"Право на одруження" за німецьким окупаційним законодавством на теренах Райхскомісаріату "Україна" (1941-1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Право на одруження» за німецьким окупаційним законодавством на теренах Райхскомісаріату «Україна» (1941 - 1944 рр.)

Куницький М.П.,

доктор історичних наук, доцент, президент громадської організації «Інформаційно-комунікаційний менеджмент інтелектуальної власності» (Україна, Київ)

Використавши широке коло архівних документів та інших джерел, провівши аналіз їх змістового блоку, автор публікації з'ясовує питання політики німецької окупаційної влади у сфері встановлення сімейних правовідносин місцевого населення, яка проводилась на теренах Райхскомісаріату «Україна» (далі -- РКУ). Реконструкція цих аспектів минулого дозволяє більш детально з'ясувати проблеми нацистського окупаційного режиму, який функціонував на теренах України упродовж 1941-1944 рр. німецький окупаційний законодавство райхскомісаріат

Автор публікації доводить, що з ініціативи окупаційної адміністрації створювався особливий порядок встановлення сімейних правовідносин для місцевого населення. При цьому нормативно-правові акти у сфері сімейного законодавства часто змінювались, пристосовуючись до завдань економічної експлуатації трудових резервів України. Особлива процедура реєстрації шлюбу вказує на те, що за її допомогою окупаційна влада намагалася виявити національність та політичне минуле представників місцевого населення. Наявність кількох типів нормативно-правових актів у сфері сімейного законодавства, призначених для українців, фольксдойче та євреїв вказує на те, що принципи расизму, що перебували у центрі ідеології нацизму впливали на формування сімейно-шлюбного законодавства.

Ключові слова: сім'я, сімейні правовідносини, окупаційна адміністрація, окупаційна політика, місцеві органи влади, місцеве населення, Райхскомісаріат «Україна».

"THE RIGHT ТО MARRIAGE" FOR GERMAN OCCUPATION LAW IN THE TERRITORY OF THE REICHSKOMMISSARIAT "UKRAINE" (1941-1944)

Kunytskyy M.,

Doctor of Historical Sciences, Docent, President of public organization «Information and communication management of intellectual property» (Ukraine, Kiev),

Having used a wide group of archival documents and other sources, having analyzed their content, the author of the publication studies questions of the policy of the German occupation authorities in the field of establishing family and marriage relations local population, which was held in the territory of the RKU. Reconstruction of these aspects of the past makes it possible to study in more detail the problems of the Nazi occupation regime, which functioned on the territory of Ukraine in 1941 - 1944. The author of the publication claims that with the initiative of the occupation administration a special procedure was introduced for establishing family legal relations for the local population. At the same time, normative legal acts in the sphere of family legislation often changed, adapting to the tasks of economic exploitation of Ukraine's labor reserves. A special procedure for registration of family and marriage relations indicates that with its help the occupation authorities sought to find out the nationality and political past of the representatives of the local population. The existence of several normative legal acts in the sphere of family legislation intended for Ukrainians, Volksdeutsche and Jews points to the fact that the principles of racism at the center of the ideology of Nazism directly influenced the formation of family and marriage law.

Keywords: family, family legal relations, occupational administration, occupation policy, local authorities, local population, Reichskommissariat Ukraine.

Інститут шлюбу займає центральне місце у внутрішній структурі сімейного права, яке є характерним і обов'язковим атрибутом суспільства, що досягло рівня формування власної політичної надбудови. Держава через систему нормативно-правових актів прагне сформувати певний суспільний ідеал у цій сфері людського життя, переслідуючи при цьому власну мету та завдання, які не завжди співпадають з прагненнями людей. Тому, вивчення нормотворчої діяльності державно-політичних інститутів у сфері регулювання сімейних право-відносин дозволяє більш детально розглянути особливості соціальних відносин, що повинні скластися у майбутньому.

У жодному випадку, навіть у часи соціально- політичних катаклізмів політичні режими не відмовлялись від правового регулювання сімейно- шлюбних відносин. Не став виключенням і період гітлерівської окупації України.

Хаос перших тижнів окупації, формування нових органів влади, а також загальна розгубленість місцевого населення викликана екстремальними умовами життя та невизначеність майбутнього соціального статусу - стали причиною відсутності реєстрації актів цивільного стану. Власне як місцевій людності, так і окупаційній адміністрації було так би мовити не до розв'язання цієї проблеми. Існували питання більш життєво важливіші.

Проте соціальне життя, незважаючи на воєнне лихоліття продовжувалось. Народжувались діти, помирали і гинули люди, створювались нові сім'ї та розлучались подружжя. Частина колишніх радянських військовослужбовців за різних життєвих обставин залишалась в українських містах та селах, вступаючи у сімейні стосунки з місцевими мешканцями. Усе це потребувало втручання влади. Але, певний час фактичні сімейні відносини у площині офіційних змін цивільного стану складалися поза втручанням інститутів окупаційної влади, і лише з часом розпочалась їх фіксація, а невдовзі і безпосереднє правове регулювання. Тому, завданням даної публікації є реконструкція нормативного реагування окупаційної влади щодо регулювання сімейних правовідносин у місцевому соціумі.

Заявлена проблема є фактично малодослідже- ною у сучасній історіографії гітлерівського окупаційного режиму, встановленого на території України. Виключенням є декілька публікацій О. Гончаренка [1, с. 59 - 64; 2, с. 181 - 187; 3, с. 36 - 41; 4, с. 29 - 33], а також відповідні структурні підрозділи у монографіях О. Гончаренка [5] та М. Куницько- го [6].

Проблему щодо встановлення і фіксації сімейних правовідносин розуміли і представники органів місцевого управління. Вже восени 1941 р. місцеве населення зобов'язувалося зареєструвати фактично здійснені, але не зареєстровані акти громадянського стану [7, арк. 6]. Проте для цього потрібні були не лише органи реєстрації, а й певна нормативна база. Тому не випадково, що 13 листопада 1941 р. Київська міська управа видала постанову про створення комісії, на яку покладалося завдання скласти тимчасові правила в галузі цивільного, кримінального, матеріального, процесуального та адміністративного права [8, арк. 44]. Невдовзі комісія розробила Тимчасові правила щодо цивільно-процесуального кодексу [9, арк. 1 - 25], Тимчасові правила щодо матеріального цивільного права [9, арк. 1 - 25, 97 -117]. Частина проектованих правових норм стосувалася також і сімейних правовідносин, пов'язаних з цивільним правом, зокрема, спадкового права, визначення дієздатності, представництва та опіки.

Ініціатива Київської міської управи невдовзі принесла свої результати. Постановою Голови м. Києва №270 від 22 листопада 1941 р. вводилось в дію Положення про реєстрацію народження, смертей, шлюбів та всиновлення. Положення почало діяти з 15 січня 1942 р. Населення зобов'язувалося зареєструвати усі укладені, але не зареєстровані шлюби за період з 18 вересня 1941 р. по 14 січня 1942 р. У іншому випадку наступала відповідальність «за законом». Нагляд за виконанням постанови покладався на органи поліції та адміністрацію будинків [10, арк. 8]. Генерал-комісар м. Києва затвердив Положення, виключивши з нього питання про визначення віросповідання народженої дитини [11, арк. 38-41].

Один із розділів Положення регулював порядок реєстрації шлюбів. Особи, які бажали вступити у шлюб, зобов'язувалися зареєструватися у Бюро реєстрації при районних управах за місцем свого постійного проживання. Заборонялося реєструвати шлюби немісцевих осіб. Подану заяву підписували обидві особи. Також вони заповнювали особову картку встановленого зразка. Заява подавалася не пізніше ніж за два тижні до реєстрації.

Працівники Бюро в трьохденний термін розглядали подані документи і в разі виявлення обставин, що на їх погляд перешкоджали вступу до шлюбу, повідомляли про це заявників. У Положенні називалися і умови відмови у реєстрації шлюбу: якщо один із заявників вже перебував у нерозірваному шлюбі або не подав відповідних документів; якщо ці особи були родичами; якщо наречений був молодший 18-ти, а наречена 16-ти років; наявність у одного з них психічного захворювання або перебування в «такому стані, що не можуть розуміти значіння своїх вчинків».

Якщо працівник Бюро не знаходив фактів, які могли б заперечувати можливість укладення шлюбу, на дошці оголошень вивішувалось повідомлення про майбутнє укладення шлюбу. Будь-яка особа могла подати до Бюро відомості, які могли б перешкодити укладанню шлюбу. Після офіційної реєстрації шлюбу видавалося свідоцтво про шлюб [12, арк. 33 - 49].

У грудні 1941 р. були розроблені детальні інструкції, які регулювали сам порядок реєстрації шлюбів [13, арк. 52]. Так, Інструкція про заповнення запису про шлюб складалася з трьох розділів: «Відомості про тих що одружуються», «Особливі нотатки» та «Вимоги до записів. Виправлення помилок». Прізвища осіб, які вступали в шлюб записувались точно за українськими текстами поданих ними паспортів або інших документів. Для нареченої записувалось також прізвище яке вона мала до одруження. Зі слів молодих записувалась їх прина-лежність до конкретної релігійної конфесії або навпаки - перебування «поза релігією».

Службовці органів, уповноважених на проведення процедури реєстрації шлюбу з особливою прискіпливістю ставились до визначення національної приналежності майбутнього подружжя. У разі, якщо хтось із заявників заявляв про належність до іншої національності аніж до тої, що була вказана в паспорті - він зобов'язувався навести докази [14, арк. 24 - 26]. Службовці Бюро метрик до розв'язання питання в законодавчому порядку отримали тимчасове право викликати та допитувати свідків, якщо заявники не могли подати усіх необхідних документів [15, арк. 47].

Таким чином, правове регулювання укладення шлюбу здійснювалось за ініціативою органів місцевого управління, які діяли під безпосереднім контролем німецьких управлінців. Лише 11 травня 1942 року вийшла Постанова Рейхскомісара України «Про тимчасове упорядкування шлюбу і розірвання шлюбу» [16, арк. 29 - 33]. Постанова Рейхскомісара складалася з 25 статей та двох розділів (право одруження та право розлучення). При цьому 14 статей регулювали право одруження, а 11 - право розлучення.

Вказаною Постановою встановлювався шлюбний вік для чоловіків - 18, для жінок - 16 років. Заборонялось вступати до шлюбу недієздатним особам та кровним родичам. У разі якщо законний представник відмовляв неповнолітньому вступати у шлюб, то цю проблему міг розв'язати мировий суддя (шліхтер) на прохання зарученого.

Але окупаційна реальність призвела до перегляду ряду положень зазначеного розпорядження. Незабаром ст. 1 та 3 (регулювали вікові обмеження та дієздатність) були відмінені наступним нормативним актом Рейхскомісара «Про регулювання сімейного права для місцевого населення» від 20.02.1943 р. Постановою встановлювалося, що відповідно до ст. 2 розпорядження від 11 травня 1942 р. недієздатні особи не мали права вступити в шлюб. Відповідно до § 3 ст. 2 Постанови Рейх- скомісара «Правові установки до врегулювання цивільного, сімейного і спадкового права» від 12 січня 1943 р. окрім інших осіб недієздатними вважалися особи, які не досягли 18 років. Генералам і гебітскомісарам було наказано негайно сповістити про це місцеві відділи ЗАГСу [17, арк. 6, 7].

Відповідно до надісланих роз'яснень місцевих управлінців повідомляли, що здатність до подружжя випливає зі ст. 2 розпорядження від 11 травня 1942 р.: «Хто не є працездатний не може заключи- ти подружжя». Непрацездатними ж вважалися малолітні (молодь до 18 років), німі та психічно хворі особи [18, арк. 16зв]. Зазначимо, що у даному прикладі вбачається факт невірного перекладу терміну «непрацездатний». Насправді у німецьких оригіналах вживався термін «недієздатний».

Названим вище розпорядженням відмінялась і ст. 22 зазначеної постанови [19, арк. 74] у якій зазначалось, що «Дружина може вимагати розірвання шлюбу, якщо друга сторона перебуває у постійній відсутності три роки» [20, арк. 5]. І у цьому прикладі застосований невірний переклад. При перекладі потрібно застосовувати формулювання: «Одна із сторін подружжя...». Зміна названої статті була також доцільною, оскільки шліхтери відповідно до Постанови від 12 січня 1943 р. вже мали право оголошувати відсутню особу померлою.

У травні 1943 р. були відмінені також ст. 8 та 9 Постанови, які визначали саму процедуру укладення шлюбу та дії відповідного чиновника. Оскільки було прийнято розпорядження Рейхсміністра «Про український персональний стан» [21, арк. 45 - 47], відпала потреба у практичному застосуванні цих статей.

Зміни у законодавстві надсилалися місцевим органам управління. Так, районне управління м. Полтави 13 грудня 1942 р. отримало вказівку наступного змісту: «В зв'язку з минулим випадком невірного пояснення ст. 3 Постанови Рейхсміні- стра України про тимчасові правила складення та розторгнення шлюбів від ШУ-1942 року повідомляю, що як чоловіки так і жінки які досягли 21 року можуть вступити в шлюб повністю самостійно. Шлюб чоловіків до 18 років і жінок до 16 років не допускається. Шлюби чоловіків від 18 років до 21 року і жінок від 16 років до 21 року допускається лише зі згодою їх законних представників / родичів, опікунів і т.д./» [22, арк. 22].

Причини змін нормативних актів Рейхскоміса- ра у сегменті вимог до віку претендентів на укладення шлюбу необхідно розглядати у контексті тогочасної соціально-економічної ситуації, а саме у збільшенні кількості осіб відправлених на роботу в Рейх. Цілком очевидно, що українська молодь намагалася уникнути цього і вступала у фіктивні сімейні правовідносини. Фактично, зазначені нормативні акти Рейхскомісара підняли шлюбний вік до 21 року без врахування статевої різниці.

Особлива процедура укладення шлюбу, зокрема, публічне оголошення, свідчить про прагнення окупаційної адміністрації виявити расових (євреїв) та політичних ворогів Третього Рейху (комуністів, колишніх радянських активістів) тощо. Претендентів на укладення шлюбу зобов'язували подавати оголошення, яке вивішувалося на людному місці або публікувалося у місцевій пресі. Лише після відсутності заперечень ці особи могли укласти шлюб. Сила дії оголошення становила шість місяців. Якщо чиновник мав хоч якісь сумніви у припустимості укладення шлюбу, то він зобов'язувався звернутися до гебітскомісара, який і приймав остаточне рішення.

Для укладення шлюбу потрібна була особиста явка молодих до уповноваженого на складання актів громадянського стану, та їх обопільна заява. Нагляд за роботою уповноважених на складання актів громадянського шлюбу здійснював шеф району, якщо він сам не був призначений на цю посаду. Загальний службовий нагляд за їх роботою здійснював гебітскомісар.

Уповноважені на складання актів громадянського стану вели відповідні записи у книгах та зобов'язувалися кожного місяця подавати гебіт- скомісару звіт про шлюби, складені у відповідних округах.

Окреме питання у постанові стосувалося раніше укладених шлюбів, які були оформлені німецькими органами, керівники яких вважали себе уповноваженими на ці дії (як правило, військовими комендатурами які діяли до передачі відповідних територій органам управління Рейхскомісаріа- ту). Такі шлюби вважалися дійсними, якщо протягом шести місяців з дня набуття сили даної постанови їх буде «листовно стверджено належним Гебітскомісаром». Зазначене правило діяло до 30 квітня 1943 р. [23, арк. 55].

У разі порушення передбачених умов, укладений шлюб вважався недійсним. Якщо від шлюбу недійсного на підставі укладеного шлюбу з особою єврейської національності народжувалась дитина, то у цьому випадку вона вважалась позашлюбною. Дитина ж від шлюбу, недійсного на підставі будь- якого іншого припису вважалася шлюбною.

Другий розділ постанови стосувався порядку розлучення, який здійснювався виключно в судовому порядку. Вимагати розлучення мала право одна зі сторін подружжя у таких випадках: «якщо він був укладений шляхом підступного введення в оману відносно таких обставин, які б утримали його від вступу в шлюб при усвідомленні становища; якщо він був спонуканий до вступу в шлюб протизаконно - шляхом загрози; якщо друга сторона порушила подружню вірність; якщо друга сторона іншим важливим порушенням остаточно по-хитнула шлюб; якщо друга сторона страждає «розумовим божевіллям», при чому хвороба досягла такого ступеня, що духовні стосунки між подружжям припинилися й відновлення чекати не можна; якщо друга сторона перебуває у повній відсутності три роки».

У постанові порушувалося питання визнання шлюбів, укладених у період перебування відповідної території в управлінні військової адміністрації. З цього приводу було сказано наступне: «Оскільки після заснування німецького цивільного управління на Україні, німецькі органи влади або інші місця в припущенні своєї компетенції розривали шлюби, то ці рішення дійсні, якщо вони протягом 6-ти місяців зі вступу в силу цієї постанови письмово затверджуються компетентним судом». Передбачалося, що ця стаття діятиме до 30 квітня 1943 р. [23, арк. 55].

Зазначимо факт низької якості перекладів цього нормативного акту з німецького оригіналу. Так, в «Офіційному віснику» №3, що видавався адміністрацією Генерального округу «Київ» було опубліковано названу постанову німецькою, українською та російською мовами. Так, ст. 18 у німецькому варіанті звучала таким чином: «Ein Ehegatte kann Auflцsung der Ehe begehren, wenn der andere die Ehe gebrochen hat», а в українському - «Кожна дружина може вимагати розлучення, коли інша дружина вчинить перелюбство» [24, арк. 29 - 33]. Німецьке слово «Ehe» було перекладене як «дружина», хоч у цьому варіанті потрібно було б застосувати слово «подружжя». Зазначимо, що і в інших нормативних актах, виданих генеральними комісарами по-вторювалась аналогічна помилка, що свідчить про їх «рівненське» походження. Виявились недоброякісними і переклади назв багатьох нормативного- нормативних актів.

Німецькі урядовці дублювали окремі статті названих нормативних актів, видаючи на основі їх окремих положень власні накази та розпорядження. Так, у серпні 1942 р. розпорядженням штадтко- місара Києва встановлювалось, що дружина переймала прізвище чоловіка [25 арк. 10].

За новими правилами, з метою впорядкування відносин громадянського стану та виявлення в належних випадках спадкових прав «чи інших маєткових, матеріальних й родинних співвідносин» було наказано жінкам, які зареєструвались у відділах Загсу на своє дівоче прізвище під час шлюбу, або ж зовсім змінили прізвище - обов'язково записались на прізвище чоловіка.

Записи про народження дітей реєструвалися виключно на прізвище батька. Реєстрація позашлюбних дітей проводилася на дівоче прізвище матері і лише за письмовою згодою батька.

Заборонялося також реєструвати шлюби з військовополоненими. Лише у виключних випадках при ретельній перевірці можна було вчинити ці дії виключно через органи Загсу. За невиконання встановлювався штраф розміром до 500 крб. [26, арк. 9].

Процедура укладення шлюбу мала носити урочистий характер. Передбачались виступи керівника органу, який реєстрував шлюб, а в окремих випадках навіть голови районної управи або його заступника. Вони зобов'язувались розповісти присутнім про значення сім'ї та шлюбу. Працівники зобов'язувалися одягнутися в пристойний одяг, мати «приємний зовнішній вигляд» [27, арк. 9].

Окреме питання стосувалося церковного обряду. Під час укладення шлюбу посадовій особі заборонялося будь-яким чином впливати на рішення молодих [27, арк. 10]. Сам обряд проводився лише після офіційної реєстрації шлюбу. У разі якщо релігійних обряд проводився до офіційного укладення шлюбу на винних накладався штраф у розмірі 1500 крб., або застосовувалось тюремне ув'язнення. Передбачалось виключення, якщо один із наречених мав небезпечний для здоров'я стан, відповідно до якого чекати офіційного укладення шлюбу було неможливо [28, арк. 45 - 47].

Встановлювався особливий порядок укладення шлюбу євреями. Шлюбні зв'язки між євреями і представниками інших національностей заборонялися. «На шлюбні зв'язки з особами, які є до одної чверті жидівського походження вимагається дозвіл Окружного Комісара. Такий дозвіл може видаватися лише тоді коли жидівський мешканець не признається до жидівської релігії» [29, арк. 7]. Зазначений нормативний акт конкретизує дискримінаційні заходи, що проводились по відношенню до євреїв.

У разі, якщо ці вимоги не виконувались до порушників, могли застосувати смертну кару. Так, у повідомленні міського комісара Умані від 13 лютого 1942 р. з цього приводу зазначалось, що «На підставі протоколу Уманського жандармського посту від 23 січня 1942 р., справа 40-42, напівжидівка Ольга Квітницька, народжена 10 червня 1914 р. в Цибулеві, одружена з жидом Млатьеи і проживає в Умані, по Дворовій, 47 буде прилюдно повішено в неділю 22 лютого 1942 р. о 14 годині» [30, арк. 113].

Окремі правила реєстрації шлюбу встановлювалися для осіб німецького походження. Рейхско- місар видав 13 червня 1942 р. розпорядження про застосування до них німецького шлюбного права. Фольксдойче укладали шлюб лише перед німецьким урядовцем цивільного стану. Їм заборонялося укладати шлюби з представниками інших національностей. Винятки мав право встановлювати лише гебітскомісар в «особливо складних випад-ках». За порушення цих правил встановлювалося суворе покарання - тюремне ув'язнення до 10 років та позбавлення громадянських прав [31, арк. 20]. Представників українських установ повідомили про заборону реєструвати шлюби фольксдойче [32, арк. 31]. Їх також зобов'язали ретельно перевіряти німецьке походження заявників, загрожуючи арештом [33, арк. 13].

1 квітня 1943 р. Райхскомісар України видав нове розпорядження, яке стосувалося цивільного стану осіб німецького походження. Цей нормативний акт починав діяти з 12 червня 1942 р. Відповідно до нього встановлювалась додаткова процедура засвідчення змін громадянського стану фольксдой- чів, яку проводив гебітскомісар [34, арк. 16].

Отже, окупаційне сімейне законодавство визначало основні засади, процедуру та умов укладення шлюбу на основі якого виникали особисті та майнові права і обов'язки подружжя, права та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

Нормативно-правові акти у сфері сімейного законодавства часто змінювались, пристосовуючись до завдань економічної експлуатації трудових резервів України.

Особлива процедура реєстрації шлюбу вказує на те, що за її допомогою окупаційна влада намагалася виявити національність та політичне минуле представників місцевого населення.

Наявність кількох типів нормативно-правових актів у сфері сімейного законодавства, призначених для українців, фольксдойче та євреїв вказує на те, що принципи расизму, що перебували у центрі ідеології нацизму впливали на формування сімейно-шлюбного законодавства.

Список використаних джерел

1. Гончаренко О. Судова та управлінсько-розпорядча практика установ окупаційної адміністрації Рейхскомі- саріату «Україна» у сфері припинення сімейних правовідносин (1941-1944 рр.) / О. Гончаренко // Часопис української історії / За ред. доктора історичних наук, професора А. П. Коцура. - Київ, 2009. - Вип. 16. - 118 с.

2. Гончаренко О. Інститут шлюбу в системі сімейного законодавства окупаційної адміністрації Рейхскоміса- ріату «Україна»: аналіз нормативно-правової бази (1941- 1944 рр.) / О. Гончаренко // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Вип. 22. - Переяслав- Хмельницький, 2009. - 308 с.

3. Гончаренко О. Українські мирові суди в системі органів правосуддя гітлерівського окупаційного апарату влади Райхскомісаріату «Україна»: організаційна структура, службова компетенція та основний зміст діяльності (1941 - 1944 рр.) / О. Гончаренко // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. Випуск № 202. Частина ІІ. - Черкаси, 2011. - 151 с.

4. Гончаренко О. Громадянський статус місцевого населення окупованої України: аналіз нормативних заходів комендатур Вермахту та цивільної адміністрації райхскомісаріату «Україна» (1941 - 1944 рр.) / О. Гончаренко // Мандрівець. - № 3. -2011. - 114 с.

5. Гончаренко О. М. Функціонування окупаційної адміністрації Райхскомісаріату «Україна»: управлінсько-розпорядчі та організаційно-правові аспекти (1941

- 1944 рр.): монографія / Гончаренко О. М. - К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. - 600 с.

6. Куницький М. П. Соціально - правовий статус місцевого населення Райхскомісаріату «Україна» (1941- 1944 рр.): монографія. - К.: ПП «НВЦ «Профі», 2014. - 564 с.

7. Державний архів Кіровоградської області. - Ф.Р- 2679. - Оп. 1. - Спр. 1.

8. Державний архів Київської області (далі - ДАКО).

- Ф.Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 5.

9. ДАКО. - Ф.Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 47.

10. ДАКО. - Ф.Р-2362. - Оп. 8. - Спр. 21.

11. ДАКО. - Ф.Р-2362. - Оп. 1. - Спр. 6.

12. ДАКО. - Ф.Р-2362. - Оп. 8. - Спр. 1.

13. ДАКО. - Ф.Р-2360. - Оп. 15.- Спр. 1.

14. ДАКО. - Ф.Р-2362. - Оп. 8. - Спр. 2.

15. ДАКО. - Ф.Р-2360. - Оп. 15. - Спр. 1.

16. Державний архів Полтавської області (далі - ДАПО). - Ф.Р-8676. - Оп. 2. - Спр. 5.

17. ДАПО. - Ф.Р-2368. - Оп. 1. - Спр. 1.

18. Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО). - Ф.Р-22. - Оп. 1. - Спр. 5.

19. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОВУ). - Ф. 2077. - Оп. 1. - Спр 16.

20. Державний архів Черкаської області (далі - ДАЧО). - Ф.Р-1351. - Оп. 1. - Спр. 1.

21. ЦДАВОВУ - Ф.2077. - Оп. 1. - Спр. 17.

22. ДАПО. - Ф.Р-2358. - Оп. 1. - Спр. 1.

23. Державний архів Волинської області. - Ф.Р-69. - Оп. 1. - Спр. 326.

24. ДАПО. - Ф.Р-8676. - Оп. 2. - Спр. 5.

25. ДАКО. - Ф.Р-2362. - Оп. 8. - Спр. 6.

26. ДАЧО. - Ф. Р-1351. - Оп. 1. - Спр. 1.

27. ДАКО. - Ф.Р-2360. - Оп. 15. - Спр. 3.

28. ЦДАВОВУ. - Ф.2077. - Оп. 1. - Спр. 17.

29. ЦДАВОВУ. - Ф. 2077. - Оп. 1. - Спр. 14.

30. ЦДАВОВУ. - Ф. 4620. - Оп. 3. - Спр. 236.

31. ДАРО. - Ф.Р-22. - Оп. 1. - Спр. 3.

32. ДАКО. - Ф.Р-2360. - Оп. 15. - Спр. 4.

33. ДАКО. - Ф.Р-2362. - Оп. 8. - Спр. 6.

34. ДАРО. - Ф.Р-22. - Оп. 1. - Спр. 5.

References

1. Goncharenko O. Sudova ta upravlinsko- rozporyadcha praktika ustanov okupacijnoyi administraciyi Rejhskomisariatu «Ukrayina» u sferi pripinennya simejnih pravovidnosin (1941-1944 rr.) / O. Goncharenko // Chasopis ukrayinskoyi istoriyi / Za red. doktora istorichnih nauk, profesora A. P. Kocura. - Kiyiv, 2009. - Vip. 16. - 118 s.

2. Goncharenko O. Institut shlyubu v sistemi simejnogo zakonodavstva okupacijnoyi administraciyi Rejhskomisariatu «Ukrayina»: analiz normativno-pravovoyi bazi (1941-1944 rr.) / O. Goncharenko // Naukovi zapiski z ukrayinskoyi istoriyi: Zbirnik naukovih statej. - Vip. 22. - Pereyaslav-Hmelnickij, 2009. - 308 s.

3. Goncharenko O. Ukrayinski mirovi sudi v sistemi organiv pravosuddya gitlerivskogo okupacijnogo aparatu vladi Rajhskomisariatu «Ukrayina»: organizacijna struktura, sluzhbova kompetenciya ta osnovnij zmist diyalnosti (1941 - 1944 rr.) / O. Goncharenko // Visnik Cherkaskogo universitetu. Seriya: Istorichni nauki. Vipusk № 202. Chastina II. - Cherkasi, 2011. - 151 s.

4. Goncharenko O. Gromadyanskij status miscevogo

naselennya okupovanoyi Ukrayini: analiz normativnih zahodiv komendatur Vermahtu ta civilnoyi administraciyi rajhskomisariatu «Ukrayina» (1941 - 1944 rr.) / 0. Goncharenko // Mandrivec. - № 3. -2011. - 114 s.

5. Goncharenko O. M. Funkcionuvannya okupacijnoyi administraciyi Rajhskomisariatu «Ukrayina»: upravlinsko- rozporyadchi ta organizacijno-pravovi aspekti (1941 - 1944 rr.): monografiya / Goncharenko O.M. - K.: NPU imeni M. P. Dragomanova, 2011. - 600 s.

6. Kunickij M. P. Socialno - pravovij status miscevogo naselennya Rajhskomisariatu «Ukrayina» (1941 - 1944 rr.): monografiya. - K.: PP «NVC «Profi», 2014. - 564 s.

7. Derzhavnij arhiv Kirovogradskoyi oblasti. - F.R- 2679. - Op. 1. - Spr. 1.

8. Derzhavnij arhiv Kiyivskoyi oblasti (dali - DAKO). - F.R-2412. - Op. 2. - Spr. 5.

9. DAKO. - F.R-2412. - Op. 2. - Spr. 47.

10. DAKO. - F.R-2362. - Op. 8. - Spr. 21.

11. DAKO. - F.R-2362. - Op. 1. - Spr. 6.

12. DAKO. - F.R-2362. - Op. 8. - Spr. 1.

13. DAKO. - F.R-2360. - Op. 15.- Spr. 1.

14. DAKO. - F.R-2362. - Op. 8. - Spr. 2.

15. DAKO. - F.R-2360. - Op. 15. - Spr. 1.

16. Derzhavnij arhiv Poltavskoyi oblasti (dali - DAPO).

- F.R-8676. - Op. 2. - Spr. 5.

17. DAPO. - F.R-2368. - Op. 1. - Spr. 1.

18. Derzhavnij arhiv Rivnenskoyi oblasti (dali - DARO).

- F.R-22. - Op. 1. - Spr. 5.

19. Centralnij derzhavnij arhiv vishih organiv vladi i upravlinnya Ukrayini (dali - CDAVOVU). - F. 2077. - Op.

1. - Spr 16.

20. Derzhavnij arhiv Cherkaskoyi oblasti (dali - DAChO). - F.R-1351. - Op. 1. - Spr. 1.

21. CDAVOVU. - F.2077. - Op. 1. - Spr. 17.

22. DAPO. - F.R-2358. - Op. 1. - Spr. 1.

23. Derzhavnij arhiv Volinskoyi oblasti. - F.R-69. - Op.1. - Spr. 326.

24. DAPO. - F.R-8676. - Op. 2. - Spr. 5.

25. DAKO. - F.R-2362. - Op. 8. - Spr. 6.

26. DAChO. - F. R-1351. - Op. 1. - Spr. 1.

27. DAKO. - F.R-2360. - Op. 15. - Spr. 3.

28. CDAVOVU. - F.2077. - Op. 1. - Spr. 17.

29. CDAVOVU. - F. 2077. - Op. 1. - Spr. 14.

30. CDAVOVU. - F. 4620. - Op. 3. - Spr. 236.

31. DARO. - F.R-22. - Op. 1. - Spr. 3.

32. DAKO. - F.R-2360. - Op. 15. - Spr. 4.

33. DAKO. - F.R-2362. - Op. 8. - Spr. 6.

34. DARO. - F.R-22. - Op. 1. - Spr. 5.

Размещено на Allbest.ru