Організація розвідки та контррозвідки українського партизансько-повстанського штабу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація розвідки та контррозвідки українського партизансько-повстанського штабу

Плазова T.I.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри гуманітарних наук, Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (Львів, Україна)

Завершальний етап визвольних змагань, що припадає на 1920-1921 рр., привертає до себе особливий інтерес. Передусім тому, що дана проблематика в історії України завжди була забороненою темою. Із проголошенням незалежності з початку 90-х років ХХ ст. українські науковці щораз більше звертаються до дослідження та аналізу тих подій. Особливий інтерес у вчених викликає не лише цілі та завдання УНР в боротьбі за державність, а й сама структура військових підрозділів, їхня діяльність. Зокрема, цікавою для дослідження є діяльність розвідувального та контррозвідувального відділів Українського Партизансько-Повстанського Штабу у 1920-1921 роках.

Ключові слова: визвольні змагання, розвідка, контррозвідка, підпілля, боротьба.

ORGANIZATION UKRAINIAN INTELLIGENCE AND COUNTER INTELLIGENCE ACTIVITIES PARTISAN-REBELLION HEADQUARTERS

Plazova T.I.,

Ph.D., Associate Professor of Humanities, National Academy of Land Forces named after Hetman Peter Sagaidachny (Lviv, Ukraine)

The final stage of the liberation struggle, which occurred in 1920-1921, attracts special interest. First of all, because this issue has always been a forbidden topic in the history of Ukraine. With the declaration of independence in the early 90's of the twentieth century. Ukrainian scientists are increasingly turning to the study and analysis of those events. Of particular interest to scholars is not only the goals and objectives of the UPR in the struggle for statehood, but also the very structure of military units and their activities. In particular, the activity of the intelligence and counterintelligence departments of the Ukrainian Partisan-Insurgent Headquarters in 1920-1921 is interesting for research.

Keywords: liberation struggles, intelligence, counterintelligence, underground, struggle.

Актуальність теми та постановка проблеми

Осмислення досвіду національного державотворення в Україні періоду 19171921 рр., у тому числі силових методів його захисту, нині викликає значне зацікавлення серед науковців, політичних та державних діячів. Особливий інтерес привертає до себе завершальний етап визвольних змагань, що припадає на 1920-1921 рр., а саме військова стратегія керівництва УНР щодо продовження збройної боротьби на теренах України. Актуальністю даної проблеми є, безперечно, необхідність об'єктивного висвітлення іс-торичного минулого України для виховання підростаючого покоління. Від того, як молодь сприйматиме минуле своєї держави, які приклади, ідеї, традиції візьме для наслідування, у великій мірі залежатиме майбутнє нашої країни. Особливо це стосується культивування у її середовищі національних військових традицій визвольних змагань 1917-1921 рр.

Мета дослідження полягає у висвітленні діяльності розвідувального відділу Українського Партизансько-Повстанського Штабу, а саме - з'ясувати організаційний устрій, функції, форми, методи та напрямки діяльності однієї із спецслужб УНР.

Сучасний стан розробки проблеми

розвідка український партизанський повстанський

Досліджуючи діяльність УППШ, треба мати на увазі, що в силу низки суспільно-політичних, ідейно-теоретичних та, врешті, історичних чинників, пов'язаних з трагічними наслідками його діяльності, в українській історіографії вона часто мала заангажований характер, бо формувалася зусиллями двох протилежних дослідницьких таборів. Один з них представляли історики, що чітко орієнтувалися на державницьку концепцію національно-визвольної боротьби українського народу в період 1917-1921 рр., обгрунтовували закономірність її продовження у будь-яких формах; інший репрезентували історики, які працювали в умовах радянського режиму і основну увагу звертали на його апологетику, поборювали і засуджували усе, що не вкладалося в рамки заідеологізованої науки. Відтак і весь повстанський рух в Україні початку 20-х рр. ХХ ст., спроби його керівних структур, яким й був УППШ, відновити УНР розглядали з точки зору їх протистояння радянській владі, яка вважалася єдиним правомочним представником широких трудових верств українського народу. Зрозуміло, що така конфронтація між обома таборами істориків та політиків не могла сприяти повноцінному та об'єктивному дослідженню даної проблеми.

Виклад основного матеріалу

Організацією збройної боротьби за відновлення суверенної української державності на початку 1921 року перебрав на себе Український Партизансько-Повстанський Штаб, який було утворено в січні цього ж року за сприянням польських військових властей та згідно рішення вищих урядових і військових інституцій УНР в місті Тарнові при Головній Команді Армії УНР. Його керівником С. Петлюра призначив командуючого 4-ї Київської дивізії Армії УНР генерал-хорунжого Ю. Тютюнника [4, с. 38]. За пропозицією начальника Генерального Штабу Армії УНР генерал-хорунжого В. Пе- тріва, Штаб безпосередньо підпорядковувся Головному Отаману С. Петлюрі - головнокомандувачу всіх українських регулярних та повстанських військ [6, арк. 46]. На той час основним завданням Штабу було налагодження зв'язку з чисельними повстанськими організаціями та партизанськими загонами, що діяли на окупованій території України, а також проведення розвідувальної роботи на території УСРР.

Для підготовки та обговорення всіх військових законопроектів у лютому 1921 р. було створено Вищу Військову Раду. Очолив її колишній професор російського генштабу генерал Армії УНР М. Юнаков [7, арк. 23]. Як представника від діючої армії 16 лютого до Ради з правом вирішального голосу було обрано Ю. Тютюнника, а 23 лютого Головний Отаман доручив йому здійснити практичні заходи щодо формування апарату Штабу та налагодження його роботи [18, с. 58]. До березня 1921 р. Штаб працював як таємна установа і одним із першочергових його завдань було формування на території України партизанських загонів та повстанських організацій. На кінець березня організація Штабу, завдяки активній допомозі 2-го відділу Генштабу Війська Польського, очолюваного полковником І. Матушевським, була завершена [2, с. 22].

Після завершення організації Штабуна початку літа 1921 р. він складався з трьох відділів - „керувань або референтур”: політичної, цивільної та військової, при чому дві перші референтури перебували в стані організаційної розбудови [5, с. 58-59]. Референтури очолювали помічники начальника Штабу [8, арк. 101]. Виконуючим обов'язки помічника начальника Штабу по військовій референтурі було призначено полковника М. Пересаду- Суходольського [9, арк. 15]. Згодом цю посаду обійняв полковник И. Добротворський [3, с. 32]. Інші дві вакансії начальників референтур влітку 1921 р. залишалися вакантними [9, арк. 15].

Діяльність референтури військового керування зосереджувалася на організації, підготовці та проведенні в Україні збройного антибільшовицького повстання. Саме на цю референтуру припадала левова частка всієї роботи і тільки вона мала розгалужену структуру, яка складалася з трьох відділів: 1 - організаційного; 2 - розвідувального; 3 - оперативного [10, арк. 76]. Відділи, в свою чергу, поділялися на підвідділи та секції [13, арк. 1].

Перший відділ об'єднував свою працю по організації та обліку партизанських загонів, повстанських груп та районів, які перебували на терені України. Займався добором кадрів керівництва груп та районів, вів облік міських повстанських комітетів (повстанкомів). Дуже відповідальним напрямком роботи цього відділу була організація прикордонних контрольно-пропускних пунктів з мережею підпунктів, які слугували для полегшення перетину кордону розвідниками та кур'єрами повстанців. Відділ складався з двох секцій: організаційної та облікової; двох підвідділів: персонального та матеріального (в складі останнього - етапова, транспортна та постачальна секції). Організаційна секція повинна була виробляти всі плани партизансько-повстанських сил, а облікова - вести облік цих сил. Підвідділи ж з поширенням роботи мали б перетворитися в окремі віддділи: четвертий та п'ятий. Останні перебирали на себе завідування усім партизансько-повстанським персоналом та організацією контрольних пунктів, складами зброї та іншого майна на польсько-радянському кордоні, способи переправлення цього майна до загонів. Очолював 1-ий відділ-со- тник Штабу (згодом підполковник) С. Скорня- ків [11, арк. 17].

Третій відділ розробляв всі бойові операції і оперативні завдання для партизанських формувань, готував проекти наказів повстанським загонам. Він складався з трьох секцій: наказів (вироблялися і друкувалися проекти оперативних наказів), ситуаційної (накопичувалися всі матеріали, що давали змогу узагальнити ситуацію в Україні у певний час) і розробки планів (виробляли проекти всіх військових операцій на терені України). Начальником третього відділу на початку літа 1921 року було тимчасово призначено підполковника Б. Снігірьова. Але, після його втечі до більшовиків, оперативний відділ Штабу існував лише формально. Всю його роботу виконував Ю. Отмарштейн. Згодом відділ було об'єднано з 1-им відділом УППШ.

А, саме, другий відділ займався збиранням відомостей стосовно чисельності, озброєння та пересування частин більшовицької армії; нагромаджував дані про економічне та політичне становище в Україні. Виконання цих завдань досягалося влаштуванням розвідницьких пунктів у межах України, а також Дону, Кубані і Криму з організацією боротьби проти більшовицької агентури. Крім цього, 2-ий відділ, на підставі вивчення і аналізу української, європейської та радянської преси висвітлював для урядових і військових органів УНР погляди держав на національний партизансько-повстанський рух. Відділ складався з трьох секцій: офензиви (розвід-ки), дефензиви (контррозвідки) і преси [14, арк. 113].

Секція офензиви (розвідки) збирала і систематизувала всі відомості про ворога, його сили та політичне життя. Вона складалася з двох частин: евіденційної (вела облік сил ворога, картотеку і розвідку на терені більшовицької України) та організаційної (входили паспортне бюро, підвідділи агентури та вишколу) [14, арк. 114].

Розвідувальна робота була спрямована на отримання різнопланової інформації про дислоковані в Україні сили Червоної армії, органи державної безпеки УСРР, стан охорони державного кордону, політичну й економічну ситуацію в країні. Також вивчалась територія УСРР як майбутнього театру збройного повстання, що дозволяло встановити чіткі завдання для майбутнього проведення бойових дій Армією УНР у разі її переходу через польсько-радянський кордон.

Евіденційна частина слугувала своєрідним інформаційно-аналітичним центром, обробляла набуту різними шляхами інформацію, вела облік ворожих сил в Україні, зокрема створивши картографічну групу.

Передбачалося, що секція дефензиви із розширенням Штабу реорганізується в перспективі, у відповідний апарат для боротьби з ворожими шпигунами.

Секція преси теж мала б розвивати свою роботу з поширенням обсягу діяльності Штабу і проводити аналітичний огляд своєї, закордонної та ворожої преси в цілях більш детальної розвідки. 2-ий відділ очолював начальник Розвідчої управи Генерального Штабу Армії УНР підполковник О. Кузьмінський [12, арк. 22]. Керівниками секцій та ланок в другому відділі були: офензиви - сотник Н. Гриневич, агентури - поручник М. Михайлик, паспортного бюро - поручник Рогозинський, дефензиви - підполковник М. Очеретько, секції преси - поручник М. Іванів. Загальне керування розвідкою УППШ здійснював начальник другого відділу, на якого покладалося створення розвідувальних пунктів на теренах України, Росії, Дону, Кубані, Криму для планомірної роботи агентурної розвідки, протидії ворожій агентурі, організації вивчення матеріалів преси. За станом на вересень 1921 р. у 2-му відділі працювало 7 офіцерів певна кількість допоміжного персоналу.

Діяльність політичної референтури була зосереджена на розповсюдженні відозв та звернень уряду УНР, як серед населення України, так і серед закордонної преси, з метою створення сприятливих умов для виступів уенерівської дипломатії, на проведенні всебічних агітаційних заходів проти більшовицької влади та на консолідації всіх антибільшовицьких політичних сил в Україні з метою підтримки повстання і майбутніх акцій регулярної Армії УНР [14, арк. 2]. Загалом, політичній агітації УППШ надавав великого значення. Починаючи з квітня, агітаційний відділ проводив діяльність у двох напрямках: 1) інформуванні населення України про роботу уряду УНР, заходи, які той вживає для звільнення країни від окупації; 2) агітація серед солдатів Червоної армії і частково робітників з метою викликати у них антибільшовицькі настрої. За період лютого - першої половини червня 1921 р. Штабом було випущено 20 різного роду відозв у 110 тис. примірників, які були переправлені кур'єрами в Україну. Однак, як зазначав у рапорті Головному Отаману Ю. Тютюнник „через нестачу коштів і паперу ППШ позбавлений можливості продовжувати агітаційну працю” [14, арк. 156].

В свою чергу референтура цивільного керування у випадку успішного розгортання повстання мала б вжити заходів щодо організації на звільненому терені України місцевих органів влади та забезпечити підтримку ними повстанських військ. Їй також належало забезпечити проведення мобілізації населення, подальше регулювання взаємин між військовою та місцевою владами, постачання військ та запобігання погромам.

Цивільне керування поділялося на два відділи: перший - адміністративна управа, другий - політична управа. Адміністративна управа відала б справами: адміністративних, політичних та робітничих організацій, народної освіти, здоров'я і опікунства, судовими, релігійними, народного господарства, земельними, фінансовими, інформації та пропаганди, державного контролю, пошт та телеграфів, шляхів і комунікацій, зв'язку. Управа складалася з трьох підвідділів. Політична управа мала стати конспіративною організацією в Україні, головним завданням якої було б допомогти підняти повстання, організувати владу на місцях та впроваджувати ідеї УНР серед населення. В роботі політичної управи були три напрямки, діяльність котрих розгорталася б паралельно з діяльністю відділів Цивільної референтури на території, вільній від ворожих сил.

Важливим елементом розвідувальної інфраструктури Партизансько-Повстанського Штабу були контрольні (розвідувальні) пункти в прикордонних місцевостях - Рівному, Дубно, Корці, Тернополі Кременці тощо [1, с. 162]. Вони займалися розвідкою у відповідних смугах, переправляли через кордон агентуру, приймали кур'єрів, що прибували з відомостями від розвідок повстанських формувань, опитували осіб, котрі приїхали з території УСРР. Поза сумнівом, обсяг та достовірність інформації, котра ставала надбанням УППШ, вирішальним чином залежали від роботи розвідувальних ланок повстанських формувань в Україні.

Постійний штат таких пунктів мав складатися з кількох офіцерів української армії, котрі, як правило, мусили контактувати з польськими офіцерами зв'язку. Від кожного контрольного пункту на самому кордоні влаштовувались „передаточні пункти” для безпосереднього зв'язку з джерелами розвідувальної інформації в УСРР. У кожному з таких осередків мав перебувати український офіцер, котрий підбирав би собі помічників з числа надійних місцевих громадян [15, арк. 184].

Безперечно, обсяг і достовірність інформації, котра ставала надбанням УППШ, вирішальним чином залежали від роботи засланих розвідників та розвідувальних ланок повстанських формувань в Україні. Розвідувальний відділ Українського Партизансько-Повстанського Штабу регулярно відправляв за кордон співробітників із спеціальними дорученнями, приймав кур'єрів повстанської розвідки, обробляв отриману інформацію.

Уявлення про поточну оперативну діяльність 2-го відділу дає звіт про роботу цього підрозділу за вересень 1921 р. У розпорядження контрольно-пропускних пунктів було направлено чотирьох розвідників, на територію УСРР було заслано трьох розвідників та двох кур'єрів для зв'язку з повстанською розвідкою. За даний період було допитано 12 осіб, що прибули з УСРР, здобуто 8 радянських військових документів та ряд інших матеріалів. Від контрольно-пропускних пунктів надійшло загалом 16 розвідзвітів [15, арк. 183]. Другий відділ розробляв та надсилав на місця інструктивно-директивні документи, серед яких, приміром, інструкції для начальників розвідок партизанських груп і районів. Евідеційна секція склала 4 тижневих звіти, 8 звітів з розрахунку два на тиждень, 30 щоденних звітів. Були підготовлені також: звіт про дислокацію частин Червоної армії в УСРР, узагальнений звіт за три місяці, 15 схем як додатки до інформаційних матеріалів [15, арк. 185].

Відділ намагався добитися від розвідників та агентури суворого дотримання правил конспірації. Увага зверталась на необхідність застосування паролів, відгуків, псевдонімів, шифрів. В документі УППШ під назвою „Головні засади конспірації” наголошувалось, що розвідник повинен інформувати тільки певне, суворо обмежене коло осіб і лише в тій частині, що їх стосується; бути обережним у розмовах і „навіть доброму знайомому не говорити без необхідності про службові справи”, а також знищувати всі чернетки донесень та інших службових документів [16, арк. 173].

Про обсяги та зміст розвідувальної інформації, котра цікавила УППШ та командування Армії УНР, а також вищі державні установи ДЦ УНР, дають уявлення розвідувально- агентурні донесення та звіти, котрі складалися у відділі. Особлива увага приділялася збору та впорядкуванню відомостей про охорону кордону й сили Червоної армії в прикордонній смузі. Так, у щомісячних звітах йшлося про дислокацію та передислокацію більшовицьких військ, їхнє бойове постачання, зміни в чисельності, кількість хворих, переозброєння, характер політико-виховної роботи серед особового складу, хід хлібозаготівель тощо. Але, напевно, найбільш повні відомості про становище в УСРР та її силові структури містилися в пояснювальних записках до карт, на які наносилась оперативна обстановка на територіях потенційних бойових дій в разі розгортання антирадянського повстання.

Як бачимо, розвідувальний відділ працював в силу своїх можливостей того часу. Надбана ним інформація дозволяла готувати ведення бойових дій на території УСРР, виробляти пропагандистську лінію з урахуванням настроїв місцевого населення, передбачати можливу протидію з боку органів безпеки при проведенні роботи в Україні.

Окрім того, на розвідувальний відділ було покладено ще одне важливе завдання - підбір та підготовка кадрів розвідників та керівників розвідувальних ланок повстанських з'єднань та формувань. Для цих цілей було організовано „Курси інформаційних старшин”, також розроблялась програма навчання спеціалістів технічної розвідки - фотографів, радіорозвід- ників тощо [17, арк. 657].

Для організації безпосередньої розвідувальної роботи у штаті командуючого повстанською групою була запроваджена посада „розвідчого референта”, яку також мало й управління начальника повстанського району. Планувалося ввести посади працівників розвідки і до штабу Окремої повстанської армії, яка мала утворитися в ході широкого повстання в УСРР. Передбачалося також, що у штабі цього об'єднання буде розвідувальний відділ з секціями офензиви та дефензиви. Цей підрозділ мав здійснювати розвідку ворога агентурними засобами, через підрозділи польової розвідки, шляхом обробки преси, опитування військовополонених і перебіжчиків. Таким чином, розвідувальний відділ зосереджував керівництво практично всіма напрямками розвідки повстанських сил. Крім того, він же займався і справами контррозвідки, „себто ловлею ворожих агентів на території, зайнятій по- встанчою армією, виявленням діяльності підозрілих або ненадійних осіб з боку політико- військового або національного” [14, арк. 73].

Одним з провідних напрямів діяльності УППШ була розвідувальна робота на території УСРР, котра здійснювалась відповідними підрозділами Штабу та повстанськими угрупуваннями, а також антирадянським підпіллям. Вона була спрямована в першу чергу на здобуття різнопланової інформації про дислоковані в Україні сили Червоної армії, органи державної безпеки УСРР, стан охорони державного кордону, політичну та економічну ситуацію в країні. Йшло вивчення території Радянської України як майбутнього театру збройного повстання, що дозволяло встанови-ти чіткі завдання для бойових дій Армії УНР у разі її переходу через польсько-радянський кордон.

Попри всі негаразди, розвідка доби Української революції 1917 - 1921 років і періоду існування в еміграції зробила багато для становлення та захисту народженої в боротьбі державності, а її керівники і рядові співробітники залишили помітний слід в історії вітчизняної розвідки.

Список використаних джерел

1. Антисоветская интервенция и ее крах. 19171922. - М.: Политиздат, 1987. - 208 с.

2. Верига В. Листопадовий рейд. - К., 1995. - 190 с.

3. Герчанівський Д. Вигнати окупанта. - Мюнхен, 1963. - 143 с.

4. Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. - Харків, 1924. - 104 с.

5. Федорко В. Спогади з часів визвольної боротьби 1917-1921 рр. - Мельборн, 1973. - 24 с.

6. Центральний Державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ).

Ф.1075, оп.2, спр.482.

7. ЦДАВОВУ Ф.3361, оп.1, спр.15.

8. ЦДАВОВУ Ф.2297, оп.1, спр.29.

9. ЦДАВОВУ Ф.2297, оп.1, спр.15.

10. ЦДАВОВУ Ф.1429, оп.2, спр.113.

11. ЦДАВОВУ Ф.4, оп.1, спр.947.

12. ЦДАВОВУ Ф.2297, оп.1, спр.7.

13. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІА у Львові). Ф.BNW, м/ф 68845.

14. ЦДІА у Львові. М/ф 68848.

15. ЦДІА у Львові. М/ф 68863.

16. ЦДІА у Львові. М/ф 68854.

17. ЦДІА у Львові. М/ф 68865.

18. Шатайло О. Генерал Юрко Тютюнник. - Львів, 2000. - 140 с.

References

1. Antysovet-skaya ynterventsyya y ee krakh. 1917-1922. - M.: Polytyzdat, 1987.- 208 s.

2. Veryha V Lystopadovyy reyd. - K., 1995. - 190 s.

3. Herchanivs'kyy D. Vyhnaty okupanta. - Myunkhen, 1963. - 143 s.

4. Tyutyunnyk YU. Z polyakamy proty Vkrayiny. - Kharkiv, 1924. - 104 s.

5. Fedorko V. Spohady z chasiv vyzvol'noyi borot'by 1917-1921 rr. - Mel'born, 1973. - 24 s.

6. Tsentral'nyy Derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnya Ukrayiny (TSDAVOVU). F.1075, op.2, spr.482.

7. TSDAVOVU. F.3361, op.1, spr.15.

8. TSDAVOVU. F.2297, op.1, spr.29.

9. TSDAVOVU. F.2297, op.1, spr.15.

10. TSDAVOVU. F.1429, op.2, spr.113.

11. TSDAVOVU. F.4, op.1, spr.947.

12. TSDAVOVU. F.2297, op.1, spr.7.

13. Tsentral'nyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv u L'vovi (TSDIA u L'vovi). F.BNW, m/f 68845.

14. TSDIA u L'vovi. M/f 68848.

15. TSDIA u L'vovi. M/f 68863.

16. TSDIA u L'vovi. M/f 68854.

17. TSDIA u L'vovi. M/f 68865.

18. Shataylo O. Heneral Yurko Tyutyunnyk. - L'viv, 2000. - 140 s.

Размещено на Allbest.ru