Політична історія Ольвії Понтійської II ст. до н.е. у світлі відновленого літочислення

Ключові слова: Ольвія, політична історія, II ст. до н. е., написи, монети, датування, просопографія

N. Nikolaiev, Dr. habil. (History)

Independent researcher, Nikolaev, Ukraine

THE POLITICAL HISTORY OF OLBIA PONTICA OF 2nd CENTURY BC IN THE LIGHT OF THE RESTORED CHRONOLOGY

Restoration of the chronology of Olbia Pontica IV-I centuries B.C. allowed to significantly refine the dating of a large group of inscriptions. It opens the prospect of revision of socio-political history, in particular, 2nd c. B.C. with a single chronological position. The decree in honor of Nic- erat, the son of Papias, dates back to the early Roman times. The decree in honor of Stefan, the son of Alexandros belongs to the times of Mithrida- tes VI Eupator. In the first quarter of 2nd c. B.C. a group of private dedications on granite has been issued. In the second quarter of the century is known inscription of builder walls of Posideos, the son Dionysios, which is interpreted as a measure to strengthen the city's defense from the Skilur. Four dedications of Posideos, the son of Posideos from the Naples of Scythians and one of Olbia dated to the turn of the 3rd-2nd centuries B.C. Accordingly, Posideos was not an advisor of Scilure. Traditional reading of coins legends BZE, BAEIPH of the end of 3rd- first half of 2nd centuries B.C. as the names of the barbarian kings are only a variant of the interpretation.

Key words: Olbia, political history, 2nd century BC, inscriptions, coins, dating, prosopography.

Нині вже завершені багаторічні міждисциплінарні розвідки з відновлення літочислення Ольвії Понтійської (синхронізація епонімного каталогу (Inscriptiones antigue orae septentrionalis Ponti Euxini Graecae et Latinae (IPE I2) 201)) і, відповідно, побудовані основи просопо- графії цього полісу [8, 9, 10, 11, 12]. Ці дослідження відкривають перспективи обґрунтованого перегляду соціально-політичної історії ольвійського полісу з єдиних хронологічних і просопографічних позицій. Метою статті є перегляд соціально-політичної історії Ольвії мабуть найсуперечливішого II ст. до н. е. Перегляд здійснюється у зіставлені з матеріалами монографії Ю.Г. Виноградова [2], яку справедливо вважають найвищим досягненням у розробці проблем історії Ольвії.

Щодо політичної історії найзначнішого античного поліса Північно-Західного Причорномор'я - Ольвії Понтійської - проблема хронології є дуже актуальною. Нескінченні дискусії, пов'язані з наявними альтернативними варіантами датування лапідарних пам'яток, насичених історичними подіями: декрети на честь Протогена (IPE I2 32), Нікерата Папієва (IPE I2 34), синів херсонесіта Аполлонія (Надписи Ольвии (IOlb) 28+29+123+IPE I2 240) тощо. Навіть не позбавлене сенсу твердження про вичерпання можливостей традиційних методів датування написів у подальшому просуванні досліджень.

Нами поетапно розроблено кілька близьких варіантів хронологічної моделі подій декрету IPE I2 32 на честь Протогена з опорою на синхронізований календар Ольвії. Один з останніх варіантів моделі оперує з вісьмома дійовими особами декрету. Модель надає підстави стверджувати, що події декрету не стосуються II ст. до н. е. та відбувались у 270-240 рр. до н. е. У такому разі активність царя саїв Сайтафарна припадає на 250 рр. до н. е. Відгоміном подій, згаданих у декреті IPE I2 32 на честь Протогена, у II ст. до н. е. є лише посвята (Supplementum epigraphicum Graecum (SEG) 42:716) Аполлону Дельфінію, встановлена онуком Протогена Євніком Євдоровим, епонімом Ольвії 193 р. до н. е. Декрет IPE I2 32 зафіксовано орієнтовно не пізніше 230 р. до н. е. [9; 16, с. 55]. Своєрідним продовженням декрету на честь Протогена є стінобудівний напис IPE I2 180 Клеомброта Пантаклова (II) - епоніма 222 р. до н. е. (до речі, шрифт цього напису абсолютно збігається зі шрифтом декрету на честь Протогена, що зазначив В. Латишев). Посвята IOlb 72 колегії сітонів Герою Доброзичливому, яку видавці датують не раніше кінця III - першої половини II ст. до н. е., а також декрет SEG 34:758 на честь Антестерія є синхронними подіям декрету на честь Протогена в частині зображення голоду. Вони достатньо переконливо датуються серединою III ст. до н. е., як, до речі, вважав і Ю. Виноградов [2]. Датування декрету IPE I2 32 другим століттям до н. е. в наш час притаманне, переважно, найстарішому поколінню дослідників.

На основі відновленого літочислення Ольвії декрет IOlb 28+29+123+IPE I2 240 на честь синів херсонесита Аполлонія датується роком жерця на ім'я ВYaBпvoз Лпїцахои - 215 р. до н. е. Надгробок (IPE I2 226) Мой- родора, що утримує неоднозначне тлумачення фрази чи то про скіфське місто Ольвію, чи то Ольвію - місто у Скіфії, не має точного датування (II - перша чверть I ст. до н. е.). В. Анохіним [1, с. 51] датування надгробка (IPE I2 223) Дідзазельма Севтова, гегемона дізурів, віднесено до середини II ст. до н. е. Однак Ю.Г. Виноградовим [2] датування нагробка (IPE I2 223) більш переконливо віднесено до часів Мітрідата VI.

У сучасному антикознавстві прийняте датування декрету IPE I2 34 на честь Нікерата Папіїва першими двома десятиліттями II ст. н. е., запропоноване Ю.Г. Виноградовим [2, с. 186]. Проте просопографічної кореляції між цим декретом і відповідною хронологічною ділянкою ольвійського календаря IPE І2 201 виявлено не було [8, с. 89]. Це і стало приводом для проведення нами розвідки. На жаль, Ю. Виноградов, виконуючи аналіз цього документа, проігнорував системний підхід й обмежився кількома випадковими прикладами. До того ж, у своїх останніх статтях дослідник відмовився від певної частини наведених аргументів. Водночас геометричні параметри (ширина) декрету IPE I2 34, сюжет, застосування окремих мовних форм і фраз тощо є характерними лише для перших століть н. е. Наприклад, ім'я NiEKnpaпoз (із дифтонгом) застосовувалося винятково в перші століття нашої ери тощо. Події, що зображені в цьому документі, відбувалися на початку другої половини І ст. н. е., тобто пізніше загальноприйнятого часу майже на 230-250 років. До речі, пропоноване нами датування декрету IPE І2 34 підтримав А. Аврам [18, с. 441].

Декрет IOlb 26 на честь херсонесита Діонісія Тагонова має альтернативне датування: чи то близько до 230 рр. до н. е., чи то близько до 170 рр. до н. е. Нами проведено відповідні розвідки й альтернатива подолана на користь 230 рр. до н. е. [11, с. 68].

А.І. Іванчиком, як варіант, запропоновано датування декрету IOlb 27+ на честь Стефана, сина Олександрова, смірнійця, часом Скілура. Однак дослідник зазначає, що йдеться не про твердо встановлений факт, а лише про гіпотезу, яка базується на двох реконструкціях [19, с. 109]. Датування цього декрету часом Мітрідата VI Евпатора нами було згодом підтверджене інтерпретацією складної монограми на срібних монетах ім'ям Стефана [9, с. 233].

Ольвійський лапідарний архів утримує фрагментований перелік імен IOlb 128, виконаний курсивним шрифтом. Видавці вважають, що "...як і каталог громадян IPE І2 201, зазначений напис належить до II ст. до н. е.". Однак нами встановлено, що одноразова фіксація каталогу IPE І2 201 - епонімного календаря Ольвії - відбулася, вірогідно, у 96 р. до н. е. та пов'язана з переходом підвладних Мітрідату V! Евпатору полісів на єдину "віфінсько-понтійську" еру [11, с. 65]. На нашу думку, нині відсутня можливість інтерпретації переліку імен IOlb 128. До того ж, час появи курсивного шрифту в Ольвії є невідомим. Ю. Виноградов, не маючи реальних підстав, вважав, що цей шрифт утвердився із другої половини ІІ ст. до н. е. [2, с. 184].

Вітчизняне антикознавство базується на традиційній даті декрету IPE І2 402 про дружбу і взаємну допомогу між громадянами Херсонеса Таврійського та царем Понта Фарнаком І - 179 р. до н. е. Цей декрет, поміж інших, мав безсумнівний вплив на політичну історію Північного Причорномор'я в першій половині ІІ ст. до н. е. Він є реакцією греків на посилення загрози з боку Кримської Скіфії. На переконливу думку Ю. Виноградова [2, с. 230], є перспектива виявлення аналогічного декрету і для Ольвії. Проте останніми десятиліттями датування декрету IPE І2 402 є предметом невгамовної дискусії серед закордонних антикознавців. Виявилася альтернатива в ідентифікації династичної ери, яку застосовує цар Фарнак І: ... Јv тші ЈЯ6ц|ju>i каї nЈVTT|KOGTЬi каї єкатоатші єтєі, jr|vфз Лаіаюи... - ".сто п'ятдесят сьомий рік, місяць даїсій...": чи то 179 [17], чи то 155 (або 157) рр. [11] до н. е. Ця альтернатива подолана нами на основі відновленого літочислення Ольвії. Зіставленням ольвійських декретів IOlb 28+29+123+IPE І2 240 і IOlb 26 на честь громадян Херсонеса та херсонеського амфорного клейміння отримано дату декрету IPE І2 402 155 (або 157) рр. до н. е. Перевагу ми надаємо 157 р. до н. е., який запропонував О. Габелко. Окрім іншого, така дата частково враховує зауваження А. Аврама [17] про те, що в разі прийняття дати декрету 155 р. до н. е. зовсім мало часу залишається на правління Мітрідата N Філопатора Філадельфа.

Важливе значення для відновлення подій політичної історії елліністичної Ольвії має уточнення датувань декретів IPE І2 30 і IOlb 24 на честь родосців, відповідно, Гелланіка та, вірогідно, Гагесікла (чи Гагесарха?), сина Гагесандрова. Так, декрет IPE І2 30 містить історичну інформацію про сплату данини місцевим царям. Вчені В. Латишев, а також і Ю. Виноградов [2, с. 181], датували декрет ІІІ ст. до н. е. Раніше нами була запропонована гіпотеза: terminus post quem для цього документа - 230 р. до н. е. [9, с. 231]. Для уточнення датувань декретів на честь родосців можливо запропонувати деякі просопографічні міркування.

Так, напрямом уточнення датування декрету IPE І2 30 на честь Гелланіка може бути не ольвійська, а родоська просопографія. Адже, згідно із просопографі- чною моделлю полісної громади, впливова історична особа, зазвичай, згадується в кількох різнорідних синхронних епіграфічних документах [9]. Наприклад, ім'я евергета Протогена присутнє в декреті IPE І2 32, двох різних агораномних клеймах на мірних посудинах, монетних легендах ПРОТНР, ПРО та, вірогідно, в епонімному каталозі IPE І2 201. Отже, з огляду на відносну рідкість імені 'Eаафmkoз в елліністичному Родосі (згадано лише у двох написах), також, безперечну впливовість цієї особи, пропонуємо таку гіпотезу: родосець 'Eаафmkoз з ольвійського декрету IPE І2 30 та хтось 'Eаафmkoз Ayhjovoз з родоського напису (Tituli Camirenses 41) орієнтовно 210 р. до н. е., а також хтось 'Eаафmkoз, дедікант посвяти (Clara Rhodos 2 (1932) 237,145) Зевсу Атабірію, вірогідно, першого врожаю (винограду?) є однією особою.

Декрет IOlb 24 на честь, вірогідно, Гагесікла (чи Гагесарха?), сина Гагесандрова, родосця, видавці датують другою половиною ІІІ ст. до н. е. Нами, з урахуванням досліджень П.О. Каришковського [4] та синхронізованого календаря Ольвії, було запропоноване датування цього документа орієнтовно роком епоніма на ім'я Noujhvioз їкЈаюи - 203 р. до н.е. [9, с. 223] або часом, близьким до цього.

З часів В.В. Латишева уже традиційно вважають, що активні торговельні відносини Ольвії з Родосом здійснювалися та контролювалися видатною історичною особою з найвпливовішого ольвійського роду Діонісіїв - Посідеєм, сином Посідея (на нашу думку, дискусію щодо ольвійського походження Посідея Посідеїва вже вичерпано). Так, у розвиток гіпотези В. Латишева, Ю. Виноградов [2, с. 241] вважав цього Посідея володарем торговельного флоту, організатором інтенсивної торгівлі з Родосом, переможцем піратів - сатархеїв і радником царя Скілура в Неаполі Скіфському. Цей По- сідей встановив у Неаполі чотири посвяти: Зевсу Атабирію (IPE І2 670) (чи не під впливом Гелланіка? (див. вище)), Афіні Ліндійської (IPE І2 671), Ахіллу щодо перемоги над сатархеями (IPE І2 672) та богині Родос (Numizmatika i epigrafika (NE) 3 (1962) 41). Окрім того, той же Посідей встановив у Ольвії посвяту Афродіті Евплії (IPE І2 168). Отже, згідно із хронологією життєдіяльності царя Скілура, зазначені чотири посвяти Посідея (як і його ольвійська посвята) датувалися орієнтовно 145-115 рр. до н. е. Раніше ми неодноразово покликалися на інтерпретацію Ю. Виноградовим (та іншими дослідниками, наприклад П. Каришковським [4]) матеріалів про радника царя Скілура Посідея Посідеїва, оскільки ця особа добре вписувалася в стемму Діонісіїв. Цей Посідей, син Посідея (ІІ) хронологічно міг бути онуком Посідея Посідеїва (І) (див. декрети рубежу ІІІ-ІІ ст. до н. е. IPE I2 77 та IPE I2 78) та сином Посідея Діонісіїва, стінобудувача (SEG 40:633) середини II ст. до н. е. До речі, рід Діонісіїв чи не єдиний в елліністичній Ольвії, який застосовував передачу родового імені від батька до сина [8, с. 175].

З іншого боку, динаміка родоського імпорту у причорноморські поліси, зокрема Ольвію, суттєво суперечить традиційним уявленням, адже найвищий її рівень спостерігався не за часів Скілура (тобто, у другій половині II ст. до н. е.), а наприкінці III - перших десятиліттях II ст. до н. е. (імпорт із Родосу 140-110 рр. до н. е. переважає лише в такому локальному об'єкті, як Південний палац у Неаполі Скіфському) [3, 4, 6, 7]. Активні торговельні відносини Ольвії з містами Середземномор'я, зокрема Родосом, досить активно тривали до середини II ст. до н. е., після чого переживають значний спад [6, с. 215]. Це підтверджується також статистикою родоського імпорту в інші поліси Причорномор'я (Херсонес, Боспорське царство) [7]. Взагалі, а чи можливі були активні стосунки Ольвії з Родосом після 166 р. до н. е., з урахуванням складних політико- економічних взаємин Родоса з Римом? А чи потрібен був торговельний флот Посідея, щоби постачати продукцію Родосу винятково до Південного палацу Неаполя Скіфського? Отже, спостерігається явна супречність у традиційній хронологічній інтерпретації історичних подій, що потребує нових гіпотез.

З урахуванням змальованої зовнішньоекономічної ситуації та з опорою на стемму роду Діонісіїв і відновлене літочислення Ольвії, пропонується така історична гіпотеза: найвищий рівень торговельних відносин Ольвії та Родосу, досягнутий наприкінці III - у перші десятиліття II ст. до н. е., пов'язується з діяльністю реальної історичної особи - Посідея Посідеїва. Період активністі цієї особи, згідно із законом генеалогії: 218-188 рр. до н. е. [8] (місце цієї особи в стеммі Діонісіїв визначається досить надійно. Він є сином Посідея Діонісіїва, одного з дедікантів посвяти IPE I2 189 орієнтовно 230 р. до н. е. Аполлону Дельфінію). На честь Посідея Посідеїва були прийняті декрети Коса та Тенедоса, відповідно IPE I2 77 та IPE I2 78 рубежу III-II ст. до н. е. [8, 9]. Безумовно, активну міжнародну діяльність здійснювали й інші представники роду Діонісіїв, що підтверджується декретами Inscriptions grecques (IG) 813 та IG 814 рубежу III-II ст. до н. е. на честь проксенів та евергетів дельфійського святилища Аполлона, відповідно - Посідея Діонісіїва (до речі, батька Посідея) та Діодора Агро- та (двоюрідного брата Посідея; другий двоюрідний брат Посідея, Діонісій Агрота, був епонімом Ольвії у 200 р. до н. е.). Інші ольвійські родини також мали стосунки з Родосом. Про це свідчить зокрема надгробок із Родосу (Maiuri, NSEr 95) Гейдеї Аристокритової, борисфенітки. Посідеєм Посідеївим під час заснування Неаполя, вірогідно, у перші десятиліття II ст. до н. е. були встановлені посвяти Зевсу Атабирію (IPE I2 670), Афіні Ліндійської (IPE I2 671), Ахіллу щодо перемоги над сатархеями (IPE I2 672) та богині Родос (NE 3 (1962) 41). Цей же Поаїбєос; Поаібєои також є дедікантом встановленої в Ольвії посвяти IPE I2 168 Афродіті Евплії. Відповідно, Посідей Посідеїв хронологічно аж ніяк не міг бути радником Скілура в Неаполі. Слід також зазначити важливу обставину: ольвійські декрети IPE I2 30 і IOlb 24 на честь родосців датуються видавцями III ст. до н. е. Нами уточнено датування цих декретів рубежем III-II ст. до н. е., що збігається з найвищим періодом активності торговельних взаємовідносин між Ольвією та Родосом.

Ми вже неодноразово звертали увагу на входження найвпливовіших ольвійських родин Леократидів- Евресибіадів, Діонісіїв до єдиного клану, вірогідно, з часів повалення тиранії (близькими до цього клану були також Нікерати та Пантакли-Клеомброти) [8, 9]. Наприклад, їхні імена присутні в одному магічному заклятті SEG 50:702, IV [10], угруповання [ispsПз] Лєш[кратои?] - "жерці Леократа", очолив виходець із роду Діонісіїв Aiovыaioз Аріатєібои. Окрім того, епонімати 356-355, 201-200 рр. до н. е. виконано "попарно" зазначеними родами тощо. Уведене в науковий обіг В.В. Крапівіною у 2004 р. агораномне клеймо Apowv, EOjeve^ Поаїбєос ще раз підтвердило існування цього клану: головою колегії агораномів є епонім Ольвії 218 р. до н. е. ApfaTwv NiKripвTou (походить із родини Нікера- тів). Рядовими агораномами є епонім 201 р. до н. е. Eщjйvriз ZupiaKou (походить із родини Леократидів- Евресибіадів) й особа, що нас цікавить - Поаїбєос; Поаібєои (походить із родини Діонісіїв) [12]. До речі, він є двоюрідним братом епоніма 200 р. до н. е. Діонісія Агрота. Раніше ми звернули увагу на те, що у збереженому фрагменті другого стовпця ольвійського календаря IPE I2 201 (226-185 рр. до н. е.) дуже рідко трапляються епонімати Діонісіїв та Леократидів-Евресибіадів. Ця обставина була пояснена участю цих родів у заснуванні Неаполя [8, с. 217] та, вірогідно, їхньою активною міжнародною діяльністю. З боку Леократидів-Евресибіадів гіпотеза про заснування Неаполя підтверджується знайденою в цьому місті посвятою Матері богів (чи Деметрі?) [14], дедікантом якої є, вірогідно, уже згадуваний епонім Ольвії 201 р. до н. е. Eщjйvnз Іиріакои [9, с. 304]. Про участь же Діонісіїв у заснуванні Неаполя свідчать посвяти Зевсу Атабирію (IPE I2 670), Афіні Ліндійської (IPE I2 671), Ахіллу щодо перемоги над сатархеями (IPE I2 672), богині Родос (NE 3 (1962) 41), що їх встановив цей Поаїбєос; Поаібєои. Він також є дедікантом встановленої в Ольвії посвяти IPE I2 168 Афродіті Евплії. Уся перерахована група пам'яток датується не пізніше перших двох десятиліть II ст. до н. е., відображаючи ранній, "ольвійський" етап існування Неаполя. З огляду на те, що кілька посвят Посідея, наприклад, IPE I2 670, IPE I2 671 виконано з граніту, вони належать до групи приватних посвят, що були майже синхронно встановлені в Ольвії у першій чверті II ст. до н. е.: посвята евергета та епоніма 195 р. до н. е. Пантакла Клебротова (SEG 58:766); посвята онука Протогена й епоніма 193 р. до н. е. Євніка Євдо- рова (SEG 42:716); посвята 178-160 (?) рр. до н. е. Гікесія статуї сина Філта Гікесіїва (SEG 42:717); посвята приблизно 188 р. до н. е. Леона Гераклідова (SEG 42:715); фрагмент гранітної посвяти (SEG 42:717, comm). Не суперечить такому висновку й палеографія згаданих посвят, що охоплює широкий хронологічний діапазон: від кінця III ст. до н. е. до I ст. н. е. включно (датування лапідарних пам'яток за палеографічними ознаками має точність не менше століття [10, 11]. Намагання розробити будь які системи уточненого датування на базі винятково палеографії, на нашу думку, є безпідставними і ризикованими.

Отже, Посідей Посідеїв не був радником царя Скілура, оскільки жив майже на два покоління раніше. Водночас не виключено, що цар Скілур мав якогось радника-грека, згідно з відомою практикою [2, с. 241].

Гіпотезу, у деяких моментах близьку до нашої, навіть не маючи хронологічної опори, запропонували в науково-популярному виданні А. Русяєва та М. Русяєва [13] (звісно, за умови вилучення неаргументованої художньої деталізації подій, як відомо, притаманній науково-популярному жанру). Дослідниці вважають, що Посідей Посідеїв встановив посвяти в Неаполі та в Ольвії ще до нападу Скілура та майже відразу, як тільки були зведені перші культові споруди та поставлені статуї, Неаполь був захоплений Скілуром. Неможливо встановити долю засновників Неаполя на чолі з Посідеєм: залишилися вони на службі в Скілура, загинули, чи перебралися знову до Ольвії [13]. Водночас гіпотеза дослідниць про вигнання Діонісіїв з Ольвії в цей період (та деякі інші міркування) не є аргументованими та навіть суперечать історії цього роду. Гіпотеза А. Русяєвої та М. Русяєвої також суттєво (майже на півстоліття) не погоджена хронологічно, адже Посідей жив на два покоління раніше Скілура.

Розглянувши сучасні датування найвідоміших лапідарних написів, тобто, образно кажучи, "розчистивши" історичне поле від традиційних, але застарілих датувань, приходимо до такого висновку: із другої чверті II ст. до н. е. Ольвія не представлена будь-якими державними актами (останнє десятиліття II ст. до н. е. також не розглядаємо, оскільки воно пов'язане з іншим етапом політичної історії Ольвії - протекторатом Мітрідата VI Евпатора). Теза ж Ю. Виноградова [2, с. 241] про те, що у другій половини II ст. до н. е. Ольвія продовжує видавати проксенічні постанови, що нібито підтверджує автономні права міста, була частково спростована дослідником у його останніх статтях.

Відсутність державних актів Ольвії II ст. до н. е. збільшує питому вагу монетних легенд в історичних розвідках. Прийнято вважати, що перша половина II ст. до н. е. характеризується відносною стабілізацією та деяким економічним зростанням поліса [2, с. 228]. Проте початок цього процесу, вірогідно, був пов'язаний із фінансово-економічною реформою передостаннього десятиліття III ст. до н. е. Отже, цією статтею ми пропонуємо гіпотезу про проведення економічної реформи в Ольвії орієнтовно у 2і 8-216 рр. до н. е. По-перше, реформа передбачала припинення майже неконтрольованої емісії суттєво змізернілих "борисфенів". Тут прийнято багаторазово підтверджений ольвійською просопографією факт завершення карбування "борисфенів" приблизно 218-216 рр. до н. е. (останнім часом до групи вже опублікованих аргументів на користь цієї гіпотези [9, с. 218] додалися нові, що їх належить оприлюднити). Диференти на передостанніх "борисфенах" вказують на магістратів із родів Нікератів та Пантаклів-Клеомбротів. Реформою також уведено в обіг срібло (монети КЛЕ, КРІ, у скороченнях яких також проглядають імена магістратів із родів Нікератів та Пантаклів-Клеомбротів [9, с. 218]). Реформа, вірогідно, передбачала й остаточне розчищення міста від боргів (процес цей, згідно із декретом IPE I2 32, започатковано ще Протогеном). Про це свідчить декрет IOlb 28+29+123+IPE I2 240 на честь синів херсонесита Аполлонія 215 р. до н. е. Окрім того, був уведений податок на жертвоприношення, згідно із декретом IPE I2 76 217-207 рр. до н. е. Економічному зростанню, вірогідно, сприяла й зовнішньополітична ситуація. Окрім, вочевидь, стабілізації стосунків із головними політичними силами Причорномор'я, відносини із місцевими племенами, мабуть, набули помірнішого та порівняно більш цивілізованого стану. Про це свідчить фраза з декрету IPE I2 30, вірогідно, кінця III ст. до н. е.: ".ксї та [бшрс AapЯavouaiv оі T]qз x^pcз paaiАEПз ЈЬKcОpu>з\.." - ".і дари отримують місцеві царі вчасно.". (Зіставлення цієї інформації декрету IPE I2 30 з аналогічною інформацією декрету IPE I2 32 на честь Протогена, що змальовує події 270-240 рр. до н. е., є красномовним). Проте що є головним: в умовах практичної загибелі хори ольвійська держава наприкінці IiI ст. до н. е. обрала новий та ефективний напрям розвитку - міжнародну торгівлю, зокрема з Родосом. Допускається можливість існування якогось договору між Ольвією та Родосом.

Адже занадто велику роль почав відігравати Родос і в релігійній, і в торгово-економічній, і в нумізматичній сфері Ольвії. Керівництво внутрішньополісним реформуванням узяли на себе Нікерати та Пантакли-Клеомброти. Діонісії та Леократіди-Евресибіади, вірогідно, як уже зазначалось, сконцентрувалися на побудові Неаполя та міжнародній торгівлі.

Останнім часом нами введено в науковий обіг ще одне свідоцтво щодо економічного добробуту полісу: на рубежі III-II ст. до н. е. (не пізніше першої чверті II ст. до н. е.) відбувся третій, прикінцевий етап клейміння мірних посудин колегією агораномів (серед агораномів присутній епонім 191 р. до н. е. на ім'я 'HpфpiАoз той фeпvoз з родини Анаксименів-Герофілів). Цей етап клейміння хронологічно збігається з аналогічним у Херсонесі Таврійському [12]. Хронологічний збіг свідчить на користь гіпотези М.Ф. Федосєєва про існування відповідного економічного договору сторін [15].

Як зазначалося вище, в умовах відсутності державних актів Ольвії II ст. до н. е. тлумачення монетних легенд набуває важливого значення. Нижче викладено сучасні погляди на інтерпретацію монетних легенд ВІЕ і ВА ЕІ РН (кінець III - середина II ст. до н. е.) порівняно із традиційними уявленнями, які дослідники пов'язували з місцевими царями. Отже, П.Й. Каришковським [5] виконано зіставлення подій істрійського декрету Inscr. Scythiae Minoris graecae et latinae I. Histria et vicinia I (IScM I) 15 рубежа III-II ст. до н. е. на честь Агафокла, сина Антіфіла та декрету IPE I2 32 на честь Протогена, з огляду на таку гіпотезу, що домінувала на той час, щодо синхронності обох документів. Усе ж дослідником зроблено важливий історичний висновок: цар Ремакс ('PrucЗoз) із декрету IScM I 15, царство якого, ймовірно, розташовувалося в південній частині Дунайсько-Дністровського межиріччя, відігравав набагато значнішу роль для територій Північно-Західного Причорномор'я на рубежі III-II ст. до н. е., ніж вважається [5]. Цей висновок може бути використаний для одного з варіантів інтерпретації легенд ВІЕ і ВА ЕІ РН. Відома гіпотеза В.А. Анохіна [1, с. 48] про інтерпретацію абревіатури ВІЕ ім'ям згадуваного в декреті на честь Протогена царя саїв як ЯaaiAsoc; Ісїтсфс^ои dpnvnз, тобто "Світу царя Сайтафарна" (є близькі гіпотези інших дослідників). Окрім того, дослідник пропонує гіпотезу про читання окремих літер (А, Н) та монограми [1, с. 49 (№ 62)] на монетах серії ВІЕ іменами епонімів декрету IPE I2 32 на честь Протогена, Геродора та Плистарха. Проте серія ВІЕ відстає майже на півстоліття від подій, змальованих у декреті на честь Протогена. Пропонуємо, безумовно, як варіант тлумачення, хронологічно погоджену гіпотезу про віднесення додаткових літер і монограми на серії ВІЕ до епонімів Ольвії 198, 195 та 191 рр. до н. е., відповідно, Артєщбиірос; T[ijйou], navTaKАnз KA[so|jЯpцTo]u, Hpф9iА[oз той 6dvoз] [9].

Що стосується скорочення ВА ЕІ РН, то В. Анохін відносив його до царя Акроси [1, с. 48], а П. Каришковський - до міського царя (згадки про такого відсутні в елліністичній Ольвії; церемоніальна (річна) посада царя відома в Херсонесі). Отже, розглянемо фразу з декрету IScM I 15: "[...тг^] ІкиШсм каї тас; ['E]ААr^6cз nфАЈiз тас; ^caaojEva?];; щn[а Яcai]Asc 'Pr|jcЗov." - ".Скіфію та грецькі міста, підвладні царю Ремаксу.", яка свідчить про могутність царя Ремакса. За аналогією з іншими царями, ця фраза допускає можливість здійснення Ремаксом монетних емісій. До речі, емісія ВІЕ є майже синхронною до декрету IScM I 15. Це, у розвиток гіпотез В. Анохіна, дозволяє запропонувати варіант розшифрування ВІЕ = Яaa^Eoc; т(у lKU0Ov Kai т('EААrivwv - "цар скіфів та еллінів" (маючи на увазі Ремакса чи його попередника (?) або наступника (Фра...?)). Відповідно, ВА ЕІ РН = pa[aiAйoз] ei[pqvnз] 'Pr|[jaЗou], тобто "Світу царя Ремакса". Ця гіпотеза добре підкріплюється антропонімією, оскільки в Ольвії відсутні імена, що починаються на "Р".Вона є співзвучною гіпотезі В. Анохіна [1, с. 48], відповідає історичному висновку П.Й. Каришковського [5, с. 55], до того ж, має історичну аналогію (контрольовані скіфським царем Скілом території майже 250 років тому), також є хронологічно погодженою. Проте гіпотеза потребує обґрунтованішого підтвердження. Відомо, що монети царів Малої Скіфії є дуже рідкісними. Дослідниками неодноразово засвідчено їхню належність не для обслуговування торгівлі, а лише для демонстративних цілей. Монети ж ВІЕ та ВА ЕІ РН відрізняються своєю кількістю. Окрім того, "захоплюватися" розшифруванням скорочень та лігатур слід дуже обережно. Адже ні один із відомих в Ольвії варварських царів не карбував монети із застосуванням абревіатур, лігатур чи скорочень у легендах. Не менш реальним варіантом є відновлення легенд іменами монетних магістратів, які, вірогідно, об'єдналися у групу, що існувала кілька років [1]. На користь цієї гіпотези ми маємо абсолютно правдиве свідчення про порушення річного терміну виконання магістратської посади. Це фраза з більш раннього декрету IPE І2 32 на честь Протогена "...xЈipоaaз ... тріа єтг| auvЈx&з..." - ". керував... три роки безперервно.". До того ж, лігатура РН може означати скорочення імені Гераклід на відміну від НР - Геросон [9]. У побудові відповідної гіпотези звертає на себе увагу присутність на політичних і релігійних теренах Ольвії осіб із роду Гераклідів. На їхню появу вже вказує декрет IPE І2 76 про податок на жертвоприношення (наймолодший член колегії Семи 'НракАєїбпс; EьЯiou) та алтар зі згадкою про цю особу, також посвята (SEG 42:715) орієнтовно 188 р. до н. е. Леона Гераклідова за сина Геракліда. На наш поглад, на рівні наявних матеріалів доцільно зберегти обидва альтернативних варіанти інтерпретації скорочень із переважанням гіпотези про магістратів.

Епонімна формула декрету IPE І2 35 (= SEG 28:647, 2) на честь амісенского кібернета "[iЈpu>jЈvou AnфAAwvo]з (?) той jЈTа noaпфЈov AvaЗafyфpou]..." - "У жрецтво Аполлона, (що був) після Посідея Анаксагоро- ва...", вказує на те, що в Ольвії раніше 105 р. до н. е. вже були роки епонімного божества [11, с. 63]. Як відомо, роки Аполлона пов'язані з відсутністю охочих виконувати почесну посаду епоніма в найскрутніший час. Про те, що Ольвія вже кілька разів була взята ворогами, повідомляє Діон Хризостом у своїй "Борисфенітській промові". Реальна загроза з боку Кримської Скіфії, вірогідно, виникла майже на чверть століття пізніше традиційного уявлення, перервавши порівняно мирні та помірно обтяжливі данницькі відносини з навколишніми племенами, що супроводжувалися навіть емісією срібної монети. Посилення скіфської загрози, мабуть, підтверджується синхронним фактом відбудови захисних стін міста Посідеєм, сином Діонісія (SEG 40:633). Адже ці дії традиційно інтерпретуються як такі, що пов'язані із зовнішньою загрозою [2, с. 160]. Цілком можливо, що навала Скілура (або його батька) дійсно відбулася близько середини ІІ ст. до н. е. та мала згубні наслідки для Ольвії [6, с. 223] (водночас із втратою Херсонесом Північно-Західної хори). Проте згодом стосунки сторін налагодилися та набули, вірогідно, форми протекторату, про що свідчать, наприклад, монети Скілура. Фактично, наступні майже сорок років є "чорною діркою" в лапідарній епіграфіці Ольвії аж до часів "раннього" Мітрідата V! Евпатора. Відсутність державних актів свідчить, вочевидь, про якесь ущемлення Скілуром автономних прав міста. Звертаємо увагу на відсутність імен монетних магістратів на монетах Скілура (на відміну від монет царів Малої Скіфії, що були карбовані в містах Добруджі) [1, с. 111 (№ 323-327)]. Про відсутність матеріальних залишків діяльності колегії агораномів після першої чверті століття ми вже зазначали. Отже, пропонується "робоча" гіпотеза для ІІ ст. до н. е.: відносини Ольвії з місцевими племенами та Малою Скіфією в першій половині ІІ ст. до н. е., вірогідно, були порівняно мирними та не надто обтяжливими. Розгром Ольвії Кримською Скіфією стався, мабуть, у середині століття, подальша нормалізація відносин супроводжувалась ущемленням прав міста. Відносини Ольвії із царями Малої Скіфії, наприклад Акросою [1, с. 50], на жаль, базуються на суто гіпотетичних конструкціях. Загалом щодо ІІ ст. до н. е. слід зауважити, що порівняно з іншими століттями інформації про історичні події в Ольвії замало. Саме тому інтерпретація цих подій є суто гіпотетичною та багатоваріантною.

Останнє десятиліття ІІ ст. до н. е. в політичній історії Ольвії пов'язується з різкими змінами, що їх спричинив протекторат Мітрідата Vl Евпатора. Проте розгляд цього періоду не входить до нашого завдання.