"Справи" шкільного та позашкільного виховання на сторінках педагогічного часопису "Світло" (1921-1922 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Справи" шкільного та позашкільного виховання на сторінках педагогічного часопису "Світло" (1921-1922 рр.)

Зубрицький Ігор,

здобувач кафедри соціальної педагогіки та корекційної освіти,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

Анотації

У статті, на основі окремих сюжетів із публікацій, вміщених на сторінках західноукраїнського педагогічного часопису "Світло" (1921-1922), проаналізовано погляди відомих педагогів та науковців (М. Паньчука, Л. Білецького) на проблему шкільного та позашкільного виховання дітей та учнівської молоді; висвітлюються суттєві аспекти розвитку системи шкільного та позашкільного виховання українських дітей та молоді в специфічних соціокультурних умовах Східної Галичини 20-х рр. ХХ ст.; розкриваються сутність, теоретичні та методичні аспекти проблеми виховання соціально компетентної особистості в умовах шкільної та позашкільної освіти. педагог часопис виховання

Ключові слова: часопис "Світло"; Л. Білецький; М. Паньчук; шкільне виховання; позашкільне виховання; позакласна та позаурочна виховна робота.

Abstract. Introduction. The article analyzes publications of prominent Ukrainian educators and scientists (L. Biletskyy, М. Panchuk) available on the pages of Galician pedagogical magazine "Light" (1921-1922). Special attention is paid to the highlight and generalization of their views concerning the problem of organization of the school and extracurricular education for Ukrainian children and school youth in conditions of the specific sociocultural surrounding of East Galicia in 20th of the 20th Century.

Purpose. The purpose of the article is to highlight the content of publications available on the pages of pedagogical m agazine "Light", which were dedicated to the theoretical and practical aspects of the problem of organization of the school and extracurricular education for Ukrainian children and school youth.

Results. It was found out, that educational work was held at a low level in schools during extracurricular activities, as M. Panchuk wrote in his article. The author believes that the lack of teachers interest in creating a systematic extracurricular educational work affects the whole educational process. He considers that there is an extreme necessity in pedagogical support of club activities and what is more, it is the only opportunity to form a national outlook among Ukrainian pupils being in the surrounding of Polish school.

The author of the article generalized the viewpoints of a scientist L. Biletskyy, who reflects about the problem of organization of the educational work in school and outlines the main tasks which should be solved by Ukrainian school taking into account advanced achievements in the field of theory and practice of pedagogical science.

In his opinion the national idea should be a core in the system of school education, and it should be focused on the formation of the life position of a young person and the personality development, as a conscious citizen.

Originality. The scientific novelty of the research results is first of all the expansion of historical and pedagogical information about the system, content, specific forms, methods and facilities of school and extracurricular education of the Ukrainian schoolchildren in East Galicia at the beginning of the 20th Century and also the reinforcement of the information about the organization of club activities for children and young people in educational institutions.

Conclusions. The results of the scientific research allow us to conclude that valuable components of the historical experience were determined and they are worth to be used in contemporary conditions, in particular, the organization of educational work in school and the organization of the systematic extracurricular educational work with Ukrainian school children.

Keywords: magazine "Light"; L. Biletskyy; М. Panchuk; school education; extracurricular education.

Постановка проблеми. Розвиток національної системи освіти та виховання в Україні, наукове вирішення нагальних освітніх та виховних проблем, неможливі без вивчення і творчого використання науково-педагогічної спадщини вітчизняних педагогів, діячів освіти й культури минулого. Досвід наших попередників є цінним джерелом для пошуку нових підходів до розвитку наукової педагогіки та модернізації теоретико- методичних засад освітньо-виховних процесу на сучасному етапі.

Серед таких важливих та актуальних проблем, що неодноразово піднімалися у 20-х рр. ХХ ст. на сторінках західноукраїнських педагогічних видань, помітне місце посідає питання організації виховної роботи з дітьми та учнівською молоддю в школі та в позашкільних закладах. Ця проблематика була відображена й на сторінках українського педагогічного часопису "Світло", що видавався у Львові зусиллями Товариства учителів вищих шкіл "Учительська Громада" впродовж 1921-22 років.

У цьому зв'язку викликають інтерес дослідження тематичних публікацій українських педагогів та науковців, які відзначалися активною громадянською позицією, вносили нові прогресивні ідеї виховання, самовиховання в тогочасну систему освіти.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Характеризуючи історіографію питання, варто зазначити, що зміст окремих освітянських часописів став об'єктом вивчення значної кількості дослідників. Вивченню історії періодики приділяли увагу такі українські науковці, як: Е. Грицак, В. Ігнатієнко, Б. Ясінський, Б. Грінченко, М. Мартинюк, А. Животко, М. Жовтобрюх та ін. Проблеми розвитку української педагогічної преси у ХІХ-ХХ ст. досліджували сучасні науковці: О. Печеніжська, Л. Заліток, Т. Сахарова, М. Романяк, М. Галушко, І. Крупський, Л. Лисенко, В. Передирій, Л. Сніцарчук, С. Кость, Л. Домбровська та ін. Серед сучасних дослідників, які розглядають особливості становлення та розвитку різних проблем освітньої галузі на сторінках періодичних педагогічних видань можна виділити: О. Сухомлинську, Н. Гупана, І. Зайченка, Н. Побірченко, А. Говорун, С. Лабу, Г. Коцопей, В: Струганець, М. Чепіль та ін.

Проте, кількість наукових праць, присвячених вивченню проблеми організації навчально-виховної роботи в школі на сторінках педагогічних періодичних видань Східної Галичини першої третини ХХ ст. є вкрай обмеженою.

Мета статті полягає у висвітленні змісту публікацій педагогічного часопису "Світло", що були присвячені теоретичним та практичним аспектам проблеми організації шкільного та позашкільного виховання дітей та учнівської молоді.

Виклад основного матеріалу. У червні 1921 р. товариство учителів вищих шкіл у Львові "Учительська Громада" розпочало видання місячника, "посвяченого справам національного й суспільного виховання" "Світло" [1, с. 128]. Однак, уже у 1922 році, часопис припинив своє існування через фінансові труднощі з якими стикнулося Товариство [2, с.2726].

У вступній статті "Від редакції" зазначалося, що "справи виховання" необхідно "ставити на першому місці", оскільки "від нього піде... чарівний вплив і воно успокоїть розбурхані уми людства, зведе їх до одної спільної гармонійної праці для добра найближчої родини, а далі народу й людства" [3, с. 1].

Часопис "Світло" (1921-1922) багато уваги приділяв педагогічній проблематиці у всіх її проявах. Провідними у журналі були публікації про значення і завдання виховання, проблеми і напрями у вихованні і навчанні, про засоби виховання, самовиховання, виховання домашнє, шкільне і позашкільне; виховання національне, громадянське, моральне, соціальне й економічне; статті про стан освіти і виховання у Г аличині та в інших країнах.

Питання про нагальну потребу запровадження по школах педагогічної практики позакласної виховної роботи із школярами та створення гуртків самоосвіти для української молоді підіймає у своїй статті "Кружки самоосвіти в школах" Микола Паньчук [4]. Аналізуючи поточний стан справ, який торкається системи організації освітньо-виховної роботи із учнями в школі у позаурочний та позанавчальний час, автор приходить до невтішного висновку, що "школа полишила свою молодь в її змаганню до освіти з духом часу самій собі, без проводу й опіки" [4, с. 11]. І це при тому, вказує

М. Паньчук, що позакласна та позаурочна робота є логічним продовженням навчально- виховного процесу. Українська шкільна молодь, твердить він, вже усвідомлено тяжіє до розумового, морального, фізичного й естетичного вдосконалення, й шукає різні можливості на шляху до здобуття нових знань та практичних навичок.

Одним із таких шляхів, які відкрила для себе українська молодь, стало створення таємних "кружків самоосвіти", метою діяльності яких було поглиблення та розширення знань про "нові теорії, з природних наук, фільософії, (метафізики, етики) і особливо суспільних наук" та "в связи з сими ідеями і науками багато труду присвячувано в кружках національному питанню..." [4, с. 11].

М. Паньчук критикує позицію тогочасних офіційних "шкільних властей", які до 1907 року забороняли діяльність молодіжних гуртків при школах, вбачаючи у них загрозу для суспільного ладу через "революційність". "Роблено це тому, що ідеї, якими цікавилася молодь по кружках, стояли нераз в деякій суперечности до релігійних, національних, суспільних та політичних поглядів, традицій та інтересів нашої доби" [4, с. 11]. Відповідаючи на закиди колег, які вважали, що в "середній школі молодіж не доросла до таких річей", і мусить почекати до "студій на університеті", він стверджує, що "молодь висших клас давала собі досить добре раду з тими питаннями" і не потрібно "боронити молоді пізнати їх вже в середній школі.. .бо досвід учить, що навички і диспозиції, винесені з середньої школи, є незвичайно тревалі і приязнь з часів науки.. .остає на довгі літа, а до ідеалів і мрій з тих часів часто вертаємо нашими думками і тугою" [4, с. 12].

Відсутність зацікавлення в організації системної позанавчальної педагогічної роботи із школярами з боку вчителів, на думку автора, часто призводить до дуже негативних, а деколи й трагічних наслідків. "Молодь читала всяку книжку, що попала їй під руку, добру чи злу, наукову річ чи популярну брошуру, монографію чи компендіюм, без ніякої системи, хаотично, витрачувала масу енергії на марне та переносила величезні муки, щоби з ріжних відомостей виробити собі одноцільний погляд на світ. Не можна дивуватися, як сей погляд на світ був часом неповний та неясний, як молодий чоловік, вичитавши в творах одного філософа, що в людському життю більше горя ніж радости.. .витягнув з того консеквенцію для себе. і одного гарного дня відобрав собі життя.. .Перед історією відповість за це не молодь. а сучасний суспільний лад, проти котрого борються й красші представники школи" [4, с. 11].

М. Паньчук вважає, що існує "двояка користь" з легальних молодіжних гуртків: "реальна" - "себто присвоєне знання" та "формальна" - тобто набуті "душевні здібности, т.з. психічні диспозиції" [4, с. 12]. Автор підкреслює, що основним завданням гуртків передусім є "розбуджувати у молоді довіря до власних сил, охоту до самостійної праці над собою та інтерес до читання і науки", а переконувати молодь, що вона "нічого не знає і нездібна до самостійної праці над собою - вельми шкідливе" [4, с. 12]. Тому, він категорично не сприймає зауваження "противників", які стверджували, що молодь "навіть висших кляс середних шкіл має за мало знання, щоби виступати в ролі учителя товаришів" та "любить вибирати собі за трудні теми до відчитів, що в наслідку того не може опанувати і зрозуміти предмету" [4, с. 12]. Такі закиди, наголошує М. Паньчук, є справедливими по відношенню до нелегальних гуртків, де молодь була "полишена сама собі без проводу учителя" та зовсім недоречні по відношенню до гуртків легальних, оскільки такі "хиби" можна легко усунути "відповідною критикою і радою" учителя- провідника. "Під їх оком, - говорить він, - можна би наперед укладати цілі серії відчитів і рефератів, посильних для молоді і злучених як найтісніше зі шкільною наукою, мимо сього дуже інтересних і пожиточних. Коли маємо довіря до школи й учителів, що ведуть кружки, не будемо проти кружків підносити закиду, що вони ширять замість знання неуцтво та фразерство" [4, с. 12].

Ще один докір "противників", який спростовує М. Паньчук у своїй статті, це твердження, що "заняття по кружках перетяжують і так обладовану шкільними обов'язками молодіж" [4, с. 12]. Українські діти, говорить він, справді мусять багато часу приділяти вивченню "обовязкових й надобовязкових" шкільних предметів, проте "ті тенденційні знання", які вони здобувають у "не своїй школі" загалом призводять до отримання небажаних, з точки зору "поневоленої спільноти" українців, "навичок, диспозиції та ідеологію". Роль державної (польської) школи, зазначає В. Паньчук, зводиться до того, щоб вкорінити в головах українських дітей ідею про те, що існуюче суспільство є справедливим та гуманним, а роль учнів полягає лише у "доброму його вивченні та відтворюванні". Підвалини цієї школи, вказує автор, - це "квієтизм і філістерство, покірність і глибокий респект перед пануючим, недостача почуття власної гідности, здібність до совісної служби під всяким режімом, та трусливість і нездібність до ініціативи, до самостійного смілого діла за свободу і справедливість" [4, с. 13]. Така школа, продовжує В. Паньчук, безперечно "відємно" впливає на бажання значної частини української молоді до "шкільної науки" та дає їй "практично доволі вільного часу до своєї розпорядимости". "І хто хоче, щоби бодай частина молоді в критичнім часі свого полового дозрівання не займалася еротичними і черевовгодними думками й ділами, той не буде виступати проти занять учеників по кружках, ходьби ті заняття були тільки забавою, бо буде це забава ідейна" [4, с. 13].

"Піддержування і поширювання" ідейності серед шкільної молоді, В. Паньчук визначає, як надважливе і "вдячне завдання кружків". Педагогічна підтримка гурткового руху з боку українського вчительства, говорить він, особливо в умовах, коли українська молодь навчається в "чужій", а не "рідній" школі, є чудовою можливістю формувати її світогляд з позицій українських національних інтересів. І так повинно тривати, наголошує автор, допоки "нарешті діждемося рідної школи" й тоді "дочекаємося тих часів, коли заміри і бажання школи стануть також замірами і бажаннями громадянства та молоді, що в шкільному життю настане гармонія, а в школі не буде більше "мучителів" і "мучеників", а будуть учителі-батьки і ученики-діти" [4, с. 13].

У цьому ж номері "Світла" знаходимо дві публікації відомого науковця та педагога, професора Українського Університету у Львові, Леоніда Білецького (1882-1955) [5, с. 129] - "Про прінципи шкільного виховання" [6] та "Кілька уваг до орґанізації шкільного виховання" [7]. У них автор, висловлює своє бачення на проблему організації навчально- виховної роботи в школі та окреслює головні завдання, які повинна вирішувати українська школа в найближчому майбутньому з урахуванням новітніх досягнень педагогічної науки та передового освітянського досвіду.

Теперішня школа, наголошував Леонід Білецький, що складається із дітей різного віку та статі, є своєрідним відображенням суспільства у мініатюрі. Цей "соціальний організм" ніколи не пориває зв'язків із родинним життям та традиціями, з якими кожен із учнів приходить до школи. Отже, твердить він, "суспільне життя школи, суспільні інтереси гуртка, кляси, учнів цілої школи загалом, низка традицій товариської чести, товариських відносин, се все тісно переплітається з індивідуальними інтересами кожного члена (учня) в залежности від родинного виховання і від природних його здібностей, поглядів і задатків" [6, с. 24].

На цей "соціальний організм", продовжує Л. Білецький, активно впливають різні фактори: шкільні дисципліни, світогляд окремих осіб, педагогічний колектив тощо. Таким чином, все життя в школі складається із надзвичайно різнорідних, часто протилежних, чинників: 1) "інтереси окремого молодого індивідума в залежносте від родинних традицій";

2) "індивідуальний розвиток та здібності особистості"; 3) "інтерес шкільної педагогіки". За своєю психологічною природою, говорить автор, вони абсолютно різні, тому "життя теперішньої школи мусить складатися із безнастанної низки конфліктів висше зазначених інтересів, конфліктів самого трагічного характеру, бо один найбільше сильний, найбільше впертий чинник підбиває під себе всі другі, розвиваючи свої інтереси на рахунок других, припиняючи їх зріст і розвиток або калічачи їх нормальне життя" [6, с. 24].

"Найбільш сильним чинником" в умовах шкільного виховання, вчений вважає педагогічний колектив, а найслабшими - "окрему індивідуальність учня" та "нормальний розвиток суспільних форм колєктивного життя учнів". В результаті, твердить Л. Білецький, найбільшою жертвою такого протистояння стає "окрема особа учня", особливо коли вона не вкладається в норми педагогічного шаблону, і це, загалом, призводить до порушення "нормального розвитку форм суспільного життя учнів" [6, с. 24].

Головним завданням середньої школи, на думку вченого, є підготовка підростаючого покоління до того, щоб "бути добрими громадянами свого народу, у всіх галузях життя, будівничими його добробуту, бути провідниками його економічного, культурного й політично-державного життя" [6, с. 24].

Проте, Л. Білецький з жалем констатує, що сучасна йому школа ще не готова "піднятися до таких педагогічних завдань". Причину такої неготовності, він вбачає у "внутрішній структурі педагогічного діла", яка, на його думку, не тільки не відповідає новітнім тенденціям шкільної педагогіки а навпаки "заперечує на кожному кроці сим педагогічним стремлінням" [6, с. 25]. Одним із елементів цієї "структури", вказує автор, є "педаґоґічний колектив теперішньої школи", який, у своїй загальній масі, дуже консервативний та далекий від новітніх педагогічних ідей. "Кожний окремий педагог лише в крайньому смислі і то в мінімальній скількости серед шкільних педагогів, як виїмок, є представник певної педаґоґічної системи, яку намагається перевести в життя; більшість педаґоґічних сил є лише технічні виконавці офіціальних приписів та розпоряджень влади" [6, с. 25]. При такому підході, продовжує Л. Білецький, зрозуміло, що педагоги не здатні навіть "наблизитися до ідеалу гармонійного виховання всіх виявлень душі дитини" [6, с. 25].

Для того, щоб відбулися позитивні зміни в системі виховання учнів, Л. Білецький пропонує передусім змінити структуру організації управління школою та принципи підбору вчительського складу. Школа, вважає він, повинна будуватися на таких "підвалинах": 1) на чолі школи "мусить стояти людина в педагогічному смислі глибоко освічена, з широким духовим овидом і великої любові до дітей" [6, с. 25]; 2) директор школи, повинен отримати право підбирати "товаришів по праці", для того, щоб сформувати "свій" колектив вчителів- однодумців. "Такий педаґоґічний колектив, поєднаний не лише механічно але й духово, складе ідейний організм шкільного наукового виховання" [6, с. 25].

Підсумовуючи статтю Л. Білецький зазначає, що побудова повноцінної системи навчально-виховної роботи у школі, буде неможливою без "консолідації в одно гармонійне ціле всіх інтересів школи і переведення їх з стану боротьби до повного співділання" [6, с. 25]. Він повторно наголошує, що індивідуальність учня повинна "заховуватися й оберігатися як найдорожча цінність педагогічного виховання", оскільки "з цих індивідуальностей складається в гармонійне ціле певна суспільність, певний соціальний організм", що керується також "своїми" нормами виробленими школою. "Лише тоді, коли оберігається й плекається окрема індивідуальність учня, коли вироблюються і оберігаються добрі суспільні традиції й норми життя соціального організма учнів, тоді підвисшується на високий рівень авторитет педаґоґічного колективам, зростає до цього повага а разом з нею й послух, - тоді наступає повна згода між всіма інтересами школи і їх повне співділання" [6, с. 25].

Розгляд проблеми "організаційної праці шкільного виховання" Л. Білецький подовжив у наступній своїй статті "Кілька уваг до орґанізації шкільного виховання" [7].

Він визначає "перше й основне" практичне завдання загальноосвітньої середньої школи - "підготовити людину до науки фахової (університет, політехніка й инш.) або в школах спеціальних і мистецьких, професійних, технічних і інших) або до практичного життя" [7, с. 41]. Однак, Л. Білецький твердить, що в суспільстві існує хибне уявлення про систему шкільної підготовки до "фахового знання". Він критикує підхід, коли рівень школи визначають виключно за тим обсягом фактичних знань, які учні "механічно" засвоїли в процесі навчання. "Обтяження пам'яті робиться основним критерієм, відповідно до якого складається добра чи кепська слава про наукове виховання у школі. Але механічне накопичення знання з предмета шкільної науки, не збагачення пам'яті новими й новими фактами з науки, а реорганізація самих предметів шкільної науки, вироблення методів навчання для кожного предмету згідно з його природою, координація сих методів відповідно до найновіших педаґоґічних завдань, які собі намалювала школа, зможе найкраще відповідати основним ідеалам її виховання" [7, с. 41].

В основу шкільної організації навчання учнів, твердить Л. Білецький, потрібно на перший план виносити не "вправу пам'яті учня, не накопичення знання з усіх галузів шкільної науки", а "виховання мислення", у складі якого в гармонійному сполученні відбуваються процеси інтелектуального, вольового й емоційного характеру. "Не в знанні, - продовжує автор, - вся майбутня творча сила нашого юнацтва. Бо знання можна набути в кожду хвилину життя, а у свідомості та придатності людини до його набуття" [7, с. 41].

Першим кроком на шляху до "такого" виховання, на думку Л. Білецького, є якісна організація системи шкільного виховання і "правдивому" розподілі функцій між шкільними дисциплінами. "Як кожний член певного організму має свої лише в собі своєрідні функції на підсилення цілого організму, так і кожний предмет шкільної науки повинен виконувати лише для нього природні функції виховання психічно здорової, працездатно творчої людини. Шлях до сього - правильний росподіл між певними громадами дисциплін усіх функцій виховання" [7, с. 42].

Шкільне виховання, твердить автор, повинне одночасно розвиватися у трьох напрямах: 1) "в напрямку виховання інтелектуального заінтересовання"; 2) "вмілого й доцільного досягнення об'єктів заінтересовання через певні вольові акції"; 3) "виховання духових емоцій в напрямі нормального розвитку почуття естетичного, морального, творчої і репродуктивної фантазії та виявлень інтуїції - і багато инш." [7, с. 42]. Тому, вважає він, шкільні дисципліни повинні розприділятися таким чином, щоб вони "відповідно до своєї природи впливу на певну сторону душі ученика в повній гармонії розвивали духову його істоту" [7, с. 42].

Автор виокремлює п'ять груп ("громад") предметів "шкільної науки":

1) гуманітарна (історія, література (частково)); 2) природнича (природознавство, фізика, географія); 3) математична; 4) лінгвістична (всі мови); 5) мистецько-естетична (малювання, пластика, музика, співи і поезія).

Кожна із цих "громад", твердить Л. Білецький, відповідає за "свою" окрему ланку в процесі інтелектуального та духовного виховання учнів. "Коли природнича громада через індуктивний спосіб засвоєння, а математична й лінгвістична через дедуктивний - вправляють інтелект як з боку експериментального (індукція), так і раціоналістичного (дедукція), то протилежне місце займає громада мистецько-естетична, яка виключно має вплив на виховання почуття; посередне місце займає громада гуманітарна, яка в однаковій мірі виховує як інтелектуальні так і емоціональні духові виявлення ученика" [7, с. 42]. Проте, на думку дослідника, виховання волі залежить не так від тої чи іншої "громади" предметів, як від "методів перероблення усіх дисциплін шкільної науки". "Метода догматична - губить волю по причині пасивного засвоєння пам'яттю, геврестична вправляє інтелект, паралізуючи волеві імпульси; лише генетична метода педаґоґічної праці з учениками дає простір за для виховання волі. Отже координація педагогічного виховання в той спосіб, що розвиток інтелекту й почуття відбувається свідомо через введення або опущення тих чи інших дисциплін шкільної науки, а розвиток волі дорогою методичної праці педаґоґа з учениками визначає певне й поважне місце для кожного предмету в програмові навчання і не робить одного із них менше важним, бо кожний із них є однакової ваги, і виконує лише свої індивідуальні для нього функції" [7, с. 42]. Узагальнюючи Л. Білецький наголошує, що лише при такій організації навчання, школа набуде вигляду "виховуючого" закладу, "бо тоді школа творить не лише людей голого знання, але нормальних, живих людей і з певним напрямком мислення та світогляду" [7, с. 42].

Висновки

Підсумовуючи вищезазначене, цілком правомірно можемо стверджувати, що дослідження українських науковців та педагогів, які вивчали теоретичні та практичні аспекти проблеми організації шкільного та позашкільного виховання неповнолітніх на сторінках педагогічного часопису "Світло" (1921-1922 рр.) не втратили своєї актуальності, можуть слугувати потребам сьогодення та стати предметом подальших наукових досліджень.

Список використаної літератури

1. Кость С. Нариси з історії західноукраїнської преси першої половини ХХ ст. (Структура. Частина друга) / С. Кость. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. - 217 с.

2. "Світло" // Енциклопедія українознавства / [ за ред. проф. В. Кубійовича ]. - Львів, 2000. - Т. 7. - С. 2726.

3. Від Редакції // Світло. Місячник посвячений справам національного й суспільного виховання. - 1921. - Ч. 1. - С. 1.

4. Паньчук М. Кружки самоосвіти в школах / Микола Паньчук // Світло. Місячник посвячений справам національного й суспільного виховання. - 1921. - Ч. 1. - С. 11-13.

5. Білецький Леонид // Енциклопедія українознавства: Словникова частина. / [за ред. проф. В. Кубійовича]. Репринтне відтворення. - Київ, 1993. - Т. 1. - С. 129.

6. Білецький Л. Про прінципи шкільного виховання / Леонід Білецький // Світло. Місячник посвячений справам національного й суспільного виховання. - 1921. - Ч. 1. - С. 24-25.

7. Білецький Л. Кілька уваг до організації шкільного виховання / Леонід Білецький // Світло. Місячник посвячений справам національного й суспільного виховання. - 1921. - Ч. 1. - С. 41-42.

References

1. Kost, S. (2002). Essays on the History of the West Ukrainian Press of the First Half of 20h Century (Part 2). Lviv: Publishing Center of Lviv National University named after Ivan Franko. (in Ukr.).

2. Light. The Encyclopedia of Ukrainian Studies. (2000). Lviv, 2726. (in Ukr.).

3. Light. (1921). Monthly publication dedicated to the problems of national and social education. Lviv, 1, 1. (in Ukr.).

4. Panchuk, M. (1921). The Clubs of Self-Education in Schools. Light. Monthly publication dedicated to the problems of national and social education. Lviv, 1, 11-13. (in Ukr.).

5. Biletskyy, L. The Encyclopedia of Ukrainian Studies. (1993). Kyiv, 129. (in Ukr.).

6. Biletskyy, L. (1921). About the Principles of the School Education. Light. Monthly publication dedicated to the problems of national and social education. Lviv, 1, 24-25. (in Ukr.).

7. Biletskyy, L. (1921). Several Viewpoints about the Organization of School Education. Light. Monthly publication dedicated to the problems of national and social education. Lviv, 1, 41-42. (in Ukr.).

Размещено на Allbest.ru