Правове регулювання промислової кооперації в українських губерніях Російської імперії наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання промислової кооперації в українських губерніях Російської імперії наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст.

LEGAL REGULATION OF INDUSTRIAL COOPERATION IN UKRAINIAN COUNTRIES OF THE RUSSIAN EMPIRE AT THE END OF THE XIX CENTURY - THE BEGINNING OF THE XX CENTURY

Гайденко М.І.,

аспірант кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена дослідженню правового регулювання промислової кооперації в українських губерніях Російської імперії наприкінці ХІХ ст. - на початку XX ст. Розкриваються особливості та основні тенденції розвитку промислових кооперацій в Україні, зокрема вивчаються джерела правового регулювання промислової кооперації, її організаційно-правові форми, правовий статус.

У статті досліджено виникнення і розвиток кооперативного руху передових країн Європи. Згадується про створення «Рочдейлського товариства справедливих піонерів» в Англії та його статутних положень, так званих «рочдейлських принципів», на яких пізніше було засновано 152 товариства.

У статті йдеться і про те, що на відміну від англійської споживчої кооперації, у Франції як і у Німеччині споживча кооперація набула специфічних форм. У Франції споживча кооперація значно поступалася виробничої кооперації. У Німеччині класична форма розвиненої споживчої кооперації була запозичена з досвіду британських рочдейлських товариств більше, ніж через десять років після утворення останніх.

У статті зазначається, що українська кооперація виникла наприкінці ХІХ ст., як тип господарської діяльності, що не був новим для українців. Кожний вид кооперації знаходився в підпорядкуванні окремого державного відомства та регулювався різними урядовими і відомчими актами. Проект загального для всіх кооперативного закону було подано постійною комісією, що була обрана на першому Всеросійському з'їзді споживчих товариств у Нижньому Новгороді та подано на затвердження Міністерству внутрішніх справ. промисловий кооперація правовий

У Лівобережній Україні промислова кооперація почала розвиватися у 1901 р., після з'їзду діячів кустарної промисловості. Після революції 1905 р. і проведення Столипінської реформи на території України, яка входила до складу Російської імперії, став особливо активно розвиватися кооперативний рух. У цей період були створені перші кооперативні спілки.

Закон, що охоплював всі види кооперативних об'єднань в цілому, був прийнятий тільки 20 березня 1917 р. вже Тимчасовим урядом Росії, хоча питання про необхідність кооперативного закону розглядалося також у 1908 р. на Всеросійському кооперативному з'їзді в Москві.

Ключові слова: кооперація, промислова кооперація, правове регулювання промислової кооперації, історія кооперативного руху, товариства.

The article is devoted to the study of legal regulation of industrial cooperation in Ukrainian provinces of Russian Empire at the end of the XIX century and at the beginning of the XX century. The peculiarities and main tendencies of development of industrial cooperatives in Ukraine are revealed, in particular, sources of legal regulation of industrial cooperation, its organizational-legal forms, legal status are studied.

The article examines the origin and development of the cooperative movement of leading European countries. It also mentions the establishment of “Rochdale Society of Equitable Pioneers” in England and their statutes so-called “Rochdale Principles” on which 152 cooperatives were based.

This article states that, unlike the consumers' co-operative in the UK, French and German co-operatives have taken non-standart forms. In France the consumers' co-operative was appreciably behind the Production co-operative. In Germany the classical form of the consumers' co-operative was drawn from the experience of British Rochdale cooperatives only 10 years after the creation of the latter.

From this article we get to know that Ukrainian cooperative has appeared at the end of XIX century as a branch of business activity which wasn't new for the Ukrainians. Each type of co-operative was under the authority of government department and was regulated by the governmental and departmental acts. The general cooperative law draft was put forward by the Standing Committee, chosen during the First All- Russian Congress of Consumers' Co-operatives in Nyzhniy Novhorod, and submitted for the adoption to the Ministry of Internal Affairs.

In Left-bank Ukraine the production cooperative began to develop in 1901 after the congress of the leaders of the cottage industry. After the revolution in 1905 and The Stolypin agrarian reforms on the Ukrainian territories as part of Russian Empire, the cooperative movement started to develop more actively. During this period the first cooperative unions were created.

The law which encompasses all types of cooperative unions was adopted only on the 20th of March in 1917 by the Russian Provisional Government, although the cooperative law issue was addressed during the All-Russian Cooperative Congress in Moscow.

Key words: co-operation, industrial cooperation, legal regulation of industrial cooperation, history of cooperative movement, partnerships.

Постановка проблеми

Історія правового регулювання промислової кооперації набуває важливого значення в контексті розвитку недержавного сектору економіки, підтримки державою соціальних ініціатив, розв'язання проблеми зайнятості населення та забезпечення економічного зростання.

Відродження кооперації в Україні є важливим елементом у структурній перебудові господарства на ринковій основі. Формування сучасної наукової кооперативної концепції, її правове забезпечення потребує узагальнення практичного досвіду правового регулювання кооперації в минулому. Таке дослідження є важливим, передусім, для виявлення шляхів ефективного правового регулювання діяльності дрібних товаровиробників, створення сприятливих умов для розвитку їх виробничої діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання промислової кооперації в Україні у ХХ столітті підіймаються в роботах багатьох вітчизняних дослідників: як істориків, так і правознавців. Чимало публікацій стосуються кооперації в цілому, її виникнення та розвитку в окремих регіонах України, зокрема, найбільш загальні питання кооперації розглядаються в працях С.Д. Гелея.

Найбільша кількість наявних публікацій стосується періоду нової економічної політики в УСРР. Насамперед, слід відзначити монографію С.О. Гладкого, присвячену кооперативному законодавству УСРР 1920-х років. Правовий статус кооперативів, як суб'єктів господарювання в УСРР періоду нової економічної політики також досліджувався Є.О. Васильєвим.

Серед небагатьох публікацій, що стосуються безпосередньо промислової кооперації, враховують її специфіку та відмінності від інших видів кооперації, є роботи Л.В. Нізової з питань промислової кооперації в УСРР у період нової економічної політики.

Питання щодо витоків правового регулювання промислової кооперації в Україні до початку нової економічної політики в УСРР донині не знайшло свого розв'язання у наукових публікаціях, хоча і продовжує залишатись актуальним.

Мета статті. Метою статті є комплексне дослідження джерел правового регулювання промислової кооперації

України на початку ХХ ст. задля узагальнення наявного досвіду правового регулювання промислової кооперації.

Виклад основного матеріалу

Кооперативний рух виник у передових країнах Європи у першій половині ХІХ ст. Він був реакцією дрібних виробників і найманих працівників на розвиток капіталізму, який супроводжувався погіршенням матеріального й правового становища громадян.

Промислове піднесення в Англії в середині XIX ст. зумовило різке збільшення чисельності фабричних робітників та визначило переважно робітничий шлях подальшого розвитку британської споживчої кооперації. Розвиток профспілкового руху та страйкової боротьби актуалізував потребу у створенні механізмів взаємної підтримки у робітничому середовищі. У 1843-1844 роках з ініціативи кількох звільнених ткачів у м. Рочдейл було утворено «Рочдейлське товариство справедливих піонерів». Провідну роль у розробці його принципів відіграв

Ч. Говартс. Соціальний склад цього споживчого товариства зумовив демократичність його статутних положень, так званих «рочдейлських принципів» кооперативного руху. Згідно з ними товариство мало здійснювати торгівлю виключно за ринковими цінами та за готівку, прибуток розподілявся пропорційно сумі придбаних товарів, а всі члени товариства незалежно від вартості пайового внеску мали лише один голос.

Незважаючи на те, що перші роки існування роч- дейлського товариства були надзвичайно складними, уже з кінця 1840-х років під впливом економічної кризи 18471848 років його приклад почали наслідувати робітники інших промислових районів Великої Британії. Головним стимулом до поширення споживчої кооперації на відповідному етапі стало прагнення подолати «трук-систему». Згідно з нею роботодавці виплачували заробітню платню не грошима, а чеками за які у їхніх же крамницях робітники мали купувати товари невисокої якості за значно завищеними (на 20-30%) порівняно з ринковими цінами.

Станом на 1852 р. існувало вже 152 товариства, засновані на рочдейлських принципах. Впродовж наступних десяти років їх чисельність зросла до 400 [3, с. 24]. Саме в цей час англійська споживча кооперація вступила в період об'єднання окремих товариств в територіальні, а потім і національні спілки. Так, в 1863 р. з ініціативи голови товариства Рочдейлських піонерів А. Грінвуда на конференції в Ольдгеймі було створено «Кооперативне промислове та ощадне товариство для гуртових закупівель Півночі Англії». За даними Грінвуда, який очолив об'єднання, саме в цьому регіоні налічувалося понад третини всіх споживчих товариств країни, в які входили близько 40 тисяч членів. Проте з моменту заснування регіонального об'єднання споживчої кооперації до його складу увійшли лише 45 кооперативів, які погодились визнати статутні засади та внести 1 400 пятифунтових пайових внесків. За десять років зазначене товариство гуртових закупівель перетворилося на загальнонаціональне «Англійське товариство» [4, с. 46-49, 51-52, 86-88].

Протягом 1867-1870 рр. на території Великої Британії виникла ціла низка кооперативних центрів: Кооперативне страхове товариство, Шотландське товариство гуртових закупівель, Кооперативний центральний банк. Кооперативний рух Шотландії, хоч і був молодшим від англійського, впродовж останньої третини XIX - початку XX ст. розвивався значно швидшими темпами, ніж останній.

У зв'язку з більш пізнім початком індустріалізації споживча кооперація у Франції, Німеччині та інших країнах Західної Європи набула специфічних форм. На відміну від англійської споживчої кооперації, серед членів якої вже з середини XIX ст. домінувало робітництво, у Німеччині, і особливо у Франції його поширення було пов'язано насамперед із дрібновласницькими верствами міста. У середовищі дрібновласницьких верств французького міста ідея споживчих кооперативів впроваджувалась з кінця 1830-х рр. Проте за своєю популярністю в громадсько-політичних колах країни значно поступалася ідеї виробничої кооперації. Це зумовлювалося особливою гостротою питання про майбутнє чисельного ремісничого населення, яке в процесі концентрації промислового виробництва втрачало шанси на подальше існування.

Перше споживче товариство у Франції, як і рочдейл- ське у Англії, виникло внаслідок пошуку його майбутніми членами шляхів виходу із складного матеріального становища. Напередодні зими у 1848 р. кілька ліонських робітників об'єдналися з метою спільного придбання тонни вугілля. Успіх у цій справі підштовхнув їх до використання досвіду спільних оптових закупівель продовольчих товарів та привів до створення власної крамниці. Менш ніж за півроку її філії з'явилися в усіх частинах міста, а на початок 1850 р. товариству належало 16 закладів, серед яких пекарня та кондитерський цех.

Незважаючи на існування вже у середині 40-х років XIX ст. об'єднань міського населення Німеччини, які ставили собі за мету спільні закупівлі продуктів харчування, класична форма розвиненої споживчої кооперації була запозичена з досвіду британських рочдейлських товариств у 1860-х рр. Спроба виробити специфічну німецьку форму споживчої кооперації була здійснена на початку 1850-х рр. Г Шульце-Делічем. Вона створювалась як додаток до кредитної кооперації та впродовж тривалого часу свого існування зберігала міцні організаційні зв'язки з нею.

Натомість швидкий ріст робітничої споживчої кооперації заснованої на зразок британської, розпочався з початку 1860 рр. та супроводжував завершення промислового перевороту в країні. Якщо у 1859 р. існувало близько 10 переважно ремісничих товариств, то вже в 1865 р. їх чисельність сягала 167, здебільшого із робітничим складом. У них налічувалося 6,7 тисяч членів. Бурхливий розвиток німецької споживчої кооперації тривав і в наступне десятиліття. До 1875 р. чисельність товариств зросла до 618, а їх членів відповідно до 98 тисяч [5, 35-39, 47-48]. Рочдейлське товариство тривалий час продовжувало залишатись взірцем для кооперативного руху решти країн Європи.

До початку ХХ ст. діяльність кооперативних товариств у царській Росії носила корпоративний характер і не виходила за межі суто внутрішніх матеріально - організаційних питань. У 1871 р. при Московському товаристві сільського господарства був створений особливий комітет позиково- ощадних і промислових товариств, а згодом його петербурзьке відділення, котре взяло на себе всю практичну роботу по популяризації кооперації та сприяння її розвиткові.

Українська кооперація, як слушно зазначає П. Гай-Нижник, виникла наприкінці ХІХ ст. Такий тип господарської діяльності не був новим для українців, адже у XVI - XVIII століттях діяли столярні, мулярські, ковальські, крамареві артілі [1, с. 89]. Раніше кооперативні об'єднання кустарів та ремісників набирали різних форм у залежності від того, які завдання ставили перед собою ті, хто об'єднувався в кустарно-промислові кооперативи. В Україні існували такі форми первісних кустарно-промислових кооперативів: виробничі кустарно-промислові артілі; виробничі складсько-сировинні товариства; кус- тарно-промислово-кредитні товариства та трудові артілі [5, с. 272].

Виробничі кустарно-промислові артілі ставили за мету об'єднати виробництва робітників, які працювали в загальному для всіх приміщенні, а всі знаряддя праці і сировина належали артілі. У виробничих складсько- сировинних товариствах, члени яких працювали у себе вдома, завдання полягало в постачанні членів артілі сировиною та знаряддям виробництва, а також у допомозі по збуту продукції. Кустарно-промислово-кредитні товариства допомагали своїм членам грошовим кредитом. Разом з кредитами товариства проводили посередницьку роботу у постачанні сировини та по збуту продукції.

До промислової кооперації належали товариства, які об'єднували дрібних виробників (кустарів та ремісників) для спільного виробництва товарів споживання та надання населенню відповідних послуг Первісна мережа кустарно-промислових кооперативів підпорядковувалася своїй верхній ланці кооперації - спілковим об'єднанням, які в свою чергу групувалися у союзи спілок.

Кожний вид кооперації знаходився в підпорядкуванні окремого державного відомства. За своїм станом споживча кооперація була віднесена до благодійних товариств, і перебувала у віданні Міністерства внутрішніх справ по відділу народного здоров'я і громадського притулку, кредитна - до Міністерства фінансів, сільського господарства - до Міністерства землевпорядкування і землеробства. У зв'язку з відсутністю загально-кооперативного законодавства, діяльність різних видів кооперації регламентувалась урядовими і відомчими актами. Так, споживча кооперація регламентувалась примірними статутами, затвердженими Міністерством внутрішніх справ у травні 1897 р., кредитні і позиково-ощадні - «Положенням про установи дрібного кредиту» 1904 р., виробничі - «Законом про артілі трудові» 1902 р. Загальним для всіх урядових актів було те, що вони обмежували самоврядування кооперативних організацій і водночас дозволяли органам влади втручатися у їх внутрішні справи [5, с. 334].

Законодавчою підставою для відкриття нових кооперативних товариств були на той час статті законоположення про благодійні товариства. Правовий стан кооперації обговорювався вже на першому Всеросійському з'їзді споживчих товариств у Нижньому Новгороді. З'їзд проходив з 4 по 6 серпня 1896 р., на ньому були присутні 34 представники від 28 споживчих установ з різних кінців країни і 6 представників інших закладів. На з'їзді було обрано постійну комісію в справах споживчих товариств, яка виробила і подала на затвердження Міністерству внутрішніх справ примірний статут та проект кооперативного закону.

Цей статут значно полегшував виникнення нових кооперативів, спростивши процедуру затвердження, обмежившись дозволом губернатора замість міністерства, де раніше на реєстрацію статуту очікували роками. Була знайдена, при всіх її недоліках, задовільна форма, яка позбавила засновників турбот по складанню тексту статуту і давала можливість у достатній мірі застосовувати кооперативні принципи діяльності. ця форма у вигляді примірників статутів проіснувала до жовтня 1917 р.

У Лівобережній Україні промислова кооперація почала розвиватися після з'їзду діячів кустарної промисловості, що відбувся 27 вересня - 6 жовтня 1901 р. у Полтаві. З'їзд розглянув питання про застосування кооперативних засад у кустарній промисловості. Варто підкреслити, що з доповідями на ньому виступили відомі популяризатори кооперативної думки в Україні «артільний батько» М.В. Левит- ський та переконаний прихильник розвитку промислової кооперації В.М. Сазонов. У роботі з'їзду взяли участь та виступили з повідомленнями на секційних засіданнях від Полтавської губернії - В. Василенко, автор публікацій про роботу кустарної промисловості, від Харківської -

І. Лисенко та Г Фролов - організатори кустарних кооперативних товариств, від Чернігівської - Софія Русова, керівник артілі гончарів села Олешня Городнянського повіту. Як свідчать матеріали, з'їзд прийняв резолюцію про кооперацію в кустарних промислах, у якій зазначалося, що артілі та кооперативні товариства відіграють важливу роль в організації діяльності кустарного виробництва, сприяють росту матеріального добробуту та духовному розвитку народних мас.

Кустарно-промислові об'єднання та артілі, розвиваючись своєю, характерною для них первинною мережею, охоплювали кустарів-виробників та інших робітників і залучали їх до організованих форм праці, постачаючи сировину та допомагаючи грошовими кредитами і організацією збуту виробленої продукції. Особлива увага приділялася артілям, які продавали свою робочу силу, і яким потрібна була кооперація в об'єднанні зусиль окремих виробників у їх протистоянні крупному капіталу. Як окремий вид кооперації, кустарно-промислові товариства мали свої форми. це були артілі та товариства, спілчанські та союзні об'єднання [5, с. 146].

Також кустарна кооперація в крупних промислових центрах ідентифікувалася з розвитком великих промислових підприємств. Кооператори-практики вважали, що від кількості членів товариства залежать позитивні результати і тому всю свою енергію і знання зосереджували не на удосконаленні вертикальної кооперативної структури, поліпшуючи як організаційну, так і фінансову міжспілкову роботу, а на розширенні горизонтальної сфери впливу. Така практика утворення великих промислових загальноміських кооперативів, яка розпочалася в роки першої світової війни, привела їх до фінансової нестабільності, вимусила звертатися за значними кредитами, які вони не в змозі були виплатити і закінчувалася розпаюванням товариств.

В умовах земської реформи перший Всеросійський з'їзд земських агрономів, що відбувся у листопаді 1910 р. в Москві, розробив та затвердив заходи земства в галузі кооперації і сприянні виникненню кооперативних організацій. На з'їзді передбачалося надання новоутвореним кооперативним товариствам консультацій з організаційних питань, торгового посередництва, а також об'єднання кооперативних товариств та надання їм широкого, дешевого, планомірно організованого і доступного кредиту. Постанова з'їзду узагальнювала набутий земствами досвід окремих губерній у розповсюдженні кооперативних ідей. Напрям роботи кооперативних відділів земства зводився до з'ясування та вивчення чергових завдань кооперативного будівництва, підготовки умов для відкриття нових товариств та надання допомоги в їх організації. Значну допомогу населенню у розповсюдженні кооперативних ідей і принципів кооперативного будівництва надавало земство, шляхом створення мережі спеціальних і загальних курсів по підготовці практиків кооперативної справи реформи [7, с. 13].

Слушною є думка А.В. Щербака про те, що на території України, яка входила до складу Російської імперії, кооперативний рух став особливо активно розвиватися після революції 1905 р. і проведення Столипінської реформи [8, с. 158]. Станом на 1 січня 1913 р. там було 5 346 кооперативів, з них 2 426 споживчих, 854 - сільськогосподарських, 2025 - кредитних [6, с. 24]. Більшість з них були дрібними. Споживче товариство об'єднувало в середньому 87 членів [6, с. 25]. Згідно з даними, що наводить

І.М. Даниляк, наочно спостерігається стрімке зростання загальної чисельності кооперативів у період революції 1905-1907 рр. Так, якщо в 1905 р. в Україні діяло 480 споживчих кооперативів (половина з яких - сільські), то в 1912 р. їх налічувалося вже 2 500, а в 1914 р. у губерніях підросійської України було 3 052 споживчих товариства (всього в імперії - 14 500 споживчих товариств) [2, с. 195].

Стрімке зростання чисельності кооперативів у період першої російської революції сприяло також консолідації їх зусиль та створенню перших кооперативних спілок, одними з перших були створені молочарські спілки. Однією із таких спілок, що успішно функціонувала та розвивалася, була спілка «Маслосоюзу». Таких спілок ставало все більше, що спричинило виокремлення «Союзу руських молочарських спілок» з товариства «Просвіта» і появу самостійної спілки - «Крайовий Молочарський Союз» у м. Стрий. У 1908 р. цей союз розпочав свою діяльність як окремий суб'єкт господарювання і вступив до Крайового союзу ревізійного (Ревізійний союз українських кооперативів). Головна мета «Крайового Молочарського Союзу» полягала в посередництві за участі своїх відділів і складів організовувати збут доставлених із молочарень молочних виробів. Розвиток «Крайового молочарського союзу» був стрімким. За оцінками Ю. Павликовського, в останньому передвоєнному 1912 р. до «Крайового молочарського союзу» входило 236 членів, з них - 148 кооперативи (100 молочарських) [2, с. 195]. Спілки кооперативів відігравали важливу роль у зміцненні кооперації, вони здійснювали оптові закупівлі товарів, підготовку кадрів, налагоджували власне виробництво.

Питання про необхідність кооперативного закону розглядалося також на Всеросійському кооперативному з'їзді в Москві, що відбувся 16-21 квітня 1908 року. З'їзд обговорив проблему взаємовідносин між різними видами кооперативів, затвердивши обов'язкове дотримання рочдельських принципів кооперативного будівництва. Остаточний проект закону про кооперацію був прийнятий на Всеросійському з'їзді у м. Києві, який проходив з 1 по 7 серпня 1913 р. Основні вимоги делегатів кооперативних товариств, що прозвучали на кожному зі з'їздів, зводились до прийняття єдиного законодавства, явочного порядку заснування кооперативів, надання товариствам та громадянам права вільного об'єднання в союзи та проведення з'їздів [5, с. 335].

Отже, національній кооперації українських губернія Російської імперії доводилось змагатися за право на існування. Кооперації задля розв'язання загальних завдань об'єднувалися у кооперативні союзи, але вони виявились недовговічними через ворожу політику і заходи московського Центросоюзу. Як наслідок, у 1913 р. перші українські кооперативні союзи були змушені ліквідуватися і відродилися лише після Лютневої революції 1917 р.

З початком Першої світової війни кооперативний рух піднявся на новий ступінь. Під впливом обставин воєнного режиму, в першу чергу, через розлад товарно-грошового ринку і ріст цін, роль кооперації в господарському житті ще більше зросла. Кооперація за роки війни відіграла значну роль і надала велику допомогу державі своєю діяльністю в заготівлі продовольства для армії і населення, його розподілі серед споживачів, брала участь у роботі продовольчих установ. Роль кооперації в народному господарстві та обсяг її діяльності постійно гальмувалися законодавством та правовою політикою держави. Усталеність і неповність цивільного судочинства, незадовільний стан податкової системи особливо гостро відчувалися кооперативами.

Цей тягар посилювався ще й тим, що загальних норм закону, які регулювали взаємовідносини держави, приватногосподарських некооперативних установ, організацій та підприємств, було недостатньо для врегулювання взаємозв'язків кооперативів із зовнішнім для них оточенням, кооперативного серед спілкового життя і їх діяльності. В повній відповідності з особливостями економічного розвитку кооперативи потребували свого законодавчого закріплення.

У липні 1915 р. на нараді, проведеній Союзом міст, кооперативні діячі добивалися зрівняння в правах із земельними і місцевими органами самоуправління кооперативних структур, утворивши Центральний кооперативний комітет і відповідні губернські та повітові організації. Слідом за центральним було утворено близько ста місцевих кооперативних комітетів. Знову на порядок дня постало питання про необхідність прийняття загальноко- оперативного закону. Проект загального кооперативного закону був у його кінцевому варіанті підготовлений відділенням Петроградського комітету сільських позиково- ощадних і промислових товариств.

Відповідно до внесеного законопроекту передбачалось засновувати не тимчасові, а постійно діючі з'їзди - союзні організації з розпорядницькими обов'язками, місцеві та всеросійські, як по окремих, так і по всіх видах кооперативів. Метою з'їздів було утворення страхових, пенсійних, допоміжних кас, організація та утримання культурно-освітніх установ, бібліотек,, книжкових складів. З'їзди, як чергові та і надзвичайні, передбачалось проводити без відповідного на те дозволу уряду.

Аналіз окремих статей законопроекту показував, що його автори намагалися якомога більше розширити компетенцію з'їздів, поставивши їх у незалежне від уряду становище. Відкриття навчальних закладів, курсів, бюро, місцевих відділів кооперативних установ, порядок ведення з'їздів, страхових та інших операцій планувалося вилучити з відання органів державної влади. Також було виключено положення про право міністерств закривати з'їзди відповідних видів кооперативних організацій, посилаючись на встановлення у їх діях антидержавного змісту. У законопроекті закладено прагнення кооперативних діячів відкривати з'їзди і кооперативи явочно на основі примірного статуту, замість існуючого порядку, коли це робилось за дозволом губернатора, а в окремих випадках слід було навіть звертатись до Міністерства внутрішніх справ. Отже, в законопроекті про з'їзди кооперативних установ з їх широкими повноваженнями і компетенціями було закладено бажання скасувати контроль з боку урядової влади [5, с. 337].

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що кооперативи України почали об'єднуватися ще з 1908 р., коли у Києві утворився Перший Союз споживчих кооператив, а згодом і другий у Вінниці. Проте, як вже зазначалося, вони були змушені розпастися внаслідок тиску центральної влади. Їхню роль прагнуло перебрати на себе утворене офіційно 1912 р. у Харкові промос- ковського спрямування Споживче товариство південної Росії. Відтак, з огляду на відсутність належних організаційних та правових засад діяльності, виробнича кооперація в Україні не була спроможна до 1917 р. повністю реалізувати свої можливості. Першу хліборобську артіль не лише в Україні, а й в усій Російській імперії, заснував у 1894 р. у с. Федварі на Херсонщині М. Левит- ський. Певного поштовху розвиткові міським трудовим артілям (перша виникла в 1906 р. у Києві) надали Закон «Про трудові товариства» (1902 р.) та Статут про трудові товариства (1904 р.). Але виробничі артілі інженерів, службовців та інших міських кооперацій так і не змогли масово розвинутися.

Висновки

Кооперативний рух зародився із виникненням першого зразкового споживчого кооперативу - «Товариства справедливих рочдейльських піонерів», що був заснований в 1844 у м. Рочдейль (Англія) і мав зареєстрований статут.

В українських губерніях Російської імперії у зв'язку з відсутністю спеціального кооперативного законодавства діяльність різних видів товариств регламентувалася примірними статутами та відповідними урядовими актами. З введенням у 1897 р. примірних статутів було допущено порушення одного з основних організаційних принципів кооперативного будівництва - дозволено продаж товарів у кредит, що суперечило основам кооперативної справи.

Революційні події 1905-1907 рр. зумовили посилений контроль з боку державних органів за роботою кооперативних організацій. Подальший розвиток кооперативного руху ввійшов у протиріччя з адміністративною практикою, що неодноразово розглядалося в уряді та Державній думі, яка визнала «прийняття закону щодо нових кооперативних структур передчасним». Закон, що охоплював всі види кооперативних об'єднань, був прийнятий зі значною затримкою вже Тимчасовим урядом Росії 20 березня 1917 р.

Список використаних джерел

Гай-Нижник П. Зародження і занепад української кооперації (кінець ХІХ ст. - 1920 р.) // Київська старовина. 2003. №6. С.87-93.

Даниляк І.М. Проблеми нормативно-правового забезпечення обліку і оподаткування діяльності сільськогосподарських кооперативів та шляхи їх вдосконалення / І.М. Даниляк // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка»: науковий журнал. Острог : Вид-во НУ«ОА», травень 2017. № 4 (32). С. 194-199. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://ecj.oa.edu. иа/агію^/2017/32/38^ї.

Клименко В.В. Історія розвитку промислової кооперації України в повоєнний період: історіографія проблеми / В.В. Клименко // Історичний архів. Наукові студії : Зб. наук. пр. Миколаїв : чДу ім. Петра Могили, 2010. Вип. 4. С. 17-19.

Нізова Л. Державне регулювання кустарно-ремісничої промисловості в Україні в період «воєнного комунізму» / Л. Нізова // Проблеми історії України: факти, судження пошуки. 1998. Вип. 4. С. 139. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/ риЫ/Рю(вр_1998_4_8.

Половець В.М. Історія кооперації Лівобережної України. К. : Глобус, 2001.397 с.

Споживча кооперація України. Історичні та соціально-економічні аспекти / С.Г. Бабенко, М.В. Аліман, В.В. Апопій та ін. К. : «Вісті», 1996. 192 с.

Шумановский П.Б. Земство, агрономия и кооперация // Земский агроном. 1913. № 6. С. 13.

Щербак А.В. Чумацтво і кооперація в Україні: досвід минулого і сучасність / А.В. Щербак // Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2016. Вип. 49. С. 154-163. [Електронний ресурс] - Режим доступу: file:///C:/Users/admin/Downloads/ingedu_2016_49_11.pdf.

Размещено на Allbest.ru