Гуманістичний дискурс зовнішньої політики і дипломатії у Франції доби раннього Нового часу (XVI-XVIII століття): інституціональний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманістичний дискурс зовнішньої політики і дипломатії у франції доби раннього нового часу (XVI -XVIII ст.): інституціональний аспект

В.Г. Ціватий

Анотація

У статті аналізується процес формування і розвитку французького гуманізму та інститутів дипломатії Франції, а також процес становлення та розвитку книгодрукування у Франції доби раннього Нового часу (ЖУІ-ХУЛІ ст.), як нового чинника суспільно-політичних процесів у Франції та Європі в цілому. Особливу увагу зосереджено на гуманістичному дискурсі зовнішньої політики і дипломатії та історичній ролі французької книги в політико - дипломатичному та інституціональному розвиткові французької державності.

Ключові слова: дипломатія, інститути дипломатії, зовнішня політика, французький гуманізм, французька книга, книгодрукування, дискурс, Франція, ранній Новий час (XVI- XVIII ст.).

В статье анализируется процесс формирования и развития французского гуманизма и институтов дипломатии Франции, а так же процесс становления и развития книгопечатания во Франции периода раннего Нового времени (XVI-XVIII веков), как новый фактор в социально - политических процессах во Франции, и Европе в целом. Особенное внимание уделено гуманистическому дискурсу внешней политики и дипломатии, а также исторической роли французской книги в политико - дипломатическом и институциональном развитии французской государственности.

Ключевые слова: дипломатия, внешняя политика, институционализация, французский гуманизм, французская книга, книгопечатание, Франция, раннее Новое время (XVI-XVIII вв.).

The article analyses the process of formation and development of French humanism and diplomacy institutions, as well as the formation and development of the printing press in France during the early modern period (XVI-XVIII centuries) as a new factor in the socio-political processes in France and Europe as a whole. Particular attention is paid to the humanistic discourse of foreign policy and diplomacy, and to the historical role of the French book in the political, diplomatic and institutional development of the French state.

Key words: diplomacy, foreign policy, institualization, French humanism, the French book, publishing, France, early modern period (XVI-XVIII centuries).

У добу раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) відбувається об'єктивно обумовлений процес інституціонального оформлення зовнішньої політики та органів зовнішніх зносин держав Європи, а також зростає значення політичної та дипломатичної комунікації. Початкові форми інституціоналізації (наприклад, інституціоналізація дипломатії, книгодрукування, ментальних установок, дипломатичних служб тощо) виникають на рівні самоорганізуючих процесів [1, с. 271-285].

В останні роки окремі проблеми політичного, дипломатичного та гуманістичного дискурсу стали об'єктами обговорення в науковому середовищі. Категорія дискурсу взагалі та політичного, дипломатичного і гуманістичного зокрема, є на сьогодні предметом наукових дискусій. Загалом потребують висвітлення базові концепти дискурсу, його системоутворюючі ознаки, функції та особливості. Дискурс - це єдність концептів, що дає уявлення про учасників політичного і дипломатичного спілкування, їхні установки й цілі, умови вироблення і сприйняття інформації в межах дипломатичної або політичної системи, а також - важливої складової соціокультурної взаємодії та простору дискурсивної практики і дискурсивних подій. Інституціональний вимір буття людини в політичних і дипломатичних системах виявляється в наданні йому гуманістичного спрямування та в реалізації постулатів гуманістичного змісту політики. Проблема співвідношення політики, дипломатії та моралі особливого звучання набуває в умовах перехідних трансформаційних суспільств, до яких і належить французьке суспільство раннього Нового часу XVI-XVШ століть.

Постановка проблеми інституціоналізації зовнішньої політики і дипломатії, зокрема й в контексті гуманістичного дискурсу, є новою для історичного дослідження, відтак вимагає застосування системного аналізу та відповідної термінології, яка необхідна для виконання наукових завдань. Інституціоналізація зовнішньої політики - це термін, який автор пропонує використовувати як похідну форму від слова «інститут» (від лат. - настанова) для позначення певних інститутотвірних процесів, органів чи установ, безпосередньо пов'язаних з поняттями «зовнішня політика» і «дипломатія».

Виходячи з постановки проблеми - маємо вивчати не лише схему хронологічних подій зовнішньополітичної діяльності держав і їх дипломатичний інструментарій спираючись на джерельну базу, показати перетворення зовнішньої політики і дипломатії як політичного явища на організовану системоустановчу інституцію, проаналізувати внутрішні та зовнішні функції держави, виявити критерії ефективності зовнішньої політики і дипломатії з погляду формування європейської системи держав чи визначення пріоритетів зовнішньої політики держав Європи.

У сучасній українській історіографії проблеми міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії доби Середньовіччя та раннього Нового часу в контексті їх актуалізації та комплексного розуміння досліджувалися такими вітчизняними науковцями, як Б.М. Гончар, О.Б. Дьомін, В.О. Дятлов, А.І. Кудряченко, С.В. Віднянський, В.А. Смолій, Н.Г. Подаляк, Б.О. Ачкіназі, В.В. Ададуров, О.П. Машевський, С.Б. Сорочан, В.І. Яровий, С.В. Пронь та інші

Характерною рисою російської історіографії другої половини ХХ -початку ХХІ століття, щодо дослідження проблем міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії Середньовіччя та раннього Нового часу, стало створення як узагальнюючих праць, так і наукових розробок регіонального та країнознавчого спрямування. Окремо необхідно виділити праці російських істориків-дослідників, таких як - С.Д. Сказкін, Б.Ф. Поршнєв, О.Д. Люблінська, Ю.Є. Івонін, С.П. Карпов, Н.О. Хачатурян, С.К. Цатурова, Н.І. Басовська, П.Ю. Уваров, В.Л. Керов, Н.І. Девятайкіна, В.О. Ведюшкін, М.А. Юсім, І.Я. Ельфонд, О.Ф. Кудрявцев та інші.

Суттєву увагу до проблем міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії Середньовіччя та раннього Нового часу у своїх наукових розробках приділяють представники французької, іспанської, німецької, італійської та англо -американської історіографічних шкіл.

У цілому, аналіз науково-теоретичних розробок стосовно генезису та розвитку системи європейських держав, та її системних елементів, свідчить про усталену в історіографії традицію фактологічного відтворення процесів, спираючись на принцип історизму, що значною мірою свідчить про неможливість за таких умов уникнути схематизації відтворення історичних подій. Для її вивчення необхідно використовувати нові методики пізнання, однією з яких є теорія інституцій та інституціональних змін.

Ранній Новий час (ХУІ-ХУІІІ ст.) був для європейського суспільства часом різнопланових змін. Найбільш чітко нові тенденції виявили себе у формуванні нового французького суспільства в цілому, та зокрема - формуванні ментальних установок та особистості нового типу. Одним із таких чинників впливу слугувало пошир ення у Франції практики книгодрукування як нового напряму розповсюдження інформації у французькому суспільстві [2, р. 76-94; 3, р. 277-279].

Дипломатична практика і дипломатичні служби європейських держав інституціоналізувалися у відповідь на зміцнення державної влади. Постійна дипломатична служба набувала швидкого поширення та вжитку в практиці міждержавних відносин. Так, із 1510-х років - у Папській державі, із 1520-х - в Англії, в Імперії - за доби Карла V. До середини ХVІ століття це вже стало європейською традицією. Важливим фактором її поширення було саме книгодрукування як носій важливої офіційної інформації [3].

Одне з центральних місць у теорії й практиці дипломатії раннього Нового часу (XVI - XVIII ст.) посідали саме проблеми розуміння сутності, функцій і методів реалізації влади у сфері зовнішніх зносин. Саме через друковану книгу вони могли їх поширювати і апробувати серед інтелігенції, політиків та дипломатів. Особливого поширення набули трактати про форми державної влади і державного устрою, про переговорний процес і правила ведення переговорів, політичні трактати і памфлети, політичні й дипломатичні мемуари тощо [4].

Постійна дипломатична служба у XVI-XVШ століттях набувала швидкого поширення та вжитку в практиці міждержавних відносин. Серед політичних засобів французький політик і дипломат Філіп де Комін рішуче віддає перевагу дипломатії. Дипломатія для Філіпа де Коміна - це мистецтво, в якому державець має можливість віднайти найкраще застосування своєму розуму, досвіду, мудрості. У своїх «Мемуарах» Філіп де Комін залишив багаточисленні поради та настанови у справі, в якій він був визнаним майстром -віртуозом, дипломатом із великим практичним досвідом [5].

Наприкінці XV століття у Франції розпочинається процес інституціонального розвитку книгодрукування як відзив на підйом економіки, централізацію французької держави, зміцнення і централізацію королівської влади та зростання ролі зовнішньополітичного чинника, і зокрема - французької дипломатії та французької культури. У добу раннього Нового часу (ХУІ-ХУІІІ ст.) посилюється потреба в алфабетизації населення та книгодрукуванні як новому способі передачі текстів, стає супутнім чинником політико -дипломатичних процесів, які активно розвиваються в цей період та поширюються через процес культурних трансформацій нового суспільства та ментальних установок особистості раннього Нового часу.

Перший друкарський верстат з'явився у Франції порівняно пізно - багато перешкод чинили синдикати писарів. Першу книжку у Франції надрукували латиною лише 1470 року. Перші друкарні було створено в Парижі при Сорбонні як допоміжні структури при університетських центрах. Перші приватні друкарні як самостійні приватні підприємства з власною інфраструктурою з'являються в Парижі й Ліоні. Починається повільний, але невпинний процес орієнтації книговидавців на споживача - у Ліоні книжки не підлягали цензурі Сорбонни, крім того, їх розцінювали як звичайний товар, і вільно продавали на будь - якому міському ринку [6, с. 27-30]. Перша книжка французькою мовою була надрукована у 1477 році. З кінця XV - початку XVI століття видавці друкують переважно масову літературу - лицарські романи, календарі, казки, політичні та наукові трактати тощо. У XVI -Х'УШ століттях друк книг був пов'язаний тісно безпосередньо з продажем, адже зазвичай власник друкарні був одночасно і власником книгарні. Перша Королівська друкарня - перша державна друкарня Франції - була заснована за наказом політика і дипломата кардинала Рішельє і розпочала функціонувати наприкінці XVII століття.

У переважно світські та політико-дипломатичні сфери французька книжка знову переорієнтувалася у XVIII столітті. У цей період створюються енциклопедичні видання (наприклад, «Енциклопедія...» Дені Дідро), друкуються збірки міждержавних договорів та інші дипломатичні видання. Усі традиції книгодрукування і французької книги були успішно рецепійовані в нові інституції доби Нового і Новітнього часу. Книгодрукування у Франції початку XVI століття вже уособлює власне французьку книжкову культуру і відповідно відбувається процес французького впливу на європейську книжкову культуру, та процес взаємозбагачення між різними книжковими культурами Європи [7].

Головним джерелом для вивчення витоків французького книгодрукування другої половини XV століття та його ролі в розвиткові культури Франції та книжкової спадщини є французькі інкунабули, які зберігаються у світових бібліотечних зібраннях. А друкована книга доби раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) - це вже не просто друк окремого видання, а видавничий процес у сукупності технічного (типографське здійснення друку), соціально- економічного, політико-дипломатичного та культурного аспектів, а сама книга як сукупність чітко визначених її елементів - форми, структури, оформлення і змісту. У цілому ж французька книга раннього Нового часу є джерелом для вивчення соціопрофесіональних груп та соціально - культурних верств населення та її рецепції як на європейському, так і світовому рівнях. Професійно соціоорієнтованими групами доби раннього Нового часу були перш за все - духовенство, панівна верхівка, банкіри, дипломати та інтелігенція [8].

Французька книга XVI-XVIII століття стає важливим носієм інформації та формує певне інформаційне поле французького суспільства, оскільки вже в цей період можна говорити про історію та особливості окремих елементів структури книги (марка друкарів і видавців), типографський матеріал, історію окремих типографій, історію окремих видавців, особливості взаємовпливу рукописної та друкованої книги тощо. У цей період чітко окреслюється проблема книгодрукування як нового етапу в інформаційній та комунікаційній культурі Франції, та її ролі в інформаційному розвиткові європейського інформаційного простору. Для цього періоду характерна специфіка формування зовнішнього вигляду, структури, допоміжного апарату, декору та ілюстрацій французької друкованої книги доби раннього Нового часу.

Соціально-політична та гуманістична думка доби раннього Нового часу була зорієнтована на стабільність сущого й головне завдання суспільства вбачала в забезпеченні його сталості й незмінності шляхом упередження змін, розбрату й війн. Усі зміни й потрясіння в суспільстві в кінцевому рахунку пояснювалися людськими вадами. Соціально -політична доктрина, яка виражала інтереси панівного класу, апелювала до морального обов'язку людини і вимагала від нього бути справедливим як заради досягнення головної мети життя - рятування душі, так і заради встановлення суспільного порядку й збереження його в постійності.

На рубежі Середньовіччя і раннього Нового часу відбувається формування фактору, про який ми інколи забуваємо - це процес становлення гуманізму та політичної культури суспільства, його психологічна подоба і характерні риси, відбувається процес формування буржуазного менталітету. І аналізуючи ту ж зовнішню політику та дипломатію, інституційні політико-дипломатичні процеси, на нашу думку, необхідно обов'язково враховувати його вплив та роль у міждержавних і внутрідержавних відносинах. Фактор політичної культури і книгодрукування, як новий чинник формування та поширення тогочасної думки суспільства, мав безпосередній вплив у Франції на її громадян, з урахуванням попередніх традицій і перспектив розвитку держави. Адже саме наприкінці XV - початку XVI століття починається процес формування націй і бурхливий ріст національної самосвідомості, процес етичного оновлення суспільства й становлення гуманістичної культури Франції, книгодрукування та французької книги. Ідеологи гуманізму й проповідники Реформації повсемістно здійснювали «очищення» ума від нашарувань минулого. Європа відчувала новий поштовх у духовному житті суспільства.

На рубежі Середньовіччя і раннього Нового часу відбувається процес зміни ментальних установок суспільства. За словами Ж. Дюбі, суспільство раннього Нового часу характеризується не лише одними економічними основами, але і продукованими ним уявленнями про себе самого, адже люди частіше за все поводять себе у відповідності не з дійсними умовами життя, а й з тим образом, який вони уявно, на ментальному рівні сформували [9, с. 147-168].

Гуманістична література у Франції інституціоналізувалася у XVI столітті. Але нові тенденції зароджувалися у французькому суспільстві ще раніше, що особливо помітно відобразилося у творчому доробку найвидатнішого французького поета XV століття Франсуа Війона (1431-1489). У його поезії людина постає в новому статусі, у літературному зображенні особистості проявляються риси нового, не середньовічного типу мислення і розуміння сутності суспільно-політичного життя. Поезія Франсуа Війона - реалістична і демократична, позначена гострим інтересом до життя - правдиво зображає зворотну сторону середньовічного суспільства.

Прогресивні ідеї у Франції знайшли свій захисток серед представників передової частини дворянства, у формуванні світогляду яких значну роль відіграла гуманістична культура Італії. Новоявлене дворянство охоче підтримувало зовнішню агресивну політику короля і, відповідно, залюбки давало кошти для військових походів, зокрема в Італію. Під час походів доби Італійських воєн (1494-1559рр.) перед дворянством відкривався новий світ високої гуманістичної культури Італії та разом з тим - мистецтва античності, уже досить глибоко вивченого італійськими гуманістами. Невдовзі у Франції почала широко розповсюджуватися антична книга. Сам король Франциск І претендує на роль керівника гуманістичного руху в державі. Він запрошує видатних італійських художників, ввозить з Італії твори гуманістичного мистецтва, наближає до двору гуманістів -учених, поетів, художників, сприяє розвиткові книгодрукування, поповнює королівську бібліотеку старовинними манускриптами [10]. гуманізм дипломатія книгодрукування політичний

На долі французького гуманізму позначився також рух релігійної реформи, очолений згодом Жаном Кальвіном (1509-1564). Усе це зумовило розквіт гуманізму протягом перших десятиліть XVI століття. І хоча король Франциск І намагався спрямовувати розвиток гуманістичного руху і тримати його під своїм контролем, однак уже в 30-ті роки було цілком очевидно, що гуманізм торує свій власний шлях, незалежний від волі короля.

Від засвоєння античного мистецтва й гуманістичної культури Італії гуманісти перейшли до рішучого політичного наступу на феодальний світ і його підвалини у французькій державі. Відповідно розпочалося протистояння між старим і новим світобаченням, старим і новим світоглядами. Гуманістам довелося діяти в умовах найжорстокіших переслідувань і боротьби. Не знайшовши шляху до народу, гуманісти залишилися самотніми в боротьбі проти церковної та феодальної реакції, але, слід констатувати, що нові ментальні установки і політична свідомість у французькому суспільстві починають свій практичний шлях у добу раннього Нового часу.

Відповідно до цих важливих історичних процесів, розвиток французької гуманістичної літератури пройшов два великі етапи. Перший етап охоплює першу половину XVI століття. У цей час формувалася і досягла розквіту гуманістична література. Вона відзначалася оптимізмом, вірою в можливість утвердження кращого, розумнішого політичного устрою, гостротою і сміливістю критики феодальної дійсності. Хоч наступ реакції, розпочатий у 30 -х роках, і ускладнив становище гуманістів, але не змусив їх відступити. У 40 -50-ті роки їхня діяльність активізувалася, посилилось вільнодумство, література набула войовничого, гостро сатиричного характеру. Визначні діячі гуманістичної літератури першого етапу - Маргарита Наваррська, Бонавентюр Депер'є, Клеман Маро; найвидатнішим письменником, творчість якого набула світового значення, був Франсуа Рабле.

Як і всіх гуманістів, Ф.Рабле цікавить у людині все: її обов'язки і місія на Землі, суспільне буття й пов'язані з ним норми моралі. Він роглядає людину як частину природи, що посідає центральне місце у світобудові. За його переконаннями: людина - це головний об'єкт пізнання філософії, світоустрою та всіх наук. Франсуа Рабле цілком закономірно можна назвати першим теоретиком гуманістичного виховання та засновником гуманістичної політики і дипломатії у Франції

Другий етап розвитку гуманістичної літератури припадає на другу половину XVI століття. У цей час французька література також створила величезні цінності, але вона вже несе на собі відбиток кризи гуманізму. Найвидатнішим явищем цього етапу була творчість поетів «Плеяди», особливо Ронсара, та останніх представників гуманізму Мішеля де Монтеня й Теодора Агріппи д'Обіньє. У Франції вже наприкінці XV - початку XVI століття починають утверджуватися форми й методи дипломатії Нового часу. Дипломатія значною мірою відображає політичну культуру та гуманістичне спрямування суспільства. У свою чергу політична культура визначається культурною традицією та суспільно-політичною думкою, яка синтезує етнокультурні особливості даного суспільства і загальноцивілізаційні досягнення [11; 12]. Твір Мішеля де Монтеня «Досліди» поклав початок розвитку жанру есе, в якому предметом зображення є внутрішній світ однієї людини - самого автора, його особисте, його індивідуальне сприйняття, відбиття в його свідомості найрізноманітніших проявів життя, у т.ч. - й ідей гуманізму. Цей твір мав велике значення для розвитку французької прози, значною мірою вплинув на передову суспільно-політичну думку та творчість європейських письменників доби раннього Нового часу, а із сучасників Мішеля де Монтеня найбільше на великих англійців - Ф. Бекона і В. Шекспіра. Отже, шлях до нового не проходив по прямій висхідній лінії в трансформаційний період політичної та політико-дипломатичної інституціоналізації європейських інститутів держави та інститутів дипломатії раннього Нового часу (XVI -XVIII ст.). Важливими фактороми прискорення цих процесів був вплив французького гуманізму та інституціональний розвиток книгодрукування у Франції та інших європейських державах.

Політичний, дипломатичний та гуманістичний дискурс фактично моделює суспільні інтереси. При цьому варто акцентувати увагу на тому, що політичне поле є місцем застосування символічної влади, щляхом вироблення різних суспільно -політичних та дипломатичних заходів, а суб'єкти дії політичного поля постійно працюють над створенням репрезентацій, за допомогою яких вони намагаються створити та нав'язати іншим своє бачення соціального світу для того, щоб здобути підтримку тих, на кому тримається їхня політична влада.

Політичний, дипломатичний та гуманістичний дискурс доби раннього Нового часу - це опосередкований певною соціокультурною традицією спосіб комунікації, заснований на обміні, навіюванні та інформуванні (пропаганді) певних ідей, позицій та поглядів учасників політичного і дипломатичного життя, задля досягнення політичних та дипломатичних цілей, які переважно пов'язані з питаннями влади в певному соціокультурному та гуманістичному середовищі.

Практично всі вищезгадані підходи тією чи іншою мірою наближають нас до розкриття й розуміння своєрідності поглядів на владу, право, державу, внутрішню й зовнішню політику держави, дипломатію, книгодрукування і книгу як носія інформації, інформаційне суспільство, процеси їх інституціоналізації, а, відповідно, допомагають також скласти уявлення про людей тогочасної епохи та світогляд пересічної та непересічної особи доби раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.). Французька книга доби раннього Нового часу відіграла доленосну роль в історії, теорії та практиці французького державотворення та гуманістичної культури Франції.

Джерела та література

1. Циватый В.Г. Дипломатический инструментарий Никколо Макиавелли и институты европейской дипломатии раннего Нового времени (XVI-XVIII вв.) / В.Г. Циватый // Перечитывая Макиавелли.

2. Идеи и политическая практика через века и страны: Сборник научных статей / Под ред. М.А.

3. Юсима. - М. : ИВИ РАН, 2013. - С. 271-285.

4. Le Goff J. Les mentalitйs: une histoire ambiguл / Ed. J. Le Goff, P. Nora // Faire de l'histoire. III. - Paris, 1974. - P. 76-94.

5. Chartier R. Histoire intellectuelle et histoire des mentalitйs. Trajectories et questions / R. Chartier // Revue de Synthиse. - Sйr.3. - 1983. - V. 8. - P. 277-307.

6. Кальер Ф., де. О способах ведения переговоров с государями: Перевод первого французского издания 1716 г. / Ф. де Кальер. - М.: Б.и., 2000. - 208 с.

7. Commines Ph.de. Mйmoires / Ph. de Commines. - Paris, 1924-1925. - T. 3. -Ch. VIII.

8. Гринишина І.І., Марченко Т.М. Еволюція французької книжки: від книгодруку до інтернету / І.І.

9. Гринишина, Т.М. Марченко // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - Луцьк, 2011. - Вип. 5, ч.2. - С. 27-30.

10. Историческая память в культуре эпохи Возрождения / отв. ред. Л.М. Брагина. - М.: РОССПЭН, 2012. - 335 с., ил.

11. Эльфонд И.Я. Образ власти: Pro et contra. Политическая мифология, пропаганда и культура во Франции XVI в. / И.Я. Эльфонд. - Саратов, 2011. - 244 с.

12. Duby G. Histoire sociale et idйologies des sociйtйs // Faire de l'histoire. I. - P.,1974. - P. 147-168.

13. Шишкин В.В. Королевский двор и политическая борьба во Франции в XVI-XVII веках / В.В. Шишкин. - СПб.: Евразия, 2004 - 288 с.

14. Ціватий В.Г. Дипломатичний діалог держав Європи в добу раннього Нового часу (XVI -XVIII ст.) та

15. українські землі / В.Г. Ціватий // Теоретичні, методичні і практичні проблеми соціології, історії та політології: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Херсон, 19-20 грудня 2014 року). - Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2014. - С. 69-73.

Размещено на Allbest.ru