Чому на Запорозькій Січі психічнохворі люди були осудними?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чому на Запорозькій Січі психічнохворі люди були осудними?

Why on Zaporozhian Sich mentally sick people were condemning?

Ломакін М.В.

студент IV курсу

юридичного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Анотація

січ кримінальний покарання психічнохворий

У статті розглядається проблематика застосування на Запорозькій Січі кримінального покарання до психічнохворих осіб. Автор з'ясовує тогочасне розуміння таких категорій, як стан осудності, психологічний стан особи, ставлення суспільства до таких явищ. Надзвичайно важливим у контексті написання статті була демонстрація генези українського права, його динамічного розвитку, правонаступності, спадкоємності права та спадкоємності у праві. У своїй роботі автор порівнює сучасне розуміння таких правових явищ, як кримінальна відповідальність, осудність, психічне захворювання із їх історичним трактуванням і розумінням за часів існування Запорозької Січі. Автор наголосив на тому, що на Січі суд традиційно не був відділеним від кошової адміністрації, а функції судових органів здійснювала козацька старшина під головуванням кошового отамана. У свою чергу, судовий процес проводився виключно за нормами звичаєвого права переважно гласно та відкрито. Тогочасне право не визнавало дієздатними дітей, німих, залежних селян і психічнохворих. Ці категорії осіб були осудними, однак могли мати свого представника на суді, котрий називався «прокуратором», «адвокатом», «повіреним». Варто розуміти, що категорія «психічнохворих» осіб не була новою в період Гетьманщини, ця верства населення ще за часів України-Русі перебувала під медичним захистом. Доволі гуманно ставилися до психічнохворих і в часи Запорозької Січі та Гетьманщини. У цей період особи з психічними розладами знаходили притулок у більшості знаних на українських землях монастирях. У ході дослідження стало зрозумілим те, що тоді не було розроблено підходів до розуміння психічних відхилень людини, однак уже спостерігалися перші кроки до врегулювання правовідносин із елементом психічної хвороби особи, про що йдеться у статті. Зрештою, у своїй роботі автор розкриває сутність правових відносин, пов'язаних з елементом осудності, доводить гуманістичний характер козацького права, його динамічність і відповідність вимогам часу. Дослідження показали, що українське право не стояло на місці та постійно розвивалося, часто випереджаючи правові системи сусідніх держав XVII-XVIII ст.

Ключові слова: козацьке право, захист прав психічнохворих, козацький суд, кримінальна відповідальність, неосудність.

Abstract

The article deals with the problem of applying criminal punishment to mentally ill people of the Zaporizhian Sich. The author finds out understanding of such categories as a state of condemnation, a psychological state of the person, an attitude of society to such phenomena. in the context of writing the article it was extremely important to demonstrate the genesis of Ukrainian law at that time, its dynamic development, succession, continuity of the law and continuity in the law. In this work, the author compares the modern understanding of such legal phenomena as criminal responsibility, sanity, mental illness with their historical interpretation and understanding during the existence of the Zaporozhian Sich. The author emphasized that in Sich the court was not traditionally separated from the Kosh administration, and the functions of the judiciary were executed by the Cossack officers with the chairmanship of the Koshaman. In its turn, the trial was conducted only according to the norms of common law mainly publicly and openly. The law at that time did not consider children, dumb, dependent peasants, and the mentally ill persons as able to work. However, these categories of persons were liable to trial. The latter were defendants, but could have their representative in court, who was called “prosecutor”, “lawyer”, “attorney”. It should be understood that the category of “mentally ill” persons was not new in the period of the Hetmanate. Humane treatment of the mentally ill in the times of Zaporizhzhya Sich and Hetmanate was rather humane. During this period, people with mental disorders found shelter in most monasteries known in the Ukrainian lands. In terms of the research, it became clear that at that time no approaches to the understanding of mental deviations of the person were developed, but the first steps to the regulation of legal relations with the element of mental illness of the person, which is mentioned in the article, were already observed. Finally, in his work, the author reveals the essence of legal relations related to the element of conviction, proves the humanistic nature of Cossack law, its dynamism and compliance with the requirements of the time. In its turn, researches showed that the Ukrainian law were constantly developing and often outpaced the legal systems of neighboring states in the 17-18 centuries.

Key words: cossack law, protection of mentally sick people, cossack court, criminal activity, insanity.

Постановка проблеми

Сьогодні ми живемо у розвиненому, глобалізованому світі, де нам часто доводиться вступати у правові відносини, взаємодіяти з державою та суспільством у різних сферах, де нерідко виникають суперечливі ситуації, які потребують правового врегулювання. У таких випадках на допомогу суспільству приходить право, найбільшою цінністю якого є людське життя. У цьому контексті варто зазначити, що в епоху постіндустріального розвитку цивілізації є чимало ефективних механізмів втілення основних принципів права. А чи було так завжди? Щоб знайти відповідь, необхідно звернутися до історії, зокрема до періоду держави Війська Запорозького - Гетьманщини. Аналіз наукових досліджень про останню змушує задатися доволі актуальним питанням: «Чому ж на Запорозькій Січі психічнохворі люди були осудними?». Що це, як не порушення прав людини? Чи є пояснення подібному антисоціальному явищу в демократичному суспільстві козаків-запорожців? Адже надзвичайно актуальним є знання правди про коріння власного буття, через яке нам відкриється істина. Варто лише додати, що дослідження цієї проблеми дасть змогу побачити правові традиції українського народу і зрозуміти, що українське право не є статичною категорією, воно неперервно розвивається й удосконалюється разом із суспільством.

Стан опрацювання порушеної проблематики

Варто зауважити, що в сучасній науковій літературі недостатньо досліджень, які можуть дати відповідь на поставлене автором питання. Однак серед вчених, які так чи інакше досліджували історію формування і розвитку права козаків-запорожців, можна виділити М.А. Слабченка, Г.В. Нудьга, М.С. Грушевського, В.О. Щербака, М.І. Мірошниченко, А.О. Скальковського, І.А. Мінникеса.

Метою статті є з'ясування сутності правових відносин на Запорозькій Січі, пов'язаних з елементом осудності осіб, зокрема психічнохворих. Автор ставить за завдання знайти відповідь на питання наявності чи відсутності елементу осудності таких осіб і цим самим переконатися в наявності процесу постійного розвитку і трансформації українського права.

Виклад основного матеріалу

Історики вважають XVII і XVIII ст. визначальними на шляху еволюції українського права, зокрема на Запорозькій Січі - адміністративно-територіальній одиниці Гетьманщини. Тоді правова система Гетьманщини і Запорозької Січі базувалася на давніх успадкованих правових традиціях України-Русі і розвивалася на основі козацького звичаєвого права [1, с. 70].

Перш ніж дати відповідь на поставлене питання, необхідно коротко проаналізувати судову систему Січі. У період держави Війська Запорозького формою реалізації останньої було правосуддя, метою якого була справедливість (давня українська правова традиція). На Січі суд традиційно не був відділеним від кошової адміністрації. Функції судових органів здійснювала козацька старшина під головуванням кошового отамана з участю військового судді як особи, компетентної у праві. Суддя був другою особою після отамана. У своїй діяльності суд керувався виключно нормами звичаєвого права. Запорозькі козаки підлягали юрисдикції тільки козацького суду.

Говорячи про судовий процес, варто зазначити, що він був переважно гласним і відкритим, у ньому могли брати участь сторонні особи, які висловлювали свою думку щодо справи, порушували клопотання. У свою чергу, законодавство не визнавало дієздатними: дітей, розтратників, німих, залежних селян і психічнохворих. Останні були підсудними, однак могли мати свого представника на суді, котрий називався «прокуратором», «адвокатом», «повіреним».

Категорія «психічно хворих» осіб не була новою в період Гетьманщини, ця верства населення ще за часів України-Русі перебувала під медичним захистом. У стародавніх документах є згадки про лікування таких хворих. Вже «Уставом» Великого князя Київського Володимира (996 р.) передбачалося відкриття в містах держави спеціальних будинків і лікарень для осіб, яких у теперішньому розумінні можна вважати психічнохворими. Обов'язок щодо утримання притулків для цих хворих покладався на церкву, зокрема на Києво-Печерський монастир.

В ХМХП ст. на Русі набув поширення «Шестиднев Иоанна екзарха болгарського», за яким «хворим на буйство» заборонялося вживати їжу, що містить кров живих істот. Це можна вважати своєрідним лікувально-профілактичним заходом щодо психічних розладів. Пізніше, у Х^-ХУ ст. на українських землях утворювалися т. зв. «братські шпиталі» та лікарні, в яких утримувалися і люди з психічними та поведінковими відхиленнями [2, с. 13].

Доволі гуманно ставилися до психічнохворих і в часи Запорозької Січі та Гетьманщини. У цей період особи з психічними розладами знаходили притулок у більшості знаних на українських землях монастирях: у Максаківському, Межгірському, Лебединському, Самаро-Миколаївському та ін. Крім того, частина з них отримувала допомогу в Українських козацьких полках, які мали понад 600 т. зв. «шпиталів». Здебільшого такі «шпиталі» розташовувалися в звичайних селянських будинках і були настільки популярні серед населення, що в окремих місцевостях України вони функціонували аж до 1883 р. [3, с. 14]. Тоді люди з психічними відхиленнями не вважалися хворими. Це пояснює у своїх наукових працях В.А. Абрамов. Він періодизує ставлення суспільства до категорії психічнохворих на:

Містико-схоластичний період, наповнений, з одного боку, демонологією, релігійним фанатизмом, процесами відьом, стратами душевнохворих, а з іншого - першими спробами громадського піклування про хворих (Х-ХУП ст).

Період краху забобонів у поглядах на сутність психічних розладів і корінного перегляду ставлення суспільства до душевнохворих з акцентом на гуманізацію та надання медичної допомоги. У цей період закладаються основи наукової психіатрії та реабілітаційного напряму, що базується на концепціях особистісно-динамічної психіатрії (XVIII ст.).

Як бачимо, в науковому розумінні не існувало обґрунтованих позицій щодо категорії психічнохворих людей; у свою чергу, в тогочасній суспільній свідомості панували уявлення про те, що в таку людину вселилася нечиста сила, яка керувала її поведінкою, тому остання вважалася осудною.

Це сьогодні, в ХХІ ст. поняття «осудність» означає психічний стан особи, який полягає у її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність (ст. 19 Кримінального кодексу України). За сучасних умов «осудною» визнається особа, котра під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

За часів Запорозької Січі погляди на цю правову категорію (осудність) дещо відрізнялися. У суспільній свідомості козаків не було моделі, яка б чітко пояснювала природу психічнохворих людей. Звичаєві норми такої властивості були позбавлені. Не було і закону, який би чітко визначав межі дозволеного і забороненого щодо осудних, суспільство керувалося лише здоровим глуздом, а поняття «осудності» не включало в себе психологічний аспект, адже не існувало науки психології, яка в майбутньому створила формулу осудності через поєднання двох критеріїв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного) [4, с. 610].

Юридичний критерій осудності характеризує її як здатність особи усвідомлювати фактичний характер скоєного суспільно небезпечного діяння і керувати цим діянням під час його вчинення.

Медичний (біологічний) критерій осудності означає такий рівень розвитку психічних функцій особи, який зумовлює здатність цієї особи під час скоєння злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Розглядаючи поставлене питання, необхідно звернутися і до поняття «неосудності», що за сучасних умов означає неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. За часів Запорозької Січі такого трактування юридичної категорії не було, тому логічним є те, що суспільство просто не розуміло, що психічно хвора людина не усвідомлює свої дії і (або) не може ними керувати - в сучасній психологічній науці ці поняття розкриваються через інтелектуальну і вольову ознаки:

інтелектуальна ознака неосудності означає, що особа не здатна усвідомлювати (розуміти) фактичний бік або соціальний зміст своєї поведінки, її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння;

вольова ознака неосудності [5, с. 190] - це нездатність особи керувати під час вчинення суспільно небезпечного діяння своїми діями.

Повертаючись до історії українського права, варто сказати, що лише у період Х'УІІ-ХУІІІ ст. в Україні формується більш наукове ставлення до психічнохворих і особливостей надання їм медичної допомоги. Розвивається вчення про психози та їх клінічні ознаки. З 1669 р. шпиталізація т. зв. «неспокійних хворих» регламентується законом як примусова. Обговорюється закон «Про неосудність» психічнохворих. У 1690 р. в судово-медичну практику була впроваджена психіатрична експертиза. Однак лише на початку XIX ст. психіатрія в Україні та світі виходить на шлях загальної медицини. У цьому напрямі нам є чим гордитися, оскільки професором Харківського університету П.А. Бутковським в 1834 р. було створено перший у Російській імперії вітчизняний двотомний посібник із психіатрії «Душевные болезни, изложенные в общем и частном, теоретическом и практическом содержании» [6, с. 70]. У цій праці вперше на наших землях було використано і сам термін «психіатрія».

Особи, що страждали на психози, вже розглядалися як хворі, і за ними визнавалося таке саме право на лікування, як і в інших категорій хворих. Психіатри в Україні вже знали і докладно вміли описати зовнішні ознаки манії, іпохондрії, прогресуючого паралічу, істерії, алкогольних та інших психозів. З другої половини XIX ст. в Україні в умовах юридичної централізації та юридизації суспільного життя з'являється модель неприпустимості застосування осудності (як необхідної умови кримінальної відповідальності) та насильства над психічнохворими [7, с. 710]. Як бачимо, українське право не «стояло» на місці, воно розвивалося разом з іншими науками і відповідало викликам часу.

Висновки

Підсумовуючи, варто зазначити, що аналіз поставленої проблеми ще раз довів існування й успішний розвиток українського права в державі Війська Запорозького - Гетьманщині, яке було виразником прогресивної думки суспільства. Автор переконаний, що козацьке звичаєве право не порушувало прав людини і не було антидемократичним у контексті осудності психічнохворих людей, оскільки у суспільній свідомості козаків не існувало моделі визнання людей із психічними вадами хворими, а панували уявлення, що в таку людину вселилася нечиста сила, яка керувала її поведінкою, тому остання вважалася осудною. Однак козаки все ж гуманно ставилися до психічнохворих осіб, відкриваючи для них шпиталі. Лише у XIX ст. після появи науки «психології», що обґрунтувала біологічну природу людей із психічними вадами, на українських землях в умовах юридичної централізації та юридизації суспільного життя обґрунтовується модель неприпустимості застосування осудності та насильства над психічнохворими й обґрунтовуються такі юридичні категорії, як «осудність» із її юридичним і медичним критеріями, та «неосудність», яка включає інтелектуальну і вольову ознаки, а українське право в перебігу модернізації суттєво змінюється, відкриваючи дорогу новим відносинам.

Список використаних джерел

1. Бедрій М. Козацьке право як історичний тип козацького звичаєвого права (XVI ст. - 40 рр. ХІХ ст.). Український юридичний журнал. 2012 № 5. С. 69-74.

2. Підкоритов В.С. Психіатрія в Україні: минуле, теперішнє, майбутнє / Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України (м. Харків). 2015. С. 13-23.

3. Абрамов В.А., Абрамов А.В. Историческая периодизация отношения общества к душевнобольным. С. 13-14.

4. Скальковский А. Как судили и рядили в Сечи запорожской. Киевская старина. 1886. Март. С. 604-621.

5. Грозовський І.М. Звичаєве право запорізьких козаків : дис. канд. ... юрид. наук: 12.00.01. Харків, 1998. 192 с.

6. Минникес И.А. / Об индивидуальной правовой норме и индивидуальном правовом регулировании. Российский юридический журнал. 2009. № 5. С. 69-74.

7. Історія українського козацтва: нариси: у 2 т. / редкол.: В.А. Смолій та ін.; НАН України, Ін-т історії України, НДІ козацтва. Київ: ВД «Києво-Могилянська академія». 2006-2007.

Размещено на Allbest.ru