Правове регламентування богаділенної опіки (за матеріалами повного зібрання законів Російської Імперії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регламентування богаділенної опіки (за матеріалами повного зібрання законів Російської Імперії)

Моісеєва Т.М., кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародних відносин та права гуманітарного факультету Одеського національного політехнічного університету

Стаття присвячена дослідженню правової регламентації богаділенної опіки в період з 1701 р. по 1775 р. Джерельною базою розвідки стало Перше зібрання «Повного зібрання законів Російської імперії» (1649-1825 рр.). У процесі роботи над темою автором опрацьовано значний комплекс правових актів (в основному іменних та сенатських указів). Наголошено, що в зазначений період богаділенна опіка була нерозривно пов'язана з таким явищем, як злидарювання, що знайшло своє відображення в законодавстві.

Висловлено тезу про суперечливість та непослідовність указів петровської доби, що пояснюється досить толерантним (на певному етапі) ставленням до «жебрацтва» та жебраків і одночасним впровадженням більш жорстких засобів у боротьбі з цими проявами суспільного життя. Охарактеризовано заходи наступників Петра І в намаганні поставити під контроль як жебрацтво загалом, так і богаділенний контингент та спроби в правовому полі виробити інструменти відповідальності «власників» богадільців. Окрему увагу приділено характеристиці якісного складу богадільців та еволюції законодавства у сфері опіки військових інвалідів.

Докладно проаналізовано кроки влади в напрямі формування мережі «богоугодних» установ, визначення умов утримання богадільців. Акцентовано, що найбільш інформативними в цьому контексті є правові акти періоду правління Катерини ІІ, які регулюють широке коло питань богаділенної опіки: підпорядкування закладів, штатну кількість опікуваних, квоти на обслуговуючий персонал та інші. Підкреслено, що важливою рисою богаділенної опіки в досліджуваний період було її «одержавлення», поступовий перехід від церковної до державно-церковної парадигми опіки. Влада всіляко намагалася взяти під контроль участь церкви в цій справі, що час від часу приводило до виникнення між сторонами спірних ситуацій. Визначено позитивні та негативні аспекти «одержавлення» богаділенної опіки.

Ключові слова: указ, правовий акт, богадільня, опіка, контингент, Російська імперія.

Legal regulation of guardianship in almshouses (according to the materials of the complete collection of laws of the Russian Empire)

The article is devoted to the study of the legal regulation of guardianship in almshouses in the period from 1701 to 1775. The first collection of the «Complete Compilation of the Laws of the Russian Empire» (1649-1825) became the source of intelligence. In the course of work on the subject, the author elaborated a considerable complex of legal acts (mainly - personal and senate decrees). It was emphasized that during this period, care in the homes was inextricably linked to a phenomenon such as begging, which was reflected in the legislation.

The thesis about the inconsistency of the Pyotr І decrees was made, which is explained by a rather tolerant (at a certain stage) attitude to begging and beggars and the simultaneous introduction of more stringent means in the fight against these phenomena. It describes the actions of Peter I's successors in an effort to control both begging as a whole and the almighty contingent, and attempting, in the legal field, to develop instruments of responsibility for the "owners" of the almsman. Particular attention is paid to the characterization of the qualitative composition of people under guardianship and the evolution of legislation in the field of guardianship of the disabled.

The steps of the authorities in the direction of formation of a network of almshouse, creation of conditions for keeping people under guardianship are analyzed in detail. It is emphasized that the most informative in this context are the legal acts of Catherine II's board, which regulate a wide range of guardianship issues in the almshouses: institution subordination, staffing, staff quotas, etc. It was emphasized that an important feature of guardianship in the almshouses during the study period was the strengthening of the role of the state, the gradual transition from the church to the state-church paradigm of guardianship. The authorities have made every effort to control the involvement of the church in this matter, which has from time to time led to disputes between the parties. Positive and negative aspects of strengthening the role of the state in guardianship in almshouses were revealed.

Key words: decree, legal act, almshouse, guardianship, contingent, Russian empire.

жебрацтво богаділенний опіка

Дослідження правового регламентування богаділенної опіки в російській імперії становить, насамперед, науковий інтерес, оскільки дає змогу скласти уявлення щодо участі держави у вирішенні соціальних проблем суспільства, виробленні правових механізмів регулювання цієї діяльності.

Питання правової регламентації богаділенної опіки в період із 1701 по 1775 рр. в українській історіографії представлене недостатньою мірою. науковці розглядають проблему, передусім, в контексті антижебрацьких заходів Петра І [1] або опіки військових інвалідів [2]. заслуговує на увагу монографія авторів і.с. гребцової та в.в. Требцова, у першому розділі якої подано короткий історичний огляд розвитку богаділенної опіки [3]. водночас у науковому доробку практично відсутні роботи з ґрунтовним аналізом законодавства зазначеного періоду, що відтворило б цілісну картину підходів влади до вирішення означеної проблеми.

Метою статті є висвітлення на основі аналізу документів, розміщених у Першому зібранні «Повного зібрання законів Російської імперії», проблеми правового регламентування богаділенної опіки в Російській імперії.

Джерельною базою дослідження стало Перше зібрання «Повного зібрання законів Російської імперії» (1649-1825), а його хронологічні рамки охоплюють період із 1701 р. (один із перших указів по «богадільнях») до 1775 р. (передання богаділень у відання Приказів суспільної опіки згідно з «Учреждениями для управления Губерний Всероссийской империи») [4].

У досліджуваний нами період богаділенна опіка нерозривно пов'язана з таким явищем, як злидарювання. Контингент богаділень формувався більшою мірою за рахунок жебраків, самі ж богадільні використовувалися владою як інструмент стримування та обмеження жебрацтва. Це знайшло своє відображення в законодавстві.

Найбільш суперечливими є укази петровської доби, аналіз яких дає підстави неповною мірою погодитися з представленою в українській історіографії тезою, що «Петро І вимагав диференційованого ставлення до бідних» [5], негативно ставився до благодійності у вигляді безрозбірливої милостині [6].

Проілюструємо нашу думку на конкретному матеріалі. Наприклад, указом Петра І від 8 червня 1701 р. передбачалося «в домовых Святейшего Патриарха богаделенным нищим быть, больным и престарелым, которые не могут ходить для собирания милостыни» (виділено нами). На кожні десять осіб хворих планувався один здоровий, «который бы за теми больными ходил и всякое им вспоможение чинил»; в богадільнях запроваджувалися посади лікарів та виділення для них «кормовых денег» [7, с. 168].

Наведений документ свідчить, на наш погляд, про порівняно толерантне ставлення влади до жебрацтва в цей час. Подальші укази петровської доби характеризуються більш жорсткою позицією у сприйнятті жебрацтва, спробою диференціювати богадільців і водночас продовженням традиції нерозбірливого надання допомоги, що, по суті, перетворювало її на «сліпу милостиню».

Так, іменний указ від 9 лютого 1710 р. демонструє намагання влади упорядкувати богаділенний контингент: «богаделенных нищих пересмотреть, и которые имеют у себя жен и детей или промыслы и живут домами, и тем в богадельне не быть; и быть тому осмотру помесячно и примать с свидетельством» [8, с. 476].

Але вже наступний указ від 21 січня 1712 р. дисонує з попереднім, повертаючи до богаділень жебраків, без будь-якої їх диференціації: «нищим по миру на Москве мужеска и женска полу и робятам и старцам и старицам милостыни не просить», «быть им в богадельнях по прежнему». Контроль за цим покладався на Монастирський приказ. Прохачів милостині варто було спрямовувати в Монастирський приказ і після покарання відсилати до монастирів і богаділень. Тих же, хто продовжить старцювати, «отсылать в прежние места, откуда кто пришел» [9, с. 782].

Варто зауважити, що наступники Петра І неодноразово поверталися до спроб поставити під контроль як жебрацтво загалом, так і богаділенний контингент, та визначити в законодавстві інструменти відповідальності «власників» опікуваних. Так, в указі Анни Іоанівни від 21 липня 1730 р. «О распределении нищих и о высылке из богаделен тунеядцев» наголошувалося на тому, що «в богадельни, вместо помянутых прямых нищих, записывают таких, кои могут работою питаться, а иные и в богадельнях не живут, но одно жалованье получают<...>». Урядовому Сенату ставилося завдання учинити розслідування, вислати з богаділень «тунеядцев» та влаштувати на ці місця «прямых нищих», «а помещиковых отдать помещикам, посадских в посады для пропитания» [10, с. 301].

Подібний сенатський указ (10 березня 1740 р.) передбачав перегляд та перепис московських жебраків та заборону приймати в богадільні «нікого, крім тих, кого визначено указами» [11, с. 43]. У майбутньому направлення в богадільні мало відбуватися лише з дозволу сенату, щоб попередити потрапляння в них тих, хто спроможний прогодуватися власною працею. З цією ж метою планувалося скласти списки жебраків Санкт-Петербургу. Подібну інформацію мала надати і Колегія Економії (під цим найменуванням у 1726 р. було виділено в окремий орган один із департаментів синодального правління) з Москви: докладну відомість щодо кількості місць у богадільнях та реальної кількості опікуваних, їх соціального стану, віку, витрат на їх утримання та ін. [12, с. 130-131].

Заслуговує на увагу сенатський указ від 26 червня 1741 р., яким фінансова відповідальність за відправлення під конвоєм поміщицьких селян у місця колишнього проживання та утримання хворих (до одужання) в богадільнях, лягала на самих поміщиків. Залишити під опікою в закладах можна було лише тих, «которые нищие помещиков и прежнего своего жилища показать не имеют и больны и безмолвны» [13, с. 449-450].

Сенатським указом від 18 листопада 1742 р. (період правління Єлизавети Петрівни) «О распределении Коллегии Экономии присылаемых из полиции нищих в богадельни» справа влаштування жебраків до богаділень покладалася на Колегію Економії, в яку вони, своєю чергою, спрямовувалися головною Поліцеймейстерською Канцелярією. Розподіл відбувався після збирання та надання довідок (особливо це стосувалося військових та їх дружин), які мали підтвердити статус потенційних богадільців та те, що вони «престарелые, увечные и не имущие свого пропитания») [14, с. 718].

Для розуміння шляхів формування контингенту богаділень становить інтерес Сенатський указ від 23 жовтня 1723 р., що з'явився за результатами перепису, за якого було виявлено значну кількість сліпих, калік, старих та малолітніх, які заявляли, що промислів не мають, «кормятся миром, а чьи они были, не помнят». Було прийнято рішення щодо спрямування перших у богадільні. Що стосується малолітніх, то їх умовно було поділено на три категорії та передбачалося: 1) тих, хто досяг віку 10 років і вище, відправляти в Адміралтейство в Санкт-Петербурзі та записувати в матроси; 2) дітей віком до 10 років віддавати на виховання «в вечное владение» тим, хто побажає їх взяти; 3) тих, хто не буде прийнятий на виховання, відправляти до богаділень до досягнення ними 10 років [15, с. 139]. Варто пояснити, що опікування в богадільнях малолітніх здійснювалося до появи виховних будинків, про що свідчить указ Катерини II на ім'я московського Обер-Поліцмейстера, де зазначалося: «При распределении таковым образом разного рода неимущих и никому не принадлежащих может случиться, что будут у них младенцы таких лет, что ничего работать еще не смогут: то таковых для воспитания и надлежащего призрения отсылать в состоящий здесь Воспитательный дом» [16, с. 199].

Важливим джерелом формування богаділенного контингенту (до появи інвалідних будинків) були військові інваліди та їх сім'ї. Агресивна зовнішня політика Російської імперії породжувала величезну кількість відставних поранених, скалічених вояків, які не здатні були утримувати себе та своїх близьких. Перші такі укази сягають часів Петра I: «Престарелых и раненых и увечных офицеров и урядников и солдат пересмотреть в Военном приказе, и годных разослать для учения рекрут по Губерниям, а негодных к посылке отсылать в Московские богадельни» (іменний від 9 лютого 1710 р.) [17, с. 476]. Іменний указ від 3 травня 1720 р. передбачав спрямування, за бажанням, офіцерів, урядників та рядових у монастирі та богадільні. Висновки щодо їх фізичної неспроможності мала надати Воєнна колегія [18, с. 188-189].

Вирішенню проблеми опіки військовиків була присвячена низка сенатських указів періоду правління Анни Іоанівни (від 26 березня 1741 р.) «Об отсылке отставных солдат в камер-контору, для определения в богадельни, а неимущих дворян в Геральдию» [19, с. 381]; Єлизавети Петрівни (від 25 липня 1745 р.): «которые из отставных драгун, солдат и матросов никакого свого пропитания и ремесла, за старостами и дряхлостями и другими случаи, кроме прошения милостыни, не имеют, таковых, <...> дабы они, не остались без всякого призрения,.. .отдавать, по сношениям с Губернаторами и тех Губерний с Епархиальными Архиереями, на прокормлениев монастыри, а весьма дряхлых в богадельни» [20, с. 425-426]; Катерини II (від 6 липня 1764 р.) «Об определении отставных солдат, находящихся в штатных ротах, в учрежденные при Архиерейских домах богадельни» [21, с. 833].

Кілька сенатських указів часів Єлизавети Петрівни (вересень-листопад 1760 р., лютий 1761 р.) заслуговують на окрему увагу, оскільки окреслюють комплекс заходів стосовно богаділенної опіки військових. Зокрема, передбачалося в містах, де богаділень немає, побудувати їх (від Губернських, Провінціальних і Воєводських канцелярій) за визначенням Воєнної колегії. Наглядати за утриманням військових та дисципліною у богадільнях мали відставні обер-офіцери (по одній особі в кожному місті). Фінансове забезпечення будівництва, утримання богаділень та «жалованье» офіцерам лягало на Штатс-Контору. До появи нових богаділень військовим пропонувалося надати в містах квартири [22, с. 500-501].

Найбільш прийнятними для влаштування «богоугодних» закладів називалися Казанська, Воронезька, Білгородська, нижегородська (дешевший хліб та інші продукти) губернії, в кожній з яких планувалося побудувати по дві (в провінції - по одній) богадільні («избы»). Контроль над ними покладався на Губернаторів та воєвод [23, с. 560-561]. Сенатським указом від 20 лютого 1761 р. обер-офіцерам та вдовам, що знаходилися в Санкт-Петербурзьких богадільнях (42 особи) та в подальшому іншим із цієї категорії, за поданням Камер-Контори, з суми, виділеної на богадільні, встановлювалося подвійне утримання, порівняно з рядовими: 4 коп. на день кожному [24, с. 660].

Як ми вже зазначали, опікування військових інвалідів у богадільнях відбувалося до створення спеціальних закладів - інвалідних будинків. Указом Катерини II від 26 лютого 1764 р., з посиланням на запроваджені духовною та Воєнною комісіями «для инвалидов военного чина особливые места», наказувалося «оных ни под каким видом в богадельни не определять» [25, с. 564].

Потребувала вирішення і проблема жінок, що жебракували. Приміром, підґрунтям появи сенатського указу від 26 березня 1762 р. (період правління Петра III) було те, що, за повідомленням Головної Поліцеймейстерської канцелярії, в поліцію масово доставлялися «взятые на улицах и в других местах шатающиеся праздно в прошении милостыни, в пьянствах и в прочих непристойностях солдатские, матросские и других служилых людей жены, из них некоторых мужья находятся в походе в заграничной армии <...>, а прочих мужья померли». Указом ухвалювалося: тих із них, хто може працювати, відправляти в Мануфактур-Колегією для розподілу на фабрики; «престарелых же, дряхлых и увечных, работать не могущих, отсылать в Камер-Контору <...>, распределять и содержать по богадельням» [26, с. 956-957].

Два аналогічних сенатських укази вийшли вже за правління Катерини II в березні та червні 1863 року. Новацією тут було те, що стосовно «безпаспортних» жінок необхідно було проводити слідство - «подлинно ль они военнослужащих жены». Це викликало суперечку між Московською Поліцеймейстерською Канцелярією та Канцелярією Синодального Економічного Правління щодо того, яка з цих контор буде вести «слідство» та виділяти кошти на утримання «підслідних» до його завершення. Сенатським указом було винесено рішення щодо закріплення цього обов'язку за Канцелярією Синодального

Економічного Правління. Що стосується розподілення по богадільням тих із жінок, які вже були не спроможні до праці, то цим мала займатися Колегія Економії [27, с. 175-176; 28, с. 293-294].

Аналіз правових актів дає певне уявлення і щодо окремих аспектів формування мережі «богоугодных» установ, умов утримання богадільців. Важливим кроком до створення закладів, що надавали б притулок та допомогу тим, хто їх дійсно потребував, став петровський указ від 31 січня 1712 р., яким наказувалося по всіх губерніях заснувати шпиталі «для самых увечных таких, которые ничем работать не смогут, ни стеречь также, и зело престарелым» [29, с. 791].

Рішення Сенату від 19 травня 1733 р. «О мерах к пресечению бродяжничества нищих и об учреждении, для содержания их, при церквах богаделен» містило вимогу побудувати в Санкт-Петербурзі при церквах 17 нових богаділень (разом з існуючими кількість їх становила б 20), в кожну з яких помістити по 20 осіб, що потребували опіки. До закінчення будівництва Головна Поліцеймейстерська канцелярія затриманих жебраків мала представити для огляду в сенат, після чого їх розподілили б по існуючих богадільнях із призначенням «кормових» по 2 коп. на день на одну особу [30, с. 130-131].

Вельми інформативними в контексті цього питання є кілька правових актів періоду правління Катерини II. Приміром, іменним указом від 26 лютого 1764 р. зроблено розпорядження щодо заснування особливих богаділень для «разночинцев самых увечных и пропитания никакого достать, а при том и родственников никого» при Московському (в Звенігороді) та Санкт-Петербурзькому (в Ладозі) Архієрейських «домах». Регламентувалася кількість утримуваних (із жалуванням на кожного по 5 карб. на рік): в архієрейських домах першого класу - 50 богадільців обох статей, другого - 30, третього - 25 осіб. По одній богадільні мало бути і в кожній із 26 єпархій (кількість богадільців мала становити 765 осіб, а кошти на них - 3825 карб.). «Изыскание средств» було покладене на Колегію Економії «от губерній и Провинций, или же от ближних мест, где экономический сбор быть имеет». Цей же документ визначав право утримувати богадільні в містах від Магістратів, «или кто пожелает на своем коште». У Москві та Санкт-Петербурзі приватні (на свій кошт) богадільні могли відкриватися «по рассмотрению» поліції, а прийом до них - «с дозволения Духовных Консисторий» [31, с. 564-565].

У XVII томі Першого зібрання законів Російської імперії розміщено важливий документ «Высочайше утвержденное учреждение, учиненное в духовной Комиссии, со штатом «о содержании в Санкт- Петербурге и в Москве особливых богаделен для призрения людей обоего пола, престарелых и увечных» (від 24 лютого 1765 р.) [32, с. 60-63], який можна охарактеризувати як комплексний, оскільки він регулював низку питань богаділенної опіки.

Зупинимося на деяких із них.

1. Правовий акт містить відомості, зібрані Духовною комісією, щодо кількості опікуваних у богадільнях Москви та Санкт-Петербургу: у Санкт-Петербурзі із загальної кількості 1972 особи богадільців різних чинів обох статей нараховувалося 1042 особи «самых дряхлых, увечных и пропитания не имеющих», інші ж 930 осіб були «здоровыми, крепкими, пропитать себя могущими и к бытию в богадельнях неподлежащими». Подібна ситуація була і в Москві. Джерело дає інформацію і щодо коштів, які виділялися на «кормові» богадільцям: в Москві (від Колегії Економії) по одній копійці, в Санкт-Петербурзі (за визначенням Урядового Сенату) по дві копійки, а обер-офіцерам та їхнім дружинам - по 4 копійки.

На основі проведеної ревізії було прийнято рішення: 2329 богадільців «самых престарелых и в неисцелимых болезнях» у Москві та Санкт- Петербурзі залишити в богадільнях на існуючому утриманні. У подальшому кількість богадільців мала становити в Санкт-Петербурзі - 500, а в Москві - 1000 осіб. «Позаштатним богадільцям», «чтобы и они без пропитания не были», планувалося виділяти «кормових» половину від зазначених норм - у Москві 6 карб. на рік, а в Санкт-Петербурзі - по 7 карб. 50 коп. «Позаштатні» опікувані мали вводитися в «штат» по мірі звільнення «штатних» місць. згодом на вільні місця пропонувалося приймати військових та різночинців із письмовими свідоцтвами «о их беспорочности, о летах и что они непритворные болезни имеют, и совершенно дряхлы, а при том ни родственников, ни свойственников, которые б их пропитать могли, не имеют».

2. Визначалося єдине підпорядкування богаділень: у Москві - Колегії Економії, а в Санкт-Петербурзі - її Конторі, на які, в тому числі, лягав обов'язок наглядати за тим, щоб «оные как штатные, так и заштатные обоего пола богаделенные ни под каким видом по миру ходить и милостыни просить отнюдь не могли». ці ж органи мали здійснювати:

а) контроль за закріпленими за кожною богадільнею комісарами для закупівлі продуктів, щоб ними «покупка исправно и без малейшей утайки и с надлежащими и вероятными записками всегда происходила»; б) піклування про стан богаділенних приміщень, проведення ремонтних робіт, будівництво нових богаділень.

3. Документ передбачав: а) умови утримання - «чтобы в каждом покое не болем как мужеска по п'ятнадцяти, а женска пола по двадцяти человек, без всякой тесноты поместиться могли»: б) медичні огляди богадільців раз на тиждень чи два, відокремлення та утримання окремо «заразительных» хворих; для здійснення лікарняного контролю, в штат богаділень вводилися по «одному лекарю, по одному ж подлекарю и по два ученика».

4. Джерело містить інформацію щодо обслуги богаділень. Так, для догляду важких хворих виділялися такі квоти: для чоловіків - на 10 осіб один «служитель», для жінок - на 20 осіб одна; да «работниц для мытья рубах и прочего, и для починки верхней и исподней одежды, на 15 человек по одной». Підбір персоналу з «архиерейских и монастырских вотчин бобылей, и их жен» лягав на Колегію економії (Москва) та її Контору (Санкт-Петербург). Встановлювалося також «жалованье» служителям та служительницям у Санкт-Петербурзі по 15, а в Москві - по 12 карб. на рік; «работницам» (відповідно) 12 та 10 карб. на рік.

Важливою рисою богаділенної опіки в досліджуваний період було її «одержавлення», поступовий перехід від церковної до державно-церковної парадигми опіки. Влада всіляко намагалася взяти під контроль участь церкви в цій справі, що час від часу приводило до виникнення між сторонами спірних ситуацій. Прикладом може служити сенатський указ від 21 грудня 1761 р. (правління Єлизавети Петрівни), за змістом якого можна зрозуміти, що для виконання попередніх указів старі, скалічені жебраки з Москви спрямовувалися Поліцією до Канцелярії Синодального Економічного Правління, але остання відмовлялася влаштовувати їх (особливо жінок) до богаділень, оскільки ті були перевантажені військовими, що потребували опіки. Синодальне Правління просило певний час утриматися від направлення жінок. Тим не менш Сенат прийняв рішення зобов'язати Святійший Урядовий Синод та Синодальну Економічну Канцелярію приймати до богаділень жебраків, які скеровувалися туди Московською поліцією. В іншому випадку, він залишав за собою право доповісти про ситуацію її імператорській Величності [33, с. 873-874].

Загалом «одержавлення» богаділенної опіки, на наш погляд, мало дві сторони: 1) позитивну - держава дедалі активніше долучалася до вирішення соціальних проблем, у тому числі - в питаннях фінансування закладів, формування правової бази; 2) негативну - а) церква у своїй благодійній справі ставилася державою в жорсткі «рамки»; б) одночасне функціонування двох «гравців» на полі богаділенної опіки призвело до надзвичайної забюрократизованості цієї справи, коли зазначеними питаннями в тій чи іншій мірі займалася безліч органів та установ, як церковних (Монастирський приказ, Святійший урядовий синод, Духовні Консисторії, Канцелярія Синодального економічного правління, Колегія Економії), так і світських (Урядовий Сенат, Головна Поліцеймейстерська Канцелярія, Камер-Контора, Штатс-Контора, Геральдія, губернатори та воєводи, магістрати).

Аналіз правових актів, розміщених у Першому зібранні законів Російської імперії, дає змогу сформулювати висновки:

1) богаділенна опіка була тісно пов'язана з таким явищем, як злидарювання, що знайшло своє відображення в законодавстві;

2) документи петровської доби характеризуються певною непослідовністю, що пояснюється досить толерантним (на певному етапі) ставленням до «жебрацтва» та жебраків і одночасним впровадженням більш жорстких засобів у боротьбі з цими явищами;

3) наступники Петра І здійснювали неодноразові спроби поставити під контроль як жебрацтво загалом, так і богаділенний контингент, водночас окреслюючи в законодавстві інструменти відповідальності «власників» «опікуваних»;

4) якісний склад богадільців характеризувався неоднорідністю і був представлений особами різної статі, віку та соціального стану;

5) проаналізовані документи дають інформацію щодо комплексу заходів влади в напрямі формування мережі богаділенних закладів, їх фінансування, умов утримання підопічних та ін.;

6) в досліджуваний період відбувалося поступове формування державно-церковної парадигми богаділенної опіки, що мало як позитивні, так і негативні наслідки.

Список використаних джерел

1. Дробіна Л. Формування державної системи соціального страхування військових інвалідів в Україні. Питання історії України. 2012. Т 15. С. 65-70.; Красніцька Г Історичний розвиток соціального захисту населення в Україні. Глея: науковий вісник. 2013. № 73. С. 47-49.; Сердюк Ю.О. Соціальний захист - історичний аспект еволюції. Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2004. Вип. 27. С. 379-383.

2. Походзіло Ю.М. Щодо питання особливостей розбудови системи піклування військовослужбовців в Російській імперії у XVII - на початку ХХ ст. Форум права. 2012. № 4. С. 761-767.; Трет'як Д.Ю. Захист прав осіб з фізичними вадами за законодавством Російської імперії у ХІХ - початку ХХ століть. Форум права. 2016. № 4. С. 304-308.

3. Гребцова И.С., Гребцов В.В. Становление государственного попечительства и общественной благотворительности в Одессе в конце ХVШ - 60-е гг ХІХ ст. (В аспекте проблемы: центр - регион): Монография. Одесса: Астропринт, 2006. 320 с.

4. ПСЗ. Собр. І. Т ХХ (1775-1780). № 14.392. Санкт-Петербург, 1830. 1034 с.

5. Гребцова И.С., Гребцов В.В. Становление государственного попечительства и общественной благотворительности в Одессе в конце ХVШ - 60-е гг ХІХ ст. (В аспекте проблемы: центр - регион) : Монография. Одесса: Астропринт, 2006. С. 22.

6. Сердюк Ю.О. Соціальний захист - історичний аспект еволюції. Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2004. Вип. 27. С. 379-383.

7. ПСЗ. Собр. І. Т IV (1700-1712). № 1856. Санкт-Петербург, 1830. 881 с.

8. ПСЗ. Собр. І. Т М (1700-1712). № 2249. Санкт-Петербург, 1830. 881 с.

9. ПСЗ. Собр. І. Т М (1700-1712). № 2470. Санкт-Петербург, 1830. 881 с.

10. ПСЗ. Собр. І. Т VШ (1728-1732). № 5594. Санкт-Петербург, 1830. 1014 с.

11. ПСЗ. Собр. І. Т ХІ (1740-1743). № 8032. Санкт-Петербург, 1830. 988 с.

12. ПСЗ. Собр. І. Т ІХ (1733-1736). № 6406. Санкт-Петербург, 1830. 1022 с.

13. ПСЗ. Собр. І. Т ХІ (1740-1743). № 8407. Санкт-Петербург, 1830. 988 с.

14. ПСЗ. Собр. І. Т ХІ (1740-1743). № 8662. Санкт-Петербург, 1830. 988 с.

VII (1723-1727). № 4335. Санкт-Петербург, 1830. 922 с.

ХХ (1775-1780). № 14.357. Санкт-Петербург, 1830. 1034 с.

IV (1700-1712). № 2249. Санкт-Петербург, 1830. 881 с.

VI (1720-1722). № 3576. Санкт-Петербург, 1830. 815 с.

ХI (1740-1743). № 8354. Санкт-Петербург, 1830. 988 с.

ХII (1744-1748). № 9191. Санкт-Петербург, 1830. 960 с.

XVI (28 июня 1762-1764). № 12.200. Санкт-Петербург, 1830. 1018 с.

XV (1758 - 26 июня 1762). № 11.096. Санкт-Петербург, 1830. 1050 с.

XV (1758 - 26 июня 1762). № 11.139. Санкт-Петербург, 1830. 1050 с.

XV (1758 - 26 июня 1762). № 11.211. Санкт-Петербург, 1830. 1050 с.

XVI (28 июня 1762-1764). № 12.060. Санкт-Петербург, 1830. 1018 с.

XV (1758-26 июня 1762). № 11.485. Санкт-Петербург, 1830. 1050 с.

XVI (28 июня 1762-1764). № 11.776. Санкт-Петербург, 1830. 1018 с. XVI (28 июня 1762-1764). № 11.859. Санкт-Петербург, 1830. 1018 с. IV (1700-1712). № 2477. Санкт-Петербург, 1830. 881 с.

IX (1733-1736). № 6406. Санкт-Петербург, 1830. 1022 с.

XVI (28 июня 1762-1764). № 12.060. Санкт-Петербург, 1830. 1018 с.

XVII (1765-1766). № 12.334. Санкт-Петербург, 1830. 1117 с.

XV (1758 - 26 июня 1762). № 11.389. Санкт-Петербург, 1830. 1050 с.

Размещено на Allbest.ru