Спроби радянізації економіки шведських поселень УСРР (1921-1929 рр.)

Спроби радянізації економіки шведських поселень УСРР

(1921 - 1929 рр.)

Кудрицька Т.Л.

магістр історії, ст. наук. с. Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького

Анотація. У статті проаналізовано стан господарства шведської національної меншини періоду НЕПу та початкового етапу індустріалізації й колективізації. Охарактеризована реакція шведського населення наземельну політику більшовиків та її вплив на подальшу господарську активність та ініціативність селян. Доведено, що зрівняльний розподіл землі, високі податки та примус до колективних форм ведення господарства стали каталізатором еміграційних процесів шведської національної меншини.

Ключові слова: шведська національна меншина, НЕП, кооперація, сівозміна, землеустрій, єдиний сільськогосподарський податок, держпозика, еміграція.

шведська меншина селяни колективізація індустріалізація

Kudritska T.L.

Master of History, Senior Researcher in Dmytro Yavornytsky National Historical Museum of Dnipro

ATTEMPTS OF SOVIETIZATION OF THE ECONOMY OF THE SWEDISH SETTLEMENTS OF THE USSR (1921 - 1929)

Abstract. The article analyzes the state of the economy of the Swedish national minority during the NEP period and the initial stage of industrialization and collectivization. The reaction of the Swedish national minority to the land policy of the Bolsheviks and its influence on the further economic activity and initiative of the peasants is described. It has been proven that the equal distribution of land, high taxes and coercion to collective forms of farming have become a catalyst for the emigration processes of the Swedish national minority.

Key words: Swedish national minority, NEP, cooperation, crop rotation, land management, single agricultural tax, government loan, emigration.

Шведська національна меншина УСРР (яка з 1782 р. компактно проживала у с. Старошведське на Херсонщині) - об'єкт незначної кількості наукових розвідок, які демонструють інтерес дослідників до питань зміни колективної ідентичності шведів під впливом соціальних експериментів радянської влади, перебігу еміграційних процесів шведського населення у 1929-1931 рр., долі шведського населення у роки політичних репресій, під час Другої світової війни та у повоєнний період [1; 19; 20; 22; 26; 28]. Поза увагою істориків залишилась тема, пов'язана із розвитком господарства шведських поселень у період НЕПу та початкового етапу колективізації й індустріалізації. Досліджуючи останню, ми маємо на меті прослідкувати спроби радянізації економіки шведського населення, що дозволить реконструювати сприйняття шведами радянських перетворень у сфері господарства та зрозуміти наскільки вони були ефективними/неефективними і який вплив справили на появу еміграційних настроїв у шведському суспільстві. У статті ми свідомо не торкаємось подій Голоду 1921-1923 рр. у шведському поселенні, що заслуговує на окрему наукову розвідку.

Під час написання статті були використані документи Державного архіву Херсонської області, вперше введені до наукового обігу.

Відомо, що звістку про падіння монархії частина шведів зустріла без ентузіазму, вважаючи, що зміни не завжди ведуть до покращення [25, с. 9]. Однак, деякі малоземельні та безземельні шведи схвально сприйняли гасла більшовиків про рівний розподіл землі. Пояснення цій ситуації слід вбачати у демографічному зростанні населення, яке на 1917 р. становило 718 осіб, зрісши більш ніж у 5 разів порівняно із 1783 р. (на той час число шведських колоністів через високий рівень смертності становило лише 135 осіб). Розмір земельного наділу, який обробляло шведське населення, був незмінний впродовж цього періоду і становив 2710 дес. орної землі і 545 дес. для пасовища [23, с. 126; 27, с. 24]. Обезземелення шведів призвело до соціального розшарування у суспільстві. Із 148 родин шведів більшовики визнали куркулями 40 родин [27, с. 53].

Встановлення більшовицької влади ознаменувало нову сторінку історії шведського населення, яке повинно було виконувати всі розпорядження радянської влади. Не зважаючи на те, що більшовики проголосили перехід до Нової економічної політики (далі - НЕП), яка створила умови для відбудови економіки населення, перерозподіл земельних володінь став болісною подією для заможних шведів. Після встановлення норми землекористування на їдока (у с. Старошведському вона становила 2-4 дес.) постало питання відчуження надлишків землі у селян. Деякі з шведів спочатку намагались приховати реальні розміри свого землеволодіння: земельна комісія Старошведського ревкому виявила 926, 77 дес. землі про які населення не повідомило владу під час ревізії [3, арк. 3, 6]. Якщо брати до уваги той факт, що шведське населення загалом володіло 2700 дес. землі, розмір прихованої землі складав майже третину від загальної площі. У цьому вбачаємо пасивний спротив заможних шведів земельній політиці більшовиків, що у подальшому позначилось на їх господарській ініціативності та активності. Земельна секція Старошведського ревкому час від часу звітувала про виявлення таємної оренди землі, яка, незважаючи на заборону, мала місце серед шведів [8, арк. 36; 6, арк. 49].

Відповідно до положень Земельного кодексу УСРР (29 листопада 1922 р.), шведське населення із пропонованого порядку трудового

землекористування: общинного, дільничного,

колективного, одностайно обрало дільничний. Останній передбачав, що кожен двір мав право на користування незмінним розміром землі у вигляді черезсмужних, відрубних або хутірських ділянок [18]. Цей вибір показав відсутність підтримки серед шведів (навіть тих, які завдяки більшовикам отримали земельну ділянку) колективних форм господарювання запропонованих радянською владою.

Шведське населення пасивно сприйняло заклик до розвитку кооперації, яка стала можливою у рамках НЕПу. Кооперація сприймалась радянським керівництвом як форма державного капіталізму, яка, об'єднуючи селян у процесі виробництва, збуту та розподілу, полегшує перехід до соціалістичних форм виробництва. Новий Кооперативний закон дозволив створювати добровільні кооперативні об'єднання по виробничій і територіальній ознаці [21, с. 84]. Через невелику кількість потенційних членів шведи створили кооператив збуту спільно із німцями сусіднього с. Костирка (колишньої німецької колонії Клостендорф). Для популяризації кооперації Старошведська сільська рада на сільських сходах проводила агітацію нових членів [6, арк. 52]. Однак, на 23 березня 1926 р. І. Мальмас зазначав пасивність населення у діяльності кооперативу (із позитивних змін був лише перехід організації на споживацький устав). Причиною цього називалась відсутність необхідних товарів та

поведінка членів кооперативу, які здійснювали торгові операції на некооперативних ринках та ігнорували сплату пайових внесків. Кооператив охоплював лише 5 % районного ринку. Серед заходів з налагодження роботи кооперації було зниження цін на товари та введення режиму економії для скорочення накладних видатків [17, арк. 19]. Це не мало суттєвого результату: на кінець 1926 р. споживання задовольнялось лише на 10 % [17, арк. 29; 9, арк. 93].

Згідно звітам адміністративної секції сільради, кредитна кооперація теж не мала попиту серед шведів. Створене кредитне товариство (також спільно із німцями із с. Костирка) було не чисельним - 74 особи. Існувало воно у вигляді уставу споживачів для яких працював спеціальний магазин із закупленими на 300 руб. товарами [2, арк. 4].

Для регулювання сільського господарства населення округу Херсонське Окружне земельне управління видало земельним комітетам сільських рад письмову інструкцію. У ній передбачалась низка заходів для покращення урожайності: пропонували сіяти конкретні види урожайних сортів пшениці, був встановлений порядок посадки культур та означені заходи боротьби зі шкідниками, пояснювалась користь введення 6- типільної сівозміни з 3-пільним чергуванням [8, арк. 75а].

У звітах агрономів, яких радянське керівництво командирувало у с. Старошведське з метою ознайомлення шведів із інструкцією, йде мова про відсутність серед шведів тяги до землеробства та про їх пасивність й байдужість у відповідь на спроби ввести покращені способи обробки землі [8, арк. 26, 122]. Шведське населення «пасло задніх» у проведенні землеустрою. Це виражалось у ігноруванні закликів по збору коштів для укладення договорів із землемірами, а також відсутністю людей, які б бажали утворити нове поселення [6, арк. 50; 8, арк. 26, 62, 75а; 9, арк. 8]. Проігнорували шведи і заклик окружної влади щодо відновлення виноградників, які проголошувались додатковим джерелом прибутку. На той час площа виноградників у с. Старошведському зменшилась з 26 дес. до 4 дес. [12, арк. 4; 14, арк. 3]. Лише два шведи - І. Бер та Г. Утас проявили інтерес до насадження кенафу - промислової прядильної культури, яка за властивостями була схожа на коноплю і через посухостійкі властивості рекомендувалась владою до посадки [14, арк. 4, 7].

Господарська пасивність шведів спонукала владу на наступні дії. 13 серпня 1926 р. була проведена агроконференція Зміївської (колишня німецька колонія Шлангендорф), Старошведської та Костирської сільських рад. На ній виступили представники окружної адміністрації, які вказали на недоліки роботи Старошведської сільради та її відсталість порівняно із сусідніми сільрадами. Доповідачі зазначали головне гальмо темпів урожаю: відсутність землеустрою та сівозміни, атакож одноманітність посівів пшениці у с. Старошведському [9, арк. 72]. Наголошували на необхідності переходу до парового обробітку землі, а для отримання доброго урожаю шведам пропонували сіяти озимі види пшениці - земку та кооператорку. В черговий раз шведському населенню пояснили необхідність застосування лущівки - головного способу боротьби з гессенською та шведською мухами й совкою, які завдавали шкоди яровій та озимій пшениці. Один із доповідачів вказав на прибутковість виноградників та зазначив доцільність їх відновлення. Як альтернативу на випадок неврожаю, він поставив у приклад господарство Костирки, Зміївки та Михайлівки [9, арк. 73].

Конференція мала результат. Восени 1926 р. шведи уклали договір з Окружним земельним управлінням і підписали проект розбивки землі, постановивши зберегти ділянковий порядок землекористування. Кожному домогосподарству виділялося по одній полосі у кожному клині сівозміни. Тоді ж у рамках землеустрою частина шведів заснувала с. Ново-Шведське [7, арк. 8; 12, арк. 1].

Одночасно з цими подіями земельна секція Старошведської сільради доповідала про виявлення 16 випадків таємної оренди землі загальною площею 40 дес. та констатувала відсутність ініціативи шведів у проведенні робіт по відновленню виноградників [9, арк. 75, 93]. Отже, деякі шведи були зацікавлені у обробці землі більшої площі, аніж була встановлено нормою, а решта, отримавши наділ, не змогла обробити і його.

З другої половини 1927 р. у економіці шведського населення відбувся певний перелом. На 80% зріс особовий склад кооперативу [6, арк. 50]. Шведи ухвалили перехід до 6-типільної сівозміни, закінчили проведення землеустрою сформували списки виселенців [13, арк. 2]. Відбулося розселення багатодвірних селян з метою зменшення далекоземелля. На початку 1928 р. шведами-виселенцями було засноване с. Шведська Поляна [17, арк. 37].

На 1928 р. під час економічного обстеження господарства шведів було виявлено наступне. У с. Старошведському проживало 461 осіб, які утворили 122 господарства та обробляли 2635 дес. земельних угідь [13, арк. 50-55]. Ново-Шведське нараховувало 278 осіб, 63 господарств та 976 дес. земельних угідь [11, арк. 1; 13, арк. 67-69]. У с. Шведська Поляна кількість населення складала 185 осіб, які сформували 57 господарств та обробляли 763 дес. землі [11, арк. 1; 13, арк. 63].

В межах плану з механізації сільського господарства розпочалась організація МТС. Для забезпечення населення технікою місцева база «Плугатарня» придбала сівалки в кредит на 2 роки. Щоб донести до шведів доцільність механізації сільського господарства була прочитана лекцію про перевагу сівалки над букером, основний зміст якої полягав у економії посівного матеріалу. Не зважаючи на організацію МТС, кількість

агротехніки у Старошведському не збільшилася. Поля обробляли присланими тракторами, які населення мало забезпечувати паливом, а їх водіїв - житлом та харчами. Через значні видатки шведи надавали перевагу обробітку землі традиційним способом - за допомогою худоби. Однак, тягловою силою були забезпечені не всі. Так, у Старошведському було 94 голови робочих коней (на 122 господарства), у Шведській Поляні - 27 голів (на 63 господарства), у Ново-Шведському - 57 голів (на 57 господарств) [14, арк. 172, 210].

Модернізаційні тенденції, які намітились у радянській економіці у др. пол. 1920-х рр. (початок індустріалізації) спровокували загострення двох проблем: перша проявилась у бажанні центру сконцентрувати більшу частину місцевих доходів. З іншого боку, збільшувались потреби у бюджетних видатках на економічний та соціальний розвиток округ та районів, що призвело до необхідності збільшення оподаткування населення. Селянське самооподаткування, яке базувалось на добровільних основах, з 1927 р. стало обов'язковим для усіх і становило 35 % від єдиного

сільськогосподарського податку.

На засіданні Старошведської сільради 27 червня 1926 р. представник Бериславського райвиконкому (РВК) Мазуренко познайомив шведів із особливостями єдиного сільськогосподарського податку на 1927 р. Був введений прибутковий податок із землеробського і неземлеробського джерела прибутку,оподаткування проводилось по окремим сільрадам та населеним пунктам в залежності від забезпечення землею, худобою, урожаєм [9, арк. 64; 17, арк. 17]. Шведи, у яких на той час був неврожай, на зібранні сільради виказували невдоволення новими правилами, однак змінити ситуацію не змогли. Така ж ситуація повторилась і на наступний рік. Хід самооподаткування контролював шведський КНС. Згідно рапорту сільради, члени КНС настільки пройнялись даною проблемою, що провели агітацію у с. Старошведському та у сусідніх селах [16, арк. 26]. На 23 червня 1928 р. із встановленої суми самооподаткування 1021 руб. 73 коп., було зібрано 1007 руб. 98 коп. [15, арк. 16].

Селяни були не лише джерелом наповнення місцевого бюджету, але й мали сприяти фінансуванню індустріалізації. Курс на форсований розвиток державної великої промисловості справив суттєвий вплив на внутрішній кредит уряду, змінивши характер і методи його поширення. Державна позика стала обов'язковою для всього населення СРСР і поширювалася серед населення за підпискою. Пропаганда державної позики мала політичне забарвлення. На відміну від попередніх, які обґрунтовували економічну доцільність та вигідність вкладень грошових коштів в урядові цінні папери, з 1927 р. акцент переносився на політичне значення успішного розповсюдження позики серед населення для проведення індустріалізації та укріплення обороноздатності СРСР [24].

Для пояснення шведам мети випуску урядом позики, її «вигідності» та цільового призначення був скликаний загальний схід виборців. На території сільської ради була розгорнута агітація (розвішені плакати та заклики про сприяння її поширення), а також обрані агенти, які здійснювали продаж облігацій відповідно до розподілених серед них дільниць. До 1 березня 1928 р. було постановлено реалізувати продаж облігацій селянської позики на 2000 карб. Втім, на означену дату облігації були продані всього на суму 268 руб., що робило Старошведську сільраду найвідсталішою по Бериславському району [15, арк. 2]. У деяких випадках селяни купували лише четверть облігації [16, арк. 6-7]. У невдачі влада звинуватила агентів, які мали поширювати позику, та деяких шведів (прізвища не називались), які, нібито, намагались підірвати авторитет радянської влади [15, арк. 1; 16, арк. 7, 11-12]. Щоб позбавитися від «пятна позора» сільську раду змусили розподілити держпозику між заможними господарствами і вести контроль за її збором (у них «позичили» 1790 руб. із потрібної суми 2000 руб., а в рамках другої позики державної індустріалізації - 150 руб. із планових 200 руб.) [16, арк. 9, 11, 27].

Отже, заможні шведи, благополуччя яких було результатом їх важкої праці, в черговий раз стали об'єктом, за рахунок якого радянська держава досягла своєї мети. Це, у свою чергу, позначилось на їх господарській ініціативності та незацікавленості у кінцевих результатах господарства, які робили їх об'єктом для грошових вилучень. Щоб уникнути подальшого податкового навантаження шведи розпочали продавати рогату худобу (яка була одним із показників заможності) [15, арк. 7-8].

Колективізація, яка почала набирати обороти в СРСР, зачепила і шведів, які завжди тяжіли до індивідуального ведення господарства. У відповідь на тиск держави вони мусили створити товариство спільної обробки землі (ТСОЗ), яке, втім, було не чисельним [10, арк. 22].

Податковий тиск, примусові державні позики та нав'язування колективного ведення землеробства остаточно позбавили шведів господарської ініціативності, що знайшло вираження у посівній кампанії 1928 р. Остання була проведена виключно на дотації держави. Обсяг розподіленого посівного матеріалу сягнув 765 пуд. жита та 2545 пуд. озимої пшениці, а також 330 руб. кредиту на обробку полів та 202 руб. на купівлю посівного зерна [14, арк. 69, 276; 15, арк. 23]. Навіть за такої допомоги була засіяно менша половина земельних володінь у шведських поселеннях (1378 У дес. із наявних 3094 дес.), припинилась оренда землі [16, арк. 18]. Хоча останнє у звітах сільради пояснювалось відсутністю посівного матеріалу, у основі цього лежала зневіра шведських господарів у економічних заходах радянської влади та втрата ними тяги до землеробства, адже землеробські успіхи гарантували не економічне благополуччя, а, навпаки, більший тягар податків.

Надана державою допомога не повернула довіри шведських селян. Так, гибель посівів у шведських поселеннях (із посіяних 1378 ¹А дес. ярових та озимих через загинуло 882 дес.) актуалізувала необхідність надання пільг платникам сільськогосподарського податку. Постанова Херсонського Окрвиконкому хоч і передбачала пільги усім громадянам незалежно від їх економічного положення, проте оговорювала їх обсяг: біднякам - максимальний, заможним - пропорційно втраті урожаю. У разі відсутності збитків населення мало платити звичний розмір податків [4, арк. 42; 14, арк. 133, 137]. Незважаючи на катастрофічний неврожай, під тиском окружної влади шведська сільрада мусила прийняти рішення про проведення роботи серед населення на предмет здачі надлишків хліба в кооперацію (за планом потрібно було здати 200 пуд.), що було нереальним [15, арк. 23].

Недоїдання, зумовлене неврожаєм, на 11 році радянської влади спричинило у червні 1928 р. спалах цинги серед населення, про що шведи проінформували голів райвиконкомів. Однак, влада піддала сумнівам цю інформацію: «Основание не доверять...в данных сообщениях много наносных моментов, в первую очередь элементов паники на почве недостатка хлеба и кулацкой агитации в связи с этим» [4, арк. 30]. Місцевим органам було видане розпорядження слідкувати за роботою лікарів, хворих відправити у лікарні, а решту, в першу чергу бідняків, забезпечити хлібом, щоб усунути елементи паніки [4, арк. 31]. Отже, шведське населення, яке заходами радянської влади було поставлене на межу голоду, обвинувачувалось нею ж у штучному роздмухуванні паніки.

30 червня 1928 р. на спільному зібранні жителів Старошведського, Ново-Шведського та Шведської Поляни (у якому взяло участь усе населення із правом голосу - 492 особи) обговорювалось питання загрози продовольчої кризи. Голова сільради І. Хр. Кнутас констатував неминучий голод: «Мы стоим перед голодовкой по размерам не отстающей от стихийного голода 1921-1922 гг.» [4, арк. 58; 17, арк. 92]. Щоб уникнути жертв було вирішено командирувати делегатів Хр. Гоаса, та І. Ю. Бускаса у Швецію для збору добровільної продовольчої допомоги голодуючим. Окрім цього, було обрано уповноважених Г. Гоаса, А. Сігалета та І. Бускаса для порушення клопотання перед керівництвом УСРР про переселення шведів у Швецію.

Отримавши звернення шведів, Народний комісаріат земельних справ УСРР визнав необхідним «поставити господарство шведів в такі умови, які б вплинули на ліквідацію еміграційних настроїв». Планувалось організувати обслуговування господарств кредитами та насіннєвою позикою. Херсонський окрвиконком наказав забезпечити посівним матеріалом бідноту та середняків, надати їм максимальну харчову допомогу [4, арк. 60, 61, 64]. Місцева владарозподілила серед потребуючого населення 200 пуд. корму для худоби. На засів озимого клину для населення Старошведського та Шведської Поляни був наданий кредит у розмірі 928 руб., на зяблеву оранку - 600 руб. Не зважаючи на проголошене кредитування, від шведів, які бажали отримати насіннєву позику, було подано лише 4 заяви. Зяблева оранка не була реалізована [14, арк. 286; 15, арк. 26, 31, 35]. Очевидно, шведи взагалі перестали вірити намірам радянської влади і пов'язували свою подальшу долю із прабатьківщиною Швецією.

У лютому 1929 р. більшість шведів відмовилися від отримання посівного матеріалу та від виконання інструкції щодо проведення весняної посівної, а також поставили до відома владу про відмову від посадки присадних ділянок [5, арк. 21]. Згодом, у заяві до Бериславського райземуправління шведи відмовились від їдоцької норми землі та виразили надію на відшкодування посіяного озимого посіву [18, арк. 108]. З урахуванням того, що дата їх виїзду була невизначеною, цей крок був ризикований і демонстрував рішучість намірів шведського населення. Управління справами РНК УСРР таємним наказом голові Херсонського Окрвиконкому наказало прискорити вирішення питання щодо дозволу виїзду шведам, забезпечивши нерозголошення цієї справи [5, арк. 22]. 22 липня 1929 р. все шведське населення УСРР виїхало у Швецію, залишивши позаду господарські експерименти радянської влади.

Отже, НЕП створив більш сприятливі умови для покращення економіки шведського населення. Однак, більшовицька землевпорядкувальна політика задовольнила лише безземельних шведів, негативно позначившись на господарській діяльності більш активної, колись заможної частини шведського населення, яке позбавили частки земельних володінь. Це вплинуло на появу пасивного спротиву: випадків таємної оренди землі, затягування землеустрою та відсутність введення практики сівозміни, пасивність шведів у розвитку додаткових галузей сільського господарства й кооперації. З другої половини 1920х рр. намітились позитивні зрушення у господарстві шведських поселень, які, втім, не вплинули на покращення добробуту шведів через високі податки та примусове поширення державної позики на індустріалізацію, які лягли на плечі заможного населення. Це, у свою чергу, виключило їх зацікавленість у кінцевих результатах господарств. Неврожаї та загроза голоду наприкінці 1920-х рр., які не вплинули на зменшення податкового тиску, актуалізували звернення шведів за продовольчою допомогою до метрополії. Останнє переросло у еміграційні настрої, які радянська влада не зуміла зупинити. Шведи одностайно відмовились від ведення будь- яких землеробських робіт до часу свого виїзду з СРСР, що свідчило про певну поразку влади в її завданні радянізації шведської національної меншини.

Список використаної літератури