Форми та методи державної пропаганди в Іспанії за часів режиму Ф. Франко

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМИ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОЇ ПРОПАГАНДИ В ІСПАНІЇ ЗА ЧАСІВ РЕЖИМУ Ф. ФРАНКО

Казакова О.M.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин, Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

Бачинська Ю.В.,

магістр історичного факультету, Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна),

В статті аналізуються форми та методи державної пропаганди, які застосовувались в Іспанії за часів режиму Ф. Франко, враховуючи історично-політичні передумови формування. В дослідженні висвітлюється трансформація ідеології на різних етапах режиму, зміни ідеологем, які закладались офіційною владою та відповідно реакції на них суспільства, робиться акцент ефективності застосовуваних методів та маніпуляцій.

Ключові слова: пропаганда, франкізм, каудильйо, ідеологія, режим Ф. Франко.

FORMS AND METHODS OF STATEPROPAGANDA IN SPAIN DURING THEF. FRANCO REGIME

Kazakova O.M.,

Candidate of Historical Sciences (Ph. D.), Associate Professor at the Department of World History and International Relations Zaporizhzhia National Universit (Zaporizhzhia, Ukraine)

Bachinskaya J.V.,

Master student at the Faculty of History, Zaporizhzhia National University (Zaporizhzhia, Ukraine)

The article reveals the forms and methods ofstate propaganda used in Spain during the F. Franco regime according to the historical and political preconditions of its formation. The research demonstrates the ideology transformation at its different stages during the regime, official ideology interchanges, which were established by the authorities, as well as the social response to them. The emphasis is on the effectiveness of the applied methods and manipulations.

Keywords: agitation, caudillo, Francoism, F. Franco, ideology, propaganda, regime.

Суспільно-політична ситуація у багатьох країнах сучасного світу потребує ідентифікації та ефективної протидії різним формам ідеологічної пропаганди. Саме тому, дослідження історичного досвіду Іспанії з часів диктатури Ф. Франко залишається досить актуальнім для осмислення механізмів використання пропагандистських технологій, та їх впливу на широкі верстви населення. Важливим є зіставлення основних проявів та ефективності пропагандистських заходів, з виявленням регіональної специфіки.

Важливим залишається виокремлення специфічних проявів пропаганди та елементів шаблонності. До робіт, в яких відбувається дослідження пропаганди на теренах Іспанії за часів диктатури Ф. Франко, можна віднести наукові розробки Х. М. Сабін Родрігеса [1], Ф. Санс Ферреруела [2], Ф. Х. Монтес Фернандеса [3] та праці інших дослідників. Серед українських іспаністів дослідженням цієї проблематики займається Ю. В. Павлишена [4], та інші науковці школи іспаністики О. П. Іваницької. Цей напрям діяльності режиму Ф. Франко здебільшого розглядається в контексті загальних проблем країни за часів диктатури. Серед дослідників цього напряму хотілося би виокремити К. Санчес А. [5], С. Калеро С. [6]. Також існують дослідження, в яких аналізуються методи та засоби пропаганди в цілому.

З встановленням диктатури Ф. Франко в Іспанії почала впроваджуватися ідеологія франкізму. Основою нової ідеологічної парадигми стає сплав різних правих політичних концепцій, особливо фалангізму, в поєднанні з широким колом консервативних принципів та ідей.

Іспанський консерватизм зародився у ХІХ ст. як відповідь на спробу ліберальних політичних перетворень, на довгий час ставши однією з провідних ідейно-політичних течій в іспанському політикумі у міжвоєнний період. Його розвиток частково був споріднений з розвитком аналогічних рухів у Європі, але водночас мав свої характерні риси [7, с. 293-294]. Ознаками, які скріплювали цей неоднорідний конгломерат ідеологічних концепцій, були: певна відданість католицизму, антикомунізм, корпоративізм, дотримання авторитарних методів здійснення влади, концепція іспанідад, звернення до історичної спадщини.

Трансформація ідеології франкізму відбувалася в три етапи, які чітко корелюються з політичними змінами режиму Ф. Франко. Хронологічно вони окреслюються такими межами: перший етап - 1939-1945 р. - від встановлення режиму до закінчення Другої світової війни; другий - 40-ві-50-ті р. - час зміцнення та консолідації режиму, третій - 60-ті-середина - 70-х р. - етап лібералізації та ліквідації режиму Ф. Франко. Внутрішнім змістом кожного з цих етапів є мотивування єднання навколо сильного лідера, фокусування на спільних цінностях. Але в той же час форми здійснення пропаганди, їх внутрішнє наповнення виявляли гнучкість відносно політичної ситуації.

Перший період позначився найбільш інтенсивним здійсненням ідеологічного впливу, що було наслідком подій Громадянської війни 1936-1939 р., та пов'язано з встановленням диктаторського режиму Ф. Франко. Саме в цей час закладені основні механізми здійснення пропаганди, сформовані відповідні органи влади, які відповідали за цей напрям. Після перемоги прихильники франкізму нав'язували націоналістичну політичну ідентичність усім іспанцям, впроваджуючи мілітаризацію свідомості, наголошувалося на необхідності єднання у боротьбі проти комунізму, зводили до абсолюту значення католицизму в суспільному житті та самоідентифікації нації. Провідною тенденцією ідеологічної роботи цього періоду стала героїзація минулого, звернення до важливих подій в історії Іспанії [4, с. 10].

Другий період існування в країні диктаторського режиму, характеризувався перебуванням Іспанії в стані автаркії, формування концепції «органічної демократії», що була продовженням корпоративізму, посилення впливу духовенства. Цензура виправдовувалась благими намірами попередити духовне розтління. Після 1945 р. Іспанська Фаланга все рідше згадується в офіційних матеріалах «No-Do», та й сам титул «каудильйо» теж використовується радже як атавізм попереднього періоду. Образ Ф. Франко позбувається атрибутів, які могли викликати асоціацію з тоталітарними режимами Італії та Німеччини. Мілітаризм також йде з порядку денного пропагандистської риторики, відбувається гуманізація образу Ф. Франко - він постає в буденній атмосфері, без героїчного пафосу [8, с. 82-87].

Третій період - лібералізація режиму, багато агресивних ідеологічних кліше було відкинуто. Сам Ф. Франко зазначав, що «іспанське диво» є спільним досягненням, більше акцентувалась увага на успіхах, ніж на діленні суспільства на переможців і переможених. Акценти розставлялись на схваленні інтелектуальної праці, її вкладу в процвітання держави [8, с. 93-94].

Зі встановленням нової влади по всій країні розпочався новий період в історії Іспанії, позначений новим ідеологічним змістом та ідейними концепціями. Для Ф. Франко виникає необхідність у зображеннях нового типу, де він постав би як переможець у громадянській війні та справжній керманич державою.

З цієї нагоди було створено «Офіційний плакат Перемоги» (1939), де на передньому плані виступає Ф. Франко у військовій формі з накинутою шинеллю із хутряним коміром та жезлом - образ який неодноразово використовувався на інших плакатах, але з'явились і нові деталі: Великий хрест ордена Святого Фердинанда і стрічка в кольорах іспанського прапора.

Цей плакат був створений на основі фотографії. Обличчя Ф. Франко повернуте на три чверті, як завжди, дивиться до точки горизонту. Фігура каудильйо виявляється ніби оповита світлом, що проступає з неба. Використано було кольори національного прапора Іспанії [9, с. 15].

Позаду Ф. Франко великий натовп людей із прапорами в пустельній місцевості, зліва поранені вояки - наслідок війни. Прапори, які представлені: іспанський двоколірний прапор, прапор Фаланги, карлістів, іспанського протекторату Марокко - це стяги всіх тих, хто боровся на боці націоналістів [9, с. 15].

Після того як Республіка була повалена і в державі встановилась влада Ф. Франко, більшість письменників було вимушено залишити Іспанію. Цензура стала зручним засобом політичного та ідеологічного впливу, в найближчі роки після закінчення Громадянської війни літературні прояви часів Республіки зникли зі сторінок літературних творів [10, с. 110].

Література фалангістів, спираючись на міфологеми, була побудована на двох образах, які були стовпами пропаганди: Герой і Велика Мати. Герой поставав як сміливець, який безапеляційно боровся проти несправедливості, завжди був чесним, шляхетним, вірним. «... приймає в якості взірця моделі грецької міфології або навіть біблійних персонажів» [11, с. 23]. Іспанія постає в подобі Великої Матері, яка поєднується з героєм у союзі, що символізує шлюб, або якщо письменник не бажає інтерпретувати союз у таких крайніх формулюваннях, він з'являється в символічному образі євхаристії.

Релігія мала основоположне значення у побудові уявного колективного образу франкістської літератури. В літературній творчості письменників, які орієнтувались на підтримку націоналістів, чільне місце посідали католицькі святі або блаженні [11, с. 23]. Вони були символами не лише духовної піднесеності та аскетизму, ці образи втілювали в собі прояв міфічної, містичної та войовничої Кастилії. Таким чином транслювалась ностальгія за славним імперським минулим і непорушний зв'язок із католицизмом.

Парадигми жертовності, містики, насильства, національної місії та революції долинали зі сторінок журналів, таких як «Віра», «Ієрархія», «Вершина», «Літературний вісник», вони орієнтувались на молодіжну аудиторію. На цих засадах засновуватимуть свою роботу автори «першої хвилі»: Самуель Рос, Августин де Фокса, Рафаель Гарсіа Серрано і Хосеп Марія Фонтана Тарратс.

Після війни роль Фаланги буде зведено до тих позицій, які займуть її представники у Національній делегації преси та пропаганди при Міністерстві внутрішніх справ [11, с. 28]. Після Громадянської війни, починаючи з 1940 р., журнали, що виходили під патронатом Національного департаменту преси та пропаганди стали рупором теоретичних засад фалангізму.

Після закінчення Громадянської війни уряд Ф. Франко намагався виробити національну і традиційно-консервативну культуру. Для відновлення культурного життя нації в контексті нової ідеології було створено Народний університет освіти (1939-1946). З цією ж метою засновано Національне видавництво і журнал поезії «Гарсіласо», який очолить поет Хосе Гарсія Нієто. «Журнал «Гарсіласо» розробляє спокійний конформістський класицизм, враховуючи обставини того часу» [12].

З 1940 року в Іспанії започаткований випуск кінематографічного журналу «Primer Plano (Перший план)». Посилюється тиск держави на розвиток кіномистецтва з метою перетворення його на один з інструментів ідеологічного впливу. Кроком до виходу з кризи власного кіновиробництва стало заохочення зйомок епічного кіно, хоч спершу були проблеми матеріально-технічного характеру, але самі працівники кіноіндустрії відзначали, що це було позитивним моментом для подальшого розвитку цієї сфери.

1942 р. став знаковим для подальшої розбудови незалежної системи масової комунікації, адже Іспанія ініціювала створення власних каналів зв'язку із суспільством, через які доносилися необхідні пропагандистські меседжі.

Для цього засновано організацію NO-DO, яка спеціалізувалась на створенні новинних та документальних фільмів. З січня 1943 р. було організовано процес систематичних зйомок циклу кінохроніки, яка в обов'язковому порядку транслювалась у кінотеатрах на всій території Іспанії. Такі інформаційні випуски показували перед кожним кіносеансом. Вони мали на меті продемонструвати позитивні зміни, які неодмінно приписувались франкістському режиму. Сюжетами кінохроніки були урочистості, присвячені відкриттю нових об'єктів інфраструктури та соціальних закладів, до яких активно були залучені Ф. Франко та його урядовці, а також їх спілкування з пересічними громадянами - все це мало створити образ турботи влади про людей, переваг життя за влади Ф. Франко [13, с. 43]. політика франкістський влада маніпуляція

Держава сконцентрувала важелі управління пропагандистським апаратом і кіномистецтвом в своїх руках. Було розбудовано чітку вертикаль контролю в галузі виробництва кінохроніки та документальних фільмів. Встановлювалась прерогатива політичного керівництва держави у формуванні інформаційного та ідеологічного наповнення. А кіномистецтво за таких обставин виступало потужним засобом впливу, якому приділялась особлива увага та протекція [13, с. 45].

Після перемоги Антигітлерівської коаліції Ф. Франко був вимушений пристосовуватись до нових обставин на міжнародній арені. Розуміючи непевність своєї ситуації поза Іспанією та існуючу на той час невизначеність щодо Іспанії основних політичних гравців в світі, він вирішив діяти таким чином, щоб представити свій режим схожим на ті демократичні системи, що існували в Західній Європі.

Автаркія - самоізольованість в політичному та економічному житті, посилила внутрішні позиції уряду Ф. Франко, з подачі пропаганди він поставав як глава держави, що відстоює її інтереси не зважаючи на міжнародний тиск і підступи ворогів, які не бажають процвітання Іспанії. Але економічна «блокада» боляче вдарила по добробуту іспанців, завдяки допомозі декількох держав, із якими Іспанія підтримувала дипломатичні відносини, вдалось уникнути гострої продовольчої кризи [14, с. 246].

У внутрішній політиці серед правлячої еліти окреслився конфлікт між двома течіями франкізму, який сформувався на базі ставлення до активного залучення релігії до суспільно-політичного життя держави. Прихильники реформування існуючої системи виступали за виключення релігії із порядку денного суспільного життя, в той час як їхні опоненти обстоювали позицію, що релігія не стане на заваді реформам і суспільним перетворенням. 25.02.1957 сформовано новий склад уряду, на який було покладено завдання розбудови економіки та відходу від політики ізоляціонізму [4, с. 10].

Суспільству транслювалась ідея про те, що автаркія - це необхідний етап переходу від консервативної ідеології націоналізму, міцно укоріненої на католицьких ідеалах релігійної ревності, до прагматичної політики технократичного спрямування [15, с. 38].

Кіномистецтво опинилось під пильним контролем держави, яка вбачала в ньому потужний інструмент контролю над настроями суспільства. Політика заохочення розвитку іспанського кіномистецтва і протекції сприяла підтримці в масовій свідомості нерозривності та сталості розбудови режиму.

Спочатку ця галузь мистецтва знаходилась під керівництвом Національної делегації преси і пропаганди Міністерства внутрішніх справ, що підпорядковувалась Фаланзі. В 1951 році створено Міністерство інформації і туризму, до якого перейшли повноваження з контролю над інформаційною політикою і цензурою у сфері у сфері мистецтва [16, с. 621].

Щоправда якість не відповідала кількості випущеної продукції, жорстка регуляція та регламентація не виправдали себе, назрілі проблеми не вирішувались. Кіновиробники вирішували проблему нестачі вітчизняних фільмів імпортуючи іноземні, в більшості, американські. Задля отримання дозволу на ввезення закордонної продукції їм доводилось інвестувати у національний кінематограф, випускаю, переважно, низькоякісну продукцію, що вдарило по розвитку іспанського кінематографа [17, с. 149].

Вища рада театру утворена завдяки злиттю колишніх Національної ради театрів і Комісаріату національних театрів. Завданням цього відомства був контроль над театральним репертуаром, дозвіл або заборона п'єс, інспекція вистав у всіх провінціях [18, с. 67-68].

Цензура ретельно слідкувала за дотриманням непорушного образу існуючого режиму як загального блага для народу і суспільної моралі, на варті якої стояла церква.

Панівне становище церкви у питанні цензури і визначенні стандартів суспільної моралі втілилось у втручанні у сферу мистецтва, зокрема архітектуру. Будівництво релігійних споруд відбувалось швидкими темпами. В Барселоні було зведено 72 церкви в період 1945-1969 рр. [16, с. 626].

Дієвим методом пропаганди було створення меморіалів, присвячених пам'яті про Громадянську війну. Такі споруди вражали своєю помпезністю та урочистістю. Що стосується містобудування, в містах та населених пунктах створювались «острівці», що нагадували про імперське минуле, перемогу франкістів у Громадянській війні - були постійним нагадуванням та ідеологічним ретранслятором режиму [19, с. 287-288]. По всій державі таких меморіалів було безліч, вони розосереджувалися, переважно, у пам'ятних місцях Громадянської війни. Серед них Монумент Полеглих у Санта-Крус-де-Тенеріфе (1947 р.), у Більбао (1950 р.), в Уеска (1950 р.), у Барселоні (1951 р.); Монумент Героям і Мученикам Сарагоси (1954 р.), військовий Меморіал, споруджений в Хіхоні [19, с. 298-299].

1959 р. став поворотним в історії режиму Ф. Франко - рік запровадження нової економічної моделі, що призвело до суттєвих змін в економічному та суспільно-політичному житті суспільства [20, с. 37-38].

Мистецтво відобразило критичні настрої молоді щодо конформізму, її умонастрої розриву з культурою, створеною під наглядом органів цензури, що не відповідала реальним запитам покоління, яке не відчувало ментального зв'язку із режимом Ф. Франко. Середовище студентства генерувало опозиційні переконання, але вони не були прямо пов'язані з певними політичними силами, вони транслювали запит на оновлення, відмову від замовчування раніше табуйованих тем, або таких, що мали чітко окреслені режимом відповіді.

Ці зміни не пройшли непоміченими, вони стали каталізатором обережної лібералізації 1960-х рр., коли прийшло усвідомлення назрілих трансформацій. В 1962 р. Міністерство інформації та туризму очолив Мануель Фрага Ірібарне, розпочавши лібералізацію політики контролю щодо мистецтва. Завдяки новому закону «Про друк» від 1966 р. замість жорсткого регулювання здійснювалось заохочення якісної продукції, зокрема, надавалась економічна підтримка кінематографа, театру, музики, лояльнішим було ставлення до видавництв і журналів - прогресивна частина урядовців розуміла необхідність реформ і не чинила їм супротив [16, с. 653].

Економічний підйом мав свої наслідки і у сфері кінематографу, куди стали проникати нові віяння. Контроль цензури зменшив тиск, водночас, більше уваги надавалось конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках [17, с. 150].

Починаючи з 1963 р. критерії цензури набувають впорядкованості та належного оформлення. Забороні до показу підлягали суїцид, психічні відхилення та порушення норм моралі, що суперечили сімейним цінностям, до цієї ж категорії потрапляли такі асоціальні явища, як алкоголізм та наркоманія [21, с. 90].

З 1967 року зміни торкаються внутрішнього змісту цензури: з'явилась більша свобода думки, знімаються мовні обмеження, демократизація щодо кінозалів, де відбувався прокат фільмів за особливою програмою, скасування показів NO-DO. Чимало фільмів містять в собі критику соціальної політики франкізму, карикатурно зображають його недоліки, використовуючи символічність та алегоричні образи. Але режим фінансово сприяв участі цих фільмів у різних міжнародних конкурсах та кінофестивалях, адже йому необхідно було представити свою незаангажованість та політичну лібералізацію перед зовнішнім світом. Влада схвалювала творчі роботи, які отримували визнання за кордом, за умови що вони демонструють франкістський режим респектабельним для демократичних держав та відкритим у соціальному відношенні [22, с. 617-618].

Отже, режим Ф. Франко пережив у своєму розвитку три етапи, які призводили до його еволюції в бік лібералізації, відходу від жорстких методів керівництва. Зміни позначились на здійснення пропаганди, її змістовному наповненню, засобах та методах. Відбувається поступовий перехід від жорсткого та авторитарного режиму до режиму, який проявляв ознаки реформування і заклав основи для переходу до демократії.

Список використаних джерел

1. Sabm Rodriguez J. M. La sinematografia espanola: Autarquia y censura, 1938-1945. Barcelona: Cuadernos Republicanos, 2002. 21 р.

2. Sanz Ferreruela F. Catolicismo y cine en Espana (1936-1945). Fotocinema. Revista Cientfica de Cine y Fotografia. 2014. № 8. Р. 299-305.

3. Montes Fernandez F. J. Recordando la historia del cine espanol. Anuario Jundico y Economico Escu- rialense. 2011. № XLIV. Р. 597-622.

4. Павлишена Ю. В. Внутрішня політика франкістського режиму у 1939-1945 роках. Вісник Київського міжнародного університету. 2005. № 4. С. 126-138.

5. Cazorla Sanchez A. Fear and Progress Ordinary Lives in Franco's Spain, 1939-1975. Oxford: Wiley- Blackwell, 2010. 304 s.

6. Sevillano Calero Francisco. Dictadura, socialization y conciencia pohtica. Persuasion ideologica y opinion en Espana bajo el franquismo (1939-1962). Alicante: Biblioteca Virtual Miguel de Cervantes, 1996. 547 р.

7. Василенко Ю. В. Идейно-ценностные уровни испанского консерватизма. Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения РАН. 2008. №8. С. 293-311.

8. Филатов Г. А. Эволюция официальной идеологии франкизма: 1939-1975 гг.: дис.... кандидата исторических наук: 07.00.03 - всеобщая история / Институт всеобщей истории РАН. Москва, 2016. 230 с.

9. Donet L. Franco. La consolidaciфn en el poder a travйs de la imagen (1936-1951). Valencia: Historia del Arte, 2012. 29 р.

10. Traducciфn y censura en espana (1939-1985). Estudios sobre corpus TRACE: cine, narrativa, teatro / Merino Alvarez R. L.: Universidad de Leфn, 2007. 313 p.

11. Presas Sobrado A. La interpretaciфn franquista de Joan Maragall. Barcelona: Universitat de Barcelona, 2013. 99 р.

12. Гранцева Е. О. Испанская культура в состоянии «разрыва» (1939-1956). Электронный научно-образовательный журнал «История». 2011. № 8. С. 32-33. (дата звернення: 15.11.2018).

13. Lйnart An. Bases y conceptos de la politica cin- ematografica de Franco. Acta Scientarum Socialium. № 27. Р. 37-38.

14. Іваницька О. П. Франко - каудильйо Іспанії. Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. 432 с.

15. Dominguez P. Enrique. Introducciфn al prob- lema de las conductas estйticas durante elfranquismo (1, 1939-1960). Editorial Universidad Complutense. 1990. № 3. Р. 17-97.

16. Santos J., Garcia Delgado J. L., Jimйnez Juan C. La Espana del siglo XX. Madrid: Marcial Pons His- toria, 2007. 767 р.

17. Barrachina C. Е. cine como instrumente de so- cializaciфn en las politicas cinematograficas del fran- quismo. Film-Historia. 1995. № 2-3. Р. 147-159.

18. Garcia R. V. Los mecanismos de censura teatral en el primer franquismo y Los pajaros ciegos de V. Ruiz Iriarte (1948). Gestos: teonayprвctica del teatro hispвnico. 1996. № 22. Р. 59-85.

19. Vazquez Astorga M. Los monumentos a los cai- dos: ^un patrimonio para la memoria o para el olvido. Anales de Historia del Arte. 2006. № 16. Р. 285-314.

20. Годлевська В. Ю. Перехід від авторитаризму до демократичного суспільства в Іспанії (1960-1982 роки): Монографія. Вінниця: ВНТУ,

2008. 160 с.

21. Herrera Gimйnez M., Marset Campos P., Llor Moreno C. Psiquiatria y cine en Espana durante la dictadura franquista (1939-1975). Norte de saludmental. 2011. № 41. Р. 87-93.

22. Montes Fernandez F. J. Recordando la historia del cine espanol. Anuario Juridico y Economico Escu- rialense. 2011. № XLIV. Р. 597-622.

References

1. Sabin Rodriguez J. M. La sinematografia espanola: Autarquia y censura, 1938-1945. Barcelona: Cuadernos Republicanos, 2002. 21 р.

2. Sanz Ferreruela F. Catolicismo y cine en Espana (1936-1945). Fotocinema. Revista Cientfica de Cine y Fotografia. 2014. № 8. Р. 299-305.

3. Montes Fernandez F. J. Recordando la historia del cine espanol. Anuario Juridico y Economico Escu- rialense. 2011. № XLIV P. 597-622.

4. Pavlichena U. B. Vnutrichnia polituka frankist- skogo reshumu v 1939-1945rr. Visnuk Kiivskogo mi- gnarodnogo universitetu. 2005. № 4. C. 126-138.

5. Cazorla Sanchez A. Fear and Progress Ordinary Lives in Francos Spain, 1939-1975. Oxford: Wiley- Blackwell, 2010. 304 s.

6. Sevillano Calero F. Dictadura, socialization y conciencia politica. Persuasion ideologica y opinion en Espana bajo el franquismo (1939-1962). Alicante: Biblioteca Virtual Miguel de Cervantes, 1996. 547 p.

7. Vasilenko U. V. Ideino-zennoctni urovni ispan- skogo konservatizma. Nauchnii vesnik. 2008. №8. C. 293-311.

8. Filatov G. A. Evolutia ofizialnoq ideologii frankizma: 1939-1975 rr.: dis.... k. i.n.: 07.00.03. Moskva, 2016. 230 c.

9. Donet L. Franco. La consolidacion en el poder a traves de la imagen (1936-1951). Valencia: Historia del Arte, 2012. 29 p.

10. Traduction y censura en espana (1939-1985). Estudios sobre corpus TRACE: cine, narrativa, teatro / Merino Alvarez Raquel. Leon: Universidad de Leon, 313 p.

11. Presas Sobrado A. La interpretaciфn franquista de Joan Maragall. Barcelona: Universitat de Barcelona, 2013. 99 p.

12. Grancheva E. O. Ispanskaia kuitura v sostoia- nii razriva (1939-1956). s207987840000269-4-1

13. Lenart An. Bases y conceptos de la polhica cin- ematografica de Franco. Acta Scientarum Socialium. № 27. P 37-38.

14. Ivanuzka O. P. Franko - kaudilio Ispanii. Czernivzi: Knigi-XXI, 2006. 432 s.

15. Dominguez Perela E. Introducciфn al prob- lema de las conductas estйticas durante elfranquismo (1, 1939-1960). Editorial Universidad Complutense. 1990. № 3. P 17-97.

16. Santos J., Gartia Delgado J. L., Jimenez Juan C., Fusi Juan P. La Espana del siglo XX. Madrid: Marcial Pons Historia, 2007. 767 p.

17. Barrachina C. E. cine como instrumente de socialization en las polhicas cinematograficas del franquismo. Film-Historia. 1995. № 2-3. P. 147-159.

18. Gartia R. V. Los mecanismos de censura teatral en el primer franquismo y Los pajaros ciegos de V Ruiz Iriarte (1948). Gestos: teoria y prвctica del teatro hispвnico. 1996. № 22. P. 59-85.

19. Vazquez Astorga Monica. Los monumentos a los ca^dos: un patrimonio para la memoria o para el olvido. Anales de Historia de Arte. 2006. № 16. P. 285-314.

20. Godlevska V. Perexid vid avtoritaruzmu do de- mokratuchnogo suspilstva v Ispanii (1960-1982 r. r.). Vinnica, 2009. 160 c.

21. Herrera Gimenez M., Marset Campos P. Canovas Belchi Joaquin. Psiquiatria y cine en Espana durante la dictadura franquista (1939-1975). Norte de salud mental. 2011. № 41. P. 87-93.

22. Montes Fernandez F. J. Recordando la historia del cine espanol. Anuario Juridico y Economico Escu- rialense. 2011. № XLIV P. 597-622.

Размещено на Allbest.ru