Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Кафедра теорії культури і філософії науки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: «Світова культура у просторі та часі»

на тему: «Традиційна культура Слобожанщини»

Виконала:

студентка 1 курсу соціологічного факультету

спеціальності 54: соціологія

освітньої програми «Соціальні комунікації, реклама та зв'язки з громадськістю»

денної форми навчання

Ревенко Вікторії Геннадіївни

Харків-2020

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розвиток культури Слобожанщини у XVІІ-XVІІІ столітті

1.1 Середня та вища освіта Слобожанщини

1.2 Театральне мистецтво Слобожанщини

1.3 Літературна творчість та діячі Слобожанщини

Розділ 2. Культурні традиції Слобожанщини протягом XІX-XX століття

2.1 Розвиток вищої освіти Слобожанщини у XІX- на початку XX ст.

2.2 Побутова культура населення Слобожанщини у XІX- на початку XX ст.

2.3 Музична культура Слобожанщини останньої третини XІX- початку XX століття

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Крім історії українського народу велике захоплення викликає вивчення фольклору, селянських звичаїв, традицій, побуту тощо. Оскільки основною передумовою повнокровної і животворної культури є природність, то слід відкинути так звану «високу культуру» імперських дворів та аристократії й звернутися до незіпсованої, справжньої та самобутньої культури простих людей. І дійсно, саме в культурі українського села, тобто в їхніх традиціях, звичаях та побуті, є джерело й основа національного життя.

За часів відродження української культури необхідним є знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід'ємною частиною державної незалежності України.

Актуальність теми дослідження: у сучасних умовах становлення і розвитку національної культури актуальним для культурології є дослідження музичної, театральної культури регіонів України, особливості розвитку освіти, літературної діяльності. Досліджуються регіональні культурні традиції півдня України (С. Кириєнко, Н. Крижановська), особливості музичного життя Вінниччини, Катеринославщини, Полтавщини, Чернігівщини (В. Мітлицька Т. Бурдейна-Публіка, Т. Локощенко, А. Литвиненко, Л. Дорохіна). Проте історико-культурний контекст становлення та розвитку музично-театральної культури на Слобожанщині в проекції тогочасних мистецьких тенденцій, ще потребує історичного та культурологічного аналізу. Цим і зумовлений вибір теми моєї роботи.

Ступінь дослідження теми: історико-культурний контекст становлення та розвитку культури на Слобожанщині в проекції тогочасних мистецьких тенденцій, ще потребує історичного та культурологічного аналізу. Цим і зумовлений вибір теми мого індивідуально-дослідницького завдання.

Мета роботи - виявлення культурно-мистецьких зв'язків та дослідження їх впливу на становлення і розвиток культури на Слобожанщині в контексті соціокультурних процесів ХІІ - ХХ ст.

Задачі роботи:

- показати основні процеси українського національного відродження у Харкові XІX століття;

- довести, що розвиток освіти на Слобожанщині у ХІХ - на початку ХХІ ст. призвів до перетворення Харкова на всесвітньовідомий науково-освітній центр та культурний;

- охарактеризувати побутову культуру населення Слобожанщини у ХІХ - на початку ХХІ ст;

Об'єкт дослідження - традиційна культура Слобожанщини.

Предмет дослідження - особливості, традиції та розвиток культури Слобожанщини в період XІІ-XX століття.

Хронологічні рамки дослідження - XІІ-XX століття.

Методологічна основа дослідження: об'єктивний аналіз наявних культорологічних даних, систематизація літератури, яка стосується традиційної культури Слобожанщини XІІ-XІІІ та XІX-XX.

Наукова новизна дослідження : внесок в інтелектуальне забезпечення культури північно-східного регіону.

У межах мого індивідуального завдання неможливо розглянути всі аспекти розвитку народних традицій та побуту населення Слобожанщини протягом XVІІ-XІX століть, але деякі їх елементи можуть бути не тільки цікавими, а й корисними.

Розділ 1. Розвиток культури Слобожанщини у XVІІ-XVІІІ столітті

Поряд з культурою матеріальною, усіма галузями господарства Слобожанщини, що зростали і розвивалися у тісному зв'язку з господарством всієї України і Росії, розвивалася і духовна культура населення Слобідської України. Українські переселенці, так само як і російські, їдучи на Слобожанщину, несли з собою традиції стародавньої культури, збагачені наступними поколінням. Хоч тривалий воєнний стан, потреба витрачати багато сил на збройний захист від постійних нападів турецько-татарських загарбників несприятливо відбивалися на культурному розвитку Слобожанщини, проте не могли його спинити. Особливо плодотворну роль у розвитку культури у дугій половині ХVІІІ ст. відіграла діяльність М.В. Ломоносова, О.М. Радіщева, М.І. Новікова, зростання шкільної освіти та бібліотек, відкриття університету в Росії.

У зв'язку з загальним господарським розвитком країни у другій половиню ХVІІІ ст. на Слобожанщині поширюється цегляне будівництво в містах. У Харкові в цей час перебував російський архітектор Вельянов, його помічник Петро Ярославський та учні Горленський і Калиновський які були місцевими жителями. Наприкінці 60-х років ХVІІІ ст. Петро Ярославський був відряджений для удосконалення архітектурних знань у Москву, до відомого російського зодчого Баженова. По закінченні навчання, Ярославський і Калиновський повернулися до Харкова (Горленський пішов на військову службу) і тривалий час займалися спорудженням різних будинків. Вони разом з архітектором Вельяновим брали участь у спорудженні будинку (1767--1777 рр.) по Університетській вул. № 16. У цьому будинку згодом було розташовано університет. Петро Ярославський з 1776 р. став архітектором міста Харкова, а з 1780 р.-- архітектором Харківського намісництва [1, 6т, с.146]. Зокрема у Харкові з його споруджень до нашого часу стоїть будинок провіантського складу на розі вулиці Чернишевського та Театрального скверу.

1.1 Середня та вища освіта Слобожанщини

З часів масового заселення Слобожанщини при церквах створюються школи. Про першу школу в Охтирці до нас дійшли відомості від 1675 р., а також повідомлення, що у 1700 р. існували 131 церковно-парафіяльних школи. Якщо порівняти кількість шкіл із кількістю населення, то у 1732 р. на Слобожанщині,при населенні у 306112 чоловік, одна школа припадала на 2455 чоловік. Учителями в церковних школах були дяки, яких налічується 372. В цих школах навчалися діти козаків, багатих селян, міщан і духовенства [2,с.204-207]. У першому класі дітей навчали читанню по букварю, у другому -- письму та читанню Часослова, у третьому учні вдосконалювалися в письмі і читанні Псалтиря.

Класні вправи з письма виконувалися крейдою на дошці або чорнилами на папері. Вправи з читання проводилися вголос. Школярів учили також співати. Ці школи давали елементарні знания та вміння читати й писати, що на той час безумовно мало позитивне значения для місцевого населення. На жаль, ми не маємо відомосгей про долю цієї шкільної сітки у другій половині ХVІІІ ст. У 1726 р. з Белгорода до Харкова була переведена архієрейська школа, яка незабаром була перетворена на Харківський колегіум. Він працював при Покровському монастирі, який в основному утримувався на кошти належних йому маєтків. Колегіум став центром освіти Слобожанщини, одним із важливих учбових закладів країни.

У 1727-1770 рр. в ньому налічувалося 420-440 учнів, а в 1780-1790 рр. -- 500-550 [3,с.24]. В перше десятиріччя з часу заснування колегіуму у ньому вчилися в основному діти духовенства: сільських попів, дияконів, дяків. Але вже у 1770 р. діти світських батьків становили 12% загальної кількості учнів [3,с.26]. Учбова програми колегіуму з середини ХVІІІ ст. розширюються. Якщо спочатку в колегіумі викладалися граматика і синтаксис російської мови, пиітика, риторика, філософія, богослов'я, історія, грецька і латинська мови, то вже у 30-х роках серед навчальних предметів з'являються малювання, французька і німецька мови. Згодом учбові програми ще більше розширюютъся: запроваджується викладання природознавства. Однак навчання тоді мало схоластичний характер, що перешкоджало загальному розвиткові та успішності учнів [3,с.67-70]. З Харківського колегіуму вийшло чимало відомих діячів науки і лтератури: письменник М. Гнедіч, російський історик М. Каченовський.

У другій половині ХVІІІ ст. культурний рівень населения Слобожанщини настільки зріс, що молодь стала виявляти прагнення здобути вищу освіту, виник також попит на кадри вищої кваліфікації. Це знайшло свое відображення у виступі в 1767 р. групи дворян Сумського повіту, які звернулися до уряду з проханням відкрити університет в Сумах [3,с.74]. Однак відкритгя університету у той час було справою нелегкою. Передусім цьому перешкоджав кріпосницький лад, який панував у країні і брак пірофесорських кадрів. Отже прохання передової громадськості в Україні лишалося невиконаним до початку ХІХ ст.

Слід відзначити, що Російська Академія наук і Московський університет багато допомагали поширенню освіти на Слобожанщині і обміну досвідом, систематично і безкоштовно надсилаючи свої видання до бібліотеки Харківського колегіуму. З листування про поширення на Слобожанщині книг, виданих Московським університетом і «Вольным экономическим обществом», бачимо, що їх наукові праці розповсюджувалися на Слобожанщині у значній кількості. Бібліотечки з кількох десятків підручників, церковних книг та творів іншого змісту були по всіх церквах Слобідської України [4,с.427-429]. Деяки з них збереглися до нашого часу в Харківському державному обласному архиві. Так, у бібліотеці харківського Покровського монастиря налічувалося 72 книги. З них 46 надруковані московськими друкарнями. Серед них - «Уложение» 1649 року, «Евангелие учительное», «Ефрема Сирина поучение», «Симфония на послания», «Апокалипсис»; 6 книг-- кивського видання; 2 книги, надруковані в Острозі; по одній книзі, виданій у Чернігові і Петербурзі [4,c.431].

1.2 Театральне мистецтво Слобожанщини

У другій половині ХVІІІ ст. сталася видатна подія: в Харкові було відкрито перший театр. Як пише Г.Ф. Квітка в одному із своїх оповідань, цей театр почав працювати у 1780 р. Організатором його був відставний актор Петербурзького театру Іваницький. Він набрав з харківської молоді трупу, до складу якої увійшло 20 чиновників та учнів казенного училища; серед них було й кілька жінок. Вистави оформлялися як балети та дивертисменти. Найкращою балериною була дочка одного харківського маляра [4,с.479]. Невідомо, в якому саме приміщенні молоді аматори виступали з концертами. Невідома і доля цієї трупи.

Трохи пізніше, у 1791 р. було відкрито у Харкові новий театр. Сцену, декорації та інше обладнання для театру робив майстер-художник Л.С. Захаржевський. Трупа була створена з учнів казенного училища та чиновників харківського намісництва. Довгий час в трупі не було жінок. Г.Ф. Квітка розповідає, що на запрошення виступити в театрі акторкою на сцені, харків'янки з жахом відповідали: «Боже мене борони бути акторкою!», «З нуждою зароблятиму на шматок хліба, а на безслав'я не піду». Тому протягом тривалого часу жіночі ролі в театрі виконували загримовані хлопці -- учні казенного училища [4,с.480]. Вистави проходили з великим успіхом. У репертуарі були переважно комедії Княжніна-- «Сбитенщик», «Хвастун», «Без обеду домой еду», Сумарокова -- «Костюм», «Скупой», Фонвізіна -- «Недоросль», Верьовкіна -- «Так и должно» та ін. Ставилися і деякі твори Вольтера. Слід відзначити, що харківські театри загалом показували глядачам комедії російських письменників та опери російських композиторів, тобто відображали переважно російську дійсність. З невідомих причин наприкінці 1796 р. театр був закритий, його приміщення розібране, актори роз'їхалися по інших містах.

1.3 Літературна творчість та діячі Слобожанщини

Стосовно розвитку усної народної творчості певним позитивним явищем укультурному житті Слобожанщини була творчість Семена Климовського-Климова, який жив у першій чверті ХVІІІ ст. Він був рядовим козаком Харківського Полку, але користувався значною популярністю і пошаною серед козацтва, як красномовний оповідач, вдумливий порадник, автор кількох патріотичних творів. Климовський написав віршами і прозою низку творів. З них відомі: «О великодушии и правде», «О правосудии начальствующих, правде и бодрости их», «О смирении высочайших». Йому приписують прозові твори: «О дивных всероссийского монарха (Петра І) делах», «О пришествии короля шведского Карла ХІІ внутрь Украины и об измене Мазепы» та вірші, на слова яких створено популярні на Слобожанщині як і в усій Україні пісні -- «Не хочу я нікого, тільки тебе одного», «Їхав козак за Дунай» [5,с.37-38].

На Слобожанщині тривалий час проживав відомий український філософ і письменник Г.С. Сковорода. Він народився в 1722 р. у сім'ї небагатого козака села Чернухи на Лубенщині. У 1739--1740 рр. Сковорода навчався у Києво-Могилянській академії. Однак незабаром його було взято до Петербурзької придворної хорової капели. Пославшись на хворобу, Сковорода звільнився з хору і у 1744 р. повернувся до академії. Восени 1750 р. з невідомих причин, Сковорода залишив академію. Він у той час був високоосвіченою людиною, знав досконалоне тільки вітчизняні мови -- українську і російську, а й старогрецьку, латинську,німецьку. 3 1751 р. Г.С. Сковорода служив при російському послі Вишневському у Відні. Повернувшись приблизно через три роки на батьківщину, він став викладачем пиїтики у Переяславському колегіумі. При викладанні цього предмету Сковорода користувався власним твором «Рассуждение о поэзии и руководство к оной новым образом» [6,т.1,с.4]. Він поклав в основу свого посібника теорію віршеписання Ломоносова, Тредьяковського, Сумарокова. У процесі навчання Сковорода намагався розвинути у учнів замість догматизму свідому ініціативу в оволодінні знаннями. Довідавшись про таку методику і цілеспрямованість викладання основ поезії, вище духовенство зажадало, щоб Григорій Сковорода спалив свій посібник і почав вчити учнів старим принципам поезії. Він відмовився виконати вимогу начальства і за це був вигнаний з училища [6,т.1,с.35].

Деякий час Г.С. Сковорода був вихователем дітей у одного з поміщиків на Полтавщині. У 1758 р. на таку ж посаду він приїхав до іншого поміщика у Харків. У тому ж році Сковорода став викладачем катехізису у Харківському колегіумі. Адміністрація колегіуму, помітивши, що Сковорода закликає своїх учнів до критичного мислення і протесту проти насильства, відсторонила філософа від занять. Духовенство боялося талановитості і вільнодумства Сковороди і намагалося одягнути його в рясу, взяти у церковні лешата, відірвати від народу. Ще під час перебування філософа у Київській академіі, духовенство запропонувало йому посаду священика. Сковорода відкинув цю пропозицию. Наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. белгородський єпіскоп Іоасаф запропонував Сковороді стати монахом, обіцяючи йому вищий духовний сан. Філософ, відмовляючись збільшити собою кількість духовенства, яке він презирливоназивав «фарисеями», сказав: «Ешьте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко имонашествуйте». У 1764 р., коли Сковорода перебував у Києві, до ньогозвернулася група монахів Печерської лаври з такими словами: «Нам известны твои таланты, святая Лавра приймет тя, аки мать свое чадо, ты будешь столпом церкви и украшение обители», на що філософ відповів: «Я столпотворения умножить собою не хочу, довольно и вас, столбов неотесанных» [6,т.2,с.16]. Майже тридцять останніх років свого житгя Сковорода безперервно мандрував Україною та Росією, довгий час перебував на Слобожанщині --був у Харкові,Ізюмі, Сумах, Острогозьку та в інших містах і селах. Помер Г С. Сковорода 9листопада 1794 р. під Харковом.

Творчість Г.С. Сковороди стала дуже популярною на Слобожанщині, в Україні і Росіі. Передові представники російської суспільноі думки -- О. Пушкін, В. Белінський, М. Гоголь, Л. Толстой знали і високо цінували твори Сковороди. Їдеї гуманізму і демократизму Сковороди знайшли своє відображення в українській літературі ХІХ ст.-- у творах І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Освов'яненка та ін.

1.4 Народна творчість

На закінчення вважаємо за доцільне відзначити, що слобожани зробили значний внесок у народну творчість крани. Ідучи з Придніпров'я, переселенці несли з собою багато народних пісень і дум. У них відображається героїчна боротьба українського народу проти іноземних загарбників -- татарських і турецьких феодалів, польських панів, розповідається про боротьбу народу проти феодально-кріпосницького гніту. Слобожани знали і співали багато пісень російського народу. Пісні про Степана Разіна, про Єрмака були дуже популярні. Слобожани склали немало дум і пісень які стали надбанням усього українського і російського народів.

Переселення на Слобожанщину, клопоти, сумні і радісні події в житті трудового народу -- все це знаходило віддзеркалення у народній творчості. У піснях і думах слобожан розповідається про тяжкі переживання людей в час прощання з рідним краєм, про хвилювання, пов'язані з далекою подорожжю на Слобожанщину, бо люди не знали, що чекає їх у дорозі та на новому місці [7,с.9]. Крім усних оповідань про життя переселенців, слобожани склали багато пісень і дум, присвячених боротьбі з татарами і турками. Булишироко відомі на Слобожанщині думи про плач невільників на турецькій каторзі[8,с.13], про втечу трьох братів з неволі турецької -- з Азова, думи про Івана Сірка, про Сірчиху та їхнього сина Петра, пісня про Романа Сірка [8,с.15], про Слобідську Гусарію та ін [9].

Однак слобожани складали не тільки сумні пісні, у яких розповідали про важку боротьбу з татарськими загарбниками. Чимало було створено й бадьорих пісень, хоча б про Івана Сірка. Як відомо, запорозькийкошовий отаман Іван Сірко був грозою для кримських татар та ханів. Не один раз завдавав він тяжкої поразки зухвалим загарбникам. І про це слобожани радісно співали [9]. Як бачимо, культурне життя Слобідської України, незважаючи на загрозу турецько-татарськоі агресії повільно, але неухильно розвивалося: зростала освіта, появився театр, помітний крок вперед зробили архітектура, література, народна творчість та ін. Найхарактернішою рисою цього процесу було те, що культурне життя і розвиток слобожан органічно були зв'язані з культурним життям і розвитком українського і російського народів.

Розділ 2. Культурні традиції Слобожанщини протягом XІX-XX століття

2.1 Розвиток вищої освіти Слобожанщини у XІX- на початку XX ст.

2.1.1 Харківський університет - перший на українських землях

Перший університет на українських землях, що входили до складу Російської імперії, заснований 1804 року з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали чужинці, головним чином німці; найвизначніші з них -- філософ Й. Шад та історик Д. Роммель. Число студентів у 19 ст. постійно зростало: 1805 -- 57, 1810 -- 118, за 1860-их pоків -- пересічно 425, 1887 -- 1520 [10,с.3]. У ХІХ -- на початку ХХ ст. Харківский університет мав 4 факультети: фізикоматематичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено приньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851).

Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другійполовині ХІХ ст. -- Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші. З ініціативи діячів університету з'явились перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій ЕженедЂльникъ» (1812), «Украинскій ВЂстникъ» (1816 -- 19), «Украинскій Журналъ» (1824 -- 25) й інші. За перший період свого існування уныверситет (1805 -- 35) мав вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині.

2.1.2 Роль Харківського університету в національному відродженні

Серед видатних випускників університету у різні часи були: математик -- М. Остроградський, біолог -- І. Мечников, статистик -- П. Кеппен, філолог -- О. Потебня, історик -- М. Костомаров та інші [11].

Харківский університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 -- на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині ХІХ ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині ХІХ ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху [12].

Харківський університет - зараз Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна - найстаріший на підросійській Україні вищий навчальний заклад. Заснований у 1805 р. він у ХІХ - на початку ХХ ст. відігравав величезну роль у культурному розвитку всього півдня Російської імперії, він був центром освіти, науки та літератури в регіоні, центром адміністративно-організаційним,навчально-методичним і духовним. Він дав життя багатьом вищим навчальнимзакладам міста. У перші роки радянської влади на базі факультетів реформованого університету були створені нові вищі навчальні заклади - юридичний та медичний.

Від нього ведуть свою історію педагогічний та деякі інші вузи. У ХІХ ст. у Харкові існувало лише три вузи: університет (з 1805 р.), ветеринарний (1873 р.) та технологічний (з 1885 р.) інститути, а також простежити звивисті шляхи розвитку педагогічної освіти. Потреба у спеціальній педагогічній освіті була усвідомлена ще на початку ХІХ ст., що відобразилося у першому загальному університетському статуті 1804 р. За цим документом у трьох російських університетах (Казанському, Московському та Харківському) мали бути створені педагогічні інститути - спеціальні підрозділи для надання педагогічних знань (головним чином з методики викладання) тим випускникам університету, які збиралися працювати вчителями. У Харківському університеті педагогічний інститут було створено у 1811 р. Його першим директором став професор Х. Роммель. З 1815 по 1823 р. Ніяких відомостей про діяльність інституту не збереглося.

Протягом ХІХ ст. педагогічна освіта в Російській імперії булатісно пов'язана з університетами. Вона пройшла складний шлях розвитку: від усвідомлення необхідності надання відповідних знань та практичних навичок майбутнім вчителям до розуміння значення теоретичних проблем педагогіки та ролі спеціальних структурних підрозділів - педагогічних кафедр у розв'язанні наукових і навчальних питань у галузі освіти.

2.2 Побутова культура населення Слобожанщини у XІX - на початку XX ст.

Коли заходить мова про традиційну народну культуру, то з'ясовується, що багато хто уявляє її як щось перш за все естетично відмінне від сучасної урбанізованої культури (одяг, пісні і т. ін.). Між тим більш суттєва тут різниця ветиці, філософії культури, в самій основі людського світосприйняття.

2.2.1 Народний одяг Слобожанщини

Традиційне вбрання кожного народу є одним з найбільш масових видів його художньої творчості. Народний одяг відзначається простотою форм, стрункістю силуету, багатством і різноманітністю прикрас, насиченим колоритом. У ньому яскраво виявляється вміння народних майстрів за допомогою простих, логічних засобів органічно поєднувати практичність і красу. Народне вбрання включає до єдиного художньо-практичного ансамблю мистецтво крою, ткацтво, вишивку, аплікацію, плетіння, обробку шкіри, металу тощо. Багато творчої винахідливості й фантазії вклав у створення одягу український народ. Наче саму чудову природу України переносили в оздоблення костюма , в його радісну гаму народні умільці протягом століть. Традиційне вбрання населення Слобожанщина значною мірою наближається до вбрання Полтавщини, хоча існували й певні відмінності. У промислово розвинених районах Слобожанщини (Харківщина, Луганщина) формування капіталістичних відносин відбувалося швидше, ніж, скажімо, на Поліссі чи Поділлі, що призвело до ліквідації дрібного селянського господарства і в тому числі домашньоговиробництва сировини та одягу. Раніше, ніж в інших районах, тут з'являються населі фабричні вироби, зокрема тканини, які народ пристосовував до традиційнихформ убрання [13,с.17].

2.2.2 Традиційний жіночий одяг та його елементи на Слобожанщині

Основою всякого одягу: святкового і буденного, чоловічого і жіночого, - була сорочка. Оскільки на Слобожанщині ткацькі верстати були неширокі - полотно було 40-55 см завширшки - то на станок сорочки йшли з полотнища. З прямокутників кроїлися й рукава, і полики, що з'єднували рукав зі станком - уставки; прямокутниками були і вставки під пахвами - ластовиці, ластки. Чимширший був рукав (якщо на нього йшло не одне полотнище), тим менша була ластка. Святкові сорочки були додільними, буденні могли мати верх з якіснішого полотна, низ - з грубого. До вишивки в техніці «лиштва» додавалася мережка - ажурна техніка, що в поєднанні з вишивкою біллю створювало дуже витончений та елегантний виріб. Вишивалися і мережилися рукава, іноді - уставки, і обов'язково - подола були мережані, бо вони мали бути видні з-під поясного одягу - плахти. Мережані, а не вишиті подола - характерна особливість Слобожанщини.

На Слобожанщині побутували жіночі сорочки переважно полтавського типу, які тут називали українками або малоросками. Наприкінці XІX ст. на Харківщині та Луганщині з'являються сорочки з високими стоячими вишитими комірами, накладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами, а ще пізніше - сорочки на кокетці (до талійки), з великим викотом горловини та рукавами, пришитими безпосередньо до кокетки [14 с.13-14].

Наприкінці XІX ст. натомість традиційних плахт, дерг і кольорових запасок на Слобожанщині поширюються спідниці з фабричних кубових тканин - шарафани, поділ яких звичайно обшивався у декілька рядів плисом. Підперізували шарафан широким червоним поясом. У східних районах Харківщини побутували також спідниці-саяни на лямках, шиті переважно з синьої китайки [15 ,с.56-58].

Дівчата, як і зараз, любили прикраси: сережки та нагрудні - «намисто», «добре намисто». Спочатку його робили з справжніх червоних коралів. Воно було дороге. Але кожна дівчина чи жінка намагалася мати якнайбільше «разків» - ниточок - намиста. Коралі були не лише прикрасою: вони свідчили й про здоров'я власниці: якщо колір був яскравий, червоний - жінка здорова; коли ж вони темнішали, змінювали колір, те означало, що жінка недужа [16].

Носили на грудях великі хрести з дорогоцінних металів. Серед археологічного матеріалу поселень півдня Слобожанщини другої половини ХVП-ХVШ ст. окрему категорію знахідок складають предмети християнського культу, представлені нагрудними хрестами й іконками. Широке поширення дістав на Україні звичай носити нагрудний хрест. Абсолютна більшість їх виявлена на правому березі Сіверського Дінця, де розташовувалися укріплені населені пункти, більш піддані всілякому етнічному і культурному впливам. Раніше, стосовно інших земель України, поширення звичаю носити нагрудний хрест на півдні Слобожанщини не є винятковим явищем. Дана територія - прикордоння між землями Війська Запорізького, Війська Донського і Російської держави була передатною ланкою, через яке поширювалися на сусідні землі етнічні і культурні впливи. Носили також «дукачі» - великі срібні чи й золоті монети - дукати, які прикріплювали на спеціальну тасьму чи разок коралів. Іноді таких монет було кілька [17].

Жіноче українське взуття, типове як для Слобожанщини, так і для Полтавщини,- кольорові чоботи - чорнобривці, пізніше - високі шнуровані черевички. Бідніші носили шкіряні черевики - коти. В свята, навіть літом, носили чоботи, їх шили з сап'яну (сап'янці). Червоні чоботи носили дівчата і це стало постійним епітетом: «дівчата в червоних чоботятах». Росіянки взимку носили лапті з суконними чи полотняними онучами, плетені шкарпетки, панчохи з черевиками, то влітку могли ходити босоніж. Йдучи в поле, щоб стерня не поколола ноги, змащували їх дьогтем [13,с.35].

Гордістю кожної дівчини було її волосся - «коса - дівоча краса». На свята його заплітали у 2 чи 1-ну косу і прикрашали кісниками - різнокольоровими стрічками. Дівчата «на порі» заручені носили віночки з живих чи паперових квітів. На свята обжинків - закінчення збору злакових - одягали віночок з жита чи пшениці [13,с.43].

Головні убори жінок Слобожанщини: у XVІІXVІІІ ст. - рушниковоподібні «намітки», які завивали голову жінки, залишивши вільним лише обличчя, а з ХІХ ст. - полотняні, шовкові та парчеві очіпки різноманітної форми, а також капори. У XІX ст. пов'язували вузеньку й довгу білу хустку - на храму. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки та підшальники з торочками чи бахромою [13,с.44].

2.2.3 Традиційне чоловіче вбрання Слобожанщини

Чоловічий одяг в обох народів був скромніший: літній складався з сорочки,штанів, пояса. Майже до кінця XІX ст. на Слобожанщині чоловіки носили широкі полотняні штани до очкура. Пізніші штани з фабричної тканини здебільшого зберігали традиційний крій. Чоловічим нагрудним одягом були жилетки прямого крою, верхнім - свити з фарбованого та сірого доморобного сукна до трьох - п'ятивусів, з відрізною спинкою і рясними зборами по лінії талії. Носили також катанки, оздоблені червоним або білим шнуром, піддьовки, широкі халати з густими зборами та плисовим коміром. Усі вони шилися з нанки, сукна, черкасину, казинету та інших фабричних тканин. Поширені були й довгі, відрізні в талії чинарки, а також значно коротші чинарочки. На сході Слобожанщини носили подібні до чинарок зипуни; іноді їх називали чуйками. У XX ст. на Харківщині з'являється дежурка прямого крою, що нагадує сучасне пальто. У негоду чоловіче населення Слобожанщини одягало кобеняк - свиту з капюшоном з нефарбованого сірого сукна, подібний до аналогічного одягу інших областей України (киреї, свити з відлогою).

Взимку носили розшиті кожухи. Найбільшим попитомкористувалися богодухівські вишиті кожухи. Верхній одяг Слобожанщинивизначається багатством оздоблення, що виконувалося техніками вишивки тааплікації. Особливо пишно прикрашалися охтирські та богодухівські кожухи,розшиті барвистим гарусом на полах, спині та комірі: до п'ят - «тулубчасті», ікоротші - кожушанки.

Головні убори були різноманітними, залежно від сезону, місцевих традицій тощо їх робили із різних матеріалів та багатьох форм. Головні убори слобожан та полтавчан - малахаї з суконним верхом, навушниками та потиличником. На сході Харківщини носили так звані пиріжкові шапки. Були поширені й високі каракулеві шапки. Влітку носили картузи або традиційні брилі.

Для найбільш поширених чоловічих зачісок українських селян XІX ст. характерне досить високе підрізання волосся навколо всієї голови. Верхнє волосся біля маківки прикривало підголені місця. Зачіска «під макітру» або «в кружок» - спосіб підстригання, відомий з XVІІ ст., коли за краєм накладеної на голову макітри рівно підрізали волосся довкола голови. Ця стрижка збереглася на Поділлі до початку XX ст. їй передувала традиція голити всю голову, залишаючи на маківці довгого чуба (оселедця), який закручували за вухо. Ця традиція побутувала переважно серед запорізького козацтва.

Чоловічим взуттям слугували виворітні чоботи, підошва яких пришивалася або густо (просом), або рідко (вівсом), взимку - валянки. Пізніше парубки починають носити чоботи з високими вистроченими халявами, а чоловіки - чоботи з низькими халявами (чирики) [18,с.34].

Традиції старовинного слобожанського одягу надихають нині як модельєрів,так і сучасних красунь-рукодільниць. Колись одяг був своєрідною візиткою регіону походження людини, а тепер - свідчить про її витончений смак та вишукані уподобання.

2.3 Музична культура Слобожанщини останньої третини XІX - початку XX століття

2.3.1 Формування творчих тенденцій музично-театральної культури

Процес становлення та розвитку музично-театральної культури на Слобожанщині у зазначений період відбувався в енергетично потужній атмосфері, котра була зумовлена поширенням та розгортанням національно визвольного руху. Вагому роль у процесі національного відродження відіграли культурно-мистецька еліта Слобожанщини та громадські організації «Просвіти». З розгортанням національно-визвольного руху на Слобожанщині тісно пов'язане формування творчих тенденцій музично-театральної культури.

Плідна праця почесних членів «Просвіти» Х. Алчевської, Д. Багалія, В. Винниченка, Б. Грінченка, Н. Григорієва, Д. Дорошенка, С. Русової, В. Прокоповича, І. Огієнка, М. Сумцова, та ін., провідних діячів культури і мистецтв І. Слатіна, Г. Хоткевича, В. Комаренко, П. Кравцова, Н. Куплеваського, О. Літінського, М. Тихонова та багатьох інших представників національної еліти у сферах громадського, суспільно-політичного та культурно-освітнього життя носила конструктивний характер та виступала провідним чинником, що істотно вплинув на процес розбудови національної культури [19: 253].

2.3.2 Професіоналізація музично-театральної культури

Інтенсивний процес становлення фахової музичної освіти на Слобожанщині пов'язаний з відкриттям 8 вересня 1883 р. Харківського музичного училища під керівництвом блискучого піаніста, диригента Іллі Ілліча Слатіна. Першочерговим завданням функціонування цього навчального закладу була підготовка кваліфікованих кадрів для майбутньої консерваторії. Для досягнення цієї мети дирекцією на роботу були запрошені талановиті музиканти-педагоги, випускники Петербурзької, Варшавської, Лейпцизької і Празької консерваторій, зокрема Ф. Бугамеллі, К. Брінкбок, С. Глазер, Г. Гек, Р. Геніка, С. Мотте, Ф. Кучера, А. Юр'ян та Ю. Юр'ян [20; 5]. Прагнучи підтримати діяльність новоутвореного навчального закладу, з благодійницькими концертами у Харкові виступили А. Рубінштейн та М. Рубіншейн, які також відвідали учнівські концерти та публічні іспити вихованців закладу [20; 4].

Діяльність Харківського музичного училища сприяла налагодженню й активізації концертного життя регіону, що відобразилось у музичному виконавстві: відбувся перехід від аматорського до професійного. Завдяки цілеспрямованій діяльності Харківського відділення ІРМТ особливого поширення набули такі види і форми концертної діяльності, як благодійницькі концерти, симфонічні зібрання, історичні цикли, авторські концерти, ювілейні вечори, учнівські змагання, постійними учасниками яких були викладачі та студенти музичного училища. Ці заходи надавали можливість широкій публіці ознайомитися з кращими зразками російської, української та західноєвропейської музичної спадщини у професійному виконанні. Значним досягненням І. Слатіна було створення власного симфонічного оркестру у складі викладачів та учнів закладу. За свідченням тогочасної періодичної преси, газет «Южный край», «Харьковские губернские ведомости», симфонічні зібрання проводились у залах Дворянського зібрання, музичного училища та відзначалися, передусім, музично-просвітницьким характером. Місцеву громаду ознайомлювали із симфонічною творчістю українських, російських та європейських авторів. Перед концертами всі бажаючі мали можливість отримати анотації про творчість композиторів. Успіх цих заходів був великий. Газета «Южный край» від 18 листопада 1892 р. Зазначала з цього приводу наступне: «Симфонічні концерти місцевого відділення ІРМТ збудилидо такої міри інтерес у харків'ян, що в залі бракує місць для всіх бажаючих відвідати концерти» [21].

Професіоналізації музично-театральної культури Слобожанщини сприяли концерти провідних музикантів, які відбулись за ініціативою дирекції Харківського відділення ІРМТ. Протягом цього часу у місті виступили видатні вітчизняні та європейські артисти: співаки - Т. Руффо, М. Баттистіні, Ф. Шаляпін, скрипалі Г. Венявський, П. Сарасате, С. Лазерсон, Ф. Крейслер, піаністи К. Ігумнов, Ю. Ісерліс, П. Кон та ін. [22; 78].

2.3.3 Національно-культурне піднесення Слобожанщини

На початку ХХ ст. відображенням могутнього національного піднесення на Слобожанщині стало заснування у Харкові художньо-освітніх, просвітницьких організацій, театральних товариств. Однією з таких організацій стала художньо-освітня «Спілка мистецтв», що об'єднала понад 200 видатних діячів культури і мистецтва. Головною метою її діяльності була популяризація національної культурної спадщини, поширення культурно-мистецьких зв'язків та залучення до мистецтва найширших верств населення. Для реалізації цього при спілці, що знаходилась на центральній вулиці міста (Сумській, 14), були відкриті майстерні драми, живопису, скульптури, музики, співу і танцю [23; 33]. Також «Спілка мистецтв» розгорнула свою діяльність у концертно просвітницькому напрямі, організовуючи заходи, що сприяли урізноманітненню видів і форм музично-театральної культури Слобожанщини та надавали можливість харків'янам із класичною та сучасною музичною спадщиною у професійному виконанні.

Для місцевої громади почали систематично проводитись «Музичні суботи». За сприянням діячів «Спілки мистецтв» систематично проводились концерти у приміщенні Художнього училища та залі громадської бібліотеки. Особливою популярністю у харківської громади користувалися вечори української класичної музики.

Значний вплив на поширення оперного мистецтва серед широких верствгромадськості мала діяльність постійного російського оперного театру, розташованого у будинку Комерційного клубу. З 1910 р. оперні вистави ставилися новоутвореним театром «Колоссеум». Цьому значною мірою сприяла діяльність Харківського музичного училища, яке готувало для театру професійні кадри - співаків, диригентів та інструменталістів.

Упродовж першого десятиліття ХХ ст. на сценах оперного театру, у складі різних харківських оперних труп зросла плеяда українських талановитих артистів. Професіоналізації музично-театральної культури Слобожанщини протягом зазначеного періоду сприяли бенефіси та концерти видатних оперних співаків того часу: М. Баттістіні, Т. Руффо М. Гальвані, Е. Джіральдоні, Е. Мравіної, Л. Собінова, А. Форстрем та ін. [24; 29].

Разом із оперними трупами у Харкові виступали українські музично-драматичні трупи, діяльність яких мали виразну художньо-просвітницьку спрямованість. Істотну роль у пропагуванні національного театрального мистецтва серед широких верств населення відіграв театральний колектив під керівництвом видатного діяча української культури Г. Хоткевича. Принципом його режисерських пошуків був обраний психологічний реалізм, який панував на українській театральній сцені. До репертуарної скарбниці цього колективу увійшли твори М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та М. Старицького. Г. Хоткевич писав: «Гурток розрісся до 150 душ. Отже, в масових сценах я міг випускати стільки, скільки не мав спроможності зробити не тільки кожен змандруючих театрів, а навіть російські постійні. Нас любила робоча публіка і ходила охоче» [25; 519].

Отже, багатоаспектна, самовіддана, плідна діяльність провідних музичних і театральних діячів сприяла поширенню та поглибленню культурно-мистецьких зв'язків і відіграла важливу роль у професіоналізації музично-театральної культури Слобожанщини, заклавши міцний фундамент для її подальшого розвитку.

освіта мистецтво культура театральний

Висновки

Отже, розглянувши деякі елементи з народної культури слобожан, можна сказати, що переселенці цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщині, яким жили в інших куточках української землі. Але також в цей час було запроваджено багато нових звичаїв та традицій, що були характерними лише для Слобожанщини.

На мій погляд, викладений матеріал дає деяке поняття про побут і традиції слобожан за XVІІ-XІX століття.

За весь період від початку заселення слобідської землі аж до XІX століття мало що змінилося в побуті українців, зберіглося багато звичаїв та обрядів, що становлять основу неповторності української національної культури.

Список використаних джерел

1. Багалей Д. История города Харькова за 250 лет [Текст]. Т.1 / Д. Багалей, Д. Миллер. - Xарків, 2005.

2. Материалы по колонизации Слобожанщины [Текст]. - СПб., 1876.

3. Посохова Л. Харківський колегіум [Текст] / Л. Посохова. - Харків, 1998

4. Багалій Д. Історія Слобідської України [Текст] / Д. Багалій. - Харків, 2003

5. Срезневский В. Климовский-Климов - казак стихотворец и его оочинения [Текст] / В. Срезневский - Харьков, 2005

6. Сковорода Г. Собрание сочинений в 3-х томах [Текст] / Г. Сковорода. - Харьков, 2002

7. Катрунова Н. Жизнь, прерванная на взлете: [О харьк. композиторе Н. Коляде] / Н. Картунова// Событие. - 2001. - № 42.

8. Сумцов М. Слобідсько-укранські історичні пісні [Текст] / М. Сумцов. - К., 2004.

9. Исторические песни малорусского народа с объяснениями Антоновича и Драгоманова. -170 Харьков, 1916 [Текст]. - Т. 1 - 3

10. Роммель, К. Спогади про моє життя та мій час [Текст] / К. Роммель. - Харків, 2001.

11. Харьковский государственный университет им. А. М. Горького за 150 лет. 1805 - 1955[Текст]. - Харьков, 1955.

12. Лейбфрейд А.Ю. Харьков: От крепости до столицы [Текст] / А. Лейбфрейд, Ю. Поляков. - Харьков, 1998

13. Аристов Н. О земле половецкой. Историко-географичесиий очерк [Текст] / Н. Аристов.- М.,1877.

14. Старинная одежда и принадлежности домашнего быта слобожан [Текст]. - Харьков, 2007.

15. Міклашевський І. Заселення Слобідського краю [Текст] / І. Міклашевський. - СПб, 1895.

16. Культура і побут населення України [Текст] / Під. ред. Б. Сушка. - К., 2001

17. Історія православної церкви в Україні [Текст]. - К., 1997.

18. Сумцов, М. Слобожане: історико-етнографічна розвідка [Текст] / М. Сумцов. - Харків, 1918.

19. Малюта О. «Просвіти» і Українська Державність (друга половина ХІХ -перша половина ХХ ст.): до 140-річчя товариства «Просвіта» : монографія / О. Малюта. -К. : Просвіта, 2008. - 840

20. Кравець В. Сторінки історії музичної освіти у Харкові :До 120-річчя Харківського музичного училища (хронограф історії ХМУ; з історії теоретичного відділу; С.С. Богатирьов творчий портрет; фотодокументи) / В. Кравець. -Х., 2003. - 38 с.

21. Сокальский В. Музыкальные заметки / В. Сокальский // Южный край. - 1892. - 18 ноября.

22. Ярмиш О. Історія міста Харкова ХХ століття : монографія /О. Ярмиш. - Х.: Фоліо: Золоті сторінки, 2004. - 686 с.

23. Ян І. Трансформаційні процеси у музичному мистецтві Харкова кінця ХІХ - першої пол. 20-х рр. ХХ ст. / І. Ян // Українська культура: минуле,сучасне, шляхи розвитку: наук. записки РДГУ: у 2-х т. - Вип. 16. - Т. 1. - Рівне : РДГУ,2010. - С. 31-36.

24. Милославський К. Харківський державний академічнийтеатр опери та балету ім. М.В. Лисенка / К. Милославський, .П. Івановський, П. Штоль. -К., 1965. - С. 28-29.

25. Хоткевич Г. Твори: В 2 т. / Г. Хоткевич // упорядк., підгот. текстів та приміт. Ф. Погребенника. - Т. 2. - К. : Дніпро, 1966. - 603 с.

Размещено на Allbest.ru

...