, військово-польова жандармерія УПА (1943-1949 рр.).

Розвідка і Служба Безпеки Проводу українських націоналістів А.Мельника, його збройних формувань в Україні та закордоном (1940-х рр. - повоєнні роки).

- Служба безпеки та розвідувальні підрозділи закордонних частин ОУН [3, с. 33-34]. організаційний безпека наказ територіальний

Організаційна структура СБ ОУН формувалася відповідно до завдань, які ставилися перед нею. Їх можна виокремити у три напрями:

Протидія радянізації західноукраїнських земель, що обумовлювало потребу у розвідувальній і контррозвідувальній діяльності.

Оперативно-розшукова та військова діяльність радянських силових структур: органів держбезпеки (НКДБ-МДБ-КДБ) та внутрішніх справ (НКВС-МВС) та потреба протидіяти їм.

У зв'язку з розгортанням «холодної війни» та протистоянням Схід - Захід, а тому акцент на розвідувально-підривній діяльності [5, с. 48-53].

Деталізуючи ці завдання їх можна розділити на наступні напрями діяльності СБ:

збір розвідувальної інформації, як передумови для реалізації усіх інших завдань;

контррозвідка та забезпечення захисту конспіративності повстансько -підпільних структур;

охорона провідних членів ОУН (б);

військово-поліційна діяльність;

слідча діяльність (розслідування кримінальних злочинів, які скоїли члени ОУН (б));

оперативно-бойові акції;

диверсійна та терористична діяльність;

пропагандистська діяльність;

судові функції (стосувалися передусім членів ОУН);

взаємодія з іноземними спецслужбами [3, с. 35].

Розбудова структури спецпідрозділу відбувалася переважно за територіально - функціональним принципом. Організаційна мережа підпілля визначалася Проводом ОУН і мала наступну структуру:

Провід ОУН на чолі з Р.Шухевичом.

Крайові проводи «Галичина» (Станиславівська область, Буковина, Закарпаття, Львівська і Дрогобицька області), «Північно-західних українських земель» (ПЗУЗ) (Волинська і частково Рівненська області, часткова Тернопільска),

Окружні проводи (10-15 районів).

Над районні проводи (по 3-6 в окружному).

Районні проводи (по 3-5 у надрайонному).

Кущові (по 2-4 у районному), що складалися зі «станичних організацій» (населений пункт).

Хоча референтури СБ і входили до складу територіальних проводів (крайових, окружних, надрайонних і районних проводів ОУН(б)), референтура СБ будувалася як окремий організаційний апарат і включала підреферентури з конкретними функціями: управлінські, розвідувально-інформаційні,контррозвідувальні, поліційно-слідчі, бойові, диверсійно-слідчі, начально-виховні та технічні елементи [6, с. 91-93].

У 1942 р. у зв'язку з активізацією ворожої розвідки запрацював оперативно-слідчий апарат. Завдання цього напрямку діяльності СБ були конкретизовані проводом ОУН і включали: виявлення агентури радянських спецслужб; контррозвідувальна протидія репресіям німецької окупаційної влади проти націоналістичного підпілля; нейтралізація осередків ОУН (м); стеження за польським підпіллям; контроль за середовищем ОУН (б) [7, с. 485-486].

Після ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН(б) у 1943 р., завдяки домовленостям М.Арсенича з керівництвом ОУН(б) на ЗУЗ, референтури СБ були непідконтрольними регіональним провідникам і перебували у безпосередньому підпорядкуванні референтів СБ

ОУН (б). На початку 1944 р. за ініціативи Р.Шухевича (голови ОУН(б)) контроль за діями СБ передавалися керівникам територіальних проводів ОУН (б) [2, с. 67].

Служба безпеки ОУН, відповідно до основних напрямів праці, складалася з підреферентур (субреферентур) слідчої, бойової, вишкільної і технічної.

Умовно, виходячи зі структури спецпідрозділу його можна поділити на вищу і нищу ланки. Районному референту СБ підпорядковувалися за вертикальним принципом підрайонна референтура (включала референта і слідчого), кущовий або станичний перед яким передусім стояло завдання збору розвідувальної інформації [8, с. 5].

Вертикальна побудова організації відображала її ієрархічну систему, побудовану на принципі цілковитого підпорядкування нижчих організаційних клітин вищим. Керівний центр визначав напрям роботи. Вважалося, що організація тим краща, чим менше має ієрархічних ступенів у побудові і чим ближчий контакт керівного центру з нижчими ланками [4, арк. 29].

Спецпрацівники, району, надрайону, округу, області належали до вищої ланки. До їх компетенції крім агентурно-оперативної роботи на відповідній території, входив контроль за виконанням обов'язків нижчою ланкою, а також організація та проведення навчання. Контроль передбачав систематичну перевірку на місцях низових ланок, правильність дії організаційного механізму, якість і рівень виконання організаційних завдань, працю окремих членів та на місці виправлення окремі недоліки. Контроль був плановий і випадковий. Плановий контроль передбачав систематичну, підготовлену дію, що проводилася на всіх організаційних рівнях конкретного терену, а її метою - зрозуміти справжній стан організації, ліквідувати недоліки та покращити роботу. Правильно організований контроль також виконував інформативно -виховну функцію, оскільки контрольовані відчувають зв'язок з цілою організацією.

Технічний підреферент (також субреферент, референт) керував технічною роботою, тобто переписуванням звітів, протоколів, керував зв'язком. Бойовий підреферент був командиром боївки СБ, займався охороною і господарським забезпеченням. Слідчі провадили розслідування правопорушень, вишкільники - навчали. За цією схемою діяли референтури СБ на рівні округи, надрайонів і районів. Натомість у кущах були інформатори СБ. Референт СБ, як і всі інші, організаційно підпорядковувався провідникові відповідного терену, а функціонально - референту СБ вищого проводу [9, арк. 22].

Керування і координацію діяльності Крайових референтур СБ здійснювала референтура СБ ОУН(б) [3 с. 201-202, 206]. За рішеннями Української Головної визвольної ради від 1948 р. референтури СБ мали окремі лінії зв'язку і плани роботи [5, с. 56].

Як і в інших підрозділах, у референтурі СБ частими були суміщення посад, наприклад, слідчого і технічного референта. За браком слідчих, їх роботу міг виконувати будь -який працівник референтури [9, арк. 23].

В більшості випадків структура референтури СБ була наступною:

Референт - керував підрозділом і відповідав за протидію агентурі противника.

Заступник референта - розстановка співробітників СБ у нижчих проводах, організація навчання есбістів, відповідальність за слідчу роботу та ведення архіву.

Бойовий субреферент - комплектування і навчання особового складу та керівництво поточною роботою боївок СБ нижчих проводів.

Технічний субреферент - фактично виконував функції діловода, упорядкування звітів та іншої документації, тиражування навчальної літератури.

Слідчий - проведення допитів.

Секретарка.

Основною виконавчою ланкою в організації СБ була районна референтура СБ до якої входили: референт, його заступник (завідував інформаційно-розвідувальною роботою), технічний

референт (ведення архіву), зв'язківець, три слідчих і боївка [5, с. 75]. Залежно від чисельності співвідношення кадрів могло бути різним. Станом на 1943-1944 рр. кожна референтура СБ складалася з референта СБ ОУН(б), слідчих (2-3), бойовиків СБ (10-20), архіваріуса, який здійснював облік документів референту СБ. [ 3, с. 201-202, 206].

У тих проводах, де не було проблем з кадрами, спецпідрозділ мав два відділи: розвідувально-інформаційний та поліційно-слідчий. При них діяла т.зв. довідкова ланка, де зберігалася вся здобута інформація. Розвідувально-інформаційний відділ займався добуванням необхідної інформації, за допомогою своїх таємних помічників. Отримані від них матеріали, за якими необхідно було проводити розслідування або перевірку, передавалися до другого відділу. Поліційно-слідчий відділ також здійснював арешти, затримання підозрілих осіб та тих, хто знаходився в розшуку, їхню охорону та виконання вироків.

На нараді Центрального Проводу 1-15 липня 1948 р. відповідальність за діяльність СБ покладалася на теренового провідника. До СБ повинні були відбиратися кращі підпільники. Обмежувалося переведення кадрів з СБ до інших підрозділів [5, с. 73].

Розвідувально-інформаційна робота, яка була передумовою ефективної протидії радянським силовим структурам потребувала розгалуженої мережі інформаторів сформованої за територіальною ознакою. Це обумовило розвиток апарату негласних помічників, який складався з агентів та інформаторів. Під час другої більшовицької окупації СБ ОУН мала широко розгалужену структуризовану агентурну сітку. На території Західної України не було жодного населеного пункту без її агентів. До сітки агентів СБ ОУН входили навіть працівники офіційних радянських державних органів [10, с. 138].

Агентура поділялася на внутрішню та зовнішню. До внутрішньої, яка вважалася найбільш цінною, належали агенти, що мали можливість безпосереднього вивчення середовища, яке цікавило працівників спецпідрозділу. До зовнішньої агентури належали ті, які не мали можливості безпосереднього вивчення і контролювання того середовища, що було об'єктом уваги з боку спецпідрозділу. Така агентура, як правило, підбиралася з мешканців тієї місцевості, де діяло підпілля.

Агентурні групи діяли передусім на районному рівні й у своєму складі мали районного агента та підпорядкованих йому 5-6 агентів. Така агентурна група, за допомогою своїх інформаторів, вирішувала завдання зі збирання необхідних відомостей [8, с. 7-8].

До розвідувальної діяльності активно залучалися у вигляді інформаторів місцеве населення [5, с. 81]. Особливістю інформаторської мережі, на початкових етапах існування СБ, була масовість, що передбачала включеність всіх соціальних верств, вікових та професійних груп. Труднощі масовості інформаторів обумовлювалися складністю перевірки їхньої лояльності щодо організації і, як наслідок, - численними викриттями. Тому, починаючи з 1946 р. відбувається ретельний підбір кадрів з врахуванням їх відданості та кваліфікованості. Оскільки основою руху опору була сільська місцевість, основу розвідувальної мережі становили інформатори «кущів». В інструкції для кущової мережі в Станиславівській області (травень 1946 р.) зазначалося, що вона складається з кущового інформатора, заступника та 2-3 інформаторів. Інструкція карпатського крайового провідника «Роберта» (1946 р.) вказує, що ведення розвідки входить в обов'язки кожного учасника ОУН. Мережа інформаторів теж будувалася за територіальним та вертикальним принципом. Інформатори були наступних категорій: всього району, районного центру та окремих середовищ.

Інформатори поділялися на дві категорії: «принагідні» - випадкові свідки (рядові члени ОУН) і вишколені - спеціально підготовлені, які мали збирати інформацію цілеспрямовано [5, с. 81]. Перша категорія об'єднувала тих осіб, які мали можливість пересуватися районом, не привертаючи уваги свого оточення та органів влади. До структури інформаторів входили завербовані члени органів МВС і МДБ та райпартапаратів або запроваджені до низових ланок правоохоронних органів члени НКВС. Інформатори, які працювали і мешкали в райцентрі, займались збиранням відомостей виключно в райцентрі. Окрему категорію складали інформатори, які працювали в установах, закладах, підприємствах, що перебували в полі зору ОУН (б) (школах, сільрадах, клубах). В окружних, обласних та інших вищих ланках спецпідрозділу залучати до роботи інформаторів з низових кадрів підпілля (кущових, станичних або бойовиків) заборонялося, оскільки в умовах підпілля такі заходи могли спричинити появу взаємної недовіри між самими учасниками організації [8, с. 11].

Збір інформації вівся за чіткою структурою, а інформатори зобов'язувалися подавати відомості двічі на тиждень [5, с. 82].

Починаючи з 1950 р. у рамках СБ твориться окрема інформаційна служба, про що свідчать інструкції Оса та Муха. Відповідно до них кожен референт СБ повинен був налагодити мережу інформаторів у населених пунктах, державних закладах, підприємствах [5, с. 87].

Контрозвідувальну діяльність здійснювали оперативні співробітники референтури СБ. Посередниками були слідчі, учасники підпілля, населення. Оскільки одним із основних завдань конртозвідувальної діяльності було знешкодження агентури противника у структурі СБ діяв спеціальний оперативний апарат. Кожен організаційний осередок підпілля мав перевіряти учасників [5, с. 99]. Перед референтами СБ ставилися чіткі завдання щодо конспірації, яка передбачала використання синонімів, криптонімів та кодових назв. У середовищі СБ діяла субординація, військові звання.

Окремий напрям становила слідча робота, яку проводили окремі працівники, що діяли на підставі та у спосіб, передбачений наказами та інструкціями, а інколи й усними розпорядженнями вищої ланки СБ.

Оскільки накопичення інформаторами розвідінформація потребувала впорядкування, окрему ланку у структурі СБ ОУН становило ведення документації, чим займався технічний працівник (архіваріус-канцелярист). Працівники вищої ланки спецпідрозділу комплектували картотеку за територіальним принципом (район, надрайон, округ, область і т.п.).

Бойові, диверсійні та терористичні акції покладалися на боївки СБ. У середньому кількість учасників боївки складала 10-15 чоловік. Різновидом боївок були міські спецбоївки [5, с. 104]. З 1943 р., у зв'язку з проникненням радянської агентури на Західну Україну на пропозицію М.Арсенича збільшується особовий склад боївок СБ, а крім охоронних та поліційних функцій, вона починає виконувати бойові та терористичні акції [2, с. 61].

До обов'язків охоронної БСБ входило: 1) гарантувати безпеку осіб доручених проводом; 2) забезпечення провіантом доручених керівників Проводу.

Зберігалася засада партійності, що полягала в тому, що працівники Служби безпеки ОУН апріорі мали передусім стати членами ОУН.

Службі безпеки надавалися великі повноваження і права, зокрема винесення та виконання смертного вироку [11,арк. 33].

З 1950 р. терористична діяльність була визнана ОУН (б) недоцільною у боротьбі з радянською владою, тому у 1951 р. СБ було розпущено, а керівні кадри переведено на інші організаційні посади в референтурах ОУН (б).

Отже СБ ОУН була складовою частиною ОУН і виконувала спеціальні завдання. Її організаційна побудова була схожою із подібними спецрозділами сусідніх держав та визначалася покладеними на неї завданнями. Специфічні умови діяльності визначили ряд особливостей. Задачі, функції, права, відповідальність структурних ланок СБ визначаються окремими наказами і інструкціями ОУН (б). Структура СБ ОУН будувалася за вертикальним принципом і передбачала сувору субординацію.

Список використаних джерел

1. Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки Організації Українських Націоналістів. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 1998. № 1-2(6-7). C. 365-389.

2. Іщук О., Огороднік В. Генерал Микола Арсенич: життя і діяльність шефа СБ ОУН. Коломия: ВПТ “Вік”, 2010. 196 с.

3. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно й відважно...». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940-1950-і роки. К. : К.І.С., 2006. 568 с

4. Галузевий Державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ), ф. 13. спр. 376. Т. 50.

5. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945- 1980-ті роки: [моногр.]. К. : [К.І.С.], 2007. 504 с.

6. Матеріали та документи Служби безпеки ОУН (б) у 1940 -х рр. / Упоряд.: О. Є. Лисенко, І. К. Патриляк. К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. 254 с.

7. Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і тризуб. Нотатки до історії СБ ОУН. З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. 2000. № 2/4. С. 485-503.

8. Єфименко В. Організація діяльності спецпідрозділу ОУН(б) на західноукраїнських землях після Другої світової війни. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2001. № 2(17). С. 502-519. ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, Т. 9, 334 арк.

9. Ільницький В. Бойова діяльність Дрогобицької Округи ОУН (перша половина 1945 р. - початок 1952 р.). Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія. 2009. № 24. С. 134145.

10. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 3833, оп. 1, спр. 225, 152 арк.

References

1. Viedienieiev, D., Yehorov, V. (1998). Mech i tryzub. Notatky do istorii Sluzhby bezpeky Orhanizatsii Ukrainskykh Natsionalistiv. [The sword and the trident. Notes on the History of the Security Service of the Organization of Ukrainian Nationalists]. Z arkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB, 1-2(6-7), 365-389. (in Ukrainian)

2. Ishchuk, O., Ohorodnik, V. (2010). Heneral Mykola Arsenych: zhyttia i diialnist shefa SB OUN [General Nikolai Arsenyev: life and work of the OUN SS chief]. Kolomyia: VPT “Vik”. (in Ukrainian)

3. Viedienieiev, D. V., Bystrukhin, H. S. (2006). «Povstanska rozvidka diie tochno y vidvazhno...». Dokumentalna spadshchyna pidrozdiliv spetsialnoho pryznachennia Orhanizatsii ukrainskykh natsionalistiv ta Ukrainskoi povstanskoi armii. 1940-1950-i roky ["Insurgent intelligence works accurately and boldly ...". The documentary legacy of the special forces units of the Organization of Ukrainian Nationalists and the Ukrainian Insurgent Army. 1940-1950s]. K. : K.I.S. (in Ukrainian)

4. Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine, Fund. 13. Right. 376. Vol. 50. (in Ukrainian)

5. Viedienieiev, D. V., Bystrukhin, H. S. (2007). Dvobii bez kompromisiv. Protyborstvo spetspidrozdiliv OUN ta radianskykh syl spetsoperatsii. 1945-1980-ti roky [Duel without compromise.

6. Confrontation of OUN Special Forces and Soviet Special Operations Forces. 1945-1980 years]. K. : [K.I.S.]. (in Ukrainian)

7. Lysenko, A.E., Patryliak, I.K. (Comps.). (2003). Materialy ta dokumenty Sluzhby bezpeky OUN (b) u 1940-kh rr. [Materials and Documents of the OUN Security Service (b) in the 1940 s.]. K .: Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine. (in Ukrainian)

8. Viedienieiev, D., Yehorov ,V. (2000). Mech i tryzub. Notatky do istorii SB OUN [Sword and trident. Notes on the History of the Security Service of the Organization of Ukrainian Nationalists]. Z arkhiviv VUChK, HPU, NKVD, KHB, 2/4, 485-503. (in Ukrainian)

9. Yefymenko, V. (2001). Orhanizatsiia diialnosti spetspidrozdilu OUN(b) na zakhidnoukrainskykh zemliakh pislia Druhoi svitovoi viiny [Organization of OUN (b) Special Forces Subdivision in Western Ukraine after the Second World War]. Z arkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB, 2(17), 502-519. (in Ukrainian)

10. Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine, Fund. 13. Right. 372. Vol. 9. (in Ukrainian)

11. Ilnytskyi, V. (2009). Boiova diialnist Drohobytskoi Okruhy OUN (persha polovyna 1945 r. - pochatok 1952 r.) [Fighting activities of the OUN Drohobych District (first half of 1945 - beginning of 1952)]. Problemy humanitarnykh nauk: zbirnyk naukovykh prats Drohobytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Ivana Franka. Seriia Istoriia, 24, 134-145. (in Ukrainian)

12. Central State Archives of Higher Authorities and Administration of Ukraine, Foundation. 3833, Description. 1, Case 225. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru