Становлення національної свідомості українського народу в контексті розвитку державності: окремі

Ключові слова: національна свідомість, Україна, держава, народ, Київська Русь, козак, Запорізька січ, незалежність, політизація, національно -визвольний рух, політична партія.

національна свідомість український державність козацтво

Процес формування національної свідомості українського народу, на жаль, ще не дійшов до свого завершення навіть сьогодні. Українські прапори, що маячать на дахах житлових та адміністративних споруд, синьо-жовті мости у кожному селі чи місті, наспіви гімну України на кожному кроці, що звучать з уст населення... І це далеко не повний список спроб відтворення національно-патріотичних настроїв українців. А варто б задуматися, де ці настрої були протягом років незалежності, коли гімном розпочиналися тільки важливі масові заходи, а прапор вивішували у святкові дні та в дні вседержавної жалоби, а про мости чи інші прояви патріотизму і думки не було.

У наш час між собою зіткнулися інтереси трьох різних поколінь, а саме: покоління, сформоване в умовах тоталітарного режиму, виплекане ідеями марксизму та ленінізму; покоління, що зростало під пильним оком комуністичної партії та покоління, народжене у незалежній країні. Інтереси цих поколінь дуже відрізняються між собою, адже суспільство радянське і мріяти боялося про те, що теперішня молодь навіть не цінує. Отут і відбуваються сутичка національних свідомостей, непорозуміння, конфлікти, що призводять до моральних, психологічних та етичних розладів. Зіткнення поглядів у межах якоїсь певної родини не викликає бурхливої реакції з боку оточуючих, а коли ці протистояння відбуваються на державному рівні, тоді починають виникати бурхливі реакції населення, незадоволення з боку зарубіжних країн, що призводить до зародження національного руху, а ще гірше - війни. Саме тому формуванню національної свідомості потрібні служити уроки історії нашого краю, щоб у майбутньому ми змогли їх уникнути, не повторити.

Формування патріотичної свідомості українського населення вже давно стало предметом досліджень багатьох відомих науковців. Першим спробу охарактеризувати цей процес зробив М. Грушевський, котрий описав історичну необхідність рівності українців з іншими націями, зокрема росіянами та розкритикував тих, хто не вірив у єдність своєї країни. Передісторія формування національної свідомості українців знайшла свої відображення у роботах В. Дорошенка. У наш час цією проблемою займаються Карлова В. (досліджує особливості та суперечності розвитку національної свідомості), Головатий М. (аналізує державну само ідентифікацію України в процесі реалізації національних інтересів), Куц Ю. (характеризує національну свідомість крізь призму державотворчих процесів в Україні), Свідзинський А. (розкриває проблеми формування нації та держави в сучасній Україні), тощо.

Отже, проблема формування національної свідомості знаходиться в процесі активного обговорення, пошуку вирішення основних питань. Проте, ще не дослідженні повною мірою причини, рушійні сили, поштовхи, що дають початок її становленню, не узагальнені етапи формування.

Саме тому необхідністю сучасної історичної науки є ґрунтовне дослідження основних історичних подій, фактів та явищ, що протягом всієї історії нашої держави були передовою ланкою у формуванні національної свідомості українського народу. Таким чином, метою нашого дослідження є історичний аналіз основних національно-визвольних рухів в Україні як стимуляторів державотворчих процесів та їх значення у становленні національної свідомості населення.

Національна свідомість - це система знань та уявлень про свою націю, про її історичне минуле й сучасне, розуміння матеріальної й духовної культури, знання рідної мови, усвідомлення того, яке займає місце культура народу у свідовому історичному процесі [1, с. 8].

Національна свідомість розглядається також, як усвідомлення особою приналежності до своєї нації, що виявляється у ставленні до вивчення історії свого народу, його матеріальної та духовної культури, в оволодінні національними й загальнолюдськими цінностями, перетворенні цих знань у переконання, в особистісні орієнтири, спрямуванні власної діяльності на вирішення головних проблем соціального розвитку, розбудову громадянського суспільства в українській державі [2, с. 90].

Українська держава, як і кожна світова країна, має свої ознаки, виділені та класифіковані за допомогою суперечливих, трагічних, уроків історії. І коли тепер ми говоримо про національну свідомість, то прояви її формування та розвитку відбуваються у процесі зазіхання ворогами-агресорами на законно належні нашій державі речі. А становлення національної свідомості українців бере свій початок з давніх-давен.

Незламне бажання українців до незалежності та власного суверенітету зародилося ще у часи монголо-татарської навали, коли племенами вперше було утворено державне об'єднання з метою захисту власної території від нападів ворожих племен. Так виокремилася перша ознака держави - єдина, неподільна територія, кордони якої українці захищають протягом усієї історії існування свого народу.

Згодом, в результаті розвитку Полянського союзу - об'єднання полян, древлян та сіверян, утворилося Київське князівство або, як його прийнято називати - Київська Русь. Саме в цей час Україна стала єдиною, неподільною державою, кордони якої постійно змінювалися в ході воєнних походів князів.

Історія Київської Русі сформувала фундамент нашої національної свідомості, дала початок усвідомленню значення людини у розвитку державності. У період розквіту Київської Русі було введено єдину грошову одиницю, запроваджено єдину релігію - християнство, розбудовано сотні міст та пам'ятків архітектури (храмів, соборів), утворено державний апарат, укладено перше писане зведення законів «Правда Ярослава» або «Писана правда», створено перші школи, написано безліч книг, літописань, засновано першу бібліотеку, тощо.

В результаті таких надбань наша держава була чи не однією із найбагатших країн того часу, на яку постійно зазіхали та намагалися загарбати. Людина в той час відчувала себе активним творцем та учасником розбудови своєї держави.

І з тієї пори стало заведено, що якщо відібрати в особи чи територію, чи релігію, чи мову, то тоді просто нема народу, а якщо відібрати народ - нема держави.

Ця теорема супроводжувала розвиток державності українського народу протягом століть. Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Литовське, Польща, Молдавія, Московська держава - кожна з цих країн намагалася насадити нашому народу власну думку, ідеологію, закони та правила. Проте, бунтарський дух, що вселявся у серця нашого народу з кожною такою спробою щоразу давав відсіч. Прикладом цьому слугує утворення Запорізької Січі, а причинами - нездатність пануючої влади організувати надійний захист населення, посилення соціального і національно-релігійного гноблення українського населення, запровадження кріпацтва, організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців [3, с. 38].

Запорізька Січ стала тим основним чинником, що суттєво вплинув на подальшу еволюцію національної свідомості українського народу. Січ була державним утворенням, що заявила про Україну як країну на весь світ. Специфічність цієї політичної організації полягала в тому, що вона, будучи органом примусу, не була засобом класового придушення, а засобом виховання та самовиховання тих, в чиїх загальних інтересах здійснювався цей примус. У Конституції України нині міститься ряд положень, які ґрунтуються на історичному минулому Запорізької Січі, зокрема з питань державного будівництва, функціонування органів влади та управління. У Конституції знайшли також відображення демократичні засади формування та функціонування управлінського апарату, які були характерними для Запорізької Січі.

Заснуванню та історичному розвитку Запорізької Січі посприяла поява такої категорії населення України як козацтво, що в перекладі означає «вільна людина». Утворення козацтва стало своєрідною формою протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права. Українське козацтво сьогодні вже є реальною та досить впливовою силою. Так, ще існують певні проблеми й непорозуміння, пов'язані з багатьма політичними та загальносоціальними факторами в розвитку молодої української держави. Але вже зараз, незважаючи на досить складний етап козацького ренесансу, треба програмувати наше майбутнє.

У сучасному української суспільстві створено національну міфологічну модель козацтва, згідно з якою козак - це надзвичайно хоробрий лідер, морально чиста, високодуховна й матеріально незалежна людина, яка керує своїми емоціями, розумом і волею, постійно морально, психологічно, духовно й фізично готує себе до оборони Батьківщини, захисту родини, свого роду та всього українського народу, дбає про єдність козацтва й українців усього світу, є полум'яним патріотом України [4].

Проте, слід пам'ятати, що козак, як елемент цієї моделі, постраждав від панування Російської імперії, котра використовувала його у своїх інтересах та від Радянської імперії, яка знищувала все козацько-національне.

У наш час почалося своєрідне відродження козацького минулого. Створюються козацькі об'єднання, осередки, спілки з метою:

- утвердження в свідомості українців високих моральних і духовних цінностей, спрямованих на засвоєння кращих зразків національної та світової духовної спадщини;

- забезпечення духовно-морального розвитку населення, виховання патріотизму, високої політичної культури та трудової моралі, сприяння утвердженню соціального оптимізму у світогляді населення;

- запобігання негативному впливу на свідомість громадян інформації, яка містить елементи жорстокості, бездуховності, насильства, порнографії, пропагує паління, наркоманію, пияцтво, антисоціальну поведінку;

- актуалізація в суспільній свідомості переваг здорового способу життя, формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості;

- організація та проведення наукових фольклорно -етнографічних, археологічних експедицій, конференцій, семінарів, присвячених вивченню й розвитку духовних традицій українського козацтва;

- створення умов для об'єднавчого процесу в українському православ'ї зі стратегічною метою створення єдиної помісної національної церкви та участь у цьому процесі [4].

Становлення та формування національної свідомості продовжувало розвиватися і наприкінці ХУІІІ - ХІХ ст. ст. У цей час на теренах нашої держави почали зароджуватися національно-визвольні рухи, створюватися товариства та політичні організації. Рушійними силами ставали селяни, молодь, студенти, які не боялися заявити про своє бачення майбутнього України, сіяли у народі ідею національного відродження, зароджували бажання до незалежності. Яскравими сторінками історії України є діяльність Кирило -Мефодіївського братства, Руської трійці, Товариства українських поступовців, тощо. Проте, на нашу думку, найвагомішу роль у історії становлення державності відіграла політизація національно - визвольного руху, а саме створення та діяльність перших українських політичних партій у Наддніпрянській Україні, що по суті стало підвалиною до тієї політичної системи, яку ми маємо зараз.

Наприкінці 1904 р. - на початку 1905 р. після нового розколу в РУП утворилася нова політична організація - Українська соціал-демократична спілка (скорочена назва «Спілка») на чолі зі студентами М. Меленевським-Баском та О. Скоропис-Йолтуховським. Спілка була досить чисельною для того часу (близько 6 тис., де основною частиною стали робітники. Політичною метою «Спілки» ставила собі створення та забезпечення національної автономії України. Шляхом революції представники «Спілки» намагалися досягти: в економічній сфері - знищення всіх залишків кріпосництва на селі, ліквідація поміщицького землеволодіння; у соціальній сфері - запровадження 8-годинного робочого дня на підприємствах, підвищення заробітної плати. Проте, для реалізації своїх планів «Спілка» збройного повстання як форми революційної боротьби не схвалювала. Земельне питання пропонувала розв'язати демократичним шляхом: постановою спеціально для цього скликаної Всенародної конституційної Ради. Однак, у 1905 р. Спілка влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції [6, с. 40].

Існували і інші політичні партії, що сприяли посиленню національно-визвольного руху в Україні та формуванню національної свідомості населення, які шляхом реформ та революції намагалися досягнути єдиної мети - національної автономії України.

Отже, діяльність партій у Наддніпрянщині об'єднана спільною політичною метою - національною автономією України та, в основному, однаковими цілями в економічній та соціальній сферах за допомогою різних програм та шляхів реалізації, народниками якої стала молодь, а соціальною базою - практично всі верстви населення України.

Посилили становлення та розвиток національної свідомості українського населення революції та війни, що відбувалися на території України протягом ХХ ст.. Це століття увійшло в історію як криваве, оскільки кількість жертв, які принеси нам наслідки діяльності тогочасної влади (голодомори, масові репресії, депортації, тощо) навіки ввійшло в серця і душі кожного свідомого українця.

Проголошення незалежності України, здавалося б, мало бути завершальним етапом формування та утвердження національної свідомості нашого населення. Проте, народжені у незалежній державі діти - покоління, яке бачило тільки мир, тому їхня свідомість потребує детального вивчення та аналізу уроків минулого. Події, що нині розгортаються на території України і які сколихнули весь світ, повинні зародити у душах та серцях молоді національну ідею, любов до Батьківщини, сформувати свідому, розумну інтелектуально розвинену особистість здатну за допомогою трагічних уроків минулого бачити світлу мету сьогодення.

Отже, процес становлення національної свідомості українського народу - це тривалий, болісний процес, який формується та розвивається в ході історичної долі нашої держави. І ми повинні всіляко сприяти посиленню та активізації його становленню, особливо у молодого покоління. Необхідно підтримувати давні традиції України, які зароджені ще нашими предками-козаками, а саме - відстоювати волю та незалежність.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА: