Особливості розвитку освіти в Давній період, Середні віки та в Новий час

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Особливості розвитку освіти в Давній період, Середні віки та в Новий час

Набока С.В., кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри історії світового українства,

Мета дослідження - розглянути особливості еволюції освіти в Стародавньому світі та Середньовіччі. У роботі використовуються проблемно-хронологічні та історико-системні методи, що дозволило об'єктивно підійти до розгляду цього питання. У статті проаналізовано особливості становлення та розвитку освітніх процесів у доісторичний період, давньо-східні країни, античні держави та середньовічну Європу. В результаті наукового дослідження було визначено основні фактори, що визначають відмінності у розвитку освітніх систем у різні історичні періоди, а також цивілізаційні та регіональні відмінності в освітніх процесах. Визначено ключові фактори, що визначають вибуховий розвиток освіти та науки в Європі в Новий час.

Ключові слова: освіта, алфавіт, ієрогліфіка, церква, університет, ренесанс, реформація, книгодрукування.

THE FEATURES OF EDUCATION DEVELOPMENT IN THE ANCIENT AGES, MIDDLE AGES AND NEW AGE

Naboka S.V.,

PhD in History, Associate Professor, Associate Professor of Department of World Ukrainianness

History, Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv),

The purpose of the research is to consider the peculiarities of the evolution of education in the Ancient world and the Middle Ages. The paper uses problem-chronological and historical-systemic methods, which allowed us to objectively approach the consideration of this issue. Specific features of establishment and development of educational processes in prehistoric period, ancient Eastern countries, antiquity states and medieval Europe were analyzed in the article. As a result of the scientific investigation, the main factors determining differences in the development of educational systems in different historical periods as well as the civilizational and regional differences in educational processes were determined. The key factors determining the explosive development of education and science in Europe in the New Age are identified.

Keywords: education, alphabet, hieroglyphics, church, university, renaissance, reformation, book printing.

Основна частина

Сучасний період історії, характеризується процесами різких і радикальних перетворень в усіх сферах життя людей. Кардинально та швидко відбуваються зміни в технічному, соціальному, економічному та культурному укладі суспільства. Стрімкі нововведення, безумовно відбиваються й в освітній сфері, котра також змушена еволюціонувати в прискореному темпі, щоб відповідати новим потребам життя та вимогам часу. Таким чином, аналіз факторів розвитку освітніх процесів в історії, стають досить актуальними й для сьогодення.

Дослідженням освітньої проблематики, присвячені роботи таких вчених як П. Монро [6], К. Раумера [9], К. Шмидта [10] та інших. Однак в своїх працях, вони висвітлюють лише окремі аспекти цих процесів. Вивчення ж загальних закономірностей, а також водночас специфіки розвитку освітніх систем, потребує окремого дослідження.

Загалом варто відзначити, що в доісторичний період, який тривав десятки тисяч років, коли люди жили примітивними племенами, аграрними чи кочовими общинами, знання існували у вигляді досвіду. Старше покоління, передавало свій життєвий досвід та вміння молодшому поколінню [8, с. 96]. Мета такої «освіти», була звичайно чисто утилітарною -- забезпечити виживання своїм нащадкам.

Основними засобами передачі знань, слугували усний і практичний методи. Старші розповідали молоді про предків, родичів, богів, де знаходяться кращі мисливські угіддя...

Практичний же спосіб передбачав, передачу нащадкам різноманітних умінь та навичок: полювання, війни, вироблення зброї та речей, орієнтації в лісі... Знання існували у формі традицій та звичаїв, й були переважно двох видів: морально-етичні та практично-виробничі.

Перший тип знань, являв собою обізнаність перш за все в релігійних ритуалах і табу общини. А головне -- в правилах поведінки та законах племені. Ну а практичні навички, передбачали вироблення вмінь у молодого покоління -- приміром ходити за худобою, вичиняти шкіри, розрізняти їстівні та отруйні дари природи... тощо.

Певною особливістю було те, що в цей період у людей знання, правила, спосіб життя, уявлення про світ... були надзвичайно консервативні й не змінювалися віками. Аналізуючи причини такого стану речей, можна констатувати, що це визначалося впливом кількох основних чинників. Цьому звичайно сприяли демографічний й економічний фактори, що зумовлювали дуже рідке населення і географічну віддаленість один від одного людських анклавів.

Висока релігійність та низький рівень знань населення, також гальмували новації. Адже усталені традиції та звичаї людей, були освячені предками і богами. И будь-які нововведення, могли трактуватися не лише як святотатство і замах на їх волю, але й загрожували втратою покровительства «вищих сил».

Крім того, загальний консерватизм, обумовлювався й соціальними обставинами. Оскільки носіями знань та звичного способу життя, завжди виступало старше покоління. Котре як правило, мало економічну та політичну владу. Таким чином, пропоновані наприклад молоддю новації, могли потенційно підривати авторитет батьків і старійшин.

Однак все ж можна стверджувати, що головним факторами інертності й ригідності суспільства, являються саме психологічні чинники. Голод, хвороби, навколишні небезпеки оточували людей звідусіль. В такій ситуації, ціна помилкової новації, майже напевно могла коштувати їм життя чи свободи.

Відповідно у людей, протягом тисячоліть вироблявся певний соціальний інстинкт -- резонний страх та недовіра до новацій. Інстинкт самозбереження застерігав від ризикованих нововведень, продукував цілком виправдану ксенофобію.

В «історичну епоху», виникають великі цивілізації -- давньоєгипетська, шумеро-вавілонська, китайська, греко-римська. В цей період, розвиток, збереження і передача знань, виходять на якісно новий рівень. В східних цивілізаціях, що розвивалися на базі іригаційного землеробства, з'являється нагальна потреба в надійній фіксації та точній передачі інформації, втім як і в необхідності забезпечити підготовку адміністраторів. Потреба організовувати великі маси працівників, перекидати робочі матеріали, збирати податки та продукти... -- все це вимагало надійно оперувати величезною масою даних і мати кваліфікованих чиновників. Відтак з'являється писемність і освітні школи.

Загалом винайдення людством писемності, колосально прискорило розвиток знань. Адже тепер інформація набагато швидше поширювалася. Надійніше й довше зберігалася. Зросла також точність передачі відомостей.

Система освіти на Сході, звісно мала свої особливості. Першою характерною її рисою

— була елітарність освіти. Освіта була недоступна широкому загалу населення [7, с. 58]. Лише діти знаті, жреців, чиновників мали змогу вчитися. Іншим фактором було й те, що широким масам освіта була не дуже потрібна

— бо вони не брали участі в управлінні, та й примітивна економіка стародавнього суспільства, не потребувала багато освічених кадрів.

А головне при низькому рівні продуктивності праці, більшість людей не мали й змоги навчатися. Весь їхній час, забирало безпосереднє виробництво їжі. До того ж у цивілізаціях Сходу, в писемності утвердилася система ієрогліфів. Це ще більше утруднювало для широкого загалу, доступність навіть елементарної грамотності. Оскільки вивчити кілька тисяч ієрогліфів і запам'ятати їх застосування, потребувало кілька років навчання. Таку «розкіш», могла собі дозволити лише еліта.

Наступною рисою, притаманною «східній системі освіти», була надзвичайна її релігійність та утаємниченість. Практично всі тексти в будь-якій галузі, були просякнуті ритуалами й розглядалися через призму «божественних повчань».

Навчання на Сході також мало свої особливості. Якщо не брати до уваги дітей вищої знаті, для яких наймалися індивідуальні вчителі. То в жрецьких і чиновницьких школах Єгипту чи Шумеру, вчилися лише хлопчики (як правило з цих же станів суспільства) [5, с. 174]. Вони вивчали граматику, лічбу, релігійні ритуали... Дехто отримував й достатньо грунтовні знання з астрономії, геометрії та медицини.

Основними методами, що використовувалися для засвоєння матеріалу учнями, були покарання й зубріння. Ніякого діалогу, творчого підходу, детальних пояснень... як правило не практикувалося. І так як ефективних та зручних засобів для зберігання знань тоді не було (оскільки багато книг і взагалі об'ємних текстів, з глиняних табличок, лакованих дощечок, чи папірусу не зробиш). То найбільше цінувалися такі здібності учня -- як його пам'ять.

В «західній» же, греко-римській цивілізації, утвердився протилежний тип освіти. На відміну від Сходу, знання тут були доступні широким верствам громадян. Менш релігійні та відкриті. Такий стан речей був невипадковий.

Грецькі міста-поліси, чи республіканський Рим, були демократичними державами. Де вільні громадяни, самі захищали своє місто, ним керували і його утримували.

Відтак економічно самостійні і політично повноправні чоловіки-містяни, безумовно були зацікавлені, щоб і їхні діти могли брати в цьому участь, тому й забезпечували їм доступність освіти. І хоча освіта була в основному платною, однак доступною для широкого середнього класу римлян та греків.

Крім того, у доступності для широких мас населення освітніх знань, сприяв також інший фактор. Греки та римляни, вже використовували фонетичну абетку (створену на основі фінікійського алфавіту). Безумовно, засвоїти кілька десятків літер, дітям було набагато легше, простіше і швидше, ніж вивчати тисячі ієрогліфів.

Греки та римляни були більш вільні, практичні та раціональні, відтак їхня освіта -- була менше просякнута релігією та ритуалами. Знання в основному були відкриті. И сама методика навчання, також відрізнялася від східних аналогів. Вчитель вів підлітків в парк, або в разі негоди під портики, й там проводив урок [4, с. 182]. Діти слухали лекцію наставника. Вчилися граматиці, лічби, історії. При навчанні письму й рахунку, учні використовували воскові таблички і абак.

Необхідно зазначити, що й способи педагогіки в греків та римлян, були дещо відмінні від Сходу. Учитель пояснював урок, відповідав на запитання, було менше бездумного зубріння та покарань.

Крім того, в греко-римській системі освіти існував культ гармонійно розвинутої людини [2, с. 211]. Адже повноправний громадянин, повинен був не лише активно брати участь в управлінні полісом, але й при нагоді захищати його від ворогів. Тому інтелектуальні заняття учнів, поєднувались з активною фізичною підготовкою в палестрах та гімнасіях. Це було невід'ємною частиною освіти громадян. Людина, що була розвинута однобічно -- вважалася неповноцінною.

Юнаки ж зі знатних та забезпечених родин, пізніше доповнювали свою освіту, беручи уроки риторики та права. Втім нічого дивного в цьому не було. Грецьким та римським громадянам, щоб відстоювати свої права в публічних судах, бажано було знати основи юриспруденції та ораторського мистецтва. А головне якщо навіть знатний юнак, хотів зробити громадянську, адміністративну чи навіть військову кар'єру, він мусив володіти навичками красномовства.

За античних часів, було створено і величезні бібліотеки. Які стали масштабними сховищами знань та науковими центрами. Самою знаменитою була Александрійська бібліотека, заснована династією Птолемеїв. Там зберігалися тисячі рукописів, які тоді мали форму пергаментних сувоїв.

В період Середньовіччя, Європа переживає занепад системи освіти, науки, гігієни, економіки. Багато знань було втрачено, за століття варварських нашесть і переслідувань церковниками античного спадку. Абсолютна більшість європейського населення темних віків, була неграмотною.

Тим не менш в середньовіччя, християнська церква стає певним зберігачем греко- римських знань, осередком освіти і культури. Там зосереджувалося й написання (та переписування) книг та хроні [1, с. 12]. Що було досить природно. Саме церква, тоді була монополістом в сфері освіти і виховання пастви. Будь-які спроби освітніх паростків поза церквою -- нещадно викорінювалися. І в той же час, церковники мали можливості, час і ресурси, щоб займатися освітою.

Знання були просякнуті релігією і грунтувалися на вивченні деяких античних творів, повчань отців церкви, житій святих, богословських текстів. Все навчання, звичайно відбувалося латинською мовою. Котра на довгі віки, стала мовою освіти, науки, культури та дипломатії.

У 12-13 століттях, в Європі виникають університети. Перший з них був Болонський, який було засновано ще 1088 року. Університети мали чотири факультети -- мистецький (пізніше філософський), медицини, права, теології. На підготовчому артистичному факультеті, викладалися сім вільних мистецтв - трівіум і квадріум (відповідно -- граматика, логіка, риторика, геометрія, музика, астрономія та арифметика). Звичайно в усіх університетах, навчання велося латинською мовою у формі лекцій та диспутів [3, с. 189].

Університети виникають від необхідності, задовольнити наростаючу потребу європейського суспільства в освічених кадрах. Недаремно перший університет було утворено в Італії. Вільне місто Болонья надавало більше свобод. Генуезька та Венеціанська республіки, що знаходились поруч, з огляду на свою активну торгову діяльність, потребували все більше освічених фахівців з права, медицини, бухгалтерії, картографії...

В Новий час, поступ освіти в Європі надзвичайно прискорився та інтенсифікувався. Бурхливо розвиваються університети, відкриваються нові школи, зростає кількість освічених людей, робляться і широко впроваджуються нові винаходи, виникає власне і європейська наука. Такий потужний поштовх в розвитку західної цивілізації, визначався дією кількох масштабних чинників.

Важливим фактором, звичайно ж стали великі географічні відкриття. Подорожі Колумба, Магеллана, Васко да Гами розширили кругозір і горизонти європейців [10, с. 221]. Невідомі землі, нові знання, утворення колоній, виникнення світової торгівлі -- вимагали масу освічених людей, новітніх інструментів, точних карт.

Наступним чинником, постає зародження капіталістичних відносин в Європі. Підприємці, власники мануфактур і кампаній, торговці й купці, також потребували все більше освічених людей, точних знань і кваліфікованих спеціалістів.

Ренесанс та реформація, теж зіграли свою роль. Виникнення протестантизму, привели не тільки до релігійних війн в Європі. Одним з інструментів «окатоличення» протестантської чи православної еліти, став вплив єзуїтів через освіту. Створювались знамениті єзуїтські коледжі, де юнакам зі знатних родин давали блискучу освіту. Проте водночас, їх там також обробляли в католицькому дусі. Подібна «освітня конкуренція» в боротьбі у впливі за «уми еліти», в кінцевому рахунку, сприяла розвитку знань й сфери освіти.

Жорстке суперництво між європейськими королівствами, що проявлялося в воєнній, політичній, економічній сферах, боротьбі за колонії, також стимулювали розвиток освіти, науки та сприяли запровадженню нових винаходів. Міждержавна конкуренція, каталізувала зростаючу потребу королівств в освічених кадрах інженерів, лікарів, картографів, адміністраторів.

Становлення абсолютних монархій в Європі, приборкання феодальної роздробленності та утвердження сильної королівської влади, теж опосередковано сприяли розвитку освітніх закладів. Оскільки відтепер саме королівський суд здійснював правничі функції по всій державі, а королівська адміністрація скрізь провадила управління. Відповідно централізовані монархії, потребували все більше освічених спеціалістів -- юристів, чиновників, інженерів...

Ще одним фактором, котрий стимулював поширення грамотності й розвитку освіти та знань, було винайдення в середині 15 століття Иоганом Гутенбергом технології друку [6, с. 234]. Це призвело до справжньої революції в сфері освіти, поширенні знань та комунікації. Книги стають відносно дешевими, доступними та масовими.

В 18 столітті, величезний внесок в розвиток освіти, науки та знань роблять вчені-енциклопедисти та філософи-просвітники -- Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Локк... [9, с. 178]. Вони декларували примат знань над церковними догмами, пропагували ідеї поширення освіти серед широких мас населення, вважали що більш освічене людство позбавиться голоду, війн, соціальних негараздів.

Висновок

Отже можна констатувати, що європейське суспільство, завдяки впливу ряду серйозних та глибинних обставини, зробило великий ривок в розвитку науки та освіти, кардинально випередивши Схід.

освіта середньовіччя доісторичний

Список використаних джерел

1. Безрогов В. Г. Педагогика Средневековья // Антология педагогической мысли христианского Средневековья. М.: Просвещение, 1994. Т.1. С. 11-28.

2. Ге Ф. История воспитания и образования. М.: Тихомиров, 1912. 660 с.

3. Джуринский, А. Н. История педагогики и образования в 2 ч. 3-е изд., испр. и доп. Москва: Издательство Юрайт, 2019.282 с.

4. Жураковский Г. Е. Очерки по истории античной педагогики. Москва, Изд-во Акад. пед. наук РСФСРД963. 489 с.

5. Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка. К.: Вища школа, 1973. 448 с.

6. Монро П. История педагогики. Пер. с англ. Ч. И. Новое время. 4-е изд. М.; Пг.: ГИЗ, 1923. 342 с.

7. Очерки истории школы и педагогической мысли древнего и средневекового Востока. Сб. науч. тр. / АПН СССР, НИИ общ. педагогики; [Под ред. К. И. Салимовой]. Москва: НИИОП, 1988.197 с.

8. Пискунов, А. И. История педагогики и образования от зарождения воспитания в первобыт. обществе до конца ХХ в. Москва: ТЦ Сфера, 2009. 496 с.

9. Раумер К. Г. История воспитания и учения от возрождения классицизма до наших дней / Ч. 1-2.: пер. с нем. М., 1875-1878.

10. Шмидт К. Л. История педагогики в 4-х т. Т.2 / Пер. Э.Циммермана. Изд. 3-є. М.: Солдатенков, 1879. 464 с.

References

1. Bezrogov V G. Pedagogika Srednevecovia (Pedagogy of the Middle Ages) // Anthology of pedagogical thought of the Christian Middle Ages. M.: Prosveshcheniye, 1994. T.1. S. 11-28.

2. Ge F. Istoria vospitania i obrasovania (History of upbringing and education) M.: Tikhomirov, 1912. 660 s.

3. Dzhurinsky, A. N. Istoria pedagogiki i obrasovania (History of pedagogy and education in 2 parts) 3rd ed. amended and supplemented. Moscow: Publishing House Yurite, 2019. 282 s.

4. Zhurakovsky G. E. Ochtrki po istorii antichnoy pedagogiki (Essays on the history of ancient pedagogy) Moscow: Publishing house Acad. ped. Sciences of the RSFSR, 1963. 489 c.

5. Istoria pedagogiki (History of Pedagogy) / Edited by M.S.Gritsenok. In: Vyshcha Shkola, 1973. 448 s.

6. Monroe P. Istoria pedagogiki (History of Pedagogy). Translated from English - Ch. I. New time. M.; Pg.: GIZ, 1923. 342 s.

7. Ocherki istorii chkolu i pedagogicheskoy muslu drevnego i srednevecovogo Vostoka (Essays on the History of School and Pedagogical Thought of the Ancient and Medieval East). Series of scientific works / APN of the USSR, Research Institute of General Pedagogy; [Ed. by K.I. Salimova]. Moscow: NIIOP, 1988.197 s.

8. Piskunov A. I. Istoria pedagogiki i obrazovania v pervobutnom obchestve ot zarogdenia vospitania do conca XX v. (History of pedagogy and education from the beginnings of education in primitive society to the end of the XX century). Moscow: TC Sphere, 2009. 496 s.

9. Raumer K. G. Istoria vospitania i uchenia ot vozrochdenia classizizma do nachuh dney (History of education and studies from the rebirth of classicism to our days) / Ch. 1-2.: translated from German. M., 1875-1878.

10. Schmidt K. L. Istoria pedagogiki v 4 t. (History of Pedagogy in 4 vols) 2 / Per E. Zimmerman. Ed. 3 e. M.: Soldatenkov, 1879. 464 s.

Размещено на Allbest.ru