Основні риси французького фаворитизму часів Людовика XV

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні риси французького фаворитизму часів людовика XV

Христина Вічко (студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету історії та права)

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Позднякова І.С.

Фаворитизм (від лат. favor - прихильність) - форма покровительства з боку монарха або інших високопоставлених осіб своїм улюбленцям (фаворитам) [1, с. 793].

Однією з його форм є фаворитизм політичний. Це різновид взаємин між політичними суб'єктами, який полягає у сприянні одному з них у політичній чи службовій кар'єрі. При такій формі фаворитизму має місце делегування більшої частини повноважень легітимного правителя безпосередньо фавориту (або представникам групи фаворита) [2, с. 743].

Апогей, пік, розквіт фаворитизму припадає на XVII - XVIII ст., період домінування в Європі абсолютних монархій. Серед найвідоміших фаворитів, які залишили свій слід в історії варто назвати англійця Джорджа Віл'єрса, 1-го герцога Бекінгема - фаворита та міністра королів Якова та Карла Стюартів; іспанця Франциско Гомеса де Сандоваль-і-Рохас Лерма, 1-го герцога Лерма - фаворита короля Філіппа ІІІ; українця Олексія Розума (генерал-фельдмаршала Олексія Розумовського) - фаворита російської імператриці Єлизавети; графа Григорія Орлова та князя Григорія Потьомкіна - фаворитів імператриці Катерини ІІ [2, с. 744].

У статті ми ставили за мету розглянути основні характеристики фаворитизму у Франції часів Людовика XV та з'ясувати вплив його фаворитки Жанни-Антуанетти Пуассон, маркізи де Помпадур на політичні процеси того часу.

Фаворитизм у Франції зароджується у період правління короля Генріха ІІ. Першою офіційною фавориткою короля була Габріель д'Естре.

Поступово це явище виходить за межі суто особистих стосунків і перетворюється на повноцінний суспільний інститут, який впливав не тільки на ситуацію при дворі, а й на політику держави загалом. При французькому дворі офіційно існував титул «фаворитки короля». Фаворитка мала право втручатися в політику держави і була довіреною особою короля.

Якщо в Росії, наприклад фаворитами часто ставали «випадковими людьми», то у Франції фавориткою могла стати жінка, яка народилася і виховувалася при дворі, яка була обізнана з його традиціями та звичаями. При цьому не існувало спеціальної школи підготовки майбутніх фавориток. При Версалі діяла Школа шляхетних дівчат, де виховували юнок, але зовсім для інших цілей.

Фавориткою, як правило, ставала дама, яка перебувала у найближчому оточенні короля. Втім, винятком з цього правила стала «кар'єра» маркізи де Помпадур, адже від народження вона не належала до вищого стану.

Зупинимося детальніше на біографії жінки з чиїм ім'ям була пов'язана епоха правління французького короля Людовика XV.

Жанна-Антуанетта Пуассон, народилася 29 грудня 1721 р. Її батько - Франсуа Пуассон, був збирачем податків, заможним фінансистом і належав до третього стану. Він займався постачанням зерна. У певний період своєї діяльності був звинувачений у зриві поставок зерна для армії. Через серйозні наслідки, якими загрожувала ситуація, що склалася, він був змушений втікти до Німеччини.

Вихованням Жанни та її брата Абеля займалася мати Луїза-Мадлена. Вона була дуже красивою жінкою. Біографи відмічають, що скромність не була однією з її чеснот. Сучасник Барб'є так описує її: «красива брюнетка, одна з найпривабливіших жінок Парижа і до того ж надзвичайно дотепна» [3, с. 84].

Поки батько Жанни перебував у Німеччині, мати зблизилася з Шарлем Ле Норманом де Турнеємом, який фактично став прийомним батьком її дітей. Це був забезпечений, впливовий чоловік, який добре розбирався у мистецтві. Саме завдяки йому Жанна-Антуанетта та її брат Абель отримали прекрасну освіту. Було запрошено кращих вчителів, які повинні були збагатити розум дівчинки витонченими мистецтвами.

Цікавий факт її біографії. Коли майбутній маркізі де Помпадур було 9 років, мати відвела її до ворожки, яка напророкувала, що в один прекрасний день Жанна стане коханкою короля [3, с. 87].

Можна припустити, що про це пророкування ні сама Жанна, ні її мати не забували і були переконані в тому, що дівчинці судилося підкорити серце Людовика XV.

Однак, поки життя складалося по-іншому. Норман де Турнеєм і видав її заміж за свого племінника і вона стала мадам д'Етіоль. Завдяки цьому шлюбу, Жанна Пуассон отримала дворянський титул.

Не можна дати однозначну відповідь на питання, яку зовнішність мала майбутня фаворитка короля. У мемуарах її сучасників можна знайти чимало описів зовнішності мадам де Помпадур, але потрібно враховувати те, що дані характеристики залежали від особистого ставлення до неї.

Так, Леруа, головний єгер Версальського парку, описує маркізу наступним чином: «Зріст маркізи де Помпадур вище середнього, вона струнка, гнучка, природна, елегантна; Обличчя її відповідає її фігурі - досконалий овал. Вона швидше шатенка, ніж блондинка, очі досить великі,прикрашені красивими бровами того ж кольору, ніс досконалої форми, чарівний зріст, дуже красиві зуби і чарівна посмішка... Красива шкіра надавала всім її рисам особливу чарівність. Очі її володіли особливою чарівністю, що пояснюється, можливо, невизначеністю їх кольору; у них не було живого блиску чорних очей, ніжною знемоги блакитних, особливого лукавства сірих; їх невловимий колір мав, здавалося, необмеженими можливостями зваблювати і передавав всі враження стривоженої душі; тому вираз обличчя маркізи де Помпадур нескінченно змінювався, але ніколи не порушувалася гармонія його рис; її хода повністю відповідала її зовнішності, від її особистості виходило враження надзвичайно елегантності, що межувала зі знатністю» [3, с. 94].

Всі описи маркізи де Помпадур об'єднує те, що автори одностайно дорікали їй в тому, що вона народилася міщанкою. На нашу думку, автор вищенаведених рядків полестив самолюбству маркізи. Це цілком зрозуміло, тому що маркіза дуже швидко стала відігравати важливу роль при дворі короля Людовика XV. Відомо, що неземною красою вона не відрізнялася, При дворі були дами набагато красивіші й привабливіші. Припускають, що король полюбив пані де Помпадур за її вдачу та характер, адже вона була жінкою освіченою, мала витончений смак,. З самого дитинства вона виховувалася у вишуканому середовищі, зналася на мистецтві.

Ось що розповідає про мадам де Помпадур Ено: «Я побачив там одну з найчарівніших жінок, яких я коли-небудь зустрічав. Це пана д'Етіоль. Вона чудово розбирається в музиці, захоплено і з бездоганним смаком співає, знає сотні пісень, грає в п'єсах на сцені в Етіолі, де театр, прекрасний, як паризька Опера, розміщує сценічні машини і має можливість змінювати декорації» [3, с. 96].

Іще один її сучасник, герцог де Люінь, писав наступне: «Пані де Помпадур грала чудово. У неї сильний голос, дуже приємного тембру і великої глибини; вона добре розбирається в музиці і співає з великим смаком» [3, с. 97].

Яким же чином вдалося Жанні-Антуанетті підкорити серце Людовика XV? Відомо, що король зустрівся з Жанною Пуассон під час балу-маскараду, який відбувався на честь весілля дофіна. Вона постала в образі Діани - мисливиці, а він - тисового дерева. Удвох вони швидко пішли з цього балу, а на ранок придворні помітили, що карета пані д'Етіоль досі стоїть біля Версаля.

Саме з цього часу починається епоха її 20-річного панування. Людовик XV підняв її соціальний статус подарувавши титул маркізи де Помпадур - титул старовинного згаслого дворянського роду. І вже як маркіза вона була представлена офіційною фавориткою. Герцог де Круа пише, що «з усіх коханок, які були у короля, вона найпривабливіша, і що він нікого не любив так, як її» [13, с. 98].

Власне коханкою короля, у прямому сенсі цього слова, мадам де Помпадур була протягом п'яти років. У 1751-1752 роках її відносини з королем зазнали зміни. Перш за все це було пов'язане з тим, що з дитинства у пані де Помпадур було слабке здоров'я. Однак незважаючи на все це, Жанна не бажала втрачати любов короля. Вона пила ароматний шоколад з ваніллю, їла трюфеля і суп з селерою, приймала різні еліксири для того, щоб підтримати свою красу.

На жаль, необхідного результату мадам де Помпадур не домоглася, однак до кінця свого життя, вона залишалася для короля кращим другом та радником. Її називають першою жінкою прем'єр-міністром в історії Франції. На все життя король зберіг до неї прихильність, ніжні почуття, вона була йому потрібна, вона дуже добре знала його звички, його смаки, його бажання. Мадам де Помпадур вміла розважити його, він говорив з нею про важливі справи, сподіваючись отримати корисну пораду.

12 жовтня 1752 р. король пожалував пані де Помпадур титул герцогині, що вважалося найвищою милістю. Крім цього, маркіза отримала посаду фрейліни королеви 8 лютого 1756 р. Таким чином, її перебування у Версалі було узаконено. Крім того, брат маркізи отримав звання герцога де Маріньї і де Менар, батько отримав дворянський титул [3, с. 100].

Як було сказано вище, титул офіційної фаворитки надавав право втручатися у політику держави. Найчастіше, відповідальність за невдалі заходи уряду приписували коханці короля, в той час як самого короля продовжували обожнювати. Треба сказати, що Людовик XV не був вольовим і не володів твердим характером, як його дід Людовик XIV. Він легко міг піддаватися думцівпливу оточуючих, був неуважним і меланхолійним, державними справами він майже не займався.

Саме через вказані причини маркіза де Помпадур мала вирішальний вплив на політику Франції аж до самої смерті. Так, саме вона була ініціатором зближення Франції з Австрією. Цей союз наблизив початок загальноєвропейського конфлікту, в результаті якого французи зазнали серйозних територіальних втрат. Деякі історики розглядають політичну діяльність пані де Помпадур, як одну з причин початку Великої французької революції.

Те, що маркіза де Помпадур була самостійною політичною фігурою того часу, підтверджують ряд фактів. Так, вона приймала іноземних послів і командуючих арміями, брала участь у підготовці доповідей міністрів, листувалася з багатьма політичними діячами. Вона мала досить великий авторитет, до неї прислухалися іноземні монархи. Наприклад, імператриця Австрії Марія-Терезія в листах зверталася до неї «моя дорога кузина». Натомість з прусським королем Фрідріхом II у них була взаємна ненависть. Він навіть дав своєму собаці кличку Помпадур [4, с. 90].

Заслугою маркізи де Помпадур є реформування податкової системи, перемога у Фландрській кампанії, мирний договір 1748 р., підписаний в Екс-ла-Шапель, франко-іспанський договір в Сан-Ідельфонсо 1761 р., Паризький мир 1763 р., що ознаменував закінчення Семирічної війни.

Вона проявила себе не тільки як політик, а й покровитель науки і культури. Маркіза де Помпадур мала салон, куди запрошувала видатних умів епохи: Вольтера, Монтеск'є, Шарля Дюкло, Жоржа Бюффона, Франсуа Кене, Франсуа Буше. Крім художників, скульпторів і літераторів, мадам де Помпадур спонсорувала паризьких столярів, завдяки чому французькі меблі того часу високо цінувалися. Своїми замовленнями вона також підтримувала гобеленові мануфактури. фаворитизм король податковий маркіза

У 1744 р. мадам де Помпадур заснувала при дворі Театр малих апартаментів, де щодня влаштовувалися театральні вистави, в яких і вона сама. Крім цього, пані де Помпадур була справжньою законодавицею мод. Завдяки їй з'явилися діаманти з овальним огранюванням, келихи-тюльпани для шампанського, ридикюль, високі підбори, вона розробляла моделі суконь та зачісок [3, с. 103].

У 1756 р. маркіза де Помпадур заснувала об'єднання для фінансування робіт з топографічного опису Франції. Також підтримувала видання «Енциклопедії» Дідро і Даламбера. Загалом, на меценатство маркізою було витрачено 8 млн. ліврів. Вона також займалася будівництвом Малого Тріанону, площі Людовика XV, Єлисейських полів, Королівської військової школи, реставрацією Луврського палацу. У наш час всі ці об'єкти визнані культурним надбанням Франції.

Коли після закінчення Семирічної війни у Франції настала політична та економічна криза, винуватицею всіх цих подій вважали маркізу де Помпадур. Тоді вона прийняла рішення залишити політичну арену. Незабаром у неї загострився туберкульоз. 15 квітня 1764 р. у Версалі маркіза де Помпадур пішла з життя. «Яку огидну погоду Ви вибрали для останньої прогулянки, мадам!» - сказав король, спостерігаючи за тим, як його кращого друга проводжали в останню путь [5, с. 110].

Підводячи підсумки, можна сказати, що Жанна-Антуанетта де Помпадур відігравала провідну роль у період правління короля Людовика XV. Вона визначала політику країни впродовж майже двадцяти років. Незважаючи на те, що її життя та діяльність становили низку невдач, втрат і розчарувань. Будучи фавориткою короля, вона не обмежилася роллю коханки, займалася політикою, меценатством, патронувала науки, мистецтва, моду. Наділена вишуканим смаком, тонким розумом, сильною волею, бурхливою енергією, неабиякими амбіціями, вона стала символом своєї епохи, її називали «некоронованою королевою Франції».

Бібліографія

1. Словник іншомовних слів. / За редакцією О.С. Мельничука. Головна редакція Української радянської енциклопедії. - К., 1974. - 865 с.

2. Політична енциклопедія. / Редкол. : Ю. Левенець, Ю. Шаповал та ін. - К. : Парламентське видавництво, 2011. - 808 с.

3. Воскресенская И.В. Фавориты и фаворитки государей Западной Европы / И.В. Воскресенская. - М.: Вече, 2014. - 288 с.

4. Стогова А.В. Государственная мудрость легкомыслия / А.В. Стогова // Родина. - №3. - 2007. - С. 88 - 93.

5. Бретон Г. Распутный век / Г. Бретон. - Ф.: Крон-Пресс, 1993. - 411 с.

Размещено на Allbest.ru