Карикатура в радянських сатиричних журналах 1920-1930-х рр. як елемент формування "нового побуту" в СРСР

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАРИКАТУРА В РАДЯНСЬКИХ САТИРИЧНИХ ЖУРНАЛАХ

1920-1930 Х РР. ЯК ЕЛЕМЕНТ ФОРМУВАННЯ

«НОВОГО ПОБУТУ» В СРСР

А.І. Покляцька

У статті досліджується роль карикатури в періодичних виданнях СРСР 1920-1930-х рр. у формуванні «нового побуту», аналізуються методи та прийоми зображення повсякденного життя, їх вплив на суспільну свідомість. У статті наголошується важливість карикатури як інструмента радянської пропаганди через її доступність та легкість сприйняття.

Ключові слова: карикатура, сатиричні журнали, «новий побут», пропаганда, ідеологія, радянське повсякдення.

КАРИКАТУРА В СОВЕТСКИХ САТИРИЧЕСКИХ ЖУРНАЛАХ 1920-1930-х гг. КАК ЭЛЕМЕНТ ФОРМИРОВАНИЯ «НОВОГО БЫТА» В СССР

Покляцкая А.И.

В статье исследуется роль карикатуры в периодических изданиях СССР 1920-1930-х гг. в формировании «нового быта», анализируются методы и приемы изображения повседневной жизни, их влияние на общественное сознание. В статье отмечается важность карикатуры как инструмента советской пропаганды из-за ее доступности и легкого восприятия.

Ключевые слова: карикатура, сатирические журналы, «новый быт», пропаганда, идеология, советская повседневность.

CARICATURE IN THE SOVIET SATIRICAL MAGAZINE IN 1920-1930s AS THE ELEMENT OF CREATING «NEW EVERYDAYLIFE» IN THE USSR

Pokliatska A.I.

The article examines the role of cartoons in the USSR periodicals of the 1920-1930s in the formation of the «new life», analyzes the methods and techniques of everyday life images, their impact on the public consciousness. The article highlights the importance of cartoons as a tool of Soviet propaganda due to their accessibility and easiness in perception.

Key words: caricature, satirical magazines, «a new life», propaganda, ideology, Soviet everyday life.

У сучасній історичній науці все більшого значення набуває вивчення візуальних джерел. В свою чергу, дослідження історії повсякдення стає неможливим без аналізу зображальної інформації. Як зазначає історик О. Рабенчук, «візуальні образи фіксують найменші дрібниці щоденного життя, у фізичній чи віртуальній формі накопичуються у великих об'ємах і дозволяють досліднику, який інтерпретує й аналізує їх мову, робити висновки щодо різних аспектів життя людини» [1].

Карикатура в СРСР - це не просто вид візуального мистецтва, а й важливий інструмент впливу на суспільну свідомість, елемент відображення повсякденного життя людей. Як писав радянський карикатурист Б. Єфимов, «за своєю природою карикатура володіє справді магічною здатністю влучно схоплювати і з властивим їй запалом перебільшувати найбільш характерні особливості явищ, побуту, звичаїв, людей. Підкреслення комічної сторони цих особливостей робить їх ще більш наочними, виразними, розкриває їх внутрішню суть» [2, с. 6].

Метою статті є дослідження карикатурних зображень на сторінках радянської періодики 1920-1930-х рр. як джерела з історії повсякденності. Завдання - проаналізувати методи та прийоми конструювання зображення «нового побуту» та їх вплив на суспільну свідомість.

Проблема дослідження карикатури як історичного джерела ще не набула значного поширення серед вітчизняних істориків. Лише в останнє десятиліття історики почали вивчати окремі аспекти сатиричної графіки в СРСР. Так, зокрема, російський історик О. Голубєв у своїх працях [3, 4] звертається до дослідження політичної карикатури 1920-1930-х рр., акцентуючи увагу на тому, що завдяки своїй простоті та зрозумілості, політична карикатура в СРСР виконувала функцію формування уявлення про зовнішній світ шляхом створення необхідних образів у масовій свідомості громадян.

Дослідник радянського повсякдення І. Орлов у своїх статтях [5, 6] здійснює аналіз художнього образу «нової буржуазії» (зокрема образу непмана) в радянських сатиричних журналах.

Як джерело з історії повсякденного життя поляків у БРСР 1920-1930-х рр., політичну карикатуру вивчає білоруський історик Н. Сидоренко [7].

В українській історіографії проблемою дослідження візуальних джерел займаються О. Коляструк [8,9], О. Рабенчук [1], Л. Маркітан [10] та інші.

Серед джерел дослідження теми варто виділити нормативно -правові документи СРСР, що стосувалися засобів масової інформації, окремих сатиричних видань, які підлягали жорсткій цензурі, а також інструкцій для художників [11-13], спогади самих карикатуристів, зокрема Б. Єфимова [2]. Проте, основним джерелом дослідження теми є карикатури в сатиричних журналах 1920-1930-х рр. карикатура радянський сатиричний журнал

Бурхливе зростання сатиричної журналістики «нового типу» почалося з випуску щотижневого ілюстрованого сатиричного додатка до московської «Рабочей газеты» (в кінці 1922 р.), який перетворився незабаром в журнал «Крокодил». З січня 1923 р. «Красный перец» і «Занозу» стала випускати «Рабочая Москва», з початку серпня почав виходити сатиричний додаток до ленінградської «Красной газете», який з грудня 1923 р. став журналом «Красный ворон», пізніше виходив під назвами «Бегемот», «Кипяток», «Пушка» і «Ревизор». Цей приклад наслідували й інші газети, які налагодили випуск власних сатиричних видань: московська газета «Гудок» - журнал «Дрезина» і «Смехач», ленінградська (а з 1925 р. московська) газета «Труд» - «Бузотеру» (потім «Бич»), московська «Крестьянская газета» - «Лапоть», московська «Красная звезда» - «Военный Крокодил» (згодом «Танком на мозоль»), московський «Безбожник» - «Безбожный Крокодил» тощо.

У 1920-ті рр. сформувалось сузір'я талановитих майстрів карикатури. Серед них найяскравішими представниками були Б. Єфимов, Д. Моор, В. Дені, Б. Антоновський, М. Черемних, М. Радлов, К. Ротов, Ю. Ганф, О. Радаков, «Кукринікси» (М. Купріянов, М. Соколов, П. Крилов) та інші.

На теренах УРСР найбільш відомим і популярним журналом був «Червоний перець», що виходив з 1927 р. у Харкові як додаток до газети «Вісті ВУЦВК» до 1934 р., а з 1941 р. журнал відновив свою діяльність у Києві під назвою «Перець». Багато відомих у майбутньому українських карикатуристів та культурних діячів починали свою діяльність в цьому журналі.

Зокрема, саме в «Червоному перці» робив перші кроки у мистецьке життя відомий український кінорежисер, письменник О. Довженко. Також працювали над створенням карикатур А. Петрицький, Б. Кратко, Б. Шаповал (БеШа), В. Гольман, О. Хвостенко-Хвостов, К. Агніт, О. Козюренко, Л. Каплан та інші.

На початковому етапі створення радянської держави, одним з головних завдань партійного керівництва було створення позитивного образу радянської держави, шляхом заперечення і дискредитації «старих» цінностей, звичок та орієнтирів і, натомість, формування нових. І саме зображальне мистецтво стає головним інструментом радянської пропаганди. Плакати, листівки, графічні зображення (в тому числі й карикатурні) в журналах були зрозумілі і доступні для громадян, більшість з яких до того ж була неписьменною, а тому мали важливе ідеологічне значення. Історик О. Голубєв, аналізуючи роль політичної карикатури, зазначає: «Будь-які офіційні повідомлення, газетні статті або радіопередачі про сучасне життя за кордоном дуже часто викликали зорові асоціації саме з карикатурами, які публікувалися в пресі, складали частину звичної повсякденності, і, що важливо, з точки зору змісту практично повторювали основні теми і сюжети радянської пропаганди. Образ світу, в першу чергу Заходу, для значної частини радянського суспільства набував явно виражені карикатурні, гротескні риси. Звичайно, це повною мірою усвідомлювалася і використовувалося тими, хто займався формуванням у радянських людей відповідної картини світу. Більш того, гротеск розглядався як найбільш адекватне відображення зовнішнього світу» [4, с. 122].

Основними темами для карикатур 1920-х рр. були боротьба з буржуазією, старим ладом, антирелігійна пропаганда, антиалкогольна кампанія, боротьба з бюрократією, хабарництвом та формування «нового побуту». В 1930-х рр., крім зазначених, з'являються теми заклику до колективізації, чистки державного апарату та боротьби з «лженаукою».

Карикатура завжди супроводжувалась «легендою», тобто дотепним підписом до малюнку, що розкривав його зміст. Нерідко такі підписи були у формі діалогу між героями карикатури або народними частівками, анекдотами. Основним прийомом зображення героїв карикатур було їх протиставлення: робітники та селяни зображувалися сильними, мужніми, стрункими й привабливими, натомість «буржуазія», «західні агенти», «непмани» і «священнослужителі» показані спотвореними, непривабливими, з пихатим виразом обличчя та великим черевом. Таким чином, вже на рівні візуалізації створювався негативний збірний образ «ворога радянської держави та соціалістичного будівництва».

О. Голубєв влучно зазначає, що «карикатура - це частина повсякденності, яка не завжди сприймалася читачами як пропаганда, виступаючи часом під маскою «розваги», але через свою поширеність та особливості сприйняття запам'ятовувалася і накладала беззаперечний відбиток на формування образу іншої країни або культури в цілому» [4, с. 123]. Це свідчить про те, що таким, на перший погляд, не нав'язливим способом відбувалось формування колективного світогляду та радянських цінностей.

Цікавим є те, що читачів сатиричних журналів й самих заохочували до створення карикатур. Так, в журналі «Крокодил» 1924 р. міститься інструкція для художників - кореспондентів (т.зв. «худкорів»), у якій визначаються правила створення карикатур, актуальні теми, а також інші технічні вказівки. В інструкції чітко прописано, що можна змальов увати, а що - ні: «Худкор відрізняється від спеца-художника тим, що він знаходиться у вирі подій місцевого життя, розуміється на особливостях робочого побуту і роботі місцевих організацій. Виключно на ці теми він і повинен малювати. У жодному разі не малювати Керзона, Ерріо, Польщу, білих емігрантів, - взагалі «про політику». З цим ми і без нього впораємося... Потрібно малювати тільки те, що сам бачив, те, що тобі розповідали, й те, про що пише стінгазета... Наприклад: нецензурна лайка; самогон; непорядки у виробництві; шефство на словах: політична неграмотність, і т.п. Крім того, треба брати не пересічні, а видатні факти. Тим самим худкор говорить усім читачам: «дивіться, аби і у вас не вийшло такого ж» [14, с. 6].

Таким чином, читачі журналу мали змогу не просто споглядати те, що зображено у карикатурах, а й самі брали участь у процесі створення нової картини повсякденного життя радянського суспільства, висміюючи при цьому її вади.

Загалом, однією із найважливіших тем для карикатур, зображуваних в радянськи х сатиричних журналах, було формування і в подальшому впровадження «нового побуту». Ця тема є досить об'ємною і стосувалась різних аспектів життя людей, а для підвищення дії ефекту від малюнку використовувались різноманітні методи впливу. Так, наприклад, на сторінках журналу «Красный ворон» в 1923 р. з'явилась карикатура під назвою «Новий побут», в якій було зображено селянку біля печі, що старанно вимальовує на ній літери. Поруч дівчинка уважно спостерігає за матір'ю. Натомість чоловік селянки як нероба лежить на печі, марнуючи час, сподіваючись на «щі» [15, с. 17]. Це зображення спонукає селян навчатися грамоти, в такий спосіб впроваджуючи в дію політику боротьби з неписьменністю в радянській державі.

Яскравий метод агітації показаний на обкладинці журналу «Красный ворон» 1924 р. Карикатура зображує двох сусідів: члена кооперативу і приватного продавця, які сидять за прилавком. Член кооперативу має у своєму запасі різноманітний крам, а в приватного продавця - лише дещиця товарів. Карикатура супроводжується легендою, що підсилює ефект зображеного [15, с. 25]. Відомо, що у період непу вступ до кооперації був добровільним, тому надзвичайно важливим було створити позитивний імідж кооперацій і, таким чином, залучити якомога більше людей. При цьому образ опонента частіше всього дискредитувався. Подібні карикатури нерідко зображувались й в інших журналах.

Впровадження «нового побуту» в життя людей супроводжувалось зреченням старого повсякдення. Яскравим прикладом цього є обкладинка журналу «Ревизор» 1930 р., що зображує радянського робітника, який пилососом прибирає речі дореволюційного життя: грамофон та ікони. Підпис твердить: «Електрифікація побуту. Геть «пил віків»!» [15, с. 121]

Такі прийоми презентації радянської держави створювали нову картину суспільного життя, а, враховуючи обмеженість доступу до інформації в СРСР, основним джерелом новин для людей були саме періодичні видання. Карикатурні зображення, в свою чергу, були яскравою та простою ілюстрацією і сприймались як частина реального світу, а тому ставали елементом дієвої радянської пропаганди.

Таким чином, карикатура є важливим джерелом дослідження історії повсякдення в СРСР, адже дозволяє прослідкувати нав'язування ціннісних орієнтирів, формування нового світогляду та нового побуту радянського суспільства.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Рабенчук О.П. До питання про візуальне як джерело історичних досліджень/ О.П. Рабенчук // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - К. : Ін-т історії України, 2012. - №17. - С.29-39

2. Ефимов Б. Десять десятилетий: О том, что видел, пережил, запомнил : Воспоминания - М. : Вагриус, 2000 - 672 с.: ил

3. Голубев А. Межвоенная Европа глазами советской карикатуры/ А. Голубев// Европа (Варшава), 2003.

- Т. 3. - № 3 (8). - С.125-169 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pism.pl/pdf/ Europa%208%20Golubev.pdf http://catalog.unatlib.org.ru/cgi-bin/1/cgiirbis_64.exe? LNG= &Z21ID= &I21DBN= SKS05&P21DBN =SKS05& S21STN= 1&S21REF =5&S21FMT =fullwebr&C21COM= S&S21CNR =10&S21P01=0& S21P02= 0&S21P03 = M=&S21STR=

4. Голубев А. «Наш ответ Чемберлену»: советская политическая карикатура 1920-1930-х годов / А.

Голубев // Историк и художник. - 2004. - № 2. - С. 122-139 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sekirinskiy.ru/ wp-content/uploads/ 2013/03/%D0%_ 93%D0%BE%D0%BB% D 1%83%D0%B 1%D0%B5%D0%B2.pdf

5. Орлов И.Б. «Новая буржуазия» в советской сатире 1920-х годов / И.Б. Орлов // История России XIX - XX веков: Новые источники понимания - М. : МОНФ, 2001. С. 230-236.

6. Орлов И.Б. Образ нэпмана в массовом сознании 20-х гг.: мифы и реальность // Новый исторический вестник. - 2002. - № 6. - С. 29-41. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pseudology.org/Literature/O_nepmanax1920.htm

7. Сидоренко В.Н. Газетная политическая карикатура как источник по истории поляков БССР 1920 -1930

гг./ Н.В. Сидоренко // Крынщазнауства і спецыяльныя гістарьічньїя дысцыплшы : навук. зб. - Мінск : БДУ, 2013. -Вып. 7. - С. 47-52. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://elib.bsu.by/ bitstream/123456789/92659/1/Sidorenko_BN.pdf

8. Коляструк О.А. Візуальні документи як особливі джерела історії повсякденності / О.А. Коляструк//Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2008. - №14. - С.259-264 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://history.org.ua/ JournALL/xxx/ 14/16. pdf

9. Коляструк О.А. Використання візуальних джерел у відтворенні повсякденності / О.А. Коляструк // Науковий вісник УжНУ. - Ужгород, 2008. - Вип. 21. - С. 50-53.

10. Маркітан Л. П. Інформаційний потенціал кінофотовідеодокументів як історичного джерела / Л.П.

Маркітан // Український історичний журнал. - К: Наукова думка, 2002. - №5. - С. 34¬49 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/journal/2002/5/3.pdf

11. Постановление Политбюро ЦК РКП(б) «О молодых писателях и художниках». 6 июля 1922 г.//

Документы ЦК РКП(б) - ВКП(б) - ОГПУ - НКВД о культурной политике. 1917-1953/ под ред. А.Н. Яковлева, сост. А. Артизов, О. Наумов. - М.: МФД, 1999. - С. 40

12. Постановление Секретариата ЦК РКП(б) об ошибках в журнале «Крокодил». 9 января 1925 г. //

Документы ЦК РКП(б) - ВКП(б) - ОГПУ - НКВД о культурной политике. 1917-1953/ под ред. А.Н. Яковлева, сост. А. Артизов, О. Наумов. - М.: МФД, 1999. - С. 49

13. Постановление Секретариата ЦК ВКП(б) «О сатирических журналах». 3 августа 1928 г. // Документы

ЦК РКП(б) - ВКП(б) - ОГПУ - НКВД о культурной политике. 1917-1953/ под ред. А.Н. Яковлева, сост. А. Артизов, О. Наумов. - М.: МФД, 1999. - С. 85

14. Инструкция художникам-корреспондентам // Крокодил. - 1924. - № 26. - С. 6 [Електронний ресурс].

- Режим доступу: http://joumal-club.ru/7q =image/tid /72

15. Лучшие страницы советской сатирической графики : альбом сатирических рисунков / сост. И.С. Вискова - М.: Советский художник,1988. - Вып. I: 1917-1941. - 144 с. с.: ил.

Размещено на Allbest.ru