Постать Богдана Хмельницького в роки національно-визвольної боротьби XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

кафедра Всесвітньої історії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Основи наукових досліджень»

на тему:

«Постать Богдана Хмельницького в роки національно-визвольної

боротьби XVII століття»

Керівник:

кандидат історичних наук,

доцент Гуменюк А. О.

Кам'янець-Подільський - 2020



Зміст

Вступ

Розділ1. Походження, дитинство та юність Богдана Хмельницького

Розділ 2. Становлення гетьманату Хмельницького та розгортання національно-визвольної боротьби

2.1 Причини виникнення повстання

2.2 Пошук союзників та перші бойові дії

Розділ 3. Наступний етап бойових дій, спроба утвердження династії Хмельницьких у Європі та пошук нових союзників

3.1 Берестецька битва

3.2 Спроба утвердження династії Хмельницьких у Європі

3.2 Жванецька облога

3.3 Союз з Московським царством та підписання Березневих статей

Розділ 4. Елементи внутрішньої політики Богдана Хмельницького

Розділ 5. Проблематика відносин гетьмана і козацьких старшин

Розділ 6. Завершення національно-визвольної боротьби

Висновки

Список використаної літератури

хмельницький визвольний повстання козацький



Вступ

В даній курсовій роботі зроблено спробу зобразити історичний портрет гетьмана Богдана Хмельницького, виставити оцінку його діяльності та визначити його роль у політичному житті України XVII століття.

Великий гетьман доклав значних зусиль для сприяння становленню національної ідеї на теренах України, та закликав український народ до боротьби за свої права проти нещадної експлуатації загарбників.

Завдяки діяльності цього відомого українського полководця, було не тільки зроблено спробу створити нову могутню державу на політичній карті світу XVII століття, а й можливість наштовхнути власний народ до піднесення своєї національної гідності.

Обрана тема була і є досить актуальною, адже Богдан Хмельницький є одним із найвідоміших історичних постатей в історії України.

Ця неоднозначна та суперечлива особа привертає значну увагу дослідників української національно-визвольної боротьби середини XVII століття, починаючи з таких великих корифеїв української історії як

М. Грушевський, І. П. Крип'якевич, М. І. Костомаров, І. Огієнко, та сучасних дослідників таких як: В. А. Смолій, В. С. Степанков, І. Стороженко, В. Горобець, Т. Чухліб, В. М. Горобець, В. В. Степанков, Ю. А. Мицик, В. А. Чехович, В. В. Кривошея та ін.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступає національно-визвольна боротьба під проводом гетьмана Богдана Хмельницького середини XVII століття.

Предметом дослідження виступає аналіз історичного портрету гетьмана Богдана Хмельницького, оцінка його діяльності та ролі у політичному житті України XVII століття.

Метою даного дослідження є - за допомогою використаних матеріалів та публікацій проаналізувати діяльність гетьмана Богдана Хмельницького, по-новому висвітлити його роль у визвольній боротьбі українського народу і в становленні та формуванні такої держави, як Гетьманщина.

Хронологічні межі проведеного дослідження: 1596 - 1657 рр.

Географічні межі дослідження: територія Української козацької держави (Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства, Запоріжжя), землі Речі Посполитої, Московського царства та Кримського ханства, територія придунайських князівств.

Задачі даної курсової роботи:

- ознайомити із біографічними відомостями Б. Хмельницького;

- розкрити становлення Б. Хмельницького як політичного діяча;

- вказати причини початку національно-визвольної боротьби;

- проаналізувати хід основних бойових операцій під час національно-визвольного руху на теренах України XVII століття.

- показати зовнішньо- і внутрішньополітичне становище Козацької держави часів гетьманату 1648-1654 рр.;

- подати характеристику стосунків між гетьманом та його оточенням;

- зобразити зовнішньополітичні плани гетьмана Хмельницького;

- показати основний вклад гетьмана Б. Хмельницького в історію України;

У використаних джерелах докладно аналізовано події національної революції XVII століття, діяльність Богдана Хмельницького, загальне соціально-політичне і економічне становище держави Гетьманщини та її положення на міжнародній арені.

Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи:

- проблемно-хронологічний метод;

- метод системного аналізу;

- структурно-функціональний метод,

- історико-порівняльний метод;

- метод ретроспекції;

Також у роботі використано принцип історизму, а також задіяно принцип об'єктивності, системності та альтернативності.

Практичне значення даної роботи - матеріали даного дослідження можна використовувати на уроках історії України в середніх навчальних закладах, для підготовки семінарських та практичних занять студентів ЗВО тощо.

Структура роботи складається з 6-ти розділів та 6-ти підрозділів, 29-ти сторінок тексту та списку використаних джерел і літератури.



Розділ 1. Походження, дитинство та юність Богдана Хмельницького

Богдан (використовується подвійне ім'я Богдан-Зиновій) Хмельницький народився 6 січня (27 грудня) 1596 року на хуторі Суботові Київського воєводства, що підкорялося тоді Речі Посполитій (зараз Черкаська обл., Україна), в сім'ї чигиринського підстарости Михайла Хмельницького, котрий стояв на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом і в його родича - Івана Даниловича. [2]

Про батька Великого гетьмана достеменно невідомо. Існують версії, що Михайло Хмельницький прибув до Чигирина як представник Івана Даниловича, і став засновником тутешніх нових поселень, а за його старанну службу 1616 року король наділяє підстаросту-сотника пущею біля річки Тясмин, де і було закладено Суботів, що неподалік Чигирина. [1]

За Іваном Крип'якевичем родина Хмельницьких походила з селища Хмельник, що на Перемишлі. Відкритим питанням залишається і походження власне самого гетьмана, адже немає чітких доказів того, ким насправді був Хмельницький за національністю - поляк [3], білорус [4], чи все ж таки українець.

На нашу думку, польська версія походження здається більш ближчою до правди, аніж інші дві, адже свідченням цього є родовий герб Богдана Хмельницького - Сирокомля, із зображенням білого, або золотого хреста на червоному тлі. Він сягає своїм корінням XIV ст., адже вперше згадується 1354 року. Схожий герб носили близько ста шляхетських родів. [2] Тому цілком можливо що в їх число входили і Хмельницькі.

Що стосується шляхетського походження Хмельницького то, на наш погляд, виникають сумніви, адже згодом унаслідок баніції (позбавлення всіх високих постів і вигнання за межі держави) Михайло Хмельницький втрачає свій титул. [2]

Зростаючи, малолітній Богдан займається самоосвітою, а згодом починає навчатися в одній із парафіяльних шкіл Києва, поки 1608 року Станіслав Жолкевський не засновує Латинську школу у місті Львові, і не запрошує сина свого доброго знайомого Михайла Хмельницького переїхати туди на навчання. [1]

В даній школі Богдан проходив 5 років навчання під керівництвом найкращих вчителів. Тут вивчалися суспільні науки та мови. Варто звернути увагу на те, що майбутній гетьман мав неабияку тягу до вивчення іноземних мов (що потім значно допомогло йому у майбутніх дипломатичних місіях). Він вільно розмовляв багатьма мовами, крім цього, досконало знав латинську. [1] Також тут, завдяки своїй дружелюбній натурі, Богдан отримує вірних друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит Петро Могила, котрий навчався тут в Львівській братській школі. [1]

Закінчивши навчання та повернувшись в рідний Чигирин Богдан опиняється у вирі політичних подій. [1] Ще 1596 року було придушено козацьке повстання Северина Наливайка, що у повній мірі показало всю бурхливість політичних настроїв тогочасного українського суспільства. Відбувалося загострення відносин із Річчю Посполитою. Дана обставина створила якісне підґрунтя для виникнення нових разючих протистоянь, а ті, в свою чергу, до масового відтіку простих людей до Запорожжя та їх інтенсивного покозачення, адже саме козаки постали захисниками тих інтересів, котрі неабияк сколихнули простий народ, який прагнув відстояти свої права на свободу. [1]

В душі молодого Богдана, що із неабияким захопленням спостерігав за даними подіями, все більш розросталася жага до встановлення справедливості, а знайомство із Петром Конашевичем Сагайдачним, знаменитим полководцем волелюбних козаків, визначило його подальшу долю - він став козаком. [1]

Разом із Сагайдачним Богдан стає учасником походу на Москву 1618 року, де проявляє себе як справжній воїн, і навіть стає рятівником людського життя! Це був порятунок королевича Владислава, котрий надовго його запам'ятає та буде поважно ставитися до гетьмана аж до самої смерті. [1]

7

Повернувшись на українські землі Богдан Хмельницький продовжує приймати активну участь у військових діях - служить в кінноті свого батька, та є учасником битви під Цецорою 1620 року проти турецьких загарбників. [1]

На жаль, даний бій виявився нерівним - на полі битви Михайло Хмельницький помирає, а його сина захоплено у турецький полон. Саме завдяки клопотанням колишніх побратимів старого «Хмеля», 1622 року Богдана було викуплено із турецького ярма та повернено додому, де молодий козак служить в Чигиринському полку. [1]

Про період життя Хмельницького в Чигирині дуже мало відомостей. Відомо тільки, що після смерті батька Богдана, його мати, Анастасія Федорівна, одружилась вдруге на польському жовнірі і відбула з ним до Білорусії, полишивши свого сина самотужки справлятися з тим, що зоставив після себе її колишній чоловік. Тут Богдан показав себе справжнім господарем, адже доклав чимало зусиль задля зміцнення та процвітання отриманих ним володінь, а 1625-го року він одружується на сестрі свого військового побратима Якима Сомка - Ганною, та створює власну сім'ю. [1]

Але спокійне господарське життя було не для славного козака! Богдана постійно кликала вільнолюбива Січ, а досконале знання воєнної справи і запеклих козацьких ворогів - Кримського ханства і Туреччини, лише ще більше розпалювало жагу молодого бійця до повернення на Запоріжжя. [1]

Там Хмельницький бере активну участь у козацьких морських походах, а згодом і сам починає очолювати їх, що значно підносить його авторитет як здібного воїна в очах своїх побратимів. А коли розпочалася хвиля селянських повстань 1630-1638 рр. під проводом Бута, Острянина та Гуні, Хмельницького призначають військовим писарем при наказному гетьмані Іванові Барабашеві, а згодом - чигиринським сотником. Як писар-дипломат він веде переговори із самим королем Владиславом IV. [1]

Таким чином можна зробити висновок, що під час цих подій майбутній гетьман постає глибоко освіченою та мудрою особистістю, вправним господарем своєї землі і блискучим воїном на військовому поприщі. Саме в цей час розпочали своє формування його лідерські позиції, котрі яскраво виділяли постать молодого козака серед свого оточення, і, відповідно, готували йому велике майбутнє.



Розділ 2. Становлення гетьманату Хмельницького та розгортання національно-визвольної боротьби

2.1 Причини зародження повстання

Після повернення з Європи, куди Хмельницький відправився у зв'язку із козацькою воєнною експансією проти Іспанії на допомогу французьким частинам [1], він довідується, що за його відсутності на родинний хутір Суботів став заявляти свої права польський магнат О. Конецпольський (що використав для цієї мети черкаського підстаросту Д. Чаплинського). [3]

Це супроводжувалося жорстокими діями з боку Чаплинського - він безчинно увірвався в дім сім'ї Хмельницьких, жорстоко побив синів Богдана та став причиною смерті його дружини (та, не витримавши жорстокої долі, важко захворіла і згодом померла). [1]

Тоді Хмельницький був змушений шукати пояснень у самого короля Польщі, але той, під тиском настроїв значної частини свого оточення, польських магнатів, не зміг допомогти розгніваному підданому та врегулювати дану ситуацію. [1]

Припускаємо, що після даного випадку політичні погляди Хмельницького докорінно змінюються - він був глибоко вражений зневагою з боку польської сторони, та зрозумів, що таким ставленням польська влада «власноруч» підбурює власний народ до виникнення все нових конфліктів між звичайними громадянами і представниками польської влади, і фактично - налаштовує його проти себе. Сотні простих українців своїм скрутним становищем яскраво засвідчували цей факт, тому Хмельницький, бажаючи відновити справедливість, вирішує перейти на бік цієї «ображеної більшості», яка була більш аніж невдоволена такою діяльністю Польщі. [1]

Саме тоді Богдан Хмельницький, маючи високу авторитетність у своєму середовищі, піднімає усенародне гасло про возз'єднання знедоленого народу, тобто починає готувати всенародний рух за національну ідею, що був би спрямований проти іноземної асиміляції, насамперед - проти Речі Посполитої.

На що майбутній гетьман отримує позитивний відгук в свою сторону, і уже в грудні 1647 року, разом із сином Тимошем, Богдан Хмельницький прибуває на Запорізьку Січ, де починає готуватися до повстання… [1]

Спільна військова рада, що складалася власне із запорожців та значної частини реєстрових козаків, у лютому 1648 року обирають гетьманом Богдана Хмельницького, вручивши новообраному «вождю» Війська Запорізького клейноди. [1],[5] Це дозволило йому тепер уже публічно виступити перед всім народом із закликом до ведення боротьби.

2.2 Пошук союзників та перші бойові дії

У пошуках союзників, котрі б виступали ворогами для польської сторони, Богдан Хмельницький обрав Кримське ханство. Але тут можна сказати, що гетьман дещо прорахувався, адже на протязі даного «союзу» татари те і робили, що ставали лише на заваді у козацького війська - нерідко виступали зрадниками, мародерами уже визволених козаками сіл та містечок, а основною їх метою була не союзницька допомога, а жага до наживи. [1] На інший погляд, такий крок з боку Богдана Хмельницького все ж таки був правильним, адже колись, уже побувавши у татарському середовищі [1], він добре вивчив всю специфіку і норов татарських військ, і добре усвідомлював, що в іншому випадку татари із радістю перейшли б на ворожу сторону, та завдали б ще більшої шкоди козакам, вдаривши їм «у спину» з південних територій. Тому для успішного ведення боротьби не потрібно було «обтяжувати» себе появою ще одного небезпечного ворога. [1]

Заручившись підтримкою на міжнародній арені, об'єднане козацтво (війська запорізького та полків реєстрових козаків [5]), котре піднялося на заклики Хмельницького, уже в травні 1648 року розпочало бойові дії під Корсунем та Жовтими Водами, де показало всю повноту міці своїх сил, вщент розгромивши війська Потоцького та Калиновського - основні підрозділи польського війська. [1]

Успішний початок воєнних дій яскраво свідчив про те, що на той час уже добре відчувалася рука Богдана Хмельницького не лише як провідного «керуючого», але і як талановитого полководця, що докладав значних зусиль для спрямовування невгамовного прагнення українського народу до посилення національно-визвольної боротьби на теренах своєї держави. [1]

Також в даних битвах, поруч із Хмельницьким, великої значущості набирають такі кращі представники козацтва як - Кривоніс, Нечай і Богун. Саме з їх допомогою було виграно битви під Пилявцями (1648), Батогом (1652), Жванцем (1653) і Зборовом (1649). Можна сказати, що початок національно-визвольної боротьби мав майже бездоганний початок, і навіть програна битва під Берестечком (1651), через зраду тих же «неблагонадійних» татар, не підірвала бойового настрою козацького війська, а навпаки зміцнила його. А унікальна тактика ведення відкритого бою, що характеризувалася демонстративними атаками, знаменитими засадами, «почастинним» розгромом ворога, грала велику роль у наступних військових операціях та виокремлювала постать гетьмана Хмельницького серед полководців козацької України. [1]

Коротко розглянемо Пилявецьку битву 28 червня 1648 року, яка яскраво характеризує факт нарощення могутності козацтва на початку національної боротьби - значну роль тут відіграв високий рівень воєнного мистецтва, котрий був пов'язаний із вдосконаленням тактик ведення бою після Жовтоводської та Корсунської кампаній. І звісно, не можемо не вказати на те, що тут беззаперечно вагому роль було віддано особистісним якостям полководця Хмельницького, котрий блискуче прорахував ведення бойових дій.

Для ведення бойових дій було створено авангард з чотирьох козацьких полків під керівництвом М. Кривоноса, який протягом трьох тижнів до виходу на арену бойових дій забезпечив контроль над комунікативними центрами ворога, успішно захопивши їх, зробивши так, що польська сторона, підступивши до Старокостянтинова, змушена була відійти до Пилявців, і опинитися в цілковитій ізоляції. [9]

Головною метою для гетьмана Богдана Хмельницького стає знищення деморалізованого стану ворога за допомогою його невигідного розташування і труднощів із веденням бойових дій. Адже опинившись у даному становищі нормальне ведення бою вважалося для противника майже неможливим. [9]

Гетьман вирішує здійснити свій задум за допомогою сил татарських військ, запросивши Іслама Гірея ІІІ вислати своє підкріплення, що він і здійснює, переправивши свої частини до центру бойових дій. Тим часом польська сторона, вочевидь, побоюючись, що козаки згодом отримають підмогу і стануть переважною силою, вирішують активізувати наступ і чим швидше захопити козацький стан до приходу татар, спираючись на перевагу своєї озброєної кінноти. [9] Але це було марним - поляки не встигли захопити козацькі загони до приходу татар, і були змушені залишитися ні з чим. Важливу роль у їхньому програші зіграв психологічний фактор - польські війська були настільки залякані даним становищем (адже не мали уявлення як протистояти набагато сильнішій армії противника), що вирішили не відступати, а обрати дещо інше, більш ганебніше - втечу з поля бою. [9]

Це свідчить про те, що Богдан Хмельницький добре знав про деморалізований стан польських сил, тому намагався додати морально-психологічного тиску, всіляко залякуючи ворога нарощенням своїх сил, аби благополучно завершити дану битву на користь козаків. [9] Цікаво, що прикладі Пилявецької битви можна зазначити, що те, що тут яскраво відображені якості Богдана Хмельницького як талановитого психолога, котрі були його невід'ємною особистісною рисою.

Після неминучого програшу Польща, зрозумівши значну міцність козацького війська яке не на жарт погрожувало своєю могутністю, вирішує піти на компроміс. Тому, 21 листопада 1648 між Річчю Посполитою та

Богданом Хмельницьким було підписано угоду про перемир'я, що передбачало відведення козацьких військ назад до Запоріжжя, із визнання ним влади польського короля. [10] Тобто, таким чином поляки вирішили убезпечити себе від подальшого знищення, відвівши козацькі частини подалі від своїх територій. Але тут виникає цікаве запитання, чому ж гетьман Хмельницький погодився піти на зустріч інтересам ворога, коли міг би, проігнорувавши даний факт, посилити бойові дії і остаточно перемогти його сили, завершивши свою головну місію - знищення Речі Посполитої? Це питання наразі залишається відкритим.

Не можна оминути увагою і облогу Збаража, що відбувалася з 20 липня по 21 серпня 1649 року. В кінці червня Богдан Хмельницький та його підрозділи рушили від Білої церкви до Старокостянтинова, де дислокувалися польські війська. Хмельницький доручив полководцю Д. Нечаю здійснити наступ на Меджибіж і, таким чином вийти в тил військ ворога і забезпечити його оточення з усіх сторін. [9]

Нечай здобув Меджибіж, але до поляків вже встигла надійти звістка про наближення козацьких сил на чолі із Богданом Хмельницьким. Знову у середовищі польських військ запанувала паніка, і армії почав загрожувати розвал, тому головнокомандування вирішило відступити, і 30 червня зупинилося в Збаражі - найпотужнішій фортеці того часу. Командування польськими загонами перебрав Я. Вишневецький, котрий сховав частину війська у фортеці, а іншим наказав збудувати добре укріплений табір. [9]

Тим часом посольство гетьмана, за його наказом, зустріло татарську підмогу біля Чорного лісу та рушило до стін Збаража. Ставши табором на південь від Збаражської фортеці, об'єднані козацько-татарські війська тримали облогу над поляками цілих сім тижнів, але Хмельницькому довелося скасувати її, в зв'язку із укладанням нового мирного договору… [9]

На цей раз, 5-6 серпня 1649 року було підписано Зборівський договір, значну роль у підписанні якого грав сам кримський хан Іслам-Гірей, користуючись власними корисливими планами щодо цього. Адже сприяючи становленню автономії Гетьманщини, яку і передбачав даний акт, Кримське ханство та його протектор, Османська імперія, отримали б безперешкодний доступ до захоплення і встановлення свого контролю над послабленими південними територіями Речі Посполитої, а для успішного виконання цього задуму лише було потрібно підтримати гетьмана Богдана Хмельницького. [9]

Сам же гетьман звісно здогадувався про дані геополітичні інтереси свого союзника, тому вміло користувався послугами хана, жваво використовуючи кримсько-татарське військо у своїх інтересах. [9]

Погодимось із тим, що попри все, союз України із Кримом мав велике значення, адже він значно допомагав у вирішенні складних військових операцій на користь козацтва. [9] Тому ми просто не можемо звинувачувати гетьмана Хмельницького у недалекоглядності у виборі вдалого союзника, але водночас і не можемо сказати що тут не обійшлося без негативних моментів що були сказані вище.

За умовами Зборівського договору, Гетьманщині надавалася певна частин завойованих територій, відбувалося збільшення реєстрового козацтва, надання переваги господарюванню на даних землях православних українських шляхтичів, але з умовою, що гетьманським урядом втрачалися Зв'ягельський, Любартівський, Миропільський, Остропільський, Барський та ін. полки. [11]

Вперше, за історію українсько-польських відносин за XIV - XVII століття, Річ Посполита визнала статус автономії підвладних їй земель. Де-факто виникла козацька держава із назвою «Військо Запорізьке». Та, на жаль, значну частину цих здобутків було зведено нанівець Білоцерківським мирним договором 1651 року. [11]

Отже, у підсумку можна сказати, що причиною виникнення національно-визвольної боротьби стало невдоволення українською стороною несправедливими діями з боку Речі Посполитої, що призвело до ведення активних бойових дій, значна перевага яких була на боці козаків - захисників цих інтересів. Велика роль «на зорі» даного визвольного руху надавалася гетьману Хмельницькому, котрий виважено розпоряджався своїми військовими силами, спираючись на вигідних союзників, змушуючи ворога йти на компроміси, котрі допомогли утворити козацьку державу Військо Запорізьке та закласти підвалини зростання її політичної могутності.



Розділ 3. Наступний етап бойових дій, спроба утвердження династії Хмельницьких у Європі та пошук нових союзників

3.1 Берестецька битва

Масштабна битва під Берестечком відбулася 18-30 червня 1651 року із польськими військами, котрі нахабно порушили умови Зборівського договору та почали наступ на Військо Запорізьке. Знову ж таки на допомогу козацтву прибуває кримський хан, але через релігійні причини (мусульманське свято Курбан - Байран) татарське військо було деморалізоване, і вже не могло вести оборону козацько-селянських військ Богдана Хмельницького, тому битва завершилась поразкою козацьких сил та перемогою Речі Посполитої під проводом Яна Казимира. Сторони понесли значні втрати. Цього ж року було підписано і Білоцерківський договір, котрий не задовольняв вимоги козацтва і став причиною битви під Батогом. [3]

3.2 Спроба утвердження династії Хмельницьких у Європі

Богдан Хмельницький прагнув одружити свого сина Тимоша на молдавській принцесі Розанді, донці господаря Молдавії Василя Лупула (про цей намір гетьман повідомив Василеві ще у 1650 році), адже цей союз був би вигідним у зовнішньополітичних планах його держави Війська Запорізького, таким чином зміцнивши співробітництво з Молдавією та Придунайськими князівствами Трансільванією і Валахією, підвищити династію Хмельницьких у Європі [12], надавши їй впливовості і авторитетності.

Для цього гетьман Хмельницький сміливо порушив умови Білоцерківського договору, адже той фактично не давав нічого позитивного стороні Війська Запорізького. [12]

Але цим планам завадив один нюанс. Річ в тім, що на руку Розанди уже претендували впливові союзники, з одного боку - польський магнат М. Калиновський, а з іншого - за наказом Високої Порти, сам турецький султан! [12]

Розігралася справжня драма, але так чи інакше, гетьман Богдан Хмельницький усе ж таки домігся цього важливого політичного союзу, котрий, попри всю свою вигоду, розпалив гнів правителів Трансільванії і Валахії та призвів до виникнення конфлікту («Ясська змова»). [12]

Даний факт ще раз підтверджує те, що Богдан Хмельницький був розсудливим керівником своєї держави. Зігравши таку політичну «гру» він планував закріпити владу своєї новоутвореної держави та зміцнити і підвищити її значення на міжнародній арені.

3.3 Жванецька облога

У вересні 1653 року відбулася облога Жванця. Польський король Ян Казимир ІІ Ваза прибув зі своєю армією на Поділля, де зустрівся із українсько-татарським військом котре щільно оточило ворога. [13]

Сподіваючись розбити ворога добре знаною «тактикою виснаження», Богдан Хмельницький був упевнений в швидкій капітуляції польських військ, тому відмовився вступати до генерального бою, зваживши на ненадійність татарських союзників. [13]

Тим часом Ян Казимир та Іслам-Гірей (без прямої участі гетьмана Хмельницького) підписують сепаратний мир 16 грудня. [13] Згідно з цим миром відбувалося скасування Білоцерківського договору 1651 року і відновлена чинність Зборівського договору Криму з Річчю Посполитою. [13]

Ця обставина змусила Богдана Хмельницького зняти облогу, запевнивши сторони, що Жванецький договір поляків і татар його ні до чого не зобов'язує. Фактично Крим зраджує свого союзника, і гетьман був змушений знову вдатися до пошуків нового «побратима». [13]

3.4 Союз з Московським царством та підписання Березневих статей

На нашу думку, рішення гетьмана Хмельницького, щодо звернення за допомогою до Російського царства після поразки під Жванцем було не надто вигідним, але гетьман був змушений піти на таке, адже дані дії були спричинені зовнішньополітичними факторами - вищевказану «змову» Польщі із Кримом.

Переяславська рада 1654 року, офіційно затвердила рішення Земського собору у Москві від 1 жовтня 1653 року щодо воз'єднання козацької України з Росією, що в подальшому створило сприятливі умови імперському урядові для асиміляції значної частини Лівобережжя та в тому числі для його безпосереднього впливу на гетьманат і все запорізьке козацтво. [1]

Остаточне закріплення україно-російських відносин відбулося підписанням Березневих статей 27 березня 1654 року. Хоча у цих статтях все ж таки козацькій державі і була надана певна автономія (що вже значило про неповну підпорядкованість російському цареві), проте це не грало значної ролі. [6] Дане рішення спричинило виникнення нових суперечок серед козацьких старшин і особи гетьмана, що негативно позначилося на внутрішньому стані державного апарату.

Дана тема так і залишається гарячою дискусією поміж вченими, котрі по-різному оцінюють недоліки та переваги даного договору. [6]

Отже, таким чином Берестецька битва не дала позитивних наслідків для козацької сторони, а Жванецька облога показала всю безнадійність мати дипломатичні стосунки як із Кримським ханством, так і Річчю Посполитою.

Щодо утвердження династії Хмельницьких, то тут можна сказати, що дана спроба була не надто вдалою, адже лише загострила зовнішньополітичні стосунки Гетьманщини.

Укладення союзу з Російським царством встановило певну залежність Війська Запорізького від російського царя, що у подальшому не несло нічого доброго для української сторони.

Розділ 4. Елементи внутрішньої політики Богдана Хмельницького

У внутрішньому житті новоствореної держави - Війська Запорізького, гетьман Богдан Хмельницький користується особливою політикою.

Важливо вказати той факт, що саме за гетьманства Богдана Хмельницького приділялася значна увага адміністративній організації козацького війська. Тут гетьман Хмельницький виступав новатором - була створена нова форма адміністративного управління, а діяльність регіональної козацької старшини (яка поступово нарощує своє значення під час бурхливих перетворень XVII ст.) сприяє розвитку та розбудові козацької держави. [1],[5]

В цей же час за гетьмана Хмельницького утверджувалася якісно нова модель соціально-економічних відносин та відбулися суттєві зміни у формах земельної власності і соціальній структурі суспільства, що сприяло піднесенню економічного розвитку Гетьманщини. [1],[5]

Крім цього діяльність Богдана Хмельницького має безліч позитивних сторін таких як, наприклад, відстоювання прав церкви та духовенства, розбудова монастирів та наділення їх земельними ділянками, зростання ролі селянства тощо. [6]

Завдяки виваженим заходам Богдана Хмельницького щодо розбудови могутньої козацької держави, на політичні карті світу могла б з'явитися нова країна з якою могли б рахуватися всі її противники.

Попри вищезазначені позивні зміни, не обійшлося і без деяких нюансів у політиці гетьмана, на які необхідно звернути увагу. Прикладом цього може слугувати те, що в даний період відбувалося наростання гострих суперечностей між козацькою верхівкою [5], спостерігалося збільшення числа козацького реєстру, організовувалося придушення виступів народних мас проти гетьманської адміністрації. [1]

Також Хмельницький запровадив обов'язкове виконання трудової повинності серед селян, що було не цілком зрозуміло, адже постає питання - хіба народ не очікував скасування тих же трудових повинностей після звільнення від польського гніту? [1]

Можливо, таким чином Богдан Хмельницький вважав, що саме такі заходи сприяли б загальному розвитку Гетьманщини.

Отже, у висновку можна з упевненістю сказати, що внутрішня політика проведена гетьманом Хмельницьким в загальному мала позитивний характер, оскільки відбувався інтенсивний розвиток соціально-економічного становища Гетьманщини, проте дані зміни принесли з собою і ряд деяких суперечностей, таких як наприклад, загострення стосунків із козацькою верхівкою, їхньою невиваженою діяльністю, яка призводила до виступів простого населення, та збільшення козацького реєстру, що дещо обмежувало виокремлення власної військової сили Війська Запорізького.



Розділ 5. Проблематика відносин гетьмана і козацьких старшин

Важливу роль у політичному житті Гетьманщини грали відносини між гетьманом Хмельницьким та його оточенням. На перший погляд, гетьман мав беззаперечний, всіма визнаний авторитет, але поступово у середовищі гетьманського оточення починається ряд деструктивних процесів, котрі, на нашу думку, в загальному мали вельми негативний відтінок як для внутрішньої так і для зовнішньої політики держави Війська Запорізького.

Доказом цього є те, що ще на світанку національно-визвольної війни в козацько-старшинському середовищі існували певні відмінності у поглядах на тактичні і стратегічні дії щодо методів ведення боротьби, а чотири полковники на чолі із Кривоносом навіть склали опозицію проти гетьмана Хмельницького - серед членів даних опозиційних сил були й ті, хто під його керівництвом у липні 1648 року здійснювали успішні бойові операції. [7]

Причому ще однією із причин виникнення даної конфронтації між гетьманом і старшиною, на нашу думку, може виступати його дещо необдумана діяльність.

Так, наприклад, спираючись на думку деяких вчених, таких як, наприклад, Степанков В. В., простежуємо те, що Богдан Хмельницький, через прагнення зосередити у своїх руках необмежену владу і небажання рахуватися з думками козацької більшості, створює власне угруповання з обраних козацьких старшин, зробивши це, за словами дослідника: «на основі не меритократії, а родинних зв'язків і свояцтва, що виявилося грубою політичною помилкою» [5].

Тому, погоджуючись з даним твердженням, ми можемо сказати, що Богдан Хмельницький, оточивши себе «потрібними» людьми, які були далекими від політики, позбавив козацьку більшість приймати участь в управлінні державою, таким чином спричинивши швидке падіння свого авторитету серед козаків, та призвів до руйнації державного апарату (адже найближче оточення гетьмана просто не мало необхідних навиків управління державою).

Таким чином, ми можемо стверджувати, що прагнення гетьмана Хмельницького відокремитися від козацької більшості призвело до ще більшого загострення суперечностей між ним, як особою гетьмана, та його оточенням, що, в свою чергу, спричинило падіння його раніше «непохитного» авторитету.

Крім цього варто зазначити й те, що дане угруповання стало серйозною перешкодою на шляху до розбудови козацької держави. Це чудово демонструє той факт, що коли влітку 1657 року Богдан Хмельницький, користуючись своєю провідною роллю у державі, утверджує свого сина Юрія спадкоємцем булави, аби започаткувати монархічну форму правління на території Гетьманщини, [5] але наштовхується на опір своїх же близьких прибічників, які, за твердженням Степанкова В. В.: «не лише не стали опорою встановлення монархічної влади династії Хмельницьких, а після смерті гетьмана, розв'язавши громадянську війну, перетворилися на промоторів політичної катастрофи козацької України» [5].

У підсумку з'ясовуємо, що стосунки козацької старшини та Богдана Хмельницького були не найкращими, і це було глибоко трагічним явищем, адже постійне наростання протиріч у панівних колах вельми негативно впливало на подальший розвиток держави-Гетьманщини, котра була створена ціною титанічних зусиль. Вагому роль тут відігравали як і особисті прорахунки гетьмана на рахунок свого оточення, яке складалося із недалекоглядних діячів, так і настрої провідних козацьких старшин, діяльність яких нерідко йшла проти інтересів свого «вождя» ? гетьмана.



Розділ 6. Завершення національно-визвольної боротьби 1654 - 1656 роки

Гетьманщина і Москва веде спільні воєнні дії проти Речі Посполитої.

Відбувається Охматівська битва 1655 року, а ще наприкінці 1654 року, військо Речі Посполитої на чолі з коронними гетьманами С. Потоцьким,

С. Лянцкоронським, і С. Чарнецьким та К. Тишкевичем зі спільним татарським військом розпочало свій наступ на південно-західну територію Української держави. [14]

Припинивши захоплення Умані - найважливішого пункту оборони козацького війська де були розташовані полки І. Богуна, Потоцький вирушає на зустріч козацькому війську гетьмана Хмельницького, котре поспішало на допомогу Умані, і уже вночі між ними розгортається битва. [14]

Спочатку спостерігалася перевага польських військ, корі успішно прорвали лінію оборони та захопили козацьку артилерію, але завдяки значним зусиллям козакам вдалося відтиснути польські гарнізони із свого табору. [14]

Союзники ж Польщі - татари, спокійно стояли осторонь, обравши позицію спостерігача над виснаженням обох армій. А тим часом погіршувалося ведення активних бойових дій. Першопричиною цьому стали несприятливі погодні умови - лютий холод спричиняв неможливість запастися припасами питної води, і через що дану битву назвали «Дрижиполем». [14]

1 лютого козацькі сили проривають кільце польських військ. Силами полковника Пушкара та уманськими загонами Богуна поляки були успішно розбиті. Розгорнуто вдалий наступ у кампанії козацьких військ Хмельницького 1655 року, яка завершилася облогою Львова та взяттям Любліна. [14]

Але для козацької сторони сталося непередбачуване - їхній новий союзник Російська держава зненацька йде на поступки Речі Посполитій, що було спричинено її страхом перед нарощенням могутності Швеції, котра активно укріплювала свої позиції на тлі ослабленої війною Польщі, та заважала планам царського уряду на рахунок територій Прибалтики. [14]

24 жовтня 1656 року між представниками польського та російського уряду було підписано Віленське перемир'я, при умові, що цар Росії має стати королем після смерті Яна Казимира ІІ, а поляки в свою чергу, вимагали від царя гарантію надання всіх прав і привілеїв католикам Речі Посполитої, а також реалізацію королівських повноважень у державі особисто, без намісника. [14]

Проте даний договір не дав очікуваних результатів - Польща опинилася в оточенні ворогів, а Росія отримала міжнародну ізоляцію та ускладнення стосунків із Гетьманщиною, адже козацтво навіть не було допущене за стіл переговорів у Вільно! [14]

Гетьман Хмельницький був особисто ображений таким вчинком з боку царя Олексія Михайловича, тому він приєднався до Раднотської коаліції (Швеція, Трансільванія, Бранденбург, Литва) що була створена проти Речі Посполитої. [15]

Але, на жаль, продовжити активні бойові дії гетьману Війська Запорізького не вдалося. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький важко хворіє - ця хвороба вельми погіршила його загальний фізичний стан, і престарілий гетьман, перебуваючи в оточенні недовірливої старшини та нерадивих союзників, прекрасно розумів, що Гетьманщина опинилася у вкрай складному становищі, вийти з якого стало вкрай складно.

Проте він покладав надії на свого наступника, свого сина Юрія Хмельницького, котрого він затвердив майбутнім гетьманом ще на Чигиринській раді [5],[16], адже сподівався, що його син продовжить розпочату ним боротьбу, і довершить кровопролитну війну за визволення українського народу, але цьому бути не судилося…

Недомовини серед козацької старшини сягають краю, наростає загроза загальної розрухи. А 6 серпня (27 липня) цього ж року, Великий гетьман України, Богдан Хмельницький, помирає. Його поховали у рідному Суботові, в Іллінській церкві.

Після смерті Хмельницького настає сумна доба занепаду української державності, руйнація укріплених колишнім гетьманом земель, та кровопролитні війни по всій території України - доба Руїни 1657-1686 років.

Підсумовуючи вищесказане ми висуваємо припущення, що зрада Москви, зумовлена підписанням нею Віленського перемир'я, падіння авторитету Богдана Хмельницького, та відсутність належних продовжувачів його справи, котрі б знову активізували національно-визвольний рух на теренах України, мало негативні наслідки як для тогочасної української держави, так і для її народу - Українська революція, розпочата 1648 року завершилася.

Глибокий трагізм цього полягає в тому, що задум Богдана Хмельницького побудувати на теренах України міцну державу, котра б існувала зі своїми власними установленими порядками і не залежала від тих чи інших держав, провалилася, так і не ставши реальністю, а українцям так і не вдалося втілити в життя свою українську національну ідею в зв'язку із погіршенням внутрішньо- і зовнішньополітичної ситуації що склалася навколо Гетьманщини після смерті гетьмана.



Висновки

Національно визвольна боротьба 1649-1657 років, що була започаткована видатним полководцем гетьманом Богданом Хмельницьким переросла в національну революцію та підняла усенародне повстання проти польських загарбників, що супроводжувалося такими визначними битвами як битва під Корсунем, Жовтими Водами, Пилявцями, Зборовом, Збаражем, Батогом та Охматовом і рядом інших змагань, котрі показали всю повноту козацьких сил та призвели до утворення і зміцнення такої держави як Гетьманщина, або Військо Запорізьке, значну роль в управлінні якого грала постать Богдана Хмельницького.

Завдяки «твердій руці» непохитного та рішучого полководця Хмельницького новостворена країна почала зростати в соціально-економічному плані, мала блискучу військову організацію і намагалася встановити міцні позиції на зовнішньополітичній арені, проте на заваді цьому постали певні суперечності між гетьманатом та козацькою старшиною, відмінність поглядів на ведення боротьби та загальна політична ситуація того часу.

Гетьман був змушений йти на поступки та компроміси із ворожими сторонами задля поліпшення політичного становища козацької держави та продовження визвольного руху спрямованого проти поневолення та експлуатації українського народу гнітом головного противника - польської влади.

Не завжди задуми гетьмана втілювалися в життя, як от спроба побудувати могутню військову державу з котрою б рахувалися сусідні країни, а також залучення до співробітництва, на перший погляд, надійних союзників, котрі нерідко мали свої плани щодо козацтва.

Постать Богдана Хмельницького як талановитого полководця, дипломата, стратега і відомого політичного діяча Європи XVII століття є уособленням любові нескореного українського народу до волі, свободи і самовизначення, його вічної боротьби за традиційні цінності української нації.

Роль гетьмана Хмельницького в історії України величезна, про що свідчать чисельні факти та аргументи наведені багатьма відомими дослідниками.

Отже, гетьман Богдан-Зиновій Хмельницький може по праву вважатися одним із провідних діячів свого часу та заслуговує належного ставлення до його політичних прагнень та задумів, які попри всі недомовленості безумовно мали велике значення для нашої історії.



Список використаної літератури:

1. Історія України в особах: IX-XVIII ст., Київ: вид-во «Україна», 1993. -ст. 297-300;

2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Богдан_Хмельницький [Електронний ресурс];

3. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет: наукове видання / НАН України. Інститут історії України. - К.: Темпора, 2009. - 680 с.

4. Paul R. Magocsi, A History of Ukraine, Toronto: University of Toronto Press, 1996. - 784 с.

5. Степанков В.В., Становлення політичної еліти Гетьманщини в період революції ХVІІ ст. // Український історичний журнал. - 2016. - №6, - ст. 87-112;

6. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/history/3819 [Електронний ресурс];

7. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини / НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. -- К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. - 452 с;

8. https://pidruchniki.com/16990319/istoriya/natsionalno-vizvolna_viyna_pid_kerivnitstvom_bogdana_hmelnitskogo [Електронний ресурс];

9. Стороженко І.С., Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини ХVІІ століття, Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. держ. ун-ту, 1996 - 2007.;

10. Степанков В.С., ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Богдан [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.;

11. Чехович В. А., Зборівський договір 1649 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] -- К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998 - 2004.

12. В.Горобець, Т.Чухліб, Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба, Київ: вид-во "Наукова думка", 2004, - 310 с.;

13. Крип'якевич І.П., Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф.П. Шевченко, І.Л. Бутич, Я.Д. Ісаєвич, - 2-е вид., виправлене і доповнене.- Львів: Світ,1990, - 408 с. ("Пам'ятки історичної думки України") ISBN 5-11-000889-2

14. Мицик Ю.А., ОХМАТІВСЬКА БИТВА 1655 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010, - 728 с.: іл.;

15. Горобець В.М., ВІЛЕНСЬКЕ ПЕРЕМІР\'Я 1656 Р. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.;

16. Степанков В.С., ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Богдан [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013, - 688 с.: іл.;

Размещено на Allbest.ru

...