Рецензія на монографію Нестуля О.О., Аліман М.В. "Борис Мартос і кооперація"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рецензія на монографію

Нестуля О.О., Аліман М.В. "Борис Мартос і кооперація"

Лариса Синявська

Актуальність монографії О.О. Нестулі та М.В. Алімана "Борис Мартос і кооперація" полягає в тому, що вона обумовлена об'єктивною потребою правдивого відтворення особливостей розвитку кооперативного руху, а також великим громадським і науковим значенням становлення та функціонування цього руху на фоні соціально-економічних і політичних змін в Україні першої половини ХХ ст., використання їх здобутків на сучасному етапі. Особливе значення має і той факт, що за допомогою вдало реалізованого в монографії біографічного підходу у новому світлі постає й історія кооперації, її потужна роль як освітнього, наукового і культурного явища, що діяв на українських теренах у першій половині ХХ ст.

Найважливіша позиція, якою керувалися автори монографічного дослідження - це системний і узагальнюючий аналіз наукової спадщини визначного вченого та громадського діяча. А досвід дослідження таких постатей як Борис Мартос, з його різнобічною діяльністю, та використанням маловідомих джерел, архівних документів, є надзвичайно корисним для переосмислення сучасної системи науки про державотворчі процеси та соціально-економічні відносини в Україні. Представлена монографія є практично першим історико-науковим дослідженням творчого доробку вченого, який представляє його економічну наукову школу в Україні та в діаспорі означеного періоду.

Додамо також, що, відкриваючи доступ до величезного масиву забутих, замовчуваних і дивом уцілілих матеріалів, пов'язаних з історією кооперації, це видання відтворює тяглість не тільки економічної, а й усієї вітчизняної академічної традиції. Фактично йдеться про віднайдення ще однієї ланки, без якої створення цілісної картини української історії та економіки просто неможливе. кооперативний економічний політичний

Праця добре композиційно структурована, містить необхідні складові наукового дослідження такого рівня. Наявні рецензій двох докторів наук, фахівців у проблематиці, про що зазначено у вихідних даних монографії. Наявна рекомендація вченої ради Вищого навчального закладу Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі", що також зафіксовано у вихідних даних.

У ґрунтовній передмові автори дають визначення терміну "кооперація". Вони розглядають кооперацію як систему кооперативних організацій - кооперативи (кооперативні товариства, товариські спілки, асоціації, артілі) та їх об'єднання (спілки кооперативів, кооперативні союзи, ліги, центри), а також кооперативні підприємства, установи, заклади тощо, створені з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. Характеризуючи принципи і цінності діяльності кооперації, автори з'ясовують спонукальні мотиви людей, що об'єднуються у кооперативи, визначають роль кооперації у захисті людських прав, процесі становлення громадянського суспільства, розвитку національної та транснаціональної економіки. Прослідковують роль, діяльність Міжнародного кооперативного альянсу (МКА, 1895 р.), довід кооперації у Франції, США, Ірані, Японії, Кенії, Ірландії, Швейцарії, Фінляндії, Україні.

Автори підкреслюють, що особливе місце у розвитку кооперації посідає кооперативно-просвітницька діяльність. Називають піонерів, ідеологів і практичних діячів кооперативного руху Англії, Німеччини, Франції, Італії, та України. Зокрема Степана Качалу, Григорія Галагана, Миколи Балліна, Віктора Козлова, Миколи Зібера, Василя Нагірного, Миколу Левитського, Степана Смаль-Стоцького, Костя Левицького, Євгена Олесницько- го, Теофіля Кормоша, Михайла Туган-Барановського, Сергія Бородаєвського, Йоахима Волошиновського, Василя Доманицького та багатьох інших. Шляхи ефективного розвитку економіки краю шукав й Іван Франко, підкреслював необхідність спілчанського руху. За матеріалами монографії Борису Миколайовичу Мартосу випала честь продовжити справу основоположників кооперації. Йому довелося впроваджувати кооперативні ідеї й реалізовувати набутий досвід передусім у практичній діяльності кооперативних організацій Полтавщини і України, готувати кадри для кооперативних організацій і підприємств, поширювати знання про кооперацію серед населення як на вітчизняних теренах так і за їх межами.

Борис Мартос присвятив своє життя дослідницькій, викладацькій, кооперативній, політичній, громадській і державній роботі, що заслуговує на увагу і на початку ХХІ ст. Оскільки важливо ознайомлювати українську молодь з основами теорії, історії і практики кооперації, оскільки кооперативно-просвітницька діяльність сприяє подоланню бідності громадян, а постать Бориса Мартоса може стати моральним взірцем для юнаків і дівчат, а його науковий доробок і практичний досвід - поштовхом до активного професійного і особистісного становлення.

Книга підготовлена з нагоди 150-річчя споживчої кооперації України і 55 річчя ВНЗ Укоопспілки "Полтавський університет економіки і торгівлі". Загалом вона є спробу докладного висвітлення внеску Бориса Мартоса в активізацію вітчизняного кооперативного руху, зокрема у створення кооперативних товариств та їх об'єднань, налагодження їх ефективної діяльності. Багато уваги приділяється й науково-педагогічній роботі визначного діяча, участі в заснуванні навчальних закладів та підготовці фахівців для кооперативних організацій і підприємств.

У першому розділі "На рідній землі" автори показують походження вченого, який народився у містечку Градизьк (тепер селище міського типу Глобинського району Полтавської області, Україна). Походив із давнього козацького роду. За фамільними переказами, його засновники прийшли в Україну з півдня Іспанії. Доцільним є включення до першого параграфу фрагменту родоводу Бориса Мартоса, складеного на підставі праці А.Качора "Борис Мартос. Коротка розвідка його науково-економічної, політичної і загальногромадської праці".

У параграфі "Студентські роки і початок професійної діяльності" автори скрупульозно відтворюють біографію головного героя у молоді роки. По закінченні гімназії в Лубнах продовжив навчання на математичному факультеті Харківського університету. Підкреслюють, що вже будучи студентом Борис Мартос захопився суспільно-корисними справами, новими політичними ідеями, сформував для себе ідеал людини, свідомого українця, що "ясно і всебічно розуміє потреби українського народу і знає шлях до осягнення національної мети".

Важливим було його долучення до Української студентської громади, знайомство з І. Алчевським, М. Русовим, М. Левитським, Д. Антоновичем, П. і С. Андрієвськими, А. Жуком, що впливали на формування культурного, національного, політичного світогляду юнака. Набуті теоретичні знання і практичні навички сприяли становленню Бориса Мартоса як науковця, педагога і кооперативного діяча.

Науковці говорять, що на початку ХХ ст. український національний рух все більше поєднувався з кооперативним, у кооперації виховувалися нові громадські сили. І Борис Мартос здобуваючи ґрунтовну освіту, розумів нагальну потребу просвітницької роботи серед народу, передусім - поширення художньої і науково-популярної літератури українською мовою. Складав і поширював відозви, влаштовував по селах читання української літератури, організовував політичні гуртки у Полтаві.

Автори підкреслюють, що Мартос не був, за власними спогадами, членом РУП, але активно співпрацював з партією. Участь у політичній боротьбі (за політичну діяльність тричі сидів у царській тюрмі. Через арешти і ув'язнення закінчити університет вдалося лише в 1908 р.) виробили в ньому сильну волю, відвагу, послідовність, твердий характер.

У третьому підрозділі автори показують, що протягом 1913-1917 рр., з незначними перервами, Борис Мартос працював у Полтавському губернському земстві інструктором кооперації, став організатором кредитних і споживчих спілок та кооперативних курсів. Чи не найбільшою заслугою перед споживчою кооперацією була його участь у створенні Полтавської спілки споживчих товариств. Активну участь у кооперативному русі поєднував з політичною діяльністю в Українській соціал-демократичній робітничій партії.

Безсумнівним позитивом монографії є те, що авторами цитуються сучасники, ініціатори кооперативного руху П. Височанський, Б. Стопневич, А. Євдокимов, Б. Ордер, К. Мацієвич, А. Кюн, П. Пожарський (Я. Краєвий), М. Бойков, Н. Скринніков, М. Тока- ревський, С. Мазлах. Це допомогло авторам простежити досвід створення об'єднань споживчих товариств середини ХІХ ст. в Англії та Шотландії (наголошують, що Харківська спілка споживчих товариств могла б стати другою у світі після англійської), початку ХХ ст. в Пермі, Польщі, Києві. Тобто, полтавські кооператори, створюючи спілку споживчих товариств, мали можливість запозичити позитивний досвід організації і налагодження роботи інших спілок, уникнути відомих помилок, проблем, забезпечити раціональний розвиток кооперативного союзного будівництва. Якісно ілюструють текст фото К. Мацієвича, Ю. Соколовського, М. Токаревського, Д. Шульги, учасників наради представників споживчих товариств Полтавщини.

Ознайомлення з матеріалами загальних зборів кооперативного відділу Полтавського товариства сільського господарства (від 24 лютого 1914 р.), наради представників споживчих товариств з питань об'єднання кооперативі Полтавщини (від 26 травня 1914 р.), установчих зборів Полтавського товариства гуртових закупівель (від 29 березня 1915 р.) тощо дало підстави авторам стверджувати, що земський інспектор кооперації Борис Мар- тос був чи не найдієвішим учасником цих зібрань, доклав багато зусиль для створення у травні 1915 р. Товариства гуртових закупівель, а з лютого 1916 р. - Полтавської спілки споживчих товариств.

З розгортанням господарської діяльності споживчі товариства Полтавщини відчували потребу в створенні об'єднавчого центру, який міг би відстоювати їхні права, налагоджувати постачання товарів, їхнє виробництво на власних підприємствах, а також здійснювати підготовку фахівців. Процес заснування об'єднання споживчих товариств і перетворення його на спілку споживчих товариств відображено у таблиці складеній авторами на підставі праці "Десять років існування Полтавської райспілки (1915-1925)".

Поруч з організаційною роботою, Борис Мартос брав участь у безпосередніх статистичних обстеженнях кооперативів на місцях та підготував змістовну історико-статистич- ну працю "Огляд споживчих товариств Полтавської губернії за 1913 р.". Автори здійснили її ґрунтовний аналіз.

Приділено увагу також діяльності Бориса Матроса у сфері організації і розвитку кредитної кооперації в губернії. Кооператор сформулював завдання, окреслив можливості, напрями діяльності кредитно-кооперативної роботи, підкресливши її важливу роль як в забезпеченні селянських господарств землеробськими машинами і знаряддями, так і у вирішенні культурно-просвітницьких проблем.

Значні корективи в діяльність кооперативних організацій внесла Перша світова війна. Автори підкреслюють зусилля діяча у перебудові роботи кооперативних організацій, використовуючи їхній потенціал як для забезпечення армії необхідною продукцією, так і захисту населення в умовах зростання цін на товари, знецінення грошей, товарного дефіциту Ще одним напрямком роботи Бориса Мартоса на Полтавщині в цей час стала підготовка кадрів (керівників кооперативів і бухгалтерів) для кооперативних товариств, створення мережі відповідних курсів та забезпечення навчального процесу

У рецензованій монографії представлена діаграму "Динаміка обсягів товарообороту Полтавської спілки споживчих товариств за 1915-1923 рр.", що наочно дає зрозуміти її вагомі результати у господарській і культурно-просвітницькій діяльності. Безумовно, що цьому активно сприяла організаційна, науково-педагогічна та громадська діяльність Бориса Мартоса. Значну увагу в книзі присвячено кооперативній діяльності Бориса Мартоса в 1917-1919 рр. Після Лютневої революції 1917 р. він включився у розбудову Української держави. З перших днів займався підтримкою порядку і спокою серед населення, інформуванням населення про події що відбуваються, здійсненням заходів щодо правильного постачання населення продовольчими продуктами й іншими предметами споживання. Займався Мартос і підбором кадрів до органів управління у Полтаві, губернії і повітах.

Розпочавши роботу в Києві, кооператор не полишав свого зв'язку з Полтавщиною. На початку червня став одним з членів президії І-го Всеукраїнського селянського з'їзду, був обраний до Тимчасового ЦК Селянської спілки, згодом - членом Української Центральної Ради, а з 23 червня - і Малої Ради. Виступав з доповіддю про земельне питання й на Всеукраїнському робітничому з'їзді (11-14 липня 1917 р.). У своєму виступі він підкреслював, що найбільша верства населення України - селянство - перебуває у тяжкому стані та вказував на важливе значення вирішення аграрного питання і для робітництва.

Як добре освічена людина, що мала великий досвід організаційної роботи, зокрема в організації кооперативного руху, Мартос увійшов до першого складу Генерального Секретаріату - виконавчого органу Центральної Ради - обійнявши посаду генерального секретаря земельних справ.

В окремі періоди Борис Миколайович цілком віддавався кооперативній роботі, що проілюстровано спогадами самого Мартоса, вміщеними фото, працями історика українського кооперативного руху І. Витановича, члена правління ЦУКК Г. Павловського, історика і публіциста Д. Соловея та опублікованими матеріалами з'їздів кооперативів і спілок.

Борис Мартос був одним з головних організаторів трьох Всеукраїнських кооперативних з'їздів (травень 1917 р., 15-18 вересня 1917 р., 26-29 травня 1919 р.), автором "Схеми кооперативного будівництва", фундатором і керівником Центрального українського кооперативного комітету, членом наглядових рад "Дніпросоюзу" (Дніпровського союзу споживчих союзів - всеукраїнського центру споживкооперації) та "Українбанку" (Українського кооперативного народного банку - всеукраїнського центру кредитної кооперації). Крім виконання різних відповідальних обов'язків, у 1917-1919 рр. Борис Мартос устигав ще й організовувати кооперативні курси, читав там лекції (автори викладають програму курсів), викладав у кооперативній школі "Дніпросоюзу", був лектором Київського комерційного інституту, членом редакційної колегії журналу "Українська кооперація", співавтором першої програми Кооперативного інституту у Києві.

Керуючись практикою розвитку кооперативного руху в Україні, Мартос наголошував на перешкодах, які чинила російська кооперація українцям у їхніх намірах організувати власні кооперативні центри, а вже створені центри столичні товариші вважали лише філіями всемосковських. "Вони дійсно є філії, - наголошував Борис Мартос, - але філії кооперації всього світу, а не Москви. Ми вже виступили на арену міжнародного життя і, як московським політичним діячам не завоювати самостійної української держави, так і московським кооператорам не убрати в шори українську кооперацію". Висловив надію, що з московськими кооператорами буде знайдено спільну мову, але тільки тоді, коли "визнають нас так само, як визнають кооператорів Німеччини, Англії та інших країн" (с. 83-84).

Істотно доповнюють уявлення про результати та наслідки діяльності, в тому числі, і Бориса Мартоса, складені авторами монографії таблиці: "Розподіл кооперативних союзів України за роками їх створення (1902-1919 рр.)" (с. 93), "Розподіл кооперативних союзів України за галузями кооперації станом на 1.06.1991 р." (с. 94), "Дані про кількість членів Полтавської спілки споживчих товариств та її структурні підрозділи (1916-1920 рр.)" (с. 95), "Торгівельні обороти Центральних і Полтавський союзів споживчих товариств у 1918 р." (с. 96). Вони підтверджують тезу Бориса Мартоса про те, що брак сильної влади й постійна війна привчили населення сприймати кооперацію, як єдиний порятунок. Більше того, засвідчують, що завдання кооперації не лише зреформувати економічне життя, а й національне відродження українського народу.

Матеріали монографії О.О. Нестулі і М.В. Алімана показують, що Борис Мартос пов'язував розвиток кооперації і розвиток у населення свідомості, економічних, громадських, національних інтересів. Наголошував на важливості вести кооперативну роботу в Україні рахуючись з національними особливостями українців, ширити не лише економічні знання, а і громадянську та національну свідомість.

Детально описано у книзі діяльність Полтавської спілки споживчих товариств у період революції, як економічну так і просвітницьку. Зокрема авторами розкрито роботу Полтавської спілки у провадженні видавничої, бібліотечної, освітньої справи, як у губернському так і всеукраїнському масштабі.

Завершуючи розповідь про внесок Бориса Мартоса у розвиток кооперації в Україні і Полтавській губернії зокрема, автори підкреслили необхідність акцентувати увагу на його ставленні до кооперативної ідеології. Дослідники вважають Бориса Мартоса близьким до теорії "кооперативного соціалізму", тобто він вважав, що за умови доброго розвитку споживчі кооперативи здатні замінити собою інші види кооперації, задовольнити споживчі потреби населення та ефективно співпрацювати з комунальними та державними підприємствами. Імовірно, саме Борис Мартос був причетний до видання в Україні праць видатного французького теоретика кооперації Шарля Жіда. Мартос у своїй державницькій роботі, очевидно, провадив політичний і економічний курс УНР на принципах "кооперативного соціалізму", оскільки усвідомлював, що на руїнах національної держави кооперація залишалася єдино вцілілою інституцією.

Здійснене авторами дослідження кооперативної діяльності Бориса Мартоса в Україні в 1917-1919 рр. дозволило зробити їм висновок не лише про його вагомий внесок у розвиток різних галузей кооперації, а й про намагання створити в країні "кооперативну республіку", хоча ця проблема потребує подальшого спеціального студіювання.

Другий розділ монографії присвячений життю та творчості Бориса Мартоса в еміграції. У 1920 р. він емігрував до Німеччини, згодом - до ЧСР. Щоб ознайомитися з особливостями діяльності різних кооперативних осередків, з організацією кооперативних шкіл і курсів, здійснив студійну подорож до Берліну, Дрездену, Лейпцігу, Регенсбургу, Мюнхену, Гамбургу, де зібрав цінні матеріали з теорії та практики кооперації. За участю Бориса Мартоса було складено програму вечірніх кооперативних курсів. Завдяки підтримці уряду Чехословаччини вдалося організувати вищу школу - Українську господарську академію. Основою і передумовою заснування в 1922 р. УГА та її подальшого розвитку було значне скупчення в еміграції висококваліфікованих фахівців з України, що брали участь у державному будівництві за уряду УНР, велика кількість молоді, передусім колишніх вояків, а також гуманітарно-культурна акція чехословацького уряду на підтримку еміграції з колишньої Російської імперії після революційних подій 1917-1920 рр. Розділ щедро ілюстрований фото професорів, викладачів та студентів Академії. Зі структурою навчального закладу, особливостями його функціонування допомагає зорієнтуватися вміщена авторами "Схема організації Української господарської академії в Чехословаччині" (с. 110).

Отже, автори монографії показують, що з перших років еміграції Борис Мартос займався педагогічною і науковою діяльністю, досліджував кооперативний рух, вивчав європейський досвід підготовки кадрів для кооперативного сектора економіки, брав участь у створенні навчальних закладів.

Українська господарська академія, пройшовши складний і важкий період становлення, реформування та стабільного розвитку, отримала хорошу матеріально-технічну базу, кваліфікований професорсько-викладацький колектив, значну кількість студентів, добилась позитивних результатів у підготовці високоосвічених фахівців, науково-дослідній і видавничій галузях. Демократичні методи діяльності української вищої школи в еміграції характеризували вміння її керівництва враховувати думки і побажання членів трудового колективу, використовувати новітні досягнення науки і техніки. Це сприяло ефективності роботи академії, зокрема високому рівню підготовлених кадрів, які за своїми знаннями та вміннями, не поступаючись випускникам університетів країн Заходу, успішно працювали в різних галузях економіки. Досягнення навчально-наукового закладу підвищували його авторитет на міжнародній арені і показували, що українська наука за кордоном розвивалась в цивілізованому просторі, займаючи в ньому почесне місце.

У другому параграфі описано роботу Бориса Мартоса в Українському технічно-господарському інституті, що став спадкоємцем УГА, зберіг структуру свого попередника і продовжував діяльність як заочна вища політехнічна школа. Борис Мартос за спогадами сучасників "не опускав рук, не заломлювався і не нарікав на обставини, брав участь в організації позаочного навчання тих самих дисциплін, що їх мала академія". Активно працював у комісіях з організації Українського технічно-господарського інституту та Спілки професорів Української господарської академії, а потім в роботі обох цих установах. В 1936-1938 рр. був директором УТГІ та головою СПУГА. "Схема організації Українського технічно-господарського інституту в 1945-1952 рр.", вміщена у книзі, допомагає зорієнтуватися у специфіці діяльності закладу (с. 124). Прикметно, що серед понад 70 опублікованих підручників УТГІ були й "Теорія кооперації" і "Організація і ведення зібрань" Бориса Мартоса.

Водночас показано, що Борис Миколайович брав участь у різних українських та міжнародних наукових та кооперативних конгресах, був членом та співробітником багатьох громадських і наукових організацій: Українського економічного товариства в Подєбрадах, Української наукової асоціації в Празі, Товариства українських кооператорів, Масарико- вої академії в Празі, Міжнародного інституту для кооперативних студій у Парижі та ін. У 1945 р. евакуюється до Пляттлінга, потім до Регенсбурга. Для регенсбургського періоду історії УТГІ була характерна розбудова навчальної, наукової діяльності економічного факультету, організації та ведення фахових шкіл та курсів, науково-дослідних студій для перекваліфікації емігрантів.

Також після евакуації УТГІ до Німеччини Борис Мартос брав участь у виконанні проекту щодо розміщення економічно-кооперативного факультету у Мюнхені, де став засновником і ректором Української економічної високої школи (1945-1949 рр.) та Українського господарського інституту (1949-1954 рр.), працював в Інституті вивчення СРСР (1954-- 1958 рр.). За свідченнями учня, історика кооперативного руху А. Качора "читав лекції спокійно, часто спинявся, щоб додати до "сухого" матеріалу з політичної економії або теорії кооперації "живий" і цікавий коментар із практичного життя і власного досвіду. Зі студентами вмів знайти завжди контакт і тому його лекції студенти слухали радо". Наукову і педагогічну діяльність Борис Мартос продовжував поєднувати з активною громадською діяльністю. Він брав участь у роботі Першого кооперативного з'їзду (1948 р.) у Мюнхені, Першого переселенського з'їзду української еміграції (1946 р.), входив до Головної переселенської ради у Центральному представництві української еміграції.

У підрозділі "Наукова і громадська діяльність у США" розглянуту діяльність Бориса Мартоса у Сполучених Штатах Америки, де він жив з 1958 р. Незважаючи на похилий вік, вчений брав активну участь у роботі Української вільної академії та Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Викладав в Українському технічному інституті у Нью-Йорку, часто виступав з публічними лекціями, науковими доповідями та промовами у Нью-Йорку, Торонто та інших містах.

Сучасники цінували внесок Бориса Мартоса в розвиток української науки і освіти, його багатий досвід розбудови економіки, практичні здобутки в організації кооперативного руху в Україні. З часом в українській громаді США ще більше почали підносити, кристалізувати державотворчі заслуги Бориса Мартоса. Помер науковець на 99-му році життя у Ірвінгтоні (штат Нью-Джерсі, США).

У третьому розділі "Наукова спадщина" охарактеризовано науковий доробок Бориса Мартоса. Особливу увагу приділено працям, що і на сьогодні не втратили своєї актуальності: "Теорія кооперації", "Організація й ведення зібрань", "Кооперативна ревізія".

Однією з найголовніших праць Бориса Мартоса є його курс лекцій "Теорія кооперації", в якій вчений висвітлив соціальні і економічні підстави кооперації, розкрив завдання кооперації та її соціально-економічну природу, організаційні принципи і кооперативні традиції. У ній йдеться про соціальні і економічні основи кооперації, суперечності та боротьбу в суспільстві за самостійне економічне становище. Важливим елементом у теорії кооперації Бориса Мартоса є те, що поряд із завданнями соціально-економічного характеру, на кооперацію покладається функція піднесення духовного добробуту людей. На думку кооператора, для реалізації цієї функції кооперативи повинні вести цілеспрямовану і активну культурно-просвітницьку діяльність.

Автори монографії підкреслюють, що надзвичайно важливим є те, що розділ однієї з лекцій курсу присвячений проблемі фальшивих кооперативів і виродження кооперативів. Простежено причини і шляхи виродження кооперативів у капіталістичні підприємства або добродійні товариства. Водночас показано, що відповідно до поглядів кооператора, кооперація не приречена на згаданий шлях еволюції, оскільки вона орієнтована на залучення до своїх лав реально існуючих представників суспільства, які здатні забезпечити її сталість, дотримання принципів кооперативної роботи. Розкриваючи основну рису кооперативного руху Борис Мартос підкреслював, що кооперація не шукає людей виняткової індивідуальності, а задовольняється людиною як такою: "Вона не каже їй забути свої власні інтереси, а навпаки, в ім'я цих інтересів вона кличе до об'єднання, до організації спільного господарства, до спільної праці".

Характеризуючи працю "Організація й ведення зібрань", автори монографії позитивно оцінюють виклад практичних порад учасникам кооперативного руху щодо проведення різних видів зібрань, підготовки до них, формування порядку денного, президії, її прав та обов'язків, порядку голосування, протоколу зібрання та інших питань. Інша праця Мартоса - "Кооперативна ревізія" є науково-методичним матеріалом українською мовою, сформульованим кооператором на підставі його власного досвіду та вивчення німецько-мовної літератури. Слід сказати, що кооперативні твори Б. Мартоса мали значний вплив на розвиток економічної думки Західної України. Вони часто друкувалися на сторінках багатьох кооперативних видань міжвоєнного періоду.

У параграфі "Повернення із забуття" зазначено, що з проголошенням України незалежною суверенною державою чимало зроблено для повернення в історію імені славного українця. Нині наш співвітчизник Борис Мартос вписаний в аннали українського державотворення, науково-педагогічної та економічної думки.

Рецензована нами монографія містить цікаві додатки. У додатках вміщено посвяту від редакції "Вільної України" "Ювілей Бориса Мартоса і автобіографія", передруковану з видання Наукового товариства ім. Т. Шевченка "Бібліотека українознавства", доповідь професора Михайла Біди "Заслуги та вклад професора Бориса Мартоса у розвиток української вільної економічної науки", розвідки Б. Мартоса "Заснування Української господарської академії" та "Економічно-кооперативний факультет УГА", "Витяг з основних планів навчання в УГА".

Великим плюсом рецензованої роботи є широке використання архівних джерел, більша частина яких уперше вводиться до наукового обігу, ґрунтовні іменний покажчик та перелік умовних скорочень.

Позитивно оцінюючи монографічне дослідження, вважаємо за доцільне висловити деякі зауваження і побажання. У другому розділі "В еміграції" у параграфі 2.2. "Робота Б. Мартоса в Українському технічно-господарському інституті", на сторінках 126-128, на наш погляд, дещо втрачено хронологічну послідовність викладу матеріалу. Потребує подальшого дослідження, на нашу думку, вивчення ставлення Бориса Мартоса до радянської влади. Можливо, варто було б, схарактеризувати ставлення діяча до подій Другої світової війни. Дотично згадується, що 1939 р. був особливо складним, "найкритичнішим" для УТГІ, втім протягом 1940-1944 рр. на навчання записалося понад 7 тисяч осіб. Тож цей час у функціонуванні УТГІ і в житті Бориса Мартоса заслуговує на детальніший розгляд.

Висловлені нами зауваження не змінюють загальної позитивної оцінки монографії, її наукової новизни і практичного значення. Все вищесказане дає підстави стверджувати, що монографія є завершеною, самостійною історичною працею. Сформульовані положення й висновки стануть корисними для сучасних істориків, економістів, сприятимуть виявленню особливостей функціонування економічної науки в Україні та діаспорі у першій половині ХХ ст. Рецензоване видання містить систематизований масив наукової літератури, який зможе слугувати допоміжним матеріалом для представників історичних та інших суміжних наукових галузей для кращого розуміння та усвідомлення наукових досліджень, здобутків учених різних галузей історії та економіки.

Монографія О.О. Нестулі та М.В. Алімана "Борис Мартос і кооперація" є ґрунтовним науковим дослідженням, яке цілісно і докладно розкриває життя і працю одного з найпомітніших діячів української держави і кооперації, і з часу свого виходу буде служити основним дороговказом в осягненні видатної постаті вітчизняної історії.

Размещено на Allbest.ru