Підношення ладану і воску Ніжинським грецьким братством Київському митрополиту в XVIII ст.: податок чи дар?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підношення ладану і воску Ніжинським грецьким братством Київському митрополиту в XVIII ст.: податок чи дар?

Ткачук В.А.

У другій половині XVII ст. греки в Гетьманщині завдяки підтримці місцевої влади отримали монополію на торгівлю зі Сходом. Однією з найголовніших грецьких колоній кінця XVII ст. став Ніжин. Греки-купці, які приїздили до Ніжина, бажаючи жити звичним для них духовним життям і здійснювати адміністративну та судову функції у своїй спільноті, наприкінці XVII ст. створили братство, спочатку при одному, а згодом - вже при двох грецьких храмах. Інституційно братство підпорядковувалось не ніжинському протопопові, а безпосередньо Київському митрополитуОсновні тези публікації було виголошено на симпозіумі та круглому столі: Simpozionul international. "Cultura traditionalд greceascд оn context european: legдturi cu spatiul romвnesc si cel slav. Axa culturalд Athos - Athena - Sofia - Bucuresti - Iasi - Kiev - Moscova". Iasi, 3-5 noiembrie 2016; XVII Міжнародній науковій конференції "Церква - наука - суспільство: питання взаємодії", круглому столі "Вклади і вкладники в релігійній культурі ранньомодерної України", 29 травня 2019. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАУК). Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 24. Арк. Ы зв.. Історії ніжинської грецької спільноти вчені надавали уваги, але питання традиції щорічної передачі братчиками ладану та воску як податку Київському митрополитові спеціально не досліджувалося. Мета цієї статті - висвітлити традицію церковного оподаткування ніжинських греків у XVIII ст., а також прослідковувати випадки, коли податки виконували функцію церковного дару. ладан податок митрополит

У "синодальному" XVIII ст. до регулярних грошових зборів Київського митрополита належали: солодові, мирові, столові, надіслані від протопопів, хрестових намісників, монастирів. Окремий дохід становили так звані "ставленические дела" - від видачі грамот на будівництво та освячення храмів, антимінсівТам само. Оп. 153. Спр. 18. Арк. 8. Шпачинский Н. Киевский митрополит Арсений Мо- гилянский и состояние Киевской митрополии в его правление (1757-1770 г.). К., 1907. С. 120121, 373-374.. Втім, однією з основних статей доходу Київської кафедри у XVIII ст. були "венечные сборы" ("квитовые"), які збирали за вінчання на весіллях. Наприклад, у середині XVIII ст., за митрополита Арсенія (Могилянського), перелічені збори робили тричі на рікПрилежаев Е. Новгородская Софийская казна. СПб, 1875. С. 62.. Ніжинські ж греки не сплачували всіх цих податків, але заміняли їх щорічним внеском митрополиту певної кількості воску та ладану. Появу цієї традиції у ніжинських греків ми датуємо 1714 р. Тоді Київський митрополит Іоасаф (Кроковський) визначив для Ніжинського братства "квитовой доход, яко духовное дело, тилко воском и ладаном, пол каменяУ XVIII ст. на Лівобережній Україні один камінь дорівнював 15,725 кг, див.: Сидоренко О. Історична метрологія Лівобережної України XVIII ст. К., 1975. С. 159. ладону, камень воску; якож и належитость рочная тоею ж вагою, а так совокупивши рочную дань и квитовую повинно будет братство в год привозити, два камени воску, камень ладану до Церкви Нашей Катедральной"Федотов-Чеховский А. Акты Греческого нежинского братства и магистрата. К., 1884. С. 19. М. Шпачинський помилково вважав, що цю традицію було започатковано 1733 р.: Шпачин- ский Н. Киевский митрополит Арсений Могилянский... С. 125.. Після інтронізації на Київський престол у 1731 р. це визначення підтвердив архієпископ Рафаїл (Заборовський)Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Ф. 160. Спр. 1130. Арк. 8-8 зв.. Зазвичай щороку віск і ладан для Київської кафедри доставляли софійському екклесіарху. У 1785 р. ніжинські греки перейшли під юрисдикцію Чернігівського архієпископа і з наступного року почали щорічно привозити віск і ладан уже до ЧерніговаХарлампович К. Нариси історії грецької колонії в Ніжині (XVII-XVIII ст.). До історії національних меншостей в Україні / підгот. тексту, післямова, коментарі: Є. Чернухін, О. Морозов. Ніжин, 2011. С. 60., тривало це щонайменше до 1845 р. Часом замість ладану постачали дерев'яне маслоДержавний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО). Ф. 101. Оп. 1. Спр. 3441. Арк. 1-36., а одного разу - в 1801 р. - ладан замінили смирною (миррою)Там само. Спр. 3430. Арк. 5.. Зникнення ж цієї традиції ми пов'язуємо зі згасанням грецької комерції в регіоні і в колонії, зокрема протягом першої половини XIX ст.

Причин, чому ж греки почали сплачувати податок ладаном і воском, а не грошима, як увесь клір митрополії, нам поки що остаточно встановити не вдалося. Для Київської митрополії така практика не була характерною, а сплата податку в натуральній формі (наприклад, податок у вигляді куниць - так зване "куничне") на той час вже була неприйнятною. Підкреслимо, що навіть київська громада греків не мала подібної традиції, отримуючи "венечные памяти" з Києво-Братського монастиряЦДІАУК. Ф. 127. Оп. 169. Спр. 118. Арк. 3-3 зв.. Як виняток можна вказати на сплату солодових зборів у формі "пивных солодов", які Київський архієпископ Варлаам (Ванатович) 1728 р. наказав замінити грошовим зборомІР НБУВ. Ф. 301. Спр. 603. Арк. 462..

Київська митрополія у XVIII ст. отримувала небагато подібних за формою церковних зборів. У Слуцькій архімандрії була давня традиція щорічного фіксованого збору воску для місцевих православних храмів, який надходив від орендарів слуцької митниціПринагідно дякуємо Ульяновському В. І. за люб'язне вказання на цю справу: Нацыяналь- ны гістарьічньї архіу Беларусі. Ф. 146. Воп. 2. Спр. 21. Арк. 2779-2778 адв.; там само. КЦК-20. Воп. 1. Спр. 464. Арк. 1-1 адв.; там само. Спр. 173. Арк. 1-5 адв.. Крім того, у парафіях митрополії інколи здійснювався церковний грошовий збір під назвою "викадка", який робився під час всеношної. Священик із дияконом перед дев'ятою піснею канону, здійснивши кадіння перед іконостасом, вирушали кадити по церкві і, проходячи повз парафіян, приймали від них грошові пожертви. Збір же цей був призначений виключно для священнослужителівЗнаменский П. Приходское духовенство в России со времени реформы Петра. Казань, 1873. С. 681; Граевский И. Киевский митрополит Тимофей Щербацкий // Труды киевской духовной академии. 1910. № 7. С. 470.. У деяких монастирях митрополії ставили спеціальну скриньку для пожертв на ладан і віск (цілком можливо, що такі скриньки могли існувати і в парафіях)ІР НБУВ. Ф. I. Спр. 585. Арк. 7.. У церковних братствах за погану поведінку накладали штраф у вигляді ладану або (частіше) воскуШустова Ю. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства (15861788): источниковедческое исследование. М., 2009. С. 83. В Уніатській Київській митрополії цього часу консисторський суд так само міг призначити спокутування провини сплатою воском: ЦДІАУК. Ф. 1040. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 332 зв.. У другій половині XVII ст. також зафіксовано випадки надання грошової милостині від московського царя українському духовенству: "На свечи и на ладан и на вино "ЦДІАУК. КМФ-7. Оп. 1. Спр. 391. Арк. 1.. Ладан також могли персонально дарувати у храми для здійснення поминання за померлихТам само. Ф. 127. Оп. 1024. Спр. 3435. Арк. 1-1 зв.; Щоденник Андрія та Федора Кир- нецьких, священників Свято-Миколаївської церкви с. Ховзовки Глухівського повіту Новгород- Сіверського намісництва (грудень 1787 - жовтень 1788 рр.) / упоряд. та вступна ст. І. Ситого. Чернігів, 2006. С. 28..

Тогочасні аналоги регулярного принесення ладану й воску як податку можна побачити серед грузинських горійських і тбіліських купців і ремісників. Так, у 1703 р. цар Іраклій I спеціально призначив повинності для кріпосних купців, офіруваних на користь Кватехевської обителі: "Купец Гогиджанашвили должен был "доставлять ежегодно монастырю две литры воску и две литры ладану", купцы Маминашвили и Мамулашвили "должны были доставлять монастырю воску, пол литры ладану и две связки хлопковых нитей (фитили для свечей)""Цит. за: Месхиа Ш. Города и городской строй феодальной Грузии XVII-XVIII вв. Тбилиси, 1959. С. 207.. Припускаємо, що така практика могла бути і на Балканах і в Греції, звідки її й було запозичено.

Отже, постає питання: чому греки обрали саме таку форму розрахунку з митрополитом, і чи це була їхня ініціатива? Логічним було би припустити, що це зумовлено тим, що, з одного боку, греки спеціалізувалися на продажу ладану й воску, а з другого - Софійська кафедра потребувала цих товарів для богослужіння. Наприклад, схожий за походженням податок сплачували митрополитові київські рибалки ще у другій половині XVII ст.: "на Софийской дом десятую часть рыбы сколько у кого в добыче будет рыб"ІР НБУВ. Ф. 312. Спр. 430П. Арк. 51.. На території Гетьманщини греки, безперечно, були монополістами з продажу ладану, тому така форма розрахунку для них була абсолютно виправданою. У Ніжині був основний центр його продажуЦДІАУК. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 765. Арк. 1^2; там само. Спр. 842. Арк. 7 зв. - 8; там само. Ф. 57. Оп. 1. Спр. 39. Арк. 712 зв. - 713; Там само. Спр. 341. Арк. 2-3., також ладан активно продавали і в РомнахТам само. Ф. 786. Оп. 1. Спр. 3. Арк. 72.. Місцевим значно дешевшим аналогом ладану був ялівецьЛьвівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. Ф. 3. Спр. 815. Арк. 22 зв.; ІР НБУВ. Ф. 301. Спр. 576 Л. Арк. 45. Співвідношення ціни ладану і ялівцю можна побачити за витратами Києво-Межигірського монастиря за липень 1737 р., зокрема за половину каменя ялівцю було заплачено чотири золотих, а за фунт ладану - п'ять золотих і три шаги, див.: Кузь- мук О. Межигірська старовина: нариси з історії Києво-Межигірського в ім'я Преображення Господнього чоловічого монастиря в XVI-VIII століттях. К., 2014. С. 232.. У джерелах трапляються згадки про місця закупівлі ладану: КонстантинопольЦДІАУК. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 9571. Арк. 7-7 зв.; Там само. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 1518. Арк. 2-3., ГалацДАЧО. Ф. 101. Оп. 1. Спр. 2346. Арк. 4-5.. Привозили ладан у Гетьманщину в бочках на возахЦДІАУК. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 7605. Арк. 3-3 зв. і фурахТам само. Спр. 514. Арк. 70., мірою ваги був пуд, фунт або турецька окаІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 3946-4008. Арк. 173.. Зазвичай ладан доправляли каравани разом з іншими заморськими товарами, бакалією, кумачем, різним дріб'язкомЦДІАУК. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 1518. Арк. 16-17; Там само. Спр. 1655. Арк. 40 зв.; там само. Спр. 765. Арк. 1-2; там само. Спр. 514. Арк. 70.. Наприклад, у лютому 1737 р. грек із польського містечка Дунаївців Іван Юр'їв віз до Ніжина на продаж синій купорос, ладан, мигдаль та люльки для курінняТам само. Спр. 654. Арк. 13..

На відміну від ладану, віск як товар для продажу греків особливо не цікавив. Закупівля воску грецькими купцями в ГетьманщиніТам само. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 1964. Арк. 7-7 зв.; Там само. Спр. 2994. Арк. 2-4. й подальший його експорт у джерелах фіксується вкрай рідкоТам само. Ф. 54. Оп. 4. Спр. 25. Арк. 19.. Те саме можна сказати і про його імпорт (з Волощини)Там само. Оп. 3. Спр. 6077. Арк. 3-3 зв.. Тому греки не брали воскобоєнь на відкупЯк виняток можна вказати на Пантелеймона Мазаракія - представника козацької старшини грецького походження, який 1736 р., крім усього іншого, взяв на відкуп у Ніжині воскобійню: ЦДІАУК. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 7566. Арк. 21-22 зв..

Отже, зв'язок між головними товарами грецької комерції і формою податку простежується лише частково і може стосуватися тільки ладану. Основною причиною обрання такої форми оподаткування, найімовірніше, була звична для греків практика, але не можна відкидати і її смислове навантаження.

Для нас пріоритетною є спроба реконструкції смислового значення цього податку для митрополита і братчиків. Визначити його доволі складно, адже ані братчики, ані митрополит не залишили письмових рефлексій щодо цього. Усі джерела з цієї теми мають лише характер звітів, реєстрів, що зберігали інформацію про сплату або несплату податку та його розміру. Незважаючи на це, аналіз слововжитку, моделей поведінки, жестів, виявлених під час сплати податків (відображених у джерелах), дозволяє певною мірою відповісти на порушені запитання.

Звертає на себе увагу та обставина, що вже у цитованому вище положенні 1711 р. про оподаткування ніжинських греків, підготовленому в митрополичій канцелярії, утверджувалася амбівалентна природа цього церковного збору. З одного боку, щорічне підношення було справді податком і окреслювалося як "рочная дань", з іншого - пожертвою, "духовным делом".

Серед численних "сухих" звітів про подібні до цього податки звертають на себе увагу ті випадки, коли підношення називали "даром". Так, у рапорті 1764 р. Ніжинського грецького братства на ім'я Київського митрополита Арсенія (Могилянського) повідомлялось: "обыкновенно подлежащий на Катедральную Вашого ясне в Богу преосвященства святия Софии Премудрости Божия в Первопрестольную Соборную Церковь Дар [виділення наше - В. Т.] воску два пуду и Ладанъ еденъ пудь"ЦДІАУК. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 3583. Арк. 2-2 зв.. Тут виразно видно, що братство кваліфікує цю сплату як дар. З боку митрополичої кафедри ця традиція також могла осмислюватися подібним чином. Але особливо показовим, на нашу думку, є випадок відмови кафедри приймати такий дар. У 1751 р. Ніжинське грецьке братство внесло, як і зазвичай, свою щорічну плату воском і ладаном, але у відповідь отримало невтішного листа. У ньому йшлося про те, що "понеже с того присланного ладану и воску пять фунтов не явило да в том же ладану каменцев малых целый фунт сискался", і "дар тотъ обикновенно от вас прислан обмана учинена". На додачу до листа братство отримало фунт "камушков".Там само. Арк. 16 зв. У Гетьманщині влада боролась із ввезенням неякісного ладану. Тогочасною мовою неякісний ладан називали "фальшивым" або "бракованным", а високого ґатунку - "чистым": ЦДІАУК. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 9218. Арк. 37-39 зв.; Там само. Спр. 3840. Арк. 6. Братчики вибачилися за цей казус, пояснюючи його не злим умислом, а непорозумінням, виправдовуючись при цьому, що: "состоящей и избранный и определений особливо нарочитый до Воску и Ладану смотритель [у грецькому братстві - В. Т.] належний Человек в той должности находящейся до двадцати лет во всякой исправности и без погрешности"ЦДІАУК. Ф. 59. Оп. 1020. Спр. 3583. Арк. 17-18.. За свідченням ієродиякона Амвросія, який служив на той час у Ніжинській грецькій церкві, братству довелося заплатити 10 рублів за надісланий митрополитові неякісний ладанТам само. Спр. 2013. Арк. 8-8 зв. Зауважимо, що довіряти інформації, наданій ієрод. Ам- вросієм, необхідно із застереженням, оскільки він на той час перебував у складних стосунках з ніжинськими братчиками, через судові тяжби, пов'язані з Косьмою, архімандритом афонської лаври св. Афанасія, який тоді розповсюджував часточки фальшивого Животворящого Древа. Ієродиякон Амвросій у цій справі виступив за обвинувача, а братство, навпаки, на початку слідства намагалось захистити архімандрита, див.: ЦДІАУК. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 2065. Арк. 1-56..

З одного боку, наведена цитата свідчить, що і митрополит, і братчики взаємно визначили щорічну плату воском і ладаном як дар. Вимога ж Київської кафедри замінити неякісний ладан на якісний вказує на сприйняття цього акту реципієнтами дару як церковного збору. В такому разі чи не було вживання слова "дар" у цьому випадку простою грою слів, яка не має нічого спільного з церковним даром? На нашу думку, ні. Тут ми бачимо сприйняття підношення воску і ладану як податку і церковного дару водночас. Отже, даруючи ладан і віск митрополиту, братчики могли таким чином висловлювати свою вдячність за пастирську опіку над братством та архіпастирські молитви, як це ми читаємо в документах, пов'язаних із такою практикою: "под покровительство много мощних вашего Яснее в Богу преосвященства молитв и архипастырскому благословению да пребудем"Там само. Оп. 127. Спр. 3583. Арк. 2-2 зв.. Беручи до уваги традицію церковних пожертв воском і ладаном, можна думати, що і цю практику підношення необхідно класифікувати як колективний церковний дар. Тож основною інтенцією у "дарувальників"/"платників податків", на нашу думку, могла бути молитва за живих і померлих. Подарований віск і ладан, очевидно, використовували під час богослужінь у Софії Київській. Зазначимо також, що ніжинські греки зарекомендували себе і як жертводавці Софійської церкви, офіруючи в її різницю дорогий богослужбовий одягІР НБУВ. Ф. І. Спр. 2444. Арк. 31 зв..

З іншого боку, цілком очевидно, що така практика підношення була лише одним із видів церковного податку, необхідного для функціонування кафедри, своєчасна сплата якого сприяла також лояльному ставленню митрополії до ніжинських греків. Однак наголосимо на тому, що в Київській митрополії XVIII ст. сплата столових солодових, мирових грошей на користь кафедри розумілась виключно як податок: "далисмо шагов чтири до складки"ЦДІАУК. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 7б. Арк. 1., "столовие денги взимать" та "присылать"ЦДІАУК. Ф. 127. Оп. 1020. Спр. 80. Арк. 1; Там само. Оп. 1024. Спр. 403. Арк. 2., "за свои приход платил в казну его преосвященства"Там само. Оп. 1020. Спр. 421. Арк. 1..

Таким чином, наш висновок може бути суголосний з метафорою, винесеною у назву книги д-ра І. Скочиляса про церковні податки в Київській митрополії ХШ-ХУШ ст., який окреслив їх як "дар любові"Скочиляс І. "Дар любові": Куниче (катедратик) у Київській митрополії XIII-XVIII століть. Львів, 2013.. Тож церковний податок ніжинських греків міг залишитися лише формальним податком, але він трансформувався у церковний дар, завдяки якому здійснювалося літургійне поминання грецької спільноти Ніжина.

Размещено на Allbest.ru