Козацтво, його місце та роль в українській історії (до кінця ХVІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана хмельницького

Реферат

Козацтво, його місце та роль в українській історії (до кінця ХVІ ст.)

Виконав: Студент - 1 курсу

ННІ Економіки і права

Шуляка Владислав

Перевірив:

викл. Касян. А.І.

Черкаси - 2020

Зміст

Вступ

Розділ 1. Українське козацтво об'єкт дослідження

Розділ 2. Причини і джерела формування козацтва

Розділ 3. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі

Розділ 4. Роль Запорізької Січі в історії України

Розділ 5. Виникнення реєстрового козацтва. Неоднорідність козацтва

Вступ

Актуальність теми. Козацькі часи - героїчна і драматична епоха української історії, епоха боротьби за українську державність, за виживання і утвердження українського етносу. Незважаючи на постійну увагу дослідників до історії козаччини, далеко не всі її сторінки знайшли своє належне висвітлення, багато чого вимагає подальшого вивчення і глибокого аналізу. Саме Козаччина заявила світу про існування не лише другорядної країни в Європі, а й загальновизнаної політичної та військової сили, що надала значний поштовх визнанню України та розвитку її внутрішніх політичних та ідеологічних особливостей. Сьогодні як ніколи виникає велика необхідність глибше вивчити, зрозуміти державотворчі процеси на всіх етапах історичного розвитку українського суспільства, особливо з середини XVII-XVIII століття.

Метою роботи є дослідження виникнення козацтва та його роль в історії України

Структурно робота складається

Розділ 1. Українське козацтво об'єкт дослідження

Українське козацтво є одним з популярних об'єктів для дослідження не тільки у вітчизняній історії, але й в історичних науках інших країн. Подібного явища не знала історія жодної країни. Про козаків у час їхнього розквіту знали не тільки їхні ближні сусіди, а й уся Європа. З середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву «козацького народу». Неодноразово приїжджали на Україну різні дослідники, щоб ближче познайомитися з життям та побутом козацької верстви. Незважаючи на те, що за історичними мірками, це відбувалося відносно недавно, має місце неповна визначеність та різна оцінка тих подій, що відбувалися за часи козацтва.

Про українських козаків написано багато спеціальних досліджень, монографій, статей художньої літератури. Цінним джерелом про події даного періоду є козацькі літописи, збірники документів Богдана Хмельницького (універсали, листи, накази), а також сучасні збірники документів «Національні процеси в Україні», «Писемні джерела з історії України» та ін. Важливу інформацію можна знайти в працях М. Костомарова, Д. Яворницького, М. Грушевського, В. Антоновича, І. Крип'якевича, В. Голобуцького. По-новому, з урахуванням досягнень сучасної історичної науки, нової джерельної бази написано праці дослідників: О. Апанович, І. Гуржія, Л. Мельника, В. Смолія, В. Степанкова, В Шевчука та ін.

Історики різних течій, наукових шкіл, політичних уподобань поєднують свої зусилля в розробці тематики досліджень історії козацтва, при цьому акцентуючи увагу на документалізації історичних досліджень, дотриманні принципів історизму та наукової об'єктивності, критичному переосмисленні попереднього досвіду, уникненні ідеологічної упередженості. Свої дослідження вони базують на ґрунті фактів, документів, достовірних історичних джерелах.

Історією виникнення й утвердження запорізького козацтва цікавилися різні дослідники: були серед них німці, французи, поляки, росіяни. Але далеко не всі однаково оцінювали роль та значення цього видатного суспільного явища для української нації. І йдеться не про обмежену кількість історичного матеріалу чи недоступність важливих документів. Скажімо, німець Олександер Рігельман, маючи титул російського генерал-майора інженерної служби, у своїх історичних працях ставився вороже до запорозьких козаків, повністю виправдовував знищення Запорозької Січі за розпорядженням імператриці Катерини ІІ. Так само інший російський історик Іван Болтін (теж, до речі, генерал-майор) при трактуванні запорожців був далеким від об'єктивності, дотримувався імперського погляду на ліквідацію Січі, заперечуючи підступність і насильництво царського війська. А французький мандрівник і хроніст П'єр Шевальє, автор «Історії війни козаків проти Польщі», будучи на польській службі, на догоду королю плутав події та факти, вигадував небилиці про Збаразьку та Берестейську битви, поділяв вороже ставлення до національно-визвольної боротьби українського народу.

Розділ 2. Причини і джерела формування козацтва

Зрозуміти будь-яке історичне явище глибоко і всебічно можна лише через звернення до його коренів. Виникнення українського козацтва - це історично-об'єктивний процес. Перші згадки про козацтво датуються XIII ст. Ще за часів Київської Русі літописи згадували про існування на кордоні руських земель і кочового степу бродників і берладників - вільних людей, які не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння. Однак надалі це традиційне для місцевого населення заняття було перервано татаро-монгольською навалою. Як нова соціальна верства суспільної ієрархії козацтво формувалося водночас зі шляхтою протягом ХУ-ХУІ ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

У ХІV - ХVІ ст. внаслідок внутрішніх чвар, татаро-монгольської навали, литовської, польської та російської експансії розпалася Галицько-Волинська держава, припинило існування Київське князівство, а після Люблінської унії й утворення Речі Посполитої українські землі були поділені між сусідніми державами - більшість земель попала під владу Польщі, частина залишилась у Литви, Угорщини, Московського князівства та Молдови.

В цей критичний момент історії українського народу, коли панівний стан українського суспільства у своїй більшості, зрадив національним інтересам, у другій половині ХVІ ст. на півдні Київського воєводства різко прискорюється процес формування нового суспільного стану - козацтва, який почав набирати авторитет в очах українського народу як лідер у боротьбі проти колонізації і відродженні суверенної української держави.

Розглядаючи етап розвитку козачини як нового стану українського суспільства, дослідники зазначають слідуючи його головні функції та причини формування:

Економічні - зростання великого феодального землеволодіння, що почалося з ХV ст. і підштовхнуло процес освоєння і колонізацію вільних південних степів;

Соціальні - посилення феодальної експлуатації українського населення і втеча селян як специфічна форма класової боротьби;

Національно-стратегічні - постійна загроза з боку кримських татар, посилення національного та релігійного гніту (полонізація українського населення і наступ католицької церкви), національно-визвольна боротьба проти іноземних поневолювачів;

Політичні - цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу для охорони південних рубежів від татар.

Ці чинники й робили можливими появу та формування козацтва. Адже поява певного історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна): тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність.

Отже, різноманітні суспільні процеси мали безпосередній вплив на джерела формування козацтва. Протягом XV-XVI ст. в суспільстві нова соціальна верства - козацтво, виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар.

Розділ 3. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі

Запорізька Січ - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Питання про утворення Запорозької Січі досліджене не повністю. Історики й досі сперечаються: де саме в пониззі Дніпра формувалися перші козацькі загони, де і коли була заснована перша Січ Запорозька; чи можна Хортицькі укріплення вважати Січчю, а князя Дмитра Вишневецького, старосту канівського і черкаського (з 40-х років XVI ст.) - її засновником...

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'явилася 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495- 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами.

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя XVI-го ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.

Запорізьке козацтво відіграло видатну роль у всіх найзначніших виступах народних мас України проти феодально-кріпосницького гноблення і національного гніту - в повстаннях під проводом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.), Северина Наливайка (1594-1596 рр.), Павлюка і Карпа Скидана (1637 р.), Якова Остряниці і Дмитра Гуні (1638 р.).

Повстанням у січні 1648 р. запорозькі козаки поклали початок визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького. Саме на Запоріжжі згуртувалися сили, які очолили загальнонаціональний рух проти панування шляхетської Польщі в Україні, що завдав нищівних ударів польсько-шляхетським військам в Жовтоводській битві 1648 р., Корсунській битві 1648 р., Пилявецькій битві 1648 р., Зборівській битві 1649 року та Батозькій битві 1652 р.

Великої слави здобули запоріжці своєю боротьбою проти турецько-татарських загарбників. Їхні походи на узбережжя Криму, Малої Азії та Фракії відбувалися спільно з реєстровими козаками та донськими козаками. Не раз козаки загрожували й Стамбулові, несподівано з'являючись на його околицях та руйнуючи укріплення (1615, 1621, 1624, 1630 рр.). Головною метою цих походів було не тільки ослабити військові сили агресора. Козаки руйнували маєтки татарських і турецьких феодалів і визволяли невільників. Недарма український народ так тепло оспівував козацькі походи в своїх історичних піснях і думах.

Поворотним етапом в історії Запорізької Січі стала Переяславська рада 1654 р. За Січчю було визнано ті самі права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття (хоч і не офіційно) селян - утікачів. Згодом царський уряд почав посилати запорозькому війську жалування грішми, хлібом, порохом тощо. Одночасно з цим на Запоріжжі почали з'являтися і царські війська, а згодом там почали будувати й урядові фортеці. Розширювалися межі запорозької території (на півночі до лівих притоків Дніпра - р. Самари та р. Орелі), зросло населення, розвинулися промисли й торгівля.

Отже, козацька християнська республіка Запорозька Січ відіграла винятково важливу роль в історії українського народу, насамперед у його національно - визвольній боротьбі, в розвитку збройних сил України та військового мистецтва, в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної та Південної України. Чи можна сказати, що українці та сучасна Україна могли б відбутися без такого утворення як Запорізька Січ? Можливо, але це б була друга Україна, і вона б мала другу історію. Українська історія має чимало визначних подій та явищ, але наявність Запорізької Січі є своєрідною кульмінацією, своєрідним стержнем її ідеї незалежності, її волі та спрямувань для її завоювання.

Розділ 4. Роль Запорізької Січі в історії України

У Запоріжській Січі було багато своєрідного, оригінального. Оригінальним було і відправлення правосуддя. Правда, архівні матеріали, по свідченням чисельних істориків і юристів ХVІІІ - ХІХ століть, безповоротньо втрачені, а ті залишки, які вціліли, не дають можливості відтворити повну картину про правосуддя в Запоріжській Січі. Ми користувались роботами істориків та юристів, в яких в тій чи іншій степені зачіпались ці питання. Історія здійснення правосуддя в Запоріжській Січі радянськими юристами спеціальним дослідженням не піддавалась, а серед дореволюційних авторів необхідно мати на увазі роботи Грушевського, Яворницького, Скальського, Ригельмана, Скальковського, Слабченко, Міллера, Наріжного, Лазаревського, Кістякова, Теліченко, Багалея та інших.Особливе значення для розвитку української державності мало формування звичаєвого права в житті тих українських селян, які тікали від панського гніту на віддалені від властей простори середнього і нижнього Піддніпров'я, Лівобережжя і називали себе козаками. Виникло навіть нове поняття - «козацьке право» сукупність правових звичаїв, більшість з яких склалася в Запорізкій Січі. Звичаєве право запорозьких козаків залишається мало дослідженим.Сучасна українська Конституція містить ряд положень, які ґрунтуються на історичному минулому Запорізької Січі, зокрема з питань державного будівництва, функціонування органів влади та управління. У Конституції знайшли також відображення демократичні засади формування та функціонування управлінського апарату, які були характерними для Запорізької Січі.

Таким чином, історичне значення Запорізької Січі важко переоцінити, це не тільки явище вітчизняної історії, це визначне явище європейської та загальносвітової історії, яке потрібно вивчати, досліджувати і не забувати.

Умови існування козацького суспільства мали вирішальний вплив на характер, зміст і форму звичаєвого права. Запорізька Січ, постійноперебуваючи в умовах ворожого оточення (Річ Посполита, Кримське ханство і Оттоманська Порта, а пізніше - царська Росія), могла вижити тільки за умов, щоб її не роздирали внутрішні суперечки. Тому правові норми, вироблені запорожцями, були спрямовані на встановлення певного компромісу між різними представниками козацького товариства. Козаки не змогли б проіснувати довго без особистої волі, соціальної рівності і поголовного озброєння членів свого товариства, без широкого демократизму в вирішенні загальних справ і одночасно дисципліни та суворого єдиночальства під час воєнних дій.

Запорізька Січ стала важливим фактором, який суттєво вплинув на подальшу еволюцію політичних поглядів українського козацтва та українського народу загалом. Січ була визначним державним утворенням, що репрезентувало на міжнародній арені Україну. Специфічність цієї політичної організації (інакше кажучи, - напівдержави) полягала в тому, що вона, будучи органом примусу, не була засобом класового придушення, а засобом виховання та самовиховання тих, в чиїх загальних інтересах здійснювався цей примус. козацтво запорізький січ християнський

Розділ 5. Виникнення реєстрового козацтва. Неоднорідність козацтва

Втечі й покозачення селян позбавляли феодалів робочих рук і збільшували лави «неслухняного», «свавільного» населення, готового в перший-ліпший момент виступити проти панів. Козацькі походи на Крим, Молдову та інші підвладні туркам землі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Польський уряд, щоб уникнути цього, вирішив узяти невелику заможнішу, статечнішу частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити «свавілля» решти козаків, повернути їх у панське ярмо. У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і дістало правовий статус регулярного війська. I хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах Польської держави (наприклад захист її кордонів), все ж вона започаткувала два важливі суспільні процеси: а) утворення реєстрових збройних формувань; б) легітимізацію козацького стану - юридичне визнання прав та обов'язків козацтва як соціальної верстви.На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства населення не було однорідним: а) реєстрове (городове) козацтво - заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій; б) запорозьке (низове) козацтво - козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозької Січі; в) нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя в прикордонних районах; г) паланкове козацтво; паланкові козаки - сімейні козаки, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки.Незалежно від того, до якої верстви належали козаки, вони завжди боролися за свої одвічні права та привілеї - вільності: вільно обирати старшину, мати власний суд, не сплачувати податків, проживати на всіх державних і приватних землях, полювати і рибалити в пониззі Дніпра, варити пиво й виробляти горілку, не сплачуючи за це державні податки, вільно ділити спадщину померлих козаків, ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар, найматися на службу до іноземних монархів.

Размещено на Allbest.ru