Передумови розвитку природничої освіти в Україні першої половини ХІХ століття

Постановка проблеми. У вітчизняній науці посилюються тенденції до здобуття гуманітарної освіти, проте сучасний рівень виробництва, потреба сучасного суспільства в посилені змісту природничої освіти вимагають активізації та інтеграції природничо-наукової підготовки, оскільки знання, набуті в процесі вивчення природничих дисциплін мають відображати стан природничо-наукового світогляду особистості, рівень розвитку сучасного виробництва, сприятиме соціально-економічному добробуту в цілому.

Відтак, виникає потреба звернутися до накопиченого історично- педагогічного досвіду щодо реформування вітчизняної природничої освіти, зокрема, і вищої природничої освіти. Цінним є історико-педагогічний досвід розвитку природничої освіти періоду ХІХ - початку ХХ ст., де вплив розвитку науки, суспільно-політичних, соціально-економічних передумов сприяли розвитку вітчизняної природничої освіти, що інтенсивно відбувалось починаючи від елементарних уявлень про природу до здобуття Нобелівських премій в галузях природничих наук.

Особливості розвитку вищої освіти розглядалися такими вченими, як В. Алексєєв, С. Балашов, О. Глузман, М. Долішній, С. Дорогунцов, Й. Завадський, В. Куценко, С. Струмилін, К. Суботіна, Т. Шульц, Б. Шелегеда, В. Щетинін та інші.

Окремі аспекти розвитку природничої освіти висвітлено в історико-педагогічних дослідженнях Л. Березівської, Н. Побірченко, Л. Попової. Проблеми історії розвитку природничих наук розкриті у дослідженнях Т. Гармаш, Л. Кочубей, Ю. Павленко, С. Рудої. Дослідження розвитку природничої освіти в Україні у ХІХ - ХХ століттях зроблені такими науковцями О. Барліт, О. Литвиненко, А. Мартін О. Притюпа, В. Омельчук, З. Саф'янюк та ін.

У науковому доробку Л. Гуцал висвітлено передумови розвитку шкільної природничої освіти на Правобережній Україні (друга половина ХІХ століття), О. Притюпою розкрито передумови розвитку природничої освіти на Єлисаветградщині у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

Оскільки у наукових працях роблено фрагментарний аналіз передумов розвитку вищої природничої освіти в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття, мета статті полягає в обґрунтуванні передумов розвитку природничої освіти у досліджуваний період.

Зазначимо, що у природознавстві поступово складалися передумови для нових великих наукових революцій, що почалися у кінці XVIII - першій половині XIX століття різних галузях природничо-наукового знання. Зазначимо, що більшість природничих наук виокремлюються із філософії. Так, ідеї представників німецької класичної флософії Е. Канта, Ф. Шеллінга і Г. Ґеґеля вплинули на розуміння природи та активізували її дослідження. Ф. Шеллінг розробляв філософію природи, де природа виступала самостійним предметом дослідження. Як зазначає В. Лисий, досягненням філософії природи Ф. Шеллінга було привнесення діалектики в розгляд природи та її явищ. Ф. Шеллінг визначив необхідною умовою дослідження природи пошук в природі динамічних реальних протилежностей. Тим самим його філософія природи перетворюється в ідеалістичну діалектику природи. Фрідріх Шеллінг теж не сприйняв онтології як частину філософської системи і його система включала в себе натурфілософію. Чи не вирішальним став той фактор, що Ф. Шеллінг усе своє наукове життя захоплювався природознавством[ 8, с. 110].

Водночас, Ґ. Геґель у "Філософії природи" вказує, що природа є відчуженням логічної ідеї, її продуктом, а саме: "Філософія природи звично розглядається як нова наука; це, зрозуміло, правильно в одному сенсі, але неправильно в іншому. Адже вона стара, настільки ж стара, як взагалі саме розмірковування про природу (вона не відрізняється від останнього), вона навіть давніша від фізики. "Фізика" Аристотеля, наприклад, є швидше філософією природи, ніж фізикою. Лише новітньому часові належить відокремлення однієї від іншої цих двох гілок розгляду природи" [1, с. 9].

Отже, відбувається проникнення діалектики в науку взагалі і в природознавство зокрема. В системі природничих наук, таких як хімія, фізика, біологія, що вивчають взаємоперетворення енергії і видів речовини. У геології виникає теорія розвитку Землі, в біології зароджується еволюційна теорія Ж. Ламарка, розвиваються такі науки, як палеонтологія, ембріологія. На час смерті Ж. Ламарка і народження Ч. Дарвіна ідеї непостійності навколишнього світу дедалі більше заволодівали головами вчених світу. Ессенціалізм як струнка теорія поглядів відживав свій час, і його місце ставало незаповнюваним. Тим часом галузі знань людства розширювалися і з'явилися нові напрями [5]. педагогічний природничий освіта

Відтак, наукові розвідки та відкриття У. Томсон, А. Ампера, Ж. Ламарка, Т. Шванна, Ч. Дарвіна, П. Кюрі, М. Складовської-Кюрі розширили зміст та теоретичні засади природничо-наукових знань, сприяли залученню молоді до вивчення природничих дисциплін, розвивали прагнення до власних відкриттів. Наголосимо, що все це сприяло високому рівню викладання природничих дисциплін у вищих навчальних закладах, оскільки тогочасні університети були не тільки центрами наукових досліджень, й здійснювали підготовку фахівців. У результаті наукових відкриттів клітинної теорії, закону збереження і перетворення енергії, теорії еволюційного вчення, природознавство піднімається на якісно новий ступінь і стає дисциплінарно організованою наукою, тобто наукою про предмети і процеси, їх походження і розвиток.

Становлення вітчизняної вищої природничої освіти пов'язано з початком освітньої реформи 1802-1804 рр. і відбувалось в центрах промислово розвинених регіонів. У 1802 році утворено Міністерство народної освіти, у 1804 році вийшов перший Статут Російських імператорських університетів та Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам [9, с. 51]. Харківський університет мав у своєму складі чотири відділення - словесне, етико-політичне, лікарське (медичне) і математичне. Київський університет складався з філософського (з 1834 р.), юридичного (з 1835 р.), медичного (з 1841 р.) факультетів [14].

Зазначимо, що у 1834 р. на базі трирічного педагогічного інституту при Київському університеті Св. Володимира розпочалася підготовка вчителів природознавства і географії для гімназій та повітових училищ. Пізніше, з 1859 р., в університеті на 2-річних педагогічних курсах почали готувати вчителів природознавства та географії для реальних училищ. Природничу освіту надавали на природничих відділеннях математичного факультету. Також на медичних факультетах вище зазначених університетів здійснювалась ґрунтовна природничо-наукова підготовка, зокрема, викладали такі навчальні дисципліни як неорганічна хімія, органічна хімія, біологія, анатомія та фізіологія, пізніше біохімію, мікробіологію. У структурі Новоросійського університету (Одеса) діяли три факультети - історико-філологічний, фізико-математичний і юридичний, з 1900 року відкрито медичний факультет [4].

Сприяли розвитку природничої освіти в Україні наприкінці 60-х років ХІХ ст. діяльність товариства дослідників природи при Київському,

Новоросійському і Харківському університетах. Загалом 13 з'їздів природознавців, які відбулися в Росії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., відіграли велику роль в об'єднанні вітчизняних природознавців і в координації їх колективної роботи. В Статуті товариства були узагальнені основні цілі й завдання. Так, передбачалось: сприяти розвитку природничих наук загалом; розповсюджувати природничонаукові знання в Україні; консолідувати вітчизняних учених.

В січні 1869 р., рівно через рік після проведення Першого з'їзду дослідників природи, який ухвалив рішення про заснування при університетах товариств природознавців, фізико-математичний факультет Харківського університету подав до обговорення підготовлений за пропозицією ради університету "Статут товариства дослідників природи при Харківському університеті" [11].

Цей статут був затверджений міністром народної освіти. Товариство дослідників природи при Харківському університеті розпочало свою діяльність 6 вересня 1869 року. Воно складалося з почесних, дійсних членів і членів- співробітників. До його складу входили майже усі професори-природники фізико-математичного факультету Харківського університету. Фізико- математичний факультет мав на той час кафедри хімії, геології, мінералогії, зоології, ботаніки. Членами товариства стали не лише вчені, вже відомі своїми працями, а й зовсім молоді природознавці, зокрема й студенти [6].

Поштовхом до вивчення природничих дисциплін, розвитку природничої науки стали з'їзди природознавців. Багато в чому сприяло це зростанню інтересу до природничих наук, який намітився серед наукової спільноти. Перші з'їзди природознавців і вчителів у Києві в 1861 та 1862 рр., відіграли важливу роль у формуванні природничої освіти та педагогічної думки в Україні. Організацією з'їздів вчених-природознавців займався професор Київського університету К. Кесслер.

К. Кесслер звернувся із запрошенням до природознавців, що мешкали в різних містах країни, взяти участь у майбутньому з'їзді. Разом з професорами А. Роговичем, К. Феофілактовим, учителями В. Девієном і Г. Рупневським була складена програма занять природознавців під час з'їзду, в якій оговорювалася мета з'їзду - сприяти викладанню природничих наук в навчальних закладах, переважно в гімназіях, а також науковим контактам членів з'їзду [7, с. 20-22].

Отже, за наслідками перших з'їздів природознавців актуалізувалося впровадження природничої освіти у класичних гімназіях, відбулося покращенням викладання природничих наук, оскільки насамперед випускники гімназій здобували вищу освіту. Заслугою з'їздів природознавців було об'єднання науковців даної галузі та популяризація природознавства.

На нашу думку, політичні та економічні передумови є достатньо визначальними у процесі розвитку природничої освіти у другій половині ХІХ - початку ХХ ст., оскільки за умови розбудови сільськогосподарського й промислового виробництва, з'явилася необхідність у природничих знаннях, елементарних практичних сільськогосподарських навиків тощо. Зазначимо, що розвиток природничих наук зумовлював і активне впровадження наукових доробків у діяльність промисловості, сільського господарства та медицини, що потребували ґрунтовних знань з фізики, хімії, біології. Вітчизняні хіміки початку ХІХ ст. свої зусилля спрямовували, насамперед, на задоволення практичних потреб народного господарства.

Прикладом є діяльність Ф. Гізе, автора унікального підручника з хімії для студентів, дослідника природних багатств Харківщини, хіміка-практика. Зауважимо, що розроблений Ф. Гізе новий метод видобутку селітри мав важливе значення для розвитку однієї з найважливіших галузей господарства та промисловості Російської імперії початку ХІХ століття. Селітра була основним складником при виготовленні пороху, міцної горілки, крім того селітра використовувалася в медицині, була необхідним реагентом при очищенні золота та срібла, а кінець ХІХ століття відкриває нові можливості селітри в як мінерального добрива [12, с. 16].

Зауважимо, що земельна реформа 1861 р. стала початком збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, що створило об'єктивну необхідність отримання природничо-наукових знань, відповідно виникає потреба викладання природничих дисциплін, які сприяли б практичному вирішенню проблем розвитку сільського господарства на науковій основі.

Отже, політичні події, які відбувалися у державі (скасування кріпацтва, загальнодержавна лібералізація, розгортання революційно-демократичного руху та ін.) більшою мірою стали передумовою розвитку природничої освіти у середній школі, а й створили підґрунтя для розвитку вищої природничої освіти в університетах.

До кінця царювання Миколи І влада, поступаючись суспільному впливу, у 1852 р. відновила викладання природознавства в школі після 24-річної заборони. Згідно з циркуляром від 14.05.1852 р. стали відкриватися при гімназіях і повітових училищах реальні класи, реальні відділення з дещо більшою питомою вагою технічних предметів і природничої історії [7, с. 16].

Природознавство було введено до навчальних планів гімназій, що дозволило в подальшому опановувати природничими дисциплінами на університетському рівні. Ми враховуємо думку Т. Собченко наголошує на значенні піднесення революційного руху в країні, що зумовили посилення реакційності державної освітньої політики, наслідком чого стала заборона викладання природознавства в державних школах (1871 р.), оскільки урядовими колами воно розглядалося як "неблагонадійне" (причина безбожності, матеріалізму, розумового розбещення, опора суспільної смути) [10, с 15].

Отже, в першій половині ХІХ століття склалися всі передумови для розвитку природничої освіти та науки, зокрема накопичення системи знань з різних природничих наук, виокремлення різних наукових природничих напрямів. Разом з тим, потреби сільського господарства та промисловості, зумовили розвиток агрономії, садівництва, ветеринарії, цукрового виробництво, хімічної промисловості у подальшому потребувало у якісній природничій освіті та науці.