Мотронинський монастир як один із духовних та організаційних центрів повстанського руху в Середньому Подніпров’ї у 1918 - на початку 1920-х рр. (за мемуарами старшин та офіцерів армії УНР)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОТРОНИНСЬКИЙ МОНАСТИР ЯК ОДИН ІЗ ДУХОВНИХ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ В СЕРЕДНЬОМУ ПОДНІПРОВ'Ї У 1918 - НА ПОЧАТКУ 1920-х рр.

аспірантка Кременчуцького національного

університету імені Михайла Остроградського,

ZOZULYA Nadiya,

PhD student of Kremenchuk Michael Ostrohradskiy National University,

THE MOTRONA HOLY TRINITY MONASTERY AS ONE OF SPIRITUAL AND MILITARY CENTERS OF THE REBEL MOVEMENT OF MIDDLE DNIEPER REGION IN 1918 - EARLY 1920'S (BY THE MEMOIRS OF PETTY OFFICERS AND OFFICERS OF THE UKRAINIAN PEOPLE'S REPUBLIC ARMY)

Abstract. Introdution. The challenges facing Ukraine and its people over the past years, requires high interest to the historical significance of the religious factor in the Ukrainian liberation movement, especially during the National Revolution 1917 - 1921, as well as the relationship between various rebel forces personnel and Orthodox Church.

У статті на основі мемуарної та епістолярної спадщини старшин та офіцерів армії УНР досліджено питання про вплив релігійного фактору на свідомість, мотиви та дії повстанців - учасників визвольної боротьби на землях Середнього Подніпров'я у 1918 - на поч. 1920-х рр. У статті наводяться, коментуються та аналізуються ряд сюжетів, пов 'язаних з тим як кадрові військові УНР оцінювали духовну та військово-організаційну роль православних монастирів у повстанському русі. На прикладі Мотронинського Свято-Троїцького монастиря розглянено вплив служителів культу на середовище повсталих селян, взаємовідносини між повстанцями та духовенством з приводу організації постачання, лікування, побуту тощо. Досліджено причини і зміст конфліктів та інших колізій, що виникли між Мотронинським монастирем та тамтешніми повстанцями.

Отримані результати дозволять більш ґрунтовно реконструювати релігійний побут повстанців Середнього Подніпров'я у часи Перших визвольних змагань, вплив християнської етики на свідомість повсталого селянства, з'ясувати бачення цих процесів старшинами та офіцерами армії УНР, зрозуміти підстави деяких колізій, що історично виникали у стосунках між служителями культу і повсталим селянством.

Ключові слова: мемуари, епістолярні джерела, офіцери, старшини, армія УНР, повстанський рух, Середнє Подніпров 'я, Холодний Яр, релігія, Мотронинський Свято-Троїцький монастир.

Постановка проблеми. Події внутрішньополітичного життя України 2013 - 2016 рр. відродили інтерес дослідників до ролі церкви у суспільному житті, особливо в переломні моменти історії. З огляду на соціальні та наукові запити зростає актуальність проблем, пов'язаних з місцем православ'я в роки Української національної революції 1917 - 1920 / 1921 рр. Якщо питання загального характеру вивчені на сьогодні порівняно добре, то участь церкви, місце релігії загалом, у повстанському русі кінця 1910-х - початку 1920-х рр. досі лишається майже не з'ясованим.

Метою нашого наукового пошуку є виявлення закономірностей у відносинах між церквою та повсталим селянством в означений період на прикладі Мотронинського Свято- Троїцького монастиря, що на Чигиринщині (нині - Черкаська обл.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні дослідження історії Мотро- нинського Свято-Троїцького монастиря далеке від повного завершення, однак чимало відомостей про нього було зібрано як краєзнавцями, так і дослідниками православ'я в Україні. Основні відомості про діяльність обителі наведено у відповідній статті Ю. Мари- новського у 7-му томі «Енциклопедії історії України» [7], однак згадки про місце та роль монастиря у повстанському русі в Середньому Подніпров'я в часи перших визвольних змагань там відсутні. Окремі деталі, пов'язані з предметом нашого дослідження, були розкриті в ряді науково-популярних праць Р. Коваля, в т.ч. «Начерку до історії Холодно- ярської організації 1917 - 1922 років» [4]. Та все ж питання про роль Мотронинського монастиря як одного з духовних та військово-організаційних центрів повстанського руху в Середньому Подніпров'ї у 1918 - на поч. 1920-х рр. досі не стало предметом спеціального дослідження. За умов обмеженої джерельної бази видається доцільним звернення до мемуарної спадщини сучасників тих подій, зокрема, спогадів генерала М. Омеляновича- Павленка та Ю. Тютюнника, підполковника Ю. Городянина-Лісовського (Горліса-Горсь- кого) та О. Доценка, сотника І. Лютого-Лютенка, чорного запорожця М. Дорошенка та ін. З огляду на це, варто відзначити ґрунтовну публікацію Р. Пирога «Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917 - 1921 років» [9], що може розглядатися серйозною теоретично-методологічною базою для даного досліження.

Виклад основного матеріалу. Православний Мотронинський Свято-Троїцький монастир розташований у реліктовому Мотрониному лісі Холодного Яру. Монастир як чоловічий - пише Ю. Мариновський, - був започаткований (або відновлений), імовірно, другій половині XVI ст. за благословінням митрополита Київського Йони (Протасевича). Однак існують монастирські перекази, згідно з якими перші згадки про Мотронинську обитель датуються XII ст. [7, 94]. Час появи монастиря Р. Коваль відносить до більш раннього періоду, стверджуючи, що у пам'ять про трагічну загибель воєводи Мирослава у 1036 р. його дружина Мотря побудувала монастир, названий її ім'ям [4]. На користь останнього свідчать записи Ю. Городянина-Лісовського (Горліса-Горського) [1, 35-42], де він повторює ту ж саму версію виникнення монастиря, яку обстоює Р. Коваль.

В середині XVIII ст. монастир уже виступав як духовний і військово-організаційний центр народних рухів, зокрема гайдамаччини. Тому, як бачимо, схожа практика в часи Української національної революції поч. ХХ ст. не була зовсім новою.

Необхідно одразу зауважити, що з 1911 р. Мотронинський монастир почав діяти як жіночий [7, 94]. Це вимагає від нас враховувати, окрім іншого, гендерне підґрунтя взаємин, зокрема конфліктів, які складатимуться між повсталим селянством і місцевими монахинями на зламі 1910-х - 1920-х рр.

Місцевість навколо Мотронинського монастиря та його потенціал як повстанської бази досить точно і ємко характеризував сотник І. Лютий-Лютенко у своїх мемуарах: «Наша «постійна» база-осідок - Холодний Яр - простягалася від Лисянки аж до Чигирина, до Мотриного манастаря. В околиці Мотриного манастиря, що в далекому минулому був осередком славної Гайдамаччини, зосереджувалися численні розгалуження глибоких і малодоступних ярів, до кілометра завдовжки, зарослих старезними лісами, кущами ліщини, глоду, тернини, шипшини. Це ідеальне сховище для повстанських чи партизанських загонів» [6, 51].

Юрій Горліс-Горський у своїй книзі «Холодний Яр» записав свідчення місцевих селян про Мотронинський монастир: «Неприступний Мотрин манастир серед лісів... Якісь таємничі загороди, навіть електричні (!)... Важкі гармати «які стріляють на сорок верстов!»... Засів там із своїм військом отаман Чучупака і нікого не боїться - ні большевиків ні денікінців, нічого не могли йому зробити...» [1, 17]. Зрозуміло, що попри всі укріплення навколо Мотронинського монастиря, який сучасники небезпідставно називали «Холод- ноярською січчю», подібні свідчення є серйозним перебільшенням і дозволяють припустити, що селяни, з якими мав розмову мемуарист, не були безпосередніми учасниками повстанського руху, тому й мали вкрай сумбурні уявлення про Мотронинський монастир, його околиці та значення в повстанському русі.

Певний ретроспективний аналіз, роздуми щодо причин поширення повстанського руху на Холодноярщині, а також місце Мотронинського монастиря у історичній пам'яті тодішніх українців відображані у спогадах генерала М. Омеляновича-Павленка: «Холодний Яр тоді був одним із форпостів партизанщини, бо тут усе сприяло розвиткові в людності вільного національного руху: тут ще добре жили минувшина і спогади про козаччину, святі пам'ятники Чигирин і Суботів, монастирі Онуфрієвський та Мотронівський, де колись святилися гайдамацькі ножі, Канівська могила і т. д., нарешті, сама природа - Дніпро, балки, кручі й великі ще й по цей день ліси - все це сприяло вихованню національної свідомості та вільного козацького духу» [8, 301].

Старшини та офіцери одностайні у своїх свідченнях щодо високого рівня національної самосвідомості монахинь Мотронинського монастиря, присутність національних мотивів та закликів у процесі богослужіння. Так, очевидець Першого Зимового походу підполковник О. Доценко у своїх мемуарах описав заходи, які відбулися на території обителі 19 лютого 1920 р. після переправи учасників походу на Правобережжя. Зокрема йдеться про «молебень за щасливий похід в центр України і панахиду по вмерших та забитих старшинах і козаках» [3, 78].

Схожі сюжети зустрічаємо у спогадах М. Омеляновича-Павленка: «При відвідуванні старих козацьких монастирів - Митрофанівського й Мотронівського - братія на наше прохання відправила службу Божу, й дивно було слухати в тих надзвичайних обставинах, як лунали святі слова молитви за українську державність, за народ і його проводирів; молилася братія, молилися й співали разом із нею старшина й козацтво. Настоятель і братія сердечно привітали нас і благословили на дальший похід не тільки як люде, що віддавали свою молитву за страждучих і поневолених, але і як сини одної країни, одної Батьківщини, бо більшість із братії були також українцями. Під голосний згук великого монастирського дзвона ми знов посідали на коней і поволі виїхали з монастирських брам, а згуки дзвона ще довго лунали в просторі, поки їх не перемогли козацькі пісні конвою штабу...» [8, 301]. Також відзначається, що в 1919 - 1920 рр. М. Омелянович-Павленко просив духовенство

Мотронинського монастиря служити урочисті молебні на честь Головного отамана С. Петлюри [8, 488]. Проте, чи знайшло це підтримку з боку кліру невідомо.

З Мотронинським монастирем тісно пов'язаний початок повстанської боротьби в Середньому Подніпров'ї. Так, Р. Коваль наводить дані про відділ самооборони с. Мельників, який саме на прохання ігумені Мотриного монастиря створив і очолив місцевий вчитель Олекса Чучупак. Мета формування - захист скарбів Мотриного монастиря від російських дезертирів, які тікали із фронтів Першої світової додому. Чисельність першого мельни- чанського відділу самооборони становила 22 козаки. З нього бере свій початок холодно- ярська повстанська організація. Першою відомою акцією мельничанських козаків була реквізиція зерна в садибі пана Ярузальського у с. Зам'ятниці, зібраного для німецького війська, повернення його селянам та арешт німецьких солдатів, яких помістили у підвали Мотриного монастиря. Щоправда, ця акція для холодноярців завершилась плачевно: в Мотриному монастирі їх атакувала німецька армійська частина, що підійшла зі Старої Осоти. Врешті, мельничанський відділ було роззброєно [4].

У військово-організаційному відношенні статус Мотронинського монастиря Юрій Горліс-Горський визначив як «штаб гайдамаків Холодного Яру» [1, 25]. Це підтверджується подальшими сюжетами. Так, автор зазначає, що в особливо скрутні для повстанців часи рада отаманів приймала рішення про перехід «від явних форм бойової організації в Холодному Яру до конспіративних і тимчасової ліквідація Мотриного монастиря як воєнного осередку, чого вимагало положення на Україні» [1, 58]; всіх козаків з Мотриного монастиря переводили в найближчі дні до села та на хутори і розміщували по селянах, за «своїх». Ходження в військових строях, їзда на сідланих конях тимчасово заборонялися... [1, 60]. Після того, як небезпека минала, як пише Юрій Горліс-Горський, «Мотря знову заживала життям воєнної фортеці. На дорогах до монастиря на скору руку викопували легко укріплені пункти передової оборони. Кожна сотня діставала на валах свою дільницю на випадок наступу червоних, розміщувалися місця для кулеметів та мінометів. Найближчі села сповіщалися про відновлення порядку бойової збірки за великим дзвоном Мотриного манастиря. Сама залога налічувала вже понад сімсот козаків» [1, 172].

О. Доценко вказує на ще одну роль, яку відігравав Монастир у житті та діяльності повстанців Середнього Подніпров'я - він неодноразово виступав місцем таємних зустрічей зв'язкових головного повстанського штабу із членами окремих відділів [3, 129], а також кур'єрів Київської та Волинської дивізій [3, 225]. Мемуарист так оцінює роль Монастиря як зв'язкового центру: «Біля Черкас мається Мотронинський моностирь, в районі якого ноходиться повстанець Чучупака. Цей пункт звязку може обслуговувати Черкаський та Чигиринський повіти» [3, 225]. Служителі Мотронинського монастиря до всього виконували розвідувальну роль, на що вказує Юрій Горліс-Горський: «Навіть молодші, національно свідомі черниці Мотриного манастиря, що ходили досить да леко збирати датки на манастир - були для нас добровільними розвідчицями» [1, 228]. Також Мотро- нинський монастир за потреби міг відігравати для повстанців роль складу і бази постачання. Це підтверджують спогади Юрія Горліс-Горського: «Захоплені у потязі чека «панські речі», станкові кулемети, за винятком чотирьох «кольтів», міномети, частина бойових припасів, - поїхали возами під Мотрин манастир, щоб сховатися в підземних лябіринтах» [1, 288].

Очевидно, що Мотронинський монастир відігравав помітну роль в організації святкового побуту повстанців. М. Дорошенко зі слів Юрія Горліс-Горського записав, що на Великдень 1920 р. біля храму відбувалося не лише велелюдне дійство, але й освячення повстанської зброї: «З ближчих сел збирався народ до манастиря щоб помолитися, славити Воскресшого Христа і посвятити паски. Навколо церкви чарівним барвистим поясом стояло із кошиками з пасками безліч людей-з побожними обличчями, з радісними очима, святочно одягнених. Нас, холодноярських козаків, розмістили позаду людей. Коли ж почало розвиднятися і архимандрит вийшов з церкви з хресним ходом, щоб розпочати освячення пасок, ми тоді хутенько поклали між пасками свою зброю. І в цей спосіб ми освятили з пасками нашу зброю, якою, свяченою, били ворога» [2, 311-312]. Те ж саме відбувалося, за словами Юрія Горліс-Горського, «6 серпня, на Спаса. В цей день у Мотриному монастирі щороку був великий здвиг народу. У нашому таборі, за два-три дні до того, виникнула думка, щоби в цей день, коли будуть у монастирі святити квіти та овочі - посвятити свою зброю. Чутка про це передалася на села і на Спаса, разом з жінками та дівчатами, що принесли святити яблука та квіти - прийшло чимало дядьків та хлопців з рушницями» [1, 166].

Окрім великих релігійних свят, сакралізація деяких повстанських акцій відбувалася й в інші дні. Наприклад, «29 серпня в Мотриному монастирі - пише Юрій Горліс-Горський - панував урочисто-діловий настрій. Залога робила останні приготування до по ходу. Черниці, з повагою на обличчях, квітчали вівтар поставлений надворі між церквами. При- спішене богослуження мало відбутися під небом, бо велика церква не вмістила б усієї залоги і богомольців. Священики довколишніх сіл мали сьогодні поспішити з богослу- женням, щоб не затримувати вимаршу сільських сотень на збірний пункт» [1, 187].

Зрештою, Моторонинський монастир відігравав для деяких повстанців роль останнього притулку. На сторінках «Холодного Яру» Юрія Горліс-Горського неодноразово зустрічаємо згадки про поховання повстанців на території обителі [див., напр. 1, 219, 263, 361].

Висновки

З огляду на вищесказане, підсумуємо: мемуари старшин та офіцерів армії УНР різносторонньо розкривають місце релігійного чинника в повстанському русі періоду Української національної революції. Непоодинокими є сюжети, що характеризують відносини між служителями культу і місцевими селянами-повстанцями. Так, у випадку Мотронинського Свято-Троїцького монастиря зустрічаються свідчення про взаємовідносини між повстанцями та духовенством з приводу організації постачання, лікування, побуту тощо. Також мемуаристи не оминули увагою конфлікти та інші колізії, що виникали між Мотронинським монастирем і тамтешніми повстанцями.

Список використаної літератури

1. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр / Ю. Горліс-Горський. - Львів : СПОЛОМ, 2014. - 432 с.

2. Дорошенко М. Стежками холодноярськими 1918 - 1923 рр. / М. Дорошенко. - Філадельфія, 1973. - 220 с.

3. Доценко О. Зимовий похід (6.XII. 1919 - 6.V1920) / О. Доценко. - К. : В-во ім. Олени Теліги, 2001. - 375 с.

4. Коваль Р. Начерк до історії Холодноярської організації 1917 - 1922 років / Р. Коваль // Електронний ресурс. Режим доступу: http://unknownwar.info/holodniy_yar/hy_naris.html

5. Коваль Р. Отаман Зелений: іст. нарис / Р. Коваль. - К. : Історичний клуб «Холодний Яр»; Кам'янець- Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. - 464 с.

6. Лютий-Лютенко І. Вогонь з Холодного Яру / І. Лютий-Лютенко. - Детройт, 1986. - 151 с.

7. Мариновський Ю. Ю. Мотронинський Свято-Троїцький монастир / Ю. Ю. Мариновський Енциклопедія історії України. - Том 7. - К. : Наукова думка, 2010. - С. 94 - 95.

8. Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917-1920) / Упор. М. Ковальчук. - К. : Темпора, 2007. - 608 с.

9. Пиріг Р. Я. Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції 1917 - 1921 років / Р. Я. Пиріг // Проблеми вивчення історії Української революції 1917 - 1921 років. - К. : Інститут історії України НАН України, 2009. - Вип. 4. - С. 31 - 58.

10. Тютюнник Ю. Записки генерал-хорунжого / Ю. Тютюнник - К. : Книга Роду, 2008. - 312 с.

11. Тютюнник Ю. Зимовий похід 1919 - 1920 / Ю. Тютюнник. - Нью-Йорк : В-во Чарторийських, 1966. - 99 с.

References

повстанець селянин подніпров'я релігія

1. Horlis-Gorski, Y. (2014). Cold Ravine. Lviv : SPOLOM (in Ukr.).

2. Doroshenko, M. (1973). By the paths of Kholodny Yar (ColdRavine) 1918 - 1923 рр. Philadelphia (in Ukr.).

3. Dotsenko, A. (2001) Winter hike (6.XIL1919 - 6. V.1920). Kyiv : Olena Teliha Publishing house of (in Ukr.).

4. Koval, R. The sketch history Kholodny Yar (ColdRavine) organization, 1917 -1922. - Accessed mode : http:/ /unknownwar.info/holodniy_yar/hy_naris.html (in Ukr.).

5. Koval, R. (2011). The otaman Zelenyi: historical sketch. Kyiv : Historical club «The Cold Ravine»; Kamianets- Podilskyi «Medobory-2006» (in Ukr.).

6. Lyutyi-Lutenko, І. (1986). The fire from Cold Ravine. Detroit (in Ukr.).

7. Marinovskyi, Y. (2010). The Motrona Holy Trinity Monastery. Encyclopedia of Ukrainian History. Vol. 7, 9495 (in Ukr.).

8. Omelyanovych-Pavlenko, M. (2007). Memories of army commander (1917 -1920). In M. Kovalchuk (Ed.). Kyiv : Tempora (in Ukr.).

9. Pyrih, R. (2009). Memoirs of contemporaries as a source on the history of the Ukrainian revolution 1917 - 1921. The problems of studying the history of the Ukrainian revolution of 1917 - 1921, 4, 31-58. Kyiv : Institute of History of Ukraine of The National Academy of Sciences of Ukraine (in Ukr.).

10. Tyutyunnyk, Y. (2008). The notes of general-horunzhy. Kyiv : The family book (in Ukr.).

11. Tyutyunnyk, Y (1966). First Winter Campaign 1919-1920. New York : Publishing house of Czartoryski (in Ukr.).

Размещено на Allbest.ru