Регіональні професійні вокальні школи на території України кінця XIX - початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональні професійні вокальні школи на території України

кінця XIX - початку ХХ ст.

Мухіна Л.П.

аспірант Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка; викладач-методист сольного та хорового співу Сумської дитячої музичної школи №2; викладач сольного співу кафедри хорового диригування, вокалу та методики музичного навчання Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка; соліст-вокаліст Сумської обласної філармонії.

Анотація

У статті окреслено проблематику професійних вокальних шкіл у різних регіонах на території України на рубежі XIX і ХХ ст. Розглянуті визначення мистецьких шкіл у вітчизняній фаховій літературі. Наведена умовна періодизація розвитку вокальних шкіл, а також вокального виконавства в Україні в означений історичний період. З'ясовано, що на території Центральної та Східної України провідними осередками професійної підготовки вокальних виконавців були Київ, Харків й Одеса. У тій частині українських земель, які знаходилися у складі Австро-Угорщини, таким центром був Львів. Провідними постатями регіональних вокальних шкіл були М.Донець-Тессейр, О.Муравйов (Київ), В.Малішевський (Одеса), І.Слатін (Харків).

Ключові слова: вокал, вокальне мистецтво, вокальна традиція, мистецька школа, вокальна школа, опера, оперний спів, освіта, консерваторія, регіон, регіоналізація, виконавство, техніка, модерн, професіоналізація

Summary

REGIONAL PROFESSIONAL VOCAL SCHOOLS ON THE TERRITORY OF UKRAINE IN THE LATE 19TH - EARLY 20TH CENTURIES

Mukhina L.P.

post-graduate student of study at Sumy State Teachers ' Training University named after A.S. Makarenko; a teacher- methodist of solo and choral singing of Sumy children's music school No. 2; a teacher of solo singing of Department of choral conducting, vocal and methods of music education of Sumy State Teachers' Training University named after A.S.Makarenko a soloist-vocalist of Sumy oblast philharmonic society

Problem statement. As during the late 19th and early 20th centuries, as well as at the present stage, the professionalization of vocal art is important for professional in the field of vocal art, as well as increasing the attention to the individual and personality-oriented approach to learning.

Task. The research paper outlines the problems of professional vocal schools in different regions of Ukraine at the turn of the 19th and 20th centuries. The definition of artistic schools in the national professional literature is considered. The conditional periodization of the development of vocal schools in Ukraine in the said historical period is given.

The methodological basis is a culturological approach to the study of the research matter. In addition, a number of general scientific methods are used, in particular, retrospective analysis and synthesis.

Results. It was found that in the territory of Central, Southern and Eastern Ukraine Kyiv, Kharkiv and Odesa were the leading cultural and artistic centers. Lviv was such a center in the part of the Ukrainian lands that were part of Austria-Hungary. It should be noted that piano, composer and choirmaster schools as well as schools of symphonic conducting, playing orchestral and folk instruments and Ukrainian musicology were formed on the basis of the Kyiv Conservatory.

A characteristic feature of the Odessa School of Professional Vocal Singing was the involvement of a number of renowned teachers and musicians from the leading countries of Western, Central and Southern Europe. Odessa, as a city of renowned vocal traditions, was associated with the names of such outstanding performers as O. Voroshilo, M. Gryshko, M. Ohrenych, H. Polivanov, L. Shyrin, E. Chavdar and others.

In Kharkiv, the creation of the conservatory is associated with the creative way of I. Slatin, who was not only a musician-conductor and pianist, but also a scientist who was educated in the Berlin New Academy of Music. Lviv School of Vocal Art has significant traditions, since it was formed as an institution in 1796. As in the East of Ukraine, the practice at the Lviv Conservatory was to invite teaching staff from abroad. Among the most famous of them are S. Krushelnytska and O. Mishuga.

Conclusions. The common features of professional vocal schools in the Ukrainian lands were: the activization of the national nature of vocal education (the involvement of folk songs of the Ukrainian people in the educational process, the use of the pedagogical work of opera singers, composers, musicians and singers), the borrowing of vocal singing techniques from Western Europe (Germany, Italy), in particular bel canto, as well as pedagogical developments of foreign vocalists-teachers. At the same time, there were also differences, including the various programs of vocal and choral training of future opera performers, as well as the specific regional differences of conservatories in the east and west of Ukrainian lands.

Key words: vocal, vocal art, vocal tradition, art school, vocal school, opera, opera singing, education, conservatory, region, regionalization, performance, technique, modern, professionalization.

Актуальність і обґрунтування вибору теми

Актуальність вибору теми даного дослідження обґрунтована рядом сучасних тенденцій у розвитку музичної, у т.ч. вокальної професійної освіти в Україні. Наразі до класичного стилю вокального виконавства поступово починають додаватися нові елементи співу, змінюється і образ кожного виконавця, зокрема у сфері академічного виконавства. З огляду на вказане, набуває особливої ваги звернення до історичних витоків шкіл, що формували талант вокальних виконавців на території країни.

Крім того, важливо, що як у період кінця ХІХ - початку ХХ століть, так і на нинішньому етапі важливим для фахівця у сфері вокального мистецтва є професіоналізація вокального виконавства, а також посилення уваги до індивідуального та особистісно-спрямованого підходу до навчання [2, с. 119]. Так само як і 100¬150 років тому назад, важливим є запозичення іноземного, насамперед європейського педагогічного досвіду. Крім того, як і раніше, не лише європейське вокальне виконавство впливає на українське, але й значною мірою навпаки.

Важливість тематики також пояснюється зростанням ролі регіональних вокальних шкіл у сучасному музичному мистецтві. На Заході, зокрема в країнах Західної Європи, з кожним роком набирає сили тренд регіоналізації і це має пряме відношення до зростання значення окремих шкіл підготовки фахівців у різних сферах мистецтва, зокрема у професійному вокальному виконавстві. Унаслідок цих тенденцій поступово набуває все більшого значення роль окремих освітніх закладів, які готують виконавців із класичного співу.

Взаємопов'язаність даної дослідницької проблеми із важливими питаннями інших наук. Становлення й еволюція професійних вокальних шкіл безпосередньо пов'язані із рядом наукових дисциплін, зокрема культурологією, історією музичного мистецтва й вокального виконавства, філософією і теорію мистецтва співу тощо. Крім того, продуктивним є звернення до емпіричного матеріалу соціальної історії та історії культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми

професійна вокальна школа україна

Серед нечисленних наукових розвідок стосовно професійної вокальної освіти на території України на рубежі ХІХ і ХХ століття слід виділити монографії й публікації таких дослідників як Ю.Грищенко відносно історичних витоків розвитку професійної вокальної освіти в Україні та стосовно окремих регіональних шкіл [2], А.Желан щодо впливу видатних педагогів на розвиток музично- культурного середовища [4], Д.Оленюк щодо західноєвропейської вокальної традиції та її впливу на українську культуру оперного співу (ХІХ - початок ХХ століття) [7]. Кращому розумінню теми дослідження сприяє опрацювання ряду праць і статей з історії музичного мистецтва й виконавства в Україні та Європі загалом, зокрема стосовно функціонування певних мистецьких шкіл тощо (автори - Б.Гнидь [1], І.Малиніна [5], М.Мельник [1] , Ю.Романенкова [10], Р.Шмагало [12]). Значний обсяг даних стосовно вокальної школи Києва кінця ХІХ - початку ХХ століть міститься у праці Ю.Зільбермана «Київське музичне училище. Нарис діяльності, 1868-1924 роки».

При цьому вітчизняні вчені, зокрема Ю.Грищенко, розглядають професійну вокальну освіту як цілісну педагогічну систему, у рамках якої відбувається поєднання загального, особливого та індивідуального. На думку Ю.Грищенко, «загальний компонент охоплює процес розвитку музичної та педагогічної підготовки в цілому; особливий - пов'язаний із процесом та умовами української вокальної освіти, її національними та регіональними особливостями й історичними витоками; індивідуальний - зумовлений особистісними якостями, здібностями та рівнем виконавської підготовки майбутніх музикантів- вокалістів, їхньою творчою індивідуальністю» [3, с. 5]. Ці кілька рівнів безумовно актуальні як для сучасного періоду, так і певних минулих історичних епох.

Віддаючи належне вже проведеним ґрунтовним дослідженням, слід і надалі продовжувати науковий розгляд різних аспектів професійної вокальної освіти в різних регіонах України кінця XIX - початку ХХ століть з акцентуванням уваги саме на відмінностях між різними локальними школами (Київ, Львів, Одеса, Харків тощо) у контексті саме розвитку талантів окремих вокальних виконавців.

Метою даної публікації є систематизація й узагальнення відомостей про школи академічного співу в провідних музичних закладах освіти на території України на рубежі ХІХ і ХХ століть та їх безпосередній зв'язок із відповідною освітою у провідних країнах Європи.

Об'єктом дослідження даної статті є вокальне виконавство на території України кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження являється процес становлення професійних вокальних шкіл в Україні на рубежі XIX - ХХ століть.

Виклад основного тексту статті

Вивчаючи загальне тло сучасного академічного вокального виконавства, необхідно володіти інформацією про його історичні витоки, а також відносно системи відповідної фахової підготовки, формування якої у загальних рисах на території України завершилося у період кінця ХІХ - початку ХХ століття. У досліджуваний період українські землі, як відомо, входили до складу імперій, де під впливом сприятливих суспільно-політичних і соціально- економічних обставин відбувався досить активний розвиток культури, що супроводжувалося інституалізацією освітніх установ різного рівня і профілю, у т.ч. в сфері академічного мистецтва.

Досить широке визначення поняття вокальної школи дав співак, вокальний педагог, доктор мистецтвознавства Дмитро Аспелунд (1894-1947) у праці «Розвиток співака та його голос». Він стверджував, що “вокально-педагогічна школа - це конкретна, цілеспрямована, організована система підготовки нових поколінь співаків та педагогів для конкретної діяльності, що історично змінюється» [1, с. 3].

Загалом не можна говорити про вокальну школу окремого педагога, а слід стверджувати про методи й прийоми. Вокальна школа є історично змінною, соціальною й національною. Процес історичної змінності вокальних шкіл безпосередньо пов'язаний з історичним розвитком музики, а також із певними вимогами виконавської практики. Водночас для України на рубежі ХІХ - ХХ століття важливим є саме національний характер вокальних шкіл, що обумовлений складом життя кожного народу: його поезією, законами фонетики мови, народними традиціями в музиці, а також мистецтвом народних співаків. Ця своєрідність українських вокальних шкіл проявлялася у змісті, жанрах, звуковеденні, емоційності, використанні регістрів голосу, ролі слова в музиці, ритміці, ладовій структурі, а також мелізматиці [1, с. 4].

Саме у згаданий хронологічний період в Україні стверджуються окремі мистецькі школи. І.Малиніна вказує на три основні періоди становлення й розвитку мистецьких шкіл на території Центральної, Східної та Південної України [5, с. 19-20]

При цьому така періодизація й класифікація може бути доволі універсальною і стосуватися як вокальних шкіл, так і, скажімо, художніх. Як стверджує Ю.Грищенко, на території Центральної та Східної України саме Київ, Харків й Одеса були провідними культурно-мистецькими осередками. У зазначених містах, враховуючи їх велике політичне, соціальне й культурне значення, на рубежі ХІХ - ХХ століть активно відкривалися опери й музичні школи, що вимагало розвитку відповідної освітянської бази, у т.ч. у формі консерваторій.

Київська школа. Власне відкриття Київської консерваторії припадає на 3 листопада 1913 року. Водночас основа для формування консерваторії була закладена ще діяльністю Київського музичного училища, заснованого у 1868 році. Видатними педагогами училища були Володимир Пухальський і Олександр Виноградський. Перший був видатним педагогом, піаністом, і громадським діячем, а другий - диригентом і головою Київського відділення Імператорського музичного товариства. Крім цих осіб до справи трансформації училища у консерваторію долучилися композитор П.Чайковський, який на межі ХІХ і ХХ століть неодноразово відвідував Київ, а також піаніст і композитор А.Рубінштейн. Саме А.Рубінштейн стверджував про повну відповідність навчального процесу в Київському музичному училищі усім вимогам, які висуваються до консерваторії.

Серед імен видатних діячів, які причетні до заснування в рамках Київської школи вокального виконавства окремих напрямів, слід назвати:

- вокальна школа - М.Донець-Тессейр, О.Муравйову;

- фортепіанна школа - Г.Беклемішева, Ф.Блуменфельда, К.Михайлова, Г.Нейгауза, В.Пухальського;

- композиторська школа - Р.Глієра, В. Косенка, Б.Лятошинського, Л.Ревуцького;

- хормейстерська школа - М. Вериківського Г.Верьовку, О.Кошиця, Е.Скрипчинську [2].

Серед викладачів співу в музичному училищі у Києві слід виокремити таких відомих оперних виконавців як А.Барцал, О.Лисенко-О'Коннор, Ю.Махіна, П.Сєтов та ін. Водночас вони працювали у закладі в якості тимчасових педагогів (тобто не на постійній основі). Крім того, із самого початку ХХ століття були запрошені викладачі- італійці - К.Еверарді, М.Петц, Е.Гандольфі. Ряд іноземних педагогів працювали в Києві разом із помічниками, зокрема у К.Еверарді їх було двоє - В. Габель і В.Самусь.

Із педагогічною діяльністю Гектора Гандольфі у Київській консерваторії, яка тривала загалом 16 років, пов'язане формування талантів таких видатних співаків як І.Голянд, В.Гужова, М.Калиновська, С.Капара, О.Колодуб, Є.Кончевський, М.Стефанович та багато інших. При цьому базовим методичним і викладацьким принципом Г.Гандольфі була цілковита природність виконання, а також заперечення будь- якої напруженості.

Одним із талановитих вихідців Київської вокальної школи, який у зрілому віці став викладачем академічного співу, був Станіслав Габель (1849-1924). Саме він був запрошений М.Лисенком на виконання партії Пацюка (бас) в опері «Різдвяна ніч» (1874 рік, Київ). У свою чергу, в подальшому учнями С.Габеля у Києві стали такі баритони як О.Каміонський і М.Каракаш, а також тенори І.Єршов, А.Секар-Рожанський, І.Томарс.

Працюючи як із чоловічими, так і з жіночими голосами С.Габель як талановитий виконавець і педагог Київської школи водночас здійснював заходи із систематизації своїх знань - зокрема це був вокальний збірник «Репертуар співаків та співачок» (1888-1890), у рамках якого можна було ознайомити із більше ніж 100 аріями для баритона, баса, тенора, сопрано й меццо-сопрано.

У 1912 році Київське музичне училище (клас проф. М.Алексєєвої-Юневич) закінчила Марія Литвиненко-Вольгемут (1892-1966). У подальшому місцями реалізації її виконавського таланту був театр М.Садовського (1912-1914, 1918 рр.), театр у Санкт-Петербурзі (1914-1916 роки), Київська опера (1916-1917, 1922-1923 рр.), Київський музично- драматичний театр (1919 р.), Харківська опера (1923-1925 рр.), Харківський український оперний театр (1925-1935 рр.) та Київський український оперний театр (1935-1953 рр.). Творчий доробок М.Литвиненко-Вольгемут складається із більше ніж 70 вокально-сценічних образів в операх композиторів України, Західної Європи.

Окремий напрям вокального виконавства у рамках Київської школи був сформований О. Мишугою. До плеяди його учнів належать понад 50 співаків, серед яких можна виокремити М.Висоцьку, М.Гребінецьку, В.Долинську, М.Микишу, С.Мировича, Л.Морозовську, М.Тессейра. Також на увагу заслуговує доробок таких учнів О.Мишуги як О.Любич-Парахоняк, О. Сологуб-Бокконі, В.Ціхович, І.Шмеркович, Є.Штрассерн тощо.

Одеська школа. В один рік із Київською, а саме 8 вересня 1913 року, була заснована Одеська консерваторія, прикметною рисою якої стало залучення ряду славетних педагогів і музикантів з провідних країн Західної, Південної та Східної Європи, зокрема Італії й Австро-Угорщини. Зокрема, першим ректором Одеської консерваторії став поляк за національністю В.Малішевський, котрий був не лише теоретиком-музикознавцем, але й практиком-композитором, піаністом, диригентом і музикознавцем.

Як і в Києві, першими викладачами Одеської консерваторії були фахівці вокального мистецтва, котрі перед цим працювали в музичному училищі цього міста. Відомими є імена професорів Б.Дронсейко-Мироновича, Р.Бібер-Кіршона, Ф.Ступки, Й.Пермана, Ю.Рейдера. Крім того, були запрошені представники консерваторій Праги, Відня, а також міст Італії (серед них, зокрема, Д.Дельфіно-Менотті). Серед перших випускників консерваторії (весна 1916 року) - О.Плещицер і Л.Саксонський, котрі після завершення навчання залишилися у закладі освіти для подальшої роботи в якості викладача [9].

Одеса як місто славетних музичних традицій, у минулому столітті була пов'язана з іменами таких видатних випускників консерваторії як О.Ворошило, М.Гришко, М.Огренич, Г.Поливанова, О.Пономаренко, Б.Руденко, Р.Сергієнко, З.Христич, Л.Ширіна, а також Є.Чавдар. Зокрема, драматичний баритон Михайла Гришка (1901-1973), рівний у всіх регістрах, широкого діапазону, був прикрасою Одеської (1924-1927 рр.), Харківської (1927-1936 рр.) та Київської опер (1936-1964 рр.). Серед всесвітньо відомих партій М.Гришка - партія Богдана Хмельницького у Київській опері («Богдан Хмельницький» К.Данькевича).

Харківська школа. Створення Харківської консерваторії пов'язане з творчим шляхом Іллі Слатіна (1845 - 1931), котрий був не лише музикантом-диригентом і піаністом, але й ученим, котрий здобув освіту в стінах Берлінської нової академії музики. Запрошуючи до Харкова представників відомих європейських мистецьких шкіл в якості викладачів, він користувався значним авторитетом у творчій спільноті Харкова, будучи знайомим із М. Римським-Корсаковим, П.Чайковським, братами Рубінштейн тощо.

Яскравим проявом розвитку вокального виконавства у Харківській школі стали партії в опері «Різдвяна ніч», які наприкінці ХІХ століття виконували С.Габель (роль Пацюка), М.Медведєв (Вакула), Н.Зикова (Оксана), О.Левицька (Одарка), О.Александров (Чуб), А.Шаламов (Грицько), Я.Гельрот (Голова), А.Окснер (Солоха) [1, с. 242¬243]. С.Габель закінчив Петербурзьку консерваторію по класу професора К.Еверарді.

Випускники Харківської консерваторії (співаки В.Арканова, О.Востряков, Б.Гмиря, Н.Компанієць, М.Манойло, Н.Суржина, В.Третяк, В.Трішин, М.Частій, Г.Ципола) були відомі в Україні й далеко за її межами. Зокрема, представник Харківської школи Микола Частій (1905-1962) виступав на сцені Харківського, Тбіліського та Київського оперних театрів. Видатним вокальним виконавцем Харківської школи був Ю.Кипоренко-Доманський, який пізніше переїхав до Києва.

29 вересня 1925 р. у Харкові була відкрита Державна опера (першою виставою був «Сорочинський ярмарок» М.Мусоргського). Її першим директором був Сергій Каргальський (Слинько), котрий працював у театральних закладах нашої країни із 1912 року і до своєї трагічної загибелі (був розстріляний) у 1930-х роках. У подальшому в стінах закладу виступали такі видатні солісти першої половини минулого століття як В.Будневич, М.Голинський, М.Гришко, В.Гужова, М.Литвиненко-Вольгемут, О.Паторжинський, М.Середа та М.Сокіл.

Львівська школа. Львівська школа вокального мистецтва має значні традиції, оскільки сформувалася як заклад ще в 1796 році. В цей рік у Львові Ю.Ельснером була заснована Музична академія. У подальшому ця академія разом із Товариством св. Цецілії були об'єднані в рамках Галицького Музичного Товариства. Школа співу, гри на скрипці й віолончелі була відкрита в рамках товариства 1 травня 1854 р. Поступово її почали неофіційно називати консерваторією, а відповідний офіційний статус вона отримала 18 вересня 1880 року. Як стверджує Т.Мазепа у роботі «Австрійський театр у Львові (1789-1872): Історія, музичний репертуар, оперне виконавство, культурний контекст», вокальне виконавство у рамках Львівської консерваторії знаходилося під значним австрійським впливом.

Як і на Сході України, у Львівській консерваторії сформувалася практика запрошення на викладацьку роботу фахівців з-за кордону - це, зокрема були Л.Мюнцер, Г.Оттавов, Фр.Нойгаузер, Й.Цетнера та інші.

Вихідцями із школи академічного співу в Львові (у різні десятиліття мала форму інституту, консерваторії тощо) були О.Врабель, Я.Головчук, Л.Жилкіна, В.Ігнатенко, Ю.Косенко, В.Лужецький, П.Ончул, В.Федотов, С.Фіцич, В.Чайка. Серед найбільш відомих із них - С.Крушельницька й О.Мишуга. Також у Львові у вокальній школі студіював виходець із Тернополя В.Безкоровайний (його вчителями були професори С.Невядомські й М.Солтис).

Таланту Соломії Крушельницької (1872-1952) присвячена велика кількість наукових розвідок [1, 3 тощо], тому в даній публікації доцільно лише коротко зупинитися на пов'язаності її творчості із львівською школою, а також характерних рисах її виконавського таланту. Дебют С.Крушельницької на сцені Львівської опери відбувся 15 квітня 1893 року партією Леонори («Фаворитка» Г.Доніцетті). Через деякий час співачка виступила у партії Сантуцци («Сільська честь» П.Масканьї). Через півроку, восени 1893 р. С.Крушельницька поїхала з Львова до Мілана для вдосконалення власного вокального виконавства.

В основі бездоганної вокальної техніки С.Крушельницької знаходилися кілька складових - т.зв. «шаляпінський секрет» - «інтонація душевного стану», самостійне розучування і трактування вокально-сценічних образів, вміле поєднання форми й змісту, відчуття задуму творця- композитора, а також спроможність відчувати найменші нюанси, які були закладені у творі. Останній чинник був пов'язаний із досконалим володінням іноземними мовами - С.Крушельницька, знаючи англійську, французьку, німецьку, польську, італійську та іспанську мови, працювала не з перекладом, а з оригіналом певного твору, який знаходився в основі її партії.

Як і С.Крушельницька й цілий ряд інших вокальних виконавців (А.Дідур, Я.Королевич- Вайда, М.Левицький. Ю.Манн, Є.Штрассерн та інші) О.Мишуга також займався співом у Львівській консерваторії під наставництвом професора В.Висоцького. Упродовж другої половини 1880-х - першої половини 1900-х років О.Мишуга тріумфально виступав на сценах Європи (він виконував партії Ленського, Каніо, Фауста і Каварадоссі, Альфреда і Ромео тощо). Крім того, співак отримав додаткову вокальну освіту у Парижі.

Вокальна школа О.Мишуги стала основою його власної педагогічної методики, яка згодом була творчо розвинута М.Донець-Тессейр і М.Микишою у Києві.

Серед представників української діаспори варто згадати талановитого викладача Петербурзької консерваторії (з 1881 р. професора) Наталію Ірецьку (1845-1922), котра віддавала перевагу роботі з жіночими голосами. Українка за походженням, вона також удосконалювала свої знання у Парижі. Її внеском у світове вокальне виконавство стали поняття «висока точка звучання» й «висока позиція». Серед учениць Н.Ірецької слід виокремити постать Л.Липківської, яка до того ж була племінницею М.Заньковецької, а також Н.Забіли-Врубель (лірико-колоратурне сопрано).

Особливо значне число українських співаків, що на постійній основі працювали і країнах Західної Європи, були вихідцями із Львівської школи. Зокрема, за межами України провів значну частину свого життя Модест Менцинський (1875¬1935), котрий вивчав музику та спів у стінах Львівської консерваторії, а після цього виступав у країнах Західної Європі, зокрема у Німеччині (опери «Марта», «Фауст», «Аїда», «Трубадур», «Лоенгрін», «Дочка кардинала» Ж.Галеві, а також «Валькірія» Р.Вагнера). Закінчив свій життєвий шлях М.Менцинський у Стокгольмі (Швеція).

Усім перерахованим вище професійним вокальним школам України - у складі обох імперій - було притаманним тісне поєднання теорії з практикою (відбувалося активно відкриття оперних театрів). Крім того, професіоналізація освіти сприяла підвищенню загальної музичної й вокальної культури суспільства, що також було дуже важливим для популяризації опери [8, с. 324].

Говорячи про європейські впливи на вокальні школи професійного рівня в Україні на межі ХІХ і ХХ сторіч, насамперед слід згадати про те, що в Західній Європі національні вокальні школи сформувалися ще у XVII столітті, тобто більше ніж на 100 років раніше, ніж на українських землях. Національні композиторські школи в Європі спричиняли формування і певних вокальних виконавських традицій [7, с. 274]. У цьому контексті слід звичайно вказати на школи Італії як одні із найбільш відомих для оперного виконавства (вони у загальних рисах сформувалися ще на початку XVII ст.). Загальновідомо, що в Італії поліпшували і доводили до досконалості власний талант такі майстри української сцени як С.Крушельницька, О.Мишуга та А.Солов'яненко [7, с. 271].

На рівні професійного виконавства запозичення українськими вокальними школами європейського досвіду розпочалося з другої половини - кінця ХІХ століття, коли в оперному мистецтві Західної Європи розповсюдилася техніка співу «бельканто». Серед видатних українських імен, які стали майстром цієї техніки, слід особливо виділити Модеста Менцинського, котрий, зокрема, був виконавцем головних партій в операх Р.Вагнера («Тристан та Ізольда», «Лоенгрін»), ДжВерді («Аїда», «Трубадур»), Р.Леонкавалло («Паяци»), Ш.Гуно («Фауст).

Олександр Мишуга також був вихованцем італійської школи «бельканто». Він був не лише талановитим і всесвітньо відомим виконавцем, але й педагогом-новатором і меценатом, жертвуючи кошти не лише окремим особам (М.Павлику, І.Франку, М.Микиші), але й закладам (наприклад робітничій бурсі у Львові чи Музичному інституту ім. Миколі Лисенка).

Видатна українська оперна й камерна співачка Соломія Крушельницька відзначилася своїми виступами практично на усіх кращих оперних сценах світу. Володіючи унікальним лірико- драматичним сопрано (діапазон - майже у три октави), і будучи талановитим педагогом, С.Крушельницька мала у репертуарі 63 партії із 61 оперної вистави, твори кантатно-ораторіального жанру, а також низку камерно-вокальних творів й обробки народних пісень.

Результати дослідження. Таким чином, проаналізувавши проблематику даної статті, прийшли до таких висновків:

- Формування вокальних шкіл та відповідних освітніх закладів на території українських земель у складі обох імперій відбувалося за сприятливих обставин, коли державна влада підтримувала фундацію нових і розвиток уже існуючих інституцій з підготовки професійних вокальних виконавців. За цих обставин були сформовані освітні заклади у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах. Відбувалося активне використання передового європейського педагогічного досвіду. Водночас цей позитивний період був перерваний у 1914 році із початком суспільно-політичних катаклізмів міжнародного характеру, до яких була втягнена і Україна.

- Київська школа пройшла у своєму розвитку дві основні стадії - до і після заснування консерваторії у 1913 році. Крім того, у рамках Київської консерваторії сформувалися фортепіанна, композиторська й хормейстерська школи, а також школи симфонічного диригування, гри на оркестрових і народних інструментах та українського музикознавства. Київська школа вокального виконавства була представлена такими іменами як А.Барцал, О.Лисенко-О'Коннор, Ю.Махіна, П.Сєтов, С.Габель, О.Каміонський, М.Каракаш, І.Єршов, А.Секар-Рожанський, І.Томарс, М.Литвиненко-Вольгемут, О.Мишуга та ін.

- Характерною рисою Одеської школи професійного вокального співу було залучення цілої низки славетних педагогів і музикантів з провідних країн Західної, Центральної та Південної Європи. Одеська школа представлена іменами таких вокалістів як О.Ворошило, М.Гришко, М.Огренич, Г.Поливанова, О.Пономаренко, Б.Руденко, Р.Сергієнко, З.Христич, Л.Ширіна, Є.Чавдар

- У Харкові створення консерваторії пов'язане з творчим шляхом І.Слатіна, котрий був не лише музикантом-диригентом і піаністом, але й ученим, котрий здобув освіту в стінах Берлінської нової академії музики. Прикметною рисою Харківської консерваторії стала традиція відкритих концертів і студентських іспитів, на які могла прийти громадськість міста. Видатними представниками вокальної школи Харкова на межі ХІХ і ХХ століть були С.Габель, М.Медведєв, Н.Зикова, О.Левицька, О.Александров, А.Шаламов, Я.Гельрот, А.Окснер.

- Львівська школа вокального мистецтва має значні традиції, оскільки сформувалася як заклад ще в 1796 році (у цей рік у Львові Ю.Ельснером була заснована Музична академія). У подальшому ця академія разом із Товариством св. Цецілії були об'єднані в рамках Галицького Музичного Товариства. Поступово її почали неофіційно називати консерваторією, а відповідний офіційний статус вона отримала 18 вересня 1880 року. Серед яскравих представників і випускників Львівської вокальної школи - О.Врабель, Я.Головчук, Л.Жилкіна, В.Ігнатенко, Ю.Косенко, С.Крушельницька, В.Лужецький, О.Мишуга, П.Ончул, В.Федотов, С.Фіцич, В.Чайка.

- Спільними рисами перерахованих професійних вокальних шкіл на українських землях були: активізація національного характеру вокальної освіти (залучення до навчального процесу народнопісенних творів українського народу, використання педагогічного доробку оперних співаків, композиторів, музикантів і співаків), запозичення технік вокального співу із Західної Європи (Німеччина Італія), зокрема bel canto, а також педагогічних напрацювань зарубіжних вокалістів-педагогів. Водночас були присутні і відмінності, зокрема це стосується різних програм вокально-хорової підготовки майбутніх оперних виконавців, а також специфічних регіональних відмінностей консерваторій на Сході й Заході українських земель.

Дана тема безсумнівно має низку перспективних напрямів дослідження, зокрема:

- компаративний аналіз розвитку регіональних шкіл академічного вокального виконавства на землях України й інших нинішніх країн Східної Європи (наприклад Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії) у визначений вище історичний період;

- розгляд творчого шляху, зокрема провідних оперних партій, окремих видатних випускників українських вокальних шкіл упродовж минулого століття;

- виявлення впливу (через різні можливості, зокрема гастролі та еміграцію виконавців)

- вітчизняних освітніх закладів на розвиток вокального мистецтва у країнах Західної Європи.

Список використаної літератури

1. Гнидь Б. П. Історія вокального мистецтва / Б. П. Гнидь. - К. : НМАУ, 1997. - 320 с.

2. Грищенко Ю. В. Київська вокальна школа / Ю. В. Грищенко // Українське мистецтво у полікультурному просторі / За ред. О. П. Рудницької. - К. : ЕксОб, 2000. - С.119-129.

3. Грищенко Ю. В. Розвиток професійної вокальної освіти в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Ю. В. Грищенко. - Житомир, 2010. - 24с.

4. Желан А. Вплив видатних педагогів на розвиток музично-культурного середовища Миколаївщини кінця XIX - початку XX століть / А. Желан // Теоретико-методичні проблеми виховання учнів загальноосвітніх шкіл. - К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2004. - С. 84-87.

5. Малиніна І. О. Школи образотворчого мистецтва України кінця ХІХ - початок ХХ ст. / І. О. Малиніна // Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених за 2000 рік. - Харків: Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, 2000. - С. 19-20.

6. Мельник М. Т. Стиль: поняття та специфіка прояву в моді / М. Т. Мельник. - Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1560/62.

7. Оленюк Д. В. Західноєвропейська вокальна традиція та її вплив на українську культуру оперного співу (ХІХ - початок ХХ століття) / Д. В. Оленюк // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. / М-во культури і туризму України, Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец., Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - Київ : Міленіум, 2009. - С. 271-277.

8. Попович М. Нарис історії культури України / М. Попович. - К. : Артек, 2001. - 728 с.

9. Розенберг Р.М. Музыкальная Одесса / Р. М. Розенберг; [Одес. гос. консерватория]. - О.: Ред.- изд. отдел обл. управления по печати, 1995. - 159 с.

10. Романенкова Ю. В. Мировоззренческие универсалии периодов stilwandlung в мировом художественном процессе / Ю. В. Романенкова. - К. : Химджест, 2009. - 276 с.

11. Станішевський Ю. О. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: історія і сучасність / Ю. О. Станішевський. - К.: Музична Україна, 2002. - 736 с.

12. Шмагало Р. Т. Мистецька освіта й мистецтво в культуротворчому процесі України ХХ-ХХІ ст. / Р. Т. Шмагало. - Л. : ЛНАМ; Тернопіль: Мандрівець, 2013. - 530 с.

Размещено на Allbest.ru